Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1
Матеріал
Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1
- трагедія;
- епісодії;
- Антігона;
- Креонт.
Поради для вчителя
Поставте учням запитання:
“Уявіть, що ви мешканці Фів. Ваш цар забороняє ховати того, кого вважає зрадником. Але ви знаєте, що закон богів вимагає поховати померлого. Що для вас важливіше — виконати наказ влади чи закон традиції? Чому?”
Завдання 1
Поради для вчителя
Обʼєднайте учнів у групи й роздайте запитання, текст пʼєси для кожної групи, а також поясніть завдання.
- 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).
- 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):
- Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
- Хотів – Чого вони прагнуть?
- Але – Що заважає їм досягти бажаного?
- Отже – Чим завершується сцена?
Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂
Додаток 1. Запитання до епісодію 1
- Що Креонт обіцяє цінувати найбільше як цар Фів?
Вірність державі.
- Про що Креонт попереджає хорага?
Не підтримувати порушників закону. - Яку новину приносить вартовий?
Хтось поховав Полініка.
- Що припускає Креонт про винуватця?
Він вважає, що це зробив хтось із містян. - Як саме було поховано тіло Полініка?
Тільки злегка присипане пилом — щоби душа знайшла спокій.
- Кого хораг припускає як можливого винуватця?
Можливо, це діло богів. - Які припущення висуває Креонт щодо того, як могло статися поховання?
Що деякі громадяни підкупили варту. - Що Креонт погрожує зробити з вартовим, якщо той не знайде злочинця?
Повісити.
🟢 Сцена одним реченням:
Креонт оголошує указ про заборону поховання Полініка, але варта повідомляє, що хтось таки його поховав; розлючений Креонт наказує знайти винуватця, інакше варту буде страчено.
Завдання 2
“Читання зблизька”. Виконай завдання.


ПРИМІТКА. Текстові варіанти завдань тут: https://docs.google.com/presentation/d/132hX2MhZDEqqx2NrYJDoXxK9x7OprB2oQetkFrB7evk/edit?usp=sharing
Завдання 3
Учні обирають один абзац промови Креонта і відповідають на запитання:
- Який головний аргумент він висуває?
- Які слова/образи підсилюють його переконливість?
Як би ви сформулювали його позицію одним реченням у сучасній мові?
Завдання 4
Напишіть 2–3 речення, завершивши один із варіантів:
- “Сьогодні я зрозумів(ла), що влада…”
- “Мене найбільше здивувало те, що…”
- “Я би вчинив(ла) на місці Креонта/Стража/Антігони так: … бо …”
ТЕКСТ ПʼЄСИ:
АНТІГОНА
Софокл
Переклад Бориса Тена
Епісодій перший
КРЕОНТ
Мужі фіванські! Від страшної бурі ми
Врятовані — нам відновили мир боги.
От і послав я вісників — з вас кожного ,
165] Закликать поіменно. Владу Лаєву
І трон його державний шанували ви,
Так само і Едіпа, що владарив тут;
А як загинув батько, то й синам його,
Як завжди, серцем залишались вірними.
170] Коли ж, побиті смертю обопільною,
Убивці й жертви, в день один загинули
Обоє братовбивством осквернившися,
Державну владу перейняв по праву я,
Загиблим бувши якнайближчим родичем.
175] Але людину важко розпізнати нам,
Її всю душу, і думки, і наміри,
Якщо вона у владі їх не виявить.
Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,
На кращі їх поради не зважатиме,
180] Кому уста ганебний острах сковує,
Того найгіршим з владарів я визнаю.
А хто своїх шанує друзів більше, ніж
Вітчизну,— за ніщо того вважаю я,
Я сам — хай свідком буде всевидющий Зевс! —
185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь
Для нашого я міста десь побачив би.
Ніколи другом я вітчизни ворога
Не назову, бо знаю — порятує нас
Лише вона, і, пливши тільки цим човном,
190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,
Таким законом возвеличу місто я.
А зараз я повинен сповістити вам
Про двох братів тих, про синів Едіпових:
Я Етеокла, що в бою за місто впав,
195] Міць вражу списом подолавши доблесно,
З обрядом урочистим поховать звелів,
Як личить то героєві славетному.
А Полініка, його брата рідного,
Що хтів свою вітчизну і богів її
200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить
І кров’ю прагнув братньою упитися,
А хто лишивсь — у рабство повигонити,-
Звелів оголосити всьому місту я —
Не вільно ні ховати, ні оплакувать,
205] Лише без похорону, на поживу псам
І хижим птахам на поталу кинути,
Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві
Такої шани, як і справедливому,
Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,
210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Креонте, Менекеїв сину, визначить
Ти владен друзів міста й ворогів його.
Закон який завгодно застосовувать
Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.
КРЕОНТ
215] То будьте ж ви закону охоронцями.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.
КРЕОНТ
Я вже поставив стражів біля мертвого.
ПРОВІДНИК ХОРУ
То що ж ти нам волієш загадати ще?
КРЕОНТ
А щоб не потурали ви порушникам.
ПРОВІДНИК ХОРУ
220] Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.
КРЕОНТ
Це слушна засторога… Багатьох, проте.
Корисливі надії погубили вже.
Входить Страж.
СТРАЖ
Признаюсь, володарю, не задихавсь я
Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди,-
225] Не раз в путі я зупинявсь, вагаючись,
Чи то назад не краще повернутися.
То так, то так мій розум говорив мені:
“Чого, нещасний, поспішать до кари так?
Що, бідолашний, дляєшся? Не журишся,
230] Що інший хтось все доповість Креонтові?”
Отак роздумуючи, брів повільно я,
Й коротка путь для мене стала довгою.
Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,
І хоч не легко мовить, я скажу тобі:
235] Прийшов із однією я надією —
Не потерпіти більше, ніж заслужено.
КРЕОНТ
Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?
СТРАЖ
Сказать про себе хочу спершу: участі
Не брав в тій справі, й хто вчинив — не бачив я;
240] Було б несправедливо і винить мене.
КРЕОНТ
Занадто щось себе ти вигороджуєш,-
Мабуть, якась важлива новина ота.
СТРАЖ
Така, що я боюся і промовити.
КРЕОНТ
Мерщій розказуй, і тоді іди собі.
СТРАЖ
245] Усе скажу. Хтось над померлим виконав
Обряди похоронні й сам утік кудись,
Сухого пилу залишивши слід на нім.
КРЕОНТ
Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке?
СТРАЖ
Не знаю. Ні сокири там, ні заступа
250] Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,
Пі колії від возового колеса
Немає там,— так винний десь безслідно зник.
Лиш денний страж нам перший указав на це,
І всі були страшенно ми здивовані.
255] Хоч видно труп, був не цілком заритий він,
Від скверни тільки пилом був посипаний,
Та ні від псів, ані від звіра дикого,
Які терзали б тіло, ані сліду там.
І почали ми між собою лаятись,
260] Страж стража винуватив, не було кому
Спинить нас, хоч до бійки наближалося,
Бо кожен, очевидно, не безвинний був,
Але не признавались, одмовлялися,
Готові й крицю в руки взять розпечену,
265] Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,
Що ми про це не знали і не відали,
Й ні помислом, ні ділом не замішані,
Але не дошукались ні до чого ми,
Й один сказав нарешті — і від страху всі
270] Поникли головами, ні перечити
Ніхто не міг, ні певне щось порадити,
Як краще діять.
Слід одверто — мовив він —
Про все тобі доповісти, не криючись,
На це пристали, і мене, бездольного,
275] Твою прийняти ласку жеребок послав.
Я розумію, що прийшов некликаний,-
Не любі нам з лихою вістю вісники.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Давно, державче, у думках плелось мені —
Чи не боги то, справді, учинили це?
КРЕОНТ
280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.
Чи ти під старість не позбувся розуму?
Та ти ж говориш просто нісенітницю:
Хіба боги вже й мертвими піклуються?
Хто ж може шанувать як благодійника
285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами
Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,
Усю країну і закони нищити? [129]
Хіба боги шанують вже й лихих людей?
Не може бути. Хоч між громадянами
290] Давно на мене дехто нарікає вже,
Чолом киває потай, не бажаючи
Схилить покірно шию під ярмо свою.
Цілком я певен, стражів цих не інший хто
Підбив за мзду хорошу учинити це.
295] Немає для людини лиха гіршого
За гроші срібні. Знищують міста вони
І громадян вигонять із домівок їх;
Вчать добрі мислі підмінять лукавими
І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;
300] Підказують, як учиняти підступи,
Як злочинів безбожних не соромитись.
А ті, кого на справу цю підкуплено,
Свою в свій час винагороду матимуть.
І якщо правда, що шаную Зевса я,
305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —
Як в похороні винного не знайдете
Й мені тут перед очі не поставите,
Вам смерті буде мало, вас живими я
Повішу, тільки б те зухвальство викрити.
310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди
Шукать, збагнете і запам’ятаєте,
Що й вигода не всяка йде на користь нам
І що із заробітками нечесними
Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.
СТРАЖ
315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?
КРЕОНТ
А знаєш ти, як гірко все це слухати?
СТРАЖ
Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?
КРЕОНТ
Ти ще шукати хочеш, де болить мені?
СТРАЖ
Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.
КРЕОНТ
320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти.
СТРАЖ
Та злочину я не вчиняв ніякого.
КРЕОНТ
Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.
СТРАЖ
Ой леле!
Зле, коли правди в самого судді нема.
КРЕОНТ
Глузуєш з правди. Але знай, як винного
325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,
Що ці прибутки ваші — то велике зло.
СТРАЖ
(про себе)
Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,
Чи ні — то це розсудить тільки випадок.
Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.
330] Понад надію всяку врятувався я
Від лиха, і богам повинен дякувать.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335] Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує,
А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340] Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа 1
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних
345] В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоряє їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350] І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа 2
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355] Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Бездольним не буде той, хто сам
360] Майбутню путь ясно зрить,-
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.
Антистрофа 2
Є витвори мудрі в людей —
365] Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
370] Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона — не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти —
380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?
Входить Страж з Антігоною.
Урок 21. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 1
- трагедія;
- епісодії;
- Антігона;
- Ісмена;
- Креонт .
Уявіть, що ви мешканці Фів. Ваш цар забороняє ховати того, кого вважає зрадником. Але ви знаєте, що закон богів вимагає поховати померлого.
Що для вас важливіше — виконати наказ влади чи закон традиції? Чому?
Завдання 1
Працюючи в групах –
- 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).
- 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):
- Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
- Хотів – Чого вони прагнуть?
- Але – Що заважає їм досягти бажаного?
- Отже – Чим завершується сцена?
Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂
Додаток 1. Запитання до епісодію 1
- Що Креонт обіцяє цінувати найбільше як цар Фів?
____________________________________________________________________________________________________
- Про що Креонт попереджає хорага?
____________________________________________________________________________________________________ - Яку новину приносить вартовий?
____________________________________________________________________________________________________
- Що припускає Креонт про винуватця?
____________________________________________________________________________________________________ - Як саме було поховано тіло Полініка?
____________________________________________________________________________________________________
- Кого хораг припускає як можливого винуватця?
____________________________________________________________________________________________________ - Які припущення висуває Креонт щодо того, як могло статися поховання?
____________________________________________________________________________________________________ - Що Креонт погрожує зробити з вартовим, якщо той не знайде злочинця?
____________________________________________________________________________________________________
🟢 Сцена одним реченням:
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Завдання 2
“Читання зблизька”. Виконай завдання.


Завдання 3
Обери один абзац промови Креонта і знайди відповіді на запитання:
- Який головний аргумент він висуває?
- Які слова/образи підсилюють його переконливість?
- Як би ти сформулював(-ла) його позицію одним реченням у сучасній мові?
Завдання 4
Напиши 2–3 речення, завершивши один із варіантів:
- “Сьогодні я зрозумів(ла), що влада…”
- “Мене найбільше здивувало те, що…”
- “Я б учинив(ла) на місці Креонта/Стража/Антігони так: … бо …”
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ТЕКСТ ПʼЄСИ:
АНТІГОНА
Софокл
Переклад Бориса Тена
Епісодій перший
КРЕОНТ
Мужі фіванські! Від страшної бурі ми
Врятовані — нам відновили мир боги.
От і послав я вісників — з вас кожного ,
165] Закликать поіменно. Владу Лаєву
І трон його державний шанували ви,
Так само і Едіпа, що владарив тут;
А як загинув батько, то й синам його,
Як завжди, серцем залишались вірними.
170] Коли ж, побиті смертю обопільною,
Убивці й жертви, в день один загинули
Обоє братовбивством осквернившися,
Державну владу перейняв по праву я,
Загиблим бувши якнайближчим родичем.
175] Але людину важко розпізнати нам,
Її всю душу, і думки, і наміри,
Якщо вона у владі їх не виявить.
Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,
На кращі їх поради не зважатиме,
180] Кому уста ганебний острах сковує,
Того найгіршим з владарів я визнаю.
А хто своїх шанує друзів більше, ніж
Вітчизну,— за ніщо того вважаю я,
Я сам — хай свідком буде всевидющий Зевс! —
185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь
Для нашого я міста десь побачив би.
Ніколи другом я вітчизни ворога
Не назову, бо знаю — порятує нас
Лише вона, і, пливши тільки цим човном,
190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,
Таким законом возвеличу місто я.
А зараз я повинен сповістити вам
Про двох братів тих, про синів Едіпових:
Я Етеокла, що в бою за місто впав,
195] Міць вражу списом подолавши доблесно,
З обрядом урочистим поховать звелів,
Як личить то героєві славетному.
А Полініка, його брата рідного,
Що хтів свою вітчизну і богів її
200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить
І кров’ю прагнув братньою упитися,
А хто лишивсь — у рабство повигонити,-
Звелів оголосити всьому місту я —
Не вільно ні ховати, ні оплакувать,
205] Лише без похорону, на поживу псам
І хижим птахам на поталу кинути,
Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві
Такої шани, як і справедливому,
Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,
210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Креонте, Менекеїв сину, визначить
Ти владен друзів міста й ворогів його.
Закон який завгодно застосовувать
Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.
КРЕОНТ
215] То будьте ж ви закону охоронцями.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.
КРЕОНТ
Я вже поставив стражів біля мертвого.
ПРОВІДНИК ХОРУ
То що ж ти нам волієш загадати ще?
КРЕОНТ
А щоб не потурали ви порушникам.
ПРОВІДНИК ХОРУ
220] Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.
КРЕОНТ
Це слушна засторога… Багатьох, проте.
Корисливі надії погубили вже.
Входить Страж.
СТРАЖ
Признаюсь, володарю, не задихавсь я
Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди,-
225] Не раз в путі я зупинявсь, вагаючись,
Чи то назад не краще повернутися.
То так, то так мій розум говорив мені:
“Чого, нещасний, поспішать до кари так?
Що, бідолашний, дляєшся? Не журишся,
230] Що інший хтось все доповість Креонтові?”
Отак роздумуючи, брів повільно я,
Й коротка путь для мене стала довгою.
Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,
І хоч не легко мовить, я скажу тобі:
235] Прийшов із однією я надією —
Не потерпіти більше, ніж заслужено.
КРЕОНТ
Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?
СТРАЖ
Сказать про себе хочу спершу: участі
Не брав в тій справі, й хто вчинив — не бачив я;
240] Було б несправедливо і винить мене.
КРЕОНТ
Занадто щось себе ти вигороджуєш,-
Мабуть, якась важлива новина ота.
СТРАЖ
Така, що я боюся і промовити.
КРЕОНТ
Мерщій розказуй, і тоді іди собі.
СТРАЖ
245] Усе скажу. Хтось над померлим виконав
Обряди похоронні й сам утік кудись,
Сухого пилу залишивши слід на нім.
КРЕОНТ
Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке?
СТРАЖ
Не знаю. Ні сокири там, ні заступа
250] Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,
Пі колії від возового колеса
Немає там,— так винний десь безслідно зник.
Лиш денний страж нам перший указав на це,
І всі були страшенно ми здивовані.
255] Хоч видно труп, був не цілком заритий він,
Від скверни тільки пилом був посипаний,
Та ні від псів, ані від звіра дикого,
Які терзали б тіло, ані сліду там.
І почали ми між собою лаятись,
260] Страж стража винуватив, не було кому
Спинить нас, хоч до бійки наближалося,
Бо кожен, очевидно, не безвинний був,
Але не признавались, одмовлялися,
Готові й крицю в руки взять розпечену,
265] Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,
Що ми про це не знали і не відали,
Й ні помислом, ні ділом не замішані,
Але не дошукались ні до чого ми,
Й один сказав нарешті — і від страху всі
270] Поникли головами, ні перечити
Ніхто не міг, ні певне щось порадити,
Як краще діять.
Слід одверто — мовив він —
Про все тобі доповісти, не криючись,
На це пристали, і мене, бездольного,
275] Твою прийняти ласку жеребок послав.
Я розумію, що прийшов некликаний,-
Не любі нам з лихою вістю вісники.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Давно, державче, у думках плелось мені —
Чи не боги то, справді, учинили це?
КРЕОНТ
280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.
Чи ти під старість не позбувся розуму?
Та ти ж говориш просто нісенітницю:
Хіба боги вже й мертвими піклуються?
Хто ж може шанувать як благодійника
285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами
Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,
Усю країну і закони нищити? [129]
Хіба боги шанують вже й лихих людей?
Не може бути. Хоч між громадянами
290] Давно на мене дехто нарікає вже,
Чолом киває потай, не бажаючи
Схилить покірно шию під ярмо свою.
Цілком я певен, стражів цих не інший хто
Підбив за мзду хорошу учинити це.
295] Немає для людини лиха гіршого
За гроші срібні. Знищують міста вони
І громадян вигонять із домівок їх;
Вчать добрі мислі підмінять лукавими
І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;
300] Підказують, як учиняти підступи,
Як злочинів безбожних не соромитись.
А ті, кого на справу цю підкуплено,
Свою в свій час винагороду матимуть.
І якщо правда, що шаную Зевса я,
305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —
Як в похороні винного не знайдете
Й мені тут перед очі не поставите,
Вам смерті буде мало, вас живими я
Повішу, тільки б те зухвальство викрити.
310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди
Шукать, збагнете і запам’ятаєте,
Що й вигода не всяка йде на користь нам
І що із заробітками нечесними
Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.
СТРАЖ
315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?
КРЕОНТ
А знаєш ти, як гірко все це слухати?
СТРАЖ
Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?
КРЕОНТ
Ти ще шукати хочеш, де болить мені?
СТРАЖ
Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.
КРЕОНТ
320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти.
СТРАЖ
Та злочину я не вчиняв ніякого.
КРЕОНТ
Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.
СТРАЖ
Ой леле!
Зле, коли правди в самого судді нема.
КРЕОНТ
Глузуєш з правди. Але знай, як винного
325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,
Що ці прибутки ваші — то велике зло.
СТРАЖ
(про себе)
Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,
Чи ні — то це розсудить тільки випадок.
Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.
330] Понад надію всяку врятувався я
Від лиха, і богам повинен дякувать.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335] Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує,
А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340] Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа 1
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних
345] В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоряє їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350] І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа 2
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355] Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Бездольним не буде той, хто сам
360] Майбутню путь ясно зрить,-
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.
Антистрофа 2
Є витвори мудрі в людей —
365] Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
370] Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона — не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти —
380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?
Входить Страж з Антігоною.
Ділись та обговорюй важливе