Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1

Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1

---

• трагедія;
• епісодії;
• Антігона;
• Креонт.

---

Поради для вчителя

Поставте учням запитання:

“Уявіть, що ви мешканці Фів. Ваш цар забороняє ховати того, кого вважає зрадником. Але ви знаєте, що закон богів вимагає поховати померлого. Що для вас важливіше — виконати наказ влади чи закон традиції? Чому?”

Завдання 1

Поради для вчителя

Обʼєднайте учнів у групи й роздайте запитання, текст пʼєси для кожної групи, а також поясніть завдання. 

1. 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1). 

1. 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):

• Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
• Хотів – Чого вони прагнуть?
• Але – Що заважає їм досягти бажаного?
• Отже – Чим завершується сцена?

Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂

Додаток 1. Запитання до епісодію 1

1. Що Креонт обіцяє цінувати найбільше як цар Фів?
   
   Вірність державі.

2. Про що Креонт попереджає хорага?
   
   Не підтримувати порушників закону.
3. Яку новину приносить вартовий?
   
   Хтось поховав Полініка.

4. Що припускає Креонт про винуватця?
   
   Він вважає, що це зробив хтось із містян.
5. Як саме було поховано тіло Полініка?
   
   Тільки злегка присипане пилом — щоби душа знайшла спокій.

6. Кого хораг припускає як можливого винуватця?
   
   Можливо, це діло богів.
7. Які припущення висуває Креонт щодо того, як могло статися поховання?
   
   Що деякі громадяни підкупили варту.
8. Що Креонт погрожує зробити з вартовим, якщо той не знайде злочинця?
   
   Повісити.
   

🟢 Сцена одним реченням:

Креонт оголошує указ про заборону поховання Полініка, але варта повідомляє, що хтось таки його поховав; розлючений Креонт наказує знайти винуватця, інакше варту буде страчено.

Завдання 2

“Читання зблизька”. Виконай завдання. 

ПРИМІТКА. Текстові варіанти завдань тут: https://docs.google.com/presentation/d/132hX2MhZDEqqx2NrYJDoXxK9x7OprB2oQetkFrB7evk/edit?usp=sharing 

Завдання 3

Учні обирають один абзац промови Креонта і відповідають на запитання:

• Який головний аргумент він висуває?
  
• Які слова/образи підсилюють його переконливість?
  

Як би ви сформулювали його позицію одним реченням у сучасній мові?

Завдання 4

---

Напишіть 2–3 речення, завершивши один із варіантів:

• “Сьогодні я зрозумів(ла), що влада…”
  
• “Мене найбільше здивувало те, що…”
  
• “Я би вчинив(ла) на місці Креонта/Стража/Антігони так: … бо …”

ТЕКСТ ПʼЄСИ:

АНТІГОНА
Софокл

Переклад Бориса Тена

Епісодій перший

КРЕОНТ

Мужі фіванські! Від страшної бурі ми

Врятовані — нам відновили мир боги.

От і послав я вісників — з вас кожного ,

165] Закликать поіменно. Владу Лаєву

І трон його державний шанували ви,

Так само і Едіпа, що владарив тут;

А як загинув батько, то й синам його,

Як завжди, серцем залишались вірними.

170] Коли ж, побиті смертю обопільною,

Убивці й жертви, в день один загинули

Обоє братовбивством осквернившися,

Державну владу перейняв по праву я,

Загиблим бувши якнайближчим родичем.

175] Але людину важко розпізнати нам,

Її всю душу, і думки, і наміри, 

Якщо вона у владі їх не виявить.

Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,

На кращі їх поради не зважатиме,

180] Кому уста ганебний острах сковує,

Того найгіршим з владарів я визнаю.

А хто своїх шанує друзів більше, ніж

Вітчизну,— за ніщо того вважаю я,

Я сам — хай свідком буде всевидющий Зевс! —

185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь

Для нашого я міста десь побачив би.

Ніколи другом я вітчизни ворога

Не назову, бо знаю — порятує нас

Лише вона, і, пливши тільки цим човном, 

190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,

Таким законом возвеличу місто я.

А зараз я повинен сповістити вам

Про двох братів тих, про синів Едіпових:

Я Етеокла, що в бою за місто впав,

195] Міць вражу списом подолавши доблесно,

З обрядом урочистим поховать звелів,

Як личить то героєві славетному.

А Полініка, його брата рідного,

Що хтів свою вітчизну і богів її

200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить

І кров’ю прагнув братньою упитися,

А хто лишивсь — у рабство повигонити,-

Звелів оголосити всьому місту я —

Не вільно ні ховати, ні оплакувать,

205] Лише без похорону, на поживу псам

І хижим птахам на поталу кинути,

Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві

Такої шани, як і справедливому,

Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,

210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Креонте, Менекеїв сину, визначить

Ти владен друзів міста й ворогів його.

Закон який завгодно застосовувать

Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.

КРЕОНТ

215] То будьте ж ви закону охоронцями.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.

КРЕОНТ

Я вже поставив стражів біля мертвого.

ПРОВІДНИК ХОРУ

То що ж ти нам волієш загадати ще?

КРЕОНТ

А щоб не потурали ви порушникам.

ПРОВІДНИК ХОРУ

220] Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.

КРЕОНТ

Це слушна засторога… Багатьох, проте.

Корисливі надії погубили вже.

Входить Страж.

СТРАЖ

Признаюсь, володарю, не задихавсь я

Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди,-

225] Не раз в путі я зупинявсь, вагаючись,

Чи то назад не краще повернутися.

То так, то так мій розум говорив мені:

“Чого, нещасний, поспішать до кари так?

Що, бідолашний, дляєшся? Не журишся,

230] Що інший хтось все доповість Креонтові?”

Отак роздумуючи, брів повільно я,

Й коротка путь для мене стала довгою.

Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,

І хоч не легко мовить, я скажу тобі:

235] Прийшов із однією я надією —

Не потерпіти більше, ніж заслужено.

КРЕОНТ

Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?

СТРАЖ

Сказать про себе хочу спершу: участі

Не брав в тій справі, й хто вчинив — не бачив я;

240] Було б несправедливо і винить мене.

КРЕОНТ

Занадто щось себе ти вигороджуєш,-

Мабуть, якась важлива новина ота.

СТРАЖ

Така, що я боюся і промовити.

КРЕОНТ

Мерщій розказуй, і тоді іди собі.

СТРАЖ

245] Усе скажу. Хтось над померлим виконав

Обряди похоронні й сам утік кудись,

Сухого пилу залишивши слід на нім.

КРЕОНТ

Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке? 

СТРАЖ

Не знаю. Ні сокири там, ні заступа

250] Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,

Пі колії від возового колеса

Немає там,— так винний десь безслідно зник.

Лиш денний страж нам перший указав на це,

І всі були страшенно ми здивовані.

255] Хоч видно труп, був не цілком заритий він,

Від скверни тільки пилом був посипаний,

Та ні від псів, ані від звіра дикого,

Які терзали б тіло, ані сліду там.

І почали ми між собою лаятись,

260] Страж стража винуватив, не було кому

Спинить нас, хоч до бійки наближалося,

Бо кожен, очевидно, не безвинний був,

Але не признавались, одмовлялися,

Готові й крицю в руки взять розпечену,

265] Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,

Що ми про це не знали і не відали,

Й ні помислом, ні ділом не замішані,

Але не дошукались ні до чого ми,

Й один сказав нарешті — і від страху всі

270] Поникли головами, ні перечити

Ніхто не міг, ні певне щось порадити,

Як краще діять.

Слід одверто — мовив він —

Про все тобі доповісти, не криючись,

На це пристали, і мене, бездольного,

275] Твою прийняти ласку жеребок послав.

Я розумію, що прийшов некликаний,-

Не любі нам з лихою вістю вісники.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Давно, державче, у думках плелось мені —

Чи не боги то, справді, учинили це?

КРЕОНТ

280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.

Чи ти під старість не позбувся розуму?

Та ти ж говориш просто нісенітницю:

Хіба боги вже й мертвими піклуються?

Хто ж може шанувать як благодійника

285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами

Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,

Усю країну і закони нищити? [129]

Хіба боги шанують вже й лихих людей?

Не може бути. Хоч між громадянами

290] Давно на мене дехто нарікає вже,

Чолом киває потай, не бажаючи

Схилить покірно шию під ярмо свою.

Цілком я певен, стражів цих не інший хто

Підбив за мзду хорошу учинити це.

295] Немає для людини лиха гіршого

За гроші срібні. Знищують міста вони

І громадян вигонять із домівок їх;

Вчать добрі мислі підмінять лукавими

І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;

300] Підказують, як учиняти підступи,

Як злочинів безбожних не соромитись.

А ті, кого на справу цю підкуплено,

Свою в свій час винагороду матимуть.

І якщо правда, що шаную Зевса я,

305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —

Як в похороні винного не знайдете

Й мені тут перед очі не поставите,

Вам смерті буде мало, вас живими я

Повішу, тільки б те зухвальство викрити.

310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди

Шукать, збагнете і запам’ятаєте,

Що й вигода не всяка йде на користь нам

І що із заробітками нечесними

Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.

СТРАЖ

315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?

КРЕОНТ

А знаєш ти, як гірко все це слухати?

СТРАЖ

Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?

КРЕОНТ

Ти ще шукати хочеш, де болить мені?

СТРАЖ

Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.

КРЕОНТ

320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти. 

СТРАЖ

Та злочину я не вчиняв ніякого.

КРЕОНТ

Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.

СТРАЖ

Ой леле!

Зле, коли правди в самого судді нема.

КРЕОНТ

Глузуєш з правди. Але знай, як винного

325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,

Що ці прибутки ваші — то велике зло.

СТРАЖ

(про себе)

Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,

Чи ні — то це розсудить тільки випадок. 

Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.

330] Понад надію всяку врятувався я

Від лиха, і богам повинен дякувать.

Стасим перший

ХОР

Строфа 1

Дивних багато в світі див,

Найдивніше із них — людина,

Вітер льодом січе, вона ж

335] Дальшу в морі верстає путь —

Хай сива хвиля бушує,

А човен пливе вдаль,

Уславлену в богинях Землю,

Вічно й невтомно родючу, виснажує,

340] Плугом щороку в ній борозни орючи

Із конем своїм, людина.

Антистрофа 1

Птиць безтурботні зграї й риб,

Що живуть у морських глибинах,

Звірів диких з гущин лісних 

345] В пастку й оплетену вправно сіть

Розумна ловить людина

Й собі скоряє їх.

В полях і в горах звірів ловить,

Хитрим знаряддям їх перемагаючи,

350] І запрягає коня довгогривого

І бика в ярмо заводить.

Строфа 2

І мислей, як вітер швидких,

І мови навчивсь чоловік,

355] Звичаїв громадських пильнує здавна;

Від лютих стуж, буйних злив

Знайшов міцний захист він,

Благодольний.

Бездольним не буде той, хто сам

360] Майбутню путь ясно зрить,-

Нездоланна смерть одна,

А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.

Антистрофа 2

Є витвори мудрі в людей —

365] Ясніші від світлих надій,

Та часто біди від них більш, як блага;

Хто в шані мав клятви міць,

Батьків закон, гнів богів,

370] Той — преславний.

Безславним хай буде, хто посмів

На кривдну путь серцем стать —

Щастя не знайти йому,

375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.

Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,

Та її пізнаю, і чи можу сказать,

Що вона — не дитя Антігона?

Ой нещасна-бо ти —

380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!

Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?

І невже-бо ти царські закони

Так безумно посміла порушить?

Входить Страж з Антігоною. 

Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1

---

• трагедія;
• епісодії;
• Антігона;
• Ісмена;
• Креонт .
  

---

Уявіть, що ви мешканці Фів. Ваш цар забороняє ховати того, кого вважає зрадником. Але ви знаєте, що закон богів вимагає поховати померлого. 

Що для вас важливіше — виконати наказ влади чи закон традиції? Чому?

---

Завдання 1

Працюючи в групах –

1. 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1). 

1. 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):

• Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
• Хотів – Чого вони прагнуть?
• Але – Що заважає їм досягти бажаного?
• Отже – Чим завершується сцена?

Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂 

Додаток 1. Запитання до епісодію 1

1. Що Креонт обіцяє цінувати найбільше як цар Фів?
   ____________________________________________________________________________________________________  

2. Про що Креонт попереджає хорага?
   ____________________________________________________________________________________________________  
3. Яку новину приносить вартовий?
   ____________________________________________________________________________________________________  

4. Що припускає Креонт про винуватця?
   ____________________________________________________________________________________________________  
5. Як саме було поховано тіло Полініка?
   ____________________________________________________________________________________________________  

6. Кого хораг припускає як можливого винуватця?
   ____________________________________________________________________________________________________  
7. Які припущення висуває Креонт щодо того, як могло статися поховання?
   ____________________________________________________________________________________________________  
8. Що Креонт погрожує зробити з вартовим, якщо той не знайде злочинця?
   ____________________________________________________________________________________________________  
   

🟢 Сцена одним реченням:

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________  

Завдання 2

“Читання зблизька”. Виконай завдання. 

Завдання 3

Обери один абзац промови Креонта і знайди відповіді на запитання:

• Який головний аргумент він висуває?
  
• Які слова/образи підсилюють його переконливість?
  
• Як би ти сформулював(-ла) його позицію одним реченням у сучасній мові?

Завдання 4

---

Напиши 2–3 речення, завершивши один із варіантів:

• “Сьогодні я зрозумів(ла), що влада…”
  
• “Мене найбільше здивувало те, що…”
  
• “Я б учинив(ла) на місці Креонта/Стража/Антігони так: … бо …”
  

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ТЕКСТ ПʼЄСИ:

АНТІГОНА
Софокл

Переклад Бориса Тена

Епісодій перший

КРЕОНТ

Мужі фіванські! Від страшної бурі ми

Врятовані — нам відновили мир боги.

От і послав я вісників — з вас кожного ,

165] Закликать поіменно. Владу Лаєву

І трон його державний шанували ви,

Так само і Едіпа, що владарив тут;

А як загинув батько, то й синам його,

Як завжди, серцем залишались вірними.

170] Коли ж, побиті смертю обопільною,

Убивці й жертви, в день один загинули

Обоє братовбивством осквернившися,

Державну владу перейняв по праву я,

Загиблим бувши якнайближчим родичем.

175] Але людину важко розпізнати нам,

Її всю душу, і думки, і наміри, 

Якщо вона у владі їх не виявить.

Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,

На кращі їх поради не зважатиме,

180] Кому уста ганебний острах сковує,

Того найгіршим з владарів я визнаю.

А хто своїх шанує друзів більше, ніж

Вітчизну,— за ніщо того вважаю я,

Я сам — хай свідком буде всевидющий Зевс! —

185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь

Для нашого я міста десь побачив би.

Ніколи другом я вітчизни ворога

Не назову, бо знаю — порятує нас

Лише вона, і, пливши тільки цим човном, 

190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,

Таким законом возвеличу місто я.

А зараз я повинен сповістити вам

Про двох братів тих, про синів Едіпових:

Я Етеокла, що в бою за місто впав,

195] Міць вражу списом подолавши доблесно,

З обрядом урочистим поховать звелів,

Як личить то героєві славетному.

А Полініка, його брата рідного,

Що хтів свою вітчизну і богів її

200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить

І кров’ю прагнув братньою упитися,

А хто лишивсь — у рабство повигонити,-

Звелів оголосити всьому місту я —

Не вільно ні ховати, ні оплакувать,

205] Лише без похорону, на поживу псам

І хижим птахам на поталу кинути,

Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві

Такої шани, як і справедливому,

Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,

210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Креонте, Менекеїв сину, визначить

Ти владен друзів міста й ворогів його.

Закон який завгодно застосовувать

Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.

КРЕОНТ

215] То будьте ж ви закону охоронцями.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.

КРЕОНТ

Я вже поставив стражів біля мертвого.

ПРОВІДНИК ХОРУ

То що ж ти нам волієш загадати ще?

КРЕОНТ

А щоб не потурали ви порушникам.

ПРОВІДНИК ХОРУ

220] Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.

КРЕОНТ

Це слушна засторога… Багатьох, проте.

Корисливі надії погубили вже.

Входить Страж.

СТРАЖ

Признаюсь, володарю, не задихавсь я

Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди,-

225] Не раз в путі я зупинявсь, вагаючись,

Чи то назад не краще повернутися.

То так, то так мій розум говорив мені:

“Чого, нещасний, поспішать до кари так?

Що, бідолашний, дляєшся? Не журишся,

230] Що інший хтось все доповість Креонтові?”

Отак роздумуючи, брів повільно я,

Й коротка путь для мене стала довгою.

Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,

І хоч не легко мовить, я скажу тобі:

235] Прийшов із однією я надією —

Не потерпіти більше, ніж заслужено.

КРЕОНТ

Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?

СТРАЖ

Сказать про себе хочу спершу: участі

Не брав в тій справі, й хто вчинив — не бачив я;

240] Було б несправедливо і винить мене.

КРЕОНТ

Занадто щось себе ти вигороджуєш,-

Мабуть, якась важлива новина ота.

СТРАЖ

Така, що я боюся і промовити.

КРЕОНТ

Мерщій розказуй, і тоді іди собі.

СТРАЖ

245] Усе скажу. Хтось над померлим виконав

Обряди похоронні й сам утік кудись,

Сухого пилу залишивши слід на нім.

КРЕОНТ

Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке? 

СТРАЖ

Не знаю. Ні сокири там, ні заступа

250] Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,

Пі колії від возового колеса

Немає там,— так винний десь безслідно зник.

Лиш денний страж нам перший указав на це,

І всі були страшенно ми здивовані.

255] Хоч видно труп, був не цілком заритий він,

Від скверни тільки пилом був посипаний,

Та ні від псів, ані від звіра дикого,

Які терзали б тіло, ані сліду там.

І почали ми між собою лаятись,

260] Страж стража винуватив, не було кому

Спинить нас, хоч до бійки наближалося,

Бо кожен, очевидно, не безвинний був,

Але не признавались, одмовлялися,

Готові й крицю в руки взять розпечену,

265] Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,

Що ми про це не знали і не відали,

Й ні помислом, ні ділом не замішані,

Але не дошукались ні до чого ми,

Й один сказав нарешті — і від страху всі

270] Поникли головами, ні перечити

Ніхто не міг, ні певне щось порадити,

Як краще діять.

Слід одверто — мовив він —

Про все тобі доповісти, не криючись,

На це пристали, і мене, бездольного,

275] Твою прийняти ласку жеребок послав.

Я розумію, що прийшов некликаний,-

Не любі нам з лихою вістю вісники.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Давно, державче, у думках плелось мені —

Чи не боги то, справді, учинили це?

КРЕОНТ

280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.

Чи ти під старість не позбувся розуму?

Та ти ж говориш просто нісенітницю:

Хіба боги вже й мертвими піклуються?

Хто ж може шанувать як благодійника

285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами

Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,

Усю країну і закони нищити? [129]

Хіба боги шанують вже й лихих людей?

Не може бути. Хоч між громадянами

290] Давно на мене дехто нарікає вже,

Чолом киває потай, не бажаючи

Схилить покірно шию під ярмо свою.

Цілком я певен, стражів цих не інший хто

Підбив за мзду хорошу учинити це.

295] Немає для людини лиха гіршого

За гроші срібні. Знищують міста вони

І громадян вигонять із домівок їх;

Вчать добрі мислі підмінять лукавими

І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;

300] Підказують, як учиняти підступи,

Як злочинів безбожних не соромитись.

А ті, кого на справу цю підкуплено,

Свою в свій час винагороду матимуть.

І якщо правда, що шаную Зевса я,

305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —

Як в похороні винного не знайдете

Й мені тут перед очі не поставите,

Вам смерті буде мало, вас живими я

Повішу, тільки б те зухвальство викрити.

310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди

Шукать, збагнете і запам’ятаєте,

Що й вигода не всяка йде на користь нам

І що із заробітками нечесними

Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.

СТРАЖ

315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?

КРЕОНТ

А знаєш ти, як гірко все це слухати?

СТРАЖ

Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?

КРЕОНТ

Ти ще шукати хочеш, де болить мені?

СТРАЖ

Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.

КРЕОНТ

320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти. 

СТРАЖ

Та злочину я не вчиняв ніякого.

КРЕОНТ

Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.

СТРАЖ

Ой леле!

Зле, коли правди в самого судді нема.

КРЕОНТ

Глузуєш з правди. Але знай, як винного

325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,

Що ці прибутки ваші — то велике зло.

СТРАЖ

(про себе)

Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,

Чи ні — то це розсудить тільки випадок. 

Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.

330] Понад надію всяку врятувався я

Від лиха, і богам повинен дякувать.

Стасим перший

ХОР

Строфа 1

Дивних багато в світі див,

Найдивніше із них — людина,

Вітер льодом січе, вона ж

335] Дальшу в морі верстає путь —

Хай сива хвиля бушує,

А човен пливе вдаль,

Уславлену в богинях Землю,

Вічно й невтомно родючу, виснажує,

340] Плугом щороку в ній борозни орючи

Із конем своїм, людина.

Антистрофа 1

Птиць безтурботні зграї й риб,

Що живуть у морських глибинах,

Звірів диких з гущин лісних 

345] В пастку й оплетену вправно сіть

Розумна ловить людина

Й собі скоряє їх.

В полях і в горах звірів ловить,

Хитрим знаряддям їх перемагаючи,

350] І запрягає коня довгогривого

І бика в ярмо заводить.

Строфа 2

І мислей, як вітер швидких,

І мови навчивсь чоловік,

355] Звичаїв громадських пильнує здавна;

Від лютих стуж, буйних злив

Знайшов міцний захист він,

Благодольний.

Бездольним не буде той, хто сам

360] Майбутню путь ясно зрить,-

Нездоланна смерть одна,

А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.

Антистрофа 2

Є витвори мудрі в людей —

365] Ясніші від світлих надій,

Та часто біди від них більш, як блага;

Хто в шані мав клятви міць,

Батьків закон, гнів богів,

370] Той — преславний.

Безславним хай буде, хто посмів

На кривдну путь серцем стать —

Щастя не знайти йому,

375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.

Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,

Та її пізнаю, і чи можу сказать,

Що вона — не дитя Антігона?

Ой нещасна-бо ти —

380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!

Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?

І невже-бо ти царські закони

Так безумно посміла порушить?

Входить Страж з Антігоною.