Освітня галузь / Мовно-літературна / Курси вільного вибору мовно-літературної освітньої галузі / Шістдесятництво в українській літературі / Шістдесятництво в літературі / Урок 11. Шістдесятництво в літературі. Тиша, що говорить: внутрішній світ героїв Євгена Гуцала в оповіданні «Глиняний півень»

матеріал 9

Урок 11. Шістдесятництво в літературі. Тиша, що говорить: внутрішній світ героїв Євгена Гуцала в оповіданні «Глиняний півень»

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 11. Шістдесятництво в літературі. Тиша, що говорить: внутрішній світ героїв Євгена Гуцала в оповіданні «Глиняний півень»

Опорні поняття:

взаємини батьків та дітей

Текст, який потрібно опрацювати до цього уроку:

Повний текст твору «Глиняний півень» Євгена Гуцала

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

пояснює вплив прочитаного тексту (зокрема художнього тексту, медіатексту) на власний емоційно-чуттєвий досвід, коментує його естетичну та мистецьку цінність у культурно-історичному контексті [12 МОВ 2.3.1];
виявляє та коментує підтекст, авторську позицію, виражені в тексті (зокрема художньому тексті, медіатексті), зважаючи на національний і загальнолюдський контекст [12 МОВ 2.2.2-1 П];
використовує, зокрема адаптує, подану в тексті або кількох текстах інформацію в умовах іншого контексту [12 МОВ 2.2.4-1 П].

Гачок

Що ми чуємо, коли дідусь дме в півника?
Звук?
Спогад?
Тривогу?
Молитву?
Чи були у вас в дитинстві глиняні півники? Які асоціації з ними пов’язані?

Завдання 1.

Опрацюй матеріал про Євгена Гуцала, виконай завдання.

Євген Гуцало (1937 – 1995) – український письменник: романіст, новеліст, повістяр, публіцист, есеїст, журналіст, поет і кіносценарист.

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (тепер Новоживотів Оратівського району) Вінницької області в учительській родині.

Друга світова війна, тяжкі й голодні повоєнні роки завдали хлопчикові чимало страждань, але дитинство завжди залишається дитинством.

Бо, як згодом говорив сам письменник, «дитинство – найцікавіша пора, та пора, коли майбутнє життя – ще попереду, коли воно, здається, так багато обіцяє, коли воно ще не пізнане і його кортить пізнати, коли воно ще – нерозгадана загадка, лише обіцянка – дивного дива».

Атмосфера родини сільської української інтелігенції, любов до читання, яка всіляко заохочувалася батьками, відбилася на подальшому життєвому та творчому шляху Євгена.

1950 року він закінчив школу на «відмінно», подав документи на факультет журналістики Київського університету, але не пройшов за конкурсом. Через рік він став студентом філологічного факультету Ніжинського педагогічного інституту, закінчив його у 1959 році і почав співпрацювати з газетами Вінниччини, Львівщини, Чернігівщини.

Працьовитість Євгена Гуцала була вражаюча. У творчому доробку письменника 34 прозові збірки (куди увійшло близько 200 оповідань), 20 повістей, 4 романи, 5 поетичних збірок, 6 видань для дітей. 8 творів Євгена Гуцала були екранізовані.

Зрештою, ім’я вінницького літератора засяяло поруч із видатними письменниками-шістдесятниками: Ліною Костенко, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Григором Тютюнником та іншими. Саме вони були творцями нової української літератури. Творчість Гуцала поєднувала в собі любов до життя та людей. Він прагнув зрозуміти й піднести чесну людину, а ницу – викрити привселюдно.

Але з настанням брежнєвських часів розпочинається наступ на творчу інтелігенцію. Костенко мовчить, бо не бажає йти на компроміси з владою, Григір Тютюнник заподіяв собі смерть,Валерій Шевчукпише, але твори вкриваються пилюгою в шухляді столу. Шістдесятники мали вирішити кожен для себе – скоритися владі та зрадити себе, або ж не піддаватися на утиски, лишитися вірним собі й змовкнути до кращих часів.

Євген Гуцало обрав третій шлях – не став дисидентом, не ліз відкрито у конфлікти, просто писав реалістичну прозу – повісті «Передчуття радості» (1971), «Весна високосного року» (1973), «За обручем» (1976), «Зелене листячко з вирію» (1977) тощо. У них змальоване буття людей від дитинства до життєвих випробувань. Розповідав, як люди навчилися виживати в брехливому світі, який нещадно деформував свідомість. З часом його герої перетворювалися не на ідеальні образи, а на сповнені дошкульного цинізму. Навіть кохання перестало бути чимось світлим і піднесеним, а перетворилося на трагедію або фарс.

За часів Незалежності України Євген Гуцало неначе відродився. Він нарешті міг вільно писати, і слово легко народжувалося на папері. Тепер можна сказати про все: і про те що раніше заборонялося, і про те що хочеться – чесно, відверто. І письменник вдався до критики. Найвизначнішим став цикл гострих статей, які він присвятив зносинам між Україною та Росією. Спочатку вони були опубліковані в газеті «Літературна Україна», а влітку 1995 року видавництво «Просвіта» запропонувало Євгенові Пилиповичу видати їх у книжці під загальною назвою «Ментальність орди».

Йому судилося недовге життя. Письменник помер 4 липня 1995 року на 59 році життя. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Останніми творами, над якими він працював, були політичні публіцистичні статті, що увійшли у книгу «Ментальність орди». Вона вийшла друком 1996 року.

Додаткова інформація про письменника:

В одному з інтерв’ю на запитання, як розпочиналось творче життя, відповів: «Починалось, очевидно, з ранньої, ще зовсім у дитячі роки, любові до літератури. Ця любов прокинулась – і з часом уже не згасала, а, здається, тільки дужчала, мабуть, формуючи сам лад душевних зацікавлень і саме єство… Мабуть, залюбленість у літературу і спричинилась до того, щоб самому взятися за перо. Це були вірші. Один із перших вмістила шкільна стінгазета, це був мій п’ятий чи шостий клас. Вірш називався «Червоний прапор».

У студентські роки творчість цілком поглинає його. Гуцало згадував: «… Я писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку, писав у старому – ще князя Безбородька – саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але звідти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні …», бо ті твори не вкладалися в тісні рамки соцреалізму. Невдачі з публікацією творів тільки ще більше розпалювали молодого автора.

Активно друкуватися почав з 1960 року. Уже перші систематичні публікації були помічені тогочасними літературними корифеями: Миколою Бажаном, Михайлом Стельмахом та Павлом Загребельним. Саме П. Загребельний запросив молодого автора до редакції «Літературної газети», яку очолював. Ще до виходу у світ першої книжки Є. Гуцала прийняли до Спілки письменників України, а першу збірку оповідань «Люди серед людей» (1962 рік) тепло привітала критика й літературна громадськість. Значну частину творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки були удостоєні Шевченківської премії. «Дитяча проза» митця – це завжди подорож у таємницю людської душі, щемкі зустрічі з чистими і нелукавими характерами, пошуки добра і справедливості.

Виконай одне із завдань на вибір:

Перекажи біографію, але лише трьома реченнями	Обери одну життєву подію та поясни її вплив на творчість автора	Інтерв’ю з письменником (записати 3 запитання)	Продовжи речення «Я здивувався/здивувалася, коли дізнався/дізналася…»

Завдання 2. Аналіз твору та коментування уривків

Прочитай виразно вголос перший абзац оповідання. Спробуй уявити та відчути прочитану картину.

Батько відхилив убік осикову гілку, блискучу од води, і гілка, хльоснувши його по спині, залишила на шкірянці довгий мокрий слід. Стецько відхилив ту саму гілку і, пройшовши вперед, пустив обережно, але гілка наздогнала його і шльогнула по шиї… З дому вибрались вони ще вранці, коли між деревами сірів туман, коли хмари лежали на верховіттях. Тепер туман опав, а небо трохи повищало. Обідали вони недавно, коли поминули торфовисько з затопленими ямами,— сиділи на поваленому стовбурі й їли хліб із підсмаженою телятиною. Зараз Стецькові хотілося пити. Можна зачерпнути долонями води просто під ногами, але вирішив терпіти до того місця, де росли дві розчахнуті ялини, з-під коріння яких вибігав струмок.

Що ти бачиш перед собою?

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Наскільки доречним є опис природи в цьому абзаці?

Якими запахами та смаками можна описати уривок?

«Феномен Євгена Гуцала – у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види діяльності», – пише Микола Жулинський.

Ця цитата підкреслює, що Гуцала треба читати уважно, буквально «через кожне слово». Його художня майстерність полягає в тому, що він не просто створює сюжет, а вибудовує текст як тканину, де кожна деталь має значення.

Що ти можеш сказати про стосунки батька та сина в оповіданні?

— Наморився? —Ні.

— Тобі ж казалось, щоб не рипався з хати.

— А я не стомився.

— Ти впертюх!

Пишався своїм сином, що Стецько вирушив із ним в обхід, не побоявся повені, яка залляла низину, не злякався дороги по болоті й по воді, наче й справді звик до неї. Про себе зауважував, що своє лісництво, мабуть, знає краще, ніж сина, і це сповнювало гострою цікавістю до Стецька.

Порівняй уривки з оповідань Євгена Гуцала «Глиняний півень» (А) та Джеймса Олдріджа «Останній дюйм» (Б). Що спільного та відмінного ти бачиш (під час відповіді використай ілюстрацію до твору «Глиняний півень», створену ШІ, та епізод із фільму «Останній дюйм»)?

А) «Про себе зауважував, що своє лісництво, мабуть, знає краще, ніж сина, і це сповнювало гострою цікавістю до Стецька».

Б) «…батько — стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, різка й небагатослівна в ті лічені хвилини, коли вони бували разом».

«Він знав, що тон у нього різкий, і сам завжди дивувався, чому не вміє розмовляти з хлопчиком».

Прочитай уривок, дай відповіді на запитання

Отже, думає про Ксеню, котра вчора ввечері прийшла до них із села й принесла глиняних півників, яких випікає її батько. Лунких, рудих півників, що заливчасто сюрчать, коли дути в дірку, а в грудях із сухим стуком б’ється камінчик, якого туди навмисне кладуть. Одного такого півника син узяв із собою і зараз, мабуть, обмацує, бо засунув руку в кишеню. Мабуть, кортить витягти і засюрчати на весь ліс, але стримується. І батько усміхнувся.

Що символізує глиняний півник у цьому уривку?
Яку роль відіграє Ксеня в епізоді?
Чому Стецько стримався і не засюрчав на весь ліс?
Як батько реагує на поведінку сина?

Заповни схему, розклавши на сюжетні елементи епізод зустрічі з козою:

Дружня порада для вчителя:

Зверніть увагу учнів на схему розміщення сюжетних елементів, нехай спробують помітити невідповідність, адже найвище мала б бути кульмінація.

Раптом Стецько зупинився і, не кажучи й слова, показав рукою праворуч, між кущі

горішини. Там стояла дика коза. Коли ступили до неї, коза не кинулась тікати, її вологі очі дивилися без страху, а передні ноги ледве здригались. Жовтий березовий листок причепився до шиї, між губами стриміла бадилинка. Вони ще ступили вперед, і коза повернулась боком, рушила, на хвилю горіховий кущ прикрив її, а потім знову показалась між грабами.

— Не поспішай,— сказав батько,— будь обережний. Вона веде нас…

Вода під ногами поглибшала, бо коза все крутіше завертала ліворуч, на низину. Йшла сторожко, хоча й не наполохано, і раз у раз оглядалась назад. Стецько, який звик до лісу, до кіз, до лосів, до лисиць, до зайців, почував, однак, збудження. Батькове обличчя наче аж видовжилось, вуста стислись. Гілка здерла з кози отой березовий листок, він упав на воду, а Стецько підняв, витер об куфайку і сховав під картузом.

Коза зупинилась поодаль від береста, до якого притислося двоє маленьких козенят. Берест стояв на ледь помітному узвишші, смута води там була мілка, проте сягала їм до колін. “Мабуть, уже давно отак гибіють”,— подумав батько. Обійшов круг береста, а Стецько лишився стояти. Біля пенька батько зауважив пучок шерсті. Підійшов ближче — і побачив третє козеня. Мертве, затонуле, дивилось догори вузькою щілиною напівприплющеного ока. Батько скоса зиркнув, чи син стежить за ним і чи помітив щось, та й поспішно відійшов од пенька.

— Вони зголодніли, так? — запитав Стецько.

— Мати нагодувала їх.

— Вони давно вже стоять, еге?

Кора внизу на бересті була обшурована, на задирках тремтіли волосинки.

— Мабуть, цілу ніч стояли…

Чому дика коза не тікає від людей, а веде їх за собою?
Яку роль відіграє образ березового листка, що причепився до шиї кози, а потім був схований Стецьком?
Як змінюється психологічний стан Стецька та його батька під час зустрічі з козою і козенятами?
Що символізує мертве козеня в контексті всієї сцени? Яке значення має фраза батька: «Вона веде нас…»?

Коза наблизилась до береста, обнюхала козенят. Вона вже не боялась людей, начебто разом із ними потрапила в біду.

— Що будемо робити? — запитав батько, чи то розмірковуючи, чи то радячись.

Стецько не почув. Розширеними очима дивився перед собою і міцно стискував у кишені глиняного півника.

Батько витяг із сумки мішок і, простягнувши вперед праву руку, ніби просив не боятись, ніби ось-ось хотів нею приласкати,— неквапно попрямував до береста. Забулькала вода під чобітьми, і коза підвела голову. Скоро відійшла трохи вбік, а козенята ще дужче притулились одне до одного та до стовбура… Стецько обережно рушив за батьком. Батько різко накрив мішком козенят, водночас притискуючи їх коліньми до береста. Коза кинулася вбік, але спинилась біля сосни, а очі її прискали швидким, сухим переляком. Здавалося, ось-ось вона, ледь присівши, одним великим здриганням відштовхнеться і стрибне вбік…

Обоє козеняток тепер були в мішку, і з мішка випинались то ратиці, то коліна чи голови.

— Візьмемо їх додому? — запитав Стецько, ще не зовсім впевнений, що батько вчинить саме так, але вже радісний.

— Вони виснажились, їх треба доглядати.

— Я доглядатиму!.. А коли повінь зійде, то випустимо?

— Авжеж.

Повертались додому, а коза йшла позаду. Вона відставала, а то й зовсім зникала — і раптом з’являлася збоку або й попереду. Появившись попереду, вона легко, майже безшумно, тікала по воді, зупинялась, а потім знову тікала і через кущі пробігала так, наче їх хвилював подих вітру. Стецько витяг півника, свиснув: тварина спершу завмерла, далі легко зникла за осиками. Стецько ще раз свиснув — і йому відповіла гострувато-сумна луна.

— Не відганяй,— сказав батько.— Вона відстане сама. Коза більше не з’являлась, і Стецько, який уявляв, що вона

йтиме до їхньої хати, а потім житиме разом із козенятами в хліві або в загорожі на дворі, вже шкодував, що своїм свистом налякав її.

— Козенята питимуть молоко,— мовив батько.

— А сіно даватимеш?

— Мабуть, не їстимуть. Вони ще цицьку тягнуть.

—Я їх доглядатиму, гаразд?—запитав Стецько, намагаючись зазирнути батькові в обличчя.

— А ти їх не ласкатимеш, не гладитимеш?

— Гладитиму!

— Ну от,— усміхнувся батько.— Від них слід триматись далі, бо вони дикі, не люблять ніжнощів.

Опрацюй «Дерево вирішення проблеми», дай відповідь на поставлене запитання (перед тим прокоментуй ситуацію, описану в кожному прямокутнику)

Пригадай уривок, прочитаний удома. Дай відповіді на запитання

Йдучи назад, звертали все крутіше ліворуч і тепер вибралися з води на сухе. До шляху, на якому можна б зустріти пішого подорожнього або кінного, залишалося ще чимало. Стецькові пальці, що тримали мішок, від утоми сповзали з рипиці, ніби по слизькому. Аби легше йти, занурив у кишеню руку, намацав глиняного півника-свищика і, щоб не бачив батько, навмисне загубив під пеньком. Після цього трохи наче полегшало, проте ненадовго.

— Може, випустимо їх?

Стецькові тієї миті здалося, що краще б випустити зловлених козенят на волю, тут уже сухо, загинути від повені не зможуть. Бо ж нудитимуться в їхньому хліві, а то й помруть замкнені.

— Не треба випускати.

Ще не раз сідали відпочивати, і з кожним разом Стецькові було все важче підводитись. Чекав, щоб батько знову сказав випустити козенят — і тоді б він згодився, але батько мовчав, і Стецько розумів, що тому не легше, бо за якихось дві години наче поменшав у зрості та повужчав у плечах…

Більшого шматка дороги Стецько не пригадує. Як пробиралися через повалений бурею осичняк, як долали ліщинові зарості, як ішли по дубняку — вилетіло з голови. Отямився вже на узбіччі, коли сидів на купі сушняку, і перше, що побачив, була зігнута батькова постать. Батько розв’язав мішок, щоб козенята не задихнулись і могли вільно подихати.

Чому Стецько навмисне загубив глиняного півника?
Як змінюється ставлення Стецька до козенят протягом уривку?
Що означає мовчання батька? Як воно впливає на Стецька? Чи є це проявом мудрості, втоми, внутрішньої боротьби?
Який образ батька постає в кінці уривку, коли він розв’язує мішок?
Чому Стецько не пригадує частину дороги?

— На, візьми.

Мимоволі Стецько простяг руку. Батько поклав йому на долоню глиняного півника. Стецькові стало соромно, він уже замірився, щоб викинути півника, але батько наказав:

— Не смій! Підібрав півника я, і він уже мій.

Стецько відвернувся, щоб батько не бачив його обличчя.

Напишіть короткий внутрішній монолог Стецька після слів батька «Не смій!»

Рефлексія

Моє відчуття

Що ви відчували, коли читали про глиняного півника?
Чи було вам шкода Стецька, коли він хотів його загубити?
«Глиняний півник» – оповідання для дітей середнього шкільного віку. Спростуйте або доведіть цю думку.

Мій символ

Якщо глиняний півник — символ дитинства, то який предмет у вашому житті символізує дитинство чи родину?

Мій урок

Який урок ви винесли з поведінки батька?

З чим ще можна попрацювати:

Пригадай вивчений раніше текст Джеймса Олдріджа «Останній дюйм», порівняй ставлення батьків хлопців на початку та в кінці текстів, а також зістав поведінку Деві та Стецька.
Переглянь документальний фільм про Євгена Гуцала «Гра долі» https://www.youtube.com/watch?v=7JYPHzfu1zs

Відео

Домашнє завдання

Опрацювати повний текст оповідання Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало»

Джерела

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 11. Шістдесятництво в літературі. Тиша, що говорить: внутрішній світ героїв Євгена Гуцала в оповіданні «Глиняний півень»

Опорні поняття:

взаємини батьків та дітей

Текст, який потрібно опрацювати до цього уроку:

Повний текст твору «Глиняний півень» Євгена Гуцала

Гачок

Що ми чуємо, коли дідусь дме в півника?
Звук?
Спогад?
Тривогу?
Молитву?
Чи були у вас в дитинстві глиняні півники? Які асоціації з ними пов’язані?

Завдання 1.

Опрацюй матеріал про Євгена Гуцала, виконай завдання.

Додаткова інформація про письменника:

Виконай одне із завдань на вибір:

Перекажи біографію, але лише трьома реченнями	Обери одну життєву подію та поясни її вплив на творчість автора	Інтерв’ю з письменником (записати 3 запитання)	Продовжи речення «Я здивувався/здивувалася, коли дізнався/дізналася…»

Завдання 2. Аналіз твору та коментування уривків

Прочитай виразно вголос перший абзац оповідання. Спробуй уявити та відчути прочитану картину.

Що ти бачиш перед собою?

Наскільки доречним є опис природи в цьому абзаці?

Якими запахами та смаками можна описати уривок?

Що ти можеш сказати про стосунки батька та сина в оповіданні?

— Наморився? —Ні.

— Тобі ж казалось, щоб не рипався з хати.

— А я не стомився.

— Ти впертюх!

Порівняй уривки з оповідань Євгена Гуцала «Глиняний півень» (А) та Джеймса Олдріджа «Останній дюйм» (Б). Що спільного та відмінного ти бачиш (під час відповіді використай ілюстрацію до твору «Глиняний півень», створену ШІ, та епізод із фільму «Останній дюйм»)?

«Він знав, що тон у нього різкий, і сам завжди дивувався, чому не вміє розмовляти з хлопчиком».

Прочитай уривок, дай відповіді на запитання

Що символізує глиняний півник у цьому уривку?
Яку роль відіграє Ксеня в епізоді?
Чому Стецько стримався і не засюрчав на весь ліс?
Як батько реагує на поведінку сина?

Заповни схему, розклавши на сюжетні елементи епізод зустрічі з козою:

Раптом Стецько зупинився і, не кажучи й слова, показав рукою праворуч, між кущі

— Не поспішай,— сказав батько,— будь обережний. Вона веде нас…

— Вони зголодніли, так? — запитав Стецько.

— Мати нагодувала їх.

— Вони давно вже стоять, еге?

Кора внизу на бересті була обшурована, на задирках тремтіли волосинки.

— Мабуть, цілу ніч стояли…

Чому дика коза не тікає від людей, а веде їх за собою?
Яку роль відіграє образ березового листка, що причепився до шиї кози, а потім був схований Стецьком?
Як змінюється психологічний стан Стецька та його батька під час зустрічі з козою і козенятами?
Що символізує мертве козеня в контексті всієї сцени? Яке значення має фраза батька: «Вона веде нас…»?

— Що будемо робити? — запитав батько, чи то розмірковуючи, чи то радячись.

Стецько не почув. Розширеними очима дивився перед собою і міцно стискував у кишені глиняного півника.

Обоє козеняток тепер були в мішку, і з мішка випинались то ратиці, то коліна чи голови.

— Вони виснажились, їх треба доглядати.

— Я доглядатиму!.. А коли повінь зійде, то випустимо?

— Авжеж.

— Козенята питимуть молоко,— мовив батько.

— А сіно даватимеш?

— Мабуть, не їстимуть. Вони ще цицьку тягнуть.

—Я їх доглядатиму, гаразд?—запитав Стецько, намагаючись зазирнути батькові в обличчя.

— А ти їх не ласкатимеш, не гладитимеш?

— Гладитиму!

— Ну от,— усміхнувся батько.— Від них слід триматись далі, бо вони дикі, не люблять ніжнощів.

Опрацюй «Дерево вирішення проблеми», дай відповідь на поставлене запитання (перед тим прокоментуй ситуацію, описану в кожному прямокутнику)

Пригадай уривок, прочитаний удома. Дай відповіді на запитання

— Може, випустимо їх?

— Не треба випускати.

Чому Стецько навмисне загубив глиняного півника?
Як змінюється ставлення Стецька до козенят протягом уривку?
Що означає мовчання батька? Як воно впливає на Стецька? Чи є це проявом мудрості, втоми, внутрішньої боротьби?
Який образ батька постає в кінці уривку, коли він розв’язує мішок?
Чому Стецько не пригадує частину дороги?

— На, візьми.

— Не смій! Підібрав півника я, і він уже мій.

Стецько відвернувся, щоб батько не бачив його обличчя.

Напишіть короткий внутрішній монолог Стецька після слів батька «Не смій!»

Рефлексія

Моє відчуття

Що ви відчували, коли читали про глиняного півника?
Чи було вам шкода Стецька, коли він хотів його загубити?
«Глиняний півник» – оповідання для дітей середнього шкільного віку. Спростуйте або доведіть цю думку.

Мій символ

Якщо глиняний півник — символ дитинства, то який предмет у вашому житті символізує дитинство чи родину?

Мій урок

Який урок ви винесли з поведінки батька?

З чим ще можна попрацювати:

Пригадай вивчений раніше текст Джеймса Олдріджа «Останній дюйм», порівняй ставлення батьків хлопців на початку та в кінці текстів, а також зістав поведінку Деві та Стецька.
Переглянь документальний фільм про Євгена Гуцала «Гра долі» https://www.youtube.com/watch?v=7JYPHzfu1zs

Відео

Домашнє завдання

Опрацювати повний текст оповідання Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало»

Джерела

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе