Урок 37. Тема. Світ навколо. Гастрономія. Проєкт
Матеріал
Тема. Світ навколо. Гастрономія. Проєкт
Урок 37
- Їжа
- Кулінарія
Розглянь ілюстрацію Ольги Гордієнко. Опиши, що на ній зображено. Ця ілюстрація відображає тему цього уроку, поміркуй, як саме могла би бути сформульована ця тема. Опорні запитання для опису ілюстрації:
а) Які фігури зображено? Що це за особи, якого вони віку, що їх обʼєднує?
б) Що містять бульбашки на місці їхніх голів?
в) Що про кожну з осіб розповідає вміст їхньої бульбашки?
г) Чому вміст кожної бульбашки інший?
На ілюстрації зображено три покоління однієї родини: бабусю (на що вказує хустина на плечах), маму (на що вказують підбори та прикраса на шиї) та дитина-підліток (на що вказує зріст та захоплення активним видом спорту). Вірогідно, бульбашка на місці голови — це думки, бажання чи вибори цієї особи. Бабуся обирає традиційну їжу — консервовані овочі, приготування яких вимагає багато зусиль, та традиційну українську страву — вареники, мама обирає екзотичні морепродукти та келих напою, дитина обирає страви швидкого приготування та снеки. Тобто всі троє персонажів ілюстрації обирають ту їжу, яка для них є звичною чи пріоритетною, яка в цей момент є для них комфортною і улюбленою, їхні вибори відрізняються, і на це впливають традиції, вік, можливості (бабусі не доступні морепродукти, дитина не обирає страву, яку потрібно готувати довго).
Тема уроку: що й чому ми обираємо, щоб зʼїсти.
Дружня порада вчителю
Для проведення цього уроку необхідно обрати один із трьох сценаріїв:
1. Найскладніший. Урок за методичкою LSM: «Станьте антропологом їжі».Цей формат передбачає попереднє прочитання методички, підготовку до інтервʼю з родиною на тему святкової вечері, а також виконання домашнього завдання — проведення інтервʼю та підготовку аналізу.
Автори методички пропопонують багато варіантів оформлення звіту (стаття, есей, газета, подкаст, тікток, публікація в соцмережі, відеоблог), ми рекомендуємо обрати один варіант для всіх: або письмовий, або усний, наприклад, аудіо (подкаст).
Методичка: https://drive.google.com/file/d/1eIcAHY3qpUkfny3iy4elVa6ReUidJ6fu/view2. Середньої складності. Урок про кухні національних спільнот України, зокрема, кримськотатарської.
1. Спробуйте скласти з учнями перелік страв кримськотатарської кухні, які вони знають чи куштували.
2. Прочитайте разом із учнями статтю Марії Банько «Їжа, пам’ять та ідентичність в спільноті кримських татар» про її дослідження їжі кримських татар, виокремте її методи дослідження.
3.Зʼясуйте значення невідомих термінів, визначте труднощі, з якими зіштовхнулася дослідниця, підсумуйте й сформулюйте алгоритм необхідних для дослідження кроків.
4. Розгляньте й проаналізуйте один із рецептів кримськотатарської кухні.
5. Відрефлексуйте причини різноманіття кухні України та перспективи відкриття в цій кухні нового.
Стаття: https://yizhakultura.com/material/07052024_15083. Найпростіший. Урок кулінарної саморефлексії.
1. Для цього уроку учні мають виконати домашнє завдання — розпитати родичів про сімейні рецепти, можливо, знайти фотографію сімейної страви в домашньому архіві.
2. Прочитайте разом із учнями інтервʼю з дослідницею Оленою Брайченко про роботу культурних антропологів. Зʼясуйте етапи роботи.
3. Поміркуйте разом із учнями про роль їжі в їхній сімʼї.
4. Запропонуйте учням записати один із родинних рецептів: інгредієнти, інструкцію з приготування, час приготування, складність, кількість осіб.
5. Тема для рефлексії: чому тема «їжі» для українців залишається травматичною?
Завдання 1
Прочитай фрагмент інтервʼю з дослідицею гастрономії Оленою Брайченко «Антропологія їжі: Дослідження» та дай відповіді на післятекстові запитання.
Чому ваша родинна історія є важливою і до чого тут їжа?
Для історичного та культурного пізнання надзвичайно цінним є напрям мікроісторії, який здобув свою популярність у європейських академічних школах 1970–1980-х років. Такий підхід дозволяє осмислити й відстежити різні життєві стратегії, чинники, мережу взаємин людей у контексті «великої» чи політичної історії — проте через «малі» досвіди окремих людей, родин чи соціальних груп. Це дозволило вченим помітити різні соціальні групи, які раніше не вивчали — про них не писали книжки чи монографії. Адже здебільшого історики розповідали про держави, країни, політичні постаті чи війни. Натомість мікроісторія дозволяє зрозуміти, яким було життя солдата-піхотинця в 1941 році або буденність мешканців певного села в добу колективізації — не через урядові документи, накази чи звіти, а через досвід окремої людини. Зрештою такий підхід допомагає виявити множинність людських досвідів одного періоду. Саме він надзвичайно важливий для гастрономічних досліджень, бо що як не їжа може говорити про повсякдення й те, яким воно буває різноманітним?
Ще одним допоміжним інструментом пізнання культури є соціокультурна антропологія та її підгалузь, антропологія їжі. Якщо спробувати максимально коротко це пояснити, то культурна чи соціокультурна антропологія — це наука про культуру, систему цінностей, уявлень і моделей поведінки в усіх її формах та проявах на різних історичних етапах.
Культурні антропологи вивчають поведінку людини, а антропологів їжі цікавить матеріальне й символічне значення їжі, культурні контексти, у яких її виробляють чи споживають.
Те, як і що ми їмо, може багато розповісти про нас, наші статки, переконання, ідентичності. Зрештою антропологи їжі шукають відповіді на питання «чому». Наприклад, чому ми вважаємо якісь страви смачними (адже смак — це не лише фізіологічна, а й культурна категорія)? Серед методів, якими користуються антропологи у своїх дослідженнях, включене спостереження, опитування та глибинні інтерв’ю.
Методи культурної та соціокультурної антропології допомагають:
• краще зрозуміти минуле (зокрема гастрономічне);
• простежити зв’язок поколінь (у нашому випадку — на прикладі їжі);
• випрацювати критичне мислення за допомогою аналізу власноруч зібраних матеріалів;
• продовжувати глибинно пізнавати (шукати відповіді на питання «чому») й врешті-решт розуміти історичні мікро- й макропроцеси.
Яка користь від проведення власного дослідження?
• Усвідомити, що для розуміння певних історичних подій не потрібно обмежуватися лише датами чи іменами політичних лідерів. Часом історія однієї людини, родини чи села/міста може дуже добре розповісти про зміни у всій країні. Тож процес пізнання може перетворитися на захопливий детектив і спонукати вивчати історію далі.
• Відчути задоволення від ймовірних відкриттів із родинної історії, здійснених не задля оцінок чи нагород.
• На практиці дізнатися, як формуються наукові теорії, концепції та що лежить в основі певних досліджень. Це гарний запобіжник від маніпуляцій інформацією, які є в нашому житті.
• Це вдалий формат для спілкування в родинному колі і нагода побачити своїх батьків, рідних, сусідів в іншому світлі, коли їхні розповіді набувають додаткової цінності — як очевидців подій минулого.
• Сьогодні і дорослі, і діти багато спілкуються онлайн. Тож такі дослідження допоможуть розвивати навички живого спілкування, емпатії та співпереживання, витримки і поваги до чужого досвіду.
Запитання:
- Що означає термін «мікроісторія»?
- Культурна антропологія та антропологія їжі — одне й те саме?
- Які методи роботи культурних антропологів?
- Чому варто провести власне антропологічне дослідження?
Дружня порада вчителю
Прочитайте повністю інтервʼю Олени Брайченко, щоб зʼясувати, як академічні практики антропології їжу можуть допомогти сучасній школі: https://yizhakultura.com/material/20211022_1521
Що нового тобі вдалося дізнатися на цьому уроці?
Прочитайте розділ книги «GASTRO OBSCURA. Найдивовижніші смачні місця планети» Сесілі Вонґ, Ділан Тюрас. Про що розповідає ця історія? Чи знаєш подібний приклад з української кухні?
Частування від диктатора.
Пад Тай. Таїланд
Диктатори часто висувають безглузді вимоги. Плен Пібунсонграм, премʼєр-міністр та військовий диктатор Таїланду, розпочав своє правління з дюжини наказів, або «12 культурних розпоряджень», які мали сформувати національну ідентичність. 3 1939 р., через рік після допомоги Пібунсонграма в поваленні монархії, громадянам було наказано називати країну Таїландом, а не Сіамом, «приймати іжу в певний час, не більше ніж чотири рази на день», «спати близько 6-8 годин», відповідно вдягатися, вшановувати прапор і, що найцікавіше, носити капелюхи. Мови етнічних меншин і традиційне вбрання місцевих племен заборонили, а чи не найдивнішим своїм наказом Лібунсонграм запровадив нову національну страву під назвою «пад тай».
Аби зменшити споживання рису й популяризувати локшину, приготування якої потребує менше зерна, Пібунсонграм зазначив у своїй промові: «Я хочу, щоб усі їли локшину. Вона корисна й має різні смаки — від кислого до солоного й солодкого. Локшину можна виготовляти в Таїланді, її легко готувати, і вона смачна». До наказу Пібунсонграма такої страви, як пад тай, узагалі не існувало.
Найпевніше, рисову локшину до країни завезли китайці — іронічно як для кампанії, покликаної сформувати тайську ідентичність, — однак страва насичена тайськими смаками тамаринду, пальмового цукру та чилі. А назва чітко вказувала на наміри Пібунсонграма: це пад ТАЙ.
Ця новомодна страва з локшини отримала цілковиту підтримку тайського уряду та армії, і Міністерство громадського добробуту почало поширювати рецепти й візки для продажу пад тай (реалізацію іншої іноземної їжі заборонили). Неймовірно, та цей план спрацював.
Пад тай досі залишається національною стравою Таїланду. Його їдять по всій країні та вважають зразком тайської кухні за кордоном. Локшина «від диктатора» мала беззаперечний успіх, чого не можна сказати про решту розпоряджень Пібунсонграма: нині носити капелюхи в Таїланді можна за бажанням.
Як спробувати
Пад тай продається чи не в кожному таїландському ресторані домашньої кухні, а також на нічних ринках, вуличних ятках і фудкортах по всій країні.
Методичка «Стань антропологом їж»: : https://drive.google.com/file/d/1eIcAHY3qpUkfny3iy4elVa6ReUidJ6fu/view
Стаття Марії Банько «Їжа, пам’ять та ідентичність в спільноті кримських татар»: https://yizhakultura.com/material/07052024_1508
Інтервʼю з Оленою Брайченко: https://yizhakultura.com/material/20211022_1521
Тема. Світ навколо. Гастрономія. Проєкт
Урок 37
- Їжа
- Кулінарія
Розглянь ілюстрацію Ольги Гордієнко. Опиши, що на ній зображено. Ця ілюстрація відображає тему цього уроку, поміркуй, як саме могла би бути сформульована ця тема. Опорні запитання для опису ілюстрації:
а) Які фігури зображено? Що це за особи, якого вони віку, що їх обʼєднує?
б) Що містять бульбашки на місці їхніх голів?
в) Що про кожну з осіб розповідає вміст їхньої бульбашки?
г) Чому вміст кожної бульбашки інший?
Завдання 1
Прочитай фрагмент інтервʼю з дослідицею гастрономії Оленою Брайченко «Антропологія їжі: Дослідження» та дай відповіді на післятекстові запитання.
Чому ваша родинна історія є важливою і до чого тут їжа?
Для історичного та культурного пізнання надзвичайно цінним є напрям мікроісторії, який здобув свою популярність у європейських академічних школах 1970–1980-х років. Такий підхід дозволяє осмислити й відстежити різні життєві стратегії, чинники, мережу взаємин людей у контексті «великої» чи політичної історії — проте через «малі» досвіди окремих людей, родин чи соціальних груп. Це дозволило вченим помітити різні соціальні групи, які раніше не вивчали — про них не писали книжки чи монографії. Адже здебільшого історики розповідали про держави, країни, політичні постаті чи війни. Натомість мікроісторія дозволяє зрозуміти, яким було життя солдата-піхотинця в 1941 році або буденність мешканців певного села в добу колективізації — не через урядові документи, накази чи звіти, а через досвід окремої людини. Зрештою такий підхід допомагає виявити множинність людських досвідів одного періоду. Саме він надзвичайно важливий для гастрономічних досліджень, бо що як не їжа може говорити про повсякдення й те, яким воно буває різноманітним?
Ще одним допоміжним інструментом пізнання культури є соціокультурна антропологія та її підгалузь, антропологія їжі. Якщо спробувати максимально коротко це пояснити, то культурна чи соціокультурна антропологія — це наука про культуру, систему цінностей, уявлень і моделей поведінки в усіх її формах та проявах на різних історичних етапах.
Культурні антропологи вивчають поведінку людини, а антропологів їжі цікавить матеріальне й символічне значення їжі, культурні контексти, у яких її виробляють чи споживають.
Те, як і що ми їмо, може багато розповісти про нас, наші статки, переконання, ідентичності. Зрештою антропологи їжі шукають відповіді на питання «чому». Наприклад, чому ми вважаємо якісь страви смачними (адже смак — це не лише фізіологічна, а й культурна категорія)? Серед методів, якими користуються антропологи у своїх дослідженнях, включене спостереження, опитування та глибинні інтерв’ю.
Методи культурної та соціокультурної антропології допомагають:
• краще зрозуміти минуле (зокрема гастрономічне);
• простежити зв’язок поколінь (у нашому випадку — на прикладі їжі);
• випрацювати критичне мислення за допомогою аналізу власноруч зібраних матеріалів;
• продовжувати глибинно пізнавати (шукати відповіді на питання «чому») й врешті-решт розуміти історичні мікро- й макропроцеси.
Яка користь від проведення власного дослідження?
• Усвідомити, що для розуміння певних історичних подій не потрібно обмежуватися лише датами чи іменами політичних лідерів. Часом історія однієї людини, родини чи села/міста може дуже добре розповісти про зміни у всій країні. Тож процес пізнання може перетворитися на захопливий детектив і спонукати вивчати історію далі.
• Відчути задоволення від ймовірних відкриттів із родинної історії, здійснених не задля оцінок чи нагород.
• На практиці дізнатися, як формуються наукові теорії, концепції та що лежить в основі певних досліджень. Це гарний запобіжник від маніпуляцій інформацією, які є в нашому житті.
• Це вдалий формат для спілкування в родинному колі і нагода побачити своїх батьків, рідних, сусідів в іншому світлі, коли їхні розповіді набувають додаткової цінності — як очевидців подій минулого.
• Сьогодні і дорослі, і діти багато спілкуються онлайн. Тож такі дослідження допоможуть розвивати навички живого спілкування, емпатії та співпереживання, витримки і поваги до чужого досвіду.
Запитання:
- Що означає термін «мікроісторія»?
- Культурна антропологія та антропологія їжі — одне й те саме?
- Які методи роботи культурних антропологів?
- Чому варто провести власне антропологічне дослідження?
Що нового тобі вдалося дізнатися на цьому уроці?
Прочитайте розділ книги «GASTRO OBSCURA. Найдивовижніші смачні місця планети» Сесілі Вонґ, Ділан Тюрас. Про що розповідає ця історія? Чи знаєш подібний приклад з української кухні?
Частування від диктатора.
Пад Тай. Таїланд
Диктатори часто висувають безглузді вимоги. Плен Пібунсонграм, премʼєр-міністр та військовий диктатор Таїланду, розпочав своє правління з дюжини наказів, або «12 культурних розпоряджень», які мали сформувати національну ідентичність. 3 1939 р., через рік після допомоги Пібунсонграма в поваленні монархії, громадянам було наказано називати країну Таїландом, а не Сіамом, «приймати іжу в певний час, не більше ніж чотири рази на день», «спати близько 6-8 годин», відповідно вдягатися, вшановувати прапор і, що найцікавіше, носити капелюхи. Мови етнічних меншин і традиційне вбрання місцевих племен заборонили, а чи не найдивнішим своїм наказом Лібунсонграм запровадив нову національну страву під назвою «пад тай».
Аби зменшити споживання рису й популяризувати локшину, приготування якої потребує менше зерна, Пібунсонграм зазначив у своїй промові: «Я хочу, щоб усі їли локшину. Вона корисна і має різні смаки — від кислого до солоного й солодкого. Локшину можна виготовляти в Таїланді, її легко готувати, і вона смачна». До наказу Пібунсонграма такої страви, як пад тай, узагалі не існувало.
Найпевніше, рисову локшину до країни завезли китайці — іронічно як для кампанії, покликаної сформувати тайську ідентичність, — однак страва насичена тайськими смаками тамаринду, пальмового цукру та чилі. А назва чітко вказувала на наміри Пібунсонграма: це пад ТАЙ.
Ця новомодна страва з локшини отримала цілковиту підтримку тайського уряду та армії, і Міністерство громадського добробуту почало поширювати рецепти й візки для продажу пад тай (реалізацію іншої іноземної їжі заборонили). Неймовірно, та цей план спрацював.
Пад тай досі залишається національною стравою Таїланду. Його їдять по всій країні та вважають зразком тайської кухні за кордоном. Локшина «від диктатора» мала беззаперечний успіх, чого не можна сказати про решту розпоряджень Пібунсонграма: нині носити капелюхи в Таїланді можна за бажанням.
Як спробувати
Пад тай продається чи не в кожному таїландському ресторані домашньої кухні, а також на нічних ринках, вуличних ятках і фудкортах по всій країні.
Методичка «Стань антропологом їж»: : https://drive.google.com/file/d/1eIcAHY3qpUkfny3iy4elVa6ReUidJ6fu/view
Стаття Марії Банько «Їжа, пам’ять та ідентичність в спільноті кримських татар»: https://yizhakultura.com/material/07052024_1508
Інтервʼю з Оленою Брайченко: https://yizhakultura.com/material/20211022_152
Ділись та обговорюй важливе