Урок 9. Шістдесятництво в літературі. Григір Тютюнник: людська душа під пером майстра («Три зозулі з поклоном»)
Матеріал
Урок 9. Шістдесятництво в літературі. Григір Тютюнник: людська душа під пером майстра («Три зозулі з поклоном»)
- новела
- Повний текст твору «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника
З яких творів ці персонажі? Назви авторів цих текстів.
Поміркуй, що об’єднує ці ілюстрації.
Зліва зверху – Іван Палійчук та Палагна (“Тіні забутих предків” М.Коцюбинського)
Зліва знизу – Іван Палійчук та Марічка Гутенюк
Посередині – Лукаш та Мавка (“Лісова пісня” Лесі Українки)
Справа – Лукаш та Килина
Обидва твори об’єднує наявність в них любовних трикутників
Теорія
Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Завдання 1.
Хто такий Григір Тютюнник?
Григір Тютюнник — один із найвизначніших українських прозаїків другої половини ХХ століття. Він народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Дитинство його було тяжким: батька заарештували й заслали, мати змушена була працювати, а хлопець ріс у нестатках. Війна ще більше ускладнила життя, і юнак змалку пізнав працю — працював у колгоспі, на заводі, на будівництві, у шахтах Донбасу.
Після служби в армії він вступив до Харківського університету, де вивчав філологію. Саме там остаточно сформувалося його прагнення до літературної творчості. Перші оповідання українською мовою він почав друкувати у середині 1960-х років. Його стиль відзначався глибоким психологізмом, увагою до внутрішнього світу людини, драматизмом і правдивим відтворенням життя селян та робітників.
Найвідоміші твори Тютюнника — це новели й повісті «Вогник далеко в степу», «Климко», «Три зозулі з поклоном». У них він показав трагізм людської долі, силу любові й дружби, а також моральні випробування, що випадають на долю простих людей. Його проза стала символом чесності й правди в українській літературі, адже він писав без прикрас, але з великою любов’ю до людини.
Особисте життя письменника було непростим: він мав родину, але постійно відчував внутрішню напругу й драматизм, що позначалося і на його творчості. 6 березня 1980 року Григір Тютюнник трагічно пішов із життя в Києві, залишивши по собі спадщину, яка й досі хвилює читачів. Його поховано на Байковому кладовищі.
Тютюнник увійшов в історію української літератури як майстер короткої прози, новели й оповідання, що вражають щирістю, глибиною та художньою силою.
Його братом був письменник Григорій Тютюнник. Саме завдяки йому Григір почав писати.
З майбутньою дружиною Марією познайомився в університеті. Вона навчалась на відділенні української філології, а Григір вчився на відділенні російської. Він спочатку говорив і писав російською, але згодом почав писати лише українською. У них народилося двоє синів – Михайло, Василь.
Григір Тютюнник дуже любив свого батька, і після народження першого сина він твердо вирішив, що первісток матиме ім’я Михайло на честь батька Тютюнника.
Він був повністю відданий літературі, нехтував матеріальними благами. На цьому ґрунті виникали конфлікти з дружиною. У певний момент усе це зійшлося в одну точку.
Творча спадщина Григора Тютюнника невелика – це один том на 600 сторінок.
6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився). Йому було лише 48 років. Зацькований, доведений до розпачу і депресії письменник написав таку передсмертну записку: «Досить мене мучити – помучте когось іншого. Все, що я написав, спаліть, а мене забудьте»
Запиши три запитання, які ти поставив би/поставила б письменнику при зустрічі.
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2.
Любові всевишній присвячується
Поясни епіграф до новели. Що таке, на твою думку, «любов всевишня»?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Любов всевишня – це не просто людське почуття, а любов як найвища духовна сила, що наближає людину до Бога, до істини й добра.
Завдання 3.
Удома ти переглянув відео, створене Інститутом екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
Поділися власними емоціями з однокласниками. Що вразило найбільше?
Про яку поезію з нашого курсу ти хотів би / хотіла б зняти подібне відео?
Завдання 4.
Пояснення назви новели
1. Чому автор використовує в назві саме образ зозуль? Чи простежуєш ти зв’язок з фольклорною традицією?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
«Три зозулі з поклоном» – це своєрідне привітання, з яким зверталися, щоб позбавити мук закоханого чоловіка чи жінку, якому/якій не могли відповісти взаємністю. Ці слова трактувалися однозначно: забудь, покинь, відпусти. Традиційно таке привітання передавали або дитиною, або дідусем чи бабусею (у творі Михайло просить це зробити Софію).
Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні «бандуристочки сліпенького».
Завдання 5.
Аналіз новели:
Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу—хату Карпа Яркового. А перед нею— молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина…
Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну;
— Здрастуйте, тітко.
Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну “велику” (у нас її називають ще: “та, що твій тато садив”).
- Поясни роль таких художніх деталей: «дешевий костюм», «чемоданчик», «сосна».
- Якими емоціями наповнена зустріч студента та Марфи Яркової?
- Чи відчувається з перших слів інтимність і щирість оповіді, і як це налаштовує читача на подальше сприйняття історії?
Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи.
— Мамо, — питаю після того, як куці студентські новини розказано (сесію здав, костюм ось купив), — а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться?
Мама довго мовчить, потім зітхає і каже:
— Вона любила твого тата. А ти на нього схожий…
- Яка фраза, на твою думку, є найсильнішою в цьому уривку? У чому її сенс? З якою емоцією її сказано?
- Чи можна вже зробити висновок про взаємини між Марфою та Софією?
Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро підняте вгору плече, Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи знизу в його очі…
- Яка роль дядька Левка в тексті, окрім того, що він поштар? Опиши суть цього персонажа, спробуй визначити його важливість і для героїнь, і для тексту в цілому.
- Як ставилися до листів від Михайла Марфа та Софія? Порівняй.
А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.
— А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?
— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я теж-бо за нею слідкома з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде… Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.
— І ви на неї не сердилися?
— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.
— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?
— Хтозна, сину. Серце в усіх людей неоднакове. В неї таке, бач, а в мене таке… Вона за тата набагато, молодша була. Йому тридцять три, а їй дев’ятнадцять. Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто. Тато ж… він якось і не старів, однаковий зоставався і в двадцять, і в тридцять годочків… сокіл був” ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі! Гляне було—просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє як бачила його (ходила з передачею аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили— такі сумні. Дивиться ними — як з туману.
Вони до нас на посиденьки ходили, Карпо і Марфа. Щовечора. І гомонимо бувало втрьох або співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде. Голосок у ней тоді такий був, як і сама вона, ось-ось наче переломиться, ну, ловкий. А Карпа хоч викинь. Сидить у стелю дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий — розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки — їж, Карпе! І тьопає, як на себе кидає. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. “Я,— каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки”. Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього—перепілочка. Ото гляне було, як він над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах, наче дві свічечки голубі. До тата… Я ж бачу. А він затулить надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.
— Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він:
— Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?
Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам’яніли.
- Чому Марфа першою відчувала наближення дядька Левка з листами від Михайла?
- Як на це реагувала законна дружина Софія?
- Чи справді Софія не сердилася на Марфу? Чи просто так сказала синові, не бажаючи відкривати свою душу?
- Прокоментуй фразу Софії: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе».
- Які стосунки панували в родинах Марфи й Карпа та Софії і Михайла?
- Про які риси характеру Карпа Яркового свідчить його опис автором?
- Чому Михайло жодного разу не підвів очі на Марфу?
- Чи виправдана тавтологія в цьому реченні, що вона означає?
«Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?» - Що ти відчуваєш, коли читаєш про «закам’янілі спогади Софії»?
Останній лист від тата
“Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не іній… Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої… Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму.
Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна – а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає.
До кого молиться?… Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. (“Сибір неісходиму” було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: “Сибір неісходиму”.) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму… ”
Коли се було… А я й досі думаю: “Як вони чули одне одного – Марфа і тато? Як?…” А ще думаю: “Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?” “Тоді не було б тебе – шумить велика “татова” сосна”.
- Яку роль відіграє вставна новела «Останній лист від тата» в розкритті головної теми твору? Вона лише доповнює сюжет чи стає ключем до розуміння внутрішнього світу героїв?
- Чому посивіли брови в Михайла?
- Які емоції панують в душі Михайла, коли він описує «смачну юшку» та «вдяганку звичайну»?
- Чи можна вважати написане в листі останньою сповіддю Михайла? Чому?
- Чому Михайло, на твою думку, так виразно відчував нещасну Марфину душу біля себе в Сибіру?
- З чим пов’язане закреслення фрази «Сибір неісходима»?
- «Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття». Чи можна вважати, що ось ці рядки свідчать про безмежну любов Михайла до Марфи?
- «Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…». Чи свідчать ці рядки про вірність дружині та любов до неї з сином?
- Підсумуй значення образу сосни та прокоментуй її останню «репліку» до сина.
Завдання 6.
Дискусійні запитання для учнів:
- Кого насправді любив Михайло?
- Чи можна вважати взаємини між Михайлом, Марфою та Софією класичним любовним трикутником?
- Чому Михайло не одружився із Софією, якщо між ними був такий зв’язок?
- Між ким найглибше реалізована «любов всевишня»?
Завдання 7.
Уявіть, що Михайло повернувся додому із заслання? Запропонуй свій варіант розвитку подій.
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Заверши запропоновані фрази:
1. Якби я був/була Мартою, я б …
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
2. Якби я був/була Софією, я б …
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
3. Якби я був/ була Михайлом, я б…
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
- Написати «Останнього листа», але від Софії до Михайла
Прочитати матеріал про будні Григора Тютюнника
https://poltavawave.com.ua/p/alkogol-depresiya-ta-suyitsyd-yak-zatskuvaly-novelista-z-poltavshhyny-grygora-tyutyunnyka
Прочитати новелу Григора Тютюнника «Перед грозою»
- Ілюстрації:
https://naurok.com.ua/test/mihaylo-kocyubinskiy-tini-zabutih-predkiv-249653.html
https://navsi200.com/tini-zabutyh-predkiv/
https://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-lukash/ - Теорія: Новела
- Біографія:
https://dovidka.biz.ua/grigir-tyutyunnik-tsikavi-fakti - Текст:
https://osvita.ua/school/literature/t/63913/files.html#google_vignette
Урок 9. Шістдесятництво в літературі. Григір Тютюнник: людська душа під пером майстра («Три зозулі з поклоном»)
- новела
- Повний текст твору «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника
З яких творів ці персонажі? Назви авторів цих текстів.
Поміркуй, що об’єднує ці ілюстрації.
Теорія
Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Завдання 1.
Хто такий Григір Тютюнник?
Григір Тютюнник — один із найвизначніших українських прозаїків другої половини ХХ століття. Він народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Дитинство його було тяжким: батька заарештували й заслали, мати змушена була працювати, а хлопець ріс у нестатках. Війна ще більше ускладнила життя, і юнак змалку пізнав працю — працював у колгоспі, на заводі, на будівництві, у шахтах Донбасу.
Після служби в армії він вступив до Харківського університету, де вивчав філологію. Саме там остаточно сформувалося його прагнення до літературної творчості. Перші оповідання українською мовою він почав друкувати у середині 1960-х років. Його стиль відзначався глибоким психологізмом, увагою до внутрішнього світу людини, драматизмом і правдивим відтворенням життя селян та робітників.
Найвідоміші твори Тютюнника — це новели й повісті «Вогник далеко в степу», «Климко», «Три зозулі з поклоном». У них він показав трагізм людської долі, силу любові й дружби, а також моральні випробування, що випадають на долю простих людей. Його проза стала символом чесності й правди в українській літературі, адже він писав без прикрас, але з великою любов’ю до людини.
Особисте життя письменника було непростим: він мав родину, але постійно відчував внутрішню напругу й драматизм, що позначалося і на його творчості. 6 березня 1980 року Григір Тютюнник трагічно пішов із життя в Києві, залишивши по собі спадщину, яка й досі хвилює читачів. Його поховано на Байковому кладовищі.
Тютюнник увійшов в історію української літератури як майстер короткої прози, новели й оповідання, що вражають щирістю, глибиною та художньою силою.
Його братом був письменник Григорій Тютюнник. Саме завдяки йому Григір почав писати.
З майбутньою дружиною Марією познайомився в університеті. Вона навчалась на відділенні української філології, а Григір вчився на відділенні російської. Він спочатку говорив і писав російською, але згодом почав писати лише українською. У них народилося двоє синів – Михайло, Василь.
Григір Тютюнник дуже любив свого батька, і після народження першого сина він твердо вирішив, що первісток матиме ім’я Михайло на честь батька Тютюнника.
Він був повністю відданий літературі, нехтував матеріальними благами. На цьому ґрунті виникали конфлікти з дружиною. У певний момент усе це зійшлося в одну точку.
Творча спадщина Григора Тютюнника невелика – це один том на 600 сторінок.
6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився). Йому було лише 48 років. Зацькований, доведений до розпачу і депресії письменник написав таку передсмертну записку: «Досить мене мучити – помучте когось іншого. Все, що я написав, спаліть, а мене забудьте»
Запиши три запитання, які ти поставив би/поставила б письменнику при зустрічі.
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2.
Любові всевишній присвячується
Поясни епіграф до новели. Що таке, на твою думку, «любов всевишня»?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3.
Удома ти переглянув відео, створене Інститутом екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
Поділися власними емоціями з однокласниками. Що вразило найбільше?
Про яку поезію з нашого курсу ти хотів би / хотіла б зняти подібне відео?
Завдання 4.
Пояснення назви новели
1. Чому автор використовує в назві саме образ зозуль? Чи простежуєш ти зв’язок з фольклорною традицією?
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 5.
Аналіз новели:
Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу—хату Карпа Яркового. А перед нею— молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина…
Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну;
— Здрастуйте, тітко.
Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну “велику” (у нас її називають ще: “та, що твій тато садив”).
- Поясни роль таких художніх деталей: «дешевий костюм», «чемоданчик», «сосна».
- Якими емоціями наповнена зустріч студента та Марфи Яркової?
- Чи відчувається з перших слів інтимність і щирість оповіді, і як це налаштовує читача на подальше сприйняття історії?
Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи.
— Мамо, — питаю після того, як куці студентські новини розказано (сесію здав, костюм ось купив), — а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться?
Мама довго мовчить, потім зітхає і каже:
— Вона любила твого тата. А ти на нього схожий…
- Яка фраза, на твою думку, є найсильнішою в цьому уривку? У чому її сенс? З якою емоцією її сказано?
- Чи можна вже зробити висновок про взаємини між Марфою та Софією?
Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро підняте вгору плече, Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи знизу в його очі…
- Яка роль дядька Левка в тексті, окрім того, що він поштар? Опиши суть цього персонажа, спробуй визначити його важливість і для героїнь, і для тексту в цілому.
- Як ставилися до листів від Михайла Марфа та Софія? Порівняй.
А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.
— А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?
— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я теж-бо за нею слідкома з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде… Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.
— І ви на неї не сердилися?
— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.
— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?
— Хтозна, сину. Серце в усіх людей неоднакове. В неї таке, бач, а в мене таке… Вона за тата набагато, молодша була. Йому тридцять три, а їй дев’ятнадцять. Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто. Тато ж… він якось і не старів, однаковий зоставався і в двадцять, і в тридцять годочків… сокіл був” ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі! Гляне було—просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє як бачила його (ходила з передачею аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили— такі сумні. Дивиться ними — як з туману.
Вони до нас на посиденьки ходили, Карпо і Марфа. Щовечора. І гомонимо бувало втрьох або співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде. Голосок у ней тоді такий був, як і сама вона, ось-ось наче переломиться, ну, ловкий. А Карпа хоч викинь. Сидить у стелю дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий — розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки — їж, Карпе! І тьопає, як на себе кидає. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. “Я,— каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки”. Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього—перепілочка. Ото гляне було, як він над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах, наче дві свічечки голубі. До тата… Я ж бачу. А він затулить надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.
— Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він:
— Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?
Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам’яніли.
- Чому Марфа першою відчувала наближення дядька Левка з листами від Михайла?
- Як на це реагувала законна дружина Софія?
- Чи справді Софія не сердилася на Марфу? Чи просто так сказала синові, не бажаючи відкривати свою душу?
- Прокоментуй фразу Софії: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе».
- Які стосунки панували в родинах Марфи й Карпа та Софії і Михайла?
- Про які риси характеру Карпа Яркового свідчить його опис автором?
- Чому Михайло жодного разу не підвів очі на Марфу?
- Чи виправдана тавтологія в цьому реченні, що вона означає?
«Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?» - Що ти відчуваєш, коли читаєш про «закам’янілі спогади Софії»?
Останній лист від тата
“Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не іній… Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої… Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму.
Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна – а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає.
До кого молиться?… Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. (“Сибір неісходиму” було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: “Сибір неісходиму”.) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму… ”
Коли се було… А я й досі думаю: “Як вони чули одне одного – Марфа і тато? Як?…” А ще думаю: “Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?” “Тоді не було б тебе – шумить велика “татова” сосна”.
- Яку роль відіграє вставна новела «Останній лист від тата» в розкритті головної теми твору? Вона лише доповнює сюжет чи стає ключем до розуміння внутрішнього світу героїв?
- Чому посивіли брови в Михайла?
- Які емоції панують в душі Михайла, коли він описує «смачну юшку» та «вдяганку звичайну»?
- Чи можна вважати написане в листі останньою сповіддю Михайла? Чому?
- Чому Михайло, на твою думку, так виразно відчував нещасну Марфину душу біля себе в Сибіру?
- З чим пов’язане закреслення фрази «Сибір неісходима»?
- «Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття». Чи можна вважати, що ось ці рядки свідчать про безмежну любов Михайла до Марфи?
- «Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…». Чи свідчать ці рядки про вірність дружині та любов до неї з сином?
- Підсумуй значення образу сосни та прокоментуй її останню «репліку» до сина.
Завдання 6.
Дискусійні запитання для учнів:
- Кого насправді любив Михайло?
- Чи можна вважати взаємини між Михайлом, Марфою та Софією класичним любовним трикутником?
- Чому Михайло не одружився із Софією, якщо між ними був такий зв’язок?
- Між ким найглибше реалізована «любов всевишня»?
Завдання 7.
Уявіть, що Михайло повернувся додому із заслання? Запропонуй свій варіант розвитку подій.
| _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Заверши запропоновані фрази:
1. Якби я був/була Мартою, я б …
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
2. Якби я був/була Софією, я б …
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
3. Якби я був/ була Михайлом, я б…
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
- Написати «Останнього листа», але від Софії до Михайла
Прочитати матеріал про будні Григора Тютюнника
https://poltavawave.com.ua/p/alkogol-depresiya-ta-suyitsyd-yak-zatskuvaly-novelista-z-poltavshhyny-grygora-tyutyunnyka
Прочитати новелу Григора Тютюнника «Перед грозою»
- Ілюстрації:
https://naurok.com.ua/test/mihaylo-kocyubinskiy-tini-zabutih-predkiv-249653.html
https://navsi200.com/tini-zabutyh-predkiv/
https://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-lukash/ - Теорія: Новела
- Біографія:
https://dovidka.biz.ua/grigir-tyutyunnik-tsikavi-fakti - Текст:
https://osvita.ua/school/literature/t/63913/files.html#google_vignette
Ділись та обговорюй важливе