Урок 7. Тема: Сатира та викривальна сила поеми Тараса Шевченка “Сон”

Тема: Сатира та викривальна сила поеми Тараса Шевченка “Сон”

Урок 7

---

• поема;
• сатира.

• поема “Сон” (“У всякого своя доля…”).

---

Перегляньте відео.

Військові бійці ЗСУ у звільненій Балаклії Харківської області знімають рашистський плакат, під яким увесь час окупації був Тарас Шевченко та його вірш: “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!”

Чому саме слова Шевченка залишаються актуальними навіть у ХХІ столітті?
Чи може поет бути символом боротьби?

---

Завдання 1

Прочитайте уривок з поеми “Сон”.

Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругам бори та болота,
Туман, туман і пустота.
Людей не чуть, не знать і сліду
Людської страшної ноги.
І вороги й не вороги,
Прощайте, в гості не приїду!
Упивайтесь, бенкетуйте —
Я вже не почую,
Один собі навік-віки
В снігу заночую.
І поки ви дознаєтесь,
Що ще є країна,
Не полита сльозьми, кров’ю,
То я одпочину.
Одпочину… аж слухаю —
Загули кайдани
Під землею… Подивлюся…
О, люде поганий!
Де ти взявся— що ти робиш-
Чого ти шукаєш
Під землею— Ні, вже, мабуть,
Я не заховаюсь І на небі!..
За що ж кара,
За що мені муки-
Кому я що заподіяв!
Чиї тяжкі руки
В тілі душу закували,
Серце запглили І галичі силу —
Думи розпустили–
За що, не знаю, а караюсь,
І тяжко караюсь!
І коли я спокутую,
Коли діжду краю,
Не бачу й не знаю!!
Заворушилася пустиня.
Мов із тісної домовини
На той остатній страшний суд
Мертвці за правдою встають.
То не вмерлі, не убиті,
Не суда просити!
Ні, то люди, живі люди,
В кайдани залиті.
Із нор золото виносять,
Щоб пельку залити
Неситому!.. То каторжні.
А за що— т.і знає…
Вседержитель… а може, ще
Й він не добачає.
Онде злодій штемпований
Кайдани волочить;
Он розбойник катований
Зубами скрегоче,
Недобитка товариша
Зарізати хоче!
А меж ними, запеклими,
В кайдани убраний
Цар всесвітній! цар волі, цар,
Штемпом увінчаний!
В муці, в каторзі не просить,
Не плаче, не стогне!
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
А де ж твої думи, рожевії квіти,
Доглядані, смілі, викохані діти,
Кому ти їх, друже, кому передав-
Чи, може, навіки в серці поховав-
О, не ховай, брате! розсип їх, розкидай!
Зійдуть, і ростимуть, і у люди вийдуть!
Чи ще митарство— чи вже буде-
Буде, буде, бо холодно,
Мороз розум будить.
І знов лечу.
Земля чорніє,
Дрімає розум, серце мліє.
Дивлюся: хати над шляхами
Та городі: з стома церквами,
А в городах, мов журавлі,
Замуштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданачи окуті,
Муштруються… Далі гляну:
У долині, мов у ямі,
На багнищі город мріє;
Над ним хмарою чорніє
Туман тяжкий… Долітаю —
То город безкраїй.
Чи то турецький,
Чи то німецький,
А може, те, що й московський.
Церкви, та палати,
Та пани пузаті,
І ні однісінької хати.
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало,
Аж злякавсь я… “Ура! ура!
Ура!” — закричали.
“Цу-цу, дурні! схаменіться!
Чого се ви раді!
Що горите-” — “Экой хохол!
Не знает параду.
У нас парад! сам изволит
Сегодни гуляти!”
“Та де ж вона, тая цяця-“
“Бон видишь — палаты”.
Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
“Де ты здесь узялся-“
“З України”. — “Так як же ты
Й говорыть не вмиєш
По-здешему-” —
“Ба ні,— кажу, Говорить умію.
Та не хочу”.— “Экой чудак
Я вси входы знаю,
Я тут служу; коли хочеш,
В дворец попитаюсь
Ввесты тебе. Только, знаєш,
Мы, брат, просвищенны,
Не поскупись полтинкою…”
Цур тобі, мерзенний
Каламарю… І зробився
Я знову незримий
Та й пропхався у палати.
Боже мій єдиний!!
Так от де рай! уже нащо
Золотом облиті
Блюдолизи; аж ось і сам,
Високий, сердитий,
Виступає; обок його
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще р;а лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм в рщомазам.
Ото дурний! а ще й битий!
На каток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благовонять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали,
Ніби без’язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли
Здалека не чути —
О отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиґлику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й дівай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
“Гуля наш батюшка, ґуля!
Ура!..ура!..ура! а, а, а…”
Зареготався я, та й годі;
А й мене давнули
Таки добре. Перед світом
Усе те заснуло;
Тільки де-де православні
По углах стогнали
Та, стогнучи, за батюшку
Господа благали.
Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А беріг ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то ноно зробилося
З калюжі такої
Таке диво… отут крові
Пролито людської —
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться.
І дзиггрі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свит — не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує, от-от річку,
От… от… перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий-
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому — Вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той Первий що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою-
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історія України.
Стою, замираю…
А тим часом — тихо, тихо
Та сумно співає
Щось такеє невидиме:
“Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію,
А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
О, боже наш милосердий!
О, царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками-
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. Царю! царю!
І бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скованій зо мною
Навік-віки.
Тяжко мені
Витать над Невою.
України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили —
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, боже милий”.
Та й замовкло; дивлюся я:
Біла хмара криє
Сіре небо. А в тій хмарі
Мов звір в гаї виє.
То не хмара — біла пташка
Хмарою спустилась
Над царем тим мусянджовим
І заголосила:
“І ми сковані з тобою,
Людоїде, змію!
На страішному на судищі
Ми бог і закриєм
Од очей твоїх неситих.
Ти нас з України
Загнав, голих і голодних,
У сніг на чужину
Та й порізав; а з шкур наших
Собі багряницю
Пошив жилами твердими
І заклав; столицю
В новій рясі. Подивися:
Церкви та палати!
Веселися, лютий кате,
Проклятий! проклятий!”
Розлетілись, розсипались,
Сонечко вставало.
А я стояв, дивувався,
Та аж страшно стало.
Уже вбогі ворушились,
На труд поспішали,
І москалі на розпуттях
Уже муштрувались.
Покрай улиць поспішали
Заспані дівчата,
Та не з дому, а додому!
Посилала мати
На цілу ніч працювати,
На хліб заробляти.
А я стою, похилившись,
Думаю, гадаю,
Як то тяжко той насущний
Люди заробляють.
От і братія сипнула
У сенат писати
Та підписувать — та драти
І з батька, і брата.
А меж ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московській так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецькій,— а то тепер
І кисни в чорнилах!
П’явки! п’явки! може, батько
Остатню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!
Піти лишень подивиться
До царя в палати,
Що там робиться. Приходжу:
Старшина пузата
Стоїть рядом; сопе, хропе,
Та понадувалось,
Як індики, і на двері
Косо поглядало.
Аж ось вони й одчинились.
Неначе з берлоги
Медвідь виліз, ледве-ледве
Переносить ноги;
Та одутий, аж посинів:
Похмілля прокляте
Його мучило. Як крикне
На самих пузатих —
Всі пузаті до одного
В землю провалились!
Він вилупив баньки з лоба —
І все затрусилось,
Що осталось; мов скажений,
На менших гукає —
І ті в землю; він до дрібних
І ті пропадають!
Він до челяді — і челядь,
І челядь пропала;
До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюся я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура-
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж зісміявся.
Він і почув, та як зикне,
а й прокинувсь…
Отаке-то
Приснилося диво.

Завдання 2

Дайте відповіді на запитання.

1. Як образи природи, такі як “сніг” і “туман”, впливають на настрій поеми? Яку роль вони відіграють у почуттях героя?
2. Обговоріть, як персонажі, які з’являються в поемі (наприклад, “каторжні” та “цар”), відображають соціальні проблеми в суспільстві. Які ідеї це підкреслює?
3. Які питання ставить герой стосовно своєї долі та страждань? Які фрази чи речення найкраще ілюструють ці запитання?
4. Яким чином автор підкреслює контраст між радістю й горем у житті людей, зображених у поемі? Які деталі допомагають створити цей контраст?
5. Які значення мають слова “кайдани” та “муки” в контексті поеми? Як вони допомагають зрозуміти загальну тему твору?

Завдання 3

Розгляньте інфографіку про поему.

Завдання 4

Об’єднайтесь у групи по 2-3 учнів. Проаналізуйте 1–2 епізоди за цією таблицею, а потім презентує результати.

Образ/епізод	Художні засоби	Ідейне навантаження
Сон як композиційний прийом
Страждання українського народу
Петербурзькі вельможі, чиновники
Цар і цариця
Палаци та бали в Петербурзі
Образ простого люду
Сатира як головний інструмент

Таблиця для вчителя

Образ/епізод	Художні засоби	Ідейне навантаження
Сон як композиційний прийом	Фантастичність, алегорія, іронія	Дозволяє показати страшну правду без прямого виклику цензурі; підкреслює сюрреалістичність картини.
Страждання українського народу	Реалістичні деталі: бідні хати, голод, сльози, контраст зі столицею	Викриття соціальної нерівності, співчуття пригнобленим, протест проти кріпацтва.
Петербурзькі вельможі, чиновники	Сатира, гротеск, гіпербола (“пузаті”, “пикаті”)	Засудження паразитичного життя панів, висміювання їхнього лицемірства.
Цар і цариця	Гротеск, іронія, саркастичні характеристики	Показ абсурду самодержавства, критика деспотизму й сваволі.
Палаци та бали в Петербурзі	Контраст: розкіш – злидні	Висміювання марнотратства і відірваності влади від народу.
Образ простого люду	Народна лексика, щирі інтонації	Показ сили й гідності простих людей, хоча вони й уярмлені.
Сатира як головний інструмент	Іронія, гротеск, гіпербола, сарказм	Сміливий спосіб боротьби з імперською системою, яка здавалася непорушною.

Завдання 5

Заповніть пропуски: Вставте в пропуски правильні слова з довідки.

1. Поема “Сон” є прикладом жанру _____________, у якому автор висміює вади суспільства.
2. Головною мішенню сатири в поемі є _____________ та його оточення.
3. Шевченко використовує такі художні засоби, як _____________ та іронія, щоб підкреслити абсурдність дій чиновників.
4. Контраст між розкішшю панів і бідністю народу в поемі підсилює _____________ твору.
5. Поема “Сон” закликає читача замислитися над проблемами _____________ та несправедливості.

Довідка
іронія, самодержавець, алегорія, сатира, суспільство, критика, гротеск, несправедливість

Завдання 6

Виконайте тестові завдання. Оберіть одну правильну відповідь для кожного питання.

1. Який художній прийом найчастіше використовує Шевченко в поемі “Сон”?
а) гіпербола
б) сатира
в) лірика
г) епос

2. Що символізують “сніг”, “туман” і “пустота” в уривку?
а) радість і щастя
б) самотність, безнадію та відчуженість
в) веселощі та дружбу
г) багатство і славу

3. Якою є мета використання гротеску в поемі?
а) прикрасити опис природи
б) підкреслити смішне й абсурдне у поведінці сильних світу цього
в) прославити царя
г) описати дитинство автора

4. Який настрій переважає в поемі “Сон”?
а) радісний
б) сумний
в) сатиричний
г) гумористичний

5.Яке почуття викликає у героя дзвін кайданів під землею?
a) полегшення
б) сум і біль
в) радість
г) надію

Відповіді до тестових завдань

1. б) сатира
2. б) самотність, безнадію та відчуженість
3. б) підкреслити смішне й абсурдне у поведінці сильних світу цього
4. в) сатиричний
5. б) сум і біль

Проза Т.Шевченка 

Шевченко Т. Княгиня / Тарас Шевченко; упоряд. Олександр Боронь. ‒ Х.: Віват, 2024. ‒ 272 с. (Серія ”Vivat класика”)

Книга “Княгиня” — це збірка трьох перших повістей Тараса Шевченка, що були написані Кобзарем у період заслання. Прозові твори Шевченка створені на ідейному підґрунті поем письменника, вони є свідченням болю і страждань автора, та водночас — його незламної віри в силу людського духу й правду. Погляд на творчість Кобзаря з перспективи його прози відкриє читачам несподівані й подекуди значно більш позачасові сторони творчого доробку класика.

Тема: Сатира та викривальна сила поеми Тараса Шевченка “Сон”

Урок 7

---

• поема;
• сатира.

• поема “Сон” (“У всякого своя доля…”)

---

Перегляньте відео.

Чому саме слова Шевченка залишаються актуальними навіть у ХХІ столітті?
Чи може поет бути символом боротьби?

---

Завдання 1

Прочитайте уривок з поеми “Сон”.

Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругам бори та болота,
Туман, туман і пустота.
Людей не чуть, не знать і сліду
Людської страшної ноги.
І вороги й не вороги,
Прощайте, в гості не приїду!
Упивайтесь, бенкетуйте —
Я вже не почую,
Один собі навік-віки
В снігу заночую.
І поки ви дознаєтесь,
Що ще є країна,
Не полита сльозьми, кров’ю,
То я одпочину.
Одпочину… аж слухаю —
Загули кайдани
Під землею… Подивлюся…
О, люде поганий!
Де ти взявся— що ти робиш-
Чого ти шукаєш
Під землею— Ні, вже, мабуть,
Я не заховаюсь І на небі!..
За що ж кара,
За що мені муки-
Кому я що заподіяв!
Чиї тяжкі руки
В тілі душу закували,
Серце запглили І галичі силу —
Думи розпустили–
За що, не знаю, а караюсь,
І тяжко караюсь!
І коли я спокутую,
Коли діжду краю,
Не бачу й не знаю!!
Заворушилася пустиня.
Мов із тісної домовини
На той остатній страшний суд
Мертвці за правдою встають.
То не вмерлі, не убиті,
Не суда просити!
Ні, то люди, живі люди,
В кайдани залиті.
Із нор золото виносять,
Щоб пельку залити
Неситому!.. То каторжні.
А за що— т.і знає…
Вседержитель… а може, ще
Й він не добачає.
Онде злодій штемпований
Кайдани волочить;
Он розбойник катований
Зубами скрегоче,
Недобитка товариша
Зарізати хоче!
А меж ними, запеклими,
В кайдани убраний
Цар всесвітній! цар волі, цар,
Штемпом увінчаний!
В муці, в каторзі не просить,
Не плаче, не стогне!
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
А де ж твої думи, рожевії квіти,
Доглядані, смілі, викохані діти,
Кому ти їх, друже, кому передав-
Чи, може, навіки в серці поховав-
О, не ховай, брате! розсип їх, розкидай!
Зійдуть, і ростимуть, і у люди вийдуть!
Чи ще митарство— чи вже буде-
Буде, буде, бо холодно,
Мороз розум будить.
І знов лечу.
Земля чорніє,
Дрімає розум, серце мліє.
Дивлюся: хати над шляхами
Та городі: з стома церквами,
А в городах, мов журавлі,
Замуштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданачи окуті,
Муштруються… Далі гляну:
У долині, мов у ямі,
На багнищі город мріє;
Над ним хмарою чорніє
Туман тяжкий… Долітаю —
То город безкраїй.
Чи то турецький,
Чи то німецький,
А може, те, що й московський.
Церкви, та палати,
Та пани пузаті,
І ні однісінької хати.
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало,
Аж злякавсь я… “Ура! ура!
Ура!” — закричали.
“Цу-цу, дурні! схаменіться!
Чого се ви раді!
Що горите-” — “Экой хохол!
Не знает параду.
У нас парад! сам изволит
Сегодни гуляти!”
“Та де ж вона, тая цяця-“
“Бон видишь — палаты”.
Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
“Де ты здесь узялся-“
“З України”. — “Так як же ты
Й говорыть не вмиєш
По-здешему-” —
“Ба ні,— кажу, Говорить умію.
Та не хочу”.— “Экой чудак
Я вси входы знаю,
Я тут служу; коли хочеш,
В дворец попитаюсь
Ввесты тебе. Только, знаєш,
Мы, брат, просвищенны,
Не поскупись полтинкою…”
Цур тобі, мерзенний
Каламарю… І зробився
Я знову незримий
Та й пропхався у палати.
Боже мій єдиний!!
Так от де рай! уже нащо
Золотом облиті
Блюдолизи; аж ось і сам,
Високий, сердитий,
Виступає; обок його
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще р;а лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм в рщомазам.
Ото дурний! а ще й битий!
На каток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благовонять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали,
Ніби без’язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли
Здалека не чути —
О отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиґлику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й дівай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
“Гуля наш батюшка, ґуля!
Ура!..ура!..ура! а, а, а…”
Зареготався я, та й годі;
А й мене давнули
Таки добре. Перед світом
Усе те заснуло;
Тільки де-де православні
По углах стогнали
Та, стогнучи, за батюшку
Господа благали.
Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А беріг ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то ноно зробилося
З калюжі такої
Таке диво… отут крові
Пролито людської —
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться.
І дзиггрі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свит — не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує, от-от річку,
От… от… перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий-
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому — Вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той Первий що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою-
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історія України.
Стою, замираю…
А тим часом — тихо, тихо
Та сумно співає
Щось такеє невидиме:
“Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію,
А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
О, боже наш милосердий!
О, царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками-
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. Царю! царю!
І бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скованій зо мною
Навік-віки.
Тяжко мені
Витать над Невою.
України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили —
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, боже милий”.
Та й замовкло; дивлюся я:
Біла хмара криє
Сіре небо. А в тій хмарі
Мов звір в гаї виє.
То не хмара — біла пташка
Хмарою спустилась
Над царем тим мусянджовим
І заголосила:
“І ми сковані з тобою,
Людоїде, змію!
На страішному на судищі
Ми бог і закриєм
Од очей твоїх неситих.
Ти нас з України
Загнав, голих і голодних,
У сніг на чужину
Та й порізав; а з шкур наших
Собі багряницю
Пошив жилами твердими
І заклав; столицю
В новій рясі. Подивися:
Церкви та палати!
Веселися, лютий кате,
Проклятий! проклятий!”
Розлетілись, розсипались,
Сонечко вставало.
А я стояв, дивувався,
Та аж страшно стало.
Уже вбогі ворушились,
На труд поспішали,
І москалі на розпуттях
Уже муштрувались.
Покрай улиць поспішали
Заспані дівчата,
Та не з дому, а додому!
Посилала мати
На цілу ніч працювати,
На хліб заробляти.
А я стою, похилившись,
Думаю, гадаю,
Як то тяжко той насущний
Люди заробляють.
От і братія сипнула
У сенат писати
Та підписувать — та драти
І з батька, і брата.
А меж ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московській так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецькій,— а то тепер
І кисни в чорнилах!
П’явки! п’явки! може, батько
Остатню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!
Піти лишень подивиться
До царя в палати,
Що там робиться. Приходжу:
Старшина пузата
Стоїть рядом; сопе, хропе,
Та понадувалось,
Як індики, і на двері
Косо поглядало.
Аж ось вони й одчинились.
Неначе з берлоги
Медвідь виліз, ледве-ледве
Переносить ноги;
Та одутий, аж посинів:
Похмілля прокляте
Його мучило. Як крикне
На самих пузатих —
Всі пузаті до одного
В землю провалились!
Він вилупив баньки з лоба —
І все затрусилось,
Що осталось; мов скажений,
На менших гукає —
І ті в землю; він до дрібних
І ті пропадають!
Він до челяді — і челядь,
І челядь пропала;
До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюся я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура-
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж зісміявся.
Він і почув, та як зикне,
а й прокинувсь…
Отаке-то
Приснилося диво.

Завдання 2

Дайте відповіді на запитання.

1. Як образи природи, такі як “сніг” і “туман”, впливають на настрій поеми? Яку роль вони відіграють у почуттях героя?
2. Обговоріть, як персонажі, які з’являються в поемі (наприклад, “каторжні” та “цар”), відображають соціальні проблеми у суспільстві. Які ідеї це підкреслює?
3. Які питання ставить герой стосовно своєї долі та страждань? Які фрази чи речення найкраще ілюструють ці запитання?
4. Яким чином автор підкреслює контраст між радістю і горем у житті людей, зображених у поемі? Які деталі допомагають створити цей контраст?
5. Які значення мають слова “кайдани” та “муки” в контексті поеми? Як вони допомагають зрозуміти загальну тему твору?

Завдання 3

Розгляньте інфографіку про поему.

Завдання 4

Об’єднайтесь у групи по 2-3 учнів. Проаналізуйте 1–2 епізоди за цією таблицею, а потім презентує результати.

Образ/епізод	Художні засоби	Ідейне навантаження
Сон як композиційний прийом
Страждання українського народу
Петербурзькі вельможі, чиновники
Цар і цариця
Палаци та бали в Петербурзі
Образ простого люду
Сатира як головний інструмент

Завдання 5

Заповніть пропуски: уставте в пропуски правильні слова з довідки.

1. Поема “Сон” є прикладом жанру _____________, у якому автор висміює вади суспільства.
2. Головною мішенню сатири в поемі є _____________ та його оточення.
3. Шевченко використовує такі художні засоби, як _____________ та іронія, щоб підкреслити абсурдність дій чиновників.
4. Контраст між розкішшю панів і бідністю народу в поемі підсилює _____________ твору.
5. Поема “Сон” закликає читача замислитися над проблемами _____________ та несправедливості.

Довідка
іронія, самодержавець, алегорія, сатира, суспільство, критика, гротеск, несправедливість

Завдання 6

Виконайте тестові завдання. Оберіть одну правильну відповідь для кожного питання.

1. Який художній прийом найчастіше використовує Шевченко в поемі “Сон”?
а) гіпербола
б) сатира
в) лірика
г) епос

2. Що символізують “сніг”, “туман” і “пустота” в уривку?
а) радість і щастя
б) самотність, безнадію та відчуженість
в) веселощі та дружбу
г) багатство і славу

3. Якою є мета використання гротеску в поемі?
а) прикрасити опис природи
б) підкреслити смішне й абсурдне у поведінці сильних світу цього
в) прославити царя
г) описати дитинство автора

4. Який настрій переважає в поемі “Сон”?
а) радісний
б) сумний
в) сатиричний
г) гумористичний

5.Яке почуття викликає у героя дзвін кайданів під землею?
a) полегшення
б) сум і біль
в) радість
г) надію

Проза Т.Шевченка 

Шевченко Т. Княгиня / Тарас Шевченко; упоряд. Олександр Боронь. ‒ Х.: Віват, 2024. ‒ 272 с. (Серія ”Vivat класика”)

Книга “Княгиня” — це збірка трьох перших повістей Тараса Шевченка, що були написані Кобзарем у період заслання. Прозові твори Шевченка створені на ідейному підґрунті поем письменника, вони є свідченням болю і страждань автора, та водночас — його незламної віри в силу людського духу й правду. Погляд на творчість Кобзаря з перспективи його прози відкриє читачам несподівані й подекуди значно більш позачасові сторони творчого доробку класика.

---