Урок 1. Чому ми читаємо поезію?

У тебе є ще один цікавий проєкт — подкаст, «Ажнов Шоу», де ти читаєш вірші.  Цей продукт — логічне продовження і курсу, і твоєї комунікації в соцмережах. Чи ти бачиш точку завершення цього проєкту? 

Він може бути безкінечним, однак у нас є певна стратегія і план, куди ми перейдемо далі. Перший крок — це знайти аудиторію й прив’язати її, прищепити любов до поезії. Це доволі складно, адже поезія —  непопулярна. 

А хто вас слухає? Яка мотивація в людей вмикати поезію? 

Це дуже різна аудиторія. Молода закохана пара може їхати в автівці додому за місто — і вона може ввімкнути вірші на якусь тему. Або він може на спотіфай чи окремим треком надіслати їй зізнання в коханні, але от моїм голосом. Чи, скажімо, людина, яка бігає вранці під вірші. Чи людина, яка втомилася говорити про IT весь день в зумі, ввечері повертається до поезії. Я справді думаю про широку аудиторію.

Навіщо цей курс потрібен людині? Щоб отримати акторські навички?

Мій курс — не акторський. Коли я його створював, то розумів, що насправді кожна людина в повсякденному житті грає певну роль. Їй здається, що вона прийде на курс і зіграє свою роль, але важливо, щоб людина могла хоча б частково прийти до свого нуля, навіть не до своєї ролі: коли людина може просто сидіти, дивитися на тебе, і буде зрозуміло, що вона відчуває. Не вдавати і не грати щось, як ми звикли, бо ми всі насправді актори. 

Я завжди на першому занятті кажу: це не акторський курс. Я нічого вам не обіцяю. Це простір, де ви можете проявитися творчо. Я знаю, що ви прийшли з різними запитами, тож якщо ви побачите, що впродовж курсу ви не закриваєте ваші запити, скажіть мені про це. 

Протягом курсу ми спробуємо подолати страх публічного виступу, але для мене передусім важливою є людина. Будьте готові до того, що на курсі може бути багато провокацій, чогось незручного. 

Я навмисно не даватиму фідбеку й не буду роз’яснювати, на що спрямований той чи інший тренінг, — щоб ви пішли додому і могли порефлексувати, щоб вас наздогнали думки. 

Тому мені так складно назвати формат цього курсу правильно. Бо справді, можна сказати, що ми набираємо акторський курс, а наприкінці випуску — вистава. І прийдуть якісь нові люди, хто хоче вперше спробувати, а прийдуть ті, хто був на інших курсах і тепер захотів до Ажнова. Але це хибний шлях, бо я думаю, не можна давати надію, що вкінці ми випустимо виставу і поїдемо на гастролі. 

А так я ставлю людину у позицію — вийди розкажи вірш. Нічого не грай, ні діда, ні бабцю. Вірш розкажи. Але власною природою, власним світоглядом, власним світосприйняттям. Вибери собі вірш. Не вмієш читати? Не можеш привчитися до читання? Почни з вірша. На лавці, в телефоні, в метро, прищепи собі цю звичку. Кожне заняття починається з читання вірша. Не напам’ять, а з книжки. Я запитую: ти колись кохав, чи можеш згадати перше кохання? Це ж дуже така лоскітна річ!  Згадай і просто читай. Не читай це як зізнання в коханні, а просто згадай. 

Читання поезії тягнеться ще зі школи. Цю поезію з нами репетирувала або бабуся, або батьки, можливо, нам нав’язували якусь інтонацію, потім ще й вчителька казала, що щось не так. А якщо ти виходиш у центр класу, читаєш, може, бубониш, тобі ставлять 5 балів, а іншому 12. Чого? І ще гірше, коли в класі сидить дівчина, в яку ти закоханий і ти ще не зізнався їй про це. І ти читаєш вірш. 

Джерело: https://theukrainians.org/vitaliy-azhnov

Раджу читати поезію порційно, потроху — і орієнтуватися на свій настрій у цей момент. Поезія виникає в моменти загрози, коли ми відчуваємо, що не можемо впоратися з реакцією на складні, катастрофічні події. Вона концентрована: дає змогу глибше осмислити реальність, коли для цього бракує простої лексики, а прозова мова вже не працює. Ось чому зараз ми бачимо розквіт поезії.

Хороші “двері” до поезії — це вірші, покладені на музику. Чимало українських гуртів зараз заповнюють цю нішу: від пісні “Під весняним дощем” гурту “Крихітка” на слова поетки й ветеранки Олени Герасим’юк чи “Жовтого скотчу”, який Yurcash заспівав на слова Максима (Далі) Кривцова, до композиції “Барабан” Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna, в основу якої лягли рядки Ґео Шкурупія.

Література має приносити задоволення, тож найважливіше — знайти “своїх” поетів. Якщо ви слухаєте пісні “Жадана і Собак”, то вже знайомі з деякими віршами Сергія Жадана. Можливо, це вас надихне ознайомитися зі складнішими експериментами автора.

Також дуже цікаво досліджувати поезію, коли вона актуалізовується в контексті. Наприклад, Ярина Цимбал пише чудові статті про 20-ті: як тоді жили, кохали, розважалися наші письменники. Коли читаєш настільки захопливі історії, виникає бажання ознайомитися з творчістю цих людей. Або ж можна підписатися у Facebook на сучасних авторів: вони публікують поезію, яка резонує, відбиває як суспільні настрої, так і особисті переживання. 

Зрештою, не варто ставитися до поезії з упередженням — як до “високої полиці”. Це такі ж тексти, як те, що ми читаємо сотнями рядків на день, навіть цього не помічаючи. Різниця лише в тому, що поезія дозволяє відчути щось глибше, солідаризуватися через спільний досвід — і цим вона цінна.

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

Поезія і тіло

Поезія може також впливати на соматичні показники -– від серцебиття до скорочення мімічних м’язів. Наприклад, щоб вивчити вплив на серце, група німецьких вчених провела дослідження на сімох добровольцях. Кожен із них відвідав 105 годинних сесій, де, поміж іншим, учасники читали поетичні твори. Для експерименту обрали давньогрецьку поезію, яка написана у дактилічному гекзаметрі, тобто має поетичні рядки з шести тактів. Це найдавніший поетичний розмір, який також зветься «метром епосу». Вчені помітили, що такі читання призводили до значного уповільнення серцебиття в учасників і допомагали заспокоїтися.

Ще один показник, який відображає функціональний стан людини — це серцево-легенева синхронізація. Як випливає з назви, наше серце та легені тісно пов’язані. Вчені ще достеменно не дослідили цю здатність організму синхронізувати серцебиття та вдихи-видихи, але відомо, що плавці, атлети або ж люди, які практикують медитативне дихання, мають кращу серцево-легеневу синхронізацію, що дає підстави пов’язати цей показник із фізіологічним та ментальним здоров’ям. Група вчених на чолі з Дірком Цисарцом вирішила з’ясувати, як поезія впливає на синхронізацію дихання та серцебиття. Вони запросили 23 учасників та попросили їх виконати декілька вправ під час прогулянки. Першою вправою було декламування «Одіссеї» Гомера, яка написана у дактилічному гекзаметрі. Друга вправа — контрольоване дихання. Учасники мали вдихати на один крок і видихати на три кроки. Третя вправа — спонтанне дихання. Учасники також мали йти, але могли дихати, як їм заманеться. Під час кожної з вправ до всіх учасників були прикріплені прилади, що фіксували їхню ЕКГ та частоту дихання. Експеримент показав, що під час декламування поезії синхронізація дихання та серцебиття була найвищою. Показники контрольованого дихання були на другому місці, а під час спонтанного дихання синхронізація була геть незначною.

У вже згаданому німецькому дослідженні, Юджин Василівський із колегами також дослідили специфічні реакції організму на поезію, як-от електродермальну активність та скорочення м’язів обличчя. Так, у людей, які слухали улюблені вірші, пітніли долоні, що є потужним сигналом про переживання емоцій. Адже потові залози на долонях активуються не тоді, коли нам спекотно, а тоді, коли ми хвилюємося. Щодо мікроскорочень м’язів обличчя, вчені зафіксували активність м’яза-зморщувача брови. Це саме той м’яз, який утворює складку між нашими бровами, коли ми чимось засмучені чи перебуваємо в поганому настрої. І це надзвичайно цікаво. Адже виходить, що ми сумуємо, слухаючи вірші, але в мозку при цьому активуються центри задоволення. Це саме той стан, який Арістотель називав парадоксом трагедії -– відчуття задоволення від чогось сумного чи драматичного. З точки зору психотерапії такий феномен пояснюється можливістю пережити негативні емоції не через власний досвід, а через досвід іншого, поета. Ми розуміємо, що в будь-який момент можемо перестати читати, якщо стане занадто сумно, віддаємося почуттям і згодом отримуємо полегшення. Пригадайте-но, як стає легше після того, як поплачеш.

Джерело: https://www.kunsht.com.ua/articles/yak-poeziya-dopomagaye-vporatisya-zi-stresom

У тебе є ще один цікавий проєкт — подкаст, «Ажнов Шоу», де ти читаєш вірші.  Цей продукт — логічне продовження і курсу, і твоєї комунікації в соцмережах. Чи ти бачиш точку завершення цього проєкту? 

Він може бути безкінечним, однак у нас є певна стратегія і план, куди ми перейдемо далі. Перший крок — це знайти аудиторію і прив’язати її, прищепити любов до поезії. Це доволі складно, адже поезія —  непопулярна. 

А хто вас слухає? Яка мотивація у людей вмикати поезію? 

Це дуже різна аудиторія. Молода закохана пара може їхати в автівці додому за місто — і вона може увімкнути вірші на якусь тему. Або він може на спотіфай чи окремим треком надіслати їй зізнання в коханні, але от моїм голосом. Чи, скажімо, людина, яка бігає вранці під вірші. Чи людина, яка втомилася говорити про IT весь день в зумі, ввечері повертається до поезії. Я справді думаю про широку аудиторію.

Навіщо цей курс потрібен людині? Щоб отримати акторські навички?

Мій курс — не акторський. Коли я його створював, то розумів, що насправді кожна людина в повсякденному житті грає певну роль. Їй здається, що вона прийде на курс і зіграє свою роль, але важливо, щоб людина могла хоча б частково прийти до свого нуля, навіть не до своєї ролі: коли людина може просто сидіти, дивитися на тебе, і буде зрозуміло, що вона відчуває. Не вдавати і не грати щось, як ми звикли, бо ми всі насправді актори. 

Я завжди на першому занятті кажу: це не акторський курс. Я нічого вам не обіцяю. Це простір, де ви можете проявитися творчо. Я знаю, що ви прийшли з різними запитами, тож якщо ви побачите, що впродовж курсу ви не закриваєте ваші запити, скажіть мені про це. 

Протягом курсу ми спробуємо подолати страх публічного виступу, але для мене передусім важливою є людина. Будьте готові до того, що на курсі може бути багато провокацій, чогось незручного. 

Я навмисно не даватиму фідбеку й не буду роз’яснювати, на що спрямований той чи інший тренінг, — щоб ви пішли додому і могли порефлексувати, щоб вас наздогнали думки. 

Тому мені так складно назвати формат цього курсу правильно. Бо справді, можна сказати, що ми набираємо акторський курс, а наприкінці випуску — вистава. І прийдуть якісь нові люди, хто хоче вперше спробувати, а прийдуть ті, хто був на інших курсах і тепер захотів до Ажнова. Але це хибний шлях, бо я думаю, не можна давати надію, що вкінці ми випустимо виставу і поїдемо на гастролі. 

А так я ставлю людину у позицію — вийди розкажи вірш. Нічого не грай, ні діда, ні бабцю. Вірш розкажи. Але власною природою, власним світоглядом, власним світосприйняттям. Вибери собі вірш. Не вмієш читати? Не можеш привчитися до читання? Почни з вірша. На лавці, в телефоні, в метро, прищепи собі цю звичку. Кожне заняття починається з читання вірша. Не напам’ять, а з книжки. Я запитую: ти колись кохав, чи можеш згадати перше кохання? Це ж дуже така лоскітна річ!  Згадай і просто читай. Не читай це як зізнання в коханні, а просто згадай. 

Читання поезії тягнеться ще зі школи. Цю поезію з нами репетирувала або бабуся, або батьки, можливо, нам нав’язували якусь інтонацію, потім ще й вчителька казала, що щось не так. А якщо ти виходиш у центр класу, читаєш, може, бубониш, тобі ставлять 5 балів, а іншому 12. Чого? І ще гірше, коли в класі сидить дівчина, в яку ти закоханий і ти ще не зізнався їй про це. І ти читаєш вірш. 

Джерело: https://theukrainians.org/vitaliy-azhnov

Раджу читати поезію порційно, потроху — і орієнтуватися на свій настрій у цей момент. Поезія виникає в моменти загрози, коли ми відчуваємо, що не можемо впоратися з реакцією на складні, катастрофічні події. Вона концентрована: дає змогу глибше осмислити реальність, коли для цього бракує простої лексики, а прозова мова вже не працює. Ось чому зараз ми бачимо розквіт поезії.

Хороші “двері” до поезії — це вірші, покладені на музику. Чимало українських гуртів зараз заповнюють цю нішу: від пісні “Під весняним дощем” гурту “Крихітка” на слова поетки й ветеранки Олени Герасим’юк чи “Жовтого скотчу”, який Yurcash заспівав на слова Максима (Далі) Кривцова, до композиції “Барабан” Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna, в основу якої лягли рядки Ґео Шкурупія.

Література має приносити задоволення, тож найважливіше — знайти “своїх” поетів. Якщо ви слухаєте пісні “Жадана і Собак”, то вже знайомі з деякими віршами Сергія Жадана. Можливо, це вас надихне ознайомитися зі складнішими експериментами автора.

Також дуже цікаво досліджувати поезію, коли вона актуалізовується в контексті. Наприклад, Ярина Цимбал пише чудові статті про 20-ті: як тоді жили, кохали, розважалися наші письменники. Коли читаєш настільки захопливі історії, виникає бажання ознайомитися з творчістю цих людей. Або ж можна підписатися у Facebook на сучасних авторів: вони публікують поезію, яка резонує, відбиває як суспільні настрої, так і особисті переживання. 

Зрештою, не варто ставитися до поезії з упередженням — як до “високої полиці”. Це такі ж тексти, як те, що ми читаємо сотнями рядків на день, навіть цього не помічаючи. Різниця лише в тому, що поезія дозволяє відчути щось глибше, солідаризуватися через спільний досвід — і цим вона цінна.

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

Поезія і тіло

Поезія може також впливати на соматичні показники -– від серцебиття до скорочення мімічних м’язів. Наприклад, щоб вивчити вплив на серце, група німецьких вчених провела дослідження на сімох добровольцях. Кожен із них відвідав 105 годинних сесій, де, поміж іншим, учасники читали поетичні твори. Для експерименту обрали давньогрецьку поезію, яка написана у дактилічному гекзаметрі, тобто має поетичні рядки з шести тактів. Це найдавніший поетичний розмір, який також зветься «метром епосу». Вчені помітили, що такі читання призводили до значного уповільнення серцебиття в учасників і допомагали заспокоїтися.

Ще один показник, який відображає функціональний стан людини — це серцево-легенева синхронізація. Як випливає з назви, наше серце та легені тісно пов’язані. Вчені ще достеменно не дослідили цю здатність організму синхронізувати серцебиття та вдихи-видихи, але відомо, що плавці, атлети або ж люди, які практикують медитативне дихання, мають кращу серцево-легеневу синхронізацію, що дає підстави пов’язати цей показник із фізіологічним та ментальним здоров’ям. Група вчених на чолі з Дірком Цисарцом вирішила з’ясувати, як поезія впливає на синхронізацію дихання та серцебиття. Вони запросили 23 учасників та попросили їх виконати декілька вправ під час прогулянки. Першою вправою було декламування «Одіссеї» Гомера, яка написана у дактилічному гекзаметрі. Друга вправа — контрольоване дихання. Учасники мали вдихати на один крок і видихати на три кроки. Третя вправа — спонтанне дихання. Учасники також мали йти, але могли дихати, як їм заманеться. Під час кожної з вправ до всіх учасників були прикріплені прилади, що фіксували їхню ЕКГ та частоту дихання. Експеримент показав, що під час декламування поезії синхронізація дихання та серцебиття була найвищою. Показники контрольованого дихання були на другому місці, а під час спонтанного дихання синхронізація була геть незначною.

У вже згаданому німецькому дослідженні, Юджин Василівський із колегами також дослідили специфічні реакції організму на поезію, як-от електродермальну активність та скорочення м’язів обличчя. Так, у людей, які слухали улюблені вірші, пітніли долоні, що є потужним сигналом про переживання емоцій. Адже потові залози на долонях активуються не тоді, коли нам спекотно, а тоді, коли ми хвилюємося. Щодо мікроскорочень м’язів обличчя, вчені зафіксували активність м’яза-зморщувача брови. Це саме той м’яз, який утворює складку між нашими бровами, коли ми чимось засмучені чи перебуваємо в поганому настрої. І це надзвичайно цікаво. Адже виходить, що ми сумуємо, слухаючи вірші, але в мозку при цьому активуються центри задоволення. Це саме той стан, який Арістотель називав парадоксом трагедії -– відчуття задоволення від чогось сумного чи драматичного. З точки зору психотерапії такий феномен пояснюється можливістю пережити негативні емоції не через власний досвід, а через досвід іншого, поета. Ми розуміємо, що в будь-який момент можемо перестати читати, якщо стане занадто сумно, віддаємося почуттям і згодом отримуємо полегшення. Пригадайте-но, як стає легше після того, як поплачеш.

Джерело: https://www.kunsht.com.ua/articles/yak-poeziya-dopomagaye-vporatisya-zi-stresom