Урок 8. Тема. Невигадані життя. Щоденники. Хто веде щоденники і чому вони присвячені? 

Урок 8. Тема. Невигадані життя. Щоденники. Хто веде щоденники й чому вони присвячені? 

Урок 8

---

1. Фрагмент щоденника Володимира Винниченка.
2. Фрагмент щоденника Анни Франк. 

• Щоденник

---

Чи знаєш ти політиків, митців, інтелектуалів минулого, які вели щоденники? А можливо, пригадаєш персонажів книжок чи героїв фільмів, які вели щоденник?

---

Завдання 1. Ознайомлюємося з фрагментом

Прочитай фрагмент із щоденника українського письменника та політичного діяча Володимира Винниченка. Дай відповіді на післятекстові запитання. 

15. ХІ 

Потроху, здається, починаю приходити до себе. Поривами чую в собі знову силу, силу боротьби і будування. Сьогодні кілька разів виникала ідея написати книжку про щастя. Сьогодні я вірю в нього, в можливість його. Я вірю також у силу проповіді, в роботу думки, яка постійно, неухильно, самовірно прокладає крок за кроком свої шляхи в мозках. Але мені треба насамперед організувати самого себе. Я повинен узятися за себе, повинен вибрати з себе найбільшу суму користи. Я рішив, як не щодня, то якомога частіше вести щоденник. Це сприяє самоаналізі й самоорганізації, примушує зупинятись над собою і перевіряти. Крім того, це є та увага, те зупиняння над життям, якого так треба для щастя. Розум, здатний зупиняти себе й усю істоту над ментами життя, прислухатись до них, вслухуватись, освітлювати іх, як з ручного електричного ліхтаря, пучком світла, — такий розум є великий помічник щастя.

Що є цінне в нашому житті? Які елементи складають щастя? Мені здається, ті, які потім, одійшовши вже в минуле, спосібні викликати в нас солодкий сум і тиху радісну печаль проминулого щастя. Ми не знаємо, чи було там щастя; ми тільки по цій печалі та сумові відчуваємо, що воно дійсно там було. Щастя чомусь в теперішньому не буває. Ми помиляємось, коли неправильно називаємо якісь моменти підняття щастям. Часто ми це спово вживаємо просто машинально. Щастя, каже якийсь письменник, тільки в минулому (здається, А. Франс). Ні, щастя є спосібність бачити свою власну радість ніби збоку. Через те воно й здається тому письменникові можливим тільки в минулому, через те, що він може збоку, здалеку бачити себе й свою радість, пізнавати їх і раювати з цього пізнання й бачення. Увага, здатність зупиняти потік своїх безпосередніх переживань. здатність розривати ділектичний ланцюг, що необхідно звʼязує їх, і ніби одстрибнути від самого себе вбік і стати так, щоб бачити себе і все круг себе, здатність пильно-пильно вдивлятись у це і сказати собі: оце ж і є життя. Стій, подумай — це життя, ти живеш у цю хвилину. З таких хвилин складається вся чаша твого життя. Не пий її, заплющивши очі й жадібно прагнучи все далі й далі в неусвідомленій надії, що попереду буде щось, що дасть тобі справжню радість. Не на дні чаші є життя, а в кожній краплині її. Отже пий й помалу, памʼятаючи про те, що робиш. 

І от я в цей мент однімаю губи свої од чаші і помалу-помалу смакую краплину-мент із неї. От в ухах ще гуде звук вечірніх суботніх дзвонів Москви. В коридорі швидко проходять номерні й посильні хлопчики, з холоду потягуючи носами. Вони — дрібнесенькі краплинки-порошинки, які входять складними елементами в плинність чаші моєї. І вечірній дзвін, і тиша нашої спальні, і завіса на вікні, пофарблена червоним світлом паперового абажура на електричній лямпі, і кроки посильних хлопців, і мої думки, і те перо, що біга хапливо по паперці, — все це є життя, все сповнює мене вдячним і тихо-радісним сумом. Я ніби одійшов уже вперед і бачу все це, як у минулому. І тому воно вкривається поетично-ніжною завіскою пережитого.

Але що є особливе в цьому менті? Ніщо. Подібних йому було в моєму житті сотні тисяч. Я їх пропустив без уваги, не пофарбувавши поезією уваги й не зупинивши в собі. І хіба ж я не міг побільшити суми радости в собі такими ментами? 

Позавчора приходила до нас Гаша. Прийшла вона, як сама сказала мені, власне до мене, а не до Кохи. До мене, як до лікаря. «Ну, розуміється, як до лікаря душі». Річ у тім, що ій треба було порадитись, як їй бути з Сьомою. Він останніми роками став зовсім неможливий у родинному житті: кожна хоч трохи гарненька жінка вабить його до себе, і він аж дуріє, забуваючи про все. З нею ж він дратується, поводиться різко, нетерпляче, або мовчить і чогось бурмоситься. Десь завжди ходить, призначає жінкам побачення, бреше, сердиться за те, що бреше. Раніше вона реагувала на це жагуче, нетерпляче, обурено. Тепер навчилась брати себе в руки, робити навіть байдужі та веселі фізіономії, але… але доки ж їх робити? Неможливо ж так усе життя. Можна в одному випадку здержати себе, можна в другому, але коли це треба робити щодня, тижнями, місяцями і, мабуть, роками, то де ж узяти сил так володіти собою, терпіння, видержки? І що їй робити?

Я сидів і не знав, що їй сказати. З мене дуже поганий “лікар душ*. Одначе думку свою я їй сказав: з двох лих треба вибирати менше. Лихо, що він її не любить уже, лихо, що бігає за жінками, сердиться, що у них сварки, нелад і нема радости в родинному союзі. Але чи буде менше воно від того, що вона буде вимагати від нього любови, робити йому сцени ревнощів, дорікати, лаяти, плакати, грозитись? Навряд чи цим вона зменшить лихо. Навпаки, побільшить його. Треба дати Сьомі спокій, хай провадить він своє життя так, як вважає кращим. Собе ж треба взяти в руки і раз на все в душі своїй примиритися з таким станом свого чоловіка. Не вимагаючи від нього любови, постаратися стати йому товаришем і другом. Найкраще звичайно, це розійтись, раз нема любови хоч з одного боку. Але коли розходження, за словами Гаші, для неї є страшніше смерти, то треба робити союз якомога менш болючим і тяжким для обох сторін.

Не знаю, чи подіяли мої і Кохині слова на Гашу. Навряд. Хіба можуть слова сторонніх людей змінити психіку людини, що вироблялась так довго? Невдячна задача бути лікарем душі, особливо, коли тебе ним роблять без твого відома.

1. Чому Володимир Винниченко вирішив вести щоденник? Випиши всі причини. 

Це сприяє самоаналізу та самоорганізації, а він прагне організувати самого себе, щоб бути більш продуктивним; це можливість зупинитись і поспостергіати за життям, що необхідно для щастя.

2. Які ідеї розглядає в цьому щоденниковому записі Володимир Винниченко?
3. Чим є для Володимира Винниченка щастя? 
4. Чи можуть Гаша і Сьома бути щасливими? Довідка: Семен (Сьома) Ліфшиць — учений, хімік і математик, старший брат винниченкової дружини Розалії. Гаша — його дружина. 
5. Володимир Винниченко вів свій щоденник останні 40 років життя (з 1911 до 1951), щоденник налічує 41 записник. Запис від 15. ХІ у 2-му записнику, який має 228 сторінок, Винниченко почав вести його у Варшаві в першій половині травня 1914-го року, однак перші сторінки заповнені враженнями від Варшави, ситуаціями, людьми, висловами без дат. Щоденники Володимира Винниченка видано у 5 томах. Поміркуй: кому із читачів і читачок були б цікавими щоденники Винниченка? 

---

У передмові до 1 тому щоденників Винниченка редактор Григорій Костюк міркує про те, що таке щоденники і якими вони бувають. Прочитай фрагмент передмови й сформулюй: якими бувають щоденники та як їх класифікують? 

Щоденники належать до мемуарного жанру літератури. Але сам у собі цей жанр, за формою, змістом, призначенням, дуже диференційований. Є щоденники, що їх автори обдумано пишуть із розрахунком на публікацію. У таких записах вони оминають свідомо різні особисті, побутові, часто прикрі й негативні деталі, а навіть і суспільні дрібниці, та акцентують увагу, з їх погляду, на головних питаннях часу, визначаючи своє місце в ньому.

Позитивне чи негативне ставлення до подій свого часу автори таких щоденників виявляють відповідними публіцистичними чи філософськими коментарями та відступами. Зразками таких щоденників є щоденник Т. Шевченка, Андре Жіда, а з новіших — щоденник М. Шаповала.

Інший гатунок щоденника — нотатки глибоко особисті, виповнені інтимними фактами, переживаннями, почуваннями, побутово-психологічними сценами, часто оголеними, дразливими, “непристойними”. Автора таких щоденників часто зовнішній світ ніби не цікавить, він для нього ніби не існує. Автор увесь у собі, у своїх переживаннях, у своїх пристрастях, у своїх болях і трагедіях.

Третя форма щоденників — це докладні, але сухі, телеграфічні нотатки: місцевість і дата перебування, назви прочитаних книжок, прізвища людей, з якими зустрічався, інколи — дата і місце зустрічей, усякі події, факти, дрібні епізоди дня, логічно ніби між собою не повʼязані, для читача незрозумілі. Це записи тільки для себе. Тут відсутні всякі публіцистичні оцінки та філософські роздуми. Зразками такої форми щоденників є нотатники Миколи Куліша, “Дневники” Марієтти Шагінян тощо.

Є ще й четвертий гатунок щоденника, властивий переважно письменникам. Це нотатки щоденних спостережень, рідкісних вуличних висловів, народніх говорів, професійних висповів, випадкових ситуацій, схоплення характеристичних портретів, пейзажів і навіть нових тем, інколи з розгорненою схемою сюжету і таке інше. Це, висловлюючись метафорично, літературно-мовний банк письменника, звідки він черпає потрібні скарби для нових творів. До такого типу щоденників належать записні книжки М. Коцюбинського.

Щоденник В. Винниченка є особливого характеру. Він дивним способом увібрав у себе елементи всіх тих вищезгаданих ґатунків. Поруч з щоденними записами подій з особистого і суспільного життя знаходимо на бігу схоплені характеристичні неповторні народні вислови, підслухані жаргонні фрази, багатющі діялектизми, міщанський говір (суржик) — одне слово, все те, без чого письменник не може творити живих картин життя, зображувати живих типів та надавати їм індивідуальної мови. 

У науковій статті Ольги Матвєєвої «Жанрова специфіка літературного щоденника» подано дещо іншу класифікацію та приклади щоденників українських письменників.

Жанрова специфіка літературного щоденника

За Катериною Танчин, виділяють декілька типів щоденників відповідно до призначення, функції та ролі, яку він відіграє в житті автора:

1. Щоденник-свідчення (щоденник Сергія Єфремова, Степана Васильченка).

Шляхом аналізу щоденників вітчизняних та зарубіжних письменників встановлено, що первісна матерія, матриця, ціль, що накладає відбиток на будь-який щоденник – це просто фіксація. Але зрозуміло, що для письменника щоденник може бути майстернею, сповідальнею, черговим твором і ще всім вищезгаданим вкупі, але майже ніколи просто переліком подій. Для письменника роздуми з пером в руці – це спосіб існування. Отож, наступний крок – від фіксації до свідчення. Свідчення завжди передбачає продуманий відбір, хоча ніколи воно не є самодостатнім. Та якщо виділити свідчення з цілого контексту авторських інтенцій, то найбільшу вагу воно матиме в щоденнику, автор якого, перебираючи на себе роль очевидця, розповідає (доповідає, переконує), як усе було насправді.

2. Щоденник-документ самоаналізу і самонавчання (щоденники Володимира Винниченка).

Це щоденник, який ведуть для себе і тільки для себе – це сповідь перед самим собою, втеча у власний світ, документ самоаналізу, самонавчання. Автор рефлексивно і водночас інтуїтивно, вловлюючи насамперед суб’єктивний план свого життя, створює «історію своєї душі», або «сповідь». «Я» такого щоденника стосується не тільки і не стільки записування зовнішніх маніфестацій особи автора, а перш за все внутрішнього досвіду.

3. Щоденник-пам’ять про себе самого (щоденник Валерія Поліщука).

Такі щоденники відповідають закладеній в глибинах особистості майже біологічній потребі виразити потік свого життя, залишити сліди свого існування. Щоденник – це боротьба зі смертю, зі щоденним відмиранням. Самоувічнення – одне з найдавніших прагнень людини.

Самопізнання приєдналося до цього підсвідомого, стихійного бажання набагато пізніше. У творчості митець прагне увічнити себе після смерті. Щоденнику це також під силу. Він дає можливість запам’ятати себе ще за життя: тільки автор щоденника, замислювався він над цим, чи ні, може за допомогою нього зреалізувати свою пам’ять в усій повноті її індивідуальної людськості. Цей момент пригадування себе в щоденнику й завдяки щоденнику є найінтимнішим.

4. Щоденник, породжений нарцистичними мотивами (щоденник Ольги Кобилянської).

Це щоденник, породжений нарцистичним потягом до самоспоглядання, як різновид самозадоволення (якщо не дивитися на це ширше – щоденник як такий завжди є виявом нарцисизму: дзеркалом, що відображає внутрішній світ його автора).

5. Щоденник як засіб психічної самотерапії (щоденники Тараса Шевченка, Франса Кафки).

Психологічна самотерапія – ще одна з важливих служб щоденника. Зауважимо, що щоденники – за певної адекватності – у багатьох випадках подають викривлене зображення особистості діариста, тому що в них записують перш за все те, що пригноблює чи бентежить людину в певний момент. Неспокій, сформульований і прояснений словом, видається не таким серйозним, не так пригнічує; слово допомагає оволодіти своїм станом.

---

Завдання 2

Переглянь табличку із попередніх уроків, у якій занотовані ваші думки та думки українських інтелектуалів про те, що таке щоденник і навіщо його ведуть. Доповни таблицю новими ідеями цього уроку. 

Завдання 3. Аналізуємо обкладинку

Чиї ще щоденники можна почитати сьогодні? Проаналізуй обкладинки книжок та спробуй спрогнозувати їхній зміст. Поміркуй: що обʼєднує ці книжки? 

Дружня порада вчителю

Це завдання ви можете підготувати наперед, дослідивши через інтернет, які щоденники сьогодні є на українському книжковому ринку, або взявши щоденники у бібліотеці. Чи виконати цю пошукову роботу разом з учнями. 

Наведені книжки є щоденниковми записами про професійну діяльність їхніх творців, тобто їхні творці писали про особисті думки й переживання, але передовсім про роботу.

Анотація до книжки: 

«Щоденник книгаря» описує рік із життя букіністичної книгарні в Шотландії. Перед нами постають безлюдні пагорби, кілометри піщаних пляжів, мальовничі гори й вікторіанські маєтки. Ми опиняємося в крамниці із сотнею тисяч книжок, що ледве зводить кінці з кінцями. Над нею нависає примара всюдисущого Amazon, який ще дужче розростається й витісняє маленькі книгарні. У всьому цьому маневрує Шон Байзелл, який мав шаленство та сміливість придбати крамницю й долучитися до на перший погляд романтичної професії книгаря. Автор розповідає про найцікавіші замовлення, про невпинні суперечки з працівниками, про розмови з найрізноманітнішими клієнтами — буркунами й натхненниками, людьми, які життя не тямлять без книжок, і тими, що шукають привід посваритися.

Анотація до книжки: 

Генрі Марш не боїться визнати: лікареві вкрай важко бути чесним, вкрай болісно говорити про свої помилки. Його книжка «Щоденники нейрохірурга» — надзвичайно особисті мемуари, що вражають відвертістю, мудрістю та літературною майстерністю.

Завершуючи свою майже сорокарічну лікарську кар’єру, автор бестселера «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» розмірковує про сенс людського існування, про суть праці лікаря, труднощі професії й про те, чим може обернутися відчайдушне бажання продовжити пацієнтові життя за всяку ціну.

Генрі Марш — чудовий співрозмовник: випадки з хірургічної практики у Британії, Непалі, Україні перемежовуються яскравими та щемкими епізодами з його дитинства та юності, непересічними моментами професійного становлення та простими й водно­час приголомшливо глибокими роздумами про те, що справді має значення.

Завдання 4. Ознайомлюємося з фрагментом 

Прочитай текст. Дай відповіді на запитання та проаналізуй зміст прочитаного.

Середа, 23 лютого 1944 р.

Люба Кітті!

Від учора тримається неймовірна погода, і я сама не своя. Щоранку ходжу подихати свіжим повітрям на горище, де Петер навчається. Звідтіля, з мого улюбленого місця, мені видно клапоть синього неба, голе каштанове гілля, на якому виблискують краплинки роси, мені видно чайок та інших птахів — вони здаються сріблястими в польоті. Петер стояв, спираючись на балку, я сиділа поруч, і ми дихали чистим повітрям, дивилися на вулицю й відчували, як між нами з’являється те, чого не висловити на словах. Ми довго дивилися надвір, а коли йому треба було піднятися на вишку й там нарубати дров, я вже все знала — я знала, що він чудовий! Він піднявся вузенькою драбинкою, я за ним, і цілих чверть години, поки він працював, ми знову не сказали жодного слова. Я спостерігала, як він старається, як він прагне показати мені свою силу. Та я більше дивилася у відчинене вікно, звідки видно весь Амстердам, море дахів до самого виднокраю, який так розчинився у світлій блакиті, що й не скажеш, де він закінчується. «Поки все це існує, — думала я, — доки я живу й бачу це яскраве сонце, це безхмарне небо, я не маю права сумувати!»

Якщо в людини лихо, якщо вона самотня й нещасна, їй краще вийти на волю, де вона буде наодинці з собою, наодинці з небом, з природою, з богом. І тоді, лише тоді відчуваєш, що все так, як слід, що бог прагне бачити людей щасливими посеред простої, чудової природи. І поки це так, — а так буде завжди,— я знаю, що за будь-яких обставин є порятунок від будь-якого лиха, і я впевнена, що природа полегшує будь-яке страждання.

І можливо, скоро настане час, коли я зможу розділити почуття щастя, яке переповнює мене, з кимось, хто почувається так само, як я.

Думки : Ми тут позбавлені багато чого, дуже багато чого і на дуже тривалий час. Я знаю це так само, як і ти. Я маю на увазі не зовнішні страждання, ми тут маємо все, я маю на увазі нашу внутрішню рівновагу. Я прагну до свободи, як і ти, хочеться світла, але тепер я вірю, що за ці страждання ми будемо винагороджені стократ. Це я зрозуміла раптом тут, біля вікна. Я кажу про наші внутрішні вболівання.

Коли я дивилася у вікно й відчувала присутність бога, відчувала природу, — я була щаслива, справді щаслива. Пам’ятай, Петере, що поки в нас живе це щастя, щастя бачити природу, відчувати силу, здоров’я і ще багато, багато доброго, поки маєш це відчуття в собі, — ти завжди будеш щасливим, завжди!

Багатство, славу — усе можна втратити, але щастя серця може лише тимчасово стихнути, а тоді знову прокинутися в тобі й зробити тебе щасливим на все життя. Поки ти можеш без страху дивитися в небо, поки ти знаєш, що твоє серце чисте — щастя завжди житиме в тобі.

1. Хто є авторкою тексту? Які припущення? 
2. Де і в якому контексті живе авторка тексту?
3. Чим є щастя для авторки тексту? Чи доступне їй це щастя? 
4. Про які стражання йдеться авторці тексту? 
5. Які стосунки в авторки й Петера? 
6. Як ти думаєш, чому цей текст оформлено як лист? 
7. Чи цей текст — щоденник? Якщо щоденник, то якого типу? Доведи свою думку. 

Завдання 5. Пошукова робота

Дружня порада вчителю

Розкажіть учням про Анну Франк, користуючись інформацією з відкритих ресурсів. Або підберіть довідкову статтю, яку ви могли б разом прочитати. Чи покажіть відеоролик про Анну Франк.

Щоденник Анни Франк — одне із найвідоміших свідчень Голокосту. Цей текст породив багато інших культурних артефактів, які його популяризують, поглиблюють чи інтерпретують. Розглянь кілька прикладів різних проєктів. Що їх обʼєднує, а що відрізняє? 

— Інтерактивна віртуальна гра, яка дозволяє походити по будинку Анни Франк: https://www.youtube.com/watch?v=ttaQ0VaYG_I

— Нідерландська біографічна драма «Моя найкраща подруга Анна Франк» (режисер – Бен Сомбогарт, 2021):  https://www.youtube.com/watch?v=1ygQATx7_4g 

— Анімаційний фільм «Де Анна Франк» (режисер — Арі Фолман, 2021): https://www.youtube.com/watch?v=CiV7sR5VMRU 

— Комікс «Де Анна Франк» автора Арі Фолмана та ілюстраторки Лени Губерман, на основі якого й знято анімаційний фільм: https://www.amazon.com/Where-Frank-Pantheon-Graphic-Library/dp/1524749346?asin=B0BP6VL6JQ&revisionId=425b8c4e&format=3&depth=1 

---

Спробуй зафіксувати день свого життя в літературній формі. Напиши сторінку щоденника про свій день так, щоб він не перераховував дії чи завдання, а був літературною працею. Що тобі випало побачити? Свідками яких ситуацій стати? Що зауважити? Про що тобі випадало сьогодні подумати? 

1. Прочитай статтю про Анну Франк «Хто видав сховище сімʼї Анни Франк гестапо?». Напиши допис у форматі однієї з соцмереж. Мета допису — зацікавити читацтво постаттю Анни Франк і запропонувати придбати її щоденник.
   Джерело: 
   https://babel.ua/texts/75448-hto-vidav-shovishche-sim-ji-anni-frank-gestapo-u-doslidnikiv-bagato-pidozryuvanih-i-neshchodavno-z-yavivsya-noviy-kandidat-shortlist-mozhlivih-donoshchikiv  
2. Що таке букіністична книгарня? Подивись відеоінтервʼю з авротом книжки «Щоденник книгаря» Шоном Байзеллом (англійською: https://www.youtube.com/watch?v=WBoe7WpiwuY, українською: https://www.youtube.com/watch?v=0-t7J1ZTGKY&t=120s). Створи рекламний постер для книгарні Шона Бейзелла. 

1. Щоденник = Diary : [у 4 т.] / В. Винниченко ; Канад. Ін-т Укр. Студій, Коміс. УВАН у США для вивч. і публ. спадщини В. Винниченка. – Едмонтон ; Нью-Йорк : [КІУС, УВАН], 1980 – 1983. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. – 1980. – 499с. 
2. Стаття Ольги Матвєєвої «Жанрова специфіка літературного щоденника»: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/38352/09-Matveeva.pdf?sequence=1 
3. Шон Байтелл «Щоденник книгаря»: https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-knigarja.html  
4. Генрі Марш «Щоденники нейрохірурга»: https://www.yakaboo.ua/ua/schodenniki-nejrohirurga.html
5. Анна Франк «Щоденник Анни Франк. Ілюстроване видання»:https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-anni-frank-iljustrovane-vidannja.html  

Урок 8. Тема. Невигадані життя. Щоденники. Хто веде щоденники й чому вони присвячені? 

Урок 8

---

1. Фрагмент щоденника Володимира Винниченка.
2. Фрагмент щоденника Анни Франк. 

• Щоденник

---

Чи знаєш ти політиків, митців, інтелектуалів минулого, які вели щоденники? А можливо, пригадаєш персонажів книжок чи героїв фільмів, які вели щоденник?

---

Завдання 1. Ознайомлюємося з фрагментом

Прочитай фрагмент із щоденника українського письменника та політичного діяча Володимира Винниченка. Дай відповіді на післятекстові запитання. 

15. ХІ 

Потроху, здається, починаю приходити до себе. Поривами чую в собі знову силу, силу боротьби і будування. Сьогодні кілька разів виникала ідея написати книжку про щастя. Сьогодні я вірю в нього, в можливість його. Я вірю також у силу проповіді, в роботу думки, яка постійно, неухильно, самовірно прокладає крок за кроком свої шляхи в мозках. Але мені треба насамперед організувати самого себе. Я повинен узятися за себе, повинен вибрати з себе найбільшу суму користи. Я рішив, як не щодня, то якомога частіше вести щоденник. Це сприяє самоаналізі й самоорганізації, примушує зупинятись над собою і перевіряти. Крім того, це є та увага, те зупиняння над життям, якого так треба для щастя. Розум, здатний зупиняти себе й усю істоту над ментами життя, прислухатись до них, вслухуватись, освітлювати їх, як з ручного електричного ліхтаря, пучком світла, — такий розум є великий помічник щастя.

Що є цінне в нашому житті? Які елементи складають щастя? Мені здається, ті, які потім, одійшовши вже в минуле, спосібні викликати в нас солодкий сум і тиху радісну печаль проминулого щастя. Ми не знаємо, чи було там щастя; ми тільки по цій печалі та сумові відчуваємо, що воно дійсно там було. Щастя чомусь в теперішньому не буває. Ми помиляємось, коли неправильно називаємо якісь моменти підняття щастям. Часто ми це спово вживаємо просто машинально. Щастя, каже якийсь письменник, тільки в минулому (здається, А. Франс). Ні, щастя є спосібність бачити свою власну радість ніби збоку. Через те воно й здається тому письменникові можливим тільки в минулому, через те, що він може збоку, здалеку бачити себе й свою радість, пізнавати їх і раювати з цього пізнання й бачення. Увага, здатність зупиняти потік своїх безпосередніх переживань. здатність розривати ділектичний ланцюг, що необхідно звʼязує їх, і ніби одстрибнути від самого себе вбік і стати так, щоб бачити себе і все круг себе, здатність пильно-пильно вдивлятись у це і сказати собі: оце ж і є життя. Стій, подумай — це життя, ти живеш у цю хвилину. З таких хвилин складається вся чаша твого життя. Не пий її, заплющивши очі й жадібно прагнучи все далі й далі в неусвідомленій надії, що попереду буде щось, що дасть тобі справжню радість. Не на дні чаші є життя, а в кожній краплині її. Отже пий й помалу, памʼятаючи про те, що робиш. 

І от я в цей мент однімаю губи свої од чаші і помалу-помалу смакую краплинумент із неї. От в ухах ще гуде звук вечірніх суботніх дзвонів Москви. В коридорі швидко проходять номерні й посильні хлопчики, з хоподу потягуючи носами. Вони — дрібнесенькі краплинки-порошинки, які входять складними елементами в плинність чаші моєї. І вечірній дзвін, і тиша нашої спальні, і завіса на вікні, пофарблена червоним світлом паперового абажура на електричній лямпі, і кроки посильних хлопців, і мої думки, і те перо, що біга хапливо по паперці, — все це є життя, все сповнює мене вдячним і тихо-радісним сумом. Я ніби одійшов уже вперед і бачу все це, як у минулому. І тому воно вкривається поетично-ніжною завіскою пережитого.

Але що є особливе в цьому менті? Ніщо. Подібних йому було в моєму житті сотні тисяч. Я їх пропустив без уваги, не пофарбувавши поезією уваги й не зупинивши в собі. І хіба ж я не міг побільшити суми радости в собі такими ментами? 

Позавчора приходила до нас Гаша. Прийшла вона, як сама сказала мені, власне до мене, а не до Кохи. До мене, як до лікаря. «Ну, розуміється, як до лікаря душі». Річ у тім, що ій треба було порадитись, як їй бути з Сьомою. Він останніми роками став зовсім неможливий у родинному житті: кожна хоч трохи гарненька жінка вабить його до себе, і він аж дуріє, забуваючи про все. З нею ж він дратується, поводиться різко, нетерпляче, або мовчить і чогось бурмоситься. Десь завжди ходить, призначає жінкам побачення, бреше, сердиться за те, що бреше. Раніше вона реагувала на це жагуче, нетерпляче, обурено. Тепер навчилась брати себе в руки, робити навіть байдужі та веселі фізіономії, але… але доки ж їх робити? Неможливо ж так усе життя. Можна в одному випадку здержати себе, можна в другому, але коли це треба робити щодня, тижнями, місяцями і, мабуть, роками, то де ж узяти сил так володіти собою, терпіння, видержки? І що їй робити?

Я сидів і не знав, що їй сказати. З мене дуже поганий “лікар душ*. Одначе думку свою я їй сказав: з двох лих треба вибирати менше. Лихо, що він її не любить уже, лихо, що бігає за жінками, сердиться, що у них сварки, нелад і нема радости в родинному союзі. Але чи буде менше воно від того, що вона буде вимагати від нього любови, робити йому сцени ревнощів, дорікати, лаяти, плакати, грозитись? Навряд чи цим вона зменшить лихо. Навпаки, побільшить його. Треба дати Сьомі спокій, хай провадить він своє життя так, як вважає кращим. Собе ж треба взяти в руки і раз на все в душі своїй примиритися з таким станом свого чоловіка. Не вимагаючи від нього любови, постаратися стати йому товаришем і другом. Найкраще звичайно, це розійтись, раз нема любови хоч з одного боку. Але копл розходження, за словами Гаші, для неї є страшніше смерти, то треба робити союз якомога менш болючим і тяжким для обох сторін,

Не знаю, чи подіяли мої і Кохині слова на Гашу. Навряд. Хіба можуть слова сторонніх людей змінити психіку людини, що вироблялась так довго? Невдячна задача бути лікарем душі, особливо, коли тебе ним роблять без твого відома.

1. Чому Володимир Винниченко вирішив вести щоденник? Випиши всі причини. 
2. Які ідеї розглядає в цьому щоденниковому записі Володимир Винниченко?
3. Чим є для Володимира Винниченка щастя? 
4. Чи можуть Гаша і Сьома бути щасливими? Довідка: Семен (Сьома) Ліфшиць — учений, хімік і математик, старший брат винниченкової дружини Розалії. Гаша — його дружина. 
5. Володимир Винниченко вів свій щоденник останні 40 років життя (з 1911 до 1951), щоденник налічує 41 записник. Запис від 15. ХІ у 2-му записнику, який має 228 сторінок, Винниченко почав вести його у Варшаві в першій половині травня 1914-го року, однак перші сторінки заповнені враженнями від Варшави, ситуаціями, людьми, висловами без дат. Щоденники Володимира Винниченка видано в 5 томах. Поміркуй: кому із читачів і читачок були б цікавими щоденники Винниченка? 

---

У передмові до 1 тому щоденників Винниченка редактор Григорій Костюк міркує про те, що таке щоденники і якими вони бувають. Прочитай фрагмент передмови й сформулюй: якими бувають щоденники та як їх класифікують? 

Щоденники належать до мемуарного жанру літератури. Але сам у собі цей жанр, за формою, змістом, призначенням, дуже диференційований. Є щоденники, що їх автори обдумано пишуть з розрахунком на публікацію. У таких записах вони оминають свідомо різні особисті, побутові, часто прикрі й негативні деталі, а навіть і суспільні дрібниці, та акцентують увагу, з їх погляду, на головних питаннях часу, визначаючи своє місце в ньому.

Позитивне чи негативне ставлення до подій свого часу автори таких щоденників виявляють відповідними публіцистичними чи філософськими коментарями та відступами. Зразками таких щоденників є щоденник Т. Шевченка, Андре Жіда, а з новіших — щоденник М. Шаповала.

Інший гатунок щоденника — нотатки глибоко особисті, виповнені інтимними фактами, переживаннями, почуваннями, побутово-психологічними сценами, часто оголеними, дразливими, “непристойними”. Автора таких щоденників часто зовнішній світ ніби не цікавить, він для нього ніби не існує. Автор увесь у собі, у своїх переживаннях, у своїх пристрастях, у своїх болях і трагедіях.

Третя форма щоденників — це докладні, але сухі, телеграфічні нотатки: місцевість і дата перебування, назви прочитаних книжок, прізвища людей, з якими зустрічався, інколи — дата і місце зустрічей, усякі події, факти, дрібні епізоди дня, логічно ніби між собою не повʼязані, для читача незрозумілі. Це записи тільки для себе. Тут відсутні всякі публіцистичні оцінки та філософські роздуми. Зразками такої форми щоденників є нотатники Миколи Куліша, “Дневники” Марієтти Шагінян тощо.

Є ще й четвертий гатунок щоденника, властивий переважно письменникам. Це нотатки щоденних спостережень, рідкісних вуличних висловів, народніх говорів, професійних висповів, випадкових ситуацій, схоплення характеристичних портретів, пейзажів і навіть нових тем, інколи з розгорненою схемою сюжету і таке інше. Це, висловлюючись метафорично, літературно-мовний банк письменника, звідки він черпає потрібні скарби для нових творів. До такого типу щоденників належать записні книжки М. Коцюбинського.

Щоденник В. Винниченка є особливого характеру. Він дивним способом увібрав у себе елементи всіх тих вищезгаданих ґатунків. Поруч з щоденними записами подій з особистого і суспільного життя знаходимо на бігу схоплені характеристичні неповторні народні вислови, підслухані жаргонні фрази, багатющі діялектизми, міщанський говір (суржик) — одне слово, усе те, без чого письменник не може творити живих картин життя, зображувати живих типів та надавати їм індивідуальної мови. 

У науковій статті Ольги Матвєєвої «Жанрова специфіка літературного щоденника» подано дещо іншу класифікацію та приклади щоденників українських письменників.

Жанрова специфіка літературного щоденника

За Катериною Танчин, виділяють декілька типів щоденників відповідно до призначення, функції та ролі, яку він відіграє в житті автора:

1. Щоденник-свідчення (щоденник Сергія Єфремова, Степана Васильченка).

Шляхом аналізу щоденників вітчизняних та зарубіжних письменників встановлено, що первісна матерія, матриця, ціль, що накладає відбиток на будь-який щоденник – це просто фіксація. Але зрозуміло, що для письменника щоденник може бути майстернею, сповідальнею, черговим твором і ще всім вищезгаданим вкупі, але майже ніколи просто переліком подій. Для письменника роздуми з пером в руці – це спосіб існування. Отож, наступний крок – від фіксації до свідчення. Свідчення завжди передбачає продуманий відбір, хоча ніколи воно не є самодостатнім. Та якщо виділити свідчення з цілого контексту авторських інтенцій, то найбільшу вагу воно матиме у щоденнику, автор якого перебираючи на себе роль очевидця, розповідає (доповідає, переконує), як усе було насправді.

2. Щоденник-документ самоаналізу і самонавчання (щоденники Володимира Винниченка).

Це щоденник, який ведуть для себе і тільки для себе – це сповідь перед самим собою, втеча у власний світ, документ самоаналізу, самонавчання. Автор рефлексивно й водночас інтуїтивно, вловлюючи насамперед суб’єктивний план свого життя, створює «історію своєї душі», або «сповідь». «Я» такого щоденника стосується не тільки і не стільки записування зовнішніх маніфестацій особи автора, а перш за все внутрішнього досвіду.

3. Щоденник-пам’ять про себе самого (щоденник Валерія Поліщука).

Такі щоденники відповідають закладеній у глибинах особистості майже біологічній потребі виразити потік свого життя, залишити сліди свого існування. Щоденник – це боротьба зі смертю, зі щоденним відмиранням. Самоувічнення – одне з найдавніших прагнень людини.

Самопізнання приєдналося до цього підсвідомого, стихійного бажання набагато пізніше. У творчості митець прагне увічнити себе після смерті. Щоденнику це також під силу. Він дає можливість запам’ятати себе ще за життя: тільки автор щоденника, замислювався він над цим, чи ні, може за допомогою нього зреалізувати свою пам’ять в усій повноті її індивідуальної людськості. Цей момент пригадування себе в щоденнику й завдяки щоденнику є найінтимнішим.

4. Щоденник, породжений нарцистичними мотивами (щоденник Ольги Кобилянської).

Це щоденник, породжений нарцистичним потягом до самоспоглядання, як різновид самозадоволення (якщо не дивитися на це ширше – щоденник як такий завжди є виявом нарцисизму: дзеркалом, що відображає внутрішній світ його автора).

5. Щоденник як засіб психічної самотерапії (щоденники Тараса Шевченка, Франса Кафки).

Психологічна самотерапія – ще одна з важливих служб щоденника. Зауважимо, що щоденники – за певної адекватності – у багатьох випадках подають викривлене зображення особистості діариста, тому що в них записують перш за все те, що пригноблює чи бентежить людину в певний момент. Неспокій, сформульований і прояснений словом, видається не таким серйозним, не так пригнічує; слово допомагає оволодіти своїм станом.

---

Завдання 2

Переглянь табличку із попередніх уроків, у якій занотовані ваші думки та думки українських інтелектуалів про те, що таке щоденник і навіщо його ведуть. Доповни таблицю новими ідеями цього уроку. 

Завдання 3. Аналізуємо обкладинку

Чиї ще щоденники можна почитати сьогодні? Проаналізуй обкладинки книжок та спробуй спрогнозувати їхній зміст. Поміркуй: що обʼєднує ці книжки? 

Анотація до книжки: 

«Щоденник книгаря» описує рік із життя букіністичної книгарні в Шотландії. Перед нами постають безлюдні пагорби, кілометри піщаних пляжів, мальовничі гори й вікторіанські маєтки. Ми опиняємося в крамниці із сотнею тисяч книжок, що ледве зводить кінці з кінцями. Над нею нависає примара всюдисущого Amazon, який ще дужче розростається й витісняє маленькі книгарні. У всьому цьому маневрує Шон Байзелл, який мав шаленство та сміливість придбати крамницю й долучитися до на перший погляд романтичної професії книгаря. Автор розповідає про найцікавіші замовлення, про невпинні суперечки з працівниками, про розмови з найрізноманітнішими клієнтами — буркунами й натхненниками, людьми, які життя не тямлять без книжок, і тими, що шукають привід посваритися.

Анотація до книжки: 

Генрі Марш не боїться визнати: лікареві вкрай важко бути чесним, вкрай болісно говорити про свої помилки. Його книжка «Щоденники нейрохірурга» — надзвичайно особисті мемуари, що вражають відвертістю, мудрістю та літературною майстерністю.

Завершуючи свою майже сорокарічну лікарську кар’єру, автор бестселера «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» розмірковує про сенс людського існування, про суть праці лікаря, труднощі професії й про те, чим може обернутися відчайдушне бажання продовжити пацієнтові життя за всяку ціну.

Генрі Марш — чудовий співрозмовник: випадки з хірургічної практики у Британії, Непалі, Україні перемежовуються яскравими та щемкими епізодами з його дитинства та юності, непересічними моментами професійного становлення та простими й водно­час приголомшливо глибокими роздумами про те, що справді має значення.

Завдання 4. Ознайомлюємося з фрагментом 

Прочитай текст. Дай відповіді на питання та проаналізуй зміст прочитаного.

Середа, 23 лютого 1944 р.

Люба Кітті!

Від учора тримається неймовірна погода, і я сама не своя. Щоранку ходжу подихати свіжим повітрям на горище, де Петер навчається. Звідтіля, з мого улюбленого місця мені видно клапоть синього неба, голе каштанове гілля, на якому виблискують краплинки роси, мені видно чайок та інших птахів — вони здаються сріблястими в польоті. Петер стояв, спираючись на балку, я сиділа поруч, і ми дихали чистим повітрям, дивилися на вулицю й відчували, як між нами з’являється те, чого не висловити на словах. Ми довго дивилися надвір, а коли йому треба було піднятися на вишку й там нарубати дров, я вже все знала — я знала, що він чудовий! Він піднявся вузенькою драбинкою, я за ним, і цілих чверть години, поки він працював, ми знову не сказали жодного слова. Я спостерігала, як він старається, як він прагне показати мені свою силу. Та я більше дивилася у відчинене вікно, звідки видно весь Амстердам, море дахів до самого виднокраю, який так розчинився у світлій блакиті, що й не скажеш, де він закінчується. «Поки все це існує, — думала я, — доки я живу й бачу це яскраве сонце, це безхмарне небо, я не маю права сумувати!»

Якщо у людини лихо, якщо вона самотня й нещасна, їй краще вийти на волю, де вона буде наодинці з собою, наодинці з небом, з природою, з богом. І тоді, лише тоді відчуваєш, що все так, як слід, що бог прагне бачити людей щасливими посеред простої, чудової природи. І поки це так, — а так буде завжди,— я знаю, що за будь-яких обставин є порятунок від будь-якого лиха, і я впевнена, що природа полегшує будь-яке страждання.

І можливо, скоро настане час, коли я зможу розділити почуття щастя, яке переповнює мене, з кимось, хто почувається так само, як я.

Думки : Ми тут позбавлені багато чого, дуже багато чого і на дуже тривалий час. Я знаю це так само, як і ти. Я маю на увазі не зовнішні страждання, ми тут маємо все, я маю на увазі нашу внутрішню рівновагу. Я прагну до свободи, як і ти, хочеться світла, але тепер я вірю, що за ці страждання ми будемо винагороджені стократ. Це я зрозуміла раптом тут, біля вікна. Я кажу про наші внутрішні вболівання.

Коли я дивилася у вікно й відчувала присутність бога, відчувала природу, — я була щаслива, справді щаслива. Пам’ятай, Петере, що поки в нас живе це щастя, щастя бачити природу, відчувати силу, здоров’я і ще багато, багато доброго, поки маєш це відчуття в собі, — ти завжди будеш щасливим, завжди!

Багатство, славу — усе можна втратити, але щастя серця може лише тимчасово стихнути, а тоді знову прокинутися в тобі й зробити тебе щасливим на все життя. Поки ти можеш без страху дивитися в небо, поки ти знаєш, що твоє серце чисте — щастя завжди житиме в тобі.

1. Хто є авторкою тексту? Які припущення? 
2. Де і в якому контексті живе авторка тексту?
3. Чим є щастя для авторки тексту? Чи доступне їй це щастя? 
4. Про які стражання йдеться авторці тексту? 
5. Які стосунки в авторки й Петера? 
6. Як ти думаєш, чому цей текст оформлено як лист? 
7. Чи цей текст — щоденник? Якщо щоденник, то якого типу? Доведи свою думку. 

Завдання 5. Пошукова робота

Щоденник Анни Франк — одне із найвідоміших свідчень Голокосту. Цей текст породив багато інших культурних артефактів, які його популяризують, поглиблюють чи інтерпретують. Розглянь кілька прикладів різних проєктів. Що їх обʼєднує, а що відрізняє? 

— Інтерактивна віртуальна гра, яка дозволяє походити по будинку Анни Франк: https://www.youtube.com/watch?v=ttaQ0VaYG_I

— Нідерландська біографічна драма «Моя найкраща подруга Анна Франк» (режисер – Бен Сомбогарт, 2021):  https://www.youtube.com/watch?v=1ygQATx7_4g 

— Анімаційний фільм «Де Анна Франк» (режисер — Арі Фолман, 2021): https://www.youtube.com/watch?v=CiV7sR5VMRU 

— Комікс «Де Анна Франк» автора Арі Фолмана та ілюстраторки Лени Губерман, на основі якого і знято анімаційний фільм: https://www.amazon.com/Where-Frank-Pantheon-Graphic-Library/dp/1524749346?asin=B0BP6VL6JQ&revisionId=425b8c4e&format=3&depth=1 

---

Спробуй зафіксувати день свого життя в літературній формі. Напиши сторінку щоденника про свій день так, щоб він не перераховував дії чи завдання, а був літературною працею. Що тобі випало побачити? Свідками яких ситуацій стати? Що зауважити? Про що тобі випадало сьогодні подумати? 

1. Прочитай статтю про Анну Франк «Хто видав сховище сімʼї Анни Франк гестапо?». Напиши допис у форматі однієї з соцмереж. Мета допису — зацікавити читацтво постаттю Анни Франк і запропонувати придбати її щоденник.
   Джерело: 
   https://babel.ua/texts/75448-hto-vidav-shovishche-sim-ji-anni-frank-gestapo-u-doslidnikiv-bagato-pidozryuvanih-i-neshchodavno-z-yavivsya-noviy-kandidat-shortlist-mozhlivih-donoshchikiv  
   
2. Що таке букіністична книгарня? Подивись відеоінтервʼю із авротом книжки «Щоденник книгаря» Шоном Байзеллом (англійською: https://www.youtube.com/watch?v=WBoe7WpiwuY, українською: https://www.youtube.com/watch?v=0-t7J1ZTGKY&t=120s). Створи рекламний постер для книгарні Шона Бейзелла. 

1. Щоденник = Diary : [у 4 т.] / В. Винниченко ; Канад. Ін-т Укр. Студій, Коміс. УВАН у США для вивч. і публ. спадщини В. Винниченка. – Едмонтон ; Нью-Йорк : [КІУС, УВАН], 1980 – 1983. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. – 1980. – 499с. 
2. Стаття Ольги Матвєєвої «Жанрова специфіка літературного щоденника»: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/38352/09-Matveeva.pdf?sequence=1 
3. Шон Байтелл «Щоденник книгаря»: https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-knigarja.html  
4. Генрі Марш «Щоденники нейрохірурга»: https://www.yakaboo.ua/ua/schodenniki-nejrohirurga.html
5. Анна Франк «Щоденник Анни Франк. Ілюстроване видання»:https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-anni-frank-iljustrovane-vidannja.html