Тема 1. Вступ

матеріал 2

Урок 2. Тема. Як ми читаємо? Близьке і поверхове читання

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема. Як ми читаємо? Близьке і поверхове читання

Урок 2

Опорні поняття

читач
близьке читання
поверхове читання

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

обґрунтовує сильні та слабкі сторони позицій учасників усної комунікації з увагою до особливостей змісту і форми повідомлення, пропонує доцільні способи покращення комунікативної взаємодії [12 МОВ 1.5.2-1 П];
обґрунтовує, враховуючи різні погляди, ідеї та переконання, власну позицію щодо широкого кола особистісно та суспільно актуальних проблем, зокрема порушених у художньому тексті, медіатексті [12 МОВ 1.6.1-1 П];
визначає та аналізує мовні/стильові/жанрові/естетичні/прагматичні/історико-культурні особливості форми та змісту тексту (зокрема медіатексту) за тематикою обраного профілю або художнього тексту, їх взаємозв’язок [12 МОВ 2.2.3-1].

Гачок

Об’єднайтеся в пари й влаштуйте мінісуперечку, попередньо вибравши для себе тезу. Перемагає той, у кого були найбільш переконливі аргументи та приклади.

Теза 1.Читати може кожен. Розгорнути книжку, пробігтися очима по тексту й щось у ньому зрозуміти — це не ракетобудування!
Теза 2. Читанню треба вчитися — це не так просто, як здається на перший погляд. Не кожен може добре розуміти тексти й бути гарним читачем.

Теорія

Close reading (близьке читання) – уважне, вдумливе читання, під час якого ми крок за кроком досліджуємо текст та аналізуємо значення кожного образу й кожної деталі.

Поверхове читання — швидке переглядання тексту, коли ми зосереджуємося лише на основному змісті чи сюжеті. Ми отримуємо загальне уявлення, але не звертаємо уваги на деталі, художні прийоми чи підтекст.

Завдання

Дружня порада вчителю

Цей урок доволі об’ємний, тому його можна розділити на два уроки або дати практичні завдання із текстом (завдання 3 і 4) на домашнє опрацювання. Тут важливо показати, як два підходи до читання по-різному працюють під час читання одного й того самого тексту. Крім цього, поясніть учням, що на цьому курсі вони використовуватимуть лише техніку близького читання.

Завдання 1. Читаємо по-різному: де, коли і як?

Пригадай, де і коли ти використовуєш техніки близького і поверхового читання (це може бути і щось поза сферою літератури).

Поглянь на зображення й визнач, яка техніка читання тут доречна.

Поміркуй про переваги та недоліки близького і поверхового читання. Заповни таблицю.

Тип читання	Де використовується	Переваги	Недоліки
Близьке	– Аналіз художніх творів;- …
Поверхнове	– Чат у месенджері;- …

Дружня порада вчителю

Близьке читання.
Поясніть учням, що його перевага — у можливості побачити у творі більше, ніж лише сюжет. Воно допомагає зчитувати підтексти, символи, авторські акценти й розвиває критичне мислення. Це ніби лупа, яка дозволяє уважно роздивитися приховані деталі й глибше зрозуміти персонажів чи ідеї. Недолік у тому, що близьке читання вимагає часу й зусиль: воно може втомлювати, а надмірна увага до дрібниць іноді відволікає від загального враження від тексту.

Поверхове читання.
Воно швидше, зручніше й дає змогу побачити сюжетну канву без надмірних складнощів. Так читають новини, пости чи навіть художні тексти для відпочинку. Перевага — економія часу й легке сприйняття. Але недолік — те, що такий підхід залишає «поза кадром» глибину твору: символіку, стиль, підтексти, авторську позицію. Варто наголосити учням, що обидва способи читання мають право на існування, але для літературного аналізу потрібна саме техніка close reading.

Завдання 2. Шукаємо загублені слова

Віднови список правил близького читання, заповнивши пропуски. У кожному пропуску відсутнє одне слово.

Дружня порада вчителю

Ці правила можна роздрукувати або зробити з ними файл, аби учні могли час від часу повертатися до них.

Відповіді
Створи відповідну атмосферу, щоб ніщо не відволікало від читання: вимкни сповіщення на телефоні, завари чай, знайди тихе місце.
Поцікався, у який культурно-історичний період був написаний цей текст.
Читай текст повільно й уважно, а якщо не зрозумів якусь частину — зупинися й перечитай.
Використовуй олівець або ручку, щоб робити нотатки на полях.
Зафіксуй, які емоції викликає текст і подумай, як саме він це робить?
Подивися, як побудований текст: як рухається сюжет? Який заголовок? Чи є присвята та епіграф перед текстом? Чи багато у тексті описів або авторських відступів та роздумів? Чи є повтори і яка їхня функція?
Запитай себе: чому автор написав це саме так, чому він використав ті чи інші художні засоби або образи?
Обговорюй прочитане! Діалог відкриває нові шляхи до розуміння тексту.

Завдання 3. Читаємо швидко

1. Прочитай уривок із твору за допомогою техніки поверхового читання. Поміркуй, коли приблизно був написаний цей твір, до якого літературного напряму він належить і якою є тема твору? Що ще можна сказати про твір, якщо швидко пробігтися очима по тексту?
І
Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: “Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати; нехай погуляє дівчиною”.
А що вже женихів було, Боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує; а де вже помітила що незвичайне, то так погляне, наче холодною водою зіллє, і одійде собі геть.
Жила в батька-матері, не знаючи горя, ані лиха. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело. Да вже як там хороше й розкішно не жилося, треба було й їй свого лиха одбути. Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував.
Осталась Олеся сиротою. Плакала-плакала, та треба було привикати. Добрі люди її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть, а коли то й за собою витягнуть. Дождали осені. Свати й не переводяться в Олесиній хаті: одні за двері, другі на поріг. А вона все дякує та одмовляється то тим, то сим.
— Чому не йдеш заміж, Олесю? — питає стара тітка. — Женихів у тебе, хвалить Бога, як цвіту в городі; хоч греблю гати. Чого б то тобі гордувати? Парубки ж у нас — як орлята: жваві, молоді. І старече серце радується, поглядаючи на їх, а щоб то молоде дівоче німіло й до жодного не хибнуло, — я вже й не знаю, який се теперечки світ настав.
— Тітко-сердечко! нехай я ще погуляю!
— Пора, пора, моя дитино! Послухай старечої сувори. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся: робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись. Ти, дякувати Господові, не кріпачка: твоя праця не загине дурно.
— Не кріпачка! Нібито вже як кріпачка, то й світ зав’язаний! Живуть же люди.
— Живуть, Олесю, та таке їх і життя!
— Як пани добрі, то й людям добре.
— Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! Та й добрим треба годити, і в добрих загорюєш для себе хіба три ступні землі на домовину, а в лихих… то нехай Господь не доводить і чути!.. Годі й згадувати таке!.. Послухайся, Олесю, та й на весіллі погуляймо! А що вже мені втішно та мило буде, як пощастить тебе Господь сім’єю, що коло тебе діточки, як бджілочки коло повного квіту, загудуть!
— Я ще погуляю дівчиною, тіточко! — та й годі.
II
Аж ось шле свати Іван Золотаренко. Олеся пошанувала любих гостей і рушники подавала.
А сей Іван Золотаренко та був кріпак. Такий-то виходився хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс.
Догадались тоді вже всі, кого Олеся дожидала, та так і забурчало по селу, мов у джерелі: “Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась!”
Почула стара тітка та й вдарилась об поли руками:
— Бодай же я не дождала таке чути! Дитино моя, Олесю! схаменись! Та як би жив був твій батько або мати, краще б вони тебе в глибокій криниці затопили! Та їх і кісточки струснуться в землі з великого жаху та жалю! Що се ти задумала? Та се тобі якісь чари давано!
Так то вже вмовляє стара Олесю, і просить, і плаче.
— Ні вже, тіточко моя люба, — говорить Олеся, — нічого не поможеться: буду за Йваном!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Сей дома був. Лежить у садку під грушею, люльку пихкає. Побачивши Олесину тітку: “Здорові, — каже, — були й Богу милі! Чи не на пожарину біжите?”
— Нехай вам Бог помагає, пане Опанасе! прийшла до вас за радою. Порадьте мене: несподіване лихо спостигло! Зберіть раду!
— Оце! щоб то для жінок раду скликати! Вже б то й громада була як синиця без глузду! Зберіться самі, та яка всіх перекричить, тої і правда буде.
— Ой пане Опанасе! се не жіночі примхи: велике нещастя нам сталось!
Та й оповістила йому все чисто. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався сим випадком.
— Еге! — каже, — що то дурне дівча, сказано вже! Коли й вимага якого лиха, то не другому кому, тільки собі власне.
— Ходіть, пане Опанасе; може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати! Ось і шапка, рушаймо!
Ідуть, а на всіх улицях люди так і снують, аж не потовпляться, і все до Олесиної хати, — і старі, й молоді, і малі навіть собі біжать. Всі вмовляють та просять:
— Не йди за кріпака, не йди! як такого ходу, то лучче з мосту та в воду!
А парубки оступили хату.
— Не дамо дівчини, — гукають, — не дамо! Нехай вільна козачка не закріпощається людям на сміх, а своєму селу на сором!
Та що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили. Слухаючи їх щирої й розсудливої ради, хоч і одмовляла їм, що не вповає ані на худобу, бо має й сама, ані на вільність: “Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” — а проте сльози так з очей і ринуть.
— Тебе, дівчино, як я бачу, й за рік не переговориш, а за два не переслухаєш, — каже Опанас Бобрик. — Сказано: жіноцький розум на що добре здатний? От любий, любий, та й годі! А любого того які обсіли, на се не вважаєш? Та що я маю слова дурно тратить! Вона й не слухає! Бувайте ж здорові, та, не питаючи броду, не суньтесь у воду, бо втопитесь!
Се зговоривши, потяг старий до своєї господи, під грушу.
Далі й люди почали розходитись. Осталась в Олесиній хаті тільки стара тітка плачуча.

2. Поміркуй, що тобі найбільше запам’яталося з тексту? А що ти міг/могла пропустити?
3. Запиши питання до тексту, які залишилися після поверхового (швидкого) читання.

Завдання 4. Тексти і контексти

1. Прочитай біографічну довідку авторки тексту «Козачка» — Марка Вовчка. Поміркуй, чи можна зрозуміти твір без знання історичних обставин та мистецьких «трендів» того часу. Чи однаково ми зрозуміємо «Козачку» сьогодні й у XIX столітті?

Коротка біографічна довідка
Марія Вілінська (22.12.1833 – 10.08.1907), більш відома під псевдонімом Марко Вовчок, походила із дворянської родини. Рідною мовою письменниці була російська, утім найширшого визнання вона отримала з часу виходу в світ низки творів, написаних українською мовою. Вважається, що саме її чоловік, етнограф та фольклорист Опанас Маркевич прищепив письменниці любов до української мови та культури, утілені авторкою на сторінках її літературного доробку. Марко Вовчок — майстриня психологічного оповідання, казкарка, перекладачка та мандрівниця.
Уславила своє ім’я як авторка творів про історичне минуле України, зокрема кріпаччини та поневоленого стану жіноцтва часів панщини.

2. Знову прочитай уривок із реакцією громади на бажання Олесі вийти за кріпака, але тепер за допомогою техніки уважного читання (close reading).
3. Випиши з тексту слова, вислови чи образи, які прямо або непрямо показують:
– суспільні правила й закони того часу;
– стиль, напрям, епоху, до яких належить твір.
І
Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: “Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати; нехай погуляє дівчиною”.
А що вже женихів було, Боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує; а де вже помітила що незвичайне, то так погляне, наче холодною водою зіллє, і одійде собі геть.
Жила в батька-матері, не знаючи горя, ані лиха. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело. Да вже як там хороше й розкішно не жилося, треба було й їй свого лиха одбути. Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував.
Осталась Олеся сиротою. Плакала-плакала, та треба було привикати. Добрі люди її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть, а коли то й за собою витягнуть. Дождали осені. Свати й не переводяться в Олесиній хаті: одні за двері, другі на поріг. А вона все дякує та одмовляється то тим, то сим.
— Чому не йдеш заміж, Олесю? — питає стара тітка. — Женихів у тебе, хвалить Бога, як цвіту в городі; хоч греблю гати. Чого б то тобі гордувати? Парубки ж у нас — як орлята: жваві, молоді. І старече серце радується, поглядаючи на їх, а щоб то молоде дівоче німіло й до жодного не хибнуло, — я вже й не знаю, який се теперечки світ настав.
— Тітко-сердечко! нехай я ще погуляю!
— Пора, пора, моя дитино! Послухай старечої сувори. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся: робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись. Ти, дякувати Господові, не кріпачка: твоя праця не загине дурно.
— Не кріпачка! Нібито вже як кріпачка, то й світ зав’язаний! Живуть же люди.
— Живуть, Олесю, та таке їх і життя!
— Як пани добрі, то й людям добре.
— Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! Та й добрим треба годити, і в добрих загорюєш для себе хіба три ступні землі на домовину, а в лихих… то нехай Господь не доводить і чути!.. Годі й згадувати таке!.. Послухайся, Олесю, та й на весіллі погуляймо! А що вже мені втішно та мило буде, як пощастить тебе Господь сім’єю, що коло тебе діточки, як бджілочки коло повного квіту, загудуть!
— Я ще погуляю дівчиною, тіточко! — та й годі.
II
Аж ось шле свати Іван Золотаренко. Олеся пошанувала любих гостей і рушники подавала.
А сей Іван Золотаренко та був кріпак. Такий-то виходився хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс.
Догадались тоді вже всі, кого Олеся дожидала, та так і забурчало по селу, мов у джерелі: “Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась!”
Почула стара тітка та й вдарилась об поли руками:
— Бодай же я не дождала таке чути! Дитино моя, Олесю! схаменись! Та як би жив був твій батько або мати, краще б вони тебе в глибокій криниці затопили! Та їх і кісточки струснуться в землі з великого жаху та жалю! Що се ти задумала? Та се тобі якісь чари давано!
Так то вже вмовляє стара Олесю, і просить, і плаче.
— Ні вже, тіточко моя люба, — говорить Олеся, — нічого не поможеться: буду за Йваном!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Сей дома був. Лежить у садку під грушею, люльку пихкає. Побачивши Олесину тітку: “Здорові, — каже, — були й Богу милі! Чи не на пожарину біжите?”
— Нехай вам Бог помагає, пане Опанасе! прийшла до вас за радою. Порадьте мене: несподіване лихо спостигло! Зберіть раду!
— Оце! щоб то для жінок раду скликати! Вже б то й громада була як синиця без глузду! Зберіться самі, та яка всіх перекричить, тої і правда буде.
— Ой пане Опанасе! се не жіночі примхи: велике нещастя нам сталось!
Та й оповістила йому все чисто. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався сим випадком.
— Еге! — каже, — що то дурне дівча, сказано вже! Коли й вимага якого лиха, то не другому кому, тільки собі власне.
— Ходіть, пане Опанасе; може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати! Ось і шапка, рушаймо!
Ідуть, а на всіх улицях люди так і снують, аж не потовпляться, і все до Олесиної хати, — і старі, й молоді, і малі навіть собі біжать. Всі вмовляють та просять:
— Не йди за кріпака, не йди! як такого ходу, то лучче з мосту та в воду!
А парубки оступили хату.
— Не дамо дівчини, — гукають, — не дамо! Нехай вільна козачка не закріпощається людям на сміх, а своєму селу на сором!
Та що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили. Слухаючи їх щирої й розсудливої ради, хоч і одмовляла їм, що не вповає ані на худобу, бо має й сама, ані на вільність: “Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” — а проте сльози так з очей і ринуть.
— Тебе, дівчино, як я бачу, й за рік не переговориш, а за два не переслухаєш, — каже Опанас Бобрик. — Сказано: жіноцький розум на що добре здатний? От любий, любий, та й годі! А любого того які обсіли, на се не вважаєш? Та що я маю слова дурно тратить! Вона й не слухає! Бувайте ж здорові, та, не питаючи броду, не суньтесь у воду, бо втопитесь!
Се зговоривши, потяг старий до своєї господи, під грушу.
Далі й люди почали розходитись. Осталась в Олесиній хаті тільки стара тітка плачуча.

4. Обговори в парі: чи можемо ми, тільки читаючи уривок (без додаткових пояснень підручника), здогадатися про тогочасні суспільні норми, ставлення до певних проблем, становище та роль жінки? Як саме?

Дружня порада вчителю

Зверніть увагу учнів, що контекст не завжди треба шукати в «довідках» чи вчителевих поясненнях. Часто він уже «зашитий» у сам текст — у репліках героїв, образах, соціальних реаліях. Покажіть, як один уривок може стати «ключем» до цілого світу цінностей та уявлень епохи. Це навчить учнів самостійно «витягати» підтексти й читати уважніше.
Поясніть учням, що саме спосіб читання визначає результат: поверхове дає лише уявлення про події твору (Олеся хоче за кріпака — громада проти), а близьке відкриває нюанси — контекст епохи і ставлення до жінки, мова персонажів, підтексти, емоції. Запропонуйте порівняти обидва підходи й подумати, який підходить для літературного аналізу. Це хороший спосіб показати, що різні техніки читання потрібні для різних завдань.

Рефлексія

На початку уроку ми сперечалися:

Теза 1. Читати може кожен, і цьому не треба вчитися.

Теза 2. Читання — це навичка, яку треба розвивати.

1. Пригадай, які види читання ми сьогодні розглядали.

2. Обери, до якої позиції ти схиляєшся тепер. Поясни чому, наведи приклади з нашої роботи з уривком.

3. Запиши одне коротке речення-висновок: «Тепер я думаю, що читання — це…»

З чим ще можна попрацювати

Склади список із 3 текстів (книжки, статті, пости), які ти читаєш поверхово, і 3 — які тобі хочеться прочитати уважніше. Чому?

Домашнє завдання

Прочитай твір «Соловйовий спів» Олени Пчілки, використовуючи близьке читання. Поміркуй, що ще є в ньому, крім подій.

Джерела

Гачок:
https://www.youtube.com/watch?v=uxpDa-c-4Mc

Теорія
https://meridian.kpnu.edu.ua/2021/02/04/anzhelika-i-knyzhky-perevahy-povilnoho-chytannia/

Завдання 1
https://mbooks.com.ua/book/953840-uliss-iliustrovane-vydannia/?gad_source=1&gad_campaignid=22368562232&gbraid=0AAAAA-WDC1B30KZLHqK3sWsRZS9A-r7U5&gclid=Cj0KCQjwuKnGBhD5ARIsAD19RsacGNT3n88pKPFH5eEgayFL3luaR-o7OlBjPqNHTJ52GhQhYQKNfiwaAlkGEALw_wcB

https://www.wonder.legal/ua/modele/%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82

https://chytomo.com/u-2026-rotsi-finansuvannia-kultury-planuiut-zbilshyty-na-4-7-mlrd-hrn/

Завдання 4
https://starylev.com.ua/old-lion/author/marko-vovcok?srsltid=AfmBOorJN4ytdkEDNKN_fHf0ZaRg2JK4z-0pqfIB1dF0jdi6su88NCoe

Завантажити матеріал (PDF)

Тема. Як ми читаємо? Близьке і поверхневе читання

Урок 2

Опорні поняття

читач
близьке читання
поверхове читання

На цьому уроці ти зможеш:

бачити не лише що сказано, а й як сказано — відрізняти сильні й слабкі аргументи в будь-якій дискусії;
навчитися впевнено говорити й захищати власну думку;
«читати між рядків»: розуміти підтексти, стиль і культурно-історичні нюанси, які приховані у творі.

Гачок

Теза 1.Читати може кожен. Розгорнути книжку, пробігтися очима по тексту й щось у ньому зрозуміти — це не ракетобудування!
Теза 2. Читанню треба вчитися — це не так просто, як здається на перший погляд. Не кожен може добре розуміти тексти й бути гарним читачем.

Теорія

Close reading (близьке читання) – уважне, вдумливе читання, під час якого ми крок за кроком досліджуємо текст та аналізуємо значення кожного образу й кожної деталі.

Поверхове читання — швидке переглядання тексту, коли ми зосереджуємося лише на основному змісті чи сюжеті. Ми отримуємо загальне уявлення, але не звертаємо уваги на деталі, художні прийоми чи підтекст.

Завдання

Завдання 1. Читаємо по-різному: де, коли і як?

Поглянь на зображення і визнач, яка техніка читання тут доречна.

Поміркуй про переваги та недоліки близького і поверхневого читання. Заповни таблицю.

Тип читання	Де використовується	Переваги	Недоліки
Близьке	– Аналіз художніх творів; – … – – –
Поверхове	– Чат у месенджері; – … – – –

Завдання 2. Шукаємо загублені слова

Віднови список правил близького читання, заповнивши пропуски. У кожному пропуску відсутнє одне слово.

Завдання 3. Читаємо швидко

1. Прочитай уривок із твору за допомогою техніки поверхого читання. Поміркуй, коли приблизно був написаний цей твір, до якого літературного напряму він належить і якою є тема твору? Що ще можна сказати про твір, якщо швидко пробігтися очима по тексту?
І
Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: “Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати; нехай погуляє дівчиною”.
А що вже женихів було, Боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує; а де вже помітила що незвичайне, то так погляне, наче холодною водою зіллє, і одійде собі геть.
Жила в батька-матері, не знаючи горя, ані лиха. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело. Да вже як там хороше й розкішно не жилося, треба було й їй свого лиха одбути. Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував.
Осталась Олеся сиротою. Плакала-плакала, та треба було привикати. Добрі люди її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть, а коли то й за собою витягнуть. Дождали осені. Свати й не переводяться в Олесиній хаті: одні за двері, другі на поріг. А вона все дякує та одмовляється то тим, то сим.
— Чому не йдеш заміж, Олесю? — питає стара тітка. — Женихів у тебе, хвалить Бога, як цвіту в городі; хоч греблю гати. Чого б то тобі гордувати? Парубки ж у нас — як орлята: жваві, молоді. І старече серце радується, поглядаючи на їх, а щоб то молоде дівоче німіло й до жодного не хибнуло, — я вже й не знаю, який се теперечки світ настав.
— Тітко-сердечко! нехай я ще погуляю!
— Пора, пора, моя дитино! Послухай старечої сувори. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся: робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись. Ти, дякувати Господові, не кріпачка: твоя праця не загине дурно.
— Не кріпачка! Нібито вже як кріпачка, то й світ зав’язаний! Живуть же люди.
— Живуть, Олесю, та таке їх і життя!
— Як пани добрі, то й людям добре.
— Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! Та й добрим треба годити, і в добрих загорюєш для себе хіба три ступні землі на домовину, а в лихих… то нехай Господь не доводить і чути!.. Годі й згадувати таке!.. Послухайся, Олесю, та й на весіллі погуляймо! А що вже мені втішно та мило буде, як пощастить тебе Господь сім’єю, що коло тебе діточки, як бджілочки коло повного квіту, загудуть!
— Я ще погуляю дівчиною, тіточко! — та й годі.
II
Аж ось шле свати Іван Золотаренко. Олеся пошанувала любих гостей і рушники подавала.
А сей Іван Золотаренко та був кріпак. Такий-то виходився хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс.
Догадались тоді вже всі, кого Олеся дожидала, та так і забурчало по селу, мов у джерелі: “Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась!”
Почула стара тітка та й вдарилась об поли руками:
— Бодай же я не дождала таке чути! Дитино моя, Олесю! схаменись! Та як би жив був твій батько або мати, краще б вони тебе в глибокій криниці затопили! Та їх і кісточки струснуться в землі з великого жаху та жалю! Що се ти задумала? Та се тобі якісь чари давано!
Так то вже вмовляє стара Олесю, і просить, і плаче.
— Ні вже, тіточко моя люба, — говорить Олеся, — нічого не поможеться: буду за Йваном!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Сей дома був. Лежить у садку під грушею, люльку пихкає. Побачивши Олесину тітку: “Здорові, — каже, — були й Богу милі! Чи не на пожарину біжите?”
— Нехай вам Бог помагає, пане Опанасе! прийшла до вас за радою. Порадьте мене: несподіване лихо спостигло! Зберіть раду!
— Оце! щоб то для жінок раду скликати! Вже б то й громада була як синиця без глузду! Зберіться самі, та яка всіх перекричить, тої і правда буде.
— Ой пане Опанасе! се не жіночі примхи: велике нещастя нам сталось!
Та й оповістила йому все чисто. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався сим випадком.
— Еге! — каже, — що то дурне дівча, сказано вже! Коли й вимага якого лиха, то не другому кому, тільки собі власне.
— Ходіть, пане Опанасе; може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати! Ось і шапка, рушаймо!
Ідуть, а на всіх улицях люди так і снують, аж не потовпляться, і все до Олесиної хати, — і старі, й молоді, і малі навіть собі біжать. Всі вмовляють та просять:
— Не йди за кріпака, не йди! як такого ходу, то лучче з мосту та в воду!
А парубки оступили хату.
— Не дамо дівчини, — гукають, — не дамо! Нехай вільна козачка не закріпощається людям на сміх, а своєму селу на сором!
Та що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили. Слухаючи їх щирої й розсудливої ради, хоч і одмовляла їм, що не вповає ані на худобу, бо має й сама, ані на вільність: “Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” — а проте сльози так з очей і ринуть.
— Тебе, дівчино, як я бачу, й за рік не переговориш, а за два не переслухаєш, — каже Опанас Бобрик. — Сказано: жіноцький розум на що добре здатний? От любий, любий, та й годі! А любого того які обсіли, на се не вважаєш? Та що я маю слова дурно тратить! Вона й не слухає! Бувайте ж здорові, та, не питаючи броду, не суньтесь у воду, бо втопитесь!
Се зговоривши, потяг старий до своєї господи, під грушу.
Далі й люди почали розходитись. Осталась в Олесиній хаті тільки стара тітка плачуча.

Завдання 4. Тексти і контексти

Коротка біографічна довідка
Марія Вілінська (22.12.1833 – 10.08.1907), більш відома під псевдонімом Марко Вовчок, походила із дворянської родини. Рідною мовою письменниці була російська, утім найширшого визнання вона отримала з часу виходу у світ низки творів, написаних українською мовою. Вважається, що саме її чоловік, етнограф та фольклорист Опанас Маркевич прищепив письменниці любов до української мови та культури, втілені авторкою на сторінках її літературного доробку. Марко Вовчок — майстриня психологічного оповідання, казкарка, перекладачка та мандрівниця.
Уславила своє ім’я як авторка творів про історичне минуле України, зокрема кріпаччини та поневоленого стану жіноцтва часів панщини.

2. Знову прочитай уривок з реакцією громади на бажання Олесі вийти за кріпака, але тепер за допомогою техніки уважного читання (close reading).
3. Випиши з тексту слова, вислови чи образи, які прямо або непрямо показують:
– суспільні правила й закони того часу;
– стиль, напрям, епоху, до яких належить твір.
І
Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: “Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати; нехай погуляє дівчиною”.
А що вже женихів було, Боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує; а де вже помітила що незвичайне, то так погляне, наче холодною водою зіллє, і одійде собі геть.
Жила в батька-матері, не знаючи горя, ані лиха. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело. Да вже як там хороше й розкішно не жилося, треба було й їй свого лиха одбути. Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував.
Осталась Олеся сиротою. Плакала-плакала, та треба було привикати. Добрі люди її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть, а коли то й за собою витягнуть. Дождали осені. Свати й не переводяться в Олесиній хаті: одні за двері, другі на поріг. А вона все дякує та одмовляється то тим, то сим.
— Чому не йдеш заміж, Олесю? — питає стара тітка. — Женихів у тебе, хвалить Бога, як цвіту в городі; хоч греблю гати. Чого б то тобі гордувати? Парубки ж у нас — як орлята: жваві, молоді. І старече серце радується, поглядаючи на їх, а щоб то молоде дівоче німіло й до жодного не хибнуло, — я вже й не знаю, який се теперечки світ настав.
— Тітко-сердечко! нехай я ще погуляю!
— Пора, пора, моя дитино! Послухай старечої сувори. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся: робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись. Ти, дякувати Господові, не кріпачка: твоя праця не загине дурно.
— Не кріпачка! Нібито вже як кріпачка, то й світ зав’язаний! Живуть же люди.
— Живуть, Олесю, та таке їх і життя!
— Як пани добрі, то й людям добре.
— Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! Та й добрим треба годити, і в добрих загорюєш для себе хіба три ступні землі на домовину, а в лихих… то нехай Господь не доводить і чути!.. Годі й згадувати таке!.. Послухайся, Олесю, та й на весіллі погуляймо! А що вже мені втішно та мило буде, як пощастить тебе Господь сім’єю, що коло тебе діточки, як бджілочки коло повного квіту, загудуть!
— Я ще погуляю дівчиною, тіточко! — та й годі.
II
Аж ось шле свати Іван Золотаренко. Олеся пошанувала любих гостей і рушники подавала.
А сей Іван Золотаренко та був кріпак. Такий-то виходився хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс.
Догадались тоді вже всі, кого Олеся дожидала, та так і забурчало по селу, мов у джерелі: “Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась!”
Почула стара тітка та й вдарилась об поли руками:
— Бодай же я не дождала таке чути! Дитино моя, Олесю! схаменись! Та як би жив був твій батько або мати, краще б вони тебе в глибокій криниці затопили! Та їх і кісточки струснуться в землі з великого жаху та жалю! Що се ти задумала? Та се тобі якісь чари давано!
Так то вже вмовляє стара Олесю, і просить, і плаче.
— Ні вже, тіточко моя люба, — говорить Олеся, — нічого не поможеться: буду за Йваном!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Стара до Петра Шостозуба. Нема, поїхав у ярмарок. Лихо!.. А той Петро Шостозуб та був перший чоловік у громаді, — вже старезний такий, Боже! як молоко, білий.
До Андрія Ґонти — нема. До Михайла Дідича — нема: усі в ярмарку.
— Ой лиха моя година та нещаслива! Кинусь хоч до Опанаса Бобрика!
Сей дома був. Лежить у садку під грушею, люльку пихкає. Побачивши Олесину тітку: “Здорові, — каже, — були й Богу милі! Чи не на пожарину біжите?”
— Нехай вам Бог помагає, пане Опанасе! прийшла до вас за радою. Порадьте мене: несподіване лихо спостигло! Зберіть раду!
— Оце! щоб то для жінок раду скликати! Вже б то й громада була як синиця без глузду! Зберіться самі, та яка всіх перекричить, тої і правда буде.
— Ой пане Опанасе! се не жіночі примхи: велике нещастя нам сталось!
Та й оповістила йому все чисто. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався сим випадком.
— Еге! — каже, — що то дурне дівча, сказано вже! Коли й вимага якого лиха, то не другому кому, тільки собі власне.
— Ходіть, пане Опанасе; може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати! Ось і шапка, рушаймо!
Ідуть, а на всіх улицях люди так і снують, аж не потовпляться, і все до Олесиної хати, — і старі, й молоді, і малі навіть собі біжать. Всі вмовляють та просять:
— Не йди за кріпака, не йди! як такого ходу, то лучче з мосту та в воду!
А парубки оступили хату.
— Не дамо дівчини, — гукають, — не дамо! Нехай вільна козачка не закріпощається людям на сміх, а своєму селу на сором!
Та що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили. Слухаючи їх щирої й розсудливої ради, хоч і одмовляла їм, що не вповає ані на худобу, бо має й сама, ані на вільність: “Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” — а проте сльози так з очей і ринуть.
— Тебе, дівчино, як я бачу, й за рік не переговориш, а за два не переслухаєш, — каже Опанас Бобрик. — Сказано: жіноцький розум на що добре здатний? От любий, любий, та й годі! А любого того які обсіли, на се не вважаєш? Та що я маю слова дурно тратить! Вона й не слухає! Бувайте ж здорові, та, не питаючи броду, не суньтесь у воду, бо втопитесь!
Се зговоривши, потяг старий до своєї господи, під грушу.
Далі й люди почали розходитись. Осталась в Олесиній хаті тільки стара тітка плачуча.

Рефлексія

На початку уроку ми сперечалися:

Теза 1. Читати може кожен, і цьому не треба вчитися.

Теза 2. Читання — це навичка, яку треба розвивати.

1. Пригадай, які види читання ми сьогодні розглядали.

2. Обери, до якої позиції ти схиляєшся тепер. Поясни чому, наведи приклади з нашої роботи з уривком.

3. Запиши одне коротке речення-висновок: «Тепер я думаю, що читання — це…»

З чим ще можна попрацювати

Домашнє завдання

Джерела

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе

Попередній: матеріал 1 Урок 1. Тема.Вступний урок: хто така письменниця-бунтарка?

Твоя поточна позиція

2 матеріал

Тема 1 — матеріал 2 з 2

2 матеріал Ти тут