Тема 5. Людина і вона сама

матеріал 5

Урок 32. Роман «Андрій Лаговський»: ухвалення рішень

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 32. Людина і вона сама. Роман «Андрій Лаговський»: ухвалення рішень

Опорні поняття:

Рішення
Мотивація
Контекст

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

Роман Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» (Частина перша. Не порозуміються (Із життя істериків), розділ 11.

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

застосовує доцільні способи фіксування інформації з одного або кількох текстів (зокрема медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів, множинних та/або неструктурованих текстів, використовуючи вербальні і візуальні засоби, дотримуючись принципів авторського права [12 МОВ 2.6.1-1]
виявляє та коментує підтекст, авторську позицію, виражені в тексті (зокрема художньому тексті, медіатексті), зважаючи на національний і загальнолюдський контекст [12 МОВ 2.2.2-1 П]
визначає зв’язок між елементами змісту, структури та мовним оформленням текстів (зокрема художніх текстів, медіатекстів) різних стилів, родів, жанрів, напрямів, течій, епох, національних культур за самостійно визначеними критеріями, аргументує обрані критерії [12 МОВ 2.2.3-1 П]
використовує, зокрема адаптує, подану в тексті або кількох текстах інформацію в умовах іншого контексту [12 МОВ 2.2.4-1 П]

На цьому уроці ти:

поміркуєш про способи ухвалення рішень;
розглянеш мотивацію вчинків Андрія Лаговського;
опрацюєш літературознавчий коментар.

Гачок

Чи легко тобі ухвалювати рішення? Чи знаєш ти техніки, які допомагають ухвалити рішення? Обговори цю тему з однокласниками та однокласницями, разом складіть перелік універсальних порад для ухвалення рішень.

Завдання 1.

У 11 розділі Андрій Лаговський ухвалює рішення поїхати від матері назавжди. Чому персонажеві було цікаво з простими людьми, але водночас було нецікаво з власною матірʼю, яка також була з простих людей?

Завдання 2.

На попередніх уроках ми вже визначали точки конфлікту між матірʼю та Андрієм. Повернімося до цих міркувань.

Визнач, сформулюй і запиши: чому Андрій та матір конфліктують, чому вони не можуть порозумітися?
Сформулюй і запиши 2 поради, які ти міг/могла би дати персонажам твору, щоби вони розвʼязали конфлікт: одну — для матері, іншу — для Андрія.

Дружня порада вчителю

У цьому питанні варто розглянути проблему відсутності комунікації між членами родини. Вони не здатні були зрозуміти одне одного, бо не говорили про себе і не слухали іншого.

Завдання 3.

Чи розумієш ти рішення Андрія: чому він пішов з прочанами? Якою була його мотивація?

Пригадай фрагмент подорожі Андрія:

Спить Андрій коло прочан. Ніч холодненька, пальто гріє не гаразд — спокійного спання немає. І сняться йому якісь два невидимі голоси, що розмовляють про нього та й судять удвох совість його, наче судія та оборонець.

Чий бік ти обереш, щоб поміркувати про дії та рішення Андрія — судді чи оборонця?

Заповни таблицю з характеристикою Андрія Лаговського.

Завдання 4.

Події у творі відбуваються у 1894 році. Що це за рік? Проведи пошукову роботу ключових дат та подій того часу. Що відбувалося у науці та розвитку міст? Яким було культурне життя? Сформулюй: у якому світі жив Андрій Лаговський?

Дружня порада вчителю

Цікаві та важливі події з українського та світового контексту можна знайти на цьому сайті: https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/td.pl?Year=1894

Або у цій статті на Вікіпедії: https://uk.wikipedia.org/wiki/1894_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

Завдання 5.

Прочитай фрагмент статті «Ключ до розуміння тексту» літературознавиці Віри Агеєвої до роману «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського. Виконай завдання опісля.

І все ж, видається, він завжди зоставався людиною роздвоєною, складною, самітником, котрий страждав через свою нетолеровану спільнотою сексуальну орієнтацію. Опублікувавши 1905 року у Львові дебютний роман (дві перші частини), дав підзаголовок «Із життя істериків». Головному героєві вділяє багато епізодів власної біографії: здається, єдиною деталлю, що мала б завуалювати очевидну сповідальність, стала належність блискучого професора Лаговського до кафедри математики. (Леся Українка, прочитавши роман, не без іронії радила авторові дати героєві відповідніший фах, таки ж гуманітарний.)

Лаговський рано відчув незакоріненість, утрату питомого ґрунту. Його суперечки з матір’ю означали й розрив із патріархальною рустикальністю загалом, ба більше, перша частина твору прочитується як очевидна пародія на романтичні сільські ідилії.

Це, перефразовуючи Вірджинію Вулф, конфлікт освіченого сина та некультурної, застряглої в буденному господарюванні матері. До неї Андрій почуває, завітавши додому по тривалій розлуці, переважно обриду й зневагу: «Стара Лаговська виглядала з себе так, що її швидше можна було б залічити до “жінок”, ніж до “дам”». «Обличчя її неінтелігентне, вульгарне. Руки червоні, порепані». «В мене так-таки нічогісінько нема спільного з нею, — подумав собі Андрій і саркастично додав: — Я — продукт сучасної цивілізації, я деґенерат, я декадент, я людина з fin de siècle, я неврастенік, а вона — така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала… дарма, що в неї епілепсія». А дізнавшись, що мати позичає гроші під лихварські відсотки, пішки вирушає до Києва, обіцяючи собі ніколи не повертатися на малу батьківщину. Село, отже, заперечене з безоглядною рішучістю. Однак водномить зректися материного спадку не вдається: принаймні в молодого бунтаря вистачає мужности й совісности визнати, що, по-перше, зароблені лихварством гроші мати висилала йому на навчання, а по-друге, схильність до нервових хвороб також передається в поколіннях надзвичайно прикметне це розведення двох недуг: епілепсія стає чи не метафорою фізичного виродження, а неврастенію герой Кримського інтерпретує як символ певного стану культури.

Справді, на зламі століть почався сутнісний перегляд поняття психічної норми й божевілля, уявлень про душевне здоров’я, патологію, межові стани, про зумовленість лікарських присудів та інтерпретацій тими чи іншими культурними моделями й цінностями.

У добу позитивізму дарвіністська медицина почасти брала на себе роль «психіатричної поліції». І саме лікування в тодішніх клініках не передбачало спроб порозуміння, врахування іншої точки зору, базувалося на грубому, мало не тюремному примусі пацієнтів. Психоаналіз і модернізм не просто хронологічно збіглися, вплив теорій Зиґмунда Фройда на розвиток культури ХХ століття неможливо переоцінити. «Зацікавлення Лаговського математикою та літературою, можливо, невипадкове: це ще один маркер людини межі, переходу, людини нецілісної, котрій складно зробити вибір між логікою й містичним осяянням, між іманентним і трансцендентним.

Модернізм знову зацікавився зв’язком між безумством, одержимістю й творчістю, пошуками відповідей на питання про джерела мистецького натхнення, яке узвичаєно називали божественним. Позитивістська думка, з її зневагою до трансцендентного, остороненням від романтичних екстрем, більше наголошувала потребу вивчати дійсність, діагностувати її хвороби; великі прозаїки-реалісти позиціонували себе вдумливими соціологами-аналітиками. Натомість при кінці вікторіанської епохи художник хотів постати жрецем краси, провідником між вишнім і профанним світом. І божевілля знову, як підказувала й етимологія, почало незрідка означати підпадання під божу волю, доступ до заказаних для прагматичного розуму сфер. Дуже ймовірно, що Агатангел Кримський знав надзвичайно популярну тоді книжку Чезаре Ломброзо «Геніальність і божевілля» (її видали в російському перекладі 1895 року). Ломброзо якраз ці двоє понять зближує, вважаючи, що і душевно хворим, і геніям однаково властива надмірна екзальтація, посилена чутливість, неусвідомленість певних дій. (Усе це дуже далеке від сучасного розуміння творчости як здоров’я, ба більше, терапії, бо кардинально змінилося саме розуміння психічної норми.)

Андрій Лаговський наділений здатністю до самоспостереження й добре свідомий власних неврастенічних станів, яких не може контролювати. Має виснажений, слабкий, анемічний вигляд, близькі люди клопочуться його фізичним станом і намагаються допомогти. Між тим головні болі, запаморочення, тремтіння рук, прискорене серцебиття, сльози, яких він соромиться, — зовнішні фізіологічні симптоми видаються навіть не найважливішими й не найтяжчими та виснажливими ознаками його хвороби. Юнак розуміє, що в усьому винні «прокляті нервища», і вважає себе приреченим, нездатним почуватися рівним серед людей. Самозневага лише погіршує його стан. До того ж і реакції на зовнішні події вочевидь хворобливі. Він то неймовірно перебільшує вади найближчих людей, катастрофізує заподіяне ними лихо, то, навпаки, екзальтовано захоплюється ідеальними, як йому видається, приятелями. А власні переступи намагається компенсувати благодійництвом: віддаючи гроші нужденним, почувається краще, у злагоді з собою.

Але так само герой свідомий культурного контексту, вважаючи себе типовим представником хворої епохи.

Назвавши Лаговського деґенератом і декадентом, автор роману долучається до гучної міжпоколіннєвої контроверсії в українській літературі, зокрема до дискусії між Іваном Франком та львівським модерністським угрупованням «Молода муза». Самі поняття модернізму й декадансу на рубежі століть вживалися сливе синонімічно. Краса занепаду вабила особливою витонченістю й чаром смутку за безповоротно втраченим спадком. Нова культурна епоха щойно означувалася, і, як часто траплялося під магічним впливом круглих дат на календарі, її обрисів не розрізняли, тож занепад видавався кінцем культури як такої, передвістям нового варварства. Коли бунтарі-молодомузівці назвали Франкову збірку 1896 року «Зів’яле листя» першим виявом жаданого декадентизму у вітчизняному письменстві, поет образився й узявся виправдовуватися. Його вірш «Декадент» став програмовою декларацією таки ж «здорової», «мужицької» культури, запевненням щасливого майбуття народу, «що вгору йде, хоч був запертий в льох». Уся ця риторика геть несуголосна умонастроям доби, і Кримський якраз маніфестує рішучий розрив з українофільством.

Декадансна чутливість привертала увагу до таких глибин, особливих нюансів людського досвіду, яких «здоровий» соціально зорієнтований реалізм попросту не завважував.

Автобіографічного головного героя роману представлено інтелектуалом, книжником, для якого воля до знання стала імпульсом, що переважно витісняє емоційні спонуки й порухи; Лаговський повсякчас рефлексує над власними станами, бажаннями, почуттями, до того ж ці рефлексії переважно алюзійні, опосередковані його читацьким досвідом, культурними референціями.

Спираючись на опрацьований протягом теми матеріал, а також на статтю Віри Агеєвої, сформулюй найповніший перелік тем, які порушує перша частина роману.

Рефлексія

Оціни першу частину роману «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського за категоріями зі «Щоденника читацьких сенсів».

З чим можна попрацювати ще

Подивись на одну з порад, як зваженіше ухвалювати рішення від MUDRI. Поміркуй, чи знадобилася б ця порада Андрію Лаговськогому. Чому?
Наведи приклад ситуації з реального життя, коли така порада знадобилася б тобі чи близькій людині. Чи вважаєш ти цю пораду корисною?