Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій
Матеріал
Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій
- трагедія;
- епісодії;
- Антігона;
- Ісмена;
- Креонт.
«Два закони — одне рішення»
Поради для вчителя
Покажіть на екрані два короткі твердження:
A) «Держава має право вимагати підкорення її законам».
B) «Є вищі, неписані закони, що стоять над людськими».
Запропонуйте учням обрати позицію й одним реченням пояснити «чому».
Завдання 1
Поради для вчителя
Обʼєднайте учнів у групи й роздайте запитання, текст пʼєси для кожної групи, а також поясніть завдання.
- 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).
- 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):
- Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
- Хотів – Чого вони прагнуть?
- Але – Що заважає їм досягти бажаного?
- Отже – Чим завершується сцена?
Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂
Додаток 1. Запитання до епісодію 2
- Що побачив вартовий на власні очі?
Антігона знову засипала тіло брата — після того, як його викопали сторожі. - Як Антігона реагує на звинувачення?
Вона нічого не заперечує. - Яку думку висловлює хораг після слів Антігони?
Каже, що вона вперта, як і її батько. - У чому звинувачує Антігону Креонт?
У похованні брата й у зухвалому визнанні цього. - Що думає Антігона про ставлення мешканців Фів?
Вона вірить, що її хвалили б, якби не боялися Креонта. - Що просить Ісмена?
Розділити вину з Антігоною. - Хто наречений Антігони, і чому це ускладнює ситуацію?
Гемон, син Креонта. Це ставить батька й сина у конфлікт. - Чому Креонт вирішує ув’язнити обох сестер?
Щоби ті не втекли.
🟢 Сцена одним реченням:
Антігону ловлять на місці злочину, вона зухвало визнає провину, а Креонт вирішує покарати її та невинну Ісмену, незважаючи на заручини Антігони з його сином.
Завдання 2
“Читання зблизька”. Виконай завдання.
ПРИМІТКА. Текстові варіанти завдань тут: https://docs.google.com/presentation/d/132hX2MhZDEqqx2NrYJDoXxK9x7OprB2oQetkFrB7evk/edit?usp=sharing
Завдання 2
Під час читання «Антігони» звертай увагу на різні точки зору щодо центральних тем, наведених нижче, та записуй ідеї / цитати / аналіз на відповідні сторінки:
- Сам Полінік;
- Дії Антігони щодо поховання Полініка;
- Закон і лідерство Креонта;
- Сама Антігона.
Хоча більшість точок зору розкриваються на початку п’єси, деякі — як-от точка зору Гемона — з’являться лише в наступних сценах. Деякі персонажі можуть не мати яскраво вираженої позиції з кожного питання, тому цілком нормально залишити частину блоків порожніми, якщо потрібно (див. Додаток 2).
Додаток 2
Завдання 3
«Етична дилема Ісмени»
У парах розіграйте коротку сцену з моменту, де Ісмена пропонує розділити вину (ряд. 540–560).
- Варіант А: Ісмена наполягає на співвідповідальності → чим це змінює уявлення про справедливість?
- Варіант B: Антігона відмовляє → чому?
Напишіть 1–2 речення висновку: чи можливе «постфактум» героїзування співучасті?
Завдання 4
Знайдіть у промовах Креонта 2 приклади риторичних прийомів (гіпербола / антитеза / апеляція до страху / шантаж покарання) і поясніть, як це впливає на публіку (хор / стражі).
Завдання 5
Незавершені речення (обери одне, допиши 2–3 фрази):
- «Після сьогоднішньої сцени я інакше бачу відповідальність лідера, бо…»
- «Межа між законом і справедливістю у цій сцені проходить там, де…»
- «Найсильніший момент епісодію для мене — …, бо …»
ТЕКСТ ПʼЄСИ:
АНТІГОНА
Софокл
Переклад Бориса Тена
Епісодій другий
СТРАЖ
Ось та, що злочин учинить насмілилась
385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і до речі вийшов з свого дому від.
КРЕОНТ
Що сталось? І чому до речі вийшов я?
СТРАЖ
Не слід, державче, зарікатись смертному,
Щоб клятва та не виявилась хибною.
390] От клявся ж я до тебе не вертатися,
Погроз твоїх злякавшись, але кращою
За втіхи всі є радість несподівана.
І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,
І дівчину, що учинила похорон,
395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —
Не інший хто, а тільки я застав її.
Тепер, державче, як захочеш, сам суди
На злочині упійману, мене ж звільни
400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.
КРЕОНТ
Яким же чином, де її захоплено?
СТРАЖ
Вона ховала тіло,— от і все тобі.
КРЕОНТ
Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?
СТРАЖ
Па власні очі бачив, як покійника
405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?
КРЕОНТ
Та як же ти побачив, де застав її?
СТРАЖ
Не так було. Коли вернувсь на варту я
І розповів, як страшно ти загрожуєш,
омели ми пил, який вкривав померлого,
410] Відкрили труп, що починає гнити вже,
І так на ближнім посідали пагорку,
Щоб з вітром смороду на нас не віяло.
А засинав хто, то один ми одного
Міцною підбадьорювали лайкою.
415] Так час минав, аж поки в небі чистому
Вогнистим колом сонце не розжеврілось
І припікати стало. Раптом вихор знявсь,
Напастю небо й землю обіймаючи,
Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,
420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,
Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.
Коли все заспокоїлось, побачили
Ми дівчину — стогнала й гірко плакала
Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє
425] Порожнім і постіль осиротілою.
Схилившися над тілом непохованим,
Вона ридала тужно, проклинаючи
Усіх, що так із мертвого знущалися.
І от, сухого взявши пилу в пригорщі
430] І міднокутий глечик знявши високо,
Трикратним узливанням труп вшановує.
Ми кинулись до дівчини й затримали,
Але вона нітрохи не злякалася.
Про цей і попередній злочин ми її
435] Допитуєм — вона не відмовляється.
Мені ж і гірко стало й разом солодко:
Що сам я зможу лиха вже уникнути —
Приємно, а комусь біду накликати —
Це прикро. Та звичайно, лихо іншого
440] Не так мене обходить, як рятунок мій.
КРЕОНТ
Ти що так низько похилила голову,
Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?
АНТІГОНА
Нічого не перечу — я зробила це.
КРЕОНТ
(до стража)
Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —
445] Тепер ти вільний від обвинувачення.
(До Антігони).
А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.
Ти знала, що робить це заборонено?
АНТІГОНА
Так… Як не знати? Скрізь це оголошено.
КРЕОНТ
І все ж наказ переступить посміла ти?
АНТІГОНА
450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,
І не богів підземних правда вічная,
Що всі закони людям установлює.
Не знала я, що смертних розпорядження
Такі могутні, щоб переступать могли
455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.
Його не вчора, не сьогодні створено,
Коли з’явивсь він — вже ніхто не відає.
Не хтіла я, людських велінь страхаючись,
Відповідати потім перед вічними
460] Богами. Що умру, хіба не знаю я
І без твоїх наказів? А раніш часу
Умерти — це за благо я вважатиму.
Тому, для кого в смутку безнастанному
Усе життя минає, чи не благо — смерть?
465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій
Сумного. От коли б я сина матері
Моєї залишила непохованим,
Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.
А як назвеш дурною, то скажу тобі —
470] Чи не дурний мене винує в дурості.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Завзята, видно, донька, як і батько був
Завзятий духом,— лихо не страшить її.
КРЕОНТ
Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,
Той падає раніше, найміцнішу сталь,
475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.
Відомо й те — коневі норовистому
Гамує шал мала вузда. Хто в рабському
Ярмі, тому нема чим величатися.
480] Вона себе явила й тим зухвалого,
Що мій наказ переступити зважилась.
Зухвальство ж друге, додане до першого,-
Цим хвастати і в вічі нам сміятися.
Не я — вона була б тоді мужчиною,
485] Якби сваволя дурно їй минулася.
Хай це й дочка сестри моєї рідної,
Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,
Ні їй тяжкої кари не уникнути,
Ані сестрі її. Адже однаково
490] Обидві похованням завинили тим.
Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,
Вона, мов божевільна, у нестямі вся.
Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,
Та сам себе вже власним серцем викрив він.
495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,
Свою провину пнеться ще й прикрасити.
АНТІГОНА
Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?
КРЕОНТ
Нічого більше, досить і цього мені.
АНТІГОНА
Чого ж спинився? Як мені слова твої
500] Не милі, і не стануть вже милішими,
Так і тобі не до вподоби вчинок мій.
Чи то ж мені ще треба слави вищої,
Ніж свого брата поховати рідного?
І всі б мене схвалили, знаю добре я,
505] Якби їм острах язика не сковував.
Чи не найкраще з багатьох царевих прав —
Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.
КРЕОНТ
З усіх кадмейців ти одна так думаєш.
АНТІГОНА
Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.
КРЕОНТ
510] А думать з ними не в одно — не соромно?
АНТІГОНА
Чи ж сором — брата вшанувати рідного!
КРЕОНТ
А той, кого убив він, чи не брат тобі?
АНТІГОНА
Так, брат він — від одного батька й матері.
КРЕОНТ
Чому ж його так само не вшановуєш?
АНТІГОНА
515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.
КРЕОНТ
То ти із ним рівняєш нечестивого?
АНТІГОНА
Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.
КРЕОНТ
Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.
АНТІГОНА
Обох закон Аїда робить рівними.
КРЕОНТ
520] Там честь лихим і добрим не однакова.
АНТІГОНА .
Хто зна, чи так це під землею діється?
КРЕОНТ
Не буде і по смерті друга з ворога.
АНТІГОНА
Любить я народилась, не ненавидіть.
КРЕОНТ
Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,
525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —
Гірко плаче вона за своєю сестрою,
Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,
їй рожеві спотворює лиця прекрасні,
530] Сліз потоками їх оросивши.
КРЕОНТ
(до Ісмени)
Ти, що в мій дім закралася єхидною,
Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,
Що годував дві мого трону пагуби,-
Кажи, чи брала в похороні участь ти,
535] Чи поклянешся, що того й не відала?
ІСМЕНА
Я винна і, якщо сестра погодиться,
Прийнять готова й кару за провину ту.
АНТІГОНА
Ні, сестро, та й було б несправедливо це —
Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.
ІСМЕНА
640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я
Глибінь твого страждання переплинути.
АНТІГОНА
Всю правду лиш боги підземні відають.
Тих не люблю, хто любить на словах лише.
ІСМЕНА
О сестро, не безчесть мене й дозволь мені
545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.
АНТІГОНА
Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,
Не став своїм.
Доволі, коли я умру.
ІСМЕНА
Та як же, люба, я без тебе житиму?
АНТІГОНА
Спитай Креонта, що йому годила ти.
ІСМЕНА
550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.
АНТІГОНА
Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.
ІСМЕНА
То чим тепер я можу послужить тобі?
АНТІГОНА
Рятуй себе, удасться — не позаздрю я.
ІСМЕНА
Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?
АНТІГОНА
555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.
ІСМЕНА
Що в мислях мала, все тобі сказала я.
АНТІГОНА
Ми неоднаково з тобою мислили.
ІСМЕНА
Але з тобою рівно завинили ми.
АНТІГОНА
Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа
560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.
КРЕОНТ
Вони обидві, мабуть, збожеволіли,
Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.
ІСМЕНА
Та як, державче, розуму не втратити,
Зазнавши стільки лиха нездоланного.
КРЕОНТ
565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!
ІСМЕНА
Як я без неї в самотині житиму?
КРЕОНТ
За неї не турбуйся — вже нема її.
ІСМЕНА
Невже ти стратиш наречену синову?
КРЕОНТ
Є ще й багато інших нив для оранки.
ІСМЕНА
570] Але такої близької не знайде він.
КРЕОНТ
Не хочу жінки синові поганої.
АНТІГОНА
Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.
КРЕОНТ
Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Невже в свого ти сина відбереш її?
КРЕОНТ
575] Ні, Аїд скасує це одруження.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.
КРЕОНТ
Й мені здається. Відведіть негайно їх
У дім мій, стражі. Хай вони під вартою
Обидві там посидять по-жіночому.
580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,
Коли Аїд на їх життя чигатиме.
Стражі виводять Антігону й Ісмену.
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!
Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,
Не уникнуть горя,
аж поки той рід загине.
Фракійським вітром гнані вдаль,
Так морські біжать вали
І з вирової темряви підііодної
Піску виносять накип чорпий,
Аж гудуть від хвиль грізних
І тяжко стогнуть скелі прибережні.
Антистрофа 1
Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній
595] Споконвіку падає лихо за лихом,
Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,
І не знайти рятунку їм.
От і парость юну цю —
Едіпового дому промінь сяючий —
Уже й її скосить готовий
Бога тьми нещадний серп —
Безумства жертву й гордої сваволі.
Строфа 2
Зевсе, владу і міць твою
605] Не здолає людська зухвалість,
Ні сон-можновлад,
ні місяців божистих
Незмінно-невтомний хід.
Вічний владар,
старості ти не знаєш,-
На яснім Олімпі
610] Світла твоя оселя,
І в минулім, і в майбутнім
Панує один закон:
Не перейти людині
Шляхами життя
без тягарів недолі.
Антистрофа 2
615] Втіху для багатьох людей
Всеосяжна дає надія,
А для багатьох —
це лиш пуста омана.
Не ждавши лихих негод,
Раптом ступню
палиш об грань пекучу.
620] Недаремно славне
Мовить прислів’я мудре:
Хто лихе вважає добрим,
Того вже ведуть боги
На манівці безтямні,-
625] Недовго йому
ждать тягарів недолі.
Он виходить Гемон, із потомства твого
Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить
Нареченої доля, судьба Антігони,
І в печалі гіркій
630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?
Урок 22. Тема. Софокл. “Антігона”. Епісодій 2
- трагедія;
- епісодії;
- Антігона;
- Креонт.
«Два закони — одне рішення»
Прочитай.
A) «Держава має право вимагати підкорення її законам».
B) «Є вищі, неписані закони, що стоять над людськими».
Обери позицію й одним реченням поясни свій вибір.
Завдання 1
Працюючи в групах –
- 1. Позначте в тексті рядки, які є відповіддю на запитання нижче (напишіть номер запитання поруч із рядками). Запишіть коротко відповідь своїми словами (див. Додаток 1).
- 2. Запишіть швидкий підсумок сцени за схемою (“Сцена одним реченням”, див. Додаток 1):
- Хтось – Хто є головними персонажами в цій сцені?
- Хотів – Чого вони прагнуть?
- Але – Що заважає їм досягти бажаного?
- Отже – Чим завершується сцена?
Головна вимога: відповідь має складатися з одного речення — так, лише одного! І це точно можливо! 🙂
Додаток 1. Запитання до епісодію 2
- Що побачив вартовий на власні очі?
____________________________________________________________________________________________________ - Як Антігона реагує на звинувачення?
____________________________________________________________________________________________________ - Яку думку висловлює хораг після слів Антігони?
____________________________________________________________________________________________________ - У чому звинувачує Антігону Креонт?
____________________________________________________________________________________________________ - Що думає Антігона про ставлення мешканців Фів?
____________________________________________________________________________________________________ - Що просить Ісмена?
____________________________________________________________________________________________________ - Хто наречений Антігони, і чому це ускладнює ситуацію?
____________________________________________________________________________________________________ - Чому Креонт вирішує ув’язнити обох сестер?
____________________________________________________________________________________________________
🟢 Сцена одним реченням:
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Завдання 2
“Читання зблизька”. Виконай завдання.
Завдання 3
Під час читання «Антігони» звертай увагу на різні точки зору щодо центральних тем, наведених нижче, та записуй ідеї / цитати / аналіз на відповідні сторінки:
- Сам Полінік;
- Дії Антігони щодо поховання Полініка;
- Закон і лідерство Креонта;
- Сама Антігона.
Хоча більшість точок зору розкриваються на початку п’єси, деякі — як-от точка зору Гемона — з’являться лише в наступних сценах. Деякі персонажі можуть не мати яскраво вираженої позиції з кожного питання, тому цілком нормально залишити частину блоків порожніми, якщо потрібно (див. Додаток 2).
Додаток 2
Завдання 3
«Етична дилема Ісмени»
У парах розіграйте коротку сцену з моменту, де Ісмена пропонує розділити вину (ряд. 540–560).
- Варіант А: Ісмена наполягає на співвідповідальності → чим це змінює уявлення про справедливість?
- Варіант B: Антігона відмовляє → чому?
Напиши 1–2 речення висновку: чи можливе «постфактум» героїзування співучасті?____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Завдання 4
Знайди в промовах Креонта 2 приклади риторичних прийомів (гіпербола / антитеза / апеляція до страху / шантаж покарання) і поясни, як це впливає на публіку (хор / стражі).
Завдання 5
Незавершені речення (обери одне, допиши 2–3 фрази):
- «Після сьогоднішньої сцени я інакше бачу відповідальність лідера, бо…»
- «Межа між законом і справедливістю у цій сцені проходить там, де…»
- «Найсильніший момент епісодію для мене — …, бо …»
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ТЕКСТ ПʼЄСИ:
АНТІГОНА
Софокл
Переклад Бориса Тена
Епісодій другий
СТРАЖ
Ось та, що злочин учинить насмілилась
385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і до речі вийшов з свого дому від.
КРЕОНТ
Що сталось? І чому до речі вийшов я?
СТРАЖ
Не слід, державче, зарікатись смертному,
Щоб клятва та не виявилась хибною.
390] От клявся ж я до тебе не вертатися,
Погроз твоїх злякавшись, але кращою
За втіхи всі є радість несподівана.
І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,
І дівчину, що учинила похорон,
395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —
Не інший хто, а тільки я застав її.
Тепер, державче, як захочеш, сам суди
На злочині упійману, мене ж звільни
400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.
КРЕОНТ
Яким же чином, де її захоплено?
СТРАЖ
Вона ховала тіло,— от і все тобі.
КРЕОНТ
Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?
СТРАЖ
Па власні очі бачив, як покійника
405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?
КРЕОНТ
Та як же ти побачив, де застав її?
СТРАЖ
Не так було. Коли вернувсь на варту я
І розповів, як страшно ти загрожуєш,
омели ми пил, який вкривав померлого,
410] Відкрили труп, що починає гнити вже,
І так на ближнім посідали пагорку,
Щоб з вітром смороду на нас не віяло.
А засинав хто, то один ми одного
Міцною підбадьорювали лайкою.
415] Так час минав, аж поки в небі чистому
Вогнистим колом сонце не розжеврілось
І припікати стало. Раптом вихор знявсь,
Напастю небо й землю обіймаючи,
Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,
420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,
Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.
Коли все заспокоїлось, побачили
Ми дівчину — стогнала й гірко плакала
Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє
425] Порожнім і постіль осиротілою.
Схилившися над тілом непохованим,
Вона ридала тужно, проклинаючи
Усіх, що так із мертвого знущалися.
І от, сухого взявши пилу в пригорщі
430] І міднокутий глечик знявши високо,
Трикратним узливанням труп вшановує.
Ми кинулись до дівчини й затримали,
Але вона нітрохи не злякалася.
Про цей і попередній злочин ми її
435] Допитуєм — вона не відмовляється.
Мені ж і гірко стало й разом солодко:
Що сам я зможу лиха вже уникнути —
Приємно, а комусь біду накликати —
Це прикро. Та звичайно, лихо іншого
440] Не так мене обходить, як рятунок мій.
КРЕОНТ
Ти що так низько похилила голову,
Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?
АНТІГОНА
Нічого не перечу — я зробила це.
КРЕОНТ
(до стража)
Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —
445] Тепер ти вільний від обвинувачення.
(До Антігони).
А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.
Ти знала, що робить це заборонено?
АНТІГОНА
Так… Як не знати? Скрізь це оголошено.
КРЕОНТ
І все ж наказ переступить посміла ти?
АНТІГОНА
450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,
І не богів підземних правда вічная,
Що всі закони людям установлює.
Не знала я, що смертних розпорядження
Такі могутні, щоб переступать могли
455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.
Його не вчора, не сьогодні створено,
Коли з’явивсь він — вже ніхто не відає.
Не хтіла я, людських велінь страхаючись,
Відповідати потім перед вічними
460] Богами. Що умру, хіба не знаю я
І без твоїх наказів? А раніш часу
Умерти — це за благо я вважатиму.
Тому, для кого в смутку безнастанному
Усе життя минає, чи не благо — смерть?
465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій
Сумного. От коли б я сина матері
Моєї залишила непохованим,
Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.
А як назвеш дурною, то скажу тобі —
470] Чи не дурний мене винує в дурості.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Завзята, видно, донька, як і батько був
Завзятий духом,— лихо не страшить її.
КРЕОНТ
Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,
Той падає раніше, найміцнішу сталь,
475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.
Відомо й те — коневі норовистому
Гамує шал мала вузда. Хто в рабському
Ярмі, тому нема чим величатися.
480] Вона себе явила й тим зухвалого,
Що мій наказ переступити зважилась.
Зухвальство ж друге, додане до першого,-
Цим хвастати і в вічі нам сміятися.
Не я — вона була б тоді мужчиною,
485] Якби сваволя дурно їй минулася.
Хай це й дочка сестри моєї рідної,
Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,
Ні їй тяжкої кари не уникнути,
Ані сестрі її. Адже однаково
490] Обидві похованням завинили тим.
Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,
Вона, мов божевільна, у нестямі вся.
Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,
Та сам себе вже власним серцем викрив він.
495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,
Свою провину пнеться ще й прикрасити.
АНТІГОНА
Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?
КРЕОНТ
Нічого більше, досить і цього мені.
АНТІГОНА
Чого ж спинився? Як мені слова твої
500] Не милі, і не стануть вже милішими,
Так і тобі не до вподоби вчинок мій.
Чи то ж мені ще треба слави вищої,
Ніж свого брата поховати рідного?
І всі б мене схвалили, знаю добре я,
505] Якби їм острах язика не сковував.
Чи не найкраще з багатьох царевих прав —
Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.
КРЕОНТ
З усіх кадмейців ти одна так думаєш.
АНТІГОНА
Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.
КРЕОНТ
510] А думать з ними не в одно — не соромно?
АНТІГОНА
Чи ж сором — брата вшанувати рідного!
КРЕОНТ
А той, кого убив він, чи не брат тобі?
АНТІГОНА
Так, брат він — від одного батька й матері.
КРЕОНТ
Чому ж його так само не вшановуєш?
АНТІГОНА
515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.
КРЕОНТ
То ти із ним рівняєш нечестивого?
АНТІГОНА
Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.
КРЕОНТ
Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.
АНТІГОНА
Обох закон Аїда робить рівними.
КРЕОНТ
520] Там честь лихим і добрим не однакова.
АНТІГОНА .
Хто зна, чи так це під землею діється?
КРЕОНТ
Не буде і по смерті друга з ворога.
АНТІГОНА
Любить я народилась, не ненавидіть.
КРЕОНТ
Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,
525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —
Гірко плаче вона за своєю сестрою,
Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,
їй рожеві спотворює лиця прекрасні,
530] Сліз потоками їх оросивши.
КРЕОНТ
(до Ісмени)
Ти, що в мій дім закралася єхидною,
Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,
Що годував дві мого трону пагуби,-
Кажи, чи брала в похороні участь ти,
535] Чи поклянешся, що того й не відала?
ІСМЕНА
Я винна і, якщо сестра погодиться,
Прийнять готова й кару за провину ту.
АНТІГОНА
Ні, сестро, та й було б несправедливо це —
Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.
ІСМЕНА
640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я
Глибінь твого страждання переплинути.
АНТІГОНА
Всю правду лиш боги підземні відають.
Тих не люблю, хто любить на словах лише.
ІСМЕНА
О сестро, не безчесть мене й дозволь мені
545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.
АНТІГОНА
Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,
Не став своїм.
Доволі, коли я умру.
ІСМЕНА
Та як же, люба, я без тебе житиму?
АНТІГОНА
Спитай Креонта, що йому годила ти.
ІСМЕНА
550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.
АНТІГОНА
Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.
ІСМЕНА
То чим тепер я можу послужить тобі?
АНТІГОНА
Рятуй себе, удасться — не позаздрю я.
ІСМЕНА
Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?
АНТІГОНА
555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.
ІСМЕНА
Що в мислях мала, все тобі сказала я.
АНТІГОНА
Ми неоднаково з тобою мислили.
ІСМЕНА
Але з тобою рівно завинили ми.
АНТІГОНА
Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа
560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.
КРЕОНТ
Вони обидві, мабуть, збожеволіли,
Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.
ІСМЕНА
Та як, державче, розуму не втратити,
Зазнавши стільки лиха нездоланного.
КРЕОНТ
565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!
ІСМЕНА
Як я без неї в самотині житиму?
КРЕОНТ
За неї не турбуйся — вже нема її.
ІСМЕНА
Невже ти стратиш наречену синову?
КРЕОНТ
Є ще й багато інших нив для оранки.
ІСМЕНА
570] Але такої близької не знайде він.
КРЕОНТ
Не хочу жінки синові поганої.
АНТІГОНА
Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.
КРЕОНТ
Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Невже в свого ти сина відбереш її?
КРЕОНТ
575] Ні, Аїд скасує це одруження.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.
КРЕОНТ
Й мені здається. Відведіть негайно їх
У дім мій, стражі. Хай вони під вартою
Обидві там посидять по-жіночому.
580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,
Коли Аїд на їх життя чигатиме.
Стражі виводять Антігону й Ісмену.
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!
Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,
Не уникнуть горя,
аж поки той рід загине.
Фракійським вітром гнані вдаль,
Так морські біжать вали
І з вирової темряви підііодної
Піску виносять накип чорпий,
Аж гудуть від хвиль грізних
І тяжко стогнуть скелі прибережні.
Антистрофа 1
Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній
595] Споконвіку падає лихо за лихом,
Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,
І не знайти рятунку їм.
От і парость юну цю —
Едіпового дому промінь сяючий —
Уже й її скосить готовий
Бога тьми нещадний серп —
Безумства жертву й гордої сваволі.
Строфа 2
Зевсе, владу і міць твою
605] Не здолає людська зухвалість,
Ні сон-можновлад,
ні місяців божистих
Незмінно-невтомний хід.
Вічний владар,
старості ти не знаєш,-
На яснім Олімпі
610] Світла твоя оселя,
І в минулім, і в майбутнім
Панує один закон:
Не перейти людині
Шляхами життя
без тягарів недолі.
Антистрофа 2
615] Втіху для багатьох людей
Всеосяжна дає надія,
А для багатьох —
це лиш пуста омана.
Не ждавши лихих негод,
Раптом ступню
палиш об грань пекучу.
620] Недаремно славне
Мовить прислів’я мудре:
Хто лихе вважає добрим,
Того вже ведуть боги
На манівці безтямні,-
625] Недовго йому
ждать тягарів недолі.
Он виходить Гемон, із потомства твого
Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить
Нареченої доля, судьба Антігони,
І в печалі гіркій
630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?
Ділись та обговорюй важливе