Урок 42. Метод «Дзеркало»: будь-яку інформацію ми сприймаємо через власний досвід, який не завжди є істинним. Частина 1.
Матеріал
Тема. Метод «Дзеркало»: будь-яку інформацію ми сприймаємо через власний досвід, який не завжди є істинним. Частина 1.
Урок 42
- метод «Дзеркало»
«Мій дід бачив це на власні очі!», «Я тримав у руках той документ!», «Невже не зрозуміло, що всі учасники тих подій були на боці…» – такі й багато схожих фраз схиляють слухача до однозначних висновків. Однак відчуття, що я це бачив/бачила може бути лише станом, сформованим під впливом суб’єктивних обставин. Іноді погляд з іншого боку барикади проливає світло на те, як усе відбувалося насправді.
Застосування методу «Дзеркало» передбачає постійне апелювання до власного досвіду. Свідомо чи несвідомо кожен з нас усе оцінює, зважаючи на вже наявну інформацію. Іноді вона досить поверхова, навіяна чутками або ж розповідями знайомих — і це може сформувати хибне уявлення про певну тему. Метод «Дзеркало» передбачає оцінку власних переконань за допомогою трьох запитань (ЧОМУ? ЯК? ДЕ?):
1. Чому я так думаю?
2. Як я сформував/сформувала такі переконання?
3. Де можна перевірити мою правоту?
Порада для вчителя
Влаштуйте в класі невеликий експеримент, який пропонують автори книги «Думай як фрік» Стівен Левітт і Стівен Дабнер:
Прочитай текст і дай відповіді на запитання до нього.
Маленька дівчинка Мері збиралася з мамою та братом на пляж. Вони приїхали туди на червоному автомобілі. На пляжі вони купалися, їли морозиво, гралися в піску та обідали сендвічами.
Запитання до тексту:
1. Якого кольору було авто?
2. На обід вони їли картоплю з рибою?
3. Вони слухали музику в машині?
4. Вони пили лимонад під час обіду?Після того, як усі дадуть відповіді на прості запитання, прочитайте уривок, у якому проаналізовані відповіді британських школярів.
Завдання 1.
Прочитай текст і дай відповіді на запитання до нього.
Маленька дівчинка Мері збиралася з мамою та братом на пляж. Вони приїхали туди на червоному автомобілі. На пляжі вони купалися, їли морозиво, гралися в піску та обідали сендвічами.
Запитання до тексту:
1. Якого кольору було авто?
2. На обід вони їли картоплю з рибою?
3. Вони слухали музику в машині?
4. Вони пили лимонад під час обіду?
То що, впоралися? Порівняймо ваші відповіді з відповідями британських школярів, віком від п’яти до дев’яти років, які отримали цей тест від науковців з вищих навчальних закладів. Майже всі діти дали правильні відповіді на перші два запитання («червоний» та «ні»). Із третім та четвертим запитаннями діти впоралися гірше. Чому? Ці запитання були без відповіді, адже в тексті просто не було достатньо інформації. Незважаючи на це, аж 76% дітей відповіли на ці запитання «так» або «ні».
Діти, які намагалися викрутитися з цієї ситуації, швидше за все зможуть досягти значних успіхів у бізнесі чи політиці, де майже ніхто не наважиться визнати, що він чогось не знає. Кажуть, найважче сказати: «Я тебе люблю». Ми категорично з цим не погоджуємося! Для більшості людей набагато важче вимовити: «Я не знаю». І це справжня ганьба! Адже поки ви не визнаєте, що чогось не знаєте, не зможете дізнатися того, що вам справді потрібно.
Однак перш ніж почати розбиратись у причинах такого лицемірства, його наслідках та шляхах подолання, потрібно визначити, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що щось знаємо. Звісно, існують різні рівні та категорії знання. На вершині цієї ієрархії стоять так звані «відомі факти», те, що можна перевірити науковим шляхом. (Прикладом може послугувати чудове висловлювання Деніела Патріка Мойніхама: «Кожен має право на власну думку, але не на власні факти».) Приміром, якщо ви будете наполягати на тому, що хімічна формула води – 2НО, а не Н2О, врешті-решт вас переконають у тому, що ви помиляєтеся.
Крім того, існують «переконання» — явища, які можливо й реальні, але існування яких не так легко підтвердити. З переконаннями завжди можна не погодитися. Наприклад: чи існує диявол насправді?
Це питання було поставлено в рамках міжнародного соціологічного опитування. З-поміж країн, які брали участь в опитуванні, можна виокремити п’ятірку, де віра у диявола доволі міцна:
1. Мальта (84,5%)
2. Північна Ірландія (75,6%)
3. Сполучені Штати (69,1%)
4. Ірландія (55.3%)
5. Канада (42,9%)
(З кн. «Думай як фрік», автори: Стівен Левітт і Стівен Дабнер)
Запитання до тексту
1. Чому людям так важко сказати «Я не знаю»?
2. Як автори пояснюють залежність успіху в житті від уміння викрутитися?
3. Чи можна переконати інших у зміні формули води? Обґрунтуйте свою позицію.
4. Чи можна переконати інших в наявності снігової людини? Обґрунтуйте свою позицію.
5. Чому на запитання про існування диявола у різних країнах такі різні відповіді?
Завдання 2.
Презентуй короткий виступ на тему “Хто є справжнім героєм у наш час? ”, використовуючи метод “дзеркала”.
1. Чому я так думаю?
2. Як я сформував/сформувала такі переконання?
3. Де можна перевірити мою правоту?
Тема. Метод «Дзеркало»: будь-яку інформацію ми сприймаємо через власний досвід, який не завжди є істинним. Частина 1.
Урок 42
- метод «Дзеркало»
«Мій дід бачив це на власні очі!», «Я тримав у руках той документ!», «Невже не зрозуміло, що всі учасники тих подій були на боці…» – такі й багато схожих фраз схиляють слухача до однозначних висновків. Однак відчуття, що я це бачив/бачила може бути лише станом, сформованим під впливом суб’єктивних обставин. Іноді погляд з іншого боку барикади проливає світло на те, як усе відбувалося насправді.
Застосування методу «Дзеркало» передбачає постійне апелювання до власного досвіду. Свідомо чи несвідомо кожен з нас усе оцінює, зважаючи на вже наявну інформацію. Іноді вона досить поверхова, навіяна чутками або ж розповідями знайомих — і це може сформувати хибне уявлення про певну тему. Метод «Дзеркало» передбачає оцінку власних переконань за допомогою трьох запитань (ЧОМУ? ЯК? ДЕ?):
1. Чому я так думаю?
2. Як я сформував/сформувала такі переконання?
3. Де можна перевірити мою правоту?
Завдання 1.
Прочитай текст і дай відповіді на запитання до нього.
Маленька дівчинка Мері збиралася з мамою та братом на пляж. Вони приїхали туди на червоному автомобілі. На пляжі вони купалися, їли морозиво, гралися в піску та обідали сендвічами.
Запитання до тексту:
1. Якого кольору було авто?
2. На обід вони їли картоплю з рибою?
3. Вони слухали музику в машині?
4. Вони пили лимонад під час обіду?
То що, впоралися? Порівняймо ваші відповіді з відповідями британських школярів, віком від п’яти до дев’яти років, які отримали цей тест від науковців з вищих навчальних закладів. Майже всі діти дали правильні відповіді на перші два запитання («червоний» та «ні»). Із третім та четвертим запитаннями діти впоралися гірше. Чому? Ці запитання були без відповіді, адже в тексті просто не було достатньо інформації. Незважаючи на це, аж 76% дітей відповіли на ці запитання «так» або «ні».
Діти, які намагалися викрутитися з цієї ситуації, швидше за все зможуть досягти значних успіхів у бізнесі чи політиці, де майже ніхто не наважиться визнати, що він чогось не знає. Кажуть, найважче сказати: «Я тебе люблю». Ми категорично з цим не погоджуємося! Для більшості людей набагато важче вимовити: «Я не знаю». І це справжня ганьба! Адже поки ви не визнаєте, що чогось не знаєте, не зможете дізнатися того, що вам справді потрібно.
Однак перш ніж почати розбиратись у причинах такого лицемірства, його наслідках та шляхах подолання, потрібно визначити, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що щось знаємо. Звісно, існують різні рівні та категорії знання. На вершині цієї ієрархії стоять так звані «відомі факти», те, що можна перевірити науковим шляхом. (Прикладом може послугувати чудове висловлювання Деніела Патріка Мойніхама: «Кожен має право на власну думку, але не на власні факти».) Приміром, якщо ви будете наполягати на тому, що хімічна формула води – 2НО, а не Н2О, врешті-решт вас переконають у тому, що ви помиляєтеся.
Крім того, існують «переконання» — явища, які можливо й реальні, але існування яких не так легко підтвердити. З переконаннями завжди можна не погодитися. Наприклад: чи існує диявол насправді?
Це питання було поставлено в рамках міжнародного соціологічного опитування. З-поміж країн, які брали участь в опитуванні, можна виокремити п’ятірку, де віра у диявола доволі міцна:
1. Мальта (84,5%)
2. Північна Ірландія (75,6%)
3. Сполучені Штати (69,1%)
4. Ірландія (55.3%)
5. Канада (42,9%)
(З кн. «Думай як фрік», автори: Стівен Левітт і Стівен Дабнер)
Запитання до тексту
1. Чому людям так важко сказати «Я не знаю»?
2. Як автори пояснюють залежність успіху в житті від уміння викрутитися?
3. Чи можна переконати інших у зміні формули води? Обґрунтуйте свою позицію.
4. Чи можна переконати інших в наявності снігової людини? Обґрунтуйте свою позицію.
5. Чому на запитання про існування диявола у різних країнах такі різні відповіді?
Завдання 2.
Презентуй короткий виступ на тему “Хто є справжнім героєм у наш час? ”, використовуючи метод “дзеркала”.
1. Чому я так думаю?
2. Як я сформував/сформувала такі переконання?
3. Де можна перевірити мою правоту?
Ділись та обговорюй важливе