Урок 6. Тема. Знайомство з Наталією Кобринською та її «Душею». Література і модернізм
Матеріал
Тема. Знайомство з Наталією Кобринською та її «Душею». Література і модернізм
Урок 6
- містика;
- модернізм;
- внутрішня трансформація персонажа;
- трансцендентність;
- метафора.
Психологічний ескіз «Душа» Наталії Кобринської.
Чому, на твою думку, багатьом людям подобаються моторошні історії про надприродне?
Пригадай, у яких творах (книжки, кіносеріали) присутня містика. Запиши символи та образи, які часто можна побачити в таких історіях.
- Містика — щось таємниче, надприродне й незрозуміле.
У літературі це елементи, які виходять за межі звичайного людського досвіду. Наприклад, сни, видіння, привиди, відчуття присутності чогось незбагненного. Часто містика з’являється тоді, коли словами вже не можна передати біль, страх або внутрішню кризу героя.
- Символ –- знак або образ, за яким ховається глибший зміст.
У художньому творі символом може бути будь-що: річ, дія, персонаж або навіть ім’я. Наприклад, ніч — символ страху та таємничості. Один і той самий символ може мати різні значення залежно від контексту.
- Метафора —- це коли одне явище чи предмет описують через інше, схоже на нього, щоб краще передати настрій, образ або емоцію.
Наприклад, «серце розбилося». Насправді воно ціле, але метафора допомагає краще передати біль.
Завдання 1. Теоретики літератури
На минулому уроці ти дізнався/дізналась, що таке модернізм. Доведи, що текст належить до цього мистецького напряму. Запиши мінімум 3 аргументи.
Дружня порада вчителю
Перед початком завдання згадайте разом із учнями основні ознаки модернізму. Добре спрацьовує створення асоціативної мапи на дошці або у спільному онлайн-документі. Якщо клас утомлений, перетворіть завдання на змагання: хто перший знайде 3 «модерністські» деталі в тексті. Не бійтеся складної термінології — але подавайте її через приклади з тексту або життя учнів.
Модернізм — це мистецький бунт проти традицій. Письменники-модерністи не хотіли писати, як усі. Вони відмовлялися від чітких сюжетів, багато говорили про психологію та внутрішні переживання. Їм цікавіше було не те, що сталося, а те, що людина відчуває всередині і як саме це описано.
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Завдання 2. Текст у тексті: навіщо Урбанович читав Євгенії свій твір?
1. Прочитай уважно сцену, де Урбанович читає Євгенії свій рукопис. Про що йдеться в його творі? Які теми порушено?
Були то короткі ескізи, а в них живо описано прибутя молодого сотрудника на нову посаду в малім місточку і характеристичні епізоди початків нового житя.
Євгенія була порушена. В писаню молодого автора видно було безперечний талант. Та коли автор виразно зажадав, щоб виказала йому похибки, вона завважала, що, може, замало вглибляється в думки й чутя виведених в оповіданю людей.
— Се, власне, мій принцип, — відповів молодий писатель. — Коли хочу писати правду, то можу писати лише те, що виджу і чую. Тих писателів, що ніби стараються ввійти в душу інших, я вважаю просто брехливими. Чоловік може знати лиш те, що діється в його душі, а не те, що діється в чужій.
— Але ж це, власне, й є головна заслуга таланту. Талант, сказала б я, не що інше, як великий дар проникати в чужі душі.
— Значить, відмовляєте мені таланту?
— Противно, признаю вам його з цілим пересвідченем. Обсервація у вас дуже вірна, лише не розвито психічної сторони чоловіка, а се, як кажу, вважаю головною прикметою таланту. Поминувши те, ваші ескізи такі хороші, що при йдеться хіба признатися до погляду, що деякі таланти можуть обійтися і без психологічної аналізи.
Відтоді розмови Євгенії з молодим сотрудником зробилися ще щирійші й гарячійші.
— Знову маю вам щось нового прочитати, — сказав одного дня Урбанович, усівши на веранді, де головно резидувала Євгенія.
Він прочитав їй один коротенький ескіз “Душа”. Молодого сотрудника будять, щоб ішов до хорбго. Він іде і сповідає стареньку жінку, котра робить при нім усний тестамент, відказуючи дітям своє невеличке майно, по чім скоро вмирає. Сотрудник іде на похорон, і тут ведеться бесіда між ними і одним парафіянином. Селянин питає єгомостя: чи то правда, що людська душа йде за своїм похороном? Молодий сотрудник рад би заперечити тому віруваню теоретичними доказами, однак уважає, що се може зле вплинути на практичний бік його “фаху”: ану ж селянин зміркує, що “коли душа чоловіка не бачить, яка парада для неї робиться, то й похорону не треба”.
Євгенії се дуже сподобалося. Се був, безперечно, найліпший з усіх його ескізів. Та, проте, вона не могла вдержатися від закиду, що сцена при сконаню жінки оброблена сухо, офіціально, як функція священика, і підхоплена як би з глумливого боку; щоб вже й як не вважати на психологію, то се противиться поважній, а навіть трагічній темі.
— І знов кажете мені описувати душу другого чоловіка, котрої я не можу бачити, бо ніхто єї не бачить, — говорив о. Урбанович.
— Не бачити, а відчувати.
— Чужої душі не відчуваєш, — уперто обстоював при своїм молодий автор. І знов обоє вдалися в гарячу суперечку.
Євгенія доказувала, що коли вже автор не входить в стан душі умираючої людини, то повинен був бодай описати вражіне на присутніх, бо ж така хвиля мусить глибоко вражати всіх єї близьких вже з самих природних причин, коли смерть забирає з-поміж них собі жертву.
2. Поміркуй, яку функцію виконує цей фрагмент усередині твору? Як він впливає на уявлення про образи персонажів?
3. Уяви, що цей уривок був би винесений із твору. Як змінився б психологічний ескіз Кобринської?
Дружня порада вчителю
Фрагмент, у якому Урбанович читає Євгенії власний твір, виконує важливу художню функцію: він не лише поглиблює характери обох персонажів, а й слугує своєрідним «текстом у тексті» — дзеркалом, у якому відбиваються погляди героїв на природу літератури, правду й мораль. Через цю сцену авторка ставить перед читачем складне питання: чи має письменник право описувати чужий досвід і внутрішній світ, якщо він сам його не пережив?
Завдання 3. Містика і смерть
1. Розглянь картину Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі». Які відчуття та емоції вона викликає? Чому?
2. Випиши з тексту Наталії Кобринської всі елементи містичного: незрозумілі звуки, образи, тіні. Як вони впливають на читача і його сприйняття твору?
- «На горищі щось гуркнуло, гейби хто посунув ногою…»
- «…на поді було чути знов, як би якийсь легкий хід, а потому ніби щось упало з бантини.»
- «По хаті справді розходився якийсь дивний запах…»
- «В куті шоборталася миш, … в другім куті цвіркотів сверчок, а на поді знову щось посунулось.»
- Євгенії здалося, що на вулиці майнули «тіні трьох мужчин».
- Вона бачить «фігуру легкої, прозорої хмарки, що підносилася вгору над умершим».
3. Поміркуй, чому смерть у творі є центральним містичним символом?
- Межа світів. Вона поєднує земне й потойбічне, тілесне й духовне.
- Розкриття «душі». Те, про що сперечалися Євгенія й Урбанович, стає для неї особистим досвідом: смерть виявляється не сухим фактом, а таємничим переходом.
- Трансформація героїні. Смерть стає дзеркалом, у якому Євгенія бачить і власну внутрішню боротьбу, і духовне прозріння.
- Культурний підтекст. У народному світогляді смерть завжди була оточена знаками, прикметами, «голосами». Кобринська вплітає їх, щоб підкреслити трагічну універсальність події.
Дружня порада вчителю
У цьому завданні ключовим є емоційне сприйняття атмосфери й уважне зчитування деталей, які не завжди мають раціональне пояснення, але створюють ефект тривоги, ірраціональності, підсвідомого. Поясніть учням, що містика в літературі — це не обов’язково привиди чи чудеса. Це атмосфера, яка змушує нас почуватися незахищено, сумніватися в реальності. Запропонуйте учням звертати увагу не лише на «що» сталося, а на «як це описано» — інтонація, ритм, кольори, звуки, контрасти світла й тіні.
Завдання 4. Смерть як метафора
1. Прочитай сцену смерті Урбановича. Уяви, що смерть тут — це метафора змін у самій Євгенії. Що вона «втрачає» в цій сцені, а що «набуває»? Як авторка показує ці зміни без прямого опису почуттів?
Конаючий все однаково сопів голосно.
Се, видко, найбільше розривало їй душу, бо вибігла нагло до кухні і кинулася зі спазматичним плачем на постіль, міцно затискаючи вуха руками. Грамська потішала її звичайними, банальними в таких разах, фразами, але то ще більше дразнило її.
Євгенія з Поповичем порозумілися, очима і стали говорити про зовсім байдужні речі, лиш оскілько можна голосно. Се їм удалося. Нещаслива жінка почала дрімати, западаючи хвилинами в міцний сон, змучена через час слабості мужа безсонницею.
Коли бесіда уривалася, вона раптом будилася. Тоді Євгенія зачинала ходити по хаті, рада вже сама для себе заглушити тяжке сапане конаючого.
Ах, те сапане, те сапанєі Воно пригадувало їй щось таке страшне з єї житя, що згладилося лиш завдяки часові, що навчив її настільки володіти своєю душею, аби думати про все інше, а не про те, що найбільше заривало її чутя.
— Ні, ні! — повторяла про себе з вивченою упертістю. — То було не так, то було зовсім інакше!
Паламар часто взивав її і Поповича до хорого без важних причин; видно, що прикро йому було без товариства здорових людей при напів уже неживім чоловіці.
Тогді Євгенія старалася спокійно придивлятися хорому. Та смерть, та страшна смерть, про котру вона не могла думати, зовсім не така страшна, яка лишилася в єї уяві по страті найдорожчої істоти. Та, проте, се порівняне так роздирало єї душу, що вона знову з цілою силою своєї волі мусила відвертати думки, впевнюючи себе, що те, що лежало на дні єї душі, було зовсім щось інше, а не те, що вона тепер бачила перед собою.
Та боротьба змучила її, доводила до одного виразного, сильного бажаня, щоби все те скінчилося якнайскоріше. Се бажане читала вона також на лицях інших, не виймаючи і Урбановичевої. Молода жінка то вставала, то лягала на постіль. Всі єї думки опирались о брата, котрий найскорше з повідомленої родини міг прибути. Щохвилини бігла до вікна, хоть надворі було ще зовсім темно, і допитувалася, котра година?
* * *
Дніло.
Урбановичева вийшла до сіней, бо здавалося їй, що брат над’їхав. За нею пішла Грамська, котра все журилася, що нема нікого з родини.
— Що вдіємо, коли кінець наступить скорше, заким хто приїде?
Євгенія сиділа безсильно, зі спущеними на коліна руками. Попович уперто дивився в посинілі шиби вікна, від котрих блідо і прикро відбивалося жовте світло закопченої лампи.
Через отворені знадвору двері доходив рівний голос Грамської і нервовий, неспокійний, перериваний плачем, Урбановичевої. На подвір’ї піяв когут довгим пискливим криком, а десь далеко брехали пси… На порозі появилася висока постать паламаря. Попович відвернувся від вікна. Євгенія кинула довгий погляд питаня.
— Уже по всьому, — сказав паламар майже шепотом.
Євгенія схопилася на рівні ноги, однак Попович випередив її і кинувся до кімнати умершого.
Тяжке конанє змінилося в образ тихого, спокійного сну. Однак було в нім щось таке могуче й велике, що прохожі станули коло порога й не сміли поступити дальше.
По часі Попович поступив кілька кроків наперед і перехрестився. Євгенії як би щось піднесло, руки, і вона мимохіть по свому обряду перехрестилася три рази.
— Що тепер будемо робити? — заговорила за нею Грамська. — Брат ще не приїхав.
Євгенія сильно обурилася в душі. Ся буденна жура була зовсім суперечна з тим, що
в цілій величі і грозі стояло тепер перед нею. Вона вперла очі в кусень стелі, від котрої Місцями відлітало вапно; однак могла виразно зазначити фігуру легкої, прозорої хмарки, що підносилася вгору над умершим, немовби ломилася і пропадала поволі. Треба було ще хвилі, одної хвилі, щоби те, що вона бачила, спокійно знялося вгору й відлетіло. Голосний плач Урбановичевої відбився о єї уха і гейби зі сну пробудив її.
Попович і Грамська стали радитися, що робити з Урбановичевою. Не можна було лишити бідну жінку при перших обслугах помершого. Євгенія німо прислухувалася їм, бо думка єї все ще була зайнята чим іншим. Врешті Грамська рішила, щоби Євгенія завела Урбановичеву до неї і лишила під опікою матері.
Нелегко то було виконати. Нещаслива жінка сильно опиралася, і треба було довгого часу, заки вдалось її намовити до того.
Врешті Євгенія завела її. Старенька мати Грамської, побачивши Урбановичеву, здогадалася, що вже по всему, обняла її і поцілувала в чоло з очевидним поважанем для її смутку. Євгенія сіла тяжко утомлена. Тут не мала вона що більше робити; попрощалася й пішла додому.
Хороший ранок грав чудово прозорим промінєм блискучого сонця, що виповзло на край овида, прикрите до половини червоною хмаркою, розливало по небі яркі смуги, золотило доми і промінистою пурпурою обливало вершки гір, що вінком окружали місточко. Місто оживало по нічному відпочинку, отворились вікна і двері, на вулиці показувались люди. Повітре було лагідне, хоть заносило холодом і вогкістю роси.
Свіжість ранку очутила єї і отрясала вражіне сеї страшної ночі. Що се було? Що вона бачила? Чи се правда, що вона шукала нічних страхів, здоймала святі образи, хрестила? Чи се правда, що то все діялося задля него, Урбановича, котрого нема вже між живими?
В тому, що пережила сеї ночі, мала важкий доказ, що смерть чоловіка е щось таке високо трагічне, що не можна єї так легко брати, як брав єї колись Урбанович у своїй “Душі”.
Але ж кому вона се розкаже? Адже ж, власне, той найновійший єї доказ сповнився на тім, з ким вона якраз про те сперечалася.
Чи се також не трагізм?
Їй напливали на пам’ять ще інші подробиці сумного факту. Нагадала, як хрестився блідий Попович. Які чутя проймали його в ту пору? Чи ті його чутя були подібні до тих, яких дізнавала вона? При першій нагоді вона постановила розпитати його про се.
Нагода скоро надійшла.
— Чи я хрестився? — питав здивовано Попович. — Я зовсім собі того не пригадую. Євгенія не могла зміркувати, чи він говорив щиро, чи тільки вдавав вільнодумця.
2. Напиши 3 речення, починаючи словами «Коли Урбанович помер, у Євгенії…». Закінчи ці речення так, щоб показати її внутрішню трансформацію.
Дружня порада вчителю
Тут важливо побачити не факт смерті, а те, як ця подія змінює Євгенію.
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Уяви, що ти режисер/ка. Як би ти зняв/зняла фінальну сцену психологічного ескізу?
- Які кольори, світло, ракурси використаєш?
- Як поводяться герої, що кажуть або не кажуть?
- Що обереш: музику чи тишу?
- Як показати зміни в душі Євгенії — поглядом, кадром, деталлю?
Напиши короткий режисерський опис або створіть у парі сторіборд (розкадрування) із 3–4 кадрів для фінальної сцени психологічного ескізу.
- Уважно прочитай новелу «Гість» Євгенії Ярошинської до моменту появи гостя в будинку подружжя.
- Зроби короткі нотатки: що у творі викликало найбільше запитань/подиву?
- Поміркуй про те, що не сказано прямо, але прочитується між рядків.
Гачок: https://www.youtube.com/watch?v=1N7n6k8Q5vw
Завдання 1: https://dovidka.biz.ua/oznaki-ta-predstavniki-modernizmu/
Завдання 3:
Швець, Алла. Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах: монографія / Алла Швець; Інститут Івана Франка НАН України; Лекторій СУА з жіночих студій УКУ; ВГО «Союз Українок». ― Львів, 2018. ― 752 с. ― (Серія «Літературознавчі студії»; вип. 23).
Тема. Знайомство з Наталією Кобринською та її «Душею». Література і модернізм
Урок 6
- містика;
- модернізм;
- внутрішня трансформація персонажа;
- трансцендентність;
- метафора.
Психологічний ескіз «Душа» Наталії Кобринської.
Чому, на твою думку, багатьом людям подобаються моторошні історії про надприродне?
Пригадай, у яких творах (книжки, кіносеріали) присутня містика. Запиши символи та образи, які часто можна побачити в таких історіях.
- Містика — щось таємниче, надприродне й незрозуміле.
У літературі це елементи, які виходять за межі звичайного людського досвіду. Наприклад, сни, видіння, привиди, відчуття присутності чогось незбагненного. Часто містика з’являється тоді, коли словами вже не можна передати біль, страх або внутрішню кризу героя.
- Символ –- знак або образ, за яким ховається глибший зміст.
У художньому творі символом може бути будь-що: річ, дія, персонаж або навіть ім’я. Наприклад, ніч — символ страху та таємничості. Один і той самий символ може мати різні значення залежно від контексту.
- Метафора —- це коли одне явище чи предмет описують через інше, схоже на нього, щоб краще передати настрій, образ або емоцію.
Наприклад, «серце розбилося». Насправді воно ціле, але метафора допомагає краще передати біль.
Завдання 1. Теоретики літератури
На минулому уроці ти дізнався/дізналась, що таке модернізм. Доведи, що текст належить до цього мистецького напряму. Запиши мінімум 3 аргументи.
Модернізм — це мистецький бунт проти традицій. Письменники-модерністи не хотіли писати, як усі. Вони відмовлялися від чітких сюжетів, багато говорили про психологію та внутрішні переживання. Їм цікавіше було не те, що сталося, а те, що людина відчуває всередині і як саме це описано.
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Завдання 2. Текст у тексті: навіщо Урбанович читав Євгенії свій твір?
1. Прочитай уважно сцену, де Урбанович читає Євгенії свій рукопис. Про що йдеться в його творі? Які теми порушено?
Були то короткі ескізи, а в них живо описано прибутя молодого сотрудника на нову посаду в малім місточку і характеристичні епізоди початків нового житя.
Євгенія була порушена. В писаню молодого автора видно було безперечний талант. Та коли автор виразно зажадав, щоб виказала йому похибки, вона завважала, що, може, замало вглибляється в думки й чутя виведених в оповіданю людей.
— Се, власне, мій принцип, — відповів молодий писатель. — Коли хочу писати правду, то можу писати лише те, що виджу і чую. Тих писателів, що ніби стараються ввійти в душу інших, я вважаю просто брехливими. Чоловік може знати лиш те, що діється в його душі, а не те, що діється в чужій.
— Але ж це, власне, й є головна заслуга таланту. Талант, сказала б я, не що інше, як великий дар проникати в чужі душі.
— Значить, відмовляєте мені таланту?
— Противно, признаю вам його з цілим пересвідченем. Обсервація у вас дуже вірна, лише не розвито психічної сторони чоловіка, а се, як кажу, вважаю головною прикметою таланту. Поминувши те, ваші ескізи такі хороші, що при йдеться хіба признатися до погляду, що деякі таланти можуть обійтися і без психологічної аналізи.
Відтоді розмови Євгенії з молодим сотрудником зробилися ще щирійші й гарячійші.
— Знову маю вам щось нового прочитати, — сказав одного дня Урбанович, усівши на веранді, де головно резидувала Євгенія.
Він прочитав їй один коротенький ескіз “Душа”. Молодого сотрудника будять, щоб ішов до хорбго. Він іде і сповідає стареньку жінку, котра робить при нім усний тестамент, відказуючи дітям своє невеличке майно, по чім скоро вмирає. Сотрудник іде на похорон, і тут ведеться бесіда між ними і одним парафіянином. Селянин питає єгомостя: чи то правда, що людська душа йде за своїм похороном? Молодий сотрудник рад би заперечити тому віруваню теоретичними доказами, однак уважає, що се може зле вплинути на практичний бік його “фаху”: ану ж селянин зміркує, що “коли душа чоловіка не бачить, яка парада для неї робиться, то й похорону не треба”.
Євгенії се дуже сподобалося. Се був, безперечно, найліпший з усіх його ескізів. Та, проте, вона не могла вдержатися від закиду, що сцена при сконаню жінки оброблена сухо, офіціально, як функція священика, і підхоплена як би з глумливого боку; щоб вже й як не вважати на психологію, то се противиться поважній, а навіть трагічній темі.
— І знов кажете мені описувати душу другого чоловіка, котрої я не можу бачити, бо ніхто єї не бачить, — говорив о. Урбанович.
— Не бачити, а відчувати.
— Чужої душі не відчуваєш, — уперто обстоював при своїм молодий автор. І знов обоє вдалися в гарячу суперечку.
Євгенія доказувала, що коли вже автор не входить в стан душі умираючої людини, то повинен був бодай описати вражіне на присутніх, бо ж така хвиля мусить глибоко вражати всіх єї близьких вже з самих природних причин, коли смерть забирає з-поміж них собі жертву.
2. Поміркуй, яку функцію виконує цей фрагмент усередині твору? Як він впливає на уявлення про образи персонажів?
3. Уяви, що цей уривок був би винесений із твору. Як змінився б психологічний ескіз Кобринської?
Завдання 3. Містика і смерть
1. Розглянь картину Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі». Які відчуття та емоції вона викликає? Чому?
2. Випиши з тексту Наталії Кобринської всі елементи містичного: незрозумілі звуки, образи, тіні. Як вони впливають на читача і його сприйняття твору?
- «На горищі щось гуркнуло, гейби хто посунув ногою…»
- «…на поді було чути знов, як би якийсь легкий хід, а потому ніби щось упало з бантини.»
- «По хаті справді розходився якийсь дивний запах…»
- «В куті шоборталася миш, … в другім куті цвіркотів сверчок, а на поді знову щось посунулось.»
- Євгенії здалося, що на вулиці майнули «тіні трьох мужчин».
- Вона бачить «фігуру легкої, прозорої хмарки, що підносилася вгору над умершим».
3. Поміркуй, чому смерть у творі є центральним містичним символом?
- Межа світів. Вона поєднує земне й потойбічне, тілесне й духовне.
- Розкриття «душі». Те, про що сперечалися Євгенія й Урбанович, стає для неї особистим досвідом: смерть виявляється не сухим фактом, а таємничим переходом.
- Трансформація героїні. Смерть стає дзеркалом, у якому Євгенія бачить і власну внутрішню боротьбу, і духовне прозріння.
- Культурний підтекст. У народному світогляді смерть завжди була оточена знаками, прикметами, «голосами». Кобринська вплітає їх, щоб підкреслити трагічну універсальність події.
Завдання 4. Смерть як метафора
1. Прочитай сцену смерті Урбановича. Уяви, що смерть тут — це метафора змін у самій Євгенії. Що вона «втрачає» в цій сцені, а що «набуває»? Як авторка показує ці зміни без прямого опису почуттів?
Конаючий все однаково сопів голосно.
Се, видко, найбільше розривало їй душу, бо вибігла нагло до кухні і кинулася зі спазматичним плачем на постіль, міцно затискаючи вуха руками. Грамська потішала її звичайними, банальними в таких разах, фразами, але то ще більше дразнило її.
Євгенія з Поповичем порозумілися, очима і стали говорити про зовсім байдужні речі, лиш оскілько можна голосно. Се їм удалося. Нещаслива жінка почала дрімати, западаючи хвилинами в міцний сон, змучена через час слабості мужа безсонницею.
Коли бесіда уривалася, вона раптом будилася. Тоді Євгенія зачинала ходити по хаті, рада вже сама для себе заглушити тяжке сапане конаючого.
Ах, те сапане, те сапанєі Воно пригадувало їй щось таке страшне з єї житя, що згладилося лиш завдяки часові, що навчив її настільки володіти своєю душею, аби думати про все інше, а не про те, що найбільше заривало її чутя.
— Ні, ні! — повторяла про себе з вивченою упертістю. — То було не так, то було зовсім інакше!
Паламар часто взивав її і Поповича до хорого без важних причин; видно, що прикро йому було без товариства здорових людей при напів уже неживім чоловіці.
Тогді Євгенія старалася спокійно придивлятися хорому. Та смерть, та страшна смерть, про котру вона не могла думати, зовсім не така страшна, яка лишилася в єї уяві по страті найдорожчої істоти. Та, проте, се порівняне так роздирало єї душу, що вона знову з цілою силою своєї волі мусила відвертати думки, впевнюючи себе, що те, що лежало на дні єї душі, було зовсім щось інше, а не те, що вона тепер бачила перед собою.
Та боротьба змучила її, доводила до одного виразного, сильного бажаня, щоби все те скінчилося якнайскоріше. Се бажане читала вона також на лицях інших, не виймаючи і Урбановичевої. Молода жінка то вставала, то лягала на постіль. Всі єї думки опирались о брата, котрий найскорше з повідомленої родини міг прибути. Щохвилини бігла до вікна, хоть надворі було ще зовсім темно, і допитувалася, котра година?
* * *
Дніло.
Урбановичева вийшла до сіней, бо здавалося їй, що брат над’їхав. За нею пішла Грамська, котра все журилася, що нема нікого з родини.
— Що вдіємо, коли кінець наступить скорше, заким хто приїде?
Євгенія сиділа безсильно, зі спущеними на коліна руками. Попович уперто дивився в посинілі шиби вікна, від котрих блідо і прикро відбивалося жовте світло закопченої лампи.
Через отворені знадвору двері доходив рівний голос Грамської і нервовий, неспокійний, перериваний плачем, Урбановичевої. На подвір’ї піяв когут довгим пискливим криком, а десь далеко брехали пси… На порозі появилася висока постать паламаря. Попович відвернувся від вікна. Євгенія кинула довгий погляд питаня.
— Уже по всьому, — сказав паламар майже шепотом.
Євгенія схопилася на рівні ноги, однак Попович випередив її і кинувся до кімнати умершого.
Тяжке конанє змінилося в образ тихого, спокійного сну. Однак було в нім щось таке могуче й велике, що прохожі станули коло порога й не сміли поступити дальше.
По часі Попович поступив кілька кроків наперед і перехрестився. Євгенії як би щось піднесло, руки, і вона мимохіть по свому обряду перехрестилася три рази.
— Що тепер будемо робити? — заговорила за нею Грамська. — Брат ще не приїхав.
Євгенія сильно обурилася в душі. Ся буденна жура була зовсім суперечна з тим, що
в цілій величі і грозі стояло тепер перед нею. Вона вперла очі в кусень стелі, від котрої Місцями відлітало вапно; однак могла виразно зазначити фігуру легкої, прозорої хмарки, що підносилася вгору над умершим, немовби ломилася і пропадала поволі. Треба було ще хвилі, одної хвилі, щоби те, що вона бачила, спокійно знялося вгору й відлетіло. Голосний плач Урбановичевої відбився о єї уха і гейби зі сну пробудив її.
Попович і Грамська стали радитися, що робити з Урбановичевою. Не можна було лишити бідну жінку при перших обслугах помершого. Євгенія німо прислухувалася їм, бо думка єї все ще була зайнята чим іншим. Врешті Грамська рішила, щоби Євгенія завела Урбановичеву до неї і лишила під опікою матері.
Нелегко то було виконати. Нещаслива жінка сильно опиралася, і треба було довгого часу, заки вдалось її намовити до того.
Врешті Євгенія завела її. Старенька мати Грамської, побачивши Урбановичеву, здогадалася, що вже по всему, обняла її і поцілувала в чоло з очевидним поважанем для її смутку. Євгенія сіла тяжко утомлена. Тут не мала вона що більше робити; попрощалася й пішла додому.
Хороший ранок грав чудово прозорим промінєм блискучого сонця, що виповзло на край овида, прикрите до половини червоною хмаркою, розливало по небі яркі смуги, золотило доми і промінистою пурпурою обливало вершки гір, що вінком окружали місточко. Місто оживало по нічному відпочинку, отворились вікна і двері, на вулиці показувались люди. Повітре було лагідне, хоть заносило холодом і вогкістю роси.
Свіжість ранку очутила єї і отрясала вражіне сеї страшної ночі. Що се було? Що вона бачила? Чи се правда, що вона шукала нічних страхів, здоймала святі образи, хрестила? Чи се правда, що то все діялося задля него, Урбановича, котрого нема вже між живими?
В тому, що пережила сеї ночі, мала важкий доказ, що смерть чоловіка е щось таке високо трагічне, що не можна єї так легко брати, як брав єї колись Урбанович у своїй “Душі”.
Але ж кому вона се розкаже? Адже ж, власне, той найновійший єї доказ сповнився на тім, з ким вона якраз про те сперечалася.
Чи се також не трагізм?
Їй напливали на пам’ять ще інші подробиці сумного факту. Нагадала, як хрестився блідий Попович. Які чутя проймали його в ту пору? Чи ті його чутя були подібні до тих, яких дізнавала вона? При першій нагоді вона постановила розпитати його про се.
Нагода скоро надійшла.
— Чи я хрестився? — питав здивовано Попович. — Я зовсім собі того не пригадую. Євгенія не могла зміркувати, чи він говорив щиро, чи тільки вдавав вільнодумця.
2. Напиши 3 речення, починаючи словами «Коли Урбанович помер, у Євгенії…». Закінчи ці речення так, щоб показати її внутрішню трансформацію.
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Уяви, що ти режисер/ка. Як би ти зняв/зняла фінальну сцену психологічного ескізу?
- Які кольори, світло, ракурси використаєш?
- Як поводяться герої, що кажуть або не кажуть?
- Що обереш: музику чи тишу?
- Як показати зміни в душі Євгенії — поглядом, кадром, деталлю?
Напиши короткий режисерський опис або створіть у парі сторіборд (розкадрування) із 3–4 кадрів для фінальної сцени психологічного ескізу.
- Уважно прочитай новелу «Гість» Євгенії Ярошинської до моменту появи гостя в будинку подружжя.
- Зроби короткі нотатки: що у творі викликало найбільше запитань/подиву?
- Поміркуй про те, що не сказано прямо, але прочитується між рядків.
Гачок: https://www.youtube.com/watch?v=1N7n6k8Q5vw
Завдання 1: https://dovidka.biz.ua/oznaki-ta-predstavniki-modernizmu/
Завдання 3:
Швець, Алла. Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах: монографія / Алла Швець; Інститут Івана Франка НАН України; Лекторій СУА з жіночих студій УКУ; ВГО «Союз Українок». ― Львів, 2018. ― 752 с. ― (Серія «Літературознавчі студії»; вип. 23).
Ділись та обговорюй важливе