Урок 25. Тема. Спостереження. Які історії може розповісти художній репортаж?
Матеріал
Тема. Спостереження. Які історії може розповісти художній репортаж?
Урок 25
Онлайн-посібник «Репортаж&крапка» від медіа Reporters (фрагменти).
Стаття Олі Русіної «Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції».
- Художній репортаж
- Види репортажу
- Польська школа репортажу
В онлайн-посібнику «Репортаж&крапка» автори пишуть, що репортаж може бути різним. Є щонайменше сім підвидів цього жанру:
- вербатум, або монолог (текст побудований винятково на прямій мові героя / їв);
- подієвий (репортер розповідає про подію, яка відбувається зараз);
- портретний (текст побудований довкола рис головного героя);
- проблемний (репортаж розповідає про загальну проблему через конкретний випадок);
- репортаж-розслідування (журналіст глибше розбирається в проблемі, шукає винних і шляхи вирішення, але пише за законами репортажу);
- репортаж-реконструкція (репортер сам не є очевидцем подій, але реконструює їх у тексті, спираючись на спогади героїв та / чи архівні матеріали);
- репортаж-перевтілення (журналіст занурюється в певне середовище, часто не розкриваючи своєї особи).
Поступово ми розглянемо різні види репортажів. Поміркуй, який підвид цього жанру тобі було б почитати найцікавіше? І чому?
Завдання 1
Розглянь обкладинки книжок художніх репортажів польських авторів, поміркуй, про що могли б розповідати ці книжки. Підбери до кожної обкладинки — анотацію. Свій вибір поясни.
Дружня порада вчителю
Правильні відповіді:
1 — Ізабела Мейза, Вітольд Шабловський «Наша маленька ПНР»
2 — Маріуш Щиґел «Зроби собі рай»
3 — Войцех Тохман «Ти наче камінь їла»
4 — Ришард Капусцінський «Гебан»
- Пропонована книга — це зразок репортажу перевтілення, досить рідкісного жанру у світовій літературі й зовсім відсутнього в українській. Автори на півроку перенеслись у Польську народну Республіку: відмовилися від мобільного, комп’ютерів, інтернету, супермаркетів та бутиків, почали наслідувати життєві модуси з тих часів. Автори намагалися відповісти собі на запитання: що Польща здобула з поваленням комунізму, а що втратила?
- Книга присвячена сучасній Чехії: її культурі, історії, менталітету. Автор описує життя ключових фігур чеської культури, їхнє життя та світогляд. Стиль автора належить до кращих зразків польської репортажистики. Книга розрахована на богемістів, чехофілів, усіх, хто цікавиться запропонованою тематикою.
- Книжку-репортаж присвячено війні в Боснії та Герцеговині 1992–1995 років. Автор оповідає про повоєнний час, коли група науковців на чолі з доктором Евою шукає масові поховання мусульман, убитих під час «етнічних чисток». Рідні загиблих їздять за експедицією, маючи надію в якомусь із численних могильників знайти останки сина, чоловіка, брата, батька… – і пригадують, переповідають, наче щодня заново переживаючи свої трагедії.
- Найвідоміший польський репортажист і загалом один із найбільш читаних польських авторів у світі рано чи пізно мусив, за власним зізнанням, нарешті наважитись увійти до річки, яка відділяє журналістику від заснованої на фактах літератури. Що він і зробив у книжці, присвяченій Африці, якої насправді немає. Зате є вбивчі пустелі й життєдайні ріки, непролазні джунглі й безмежні савани з усіма їхніми екзотичними тваринами й рослинами. Але передовсім є люди, які тисячоліттями ведуть боротьбу за виживання в найнесприятливіших умовах. Ось про все це, бачене на власні очі, і розповідає сповненим співчуття голосом автор.
Завдання 2
Українські репортажисти багато в чому взоруються на польську школу репортажу. Це повʼязано із великою традицією та відомими представниками цього жанру в Польщі, тим, що у 2000-2010-х в Україні зʼявились переклади польських репортів та багато іншого. Прочитай фрагменти статті Олі Русіної «Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції» та виконай післятекстові завдання.
Дружня порада вчителю
В уроці подано скорочену версію статті, однак ви з учнями можете прочитати повну, а також виконати додаткове завдання перед цим — проаналізувати обкладинки репортажів, про які йдеться в тексті, щоб сформувати свої припущення про ці тексти.
Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції
«Польська школа репортажу» — так поляки самі називають царину цього жанру на межі літератури й журналістики; разом з тим, у Польщі є і противники такого визначення, котрі кажуть, що нічого аж настільки окремішного, щоб називати його «школою», у польському репортажі немає. Безперечне одне — репортаж у цій країні став важливою частиною культури, виокремився, певною мірою інституціоналізувався, здобув своїх класиків та послідовників, а ще — окремий дослідницький осередок в одному з найбільших університетів, Фундацію, власну кав’ярню та видавництво.Так, при Варшавському університеті діє Лабораторія репортажу, заснована відомим журналістом Мареком Маллером: осередок післядипломного навчання і заразом центр наукових досліджень, присвячених репортажеві. Окрім цього, вихідці з «Ґазети Виборчої» Маріуш Щиґєл, Войцех Тохман та Павел Ґозлінський у тій же Варшаві створили Фундацію «Інститут репортажу». Тут також є свій освітній осередок — річна Школа репортажу.
Зрештою, навіть сама «Ґазета Виборча», а конкретно — «Великий формат», її додаток, що виходить щочетверга і присвячений репортажам, став класичним «репортажним осередком», передусім у зв’язку з людьми, які там працювали чи працюють, і в якій між старшим та молодшим поколінням відбувався обмін знаннями та досвідом – така собі «тяглість традиції», як це назвали б схильні до патетичності дослідники. Легенда польської репортажистики Ганна Краль колись особисто там приймала на роботу (може ще не легендарного, але одного з ключових сьогодні) Маріуша Щиґєла, Маріуш Щиґєл через роки приймав на роботу ще одного відомого сучасного репортера Вітольда Шабловського тощо. Таким чином навколо «Великого формату» утворилося широке професійне середовище: багато сучасних польських репортерів друкувалися, так чи інакше були пов’язані з «Великим Форматом».
У сучасній Польщі репортаж є дуже популярним жанром (видавати репортажі — престижно, особливо для молодих авторів), звідси — велика кількість людей, що цим займаються, і великий спектр тем, який вдається охопити.
Павел Пєньонжек, що спеціалізується на військових конфліктах і написав дві книги про війну на Донбасі («Вітання з Новоросії» та «Війна, що нас змінила»), тепер пише репортажі з Сирії. Перу Войцеха Тохмана належать одні з найвідоміших польських репортажів про повоєнну Боснію («Ти наче камінь їла»), життя найбідніших кварталів столиці Філіпін («Елі-Елі») та геноцид у Руанді («Сьогодні намалюємо смерть»). Буває й таке, що візитної карткою репортера стає лише одна країна: найпоказовіший приклад — Маріуш Щиґєл, що спеціалізується на Чехії (книги «Ґоттленд», «Зроби собі рай» тощо). Вітольд Шабловський за своє «географічне захоплення» вважає Туреччину («Убивця з міста абрикосів»), хоча й він пише не лише про цю країну: Шабловський захоплюється пострадянськими країнами, а також написав цікаву книгу про Волинь — «Кулемети й вишні».
***
У Польщі прийнято вважати, що головною причиною формування популярної репортажної традиції були комуністичні часи. Тоді репортаж міг під личиною опису буденного сьогодення маскувати жорстку критику режиму, яку б не помітила і пропустила цензура. Описуючи як приклад ситуацію в одному з численних містечок, автор міг алегорично вмістити зауваги на тему загального стану країни. Це спонукало репортерів бути вигадливими і майстерними у формі, а також надавати тексту цікавого літературного виміру, який би заохочував читачів текст читати, а цензорів — сприймати його не як чисту критичну публіцистику, а й як «щось середнє між публіцистикою та літературою».
Разом із тим сьогодні дедалі частіше з’являється пов’язане з вищеописаною традицією питання про межі (література-публіцистика), які може дозволити собі репортаж. Художній репортаж узагалі важко визначити однозначно: наприклад, одну з книг Маріуша Щиґла, «Ґоттланд», у польському виданні називають збіркою репортажів, у німецькому — збіркою оповідань, а у французькому — збіркою есеїв. Репортери за свої тексти отримують поруч із журналістськими відзнаками (нагородою за літературний репортаж імені Ришарда Капусцінського, нагородою Grand Press) власне літературні премії (наприклад, нагороду Nike чи нагороду імені Беати Павляк).Тим часом критики «польської школи репортажу» у самій Польщі за головну його ваду вважають якраз надмірну літературність, застосування прийомів — алегорій, поєднання кількох героїв в одного тощо — властивих якраз більше літературі, ніж журналістиці, а разом з тим — занедбання фактчекінгу й вірності деталям. Польський репортаж доволі вільно почувається в цих межах. Ще Ришарда Капусцінського звинувачували в тому, що він не нотує нічого і не використовує диктофона, розмовляючи зі своїми героями, а записує все з пам’яті вже після зустрічі; свого часу репортерові також закидали, що він удавався до гіперболізації і прикрашання тексту. Подібні звинувачення трапляються в польській репортажистиці і сьогодні.
У 2014 році після виходу репортажу «Довгий фільм про любов. Повернення Броуд-пік» герої тексту звинуватили його автора Яцека Хуґо-Бадера у непрофесіоналізмі та вигадках. «Довгий фільм про любов» — це художній репортаж про подорож альпіністів до Каракорум (гірського хребту на межі Пакистану, Індії та Китаю) з метою забрати додому тіла двох своїх загиблих товаришів. Брат одного із загиблих, який керував цією експедицією, потім публічно заявляв, що Хуґо-Бадер перекручував факти та припускався неточностей, а то й узагалі заважав своїм супутникам, нехтуючи їхніми інтересами заради власних амбіцій і наражаючи їх на небезпеку. Сам репортер потім визнав, що в книжці справді описані діалоги, свідками яких він не був. Зокрема, це розмова двох загиблих альпіністів на вершині. «Я вигадав цей діалог, бо не мав іншого виходу. Я міг тільки використати всі мої знання про героїв, щоб збудувати цей діалог», — сказав Хуґо-Бадер в одному з інтерв’ю на цю тему.
Тим часом репортаж розвивається й шукає нових форм. У Польщі, слідом за країнами Заходу, поступово набирає популярності мультимедійний, або ж інтерактивний, репортаж — якщо «класичний» залишається в книгах і друкованих медіа, частково — на радіо та телебаченні, то мультимедійний стає головним чином справою інтернет-видань. Звук, картинка і відео, що з’являють в інтерактивних репортажах, покликані не перебрати на себе вагу тексту, але доповнити його: дати читачеві змогу почути та побачити те, що чув та бачив автор; зрештою, зробити увесь текст більш захопливим змістовно і візуально. Наразі виглядає на те, що мультимедійний репортаж знайде свою нішу в репортажній традиції і розвиватиметься паралельно із «класичними» текстами цього ґатунку.
Джерело: https://litakcent.online/2018/07/11/polska_reportarzystyka-1/
Проаналізуй висловлювання про репортаж. Познач ті, що не вимагають редагування. Відредагуй, спираючись на текст статті, некоректні формулювання.
- «Польська школа репортажу» — це окремий навчальний заклад, де учать писати художні репортажі.
- У Лабораторії репортажу при Варшавському університеті займаються дослідницькою діяльністю та гуртують навколо себе дипломованих фахівців-репортажистів.
- У Польщі велике професійне середовище репортажистів утворилося навколо щотижневої періодики.
- Репортажі у Польщі видають великими тиражами.
- Репортер завжди має обирати одну країну, яка стає його темою і на якій він спеціалізується.
- Репортаж розвинувся в комуністичні часи, оскільки міг завуальовано говорити про більші проблеми у країні.
- Репортаж може бути оповіданням, есеєм, журналістським текстом.
- Надмірна літературність — те, що шкодить репортажу.
- Художній репортаж передбачає, що частину оповіді можна вигадати і дофантазувати, як це зробив Яцек Хуґо-Бадер.
- Репортаж може існувати у різних діджитал формах, а не лише на папері.
Чи цікаво тобі було б прочитати якийсь із репортажів, про які ми говорили на уроці? Який?
Тема. Спостереження. Які історії може розповісти художній репортаж?
Урок 25
Онлайн-посібник «Репортаж&крапка» від медіа Reporters (фрагменти).
Стаття Олі Русіної «Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції».
- Художній репортаж
- Види репортажу
- Польська школа репортажу
В онлайн-посібнику «Репортаж&крапка» автори пишуть, що репортаж може бути різним. Є щонайменше сім підвидів цього жанру:
- вербатум, або монолог (текст побудований винятково на прямій мові героя / їв);
- подієвий (репортер розповідає про подію, яка відбувається зараз);
- портретний (текст побудований довкола рис головного героя);
- проблемний (репортаж розповідає про загальну проблему через конкретний випадок);
- репортаж-розслідування (журналіст глибше розбирається в проблемі, шукає винних і шляхи вирішення, але пише за законами репортажу);
- репортаж-реконструкція (репортер сам не є очевидцем подій, але реконструює їх у тексті, спираючись на спогади героїв та / чи архівні матеріали);
- репортаж-перевтілення (журналіст занурюється в певне середовище, часто не розкриваючи своєї особи).
Поступово ми розглянемо різні види репортажів. Поміркуй, який підвид цього жанру тобі було б почитати найцікавіше? І чому?
Завдання 1
Розглянь обкладинки книжок художніх репортажів польських авторів, поміркуй, про що могли б розповідати ці книжки. Підбери до кожної обкладинки — анотацію. Свій вибір поясни.
- Пропонована книга — це зразок репортажу перевтілення, досить рідкісного жанру у світовій літературі й зовсім відсутнього в українській. Автори на пів року перенеслись до Польської Народної Республіки: відмовилися від мобільного, комп’ютерів, інтернету, супермаркетів та бутіків, почали наслідувати життєві модуси з тих часів. Автори намагалися відповісти собі на запитання: що Польща здобула з поваленням комунізму, а що втратила?
- Книга присвячена сучасній Чехії: її культурі, історії, менталітету. Автор описує життя ключових фігур чеської культури, їхнє життя та світогляд. Стиль автора належить до кращих зразків польської репортажистики. Книга розрахована на богемістів, чехофілів, усіх, хто цікавиться запропонованою тематикою.
- Книжку-репортаж присвячено війні в Боснії та Герцеговині 1992–1995 років. Автор оповідає про повоєнний час, коли група науковців на чолі з доктором Евою шукає масові поховання мусульман, убитих під час «етнічних чисток». Рідні загиблих їздять за експедицією, маючи надію в якомусь із численних могильників знайти останки сина, чоловіка, брата, батька… – і пригадують, переповідають, наче щодня заново переживаючи свої трагедії.
- Найвідоміший польський репортажист і загалом один із найбільш читаних польських авторів у світі рано чи пізно мусив, за власним зізнанням, нарешті наважитись увійти до річки, яка відділяє журналістику від заснованої на фактах літератури. Що він і зробив у книжці, присвяченій Африці, якої насправді немає. Зате є вбивчі пустелі й життєдайні ріки, непролазні джунглі й безмежні савани з усіма їхніми екзотичними тваринами й рослинами. Але передовсім є люди, які тисячоліттями ведуть боротьбу за виживання в найнесприятливіших умовах. Ось про все це, бачене на власні очі, і розповідає сповненим співчуття голосом автор.
Завдання 2
Українські репортажисти багато в чому взоруються на польську школу репортажу. Це повʼязано із великою традицією та відомими представниками цього жанру в Польщі, тим, що у 2000-2010-х в Україні зʼявились переклади польських репортів та багато іншого. Прочитай фрагменти статті Олі Русіної «Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції» та виконай завдання опісля.
Польська репортажистика: традиції, суперечки, сучасні тенденції
«Польська школа репортажу» — так поляки самі називають царину цього жанру на межі літератури й журналістики; разом з тим, у Польщі є і противники такого визначення, котрі кажуть, що нічого аж настільки окремішного, щоб називати його «школою», у польському репортажі немає. Безперечно одне — репортаж у цій країні став важливою частиною культури, виокремився, певною мірою інституціоналізувався, здобув своїх класиків та послідовників, а ще — окремий дослідницький осередок в одному з найбільших університетів, Фундацію, власну кав’ярню та видавництво.Так, при Варшавському університеті діє Лабораторія репортажу, заснована відомим журналістом Мареком Маллером: осередок післядипломного навчання і заразом центр наукових досліджень, присвячених репортажеві. Окрім цього, вихідці з «Ґазети Виборчої» Маріуш Щиґєл, Войцех Тохман та Павел Ґозлінський у тій же Варшаві створили Фундацію «Інститут репортажу». Тут також є свій освітній осередок: річна Школа репортажу.
Зрештою, навіть сама «Ґазета Виборча», а конкретно — «Великий формат», її додаток, що виходить щочетверга і присвячений репортажам, став класичним «репортажним осередком», передусім у зв’язку з людьми, які там працювали чи працюють, і в якій між старшим та молодшим поколінням відбувався обмін знаннями та досвідом – така собі «тяглість традиції», як це назвали б схильні до патетичності дослідники. Легенда польської репортажистики Ганна Краль колись особисто там приймала на роботу (може ще не легендарного, але одного з ключових сьогодні) Маріуша Щиґєла, Маріуш Щиґєл через роки приймав на роботу ще одного відомого сучасного репортера Вітольда Шабловського тощо. Таким чином навколо «Великого формату» утворилося широке професійне середовище: багато сучасних польських репортерів друкувалися, так чи інакше були пов’язані з «Великим Форматом».
У сучасній Польщі репортаж є дуже популярним жанром (видавати репортажі — престижно, особливо для молодих авторів), звідси — велика кількість людей, що цим займаються, і великий спектр тем, який вдається охопити.
Павел Пєньонжек, що спеціалізується на військових конфліктах і написав дві книги про війну на Донбасі («Вітання з Новоросії» та «Війна, що нас змінила»), тепер пише репортажі з Сирії. Перу Войцеха Тохмана належать одні з найвідоміших польських репортажів про повоєнну Боснію («Ти наче камінь їла»), життя найбідніших кварталів столиці Філіпін («Елі-Елі») та геноцид у Руанді («Сьогодні намалюємо смерть»). Буває й таке, що візитної карткою репортера стає лише одна країна: найпоказовіший приклад — Маріуш Щиґєл, що спеціалізується на Чехії (книги «Ґоттленд», «Зроби собі рай» тощо). Вітольд Шабловський за своє «географічне захоплення» вважає Туреччину («Убивця з міста абрикосів»), хоча й він пише не лише про цю країну: Шабловський захоплюється пострадянськими країнами, а також написав цікаву книгу про Волинь — «Кулемети й вишні».
***
У Польщі прийнято вважати, що головною причиною формування популярної репортажної традиції були комуністичні часи. Тоді репортаж міг під личиною опису буденного сьогодення маскувати жорстку критику режиму, яку б не помітила і пропустила цензура. Описуючи як приклад ситуацію в одному з численних містечок, автор міг алегорично вмістити зауваги на тему загального стану країни. Це спонукало репортерів бути вигадливими і майстерними у формі, а також надавати тексту цікавого літературного виміру, який би заохочував читачів текст читати, а цензорів — сприймати його не як чисту критичну публіцистику, а й як «щось середнє між публіцистикою та літературою».
Разом із тим сьогодні дедалі частіше з’являється пов’язане з вищеописаною традицією питання про межі (література-публіцистика), які може дозволити собі репортаж. Художній репортаж взагалі важко визначити однозначно: наприклад, одну з книг Маріуша Щиґла, «Ґоттланд», у польському виданні називають збіркою репортажів, у німецькому — збіркою оповідань, а у французькому — збіркою есеїв. Репортери за свої тексти отримують поруч із журналістськими відзнаками (нагородою за літературний репортаж імені Ришарда Капусцінського, нагородою Grand Press) власне літературні премії (наприклад, нагороду Nike чи нагороду імені Беати Павляк).Тим часом критики «польської школи репортажу» у самій Польщі за головну його ваду вважають якраз надмірну літературність, застосування прийомів — алегорій, поєднання кількох героїв в одного тощо — властивих якраз більше літературі, ніж журналістиці, а разом з тим — занедбання фактчекінгу й вірності деталям. Польський репортаж доволі вільно почувається в цих межах. Ще Ришарда Капусцінського звинувачували у тому, що він не нотує нічого і не використовує диктофона, розмовляючи зі своїми героями, а записує все з пам’яті вже після зустрічі; свого часу репортерові також закидали, що він удавався до гіперболізації і прикрашання тексту. Подібні звинувачення трапляються в польській репортажистиці й сьогодні.
У 2014 році після виходу репортажу «Довгий фільм про любов. Повернення Броуд-пік» герої тексту звинуватили його автора Яцека Хуґо-Бадера в непрофесіоналізмі та вигадках. «Довгий фільм про любов» — це художній репортаж про подорож альпіністів до Каракорум (гірського хребту на межі Пакистану, Індії та Китаю) з метою забрати додому тіла двох своїх загиблих товаришів. Брат одного із загиблих, який керував цією експедицією, потім публічно заявляв, що Хуґо-Бадер перекручував факти та припускався неточностей, а то й узагалі заважав своїм супутникам, нехтуючи їхніми інтересами заради власних амбіцій і наражаючи їх на небезпеку. Сам репортер потім визнав, що в книжці справді описані діалоги, свідками яких він не був. Зокрема, це розмова двох загиблих альпіністів на вершині. «Я вигадав цей діалог, бо не мав іншого виходу. Я міг тільки використати всі мої знання про героїв, щоб збудувати цей діалог», — сказав Хуґо-Бадер в одному з інтерв’ю на цю тему.
Тим часом репортаж розвивається й шукає нових форм. У Польщі, слідом за країнами Заходу, поступово набирає популярності мультимедійний, або ж інтерактивний, репортаж — якщо «класичний» залишається у книгах і друкованих медіа, частково — на радіо та телебаченні, то мультимедійний стає головним чином справою інтернет-видань. Звук, картинка і відео, що з’являють в інтерактивних репортажах, покликані не перебрати на себе вагу тексту, але доповнити його: дати читачеві змогу почути та побачити те, що чув та бачив автор; зрештою, зробити увесь текст більш захопливим змістовно і візуально. Наразі виглядає на те, що мультимедійний репортаж знайде свою нішу в репортажній традиції й розвиватиметься паралельно із «класичними» текстами цього ґатунку.
Джерело: https://litakcent.online/2018/07/11/polska_reportarzystyka-1/
Проаналізуй висловлювання про репортаж. Познач ті, що не вимагають редагування. Відредагуй, спираючись на текст статті, некоректні формулювання.
- «Польська школа репортажу» — це окремий навчальний заклад, де учать писати художні репортажі.
- У Лабораторії репортажу при Варшавському університеті займаються дослідницькою діяльністю та гуртують навколо себе дипломованих фахівців-репортажистів.
- У Польщі велике професійне середовище репортажистів утворилося навколо щотижневої періодики.
- Репортажі у Польщі видають великими тиражами.
- Репортер завжди має обирати одну країну, яка стає його темою і на якій він спеціалізується.
- Репортаж розвинувся в комуністичні часи, оскільки міг завуальовано говорити про більші проблеми у країні.
- Репортаж може бути оповіданням, есеєм, журналістським текстом.
- Надмірна літературність — те, що шкодить репортажу.
- Художній репортаж передбачає, що частину оповіді можна вигадати і дофантазувати, як це зробив Яцек Хуґо-Бадер.
- Репортаж може існувати у різних діджитал формах, а не лише на папері.
Чи цікаво тобі було б прочитати якийсь із репортажів, про які ми говорили на уроці? Який?
Ділись та обговорюй важливе