Тема 6. Драматургія

матеріал 5

Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій

Опорні поняття:

трагедія;
епісодії;
Антігона;
Ісмена;
Креонт.

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

окреслює власну позицію щодо почутого повідомлення (зокрема тексту, медіатексту) за тематикою обраного профілю або художнього тексту, враховуючи її схожість чи відмінність із позиціями інших, а також переваги власної позиції [12 МОВ 1.5.2-1];
виявляє гнучкість і стійкість в обстоюванні власної позиції з урахуванням різних думок, аргументів щодо певної проблеми за тематикою обраного профілю, зокрема проблеми, порушеної в художньому тексті, медіатексті [12 МОВ 1.6.1-1];
раціонально поєднує використання вербальних та невербальних засобів в умовах реалізації різних комунікативних стратегій, виявляючи мовну стійкість [12 МОВ 1.6.1-2];
передбачає емоційну реакцію слухача/групи слухачів у різних ситуаціях спілкування за тематикою обраного профілю (зокрема під час публічних виступів), моделюючи можливі ефективні дії для зниження чи підвищення рівня емоційності комунікативної взаємодії [12 МОВ 1.7.1-1];
коментує та обґрунтовує актуальність порушених в одному чи кількох текстах (зокрема медіатекстах) за тематикою обраного профілю або художніх текстах проблем, спираючись на суспільно-державні (національні) цінності України, українські історико-культурні надбання і традиції у світовому ціннісному контексті [12 МОВ 2.2.1-1];
окреслює та підтверджує аргументами свою позицію щодо прочитаного тексту чи кількох текстів (зокрема медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів (медіатекстів), множинних та/або неструктурованих текстів [12 МОВ 2.4.1-2];
створює індивідуальний / колективний творчий продукт для самовираження, спираючись на власний читацький досвід [12 МОВ 2.7.1-1];
обирає способи вдосконалення тексту за самостійно визначеними критеріями [12 МОВ 3.3.1-2];
застосовує різні комунікативні стратегії для досягнення комунікативної мети в змінних умовах спілкування [12 МОВ 4.2.2-1].

Гачок

«Два закони — одне рішення»

Поради для вчителя

Покажіть на екрані два короткі твердження:

A) «Держава має право вимагати підкорення її законам».

B) «Є вищі, неписані закони, що стоять над людськими».

Запропонуйте учням обрати позицію й одним реченням пояснити «чому».

Завдання 1

Поради для вчителя

Обʼєднайте учнів у групи й роздайте запитання, текст пʼєси для кожної групи, а також поясніть завдання.

1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).

2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):

Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
Хотів – Чого вони прагнуть?
Але – Що заважає їм досягти бажаного?
Отже – Чим завершується сцена?

Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂

Додаток 1. Запитання до епісодію 2

Що побачив вартовий на власні очі?

Антігона знову засипала тіло брата — після того, як його викопали сторожі.
Як Антігона реагує на звинувачення?

Вона нічого не заперечує.
Яку думку висловлює хораг після слів Антігони?

Каже, що вона вперта, як і її батько.
У чому звинувачує Антігону Креонт?

У похованні брата й у зухвалому визнанні цього.
Що думає Антігона про ставлення мешканців Фів?

Вона вірить, що її хвалили б, якби не боялися Креонта.
Що просить Ісмена?

Розділити вину з Антігоною.
Хто наречений Антігони, і чому це ускладнює ситуацію?

Гемон, син Креонта. Це ставить батька й сина у конфлікт.
Чому Креонт вирішує ув’язнити обох сестер?

Щоби ті не втекли.

🟢 Сцена одним реченням:

Антігону ловлять на місці злочину, вона зухвало визнає провину, а Креонт вирішує покарати її та невинну Ісмену, незважаючи на заручини Антігони з його сином.

Завдання 2

“Читання зблизька”. Виконай завдання.

ПРИМІТКА. Текстові варіанти завдань тут: https://docs.google.com/presentation/d/132hX2MhZDEqqx2NrYJDoXxK9x7OprB2oQetkFrB7evk/edit?usp=sharing

Завдання 2

Під час читання «Антігони» звертай увагу на різні точки зору щодо центральних тем, наведених нижче, та записуй ідеї / цитати / аналіз на відповідні сторінки:

Сам Полінік;
Дії Антігони щодо поховання Полініка;
Закон і лідерство Креонта;
Сама Антігона.

Хоча більшість точок зору розкриваються на початку п’єси, деякі — як-от точка зору Гемона — з’являться лише в наступних сценах. Деякі персонажі можуть не мати яскраво вираженої позиції з кожного питання, тому цілком нормально залишити частину блоків порожніми, якщо потрібно (див. Додаток 2).

Додаток 2

Завдання 3

«Етична дилема Ісмени»

У парах розіграйте коротку сцену з моменту, де Ісмена пропонує розділити вину (ряд. 540–560).

Варіант А: Ісмена наполягає на співвідповідальності → чим це змінює уявлення про справедливість?
Варіант B: Антігона відмовляє → чому?

Напишіть 1–2 речення висновку: чи можливе «постфактум» героїзування співучасті?

Завдання 4

Знайдіть у промовах Креонта 2 приклади риторичних прийомів (гіпербола / антитеза / апеляція до страху / шантаж покарання) і поясніть, як це впливає на публіку (хор / стражі).

Завдання 5

Рефлексія

Незавершені речення (обери одне, допиши 2–3 фрази):

«Після сьогоднішньої сцени я інакше бачу відповідальність лідера, бо…»
«Межа між законом і справедливістю у цій сцені проходить там, де…»
«Найсильніший момент епісодію для мене — …, бо …»

ТЕКСТ ПʼЄСИ:

АНТІГОНА
Софокл

Переклад Бориса Тена

Епісодій другий

СТРАЖ

Ось та, що злочин учинить насмілилась

385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?

ПРОВІДНИК ХОРУ

От і до речі вийшов з свого дому від.

КРЕОНТ

Що сталось? І чому до речі вийшов я?

СТРАЖ

Не слід, державче, зарікатись смертному,

Щоб клятва та не виявилась хибною.

390] От клявся ж я до тебе не вертатися,

Погроз твоїх злякавшись, але кращою

За втіхи всі є радість несподівана.

І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,

І дівчину, що учинила похорон,

395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —

Не інший хто, а тільки я застав її.

Тепер, державче, як захочеш, сам суди

На злочині упійману, мене ж звільни

400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.

КРЕОНТ

Яким же чином, де її захоплено?

СТРАЖ

Вона ховала тіло,— от і все тобі.

КРЕОНТ

Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?

СТРАЖ

Па власні очі бачив, як покійника

405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?

КРЕОНТ

Та як же ти побачив, де застав її?

СТРАЖ

Не так було. Коли вернувсь на варту я

І розповів, як страшно ти загрожуєш,

омели ми пил, який вкривав померлого,

410] Відкрили труп, що починає гнити вже,

І так на ближнім посідали пагорку,

Щоб з вітром смороду на нас не віяло.

А засинав хто, то один ми одного

Міцною підбадьорювали лайкою.

415] Так час минав, аж поки в небі чистому

Вогнистим колом сонце не розжеврілось

І припікати стало. Раптом вихор знявсь,

Напастю небо й землю обіймаючи,

Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,

420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,

Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.

Коли все заспокоїлось, побачили

Ми дівчину — стогнала й гірко плакала

Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє

425] Порожнім і постіль осиротілою.

Схилившися над тілом непохованим,

Вона ридала тужно, проклинаючи

Усіх, що так із мертвого знущалися.

І от, сухого взявши пилу в пригорщі

430] І міднокутий глечик знявши високо,

Трикратним узливанням труп вшановує.

Ми кинулись до дівчини й затримали,

Але вона нітрохи не злякалася.

Про цей і попередній злочин ми її

435] Допитуєм — вона не відмовляється.

Мені ж і гірко стало й разом солодко:

Що сам я зможу лиха вже уникнути —

Приємно, а комусь біду накликати —

Це прикро. Та звичайно, лихо іншого

440] Не так мене обходить, як рятунок мій.

КРЕОНТ

Ти що так низько похилила голову,

Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?

АНТІГОНА

Нічого не перечу — я зробила це.

КРЕОНТ

(до стража)

Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —

445] Тепер ти вільний від обвинувачення.

(До Антігони).

А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.

Ти знала, що робить це заборонено?

АНТІГОНА

Так… Як не знати? Скрізь це оголошено.

КРЕОНТ

І все ж наказ переступить посміла ти?

АНТІГОНА

450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,

І не богів підземних правда вічная,

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.

Його не вчора, не сьогодні створено,

Коли з’явивсь він — вже ніхто не відає.

Не хтіла я, людських велінь страхаючись,

Відповідати потім перед вічними

460] Богами. Що умру, хіба не знаю я

І без твоїх наказів? А раніш часу

Умерти — це за благо я вважатиму.

Тому, для кого в смутку безнастанному

Усе життя минає, чи не благо — смерть?

465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій

Сумного. От коли б я сина матері

Моєї залишила непохованим,

Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.

А як назвеш дурною, то скажу тобі —

470] Чи не дурний мене винує в дурості.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Завзята, видно, донька, як і батько був

Завзятий духом,— лихо не страшить її.

КРЕОНТ

Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,

Той падає раніше, найміцнішу сталь,

475] В горнилі вогняному загартовану,

І розламати можна, і розбити вщент.

Відомо й те — коневі норовистому

Гамує шал мала вузда. Хто в рабському

Ярмі, тому нема чим величатися.

480] Вона себе явила й тим зухвалого,

Що мій наказ переступити зважилась.

Зухвальство ж друге, додане до першого,-

Цим хвастати і в вічі нам сміятися.

Не я — вона була б тоді мужчиною,

485] Якби сваволя дурно їй минулася.

Хай це й дочка сестри моєї рідної,

Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,

Ні їй тяжкої кари не уникнути,

Ані сестрі її. Адже однаково

490] Обидві похованням завинили тим.

Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,

Вона, мов божевільна, у нестямі вся.

Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,

Та сам себе вже власним серцем викрив він.

495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,

Свою провину пнеться ще й прикрасити.

АНТІГОНА

Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?

КРЕОНТ

Нічого більше, досить і цього мені.

АНТІГОНА

Чого ж спинився? Як мені слова твої

500] Не милі, і не стануть вже милішими,

Так і тобі не до вподоби вчинок мій.

Чи то ж мені ще треба слави вищої,

Ніж свого брата поховати рідного?

І всі б мене схвалили, знаю добре я,

505] Якби їм острах язика не сковував.

Чи не найкраще з багатьох царевих прав —

Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.

КРЕОНТ

З усіх кадмейців ти одна так думаєш.

АНТІГОНА

Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.

КРЕОНТ

510] А думать з ними не в одно — не соромно?

АНТІГОНА

Чи ж сором — брата вшанувати рідного!

КРЕОНТ

А той, кого убив він, чи не брат тобі?

АНТІГОНА

Так, брат він — від одного батька й матері.

КРЕОНТ

Чому ж його так само не вшановуєш?

АНТІГОНА

515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.

КРЕОНТ

То ти із ним рівняєш нечестивого?

АНТІГОНА

Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.

КРЕОНТ

Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.

АНТІГОНА

Обох закон Аїда робить рівними.

КРЕОНТ

520] Там честь лихим і добрим не однакова.

АНТІГОНА .

Хто зна, чи так це під землею діється?

КРЕОНТ

Не буде і по смерті друга з ворога.

АНТІГОНА

Любить я народилась, не ненавидіть.

КРЕОНТ

Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,

525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —

Гірко плаче вона за своєю сестрою,

Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,

їй рожеві спотворює лиця прекрасні,

530] Сліз потоками їх оросивши.

КРЕОНТ

(до Ісмени)

Ти, що в мій дім закралася єхидною,

Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,

Що годував дві мого трону пагуби,-

Кажи, чи брала в похороні участь ти,

535] Чи поклянешся, що того й не відала?

ІСМЕНА

Я винна і, якщо сестра погодиться,

Прийнять готова й кару за провину ту.

АНТІГОНА

Ні, сестро, та й було б несправедливо це —

Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.

ІСМЕНА

640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я

Глибінь твого страждання переплинути.

АНТІГОНА

Всю правду лиш боги підземні відають.

Тих не люблю, хто любить на словах лише.

ІСМЕНА

О сестро, не безчесть мене й дозволь мені

545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.

АНТІГОНА

Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,

Не став своїм.

Доволі, коли я умру.

ІСМЕНА

Та як же, люба, я без тебе житиму?

АНТІГОНА

Спитай Креонта, що йому годила ти.

ІСМЕНА

550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.

АНТІГОНА

Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.

ІСМЕНА

То чим тепер я можу послужить тобі?

АНТІГОНА

Рятуй себе, удасться — не позаздрю я.

ІСМЕНА

Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?

АНТІГОНА

555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.

ІСМЕНА

Що в мислях мала, все тобі сказала я.

АНТІГОНА

Ми неоднаково з тобою мислили.

ІСМЕНА

Але з тобою рівно завинили ми.

АНТІГОНА

Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа

560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.

КРЕОНТ

Вони обидві, мабуть, збожеволіли,

Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.

ІСМЕНА

Та як, державче, розуму не втратити,

Зазнавши стільки лиха нездоланного.

КРЕОНТ

565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!

ІСМЕНА

Як я без неї в самотині житиму?

КРЕОНТ

За неї не турбуйся — вже нема її.

ІСМЕНА

Невже ти стратиш наречену синову?

КРЕОНТ

Є ще й багато інших нив для оранки.

ІСМЕНА

570] Але такої близької не знайде він.

КРЕОНТ

Не хочу жінки синові поганої.

АНТІГОНА

Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.

КРЕОНТ

Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Невже в свого ти сина відбереш її?

КРЕОНТ

575] Ні, Аїд скасує це одруження.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.

КРЕОНТ

Й мені здається. Відведіть негайно їх

У дім мій, стражі. Хай вони під вартою

Обидві там посидять по-жіночому.

580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,

Коли Аїд на їх життя чигатиме.

Стражі виводять Антігону й Ісмену.

Стасим другий

ХОР

Строфа 1

Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!

Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,

Не уникнуть горя,

аж поки той рід загине.

Фракійським вітром гнані вдаль,

Так морські біжать вали

І з вирової темряви підііодної

Піску виносять накип чорпий,

Аж гудуть від хвиль грізних

І тяжко стогнуть скелі прибережні.

Антистрофа 1

Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній

595] Споконвіку падає лихо за лихом,

Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,

І не знайти рятунку їм.

От і парость юну цю —

Едіпового дому промінь сяючий —

Уже й її скосить готовий

Бога тьми нещадний серп —

Безумства жертву й гордої сваволі.

Строфа 2

Зевсе, владу і міць твою

605] Не здолає людська зухвалість,

Ні сон-можновлад,

ні місяців божистих

Незмінно-невтомний хід.

Вічний владар,

старості ти не знаєш,-

На яснім Олімпі

610] Світла твоя оселя,

І в минулім, і в майбутнім

Панує один закон:

Не перейти людині

Шляхами життя

без тягарів недолі.

Антистрофа 2

615] Втіху для багатьох людей

Всеосяжна дає надія,

А для багатьох —

це лиш пуста омана.

Не ждавши лихих негод,

Раптом ступню

палиш об грань пекучу.

620] Недаремно славне

Мовить прислів’я мудре:

Хто лихе вважає добрим,

Того вже ведуть боги

На манівці безтямні,-

625] Недовго йому

ждать тягарів недолі.

Он виходить Гемон, із потомства твого

Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить

Нареченої доля, судьба Антігони,

І в печалі гіркій

630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 2

Опорні поняття:

трагедія;
епісодії;
Антігона;
Креонт.

На цьому уроці ти

формулюватимеш власну позицію щодо почутого чи прочитаного тексту, порівнюватимеш її з позиціями інших і пояснюватимеш її переваги;
тренуватимешся бути гнучким і водночас стійким у відстоюванні своєї думки, беручи до уваги різні аргументи й погляди;
раціонально поєднуватимеш слова й невербальні засоби (жести, інтонацію) під час різних стратегій спілкування;
передбачатимеш емоційну реакцію слухачів у різних ситуаціях і продумуватимеш дії, які можуть зменшити чи підсилити емоційність у спілкуванні;
коментуватимеш і пояснюватимеш, чому порушені в текстах проблеми важливі, спираючись на українські цінності, культурні традиції та світовий контекст;
окреслюватимеш і підтверджуватимеш аргументами власну позицію щодо прочитаних текстів різних типів;
створюватимеш індивідуальні чи колективні творчі продукти, спираючись на свій читацький досвід;
обиратимеш способи вдосконалення тексту за власними критеріями;
застосовуватимеш різні комунікативні стратегії для досягнення мети у змінних умовах спілкування.

Гачок

«Два закони — одне рішення»

Прочитай.

A) «Держава має право вимагати підкорення її законам».

B) «Є вищі, неписані закони, що стоять над людськими».

Обери позицію й одним реченням поясни свій вибір.

Завдання 1

Працюючи в групах –

1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).

2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):

Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
Хотів – Чого вони прагнуть?
Але – Що заважає їм досягти бажаного?
Отже – Чим завершується сцена?

Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂

Додаток 1. Запитання до епісодію 2

Що побачив вартовий на власні очі?
____________________________________________________________________________________________________
Як Антігона реагує на звинувачення?
____________________________________________________________________________________________________
Яку думку висловлює хораг після слів Антігони?
____________________________________________________________________________________________________
У чому звинувачує Антігону Креонт?
____________________________________________________________________________________________________
Що думає Антігона про ставлення мешканців Фів?
____________________________________________________________________________________________________
Що просить Ісмена?
____________________________________________________________________________________________________
Хто наречений Антігони, і чому це ускладнює ситуацію?
____________________________________________________________________________________________________
Чому Креонт вирішує ув’язнити обох сестер?
____________________________________________________________________________________________________

🟢 Сцена одним реченням:

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 2

“Читання зблизька”. Виконай завдання.

Завдання 3

Під час читання «Антігони» звертай увагу на різні точки зору щодо центральних тем, наведених нижче, та записуй ідеї / цитати / аналіз на відповідні сторінки:

Сам Полінік;
Дії Антігони щодо поховання Полініка;
Закон і лідерство Креонта;
Сама Антігона.

Хоча більшість точок зору розкриваються на початку п’єси, деякі — як-от точка зору Гемона — з’являться лише в наступних сценах. Деякі персонажі можуть не мати яскраво вираженої позиції з кожного питання, тому цілком нормально залишити частину блоків порожніми, якщо потрібно (див. Додаток 2).

Додаток 2

Завдання 3

«Етична дилема Ісмени»

У парах розіграйте коротку сцену з моменту, де Ісмена пропонує розділити вину (ряд. 540–560).

Варіант А: Ісмена наполягає на співвідповідальності → чим це змінює уявлення про справедливість?
Варіант B: Антігона відмовляє → чому?

Напиши 1–2 речення висновку: чи можливе «постфактум» героїзування співучасті?____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 4

Знайди в промовах Креонта 2 приклади риторичних прийомів (гіпербола / антитеза / апеляція до страху / шантаж покарання) і поясни, як це впливає на публіку (хор / стражі).

Завдання 5

Рефлексія

Незавершені речення (обери одне, допиши 2–3 фрази):

«Після сьогоднішньої сцени я інакше бачу відповідальність лідера, бо…»
«Межа між законом і справедливістю у цій сцені проходить там, де…»
«Найсильніший момент епісодію для мене — …, бо …»

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ТЕКСТ ПʼЄСИ:

АНТІГОНА
Софокл

Переклад Бориса Тена

Епісодій другий

СТРАЖ

Ось та, що злочин учинить насмілилась

385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?

ПРОВІДНИК ХОРУ

От і до речі вийшов з свого дому від.

КРЕОНТ

Що сталось? І чому до речі вийшов я?

СТРАЖ

Не слід, державче, зарікатись смертному,

Щоб клятва та не виявилась хибною.

390] От клявся ж я до тебе не вертатися,

Погроз твоїх злякавшись, але кращою

За втіхи всі є радість несподівана.

І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,

І дівчину, що учинила похорон,

395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —

Не інший хто, а тільки я застав її.

Тепер, державче, як захочеш, сам суди

На злочині упійману, мене ж звільни

400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.

КРЕОНТ

Яким же чином, де її захоплено?

СТРАЖ

Вона ховала тіло,— от і все тобі.

КРЕОНТ

Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?

СТРАЖ

Па власні очі бачив, як покійника

405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?

КРЕОНТ

Та як же ти побачив, де застав її?

СТРАЖ

Не так було. Коли вернувсь на варту я

І розповів, як страшно ти загрожуєш,

омели ми пил, який вкривав померлого,

410] Відкрили труп, що починає гнити вже,

І так на ближнім посідали пагорку,

Щоб з вітром смороду на нас не віяло.

А засинав хто, то один ми одного

Міцною підбадьорювали лайкою.

415] Так час минав, аж поки в небі чистому

Вогнистим колом сонце не розжеврілось

І припікати стало. Раптом вихор знявсь,

Напастю небо й землю обіймаючи,

Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,

420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,

Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.

Коли все заспокоїлось, побачили

Ми дівчину — стогнала й гірко плакала

Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє

425] Порожнім і постіль осиротілою.

Схилившися над тілом непохованим,

Вона ридала тужно, проклинаючи

Усіх, що так із мертвого знущалися.

І от, сухого взявши пилу в пригорщі

430] І міднокутий глечик знявши високо,

Трикратним узливанням труп вшановує.

Ми кинулись до дівчини й затримали,

Але вона нітрохи не злякалася.

Про цей і попередній злочин ми її

435] Допитуєм — вона не відмовляється.

Мені ж і гірко стало й разом солодко:

Що сам я зможу лиха вже уникнути —

Приємно, а комусь біду накликати —

Це прикро. Та звичайно, лихо іншого

440] Не так мене обходить, як рятунок мій.

КРЕОНТ

Ти що так низько похилила голову,

Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?

АНТІГОНА

Нічого не перечу — я зробила це.

КРЕОНТ

(до стража)

Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —

445] Тепер ти вільний від обвинувачення.

(До Антігони).

А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.

Ти знала, що робить це заборонено?

АНТІГОНА

Так… Як не знати? Скрізь це оголошено.

КРЕОНТ

І все ж наказ переступить посміла ти?

АНТІГОНА

450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,

І не богів підземних правда вічная,

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.

Його не вчора, не сьогодні створено,

Коли з’явивсь він — вже ніхто не відає.

Не хтіла я, людських велінь страхаючись,

Відповідати потім перед вічними

460] Богами. Що умру, хіба не знаю я

І без твоїх наказів? А раніш часу

Умерти — це за благо я вважатиму.

Тому, для кого в смутку безнастанному

Усе життя минає, чи не благо — смерть?

465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій

Сумного. От коли б я сина матері

Моєї залишила непохованим,

Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.

А як назвеш дурною, то скажу тобі —

470] Чи не дурний мене винує в дурості.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Завзята, видно, донька, як і батько був

Завзятий духом,— лихо не страшить її.

КРЕОНТ

Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,

Той падає раніше, найміцнішу сталь,

475] В горнилі вогняному загартовану,

І розламати можна, і розбити вщент.

Відомо й те — коневі норовистому

Гамує шал мала вузда. Хто в рабському

Ярмі, тому нема чим величатися.

480] Вона себе явила й тим зухвалого,

Що мій наказ переступити зважилась.

Зухвальство ж друге, додане до першого,-

Цим хвастати і в вічі нам сміятися.

Не я — вона була б тоді мужчиною,

485] Якби сваволя дурно їй минулася.

Хай це й дочка сестри моєї рідної,

Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,

Ні їй тяжкої кари не уникнути,

Ані сестрі її. Адже однаково

490] Обидві похованням завинили тим.

Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,

Вона, мов божевільна, у нестямі вся.

Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,

Та сам себе вже власним серцем викрив він.

495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,

Свою провину пнеться ще й прикрасити.

АНТІГОНА

Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?

КРЕОНТ

Нічого більше, досить і цього мені.

АНТІГОНА

Чого ж спинився? Як мені слова твої

500] Не милі, і не стануть вже милішими,

Так і тобі не до вподоби вчинок мій.

Чи то ж мені ще треба слави вищої,

Ніж свого брата поховати рідного?

І всі б мене схвалили, знаю добре я,

505] Якби їм острах язика не сковував.

Чи не найкраще з багатьох царевих прав —

Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.

КРЕОНТ

З усіх кадмейців ти одна так думаєш.

АНТІГОНА

Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.

КРЕОНТ

510] А думать з ними не в одно — не соромно?

АНТІГОНА

Чи ж сором — брата вшанувати рідного!

КРЕОНТ

А той, кого убив він, чи не брат тобі?

АНТІГОНА

Так, брат він — від одного батька й матері.

КРЕОНТ

Чому ж його так само не вшановуєш?

АНТІГОНА

515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.

КРЕОНТ

То ти із ним рівняєш нечестивого?

АНТІГОНА

Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.

КРЕОНТ

Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.

АНТІГОНА

Обох закон Аїда робить рівними.

КРЕОНТ

520] Там честь лихим і добрим не однакова.

АНТІГОНА .

Хто зна, чи так це під землею діється?

КРЕОНТ

Не буде і по смерті друга з ворога.

АНТІГОНА

Любить я народилась, не ненавидіть.

КРЕОНТ

Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,

525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —

Гірко плаче вона за своєю сестрою,

Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,

їй рожеві спотворює лиця прекрасні,

530] Сліз потоками їх оросивши.

КРЕОНТ

(до Ісмени)

Ти, що в мій дім закралася єхидною,

Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,

Що годував дві мого трону пагуби,-

Кажи, чи брала в похороні участь ти,

535] Чи поклянешся, що того й не відала?

ІСМЕНА

Я винна і, якщо сестра погодиться,

Прийнять готова й кару за провину ту.

АНТІГОНА

Ні, сестро, та й було б несправедливо це —

Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.

ІСМЕНА

640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я

Глибінь твого страждання переплинути.

АНТІГОНА

Всю правду лиш боги підземні відають.

Тих не люблю, хто любить на словах лише.

ІСМЕНА

О сестро, не безчесть мене й дозволь мені

545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.

АНТІГОНА

Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,

Не став своїм.

Доволі, коли я умру.

ІСМЕНА

Та як же, люба, я без тебе житиму?

АНТІГОНА

Спитай Креонта, що йому годила ти.

ІСМЕНА

550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.

АНТІГОНА

Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.

ІСМЕНА

То чим тепер я можу послужить тобі?

АНТІГОНА

Рятуй себе, удасться — не позаздрю я.

ІСМЕНА

Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?

АНТІГОНА

555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.

ІСМЕНА

Що в мислях мала, все тобі сказала я.

АНТІГОНА

Ми неоднаково з тобою мислили.

ІСМЕНА

Але з тобою рівно завинили ми.

АНТІГОНА

Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа

560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.

КРЕОНТ

Вони обидві, мабуть, збожеволіли,

Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.

ІСМЕНА

Та як, державче, розуму не втратити,

Зазнавши стільки лиха нездоланного.

КРЕОНТ

565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!

ІСМЕНА

Як я без неї в самотині житиму?

КРЕОНТ

За неї не турбуйся — вже нема її.

ІСМЕНА

Невже ти стратиш наречену синову?

КРЕОНТ

Є ще й багато інших нив для оранки.

ІСМЕНА

570] Але такої близької не знайде він.

КРЕОНТ

Не хочу жінки синові поганої.

АНТІГОНА

Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.

КРЕОНТ

Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Невже в свого ти сина відбереш її?

КРЕОНТ

575] Ні, Аїд скасує це одруження.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.

КРЕОНТ

Й мені здається. Відведіть негайно їх

У дім мій, стражі. Хай вони під вартою

Обидві там посидять по-жіночому.

580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,

Коли Аїд на їх життя чигатиме.

Стражі виводять Антігону й Ісмену.

Стасим другий

ХОР

Строфа 1

Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!

Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,

Не уникнуть горя,

аж поки той рід загине.

Фракійським вітром гнані вдаль,

Так морські біжать вали

І з вирової темряви підііодної

Піску виносять накип чорпий,

Аж гудуть від хвиль грізних

І тяжко стогнуть скелі прибережні.

Антистрофа 1

Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній

595] Споконвіку падає лихо за лихом,

Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,

І не знайти рятунку їм.

От і парость юну цю —

Едіпового дому промінь сяючий —

Уже й її скосить готовий

Бога тьми нещадний серп —

Безумства жертву й гордої сваволі.

Строфа 2

Зевсе, владу і міць твою

605] Не здолає людська зухвалість,

Ні сон-можновлад,

ні місяців божистих

Незмінно-невтомний хід.

Вічний владар,

старості ти не знаєш,-

На яснім Олімпі

610] Світла твоя оселя,

І в минулім, і в майбутнім

Панує один закон:

Не перейти людині

Шляхами життя

без тягарів недолі.

Антистрофа 2

615] Втіху для багатьох людей

Всеосяжна дає надія,

А для багатьох —

це лиш пуста омана.

Не ждавши лихих негод,

Раптом ступню

палиш об грань пекучу.

620] Недаремно славне

Мовить прислів’я мудре:

Хто лихе вважає добрим,

Того вже ведуть боги

На манівці безтямні,-

625] Недовго йому

ждать тягарів недолі.

Он виходить Гемон, із потомства твого

Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить

Нареченої доля, судьба Антігони,

І в печалі гіркій

630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе