Урок 3. Знайомство з «Лісовою піснею» Лесі Українки. Як ми розуміємо природу?
Матеріал
Урок 3. Людина і природа. Знайомство з «Лісовою піснею» Лесі Українки. Як ми розуміємо природу?
- Пролог драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
- Весна
- Драма-феєрія
- Ремарка
- Міфологічні істоти
Весна — це період, коли природа розпочинає новий цикл. З якими змінами довкола у тебе в першу чергує асоціюється весна?
Ми часом кажемо, що природа «прокидається». Тобто мимоволі накладаємо на неї людський досвід. Поміркуй: чому ми вживаємо таке формулювання?
Дружня порада вчителю
У цьому завданні можна підвести до того, що зазвичай ми вдаємося до антропоморфізму, себто накладання людських звичок та властивостей на явища природи, тварин чи предмети, щоб краще зрозуміти світ довкола, перекладаючи те, що відбувається з ним, на наші власні досвіди.
Власне, віра у духів природи, часом теж антропоморфних, також допомагала нашим пращурам зрозуміти навколишній світ.
Завдання 1.
Переглянь фрагмент першої сторінки «Лісової пісні» Лесі Українки та виконай завдання опісля.
- Прочитай примітку із листів Лесі Українки до її матері Ольги Косач (Олени Пчілки) та приятеля Агатангела Кримського про те, як сама Леся Українка обирала, як визначити піджанр свого тексту. Сформулюй припущення, що таке драма-феєрія. Порівняй його з визначенням, що подане нижче.
Роздумувати над піджанровим визначенням драми письменниця продовжувала й після завершення роботи. У листі А. Кримському вона писала: «Се властиве ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій Потоплений дзвін), але я не знаю, як би се могло понашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати міліони? а от досі не одважувалась писати!»
(Леся Українка. Лист А. Кримському від I1.VIII.1911. С. 553).
За кілька місяців, звертаючись до матері, авторка знову порушить цю тему: «А от досада, що ніяк не можна понашому перекласти терміну “Märchendrama” — «драма-фе[є]рія» те, та не те! Як би його сказати? “Драма-казка” чогось незграбно — правда?»
(Леся Українка. Лист О. Косач (матері) від 02.1.1912. С. 563).
Драма-феєрія — це один із жанрових різновидів драми, який використовує у своєму сюжеті фантастично-казкові елементи, наприклад, вигаданих істот.
- Подивись на список дійових осіб драми. Чи є серед них люди?
- Прочитай наступну примітку про те, як Леся Українка впорядковувала перелік дійових осіб. Чому вона була така уважна до послідовності згадки кожного і кожної з них?
На окремому аркуші (ІЛ. Ф. 2. Од. зб. 790. Арк. 1) Леся Українка подала «Спис діячів “Лісової Пісні”», де кожну з трьох дій названо актами. Документ супроводжено заувагою: «Сей спис варто умістити на афіші саме в такому порядку, щоб глядачам лехше було розібратись в появах многих фантастичних фіґур, а для того слід доховати ту послідовність, в якій вони зʼявляються в самій пʼєсі».
Завдання 2.
Перечитай вступну ремарку та виконай завдання опісля.
Перечитай вступну ремарку та виконай завдання опісля.
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в купья та очерети, а в одному місці в яро-зелену дряговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.
Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси.
Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакітну воду.
В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забренів, і вкупі з його водами з ліса вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакітної, і поблискує гострими злотистими искрами. Кинувши-ся з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає.
- Поміркуй: яку функцію виконує ця розлога ремарка на початку драми?
Що було б замість неї, якби ми дивилися цю виставу на сцені? - Спробуй уявити описане на сцені. Зобрази схематично, якими були б декорації на сцені, якби ти робив/робила постановку. Вкажи, які кольори ти б використовував/використовувала у декораціях, щоб вони максимально відповідали опису Лесі Українки.
- Поділися, які емоції у тебе викликає ця вступна ремарка.
- Чи подібні вони на ті, які були у тебе, коли ти пригадував/пригадувала, з чим у тебе асоціюється весна?
Ремарки — це авторські зауваги у тексті драматичного твору, які описують, як виглядає місце дії, як почуваються дійові особи, який настрій панує у певній сцені. Це той текст пʼєси, який не озвучують потім актори на сцені, він потрібен читачам та читачкам, а також від нього відхтовхуються режисер або режисерка, коли беруться за постановку.
Завдання 3.
Зʼєднай зображення дійових осіб із прологу з описами їхньої природи та здібностей з книжки Дари Корній «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи»
- Чи знайомі тобі ці істоти? Про кого випадало чути або читати раніше, а з ким знайомишся вперше?
- Поміркуй: хто такий «Той, що греблю рве»? Опиши та схематично намалюй його у таблиці.
«Сприяють родючості нив, оберігають поля від повені чи посухи, насилають благодатні дощі. Можуть залоскотати людину до смерті, наробити бешкету рибалкам»
«Невидимий; може прибирати подоби кажана, пугача, лелеки, блудного світла, яке може й погубити, якщо за ним іти; часто постає охоронцем роду: допомагає живим родичам, попереджаючи про лихо та біду»
«Буває невидимим; володіє даром перевертництва: насилає повені та паводки; утихомирює водну стихію; опікується рибами, тваринами, рослинністю та духами, що мешкають у водоймі чи біля неї, та владарює над усіма ними»
Місце для зображення Того, що греблю рве
Дружня порада вчителю
Зверніть увагу, що цю таблицю ми розширюватимемо протягом читання, щоб врешті у неї ввійшли всі міфологічні персонажі.
- Порівняй свою версію опису персонажа «Той, що греблі рве» із приміткою з видання «Лісової пісні» у повному академічному зібранні творів Лесі Українки у 14 томах. За потреби — відредагуй власну версію у таблиці.
Той, що греблі рве — персонажа з таким іменем українська міфологія не фіксує. Очевидно, тут ідеться про якогось демона, духа або силу, чие імʼя табуйоване, тобто мусить передаватися перифразою. Щоправда, дослідники знаходять згадки про подібних персонажів у народних прислівʼях, приказках та веснянках.
Дехто за функціями, рисами характеру й поведінкою зближує цей образ із водяником або перелесником.
- Розглянь ілюстрації Поліни Дорошенко до «Лісової пісні» від видавництва «Основи». Поміркуй: що в цій інтерпретації вказує на те, що «Той, що греблі рве» належить також до водяних духів? Чи імпонує тобі така інтерпретація?
Завдання 4.
- Пригадай, які стосунки між дійовими особами прологу. Запиши кожного та кожну з них у схему та познач, які між ними звʼязки та конфлікти, тобто що їх обʼєднує, а що створює протистояння.
- Чи схожі стосунки між міфічними істотами на людські? Поміркуй: для цього це було зроблено?
- Поміркуй, чому русалка дратується на «Того, що греблі рве», якщо він є частиною природних змін пір року.
Дружня порада вчителю
Цю схему також можна зберегти на наступні уроки, адже далі ми продовжимо говорити про конфлікти між іншими дійовими особами з наступних дій драми.
Завдання 5.
Протягом цієї теми ми працюватимемо з новим культурологічним підходом до аналізу тексту — екокритикою. Прочитай фрагменти зі статті «Екокритика: між природою, людиною і текстом», щоб зрозуміти, на чому базується цей підхід, та дай відповіді на запитання опісля.
Пітер Баррі, літературознавець та автор посібника «Вступ до теорії», визначає екокритику (яку ще також називають «зеленими студіями») як критичний підхід, що «з’явився у США наприкінці 1980-х рр., а у Великобританії — на початку 1990-х». Засновницею напряму вважають американську дослідницю Черіл Ґлотфелті, котра висловилася стосовно дефініції екокритики доволі лаконічно: «Кажучи коротко, екокритика — це вивчення стосунків між літературою й навколишнім середовищем» (що іронічно, адже більшість літератури написана таки на папері, заради якого доводиться рубати дерева; себто стосунки літератури й природи від самого початку є непростими, що тільки додає «зеленим студіям» певного азарту і стартової зубастості).
…
Отже, екокритика розглядає відношення між двома полюсами — внутрішнім (усе людське) і зовнішнім (природа). Одне впливає на друге, а друге впливає на перше. Інколи між ними з’являється щось третє — ось-як культура, — і це третє зазнає впливу першого і другого водночас. Інакше кажучи, «садок вишневий коло хати» як феномен культури — це і наслідок людської діяльності (бо ж той садок таки посаджений людиною та асоційований із її життям), і вияв природи (бо ж садок усе ще є частиною екосистеми). Ось це і досліджує екокритика на матеріалі літератури: де закінчується природа й починається людське, де проходить межа їхнього взаємного впливу і що з цього впливу зрештою постає.
….
Із природою так само: щойно людина опиняється в ній, вона зразу ж починає її докорінно змінювати, підлаштовуючи під себе, і це затирає первісний стан природи для подальших досліджень. Тому-то, кажуть нам екокритики, переважна більшість авторів, які анонсують нам у своїх текстах розповідь про «дику, справжню природу», у ліпшому разі вдаються до маркетингового пафосу, у гіршому ж — просто брешуть. Урсула К. Хайзе у книзі «Уявляючи вимирання» (Imagining Extinction: The Cultural Meanings of Endangered Species) пише, що багато європейців в епоху Великих географічних відкриттів описували Америку як край дикої природи, та насправді вона була аж ніяк не дикою — її ще задовго до того обжили корінні мешканці нововідкритих земель. Те, що автори звикли ховати під поняттям «дикої природи», майже завжди є бодай трохи цивілізованішою, наближенішою до світу людей версією довкілля.
Тут цілком принагідним є прислів’я «Добре там, де нас нема». Після невеличкого коригування воно посутньо описує проблему екокритики: «Дика природа там, де нема людей». А оскільки пізнання переважно вимагає присутності («люди є всюди»), то ми, іншими словами, практично нічого не знаємо про дику природу. Цю думку потверджує і Пітер Баррі, який наводить екокритичну категоризацію різноманітних виявів природи в літературі:
- перша зона — дика природа (пустелі, океани, незаселені континенти);
- друга зона — мальовничий пейзаж (ліси, озера, гори, скелі, водоспади);
- третя зона — сільська місцевість (пагорби, поля, лісові насадження);
- четверта зона — окультурений пейзаж (парки, сади, алеї).
«Більшість так званої літератури про природу, — продовжує Пітер Баррі, — стосується середніх двох зон». Себто про першу зону — справжню дику природу (яка за визначенням є ядром природи-як-такої, природою in the nutshell) — літератури майже не існує.
Стаття з Культу Критики: https://kultkrytyky.com/ekokrytyka-mizh-pryrodoyu-lyudynoyu-i-tekstom/
- Поясни, у чому іронічна колізія екокритичної літератури, яка згадується у першому абзаці. Чи знайшли ми спосіб її обійти завдяки технологіям ХХІ століття?
- Чим передовсім цікавиться екокритика?
- Чому справді «дику» природу майже неможливо знайти? Поміркуй: чи вважаєш ти, що це погано?
- Чому майже не існує літератури про «першу зону»? Чи можеш ти пригадати якийсь текст про цю зону?
(Наприклад, «Двадцять тисяч льє під водою»)
Поміркуй: де пролягає межа між гармонійним співжиттям людини і природи, як у «Садку вишневому коло хати», та експлуатацією людиною природи?
Прочитай статтю про плюси та мінуси використання пластику в сучасному світі: https://texty.org.ua/fragments/114939/plastyk-ye-bilsh-ekolohichnym-nizh-zdayetsya-the-economist/
- Чому часом пластик екологічніший за скло чи інші матеріали, які здаються нам менш загрозливими для довкілля?
- Чи означає це, що не варто зменшувати кількість пластику, скажімо, в магазинах? Чому?
- У чому найбільша проблема використання пластику? Як можна з нею боротися?
Прочитай першу дію «Лісової пісні» Лесі Українки
Урок 3. Людина і природа. Знайомство з «Лісовою піснею» Лесі Українки. Як ми розуміємо природу?
- Пролог драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
- Весна
- Драма-феєрія
- Ремарка
- Міфологічні істоти
Весна — це період, коли природа розпочинає новий цикл. З якими змінами довкола у тебе в першу чергує асоціюється весна?
Ми часом кажемо, що природа «прокидається». Тобто мимоволі накладаємо на неї людський досвід. Поміркуй: чому ми вживаємо таке формулювання?
Завдання 1.
Переглянь фрагмент першої сторінки «Лісової пісні» Лесі Українки та виконай завдання опісля.
- Прочитай примітку із листів Лесі Українки до її матері Ольги Косач (Олени Пчілки) та приятеля Агатангела Кримського про те, як сама Леся Українка обирала, як визначити піджанр свого тексту. Сформулюй припущення, що таке драма-феєрія. Порівняй його з визначенням, що подане нижче.
Роздумувати над піджанровим визначенням драми письменниця продовжувала й після завершення роботи. У листі А. Кримському вона писала: «Се властиве ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій Потоплений дзвін), але я не знаю, як би се могло понашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати міліони? а от досі не одважувалась писати!»
(Леся Українка. Лист А. Кримському від I1.VIII.1911. С. 553).
За кілька місяців, звертаючись до матері, авторка знову порушить цю тему: «А от досада, що ніяк не можна понашому перекласти терміну “Märchendrama” — «драма-фе[є]рія» те, та не те! Як би його сказати? “Драма-казка” чогось незграбно — правда?»
(Леся Українка. Лист О. Косач (матері) від 02.1.1912. С. 563).
Драма-феєрія — це один із жанрових різновидів драми, який використовує у своєму сюжеті фантастично-казкові елементи, наприклад, вигаданих істот.
- Подивись на список дійових осіб драми. Чи є серед них люди?
- Прочитай наступну примітку про те, як Леся Українка впорядковувала перелік дійових осіб. Чому вона була така уважна до послідовності згадки кожного і кожної з них?
На окремому аркуші (ІЛ. Ф. 2. Од. зб. 790. Арк. 1) Леся Українка подала «Спис діячів “Лісової Пісні”», де кожну з трьох дій названо актами. Документ супроводжено заувагою: «Сей спис варто умістити на афіші саме в такому порядку, щоб глядачам лехше було розібратись в появах многих фантастичних фіґур, а для того слід доховати ту послідовність, в якій вони зʼявляються в самій пʼєсі».
Завдання 2.
Перечитай вступну ремарку та виконай завдання опісля.
Перечитай вступну ремарку та виконай завдання опісля.
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в купья та очерети, а в одному місці в яро-зелену дряговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.
Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси.
Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакітну воду.
В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забренів, і вкупі з його водами з ліса вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакітної, і поблискує гострими злотистими искрами. Кинувши-ся з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає.
- Поміркуй: яку функцію виконує ця розлога ремарка на початку драми?
Що було б замість неї, якби ми дивилися цю виставу на сцені? - Спробуй уявити описане на сцені. Зобрази схематично, якими були б декорації на сцені, якби ти робив/робила постановку. Вкажи, які кольори ти б використовував/використовувала у декораціях, щоб вони максимально відповідали опису Лесі Українки.
- Поділися, які емоції у тебе викликає ця вступна ремарка.
- Чи подібні вони на ті, які були у тебе, коли ти пригадував/пригадувала, з чим у тебе асоціюється весна?
Ремарки — це авторські зауваги у тексті драматичного твору, які описують, як виглядає місце дії, як почуваються дійові особи, який настрій панує у певній сцені. Це той текст пʼєси, який не озвучують потім актори на сцені, він потрібен читачам та читачкам, а також від нього відхтовхуються режисер або режисерка, коли беруться за постановку.
Завдання 3.
Зʼєднай зображення дійових осіб із прологу з описами їхньої природи та здібностей з книжки Дари Корній «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи»
- Чи знайомі тобі ці істоти? Про кого випадало чути або читати раніше, а з ким знайомишся вперше?
- Поміркуй: хто такий «Той, що греблю рве»? Опиши та схематично намалюй його у таблиці.
«Сприяють родючості нив, оберігають поля від повені чи посухи, насилають благодатні дощі. Можуть залоскотати людину до смерті, наробити бешкету рибалкам»
«Невидимий; може прибирати подоби кажана, пугача, лелеки, блудного світла, яке може й погубити, якщо за ним іти; часто постає охоронцем роду: допомагає живим родичам, попереджаючи про лихо та біду»
«Буває невидимим; володіє даром перевертництва: насилає повені та паводки; утихомирює водну стихію; опікується рибами, тваринами, рослинністю та духами, що мешкають у водоймі чи біля неї, та владарює над усіма ними»
Місце для зображення Того, що греблю рве
- Порівняй свою версію опису персонажа «Той, що греблі рве» із приміткою з видання «Лісової пісні» у повному академічному зібранні творів Лесі Українки у 14 томах. За потреби — відредагуй власну версію у таблиці.
Той, що греблі рве — персонажа з таким іменем українська міфологія не фіксує. Очевидно, тут ідеться про якогось демона, духа або силу, чие імʼя табуйоване, тобто мусить передаватися перифразою. Щоправда, дослідники знаходять згадки про подібних персонажів у народних прислівʼях, приказках та веснянках.
Дехто за функціями, рисами характеру й поведінкою зближує цей образ із водяником або перелесником.
- Розглянь ілюстрації Поліни Дорошенко до «Лісової пісні» від видавництва «Основи». Поміркуй: що в цій інтерпретації вказує на те, що «Той, що греблі рве» належить також до водяних духів? Чи імпонує тобі така інтерпретація?
Завдання 4.
- Пригадай, які стосунки між дійовими особами прологу. Запиши кожного та кожну з них у схему та познач, які між ними звʼязки та конфлікти, тобто що їх обʼєднує, а що створює протистояння.
- Чи схожі стосунки між міфічними істотами на людські? Поміркуй: для цього це було зроблено?
- Поміркуй, чому русалка дратується на «Того, що греблі рве», якщо він є частиною природних змін пір року.
Завдання 5.
Протягом цієї теми ми працюватимемо з новим культурологічним підходом до аналізу тексту — екокритикою. Прочитай фрагменти зі статті «Екокритика: між природою, людиною і текстом», щоб зрозуміти, на чому базується цей підхід, та дай відповіді на запитання опісля.
Пітер Баррі, літературознавець та автор посібника «Вступ до теорії», визначає екокритику (яку ще також називають «зеленими студіями») як критичний підхід, що «з’явився у США наприкінці 1980-х рр., а у Великобританії — на початку 1990-х». Засновницею напряму вважають американську дослідницю Черіл Ґлотфелті, котра висловилася стосовно дефініції екокритики доволі лаконічно: «Кажучи коротко, екокритика — це вивчення стосунків між літературою й навколишнім середовищем» (що іронічно, адже більшість літератури написана таки на папері, заради якого доводиться рубати дерева; себто стосунки літератури й природи від самого початку є непростими, що тільки додає «зеленим студіям» певного азарту і стартової зубастості).
…
Отже, екокритика розглядає відношення між двома полюсами — внутрішнім (усе людське) і зовнішнім (природа). Одне впливає на друге, а друге впливає на перше. Інколи між ними з’являється щось третє — ось-як культура, — і це третє зазнає впливу першого і другого водночас. Інакше кажучи, «садок вишневий коло хати» як феномен культури — це і наслідок людської діяльності (бо ж той садок таки посаджений людиною та асоційований із її життям), і вияв природи (бо ж садок усе ще є частиною екосистеми). Ось це і досліджує екокритика на матеріалі літератури: де закінчується природа й починається людське, де проходить межа їхнього взаємного впливу і що з цього впливу зрештою постає.
….
Із природою так само: щойно людина опиняється в ній, вона зразу ж починає її докорінно змінювати, підлаштовуючи під себе, і це затирає первісний стан природи для подальших досліджень. Тому-то, кажуть нам екокритики, переважна більшість авторів, які анонсують нам у своїх текстах розповідь про «дику, справжню природу», у ліпшому разі вдаються до маркетингового пафосу, у гіршому ж — просто брешуть. Урсула К. Хайзе у книзі «Уявляючи вимирання» (Imagining Extinction: The Cultural Meanings of Endangered Species) пише, що багато європейців в епоху Великих географічних відкриттів описували Америку як край дикої природи, та насправді вона була аж ніяк не дикою — її ще задовго до того обжили корінні мешканці нововідкритих земель. Те, що автори звикли ховати під поняттям «дикої природи», майже завжди є бодай трохи цивілізованішою, наближенішою до світу людей версією довкілля.
Тут цілком принагідним є прислів’я «Добре там, де нас нема». Після невеличкого коригування воно посутньо описує проблему екокритики: «Дика природа там, де нема людей». А оскільки пізнання переважно вимагає присутності («люди є всюди»), то ми, іншими словами, практично нічого не знаємо про дику природу. Цю думку потверджує і Пітер Баррі, який наводить екокритичну категоризацію різноманітних виявів природи в літературі:
- перша зона — дика природа (пустелі, океани, незаселені континенти);
- друга зона — мальовничий пейзаж (ліси, озера, гори, скелі, водоспади);
- третя зона — сільська місцевість (пагорби, поля, лісові насадження);
- четверта зона — окультурений пейзаж (парки, сади, алеї).
«Більшість так званої літератури про природу, — продовжує Пітер Баррі, — стосується середніх двох зон». Себто про першу зону — справжню дику природу (яка за визначенням є ядром природи-як-такої, природою in the nutshell) — літератури майже не існує.
Стаття з Культу Критики: https://kultkrytyky.com/ekokrytyka-mizh-pryrodoyu-lyudynoyu-i-tekstom/
- Поясни, у чому іронічна колізія екокритичної літератури, яка згадується у першому абзаці. Чи знайшли ми спосіб її обійти завдяки технологіям ХХІ століття?
- Чим передовсім цікавиться екокритика?
- Чому справді «дику» природу майже неможливо знайти? Поміркуй: чи вважаєш ти, що це погано?
- Чому майже не існує літератури про «першу зону»? Чи можеш ти пригадати якийсь текст про цю зону?
Поміркуй: де пролягає межа між гармонійним співжиттям людини і природи, як у «Садку вишневому коло хати», та експлуатацією людиною природи?
Прочитай статтю про плюси та мінуси використання пластику в сучасному світі: https://texty.org.ua/fragments/114939/plastyk-ye-bilsh-ekolohichnym-nizh-zdayetsya-the-economist/
- Чому часом пластик екологічніший за скло чи інші матеріали, які здаються нам менш загрозливими для довкілля?
- Чи означає це, що не варто зменшувати кількість пластику, скажімо, в магазинах? Чому?
- У чому найбільша проблема використання пластику? Як можна з нею боротися?
Прочитай першу дію «Лісової пісні» Лесі Українки
Ділись та обговорюй важливе