Тема 7. Майстер-клас із літературної критики

матеріал 1

Урок 11. Тема. Майстер-клас з літературної критики: теорія

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема. Майстер-клас з літературної критики: теорія

Урок 11

Опорні поняття

критика;
літературний критик;
рецензія.

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

інтегрує інформацію з кількох джерел (зокрема текстів, медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів для виконання актуальних завдань [12 МОВ 1.4.1-1]
виявляє та коментує підтекст, авторську позицію, виражені в тексті (зокрема художньому тексті, медіатексті), зважаючи на національний і загальнолюдський контекст [12 МОВ 2.2.2-1 П]

Гачок

Хто такий критик і навіщо він потрібен?

Теорія

Літературна критика — це не просто «відгук про книжку», а особлива галузь літератури, яка аналізує, оцінює й пояснює художні твори. Вона існує на межі між мистецтвом і наукою: з одного боку, критик висловлює власні враження, а з іншого — спирається на знання історії літератури, культурного контексту та художніх законів.

Як вона працює? Критика проходить кілька етапів:

Читання й аналіз — уважне вдивляння у зміст, форму, стиль, образи.
Контекстуалізація — пошук зв’язків із суспільним життям, культурою, іншими текстами.
Оцінка — висновки про художню вартість твору, його місце в літературі.
Діалог — критика запускає розмову між твором і читачами.

Навіщо вона потрібна?

формує уявлення про літературні цінності епохи;
допомагає читачеві орієнтуватися серед безлічі текстів;
створює простір для дискусії про важливі проблеми (соціальні, етичні, естетичні);
впливає на розвиток літератури: підтримує новаторів або, навпаки, відкидає слабкі твори.

У яких формах існує?

Рецензія (огляд і оцінка книги, часто одразу після виходу).
Огляд (аналіз кількох творів, тенденцій, літературного явища).
Есе (суб’єктивні роздуми про літературу).
Монографія (великі праці про творчість письменника чи цілий напрям).
Сучасні формати: блоги, подкасти, відеоогляди.

Завдання

Завдання 1.

Переглянь фрагмент подкасту «Запах слова» (3:00 – 13:50). Як ведучі розуміють поняття «літературний критик»?
https://youtu.be/6g6ZuIJmcuc?si=_nMIIGOTJ51Avqzg

Завдання 2.

1. Запиши, яким має бути хороший критик? Що знати / вміти, які мати особисті якості?
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
2. Прочитай відповідь літературної критикині Богдани Романцової на це питання. Чи близькі її думки до твоєї відповіді?
Хороший критик уміє добре писати, бо літературна критика — це насамперед цікаві статті, які легко читаються. І це, до речі, відрізняє критика від академічного літературознавця, змушеного постійно прикриватися формульними громіздкими конструкціями, шизофренічним «ми» та іншими особливостями невблаганної наукової мови. Хороший критик також вміє аналізувати тексти, бачити внутрішні зв’язки, що пронизують літературний процес, ніби невидимі, але дуже міцні нитки.
Критик, який береться за інтерв’ю, має бути комунікабельним (бодай упродовж цих двох годин), уміти розкрити свого героя (а не себе), поставити запитання, які зачеплять автора, а потім відійти в тінь. Останнє — дуже важливо, адже інтерв’ю — це не майданчик для демонстрації своєї безмежної критичної харизми, а спосіб показати читачам цікаву людину з цікавого боку.

Завдання 3.

1. Прочитай зміст та анотацію до книжки «Як читати класиків» критика й літературознавця Ростислава Семкова. Чи хотілося б тобі прочитати цю книжку?
2. Поміркуй, як критики можуть допомогти в розумінні літературних творів? А чому їх варто читати, навіть якщо текст здається повністю зрозумілим?

Дружня порада вчителю

Зверніть особливу увагу на зміст і поміркуйте разом із учнями, чим може допомогти критик, крім кращого розуміння творів.

Завдання 4.

Прочитай рецензію критикині Аріни Кравченко на роман «Катананхе» сучасної авторки Софії Андрухович.

Як не загубитись в лабіринті Мінотавра, читаючи новий роман Софії Андрухович “Катананхе”

Одна з героїнь роману “Катананхе” Софії Андрухович, Леся, випадково знаходить свій забутий скетчбук. Гортає його, зачудовано пригадує те, що колись пропускала крізь себе. Повертається в ще свіжі, хоч і вже минулі, воєнні спогади.
Скетчбук. Альбом зі старими, ледь не вирізаними на корі головного мозку зображеннями, химерно знайомими й рівноцінно віддаленими – здається, так само віддаленими, як, скажімо, й прадавні малюнки в темних печерах. Літературні ж та й загально мистецькі досвіди нагадують переглядання такого альбому, коли в пам’яті врешті лишаються не розкішні пейзажі, не складні персонажі з міріадами власних переживань, не найменші деталі сюжетних перипетій і навіть не контексти, такі важливі сьогодні, завжди такі важливі. Коли лишається не все це, а “сира” картинка, негатив, який мігрує твоєю пам’яттю, проходить із плином років крізь метаморфози, які залежать від часу, місця, віку, досвіду – мігрує, змінюється, але лишається, прикипівши до тебе.
Новий роман Софії Андрухович “Катананхе” – книга, скроєна з таких негативів: міфічний Актеон, покараний Артемідою, якого шматують власні собаки. Олекса та Жанна, які бачать настрашеного оленя посеред бруднющого лісового плеса близ кладовища. Божевільна безхатька Христина, озлоблена на весь світ безхатька Христина, яка оскаженіло кидається сміттям у наляканих людей посеред вулиці. Маленька Тая, яка думає, що вбила того страшного чоловіка з рогами…
Усі ці негативи тривожать, ламають усередині щось, що всі звикли називати “горизонтом очікування”. Проте й очікувань тут, здається, немає ні в кого. Тільки завчена, закостеніла буденність, яку раптом розриває навпіл, ніби собаки Актеонове тіло, імпульс, компульсія, стріла Купідона, пристрасть, яка весь час була на прив’язі, травма – Ка-та-нан-хе.
Проте все це не має лякати шанувальників стрункого, намацального сюжету – романом прокладено чітку стежку, попри передбачену можливість сходження в безкраї простори цього тривожного, напруженого світу, який мовчить про щось більше, ніж здатен ословити.
“Катананхе” – це роман про багато різних доль, мало пов’язаних одна з одною до Великої війни й зшитими поміж собою спільністю затаєного розламу по тому, як вона завершується. Це роман про дорослішання, дружбу, старіння, подружню зраду, радості й небезпеки щоденного життя – про звичайні речі, із яких часом складаються надзвичайні життя.
А кожне життя, прописане Софією Андрухович, – таки надзвичайне, принаймні через те, що це хоч і переважно безмовне, але життя-свідчення війни. “Катананхе” ніби промовляє: так, колись усе це закінчиться, але чому ти думаєш, що Це відпустить тебе на волю, що Це раптом збайдужіє до тебе?
Саме цього гостро свідомий світ роману, а тому він переважно мовчить про війну, бо ж навіщо говорити про те, що завжди з тобою, завжди на відстані витягнутої руки, навіщо намагатися пояснити життя в лабіринті в критському його значенні – життя у в’язниці, де кожен може стати жертвою чергових кривавих ігрищ.
Новий роман “Катананхе” – не просто текст. Софії Андрухович вдалося створити світ, зовсім не схожий на всі її попередні, – світ, який, здається, існував й існуватиме завжди. А нам, то так – пощастило зазирнути. Він випльовує тебе з клубком ниток, який необхідно розплутати, аби знайти вихід із лабіринту. Реального. Твого. Розплутати самотужки. Вийти теж.

Поміркуйте в парах:

Яка основна тема рецензії і що в ній аналізується?
Які головні аргументи критикині щодо твору Софії Андрухович?
Які прийоми рецензії допомагають краще зрозуміти роман?
Чи змогла критикиня зацікавити тебе? А пояснити, про що цей твір і який твір?

Рефлексія

Обговоріть у класі, чому інколи розмови про письменників бувають цікавішими, ніж їхні тексти. Наведіть такі приклади. Чому так відбуваєтсья?

З чим ще можна попрацювати

Переглянь відео про Ольгу Кобилянську. Випиши найцікавіші думки та цитати.

https://youtu.be/oe0-JGusHxA?si=uK7qWr6pngPMucAR

Домашнє завдання

Прочитай будь-які дві рецензії на сайті «Культ критики». Поміркуй, яка з ним тобі більше сподобалася й чому.

https://kultkrytyky.com/category/review/

Джерела

Завантажити матеріал (PDF)

Тема. Майстер-клас з літературної критики: теорія

Урок 11

Опорні поняття

критика;
літературний критик;
рецензія.

На цьому уроці ти навчишся:

збирати інформацію з різних джерел (текстів, медіа) і використовувати її для вирішення важливих завдань;
помічати приховані сенси і позицію автора та пояснювати їх.

Гачок

Хто такий критик і навіщо він потрібен?

Теорія

Літературна критика — це не просто «відгук про книжку», а особлива галузь літератури, яка аналізує, оцінює й пояснює художні твори. Вона існує на межі між мистецтвом і наукою: з одного боку, критик висловлює власні враження, а з іншого — спирається на знання історії літератури, культурного контексту та художніх законів.

Як вона працює? Критика проходить кілька етапів:

Читання й аналіз — уважне вдивляння у зміст, форму, стиль, образи.
Контекстуалізація — пошук зв’язків із суспільним життям, культурою, іншими текстами.
Оцінка — висновки про художню вартість твору, його місце в літературі.
Діалог — критика запускає розмову між твором і читачами.

Навіщо вона потрібна?

формує уявлення про літературні цінності епохи;
допомагає читачеві орієнтуватися серед безлічі текстів;
створює простір для дискусії про важливі проблеми (соціальні, етичні, естетичні);
впливає на розвиток літератури: підтримує новаторів або, навпаки, відкидає слабкі твори.

У яких формах існує?

Рецензія (огляд і оцінка книги, часто одразу після виходу).
Огляд (аналіз кількох творів, тенденцій, літературного явища).
Есе (суб’єктивні роздуми про літературу).
Монографія (великі праці про творчість письменника чи цілий напрям).
Сучасні формати: блоги, подкасти, відеоогляди.

Завдання

Завдання 1.

Переглянь фрагмент подкасту «Запах слова» (3:00 – 13:50). Як ведучі розуміють поняття «літературний критик»?
https://youtu.be/6g6ZuIJmcuc?si=_nMIIGOTJ51Avqzg

Завдання 2.

1. Запиши, яким має бути хороший критик? Що знати / вміти, які мати особисті якості?
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
2. Прочитай відповідь літературної критикині Богдани Романцової на це питання. Чи близькі її думки до твоєї відповіді?
Хороший критик уміє добре писати, бо літературна критика — це насамперед цікаві статті, які легко читаються. І це, до речі, відрізняє критика від академічного літературознавця, змушеного постійно прикриватися формульними громіздкими конструкціями, шизофренічним «ми» та іншими особливостями невблаганної наукової мови. Хороший критик також вміє аналізувати тексти, бачити внутрішні зв’язки, що пронизують літературний процес, ніби невидимі, але дуже міцні нитки.
Критик, який береться за інтерв’ю, має бути комунікабельним (бодай упродовж цих двох годин), уміти розкрити свого героя (а не себе), поставити запитання, які зачеплять автора, а потім відійти в тінь. Останнє — дуже важливо, адже інтерв’ю — це не майданчик для демонстрації своєї безмежної критичної харизми, а спосіб показати читачам цікаву людину з цікавого боку.

Завдання 3.

1. Прочитай зміст та анотацію до книжки «Як читати класиків» критика й літературознавця Ростислава Семкова. Чи хотілося б тобі прочитати цю книжку?
2. Поміркуй, як критики можуть допомогти в розумінні літературних творів? А чому їх варто читати, навіть якщо текст здається повністю зрозумілим?

Завдання 4.

Прочитай рецензію критикині Аріни Кравченко на роман «Катананхе» сучасної авторки Софії Андрухович.

Як не загубитись в лабіринті Мінотавра, читаючи новий роман Софії Андрухович “Катананхе”

Одна з героїнь роману “Катананхе” Софії Андрухович, Леся, випадково знаходить свій забутий скетчбук. Гортає його, зачудовано пригадує те, що колись пропускала крізь себе. Повертається в ще свіжі, хоч і вже минулі, воєнні спогади.
Скетчбук. Альбом зі старими, ледь не вирізаними на корі головного мозку зображеннями, химерно знайомими й рівноцінно віддаленими – здається, так само віддаленими, як, скажімо, й прадавні малюнки в темних печерах. Літературні ж та й загально мистецькі досвіди нагадують переглядання такого альбому, коли в пам’яті врешті лишаються не розкішні пейзажі, не складні персонажі з міріадами власних переживань, не найменші деталі сюжетних перипетій і навіть не контексти, такі важливі сьогодні, завжди такі важливі. Коли лишається не все це, а “сира” картинка, негатив, який мігрує твоєю пам’яттю, проходить із плином років крізь метаморфози, які залежать від часу, місця, віку, досвіду – мігрує, змінюється, але лишається, прикипівши до тебе.
Новий роман Софії Андрухович “Катананхе” – книга, скроєна з таких негативів: міфічний Актеон, покараний Артемідою, якого шматують власні собаки. Олекса та Жанна, які бачать настрашеного оленя посеред бруднющого лісового плеса близ кладовища. Божевільна безхатька Христина, озлоблена на весь світ безхатька Христина, яка оскаженіло кидається сміттям у наляканих людей посеред вулиці. Маленька Тая, яка думає, що вбила того страшного чоловіка з рогами…
Усі ці негативи тривожать, ламають усередині щось, що всі звикли називати “горизонтом очікування”. Проте й очікувань тут, здається, немає ні в кого. Тільки завчена, закостеніла буденність, яку раптом розриває навпіл, ніби собаки Актеонове тіло, імпульс, компульсія, стріла Купідона, пристрасть, яка весь час була на прив’язі, травма – Ка-та-нан-хе.
Проте все це не має лякати шанувальників стрункого, намацального сюжету – романом прокладено чітку стежку, попри передбачену можливість сходження в безкраї простори цього тривожного, напруженого світу, який мовчить про щось більше, ніж здатен ословити.
“Катананхе” – це роман про багато різних доль, мало пов’язаних одна з одною до Великої війни й зшитими поміж собою спільністю затаєного розламу по тому, як вона завершується. Це роман про дорослішання, дружбу, старіння, подружню зраду, радості й небезпеки щоденного життя – про звичайні речі, із яких часом складаються надзвичайні життя.
А кожне життя, прописане Софією Андрухович, – таки надзвичайне, принаймні через те, що це хоч і переважно безмовне, але життя-свідчення війни. “Катананхе” ніби промовляє: так, колись усе це закінчиться, але чому ти думаєш, що Це відпустить тебе на волю, що Це раптом збайдужіє до тебе?
Саме цього гостро свідомий світ роману, а тому він переважно мовчить про війну, бо ж навіщо говорити про те, що завжди з тобою, завжди на відстані витягнутої руки, навіщо намагатися пояснити життя в лабіринті в критському його значенні – життя у в’язниці, де кожен може стати жертвою чергових кривавих ігрищ.
Новий роман “Катананхе” – не просто текст. Софії Андрухович вдалося створити світ, зовсім не схожий на всі її попередні, – світ, який, здається, існував й існуватиме завжди. А нам, то так – пощастило зазирнути. Він випльовує тебе з клубком ниток, який необхідно розплутати, аби знайти вихід із лабіринту. Реального. Твого. Розплутати самотужки. Вийти теж.

Поміркуйте в парах: