Урок 16. Шістдесятництво в літературі. Епістолярна спадщина Василя Стуса («Листи до сина»)
Матеріал
Урок 16. Шістдесятництво в літературі. Епістолярна спадщина Василя Стуса («Листи до сина»)
- епістолярна спадщина




- Чи доводилося тобі коли-небудь писати листи від руки? А отримувати?
- На твою думку, чому люди зараз перестали обмінюватися паперовими листами?
- Чи хотілося б тобі отримати такого листа? Чому? Які емоції ми можемо отримати, читаючи такий лист?
- Як думаєш, чи складно сприймати такий обсяг тексту, написаний від руки?
- Зверни увагу на картину посередині, особливо зосередь на погляд на «роботові» під зіркою. Що він симолізує?
| __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Епістолярна спадщина — це це частина творчого доробку письменника чи діяча культури, яка складається з його листів. Вона має не лише приватне значення, а й літературну, історичну та культурну цінність. Листи відображають внутрішній світ автора, його думки, почуття, стиль мовлення, а також дух епохи, у якій він жив.




Завдання 1.
Опрацюй деякі листи Василя Стуса до сина. Дай відповіді на запитання.
«Листи до сина» Василь Стус писав у двох великих хвилях — у 1970-х і в 1980-х роках, і саме це робить його епістолярну спадщину особливо цінною.
Перші листи з’явилися після арешту 1972 року, коли поета відправили до таборів суворого режиму в Мордовії. Там він жив у повній ізоляції від родини, під постійним наглядом і цензурою. Листи були єдиним способом підтримати дружину й маленького сина Дмитра. У цих посланнях Стус намагався передати те, чого не міг дати фізично: любов, моральну опору, поради щодо життя, культури, мови та гідності. Часто листи доходили урізаними або взагалі конфісковувалися, але навіть у такому вигляді вони стали духовним заповітом.
Друга хвиля листування припадає на 1980-ті роки, коли Стус після другого арешту опинився в таборах особливого режиму та в камері-одиночці. У цих умовах він писав ще більш зосереджено й глибоко, усвідомлюючи, що може не повернутися. Листи цього періоду — це вже не лише батьківські поради, а й філософські роздуми про сенс життя, свободу, людську гідність. Вони звучать як духовний заповіт не тільки для сина, а й для всього покоління.
Таким чином, «Листи до сина» — це не просто приватне листування. Це документ епохи, що поєднує ніжність батька й незламність митця. У 1970-х вони були способом зберегти родинний зв’язок у неволі, а в 1980-х перетворилися на універсальне послання про цінності, які не знищує жодна система.
Вересень 1973 року
Синочку мій любий! Прошу Тебе — слухай нашої мамочки, жалій її, добре вчись, аби швидше міг читати татові книги. А там дуже багато є цікавих і гарних. Напиши мені, любий мій, кілька слів. І я побачу, чи тьотя Рита Тебе хвалить правдиво, чи ні. Бо вона Тебе так хвалить, так хвалить.
1975 рік
А хочеш, я Тобі розкажу про те, як стати героєм? Втім, це не обов’язково — бути героєм. Але обов’язково бути доброю людиною, тобто такою, що намагається більше віддати іншим, аніж брати. Герої виникають тоді, коли не всі люди є добрі. Тоді потрібно, аби були герої. Ти знаєш, що більшість із них гине, бо сили, що стоять проти них, занадто великі, аби їх збороти. Малюєш Ти, сину, зовсім зле. Я так само зле малював, як Ти, і дуже за тим шкодую.
Весна 1978 року
Щодо Твоєї контрольної з математики: дуже добре, що Ти дістав п’ятірку. І геть зле, що мав єдину на цілий клас. Ти розумієш мене? Я б на Твоєму місці написав так: «Недавно ми писали контрольну з математики. Я дістав п’ятірку. На жаль, це єдина п’ятірка на цілий клас». Ми ж мужчини, Дмитрику. Через це не слід хвалитися своїми перемогами (я дужчий, розумніший, кращий). Треба мати тверду певність, що завжди зможемо написати на п’ятірку, а те, що інші того не роблять, — то тільки через те, що лінь. А всі ми однаково дужі, розумні, гарні. Прошу — не май за зле моїх слів, я просто не буду в захваті, коли Ти виростеш хвальком.
Січень 1979
Дмитрику, Ти таки молодець, що в кінці чверті подолав бар’єр — і вискочив без трійок. Отже, в Тебе є сила і є навальна сила. Знаю, що з трійками Ти просто ледаченький. Вчися помалу працювати. Життя важке. Праця — теж. Але ми чоловіки. Ми народжені долати труднощі. І чим краще вміємо це робити, тим більше заслуговуємо зватися чоловіками
Вересень 1981

Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок в обидві жмені й мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!
Листопад 1982
Ну що ж, Дмитре. Подякуй мамі, яка Тебе народила на світ, і радій, що дошанувався до 16-річного парубка. Так, Ти вже зовсім, зовсім дорослий. Дай Боже, аби був таким, як я Тебе хочу бачити, — як Ти хотів би того й собі самому — розумним, чесним, правдивим, сміливим хлопцем. Великої Тобі путі, сину!
Жовтень 1983
Щедре серце — дається любов’ю. Великою любов’ю, більшою за тебе. У Твої літа найголовніше, може, вчитися любити. Вміти любити — то велике вміння. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати. Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).
Так було і з мамою-Валею— найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене. Я дякую Долі, що Валя — моя дружина, мама мого сина (у мене прекрасна мама — бабуся Їлинка, у мене прекрасна дружина, так схожа — у моїх очах — до моєї мами).
Червень 1984
Заради бога, сину: тільки не думай про театральний інститут. Нічого страшнішого я не знаю — метикуючи про твоє майбутнє. Що таке людина-імітатор? Імітатор чого? Дав би бог — Шекспіра. А то — Зарудного, Коломійця, Корнійчука, Дмитерка. Сказитися можна. Отож, дивися сам. Я, здається, в попередніх листах написав Тобі свою думку — як бути, як жити (до речі, жодного твого відгуку, ніби я й не писав!).
Певне, заскладний шлях я тобі раджу. Обирай тоді по собі. Здається, в тебе досить добра голова. Шкода було б її зужити на пси. Взагалі, повторюю, всі поради ніц не варті. Людина як жук: обповзає довкола кулі. Поради старшого не дають нічого: старший далеко обійшов молодого, але — на дистанції лише. Тобі може радити не мій вік, а моя доля. А вона, бач, більше відстрашує, ніж вабить. Отож, Дмитре, живи, наскільки Тобі стає снаги.
- Чому Стус так наполегливо просить сина слухати маму?
- Як він бачить роль книжок у вихованні дитини?
- Яка різниця між «героєм» і «доброю людиною» у розумінні Стуса?
- Чому батько застерігає сина від хвастощів?
- Як він пояснює справжню силу людини?
- Як батько формує у сина ставлення до праці й труднощів?
- Що означає метафора «кавалок глини»?
- Які риси характеру Стус вважає найважливішими для дорослого сина?
- Чому він називає дорогу життя «великою путею»?
- Як Стус розуміє любов?
- Чому він радить синові «дотягатися» до дівчини, а не «опускатися»?
- Як Стус пояснює відносність порад старших?
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
- Створіть «хмару слів» із ключових понять, які повторюються в листах (любов, гідність, праця, освіта, чесність).
- Порівняйте листи 1970-х і 1980-х років. Як змінюється тон і зміст?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2. «Діалог поколінь».
Поділіться на парну кількість команд. Кілька команд – «батько», інші – «син». Кожна пара команд обирає один лист.
Команда «батька» зачитує уголос один з листів, відповідно команда «сина» намагається дати відповідь.
Після цього опрацюйте інтерв’ю з сином письменника Дмитром Стусом та порівняйте ваші відповіді.
— Як воно бути сином Василя Стуса?
— Мене давно не запитували про це. Відповідь може бути простою і розгорнутою. Проста — я не мав вибору. А якщо розгорнута, то я постійно почувався іншим. Не кращим чи гіршим — іншим. Класу із сьомого до мене в школу постійно приходили гебісти, щоби провести бесіду. Наш дім обшуковували, викидали наші речі, мої книжки. Водночас мені були закриті деякі дороги, відкриті іншим.
— Ви власноруч ексгумували батька. Це була остання зустріч і вона була найкращою — так ви писали: тоді батько передав вам щось таке, про що до того не сказав. Я не питатиму що. Але якби ви могли розповісти про те, що з вами сталося.
Коли ми їхали з Олегом Покальчуком, якого я ледве знав, то зрозуміли, що ексгумацію Юрія Литвина, Олекси Тихого й батька доведеться робити самостійно, тобто розкопувати, діставати, перекладати. Ми все купили: рукавички, мотузки, тканини.
Усю ніч перед тим, як почати, ми з Олегом читали Біблію. І я ніби фізично відчув батькову присутність. Я розповів Олегові, і він зізнався, що теж це відчув.
Та наша остання зустріч визначила мене і те, ким я стану. Того 1989 року я розумів, що нормальні люди повинні займатися не філологією, а бізнесом. Навіть батько казав, що філологами стають або невдахи, або дурні.
Я вагався, бо мав дітей, яких треба було годувати, бо відчував відповідальність перед родиною. Дуже гостро відчував відповідальність саме тому, що батько її на себе не взяв.
— Вивчати Стуса як поета, його творчість? Чи також під час цього вивчення знайти батька? Ваша книжка “Василь Стус. Життя як творчість” — більше ніж біографія і філологічна розвідка.
— Це стало професійним інтересом, а не родинним. А коли воно фахово, то використовуєш лише професійні інструменти. Звісно, те, що ти знаєш поета як батька, допомагає зрозуміти його краще, дати ширший контекст. Ту книжку й не могла написати людина, яка не мала з ним емоційного зв’язку. Але я точно не шукав батька.
— Ви писали, що в дитинстві батькові листи буквально сипалися на вас, що вони інколи дратували, що ви злилися на нього й не хотіли відповідати. І я от думаю, що, можливо, він їх писав так, щоби ви вже дорослим їх прочитали знову.
— Так, звісно, його листи до мене написані на майбутнє, я вже казав — “на виріст”. Не лише для бунтівного підлітка, а й дорослого, коли я зможу збагнути.
— Ви не переймаєтеся, що приватні батькові листи до вас читають інші люди.
— Займаючись Стусом як філолог, як літературознавець, листи я друкував свідомо.

Від 1972 року в Стуса склалися обставини, коли його епістолярна спадщина стала єдиним способом творчого самовираження. З одного боку, це листи до мене й до мами, а з другого — фрагменти його творчости, філософських, культурологічних поглядів.
Знаєте, я не люблю листа “Розкажу тобі про своє дитинство”. Бо не мені він розказував про своє дитинство. Це був свідомий елемент конструювання його біографії. Він хотів вказати, на що звернути увагу. Він написав мені листа про дитинство, а водночас заклав туди те, яким він хоче, щоби я його сприймав.
— Як гадаєте, батько хотів, щоби ви були на нього схожим?
— Я про це ніколи не думав. Сподіваюся, ні. Я би не хотів, щоби мої діти були схожими на мене. І як можна бути схожим на поета? Це неможливо. Що можна успадкувати від нього? Думаю, тато мав такий мотив, який і я вкладаю у своє спілкування з дітьми. Головне завдання батьків — навчити дітей жити в цьому світі без них.
— З листів видається, що він багато чого хотів вас навчити.
— Якось Михайлина Коцюбинська писала про виховні моделі Стуса: що він був хорошим вчителем. Ні, він був поганим вчителем, для мене точно. Але він пропонував вектори розвитку, скеровував та передавав емоційне знання. І коли я зміг це збагнути, вони стали серйозними локомотивами для мене.
Батьки показали мені, що любов існує. Я вдячний їм за це. Коли ти маєш і знаєш любов, то і дітям стараєшся її дати. А багато людей проживає, так і не відчувши, що це таке. Важливо не мати сумніву, що тебе любили. Хай по-своєму, хай неправильно. Але любили. Я сумніву не мав.
— Ви писали, що були ненайкращим сином, але й він був ненайкращим батьком.
— Спершу про ненайкращого батька. Люди, які досягають успіху в суспільстві, повинні чимось жертвувати. І жертва — це завжди родина, ти підписуєш їй вирок. Мама переживала все мужньо, але тут інше питання: чи має право людина, яка обирає такий шлях, вішати на свою дружину таку долю?
Коли він повернувся з першого ув’язнення, я запитував його: чому ти такий, чому мамі було важко? Де ти був, що ти знаєш про життя? Який ти поет, якщо тебе не друкують, не вчать у школі? Покажи свої книжки! Батька дратував суржик, тож я тиждень говорив із ним суржиком. Підліток провокував його, звісно. Це був мій бунт.
І я не завжди був найкращим сином, не робив кроків назустріч. Але я і тепер не вважаю, що їх мають робити діти.
— Але ж батько робив кроки назустріч?
— Робив, але всі робив неправильно. Більш ніж його кроки, мене підштовхнули до нього гебісти, які перед другим ув’язненням знову прийшли до школи поговорити зі мною.
Тоді я зацікавився батьком: хто ж ти такий, що така гігантська держава не дає тобі спокою. Сам факт того, що мого батька пресує влада, допоміг мені його зрозуміти. Бо якщо влада пресує, то це завжди плюс людині.
В останні п’ять місяців перед арештом ми порозумілися. Ми ділилися думками, обговорювали книжки, у тому спілкуванні я взяв більше векторів розуміння, ніж у будь-якому університеті чи аспірантурі.
Запишіть 5 фактів з інтерв’ю, які вас вразили найбільше?
| ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3. Пошук універсальних цінностей.
Запиши лише те, що, на твою думку, намагався передати Василь Стус своєму синові через тюремні мури та заборони.

- Що сьогодні було легким, а що — складним?
- Спробуй дібрати кілька музичних композицій, які передали б твій настрій після опрацювання теми.
- Продовжи думку: «Сьогодні я не очікував / не очікувала, що…»
- Чим би ти хотів /хотіла поділитися увечері з рідними?
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Якщо тебе зацікавили життя та творчість Василя Стуса, раджу прочитати будь-яку з цих книг.





- https://elle.ua/stil-zhizni/blog_stil_zhizni/ne-obovyazkovo–buti-geroem-ale-obovyazkovo–buti-dobroyu-lyudinoyu-urivki-listiv-vasilya-stusa-do-sina/
- https://stus.center/p/list-do-druzhini-ta-sina-vid-1061981-r-6770
- https://stus.center/
- https://localhistory.org.ua/texts/interviu/nenaikrashchii-sin-nenaikrashchii-batko/
Урок 16. Шістдесятництво в літературі. Епістолярна спадщина Василя Стуса («Листи до сина»)
- епістолярна спадщина



- Чи доводилося тобі коли-небудь писати листи від руки? А отримувати?
- На твою думку, чому люди зараз перестали обмінюватися паперовими листами?
- Чи хотілося б тобі отримати такого листа? Чому? Які емоції ми можемо отримати, читаючи такий лист?
- Як думаєш, чи складно сприймати такий обсяг тексту, написаний від руки?
- Зверни увагу на картину посередині, особливо зосередь на погляд на «роботові» під зіркою. Що він симолізує?
Епістолярна спадщина — це це частина творчого доробку письменника чи діяча культури, яка складається з його листів. Вона має не лише приватне значення, а й літературну, історичну та культурну цінність. Листи відображають внутрішній світ автора, його думки, почуття, стиль мовлення, а також дух епохи, у якій він жив.




Завдання 1.
Опрацюй деякі листи Василя Стуса до сина. Дай відповіді на запитання.
«Листи до сина» Василь Стус писав у двох великих хвилях — у 1970-х і в 1980-х роках, і саме це робить його епістолярну спадщину особливо цінною.
Перші листи з’явилися після арешту 1972 року, коли поета відправили до таборів суворого режиму в Мордовії. Там він жив у повній ізоляції від родини, під постійним наглядом і цензурою. Листи були єдиним способом підтримати дружину й маленького сина Дмитра. У цих посланнях Стус намагався передати те, чого не міг дати фізично: любов, моральну опору, поради щодо життя, культури, мови та гідності. Часто листи доходили урізаними або взагалі конфісковувалися, але навіть у такому вигляді вони стали духовним заповітом.
Друга хвиля листування припадає на 1980-ті роки, коли Стус після другого арешту опинився в таборах особливого режиму та в камері-одиночці. У цих умовах він писав ще більш зосереджено й глибоко, усвідомлюючи, що може не повернутися. Листи цього періоду — це вже не лише батьківські поради, а й філософські роздуми про сенс життя, свободу, людську гідність. Вони звучать як духовний заповіт не тільки для сина, а й для всього покоління.
Таким чином, «Листи до сина» — це не просто приватне листування. Це документ епохи, що поєднує ніжність батька й незламність митця. У 1970-х вони були способом зберегти родинний зв’язок у неволі, а в 1980-х перетворилися на універсальне послання про цінності, які не знищує жодна система.
Вересень 1973 року
Синочку мій любий! Прошу Тебе — слухай нашої мамочки, жалій її, добре вчись, аби швидше міг читати татові книги. А там дуже багато є цікавих і гарних. Напиши мені, любий мій, кілька слів. І я побачу, чи тьотя Рита Тебе хвалить правдиво, чи ні. Бо вона Тебе так хвалить, так хвалить.
1975 рік
А хочеш, я Тобі розкажу про те, як стати героєм? Втім, це не обов’язково — бути героєм. Але обов’язково бути доброю людиною, тобто такою, що намагається більше віддати іншим, аніж брати. Герої виникають тоді, коли не всі люди є добрі. Тоді потрібно, аби були герої. Ти знаєш, що більшість із них гине, бо сили, що стоять проти них, занадто великі, аби їх збороти. Малюєш Ти, сину, зовсім зле. Я так само зле малював, як Ти, і дуже за тим шкодую.
Весна 1978 року
Щодо Твоєї контрольної з математики: дуже добре, що Ти дістав п’ятірку. І геть зле, що мав єдину на цілий клас. Ти розумієш мене? Я б на Твоєму місці написав так: «Недавно ми писали контрольну з математики. Я дістав п’ятірку. На жаль, це єдина п’ятірка на цілий клас». Ми ж мужчини, Дмитрику. Через це не слід хвалитися своїми перемогами (я дужчий, розумніший, кращий). Треба мати тверду певність, що завжди зможемо написати на п’ятірку, а те, що інші того не роблять, — то тільки через те, що лінь. А всі ми однаково дужі, розумні, гарні. Прошу — не май за зле моїх слів, я просто не буду в захваті, коли Ти виростеш хвальком.
Січень 1979
Дмитрику, Ти таки молодець, що в кінці чверті подолав бар’єр — і вискочив без трійок. Отже, в Тебе є сила і є навальна сила. Знаю, що з трійками Ти просто ледаченький. Вчися помалу працювати. Життя важке. Праця — теж. Але ми чоловіки. Ми народжені долати труднощі. І чим краще вміємо це робити, тим більше заслуговуємо зватися чоловіками
Вересень 1981

Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок в обидві жмені й мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!
Листопад 1982
Ну що ж, Дмитре. Подякуй мамі, яка Тебе народила на світ, і радій, що дошанувався до 16-річного парубка. Так, Ти вже зовсім, зовсім дорослий. Дай Боже, аби був таким, як я Тебе хочу бачити, — як Ти хотів би того й собі самому — розумним, чесним, правдивим, сміливим хлопцем. Великої Тобі путі, сину!
Жовтень 1983
Щедре серце — дається любов’ю. Великою любов’ю, більшою за тебе. У Твої літа найголовніше, може, вчитися любити. Вміти любити — то велике вміння. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати. Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).
Так було і з мамою-Валею— найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене. Я дякую Долі, що Валя — моя дружина, мама мого сина (у мене прекрасна мама — бабуся Їлинка, у мене прекрасна дружина, так схожа — у моїх очах — до моєї мами).
Червень 1984
Заради бога, сину: тільки не думай про театральний інститут. Нічого страшнішого я не знаю — метикуючи про твоє майбутнє. Що таке людина-імітатор? Імітатор чого? Дав би бог — Шекспіра. А то — Зарудного, Коломійця, Корнійчука, Дмитерка. Сказитися можна. Отож, дивися сам. Я, здається, в попередніх листах написав Тобі свою думку — як бути, як жити (до речі, жодного твого відгуку, ніби я й не писав!).
Певне, заскладний шлях я тобі раджу. Обирай тоді по собі. Здається, в тебе досить добра голова. Шкода було б її зужити на пси. Взагалі, повторюю, всі поради ніц не варті. Людина як жук: обповзає довкола кулі. Поради старшого не дають нічого: старший далеко обійшов молодого, але — на дистанції лише. Тобі може радити не мій вік, а моя доля. А вона, бач, більше відстрашує, ніж вабить. Отож, Дмитре, живи, наскільки Тобі стає снаги.
- Чому Стус так наполегливо просить сина слухати маму?
- Як він бачить роль книжок у вихованні дитини?
- Яка різниця між «героєм» і «доброю людиною» у розумінні Стуса?
- Чому батько застерігає сина від хвастощів?
- Як він пояснює справжню силу людини?
- Як батько формує у сина ставлення до праці й труднощів?
- Що означає метафора «кавалок глини»?
- Які риси характеру Стус вважає найважливішими для дорослого сина?
- Чому він називає дорогу життя «великою путею»?
- Як Стус розуміє любов?
- Чому він радить синові «дотягатися» до дівчини, а не «опускатися»?
- Як Стус пояснює відносність порад старших?
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
- Створіть «хмару слів» із ключових понять, які повторюються в листах (любов, гідність, праця, освіта, чесність).
- Порівняйте листи 1970-х і 1980-х років. Як змінюється тон і зміст?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2. «Діалог поколінь».
Поділіться на парну кількість команд. Кілька команд – «батько», інші – «син». Кожна пара команд обирає один лист.
Команда «батька» зачитує уголос один з листів, відповідно команда «сина» намагається дати відповідь.
Після цього опрацюйте інтерв’ю з сином письменника Дмитром Стусом та порівняйте ваші відповіді.
— Як воно бути сином Василя Стуса?
— Мене давно не запитували про це. Відповідь може бути простою і розгорнутою. Проста — я не мав вибору. А якщо розгорнута, то я постійно почувався іншим. Не кращим чи гіршим — іншим. Класу із сьомого до мене в школу постійно приходили гебісти, щоби провести бесіду. Наш дім обшуковували, викидали наші речі, мої книжки. Водночас мені були закриті деякі дороги, відкриті іншим.
— Ви власноруч ексгумували батька. Це була остання зустріч і вона була найкращою — так ви писали: тоді батько передав вам щось таке, про що до того не сказав. Я не питатиму що. Але якби ви могли розповісти про те, що з вами сталося.
Коли ми їхали з Олегом Покальчуком, якого я ледве знав, то зрозуміли, що ексгумацію Юрія Литвина, Олекси Тихого й батька доведеться робити самостійно, тобто розкопувати, діставати, перекладати. Ми все купили: рукавички, мотузки, тканини.
Усю ніч перед тим, як почати, ми з Олегом читали Біблію. І я ніби фізично відчув батькову присутність. Я розповів Олегові, і він зізнався, що теж це відчув.
Та наша остання зустріч визначила мене і те, ким я стану. Того 1989 року я розумів, що нормальні люди повинні займатися не філологією, а бізнесом. Навіть батько казав, що філологами стають або невдахи, або дурні.
Я вагався, бо мав дітей, яких треба було годувати, бо відчував відповідальність перед родиною. Дуже гостро відчував відповідальність саме тому, що батько її на себе не взяв.
— Вивчати Стуса як поета, його творчість? Чи також під час цього вивчення знайти батька? Ваша книжка “Василь Стус. Життя як творчість” — більше ніж біографія і філологічна розвідка.
— Це стало професійним інтересом, а не родинним. А коли воно фахово, то використовуєш лише професійні інструменти. Звісно, те, що ти знаєш поета як батька, допомагає зрозуміти його краще, дати ширший контекст. Ту книжку й не могла написати людина, яка не мала з ним емоційного зв’язку. Але я точно не шукав батька.
— Ви писали, що в дитинстві батькові листи буквально сипалися на вас, що вони інколи дратували, що ви злилися на нього й не хотіли відповідати. І я от думаю, що, можливо, він їх писав так, щоби ви вже дорослим їх прочитали знову.
— Так, звісно, його листи до мене написані на майбутнє, я вже казав — “на виріст”. Не лише для бунтівного підлітка, а й дорослого, коли я зможу збагнути.
— Ви не переймаєтеся, що приватні батькові листи до вас читають інші люди.
— Займаючись Стусом як філолог, як літературознавець, листи я друкував свідомо.

Від 1972 року в Стуса склалися обставини, коли його епістолярна спадщина стала єдиним способом творчого самовираження. З одного боку, це листи до мене й до мами, а з другого — фрагменти його творчости, філософських, культурологічних поглядів.
Знаєте, я не люблю листа “Розкажу тобі про своє дитинство”. Бо не мені він розказував про своє дитинство. Це був свідомий елемент конструювання його біографії. Він хотів вказати, на що звернути увагу. Він написав мені листа про дитинство, а водночас заклав туди те, яким він хоче, щоби я його сприймав.
— Як гадаєте, батько хотів, щоби ви були на нього схожим?
— Я про це ніколи не думав. Сподіваюся, ні. Я би не хотів, щоби мої діти були схожими на мене. І як можна бути схожим на поета? Це неможливо. Що можна успадкувати від нього? Думаю, тато мав такий мотив, який і я вкладаю у своє спілкування з дітьми. Головне завдання батьків — навчити дітей жити в цьому світі без них.
— З листів видається, що він багато чого хотів вас навчити.
— Якось Михайлина Коцюбинська писала про виховні моделі Стуса: що він був хорошим вчителем. Ні, він був поганим вчителем, для мене точно. Але він пропонував вектори розвитку, скеровував та передавав емоційне знання. І коли я зміг це збагнути, вони стали серйозними локомотивами для мене.
Батьки показали мені, що любов існує. Я вдячний їм за це. Коли ти маєш і знаєш любов, то і дітям стараєшся її дати. А багато людей проживає, так і не відчувши, що це таке. Важливо не мати сумніву, що тебе любили. Хай по-своєму, хай неправильно. Але любили. Я сумніву не мав.
— Ви писали, що були ненайкращим сином, але й він був ненайкращим батьком.
— Спершу про ненайкращого батька. Люди, які досягають успіху в суспільстві, повинні чимось жертвувати. І жертва — це завжди родина, ти підписуєш їй вирок. Мама переживала все мужньо, але тут інше питання: чи має право людина, яка обирає такий шлях, вішати на свою дружину таку долю?
Коли він повернувся з першого ув’язнення, я запитував його: чому ти такий, чому мамі було важко? Де ти був, що ти знаєш про життя? Який ти поет, якщо тебе не друкують, не вчать у школі? Покажи свої книжки! Батька дратував суржик, тож я тиждень говорив із ним суржиком. Підліток провокував його, звісно. Це був мій бунт.
І я не завжди був найкращим сином, не робив кроків назустріч. Але я і тепер не вважаю, що їх мають робити діти.
— Але ж батько робив кроки назустріч?
— Робив, але всі робив неправильно. Більш ніж його кроки, мене підштовхнули до нього гебісти, які перед другим ув’язненням знову прийшли до школи поговорити зі мною.
Тоді я зацікавився батьком: хто ж ти такий, що така гігантська держава не дає тобі спокою. Сам факт того, що мого батька пресує влада, допоміг мені його зрозуміти. Бо якщо влада пресує, то це завжди плюс людині.
В останні п’ять місяців перед арештом ми порозумілися. Ми ділилися думками, обговорювали книжки, у тому спілкуванні я взяв більше векторів розуміння, ніж у будь-якому університеті чи аспірантурі.
Запишіть 5 фактів з інтерв’ю, які вас вразили найбільше?
| ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3. Пошук універсальних цінностей.
Запиши лише те, що, на твою думку, намагався передати Василь Стус своєму синові через тюремні мури та заборони.

- Що сьогодні було легким, а що — складним?
- Спробуй дібрати кілька музичних композицій, які передали б твій настрій після опрацювання теми.
- Продовжи думку: «Сьогодні я не очікував / не очікувала, що…»
- Чим би ти хотів /хотіла поділитися увечері з рідними?
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Якщо тебе зацікавили життя та творчість Василя Стуса, раджу прочитати будь-яку з цих книг.





- https://stus.center/p/list-do-druzhini-ta-sina-vid-1061981-r-6770
- https://stus.center/
- https://localhistory.org.ua/texts/interviu/nenaikrashchii-sin-nenaikrashchii-batko/
- https://elle.ua/stil-zhizni/blog_stil_zhizni/ne-obovyazkovo–buti-geroem-ale-obovyazkovo–buti-dobroyu-lyudinoyu-urivki-listiv-vasilya-stusa-do-sina/
Ділись та обговорюй важливе