Проблематика твору: внутрішній конфлікт, прийняття лідерства
Матеріал
Урок 7. Проблематика твору: внутрішній конфлікт, прийняття лідерства
- Арка героя
- Шлях героя
- Сродна праця
Чи пригадуєш концепцію «сродної праці» Григорія Сковороди?

Що це для тебе означає? Чи ти уже знаєш, яким є твоє покликання? Як людина може зʼясувати, яким є її покликання?
Дружня порада вчителю
Якщо учні не вчили чи не пригадують концепцію «сродної праці», то зупиніться на цьому. На цьому етапі та в межах вивчення цієї теми концепція Сковороди по-особливому відгукнеться, оскільки далі ми міркуватимемо про призначення людини.
Завдання 1. Шлях героя
Окрім головного конфлікту (боротьби за Київ і Темне Місто) і другорядного (конфлікту поколінь між Марком і його батьками), у тексті розігруються ще два внутрішні конфлікти персонажів. І Марко, і його мати Христина проходять через заперечення до прийняття своєї ролі. Шлях, який головний персонаж долає від завʼязки й до розвʼязки, часом називають «арка персонажа».
У книзі «Тисячоликий герой» Джозеф Кемпбелл запропонував своє бачення шляху персонажа. Розглянь ілюстрацію та поміркуй про те, який шлях долає персонаж за Кемпбеллом.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%84
Завдання 2
Спираючись на схему Джозефа Кемпбелла, пригадай і запиши, які з цих стадій шляху героя були присутні в історії трансформації Марка.
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3
Прочитай уривок про те, як Марко вперше дізнається про своє призначення.
Біч плеснув у долоні:
— Друзі — сказав. — Послухайте спокійно хвилину. Вам здається, що це кінець. Я знаю, мені теж так здавалося. Ви бачите, що наші нічого не роблять та і не можуть нічого вдіяти, бо наші такого не чекали, вони розгублені. Я знаю, що з вами робиться, я відчуваю те саме, і я ще вчора хотів розбити свій рояль, але добре, що не розбив. Бо я б не представив вам сьогодні цього хлопця — гляньте на нього! Він — княжич Милеський, син тієї, яка, за легендою, приходить нам на допомогу саме тоді, коли це найбільше потрібно! В Хроніках записано, що одного разу, в часи Руїни, вона вже врятувала місто. Ну тобто не вона, а та, що в той час була княгинею. Він хлопець. Тільки вдруге в усій записаній історії, за всі століття, є княжич. Він поведе військо!
«Він верзе якусь фантастичну дурню», — подумав Марко, який стояв червоний, йому було дуже соромно. Він згадав свою матір: коротко стрижену худу журналістку, вічно зайняту роботою, вічно втуплену в телефон і абсолютно практичну, без усяких натяків на якісь містичні заморочки. Себе, який веде військо, він навіть уявляти не став, це було щось зовсім фантастичне.
Як ти гадаєш, чому Маркові було «дуже соромно», коли Біч сказав, що він поведе військо?
Уяви, що тобі повідомляють подібну інформацію про тебе. Що ти відповіси людині, яка каже тобі про твоє надзвичайне призначення? Сформулюй свою відповідь.
Завдання 4
Прочитай уривки. Навпроти кожного постав стадію прийняття Марком своєї ідентичності в цій ситуації за шкалою від 1 (цілковите заперечення) до 5 (повне прийняття).
| 1. | Марко відчув, який він ще малий, зовсім малий, безсилий. І для чого йому йти до Іншого Києва, де зараз хтозна-що відбувається? Вернутись назад, сховатись під ліжко і чекати, нехай дорослі вирішують — це їхнє. | |
| 2. | Миша пищала і крутила головою. Любава раптом подивилась на Марка.— Ти розумієш, що вона каже? — спитала.— Я? — здивувався Марко.— Не розумієш? Ти ж мусиш. Ти з такого роду!— Я? — знову перепитав Марко.Любава глянула на мишу:— Я не розумію тебе, і він теж поки ще не може зрозуміти, — сказала. | |
| 3. | — Із князів Милеських, — сказав Марко, зрозумівши, чого від нього тут хочуть, коли питають про рід.— Маєш сестру?— Ні… і не треба сестри, я — княжич.— Такого не буває.— Мені кіт сказав, що буває, але рідко.— Кіт?— Ну… я розумію, що кіт — не авторитет, але він так казав… | |
| 4. | — А вас як звати, юначе? — спитала старша.— Марко. Княжич Милеський.— О, — зраділа пані Леся. — Рада з вами познайомитись. | |
| 5. | Чи тобі ще мати не розказувала нічого? Про рід Милеських княгинь і їхній спадок? Поки що ти — єдиний спадкоємець. У твого дядька немає дітей, і ти в матері один. Ти ще нічого не знаєш?— По-моєму, це якась помилка. Ви всі мене з кимось плутаєте. | |
| 6. | — Марко, — і, подумавши, додав: — Я з роду Милеських.— Милеських?! — батько Любави аж спинився. — То старі легенди таки не брешуть?— Ні, брешуть, — сумно сказав Марко. — Мати каже, що це передається тільки дівчатам у нашому роду.— Щось тут не те, — сказав Любавин батько. — Щось не так. Або легенда помиляється, або твоя мати. Потім розберемося!І побіг.«Мабуть, бреше легенда», — подумав Марко. |
Завдання 5
Марко не знав про своє особливе призначення. Так само він не міг уявити, що його мати справді княгиня. Натомість сама Христина знала це -– і намагалася забути та заперечити.
- Прочитай уривки.
- Наприкінці кожного уривка одним реченням підсумуй, про що йдеться в цьому епізоді.
- Спираючись на уривки, намалюй арку персонажа Христини.
— До чого тут камінець? — здивувалась Христина.
— Камінець у тебе, бо ж ти — княгиня Милеська, ти захищаєш звірів, допомагаєш нам, — сказав орел. Зараз ми прийшли до тебе, бо більше нікуди йти! Ти повинна захистити нас! Ти — наша княгиня, ми — твої звірі. Місто знищать, і ти знаєш, скільки нас — міських пташок, котів, собак, пацюків, вужів, бобрів, білок — скільки нас загине! Ми не встигнемо втекти, і ти зараз так спокійно сидиш і нічого не хочеш для нас зробити!
Христина згадала, як малою ховала зайців у малині під своїм вікном, щоб їх не знайшли мисливці в лісі.
— Я можу вас сховати, — сказала. — Ви можете прийти до мене, сюди.
— З усього міста? Ти уявляєш, скільки нас? — спитала сова.
— Я щось придумаю…
— Так, придумай, — сказав орел. — Придумай, наша пані, як би нам це місто порятувати і вижити.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
— Це Лицарі Києва, — відповів Олександр, — вони захищають місто.
І вже привітався з кимось із лицарів:
— Вітаю, пані Ольго. І ви тут, пані Лесю? Радий вас бачити. А це Христина, княгиня Милеська. Лісова княгиня!
— Та я просто людина, — пролепетала Христя.
— Рада познайомитись, — сказала пані Ольга. — Ви часто проходите біля нашого будиночка на Лук’янівці. Рада нарешті привітатись.
— І я давно хотіла з вами побалакати, — сказала Леся. — Ви справді можете говорити не тільки зі звірами, але і з усякими лісовими духами — Блудом,
Вихором, Лісовиком?
— Так, я можу, але… я просто нецікава людина, — знову сказала Христя, затерпаючи від страху, що говорить з такими людьми, тобто наче й не з людьми, але з такими особистостями.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
«Та що ж таке!» — подумала Христина, поставила на землю переноску з котом і побігла до Будинку з Химерами.
— Пацюки! Прошу, відчиняйте! — закричала вона, і пацюки широко відчинили двері, Христя піднялась сходами на останній поверх, на горище, а потім легко вилізла через вікно на дах. Пішла на найвище місце, стала між бетонними тваринами, що прикрашали дах, і почула їхній голос. Чула як говорять до неї бетонні змії, птахи, звірі.
— Княгине, ми готові допомагати! — Христя почула голоси всіх бетонних та гіпсових київських звірів, що були на будинках. Голоси котів, собак, левів, намальованих жирафів, буйволів.
— Забрати людей з вулиць! Повернути їх до будинків! Вони шкодять самі собі! Ви знаєте, як це зробити?
— Ми знаємо, — повільно промовив бетонний вепр. — Так, ми знаємо.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Христя все ще стояла на даху.
— Ну, годиться? — голосно крикнула згори до пані Лесі.
Пані Леся помагала стримувати Демона, він уже бився при самій землі і почав провалюватись під землю, просочуватись у ґратки зливової каналізації.
— Дякую, — крикнула пані Леся Христі, — отак краще. Бо ти своїм «та я просто людина» вже трохи дістала.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Уяви себе персонажем книги. На твою думку, у якій точці шляху ти стоїш? До якої точки рухаєшся?
- Послухай епізод «Арка персонажа» подкасту «Пішли писати» й подискутуй: чи відбулась власне в Марка та його матері Христини трансформація в житті?
Джерело: https://pishli-pisati.simplecast.com/episodes/characters-arcs-3Z40_ES7 - Прочитай «Хутір» Олени Захарченко. Це книжка про дитинство Христини, про те, як вона дізналася, що є княгинею Милеською.
- Прочитай статтю «Мономіф» у відкритій ениклопедії Вікіпедії. Простеж, які стадії шляху героя пройшов Марко, а які авторка залишила поза увагою?
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%84
Урок 7. Проблематика твору: внутрішній конфлікт, прийняття лідерства
- Арка героя
- Шлях героя
- Сродна праця
Чи пригадуєш концепцію «сродної праці» Григорія Сковороди?

Що це для тебе означає? Чи ти уже знаєш, яким є твоє покликання? Як людина може зʼясувати, яким є її покликання?
Завдання 1. Шлях героя
Окрім головного конфлікту (боротьби за Київ і Темне Місто) і другорядного (конфлікту поколінь між Марком і його батьками), у тексті розігруються ще два внутрішні конфлікти персонажів. І Марко, і його мати Христина проходять через заперечення до прийняття своєї ролі. Шлях, який головний персонаж долає від завʼязки і до розвʼязки, часом називають «арка персонажа».
У книзі «Тисячоликий герой» Джозеф Кемпбелл запропонував своє бачення шляху персонажа. Розглянь ілюстрацію та поміркуй про те, який шлях долає персонаж за Кемпбеллом.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%84
Завдання 2
Спираючись на схему Джозефа Кемпбелла, пригадай і запиши, які з цих стадій шляху героя були присутні в історії трансформації Марка.
| _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3
Прочитай уривок про те, як Марко вперше дізнається про своє призначення.
Біч плеснув у долоні:
— Друзі — сказав. — Послухайте спокійно хвилину. Вам здається, що це кінець. Я знаю, мені теж так здавалося. Ви бачите, що наші нічого не роблять та і не можуть нічого вдіяти, бо наші такого не чекали, вони розгублені. Я знаю, що з вами робиться, я відчуваю те саме, і я ще вчора хотів розбити свій рояль, але добре, що не розбив. Бо я б не представив вам сьогодні цього хлопця — гляньте на нього! Він — княжич Милеський, син тієї, яка, за легендою, приходить нам на допомогу саме тоді, коли це найбільше потрібно! В Хроніках записано, що одного разу, в часи Руїни, вона вже врятувала місто. Ну тобто не вона, а та, що в той час була княгинею. Він хлопець. Тільки вдруге в усій записаній історії, за всі століття, є княжич. Він поведе військо!
«Він верзе якусь фантастичну дурню», — подумав Марко, який стояв червоний, йому було дуже соромно. Він згадав свою матір: коротко стрижену худу журналістку, вічно зайняту роботою, вічно втуплену в телефон і абсолютно практичну, без усяких натяків на якісь містичні заморочки. Себе, який веде військо, він навіть уявляти не став, це було щось зовсім фантастичне.
Як ти гадаєш, чому Маркові було «дуже соромно», коли Біч сказав, що він поведе військо?
Уяви, що тобі повідомляють подібну інформацію про тебе. Що ти відповіси людині, яка каже тобі про твоє надзвичайне призначення? Сформулюй свою відповідь.
Завдання 4
Прочитай уривки. Навпроти кожного постав стадію прийняття Марком своєї ідентичності в цій ситуації за шкалою від 1 (цілковите заперечення) до 5 (повне прийняття).
| 1. | Марко відчув, який він ще малий, зовсім малий, безсилий. І для чого йому йти до Іншого Києва, де зараз хтозна-що відбувається? Вернутись назад, сховатись під ліжко і чекати, нехай дорослі вирішують — це їхнє. | |
| 2. | Миша пищала і крутила головою. Любава раптом подивилась на Марка.— Ти розумієш, що вона каже? — спитала.— Я? — здивувався Марко.— Не розумієш? Ти ж мусиш. Ти з такого роду!— Я? — знову перепитав Марко.Любава глянула на мишу:— Я не розумію тебе, і він теж поки ще не може зрозуміти, — сказала. | |
| 3. | — Із князів Милеських, — сказав Марко, зрозумівши, чого від нього тут хочуть, коли питають про рід.— Маєш сестру?— Ні… і не треба сестри, я — княжич.— Такого не буває.— Мені кіт сказав, що буває, але рідко.— Кіт?— Ну… я розумію, що кіт — не авторитет, але він так казав… | |
| 4. | — А вас як звати, юначе? — спитала старша.— Марко. Княжич Милеський.— О, — зраділа пані Леся. — Рада з вами познайомитись. | |
| 5. | Чи тобі ще мати не розказувала нічого? Про рід Милеських княгинь і їхній спадок? Поки що ти — єдиний спадкоємець. У твого дядька немає дітей, і ти в матері один. Ти ще нічого не знаєш?— По-моєму, це якась помилка. Ви всі мене з кимось плутаєте. | |
| 6. | — Марко, — і, подумавши, додав: — Я з роду Милеських.— Милеських?! — батько Любави аж спинився. — То старі легенди таки не брешуть?— Ні, брешуть, — сумно сказав Марко. — Мати каже, що це передається тільки дівчатам у нашому роду.— Щось тут не те, — сказав Любавин батько. — Щось не так. Або легенда помиляється, або твоя мати. Потім розберемося!І побіг.«Мабуть, бреше легенда», — подумав Марко. |
Завдання 5
Марко не знав про своє особливе призначення. Так само він не міг уявити, що його мати справді княгиня. Натомість сама Христина знала це -– і намагалася забути та заперечити.
- Прочитай уривки.
- Наприкінці кожного уравка одним реченням підсумуй, про що йдеться в цьому епізоді.
- Спираючись на уривки, намалюй арку персонажа Христини.
— До чого тут камінець? — здивувалась Христина.
— Камінець у тебе, бо ж ти — княгиня Милеська, ти захищаєш звірів, допомагаєш нам, — сказав орел. Зараз ми прийшли до тебе, бо більше нікуди йти! Ти повинна захистити нас! Ти — наша княгиня, ми — твої звірі. Місто знищать, і ти знаєш, скільки нас — міських пташок, котів, собак, пацюків, вужів, бобрів, білок — скільки нас загине! Ми не встигнемо втекти, і ти зараз так спокійно сидиш і нічого не хочеш для нас зробити!
Христина згадала, як малою ховала зайців у малині під своїм вікном, щоб їх не знайшли мисливці в лісі.
— Я можу вас сховати, — сказала. — Ви можете прийти до мене, сюди.
— З усього міста? Ти уявляєш, скільки нас? — спитала сова.
— Я щось придумаю…
— Так, придумай, — сказав орел. — Придумай, наша пані, як би нам це місто порятувати і вижити.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
— Це Лицарі Києва, — відповів Олександр, — вони захищають місто.
І вже привітався з кимось із лицарів:
— Вітаю, пані Ольго. І ви тут, пані Лесю? Радий вас бачити. А це Христина, княгиня Милеська. Лісова княгиня!
— Та я просто людина, — пролепетала Христя.
— Рада познайомитись, — сказала пані Ольга. — Ви часто проходите біля нашого будиночка на Лук’янівці. Рада нарешті привітатись.
— І я давно хотіла з вами побалакати, — сказала Леся. — Ви справді можете говорити не тільки зі звірами, але і з усякими лісовими духами — Блудом,
Вихором, Лісовиком?
— Так, я можу, але… я просто нецікава людина, — знову сказала Христя, затерпаючи від страху, що говорить з такими людьми, тобто наче й не з людьми, але з такими особистостями.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
«Та що ж таке!» — подумала Христина, поставила на землю переноску з котом і побігла до Будинку з Химерами.
— Пацюки! Прошу, відчиняйте! — закричала вона, і пацюки широко відчинили двері, Христя піднялась сходами на останній поверх, на горище, а потім легко вилізла через вікно на дах. Пішла на найвище місце, стала між бетонними тваринами, що прикрашали дах, і почула їхній голос. Чула як говорять до неї бетонні змії, птахи, звірі.
— Княгине, ми готові допомагати! — Христя почула голоси всіх бетонних та гіпсових київських звірів, що були на будинках. Голоси котів, собак, левів, намальованих жирафів, буйволів.
— Забрати людей з вулиць! Повернути їх до будинків! Вони шкодять самі собі! Ви знаєте, як це зробити?
— Ми знаємо, — повільно промовив бетонний вепр. — Так, ми знаємо.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Христя все ще стояла на даху.
— Ну, годиться? — голосно крикнула згори до пані Лесі.
Пані Леся помагала стримувати Демона, він уже бився при самій землі і почав провалюватись під землю, просочуватись у ґратки зливової каналізації.
— Дякую, — крикнула пані Леся Христі, — отак краще. Бо ти своїм «та я просто людина» вже трохи дістала.
Про що цей епізод:
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Уяви себе персонажем книги. На твою думку, у якій точці шляху ти стоїш? До якої точки рухаєшся?
- Послухай епізод «Арка персонажа» подкасту «Пішли писати» і подискутуй: чи відбулась власне у Марка та його матері Христини трансформація в житті?
Джерело: https://pishli-pisati.simplecast.com/episodes/characters-arcs-3Z40_ES7 - Прочитай «Хутір» Олени Захарченко. Це книжка про дитинство Христини, про те, як вона дізналася, що є княгинею Милеською.
- Прочитай статтю «Мономіф» у відкритій ениклопедії Вікіпедії. Простеж, які стадії шляху героя пройшов Марко, а які авторка залишила поза увагою?
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%84
Ділись та обговорюй важливе