Урок 5. Проблематика «Мини Мазайла». Меншовартість
Матеріал
Урок 5. Проблематика «Мини Мазайла». Меншовартість
- Меншовартість
- Маргіналізація
- Мовне середовище
Роздивися картинку та поміркуй, що метафора викривлених дзеркал означає на особистому рівні (коли ми дивимося у таке дзеркало самі)?
І що це може означати на рівні країн?
Завдання 1.
Подивись фрагмент відео (04:37–07:48) на каналі «Слей Шоу», в якому журналістка Дарія Гірна говорить про джерела української меншовартості, та дай відповіді на питання опісля.
https://www.youtube.com/watch?v=tMdIQc4FcoY
- В якому виді мистецтва було найбільше стереотипів про українців, а тому й причин навʼязувати нам меншовартість?
- Які стереотипи Дарія Гірна назвала у відео? Поміркуй, чи досі вони існують у нашому суспільстві?
- Поміркуй, навіщо російській культурі ширити принижувальні стереотипи про нашу культуру?
Дружня порада вчителю
Поверніться до перших уроків теми та пригадайте перелік стереотипів про українців та причини, чому вони шкідливі. Поміркуйте, чи можете ще щось додати у цей список або ж виокремити особливо поширені стереотипи.
Меншовартість — відчуття (часто безпідставне та ірраціональне) меншої цінності, відносно оточення. Може стосуватися як особистості, порівняно з іншими людьми довкола, так і цілих націй. Особливо поширене в культурах, які тривалий час були під політичним гнітом сусідніх держав. У таких випадках умовно сильніші країни плекають комплекс меншовартості у представниках пригніченої нації.
Маргіналізація — процес виключення особи або цілої групи осіб та їхніх досвідів за межі певного соціуму. Він спотворює етичні, правові та загальнолюдські норми взаємодії у суспільстві, принижує тих, кого намагається зробити невидимим для решти спільноти.
Завдання 2.
Скористайся аудіокнигарнею Абук, щоб послухати уривок (54:05–57:09) начитаної пʼєси «Мина Мазайло» (читачі Сергій Бойко та Тетяна Бойко), та дай відповідь на питання опісля.
Баронова-Козино
— Читайте вірш “Сенокос”. Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.
Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
— Пахнєт сеном над лугами…
Баронова-Козино трошки захвилювалась:
— Прононс*! Прононс! Не над лугами, а над луґамі. Не га, а ґа…
Мазайло
— Над лу-гами…
— Над луґа-ґа!
— Над луга-га!
— Ґа!
— Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:
— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука “г” майже немає, а є “г”. Звук “г” трапляється лише в слові “Бог”, та й то вимовляється…
Мазайло раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме “ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мазайло
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме “ге” увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх “ге”… “ге” — одвернулась, скривилась.
Баронова-Козино
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
Мазайло
— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… “кге”.
Баронова-Козино
— “Кге” ?
Мазайло
— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…
Баронова-Козино захвилювалась:
— Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — “ге”… Самим “ге” я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над луґамі.
Мазайло
— Над лукгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця — та разом:
— Ху-у-у!
*Слово «прононс» вжито у значенні особливості вимови. Це запозичення з французької мови, від слова prononcer— вимовляти.
- Для чого Мина Мазайло бере курси у Баронової-Козино?
- Поміркуй, чому він так бідкається, що не може вимовити «ґ»?
- Про що свідчить реакція доньки губернатора та Баронової-Козино на вимову Мини?
Дружня порада вчителю
Якщо у вас не буде змоги послухати фрагмент на Абуці, то можна просто прочитати фрагмент. Проте, начитування Сергія Бойка та Тетяни Бойко робить цей фрагмент ще смішнішим, абсурднішим і від того проблематичнішим.
Завдання 3.
Послухай наступний фрагмент пʼєси (57:09–1:00:35),
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
Мокій
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, “ґо”, коли в книжці “го” стоїть. Взагалі в українській мові рідко, коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо “ге”.
Баронова-Козино раптом стрепенулась:
— Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла… Ось як: читайте, і де “ґе” стоїть, там вимовляйте ка, к.
Мазайло несміливо:
— Ка, ки…
Баронова-Козино
— Так! Читайте!
Мазайло
— Пахнет сеном над лу-ками…
Баронова-Козино
— Так! Так!
Мазайло сміливіш:
— Песньой…
— Песнєй.
— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі…
Баронова-Козино рівним методичним голосом:
— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
Мазайло старанно, аж жили напнулись:
— 3 краб-лямі…
Баронова-Козино
— Та ні! У вас тепер не “ге”, не “кге”… Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с… Окрім цього, в руській мові там, де звук “б” не акцентовано, треба його вимовляти як “п”: с ґрап-п-плямі…
Мазайло обережно, як по камінцях через воду: — С краплями…
— Мі.
— С к-крап-ля-мі рядамі.
— Так!
Мазайло сміливіш:
— Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.
Баронова-Козино
— Не єко, а єво!
Мазайло
— Як? Та тут же стоїть буква “ги”, себто “к”, а не “в”.
Баронова-Козино
— В інтелігентній мові вимовляють “єво”, а не “єго” і не “є-хо”.
Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
— Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте “г” як “х”. Ну, Улю!
Уля
— Під хорою…
Мокій
— Приблизно так.
Уля сміливіш:
— Під хорою над криницею…
Мокій
— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею “е”… (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
Уля
— Паляниця.
Мокій
— Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
Уля
— Серйозно?
— Серйозно.
- Чим відрізняється спосіб викладання Мокія від Баронової-Козино?
- Чому Уля не може вимовити «г» замість «ґ», а Мина — навпаки?
- Чому Мокій просить Улю вимовити саме слово «паляниця»? Пригадай, чому це слово стало символічним для нас на початку повномасштабного вторгення?
Завдання 4.
Прочитай фрагменти пʼєси та дай відповіді на питання опісля.
1.
Тьотя
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися. Мати з переляку перепитала:
— А що?
Тьотя
— І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
— Та що таке?
Тьотя
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано? Майже в с і разом:
— Ні…
Тьотя
— Не бачили, не читали? “Харків” — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
Мокій
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
Мазайло
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати…
Мазайло за серце як навіжений.
Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула. Тьотя до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не “Харьков”, а “Харків”?
Мокій
— Так!
Тьотя
— І ти справді за… (бридливо) за Квача?
2.
Мати сіла і заплакала:
— І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…
Рина
— Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
Мати
— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина. вернулась бліда, перелякана:
— Дядько Тарас приїхав…
Мати й Мазайло з жахом:
— Що?
— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештовано!
Дядько Тарас на дверях:
— А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Тарас
— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!
- Чим відрізняються сприйняття Харкова у тьоті Моті та дядька Тараса?
- Поміркуй, чому вони звертають увагу на протилежні дрібниці?
- Поміркуй, чи відчував дядько Тарас меншовартість відносно російської культури? Чому?
- Спробуй реконструювати мовну мапу Харкова кінця 1920-х. Зобрази, якою мовою написані вивіски, якою мовою говорять містяни.
Порівняй своє бачення із реальними фото Харкова до другої Світової війни. Чи подібні вони?
Дружня порада вчителю
Після цього завдання можна повернутися до ранжування атрибутів української ідентичності, яке ви робили на 3 уроці, щоб ще раз його проговорити, зокрема місце мови у ньому.
Подивись документальний фільм «Соловей співає. Доки голос має» та поміркуй щодо питань опісля.
https://www.youtube.com/watch?v=rDErIyEQFGM&t=1690s
- «Кажуть, що наша мова солов’їна, — і правильно кажуть. Але я знаю, що можуть і такі часи настати, що нашої мови навіть найменший соловейко не буде пам’ятати. Тому не потрібно покладатися тільки на солов’їв» — поміркуй, що означає ця цитата з фільму?
- Чому українська мова — це надважлива частина української національної ідентичності?
- На прикладі мовної ситуації в Білорусі, чому небезпечно дозволяти російській мати статус державної мови?
- Які міфи підживлювали думку, що для українців необовʼязково говорити українською мовою? Чому це сприяло?
Урок 5. Проблематика «Мини Мазайла». Меншовартість
- Меншовартість
- Маргіналізація
- Мовне середовище
Роздивися картинку та поміркуй, що метафора викривлених дзеркал означає на особистому рівні (коли ми дивимося у таке дзеркало самі)?
І що це може означати на рівні країн?
Завдання 1.
Подивись фрагмент відео (04:37–07:48) на каналі «Слей Шоу», в якому журналістка Дарія Гірна говорить про джерела української меншовартості, та дай відповіді на питання опісля.
https://www.youtube.com/watch?v=tMdIQc4FcoY
- В якому виді мистецтва було найбільше стереотипів про українців, а тому й причин навʼязувати нам меншовартість?
- Які стереотипи Дарія Гірна назвала у відео? Поміркуй, чи досі вони існують у нашому суспільстві?
- Поміркуй, навіщо російській культурі ширити принижувальні стереотипи про нашу культуру?
Меншовартість — відчуття (часто безпідставне та ірраціональне) меншої цінності, відносно оточення. Може стосуватися як особистості, порівняно з іншими людьми довкола, так і цілих націй. Особливо поширене в культурах, які тривалий час були під політичним гнітом сусідніх держав. У таких випадках умовно сильніші країни плекають комплекс меншовартості у представниках пригніченої нації.
Маргіналізація — процес виключення особи або цілої групи осіб та їхніх досвідів за межі певного соціуму. Він спотворює етичні, правові та загальнолюдські норми взаємодії у суспільстві, принижує тих, кого намагається зробити невидимим для решти спільноти.
Завдання 2.
Скористайся аудіокнигарнею Абук, щоб послухати уривок (54:05–57:09) начитаної пʼєси «Мина Мазайло» (читачі Сергій Бойко та Тетяна Бойко), та дай відповідь на питання опісля.
Баронова-Козино
— Читайте вірш “Сенокос”. Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.
Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
— Пахнєт сеном над лугами…
Баронова-Козино трошки захвилювалась:
— Прононс*! Прононс! Не над лугами, а над луґамі. Не га, а ґа…
Мазайло
— Над лу-гами…
— Над луґа-ґа!
— Над луга-га!
— Ґа!
— Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:
— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука “г” майже немає, а є “г”. Звук “г” трапляється лише в слові “Бог”, та й то вимовляється…
Мазайло раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме “ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мазайло
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме “ге” увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх “ге”… “ге” — одвернулась, скривилась.
Баронова-Козино
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
Мазайло
— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… “кге”.
Баронова-Козино
— “Кге” ?
Мазайло
— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…
Баронова-Козино захвилювалась:
— Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — “ге”… Самим “ге” я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над луґамі.
Мазайло
— Над лукгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця — та разом:
— Ху-у-у!
*Слово «прононс» вжито у значенні особливості вимови. Це запозичення з французької мови, від слова prononcer— вимовляти.
- Для чого Мина Мазайло бере курси у Баронової-Козино?
- Поміркуй, чому він так бідкається, що не може вимовити «ґ»?
- Про що свідчить реакція доньки губернатора та Баронової-Козино на вимову Мини?
Завдання 3.
Послухай наступний фрагмент пʼєси (57:09–1:00:35),
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
Мокій
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, “ґо”, коли в книжці “го” стоїть. Взагалі в українській мові рідко, коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо “ге”.
Баронова-Козино раптом стрепенулась:
— Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла… Ось як: читайте, і де “ґе” стоїть, там вимовляйте ка, к.
Мазайло несміливо:
— Ка, ки…
Баронова-Козино
— Так! Читайте!
Мазайло
— Пахнет сеном над лу-ками…
Баронова-Козино
— Так! Так!
Мазайло сміливіш:
— Песньой…
— Песнєй.
— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі…
Баронова-Козино рівним методичним голосом:
— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
Мазайло старанно, аж жили напнулись:
— 3 краб-лямі…
Баронова-Козино
— Та ні! У вас тепер не “ге”, не “кге”… Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с… Окрім цього, в руській мові там, де звук “б” не акцентовано, треба його вимовляти як “п”: с ґрап-п-плямі…
Мазайло обережно, як по камінцях через воду: — С краплями…
— Мі.
— С к-крап-ля-мі рядамі.
— Так!
Мазайло сміливіш:
— Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.
Баронова-Козино
— Не єко, а єво!
Мазайло
— Як? Та тут же стоїть буква “ги”, себто “к”, а не “в”.
Баронова-Козино
— В інтелігентній мові вимовляють “єво”, а не “єго” і не “є-хо”.
Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
— Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте “г” як “х”. Ну, Улю!
Уля
— Під хорою…
Мокій
— Приблизно так.
Уля сміливіш:
— Під хорою над криницею…
Мокій
— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею “е”… (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
Уля
— Паляниця.
Мокій
— Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
Уля
— Серйозно?
— Серйозно.
- Чим відрізняється спосіб викладання Мокія від Баронової-Козино?
- Чому Уля не може вимовити «г» замість «ґ», а Мина — навпаки?
- Чому Мокій просить Улю вимовити саме слово «паляниця»? Пригадай, чому це слово стало символічним для нас на початку повномасштабного вторгення?
Завдання 4.
Прочитай фрагменти пʼєси та дай відповіді на питання опісля.
1.
Тьотя
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися. Мати з переляку перепитала:
— А що?
Тьотя
— І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
— Та що таке?
Тьотя
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано? Майже в с і разом:
— Ні…
Тьотя
— Не бачили, не читали? “Харків” — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
Мокій
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
Мазайло
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати…
Мазайло за серце як навіжений.
Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула. Тьотя до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не “Харьков”, а “Харків”?
Мокій
— Так!
Тьотя
— І ти справді за… (бридливо) за Квача?
2.
Мати сіла і заплакала:
— І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…
Рина
— Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
Мати
— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина. вернулась бліда, перелякана:
— Дядько Тарас приїхав…
Мати й Мазайло з жахом:
— Що?
— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештовано!
Дядько Тарас на дверях:
— А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Тарас
— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!
- Чим відрізняються сприйняття Харкова у тьоті Моті та дядька Тараса?
- Поміркуй, чому вони звертають увагу на протилежні дрібниці?
- Поміркуй, чи відчував дядько Тарас меншовартість відносно російської культури? Чому?
- Спробуй реконструювати мовну мапу Харкова кінця 1920-х. Зобрази, якою мовою написані вивіски, якою мовою говорять містяни.
Порівняй своє бачення із реальними фото Харкова до другої Світової війни. Чи подібні вони?
Подивись документальний фільм «Соловей співає. Доки голос має» та поміркуй щодо питань опісля.
https://www.youtube.com/watch?v=rDErIyEQFGM&t=1690s
- «Кажуть, що наша мова солов’їна, — і правильно кажуть. Але я знаю, що можуть і такі часи настати, що нашої мови навіть найменший соловейко не буде пам’ятати. Тому не потрібно покладатися тільки на солов’їв» — поміркуй, що означає ця цитата з фільму?
- Чому українська мова — це надважлива частина української національної ідентичності?
- На прикладі мовної ситуації в Білорусі, чому небезпечно дозволяти російській мати статус державної мови?
- Які міфи підживлювали думку, що для українців необовʼязково говорити українською мовою? Чому це сприяло?
Ділись та обговорюй важливе