Урок 28. Тема. Спостереження. Фотографія
Матеріал
Тема. Спостереження. Фотографія
Урок 28
- Фотограф
- Фотографія
Подивись короткометражний фільм режисерки С’юзен Джекобсон One Hundredth of a Second («Одна сота секунди»). Ця стрічка — перемогла на Манхеттенському фестивалі короткометражного кіно в 2007 році.
Відео
Якщо необхідно — увімкни на відео субтитри українською, однак слова в цьому відео не важливі, тут головними є зображення та загальний звуковий ряд.
Поміркуй, які проблеми порушує фільм? Ким працює головна героїня фільму? На якому роздоріжжі вона опиняється?
Завдання 1
Хто такий фотограф? Що знімає фотограф? Поміркуй і випиши всі можливі варіанти того, що входить у роботу фотографа.
Дружня порада вчителю
У процесі розмірковувань учні виявлять, що фотографи знімають різне: фешн (моду), портрети, приватні свята, публічні заходи, репортажі з подій, природу, надзвичайні події. Кожен фотограф зіштовхується зі своїми проблемами.
Це завдання можна виконувати групами, коли кожна готує свій набір думок про фотографів.
Можна сформулювати довгий список викликів для фотографа, який знімає природу чи моду.
До речі, важливо памʼятати, що фотограф — це автор фото, тобто це людина на творчий продукт якої (фотографію) поширюється авторське право.
Як ми вказуємо автора чи авторку книжки, режисера чи режисерку фільму, так само вказуємо фотографа чи фотографку або джерело фотографії, якщо фото належить якійсь агенції чи інституції.
Завдання 2
Сформулюй 2-3 реченнями, що таке фотографія? Уяви, що пояснюєш це людині ХVIII cтоліття, яка ніколи в житті не бачила фотографії й не знає про існування фотоапарата.
Дружня порада вчителю
Зберіть якомога більше ідей. Під час виконання цього завдання учні мають знайти свою формулу, як це пояснити.
Завдання 3
У своєму есеї «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ» український письменник Василя Махна згадує про книжку американської дослідниці культури Сюзен Зонтаґ та міркує про значення фотографії. Прочитай фрагменти есею. Добери до кожного абзацу підзаголовок, а саме сформулюй головну думку абзацу в 3-5 словах. Дай відповіді на запитання після кожного абзацу.
Збірка есеїв Сюзен Зонтаґ «Про фотографію», можна сказати, найвідоміша. Принаймні, коли Сюзен відійшла, то майже всі нью-йоркські крамниці виставили тоді цю книжку на продаж. Це була ознака комерційного успіху видання. Також це свідчило, що Зонтаґ вдалося підсумувати й схопити основні ознаки впливу фотографії та фотографування на розвиток нашої цивілізації.
Що означає «комерційний успіх видання»?
Як ти думаєш, як саме фотографія вплинула на розвиток цивілізації?
Візуальне мистецтво, що до дев’ятнадцятого століття навіть стояти не могло поруч живопису й графіки, розширило свої простори, а з технічним поступом, тобто з процесами удосконалення оснащення фотографічного процесу, доросло до рангу мистецтва. Зонтаґ каже, що фотографія – це псевдоприсутність і водночас символ відсутності.
Фотографія — це мистецтво?
Поясни, як ти розумієш: «фотографія – це псевдоприсутність і водночас символ відсутності»?
Мабуть, кожен із нас є володарем більшого чи меншого родинного фотоархіву. Кілька поколінь спільної родини вкладалося в один, два, три альбоми. Тепер за альбоми править фейсбук чи інстаграм, а частота появи нових фотографій зросла до необчислювального інтегралу. З усіх масмедійних сторін на нас сиплються знимки та відео, які починають домінувати у свідомості над текстом. Текст також є візуальним набором літер, але його інформаційне потрапляння в десятку передбачає певне зусилля – тобто прочитання та осмислення. Сприйняття ж фотографії відбувається набагато швидше, а отже, дія її ефективніша.
Що означає «фотоархів»? У чому перевага фотографії над текстом?
Уявіть собі той же родинний альбом зі знимками. Можливо, на звороті деяких ви натрапите на скупі описи – означення осіб та місця, якихось побажань, точних дат. А якщо зробити експеримент і спробувати описати цих осіб, місця, роки, то текстовий супровід вийде набагато довший, аніж схоплений фотографічний момент.
Який текст зазвичай супроводжує фото у фотоальбомі? Як ти розумієш формулювання «схоплений фотографічний момент»?
Фотографія мене цікавила з дитинства. Власне, вона була певною мірою самим дитинством, тобто таким, яким я зобразив у вірші «Фотографія 1969 року». Тривалий час людина з фотоапаратом, тобто власник цієї магічної штуки, перебував на особливому рахунку. Тепер це все знецінилося. Будь-яка мить може бути зафіксованою. Цією миттю не дорожать. А ще якихось тридцять-сорок років тому, не кажучи про давніші часи, фотографічної миті чекалося як свята. Походи до фотоательє були родинним постолитим зрушенням, а запрошенню знайомого фотографа-любителя передувало тривале домовляння. Звісно, що все змінюється: наші відчуття, ставлення до певних предметів та й взагалі технічний поступ.
Чи знайоме тобі формулювання «людина з фотоапаратом»? Як ти його можеш пояснити?
У попередній темі ми розглядали приклад стрічки Дзиґи Ветрова «Людина з кіноапаратом», про спробу оператора дослідити місто.
Як змінилося ставлення до фотографування за час її існування?
Найбільше, що мені подобалося в процесі фотографування – це процес проявлення плівки та проявлення зображення на фотопапері. Так складалося, що інколи, починаючи зі старших класів середньої школи, я був присутній при цьому завдяки, по-перше, любові нашої вчительки російської мови та літератури до фотографування. Саме тоді зрозумів сам процес вимивання в проявнику й закріплення в закріпнику зображень. У темній заштореній кімнаті, коли за вікнами міста були сутінки, бо переважно все це відбувалося вдома, наступала підготовка до магічного дійства. Розкладалися три ванночки – для проявлення, промивання і закріплення. Установлювався штатив, негатив плівки, під руками був фотографічний папір, червоне світло лампи. Усі домашні попереджалися не заглядати до кімнати, аби не засвітити плівку чи папір. Кожен рух у досвідченого фотографа під час перетворення плівки розраховано, будь-яке перетримання в проявнику чи закріпнику могло спричинити потемніння або іншу недосконалість. При світлі червоної лампи всього цього не видно. Усе проступало, коли сам процес завершувався й вмикалося світло. Тому при проявленні фотографій важливу роль відігравала інтуїція, внутрішнє відчуття міри.
Чи розумієш ти процеси, необхідні для проявлення фотографій? Чому для людини, яка проявляє фотографії, важлива інтуїція?
Мине чимало років, і перед однією поїздкою я нарешті придбаю собі поважний фотоапарат. «Таким чином, – міркував я, – це правитиме за фотощоденник». Що, зрештою, здійснилося. Око, звикаючи до вічка фотоапарата, одночасно звикає до постійного, інколи несвідомого, процесу кадрування, тобто відсікання зайвого або несуттєвого, а також до підсиленої уваги до деталей. Сегментування простору – ніщо інше, як процес оволодіння мовою в процесі писання, коли ти мусиш вибрати потрібні слова. Звісно, що нікараґуанська рослинність, що буйно цвіте на схилах вулканах Мумбачо, чи єрусалимські коти на ринку Махане-Єгуда, чи зелено-жовта рінь пустелі Гобі, чи навіть нью-йоркські дільниці – усе, на що я вдало чи невдало направляв свій фотоапарат, що хотів запам’ятати, утримати, зберегти, трималося на худенькому бажанні знову пережити візуальне задоволення від побаченого. А як же його зберегти? Тільки клацнувши фотоапаратом.
Ти уже багато знаєш про різні види щоденників. Як ти розумієш, що таке фотощоденник?
Що означає формулювання «сегментування простору»?
Очевидно, що Сюзен Зонтаґ, роздумуючи про фотографію не тільки як естетику чи суттєвий компонент суспільної пам’яті, дійшла до важливих висновків про суспільну значущість фотографії в історичному та соціокультурному контекстах. Фотографія – це додаткове око, через яке людство може розгледіти навколишній світ способом дзеркального відображення, тобто пошуку іншого «я». Чи це око, розглядаючи людські страждання під час воєн, катастроф, природніх катаклізмів, запитує себе про причини? Чи споглядання природних пропорцій: досконалості гірського пейзажу чи граційних ліній тіл тварин і птахів – застереже від вирубування лісів і припинення полювань? Комусь – так, комусь – ні. Однак це відображення себе в іншому, себе в собі підводить принаймні до запитань.
Якою може бути функція фотографій?
Чи справді фотографія — це додаткове око? Підтвердь чи спростуй цю думку.
Сьогодні ми говорили про те, ким є фотограф і чим є фотографія. Чи знаєш ти імена важливих чи цікавих тобі українських чи світових фотографів?
1) Щороку великі медіа як National Geographic чи New York Times готують добірки власних 10, 50 чи 100 фотографій року, у такий спосіб створюючи ретроспективу того, яким був попередній рік. Виконай пошукову роботу, знайди таку добірку світлин від авторитетного медіа, зроби висновки про те, яким був попередній рік.
2) Прочитай статтю Анни Красницької «Мистецтво в кадрі: відомі фотографи та їхній вплив на світову культуру». Поділись своїми узагальненнями й спостереженнями: чи кожен фотограф має зайняти свою нішу, чи кожен обирає свій фокус, що знімати? Джерело: https://www.arthuss.com.ua/books-blog/mystetstvo-v-kadri-vidomi-fotohrafy-ta-yikhniy-vplyv-na-svitovu-kulturu
3) Прочитай вірш Василя Махна «Фотографія 1969 року», який він згадує в есеї «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ». Чи можеш ти уявити цю фотографію? Як осмислення себе автором як «людини з фотоапаратом» відображається в цьому тексті?
Фотографія 1969 року
До фотографії треба було підстригтися
— так уважав дідо і ціла родина —
Тому мене приводили до сусіда — який перемовляючись з дідом — виносив з хати старе крісло старанно витирав його долонею — кричав на курей
і садовив мене — крісло було високе на тонких ніжках і мої ноги баламкалися над землею —
перукар оповідав що то крісло хтось привіз чи то з Відня чи то з Кракова коли повертався з Німеччини із заробітків — по першій войні.
Він виймав замотану в біле полотно машинку
кілька разів натискав на сріблясті ручки — скреготіли її металеві деталі —
щось продував — розчісував моє волосся і починав стригти:
чи то машинка була не змащена чи він тільки вдавав із себе вправного перукаря
але кожного разу коли він — мов шуліка — занурювався у моє волосся
в мене виступали сльози бо несила було терпіти скубання тієї машинки.
Десь за хвилин 15 — промордувавши мене — дозволяв встати й мацати вистрижену голову —
тоді була така мода: вистригали все — залишаючи клапоть волосся — який називали “гривкою”
навколо віденського чи краківського стільця лежали зістрижені пасма в яких уже порпалися кури.
— я знав про перукаря майже все: і що він покинув першу дружину — і що потім нажив дитину ще з кимось зі свого села —
— і що до нашого прибився нещодавно — одружившись із підстаркуватою дівкою — в якої була лише стара бабця — а дівка мала недобру славу.
Через те я не любив стригтися у нього, але дідо уважав його за доброго майстра.
Дідо запрошує його “на сто грам” бо грошей ніхто за це не бере
а його некрасива — але вже вагітна жінка — заповідає щоби баба прийшла силяти тютюн.
У мене за шиєю повно прилиплого волосся і я весь час знизую плечима та стрясаю його долонею.
У неділю по гостині — виходить на обору наша ближча і дальша родина — на фотографа чекалося довго — він спізнився і був не зовсім тверезий — Усі з родини стають один біля одного — надзвичайно серйозні — у святочній одежі й пильно дивляться у вічко апарата — кілька поклацувань — і готово.
Але моя баба кричить до фотографа який зібрався було йти геть що: треба сфотографувати ще малого.
І мене зачісують — поправляють комір сорочки — дідо застебає ґудзика аж під шию
ціла родина радить де краще стати.
я випрямляю — як вояк — руки — стримую дихання — готово: каже фотограф.
І чекає коли його закличуть до хати на могорич.
На кожній дитячій фотографії я був підстрижений і від мене пахло одеколоном.
Кінець 60-их:
саме тоді розлучалися батьки — здається — це було 1968 року.
Вірш Василя Махна «Фотографія 1969 року» https://arkushi.com/fotohrafiia-1969-roku/
Есей Василя Махна «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ»: https://zbruc.eu/node/109277
Тема. Спостереження. Фотографія
Урок 28
- Фотограф
- Фотографія
Подивись короткометражний фільм режисерки С’юзен Джекобсон One Hundredth of a Second («Одна сота секунди»). Ця стрічка — перемогла на Манхеттенському фестивалі короткометражного кіно в 2007 році.
Відео
Якщо необхідно — увімкни на відео субтитри українською, однак слова в цьому відео не важливі, тут головними є зображення та загальний звуковий ряд.
Поміркуй, які проблеми порушує фільм? Ким працює головна героїня фільму? На якому роздоріжжі вона опиняється?
Завдання 1
Хто такий фотограф? Що знімає фотограф? Поміркуй і випиши всі можливі варіанти того, що входить у роботу фотографа.
До речі, важливо памʼятати, що фотограф — це автор фото, тобто це людина на творчий продукт якої (фотографію) поширюється авторське право.
Як ми вказуємо автора чи авторку книжки, режисера чи режисерку фільму, так само вказуємо фотографа чи фотографку або джерело фотографії, якщо фото належить якійсь агенції чи інституції.
Завдання 2
Сформулюй 2-3 реченнями, що таке фотографія? Уяви, що пояснюєш це людині ХVIII cтоліття, яка ніколи в житті не бачила фотографії й не знає про існування фотоапарата.
Завдання 3
У своєму есеї «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ» український письменник Василя Махна згадує про книжку американської дослідниці культури Сюзен Зонтаґ та міркує про значення фотографії. Прочитай фрагменти есею. Добери до кожного абзацу підзаголовок, а саме сформулюй головну думку абзацу в 3-5 словах. Дай відповіді на запитання після кожного абзацу.
Збірка есеїв Сюзен Зонтаґ «Про фотографію», можна сказати, найвідоміша. Принаймні, коли Сюзен відійшла, то майже всі нью-йоркські крамниці виставили тоді цю книжку на продаж. Це була ознака комерційного успіху видання. Також це свідчило, що Зонтаґ вдалося підсумувати й схопити основні ознаки впливу фотографії та фотографування на розвиток нашої цивілізації.
Що означає «комерційний успіх видання»?
Як ти думаєш, як саме фотографія вплинула на розвиток цивілізації?
Візуальне мистецтво, що до дев’ятнадцятого століття навіть стояти не могло поруч живопису й графіки, розширило свої простори, а з технічним поступом, тобто з процесами удосконалення оснащення фотографічного процесу, доросло до рангу мистецтва. Зонтаґ каже, що фотографія – це псевдоприсутність і водночас символ відсутності.
Фотографія — це мистецтво?
Поясни, як ти розумієш: «фотографія – це псевдоприсутність і водночас символ відсутності»?
Мабуть, кожен із нас є володарем більшого чи меншого родинного фотоархіву. Кілька поколінь спільної родини вкладалося в один, два, три альбоми. Тепер за альбоми править фейсбук чи інстаграм, а частота появи нових фотографій зросла до необчислювального інтегралу. З усіх масмедійних сторін на нас сиплються знимки та відео, які починають домінувати у свідомості над текстом. Текст також є візуальним набором літер, але його інформаційне потрапляння в десятку передбачає певне зусилля – тобто прочитання та осмислення. Сприйняття ж фотографії відбувається набагато швидше, а отже, дія її ефективніша.
Що означає «фотоархів»? У чому перевага фотографії над текстом?
Уявіть собі той же родинний альбом зі знимками. Можливо, на звороті деяких ви натрапите на скупі описи – означення осіб та місця, якихось побажань, точних дат. А якщо зробити експеримент і спробувати описати цих осіб, місця, роки, то текстовий супровід вийде набагато довший, аніж схоплений фотографічний момент.
Який текст зазвичай супроводжує фото у фотоальбомі? Як ти розумієш формулювання «схоплений фотографічний момент»?
Фотографія мене цікавила з дитинства. Власне, вона була певною мірою самим дитинством, тобто таким, яким я зобразив у вірші «Фотографія 1969 року». Тривалий час людина з фотоапаратом, тобто власник цієї магічної штуки, перебував на особливому рахунку. Тепер це все знецінилося. Будь-яка мить може бути зафіксованою. Цією миттю не дорожать. А ще якихось тридцять-сорок років тому, не кажучи про давніші часи, фотографічної миті чекалося як свята. Походи до фотоательє були родинним постолитим зрушенням, а запрошенню знайомого фотографа-любителя передувало тривале домовляння. Звісно, що все змінюється: наші відчуття, ставлення до певних предметів та й взагалі технічний поступ.
Чи знайоме тобі формулювання «людина з фотоапаратом»? Як ти його можеш пояснити?
У попередній темі ми розглядали приклад стрічки Дзиґи Ветрова «Людина з кіноапаратом», про спробу оператора дослідити місто.
Як змінилося ставлення до фотографування за час її існування?
Найбільше, що мені подобалося в процесі фотографування – це процес проявлення плівки та проявлення зображення на фотопапері. Так складалося, що інколи, починаючи зі старших класів середньої школи, я був присутній при цьому завдяки, по-перше, любові нашої вчительки російської мови та літератури до фотографування. Саме тоді зрозумів сам процес вимивання в проявнику й закріплення в закріпнику зображень. У темній заштореній кімнаті, коли за вікнами міста були сутінки, бо переважно все це відбувалося вдома, наступала підготовка до магічного дійства. Розкладалися три ванночки – для проявлення, промивання і закріплення. Установлювався штатив, негатив плівки, під руками був фотографічний папір, червоне світло лампи. Усі домашні попереджалися не заглядати до кімнати, аби не засвітити плівку чи папір. Кожен рух у досвідченого фотографа під час перетворення плівки розраховано, будь-яке перетримання в проявнику чи закріпнику могло спричинити потемніння або іншу недосконалість. При світлі червоної лампи всього цього не видно. Усе проступало, коли сам процес завершувався й вмикалося світло. Тому при проявленні фотографій важливу роль відігравала інтуїція, внутрішнє відчуття міри.
Чи розумієш ти процеси, необхідні для проявлення фотографій? Чому для людини, яка проявляє фотографії, важлива інтуїція?
Мине чимало років, і перед однією поїздкою я нарешті придбаю собі поважний фотоапарат. «Таким чином, – міркував я, – це правитиме за фотощоденник». Що, зрештою, здійснилося. Око, звикаючи до вічка фотоапарата, одночасно звикає до постійного, інколи несвідомого, процесу кадрування, тобто відсікання зайвого або несуттєвого, а також до підсиленої уваги до деталей. Сегментування простору – ніщо інше, як процес оволодіння мовою в процесі писання, коли ти мусиш вибрати потрібні слова. Звісно, що нікараґуанська рослинність, що буйно цвіте на схилах вулканах Мумбачо, чи єрусалимські коти на ринку Махане-Єгуда, чи зелено-жовта рінь пустелі Гобі, чи навіть нью-йоркські дільниці – усе, на що я вдало чи невдало направляв свій фотоапарат, що хотів запам’ятати, утримати, зберегти, трималося на худенькому бажанні знову пережити візуальне задоволення від побаченого. А як же його зберегти? Тільки клацнувши фотоапаратом.
Ти уже багато знаєш про різні види щоденників. Як ти розумієш, що таке фотощоденник?
Що означає формулювання «сегментування простору»?
Очевидно, що Сюзен Зонтаґ, роздумуючи про фотографію не тільки як естетику чи суттєвий компонент суспільної пам’яті, дійшла до важливих висновків про суспільну значущість фотографії в історичному та соціокультурному контекстах. Фотографія – це додаткове око, через яке людство може розгледіти навколишній світ способом дзеркального відображення, тобто пошуку іншого «я». Чи це око, розглядаючи людські страждання під час воєн, катастроф, природніх катаклізмів, запитує себе про причини? Чи споглядання природних пропорцій: досконалості гірського пейзажу чи граційних ліній тіл тварин і птахів – застереже від вирубування лісів і припинення полювань? Комусь – так, комусь – ні. Однак це відображення себе в іншому, себе в собі підводить принаймні до запитань.
Якою може бути функція фотографій?
Чи справді фотографія — це додаткове око? Підтвердь чи спростуй цю думку.
Сьогодні ми говорили про те, ким є фотограф і чим є фотографія. Чи знаєш ти імена важливих чи цікавих тобі українських чи світових фотографів?
1) Щороку великі медіа як National Geographic чи New York Times готують добірки власних 10, 50 чи 100 фотографій року, у такий спосіб створюючи ретроспективу того, яким був попередній рік. Виконай пошукову роботу, знайди таку добірку світлин від авторитетного медіа, зроби висновки про те, яким був попередній рік.
2) Прочитай статтю Анни Красницької «Мистецтво в кадрі: відомі фотографи та їхній вплив на світову культуру». Поділись своїми узагальненнями й спостереженнями: чи кожен фотограф має зайняти свою нішу, чи кожен обирає свій фокус, що знімати? Джерело: https://www.arthuss.com.ua/books-blog/mystetstvo-v-kadri-vidomi-fotohrafy-ta-yikhniy-vplyv-na-svitovu-kulturu
3) Прочитай вірш Василя Махна «Фотографія 1969 року», який він згадує в есеї «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ». Чи можеш ти уявити цю фотографію? Як осмислення себе автором як «людини з фотоапаратом» відображається в цьому тексті?
Фотографія 1969 року
До фотографії треба було підстригтися
— так уважав дідо і ціла родина —
Тому мене приводили до сусіда — який перемовляючись з дідом — виносив з хати старе крісло старанно витирав його долонею — кричав на курей
і садовив мене — крісло було високе на тонких ніжках і мої ноги баламкалися над землею —
перукар оповідав що то крісло хтось привіз чи то з Відня чи то з Кракова коли повертався з Німеччини із заробітків — по першій войні.
Він виймав замотану в біле полотно машинку
кілька разів натискав на сріблясті ручки — скреготіли її металеві деталі —
щось продував — розчісував моє волосся і починав стригти:
чи то машинка була не змащена чи він тільки вдавав із себе вправного перукаря
але кожного разу коли він — мов шуліка — занурювався у моє волосся
в мене виступали сльози бо несила було терпіти скубання тієї машинки.
Десь за хвилин 15 — промордувавши мене — дозволяв встати й мацати вистрижену голову —
тоді була така мода: вистригали все — залишаючи клапоть волосся — який називали “гривкою”
навколо віденського чи краківського стільця лежали зістрижені пасма в яких уже порпалися кури.
— я знав про перукаря майже все: і що він покинув першу дружину — і що потім нажив дитину ще з кимось зі свого села —
— і що до нашого прибився нещодавно — одружившись із підстаркуватою дівкою — в якої була лише стара бабця — а дівка мала недобру славу.
Через те я не любив стригтися у нього, але дідо уважав його за доброго майстра.
Дідо запрошує його “на сто грам” бо грошей ніхто за це не бере
а його некрасива — але вже вагітна жінка — заповідає щоби баба прийшла силяти тютюн.
У мене за шиєю повно прилиплого волосся і я весь час знизую плечима та стрясаю його долонею.
У неділю по гостині — виходить на обору наша ближча і дальша родина — на фотографа чекалося довго — він спізнився і був не зовсім тверезий — Усі з родини стають один біля одного — надзвичайно серйозні — у святочній одежі й пильно дивляться у вічко апарата — кілька поклацувань — і готово.
Але моя баба кричить до фотографа який зібрався було йти геть що: треба сфотографувати ще малого.
І мене зачісують — поправляють комір сорочки — дідо застебає ґудзика аж під шию
ціла родина радить де краще стати.
я випрямляю — як вояк — руки — стримую дихання — готово: каже фотограф.
І чекає коли його закличуть до хати на могорич.
На кожній дитячій фотографії я був підстрижений і від мене пахло одеколоном.
Кінець 60-их:
саме тоді розлучалися батьки — здається — це було 1968 року.
Вірш Василя Махна «Фотографія 1969 року» https://arkushi.com/fotohrafiia-1969-roku/
Есей Василя Махна «Про фотографію: не за Сюзен Зонтаґ»: https://zbruc.eu/node/109277
Ділись та обговорюй важливе