Урок 15. Тема. Невигадані життя. Біографія
Матеріал
Тема. Невигадані життя. Біографія
Урок 15
- Біографічні тексти
Досі в темі «Невигадані життя» ми опрацьовували тексти автобіографічні, створені особистостями, які у фокусі нашої уваги. Що особистість фіксує про своє життя, як комунікує з іншими, які ідеї виносить назагал, на які аспекти свого життя звертає увагу. Сьогодні ми попрацюємо з текстами, які розглядають життя особистостей зі сторони. Як інші говорять про особистість, що та у який спосіб інші про неї розповідають.
Є люди, чиї життєві долі чи професійні досягнення нас захоплюють, люди, за якими нам хочеться прицільніше поспостерігати, щоб зробити власні висновки. Наприклад, тих, хто цікавиться футболом, мала би надихнути біографія Ліонеля Мессі, а тих, кому цікава мода, — Коко Шанель.
Чию біографію тобі хотілося б почитати?
Біографія — це життєпис; відтворення на основі фактів і документів життя та діяльності особи на тлі епохи. Біографія і життєпис — синонімічні поняття.
Усвідомлення багатогранності поняття біографії передбачає розуміння множинності жанрів, форматів та форм існування життєписів, їхніх специфічних рис, спільного й відмінного.
Поміркуй, на основі чого твориться біографія?
Обсяг трансформованих у твір життєвих подій залежить від вимог певного жанру, а інтерпретація подій здійснюється в різних площинах: художній, популярній, науковій, науково-популярній, академічній.
Завдання 1
Розглянь обкладинку художньої книжки.
Зʼясуй:
1) З яких компонентів складається біографічна довідка на ній?
Біографічна довідка — це сухий опис фактів біографії, який ставить на меті окреслити ключові пункти професійного чи особистого життя людини. Довідка — короткий матеріал, який може бути частиною книжки, однак не самостійною книжкою.
2) Яку функцію виконує ця біографія?
3) Як тобі здається: чи потрібна ця біографія на обкладинці? Свою відповідь поясни.
4) Які рекомендації для покращення такої біографії ти можеш дати?
Дружня порада вчителю
За можливості запропонуйте учням попрацювати з реальними книжковими обкладинками. Можливо, є тип біографічного тексту, не наведений у цьому уроці, але ви знаєте гарний, влучний приклад, ця книжка щойно стала бестселером абощо.
Завдання 2
Проаналізуй обкладинки книжок:
1) Що зображено на обкладинці? Як ти розумієш це зображення?
2) Як називається книжка? Поясни: як ти розумієш цю назву.
3) Прочитай інші тексти на обкладинці.
4) На основі означених фактів сформулюй припущення: про що ця книжка.
5) Прочитай фрагмент тексту. Поміркуй, який підхід використовує автор (и), щоб написати біографію особистості.
Дружня порада вчителю
Приклад пояснення:
1) На обкладинці книжки «Живі» немає жодної текстової інформації, однак є візуальна: портрети. Портрети, де важливі не лише зображення людей, але й деталі повʼязані з цими людьми — птах, який закриває око, папороть тощо.
2) Назва книжки «Живі», отже, йдеться про тих, хто з нами.
3) Підзаголовок книжки «Зрозуміти українську літературу» підказує, що це портрети людей, повʼязаних з українською літературою. Їх можна спробувати впізнати: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Валерʼян Підмогильний, Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, Микола Хвильовий, Олена Теліга, Іван Багряний, Григір Тютюнник.
4) Тобто це книжка про велику кількість постатей, і шлях до розуміння української літератури через них, тобто це книжка біографічних есеїв.
І я хотів би кинути більше світла на ці знання тим, хто забув чи не вповні усвідомлює його геніальність. Та все ж я розумію, що з мого боку, мабуть, самовпевнено й нахабно ставити перед собою таке завдання.
Я не професійний історик, та і як політик я не гідний омивати його ноги чи навіть ноги Роя Дженкінса, який написав першокласний однотомник його біографії, і в дослідженні життя Черчилля я вклоняюся працям Мартіна Гілберта, Ендрю Робертса, Макса Гастінґса, Річарда Тоя і багатьох інших.
Чудово розумію, що про нашого героя щороку зʼявляються сотні нових книжок, а проте, я певен, настав час на свіжий погляд, оскільки в нас немає права знехтувати репутацією такої особистості. Із кожним днем зникають свідки подій Другої світової війни. Щодня ми губимо тих, хто ще памʼятає його голос. Я боюся, що і памʼять про масштаб його звершень перед обличчям невблаганного часу може бути просто втрачено.
Донині в людей зберігся туманний спогад, що перемогу в Другій світовій війні було досягнуто завдяки російській крові та американським грошам, що певною мірою, звісно ж, є правдою, та правдою є й те, що без Черчилля Гітлер майже напевне переміг би.
А маю на увазі я саме те, що успіхи нацистських сил в Європі могли стати безповоротними. І хоч зараз ми справедливо нарікаємо на неповносправність Європейського Союзу, проте забули про суще жахіття, котре, дуже ймовірно, могло стати реальністю.
Та сьогодні нам слід це памʼятати, не забуваючи й про те, як саме премʼєр-міністр Великої Британії допомагав у формуванні того світу, у якому ми з вами живемо. Від Європи до Росії, від Африки до Близького Сходу — по всій планеті ми бачимо сліди його далекоглядного розуму.
Памʼять про Черчилля має таке велике значення, тому що він урятував нашу цивілізацію. Важливо тут те, що лише йому це було до снаги.
Григір Тютюнник. У пошуках втраченого батька
1942 рік. Друга світова війна. Донбас. Він живе з дядьком і тіткою, бо ж його батька арештували й кинули в табори ще пʼять років тому.
Та дядька забирають на фронт. Змучена тітка лишається з дітьми. Підступає голод. Мудрі люди радять хлопчині чкурнути на рідну Полтавщину й спробувати знайти матір. Якщо ще жива.
Десь на фронтах Другої світової воює його старший брат. І мине ще багато років, аж допоки вони порозуміються та знайдуть спільну мову.
Він швидко збирає торбинку в дорогу, особливо й нічого брати з собою — девʼять сухарів, якась перепічка, банка меду. Та вже дуже скоро харчі закінчаться. І доведеться старцювати. Просити в людей. Згодом він згадуватиме: «Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик».
Попереду два тижні шляху. Через пів України. Через пів війни та повний голод.
Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград. Полтаву. Диканьку, Опішню.
Він вирушає в дорогу. Йому одинадцять років. Його звуть Григір Тютюнник.
— Ти часто під час нашого інтервʼю кажеш, що недавно про щось подумав чи давніше прийшов до думки. Як у тебе цей процес відбувається: ти собі свідомо говориш, що варто подумати над якоюсь темою?
— Так, «варто подумати» в моєму випадку — це потрібно розслабитися, підняти пункт бачення, подивитися на все ширше, хоч і не всеохопно, і зорієнтуватися, що я про це думав і що знаю – згадати деталі мисленнєвого ландшафту. Коли є така бесіда, як у нас зараз, вона веде якимось своїм шляхом, і, що найголовніше, я налаштований під час цієї розмови на певний свій образ — якогось чемного, ретельного і докладного, як кажуть у Галичині, відповідача, який зобовʼязаний точно і якомога швидше відповідати на всі запитання.
— Але чи виникає це «варто подумати» поза інтервʼю?
— Так. Це ніби вийти з поїзда на якійсь станції, попри яку проїжджав. Їдучи в поїзді, ти бачиш передовсім вагон, себе в тому вагоні й вікно, за яким щось миготить. Дуже часто то, що миготить, — найважливіше і найсуттєвіше, але про нього не встигаєш подумати, тому що воно в зоні периферійного зору. Так дуже важливу думку можна просто прогледіти. Тож подумати — означає десь зупинитися чи вилізти на висоту, як це роблять рятувальники чи суддя в тенісі. Це важливо для того, щоб змінити масштаб і темп пересування по ландшафту помисленого.
— І ти додумуєш цю думку свідомо, коли в тебе зʼявляється «вікно» для думання, чи це випадковий процес?
— Це є потік асоціацій. Якщо ти хоч трохи під час розмови зостановлявся на тому, про що говорив, пізніше ти все одно до того повернешся. Від того вихідного пункту починають розкручуватися асоціації, і ти вже думаєш, що треба було сказати ще про то, і згадати то, а ще ж була та річ, яка змінилася в певний час, а тепер уже трохи не так… Тому думання — це потік свідомості, але керований.
— Як ти міг устромить мені ножа в спину? — нарешті, після кількаденної мовчанки, прошепотіла Марія Вікторівна.
Євген Харлампійович, машинально хапаючись рукою за груди, немов хотів попередити неконтрольоване наростання болю, звів очі на дружину.
— Маріє, ти знаєш, що… — почав було говорити про їхнє майбутнє.
— Я нічого цього не прийму й нічого не хочу знать! — ще ніколи в голосі матері його шістьох дітей не звучало більшої непохитності.
— А що ти хочеш?
— Щоб ти жив зі своєю сімʼєю! Щоб вона звідси забралася! — в очах дружини проступали сльози.
— Хто?
— Не вдавай дурника! Хто? Наша небога Юлія! Нехай забирається звідси! Тепер уже знаєш, хто?! — саркастично деталізувала вона.
Розмова заходила в глухий кут.
Він звикся, навіть зрісся з Марією. З нею було так тихо, так спокійно. Але той спокій поволі почав душити його.
Він — батько шістьох дітей. Віднедавна пʼятьох, бо Женічка померла.
Євген Харлампійович заплакав. Причиною розриву з дружиною була її племінниця Юлія. Юлія Миколаївна Седик.
Завдання 3
Чи всі з перерахованих книжок є нонфікшном? Відповідь аргументуй.
Поміркуй: якими знаннями та навичками має володіти автор чи авторка, котрі беруться за питання біографії особистості? Перед якими викликами вони постають?
Проведи пошукову роботу та досліди: які біографічні книжки сьогодні доступні в книгарнях та бібліотеках.
Тема. Невигадані життя. Біографія
Урок 15
- Біографічні тексти
Досі в темі «Невигадані життя» ми опрацьовували тексти автобіографічні, створені особистостями, які у фокусі нашої уваги. Що особистість фіксує про своє життя, як комунікує з іншими, які ідеї виносить назагал, на які аспекти свого життя звертає увагу. Сьогодні ми попрацюємо з текстами, які розглядають життя особистостей зі сторони. Як інші говорять про особистість, що та у який спосіб інші про неї розповідають.
Є люди, чиї життєві долі чи професійні досягнення нас захоплюють, люди, за якими нам хочеться прицільніше поспостерігати, щоб зробити власні висновки. Наприклад, тих, хто цікавиться футболом, мала би надихнути біографія Ліонеля Мессі, а тих, кому цікава мода, — Коко Шанель.
Чию біографію тобі хотілося б почитати?
Біографія — це життєпис; відтворення на основі фактів і документів життя та діяльності особи на тлі епохи. Біографія і життєпис — синонімічні поняття.
Усвідомлення багатогранності поняття біографії передбачає розуміння множинності жанрів, форматів та форм існування життєписів, їхніх специфічних рис, спільного і відмінного.
Поміркуй, на основі чого твориться біографія?
Обсяг трансформованих у твір життєвих подій залежить від вимог певного жанру, а інтерпретація подій здійснюється в різних площинах: художній, популярній, науковій, науково-популярній, академічній.
Завдання 1
Розглянь обкладинку художньої книжки.
Зʼясуй:
1) З яких компонентів складається біографічна довідка на ній?
Біографічна довідка — це сухий опис фактів біографії, який ставить на меті окреслити ключові пункти професійного чи особистого життя людини. Довідка — короткий матеріал, який може бути частиною книжки, однак не самостійною книжкою.
2) Яку функцію виконує ця біографія?
3) Як тобі здається: чи потрібна ця біографія на обкладинці? Свою відповідь поясни.
4) Які рекомендації для покращення такої біографії ти можеш дати?
Завдання 2
Проаналізуй обкладинки книжок:
1) Що зображено на обкладинці? Як ти розумієш це зображення?
2) Як називається книжка? Поясни: як ти розумієш цю назву.
3) Прочитай інші тексти на обкладинці.
4) На основі означених фактів сформулюй припущення: про що ця книжка.
5) Прочитай фрагмент тексту. Поміркуй, який підхід використовує автор (и), щоб написати біографію особистості.
І я хотів би кинути більше світла на ці знання тим, хто забув чи не вповні усвідомлює його геніальність. Та все ж я розумію, що з мого боку, мабуть, самовпевнено й нахабно ставити перед собою таке завдання.
Я не професійний історик, та і як політик я не гідний омивати його ноги чи навіть ноги Роя Дженкінса, який написав першокласний однотомник його біографії, і в дослідженні життя Черчилля я вклоняюся працям Мартіна Гілберта, Ендрю Роберт-са, Макса Гастінґса, Річарда Тоя і багатьох інших.
Чудово розумію, що про нашого героя щороку зʼявляються сотні нових книжок, а проте, я певен, настав час на свіжий погляд, оскільки в нас немає права знехтувати репутацією такої особистості. Із кожним днем зникають свідки подій Другої світової війни. Щодня ми губимо тих, хто ще памʼятає його голос. Я боюся, що і памʼять про масштаб його звершень перед обличчям невблаганного часу може бути просто втрачено.
Донині в людей зберігся туманний спогад, що перемогу в Другій світовій війні було досягнуто завдяки російській крові та американським грошам, що певною мірою, звісно ж, є правдою, та правдою є й те, що без Черчилля Гітлер майже напевне переміг би.
А маю на увазі я саме те, що успіхи нацистських сил у Європі могли стати безповоротними. І хоч зараз ми справедливо нарікаємо на неповносправність Європейського Союзу, проте забули про суще жахіття, котре, дуже ймовірно, могло стати реальністю.
Та сьогодні нам слід це памʼятати, не забуваючи й про те, як саме премʼєр-міністр Великої Британії допомагав у формуванні того світу, у якому ми з вами живемо. Від Європи до Росії, від Африки до Близького Сходу — по всій планеті ми бачимо сліди його далекоглядного розуму.
Памʼять про Черчилля має таке велике значення, тому що він урятував нашу цивілізацію. Важливо тут те, що лише йому це було до снаги.
Григір Тютюнник. У пошуках втраченого батька
1942 рік. Друга світова війна. Донбас. Він живе з дядьком і тіткою, бо ж його батька арештували й кинули в табори ще пʼять років тому.
Та дядька забирають на фронт. Змучена тітка лишається з дітьми. Підступає голод. Мудрі люди радять хлопчині чкурнути на рідну Полтавщину й спробувати знайти матір. Якщо ще жива.
Десь на фронтах Другої світової воює його старший брат. І мине ще багато років, аж допоки вони порозуміються та знайдуть спільну мову.
Він швидко збирає торбинку в дорогу, особливо й нічого брати з собою — девʼять сухарів, якась перепічка, банка меду. Та вже дуже скоро харчі закінчаться. І доведеться старцювати. Просити в людей. Згодом він згадуватиме: «Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик».
Попереду два тижні шляху. Через пів України. Через пів війни та повний голод.
Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград. Полтаву. Диканьку, Опішню.
Він вирушає в дорогу. Йому одинадцять років. Його звуть Григір Тютюнник.
— Ти часто під час нашого інтервʼю кажеш, що недавно про щось подумав чи давніше прийшов до думки. Як у тебе цей процес відбувається: ти собі свідомо говориш, що варто подумати над якоюсь темою?
— Так, «варто подумати» в моєму випадку — це потрібно розслабитися, підняти пункт бачення, подивитися на все ширше, хоч і не всеохопно, і зорієнтуватися, що я про це думав і що знаю – згадати деталі мисленнєвого ландшафту. Коли є така бесіда, як у нас зараз, вона веде якимось своїм шляхом, і, що найголовніше, я налаштований під час цієї розмови на певний свій образ — якогось чемного, ретельного і докладного, як кажуть у Галичині, відповідача, який зобовʼязаний точно і якомога швидше відповідати на всі запитання.
— Але чи виникає це «варто подумати» поза інтервʼю?
— Так. Це ніби вийти з поїзда на якійсь станції, попри яку проїжджав. Їдучи в поїзді, ти бачиш передовсім вагон, себе в тому вагоні й вікно, за яким щось миготить. Дуже часто то, що миготить, — найважливіше і найсуттєвіше, але про нього не встигаєш подумати, тому що воно в зоні периферійного зору. Так дуже важливу думку можна просто прогледіти. Тож подумати — означає десь зупинитися чи вилізти на висоту, як це роблять рятувальники чи суддя в тенісі. Це важливо для того, щоб змінити масштаб і темп пересування по ландшафту помисленого.
— І ти додумуєш цю думку свідомо, коли в тебе зʼявляється «вікно» для думання, чи це випадковий процес?
— Це є потік асоціацій. Якщо ти хоч трохи під час розмови зостановлявся на тому, про що говорив, пізніше ти все одно до того повернешся. Від того вихідного пункту починають розкручуватися асоціації, і ти вже думаєш, що треба було сказати ще про то, і згадати то, а ще ж була та річ, яка змінилася в певний час, а тепер уже трохи не так… Тому думання — це потік свідомості, але керований.
— Як ти міг устромить мені ножа в спину? — нарешті, після кількаденної мовчанки, прошепотіла Марія Вікторівна.
Євген Харлампійович, машинально хапаючись рукою за груди, немов хотів попередити неконтрольоване наростання болю, звів очі на дружину.
— Маріє, ти знаєш, що… — почав було говорити про їхнє майбутнє.
— Я нічого цього не прийму й нічого не хочу знать! — ще ніколи в голосі матері його шістьох дітей не звучало більшої непохитності.
— А що ти хочеш?
— Щоб ти жив зі своєю сімʼєю! Щоб вона звідси забралася! — в очах дружини проступали сльози.
— Хто?
— Не вдавай дурника! Хто? Наша небога Юлія! Нехай забирається звідси! Тепер уже знаєш, хто?! — саркастично деталізувала вона.
Розмова заходила в глухий кут.
Він звикся, навіть зрісся з Марією. З нею було так тихо, так спокійно. Але той спокій поволі почав душити його.
Він — батько шістьох дітей. Віднедавна пʼятьох, бо Женічка померла.
Євген Харлампійович заплакав. Причиною розриву з дружиною була її племінниця Юлія. Юлія Миколаївна Седик.
Завдання 3
Чи всі з перерахованих книжок є нонфікшном? Відповідь аргументуй.
Поміркуй: якими знаннями та навичками має володіти автор чи авторка, котрі беруться за питання біографії особистості? Перед якими викликами вони постають?
Проведи пошукову роботу та досліди: які біографічні книжки сьогодні доступні в книгарнях та бібліотеках.
Ділись та обговорюй важливе