Урок 52

Урок 52

---

«Фальшиві герої», способи створення героя / героїні.
Маніпуляція, токсичне лідерство

Повторення: словосполучення

•  герой;
• фальшивий герой;
• лідер;
• токсичний лідер;
• прийоми творення героя;
• прийоми маніпуляції;
• словосполучення;
• види словосполучень за головним словом.
  

---

Порада для вчителя

Для цього уроку потрібна непрозора скринька / коробка, на дні якої надійно зафіксоване дзеркало.

Методика проведення вправи

Скажіть учнівству:

• Сьогодні ми будемо говорити про героїв та лідерів. У цій скриньці — фотографія людини, яка має найбільший вплив на вашу долю та на те, яку роль ви оберете: героя чи токсичного лідера. Підійдіть і подивіться, але не розкривайте таємниці іншим.

Коли всі побачили себе, продовжте:

• Ви побачили у дзеркалі своє обличчя. А що, крім цього предмета, може віддзеркалювати людину? Чи можуть цю функцію виконувати слово й учинки?

• Коли лідер говорить до натовпу, або коли герой відповідає на виклик — його слова дзеркалять те, що в нього всередині. Сьогодні ми навчимося розрізняти, де в словах відбивається справжня сила, а де — токсична фальш

---

Завдання 1

Послухай фрази й визнач, кого кожна з них віддзеркалює.

1. Я зроблю це заради вашого блага, навіть якщо вам це не подобається.
2. Ми зробимо це разом, і результат буде нашою спільною перемогою.
3. Подивіться, скільки я зробив! Якби не я, ви б загинули.
4. Хто, як не я? Я просто роблю те, що мушу.

Порада для вчителя

Відповіді можуть бути варіативними, наприклад: фальшивий герой / токсичний лідер. Звертайте увагу на те, як учнівство аргументує свою позицію.

1. Токсичний лідер.
2. Лідер.
3. Фальшивий герой.
4. Герой.

Якщо в класі багато учнів й учениць, то створіть таку кількість груп, щоб у них було не більше чотирьох осіб.

Завдання 2

Об’єднайтеся в мінігрупи. Кожна отримає текст для аналізу й картку для фіксації результатів. Оберіть лідера/ку, який/а презентуватиме результат вашої роботи.

Порада для вчителя

Ви можете замінити тексти на інші, зокрема й на відео та подкасти.

Текст для групи 1

Одного разу навесні на запрошення головного психіатра ВМС США Едіт Іва Еґер ступила на борт винищувача без ілюмінаторів, що попрямував до одного з найбільших військових кораблів у світі — американського авіаносця «Німіц», який базувався біля берегів Каліфорнії. Літак раптово знизився перед крихітною півторастаметровою злітно-посадковою смугою та приземлився зі струсом, бо його хвостовик зачепився за аерофінішер, що не дає літакові впасти в океан. Докторку Еґер, що була єдиною жінкою на кораблі, представили в капітанській каюті. З якою місією вона прибула? Вона мала навчити п’ять тисяч юних військових моряків давати собі раду зі скрутою, травмою та хаосом війни. Незліченну кількість разів докторка Еґер була клінічною експерткою, яку запрошували, аби лікувати солдатів, зокрема спецпризначенців, що потерпають від посттравматичного стресового розладу та травм мозку. Як ця тендітна старенька може допомагати такій чималій кількості військових лікувати внутрішні наслідки жорстокої війни? 

Ще до того, як відбулося моє особисте знайомство з докторкою Еґер, я зателефонував їй, аби запросити її прочитати гостьову лекцію у Стенфорді в рамках мого курсу «Психологія управління розумом». Через її вік та акцент я уявляв собі стару як світ babushka з хусточкою на голові, зав’язаною під підборіддям. Та щойно вона звернулася до моїх студентів, я побачив її цілющу силу. Вона сяяла своєю променистою усмішкою, блискучими сережками та яскравим золотим волоссям і з голови до ніг, як мені згодом сказала дружина, була вбрана у «Шанель». Жахливі та болісні історії виживання в нацистських таборах смерті вона розповідала оптимістично та енергійно, з гумором, з поставою та сердечністю, яку я можу змалювати як чисте світло. В житті докторки Еґер було чимало темних часів. У підлітковому віці вона була ув’язненою в Аушвіці. Попри катування, голод та постійну загрозу знищення, вона зберегла розумову та душевну свободу. Жахіття, що випали їй на долю, не зламали жінку — вони заохотили її та загартували. Насправді мудрість Еґер походить з глибини найбільш руйнівних епізодів її життя. Вона спроможна сприяти зціленню інших, бо колись сама подолала шлях від травми до перемоги над нею. Вона усвідомила, що може використати власний досвід людської жорстокості, аби розкрити можливості інших — від військових, на кшталт тих, що перебували на борту американського авіаносця «Німіц», до пар, що намагаються повернути колишню близькість; від тих, хто пережив знецінення чи насилля, до тих, хто страждає від залежності чи хвороби; від тих, хто втратив кохану людину, до тих, хто втратив надію. І всіх нас, хто кожного дня нашого життя потерпає від розчарувань та складнощів, її послання надихає зробити власний вибір, аби звільнитися від страждання та знайти своє внутрішнє сяйво. 

Коли вона завершила свою промову, всі мої триста студентів і студенток підхопилися зі своїх місць та вибухнули оваціями. Щонайменше сто юнаків та дівчат заполонили сцену, чекаючи на свою чергу подякувати й обійняти цю дивовижну жінку. За всі десятиліття моєї викладацької діяльності я ще жодного разу не бачив такого захоплення серед студентства.
Джерело: https://kniga.biz.ua/pdf/30938-vibir.pdf 

Текст для групи 2

Наталка Фіцич
Допис у фейсбуці за 09.12.2025

Моя джезва з Криму і рецепт кави від кримськотатарського майстра, який пережив Сюргюн

Вчора до слова згадала про мою джезву, якою користуюся багато років, так написали, що про Крим я вплела вправною журналістською рукою, мабуть, підозрюючи за цим маніпуляцію. То я вирішила розповісти вам про цю дорогу мені річ, бо за нею ціла історія, довжиною у майже півтора десятиліття.
Взимку 2011 року ми вирушили до Криму на зйомки програми про майстрів та народні ремесла Майстер-клас. Мені хотілося показати нетуристичний Крим, тож зйомки взимку були невипадкові. Але хто знав, що місцеві готелі геть холодні, в усякому разі ті, в яких ми опинилися з нашим мізерним бюджетом. Культурологічна програма тоді була поза мейнстрімом, каналам таке було відверто не цікаво, нам ледве вдавалося знаходити хоч якісь можливості для роботи. Одним словом, мерзли ми як вовчий хвіст у тому зимовому Криму. Але зняли надзвичайно цікавих майстрів.
У Сімферополі знімали майстра чеканки Асана Галімова. Для програми ми з ним робили таріль, але серед його робіт я побачила оцю джезву. Майстер тоді пояснив, що це форма саме кримськотатарської джезви, з вузьким горлечком, в якому кава підходить довше і заварюється ароматнішою. Я одразу купила цю джезву, а згодом замовила ще одну таку для батьків. До речі, свіжозвареною кавою нас пригощали у кожному кримськотатарському домі, куди ми заходили. Подавали також цукор вприкуску або сухофрукти. Говорили, що це частина місцевої гостинності. Тож для мене кава – саме про Крим.
У Бахчисараї ми знімали майстра кримськотатарської філіграні Айдера Асанова. Він був єдиним серед кримськотатарських майстрів, хто отримав своє ремесло у спадок від батька, а не відновлював за розповідями. У 12 років його разом з родиною депортували до Узбекистану, але він памʼятав Крим ще до Сюргюну. Пригадую нашу прогулянку старим Бахчисараєм, його розповіді про життя родини до депортації. Ми йшли вулицею, де колись жили кримськотатарські ювеліри, Айдер-ага показував будинок дядька-ювеліра і дім його батьків, де він народився і виріс. Я наївно запропонувала туди постукати. Айдер-ага гірко відповів, що його навіть на поріг не пускають, в його очах стояли сльози. В майстерні він пригощав нас кавою, завареною над паяльником. Кава була неймовірна! Я спитала, в чому справа, може, в заварюванні на паяльнику? Айдер-ага усміхнувся і сказав, що, по-перше, кава має бути свіжозмеленою, а по-друге, у джезву спершу треба покласти дрібку цукру, а тоді вже каву і залити холодною водою. Від нагрівання цукор карамелізується і надає каві оцього смаку. Тільки цукру треба не чайну ложку, а саме дрібку на кінчику. Цей рецепт я привезла додому, кава дуже посмакувала моєму чоловікові Volodymyr Ariev, і відтоді він готує її саме так (бо у мене вона майже завжди втікає)). Айдер Асанов також показував мені єдиний свій скарб, врятований під час Сюргюну – жіночий пояс, прикрашений кримськотатарською філігранню. Я розповіла про цей пояс, а також свої знайомства, дивовижні історії людей та мандри зимовим Кримом мамі Зірка Мензатюк, і з цього народилася її книга Дике літо в Криму як продовження Таємниці козацької шаблі.
Згодом ми зробили ще серію зйомок у літньому Криму. Тоді я познайомилася із Хаірбенат Сейт-Аметовою, саме історія її родини розказана у маминій книзі. Хаірбенат-апте пригощала нас неймовірним пловом, приготованим на вогні. А потім показувала кургани, криті дикими маками та гіацинтами. Мій друг етнограф Олексій Доля, великий любитель квітів, тикав мене носом у ті гіацинти як бешкетного кота.) Так само, до речі, згодом він тикав мене у вороньки – дикі півонії на Луганщині. Він говорив, що у моєї мами-талановитої квітникарки абсолютно бездарне до квітів дитя, тобто я.) Усі ці землі нині окуповані ворогом: і Крим, і Луганщина. І я не можу передати, з яким щемом я згадую ці наші подорожі і зйомки. І Олексія Долі вже нема на цім світі, і ніхто не потикає мене носом в якісь чергові пахучки. І Хаірбенат-апте, яка за ці роки стала моєю дорогою подругою, відійшла у кращий світ, а я так і не змогла вклонитися її могилі в окупованому Криму. І вже навряд чи зможу. Господи! Скільки ж болю і втрат за ці роки. Але принаймні в мене залишилися спогади. І деякі дорогі мені речі, як от ця джезва. Я не зробила на цьому карʼєру, не заробила грошей, не отримала нагород. Тоді це було не потрібне каналам. Але зараз ці зйомки – неповторні. Бо там наш ще не окупований Крим і люди, яких вже нема.
P.S.: дорогі друзі, я не політик і не громадський діяч, а звичайна журналістка. Мої пости для моїх друзів. Я не відкриваю коментарі для всіх, бо не хочу воювати з ботами, мене це ранить. І ще мені боляче, коли мої пости обговорюють за моєю спиною, навіть не тегнувши мене. Це негарно. Не робіть так. Хочете коментувати, дискутувати, сперечатися – будь ласка, але не позаочі.
Джерело: https://www.facebook.com/fitsychn/?locale=uk_UA 

Текст для групи 3

Спустившись в долину, повернув з курного шляху на обніжок — і пішов поміж зеленими житами. Ось підійшов до однієї ниви, нахилився, вирвав при самім корені пучок жита, глянув на його, далі глянув на ниву, — і лице засвітилось одрадою. “От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..” Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі; знову глянув на свою ниву, наче рівняв дві ниви між собою, — і промовив вголос: “Бач… на нашому полі жито краще, ніж у дядька Кабанця: моє таке густе та гонке, а в його — ледве од землі одлізло, — низеньке, жовте, засмоктане…”

Чіпка не схотів пити. У його й без того грало вже в голові. Порохові речі глибоко запали в серце… Перед очима встала вся неправда… “Він — старший, а кругом його — менші, все родичі… Сказав слово — і все схилилось перед ним… Пан над мужиками, пан і над панами! Немає ні в чім перепону, не знає ніякої заборони… Де ж тут візьметься тая правда?” Прокинулась у Чіпчинім серці недовіра в правду; обізвалась вона в душі його тяжким сумом… Він сидів, схиливши на руку голову, — не чув, як рипнули двері.

П’ючи та гуляючи, підібрав собі Чіпка трьох товаришів щирих: Лушня, Матня та Пацюк — одна думка, одна гадка. Всі вони однакових літ: не то, щоб старі, не то й молоді, — вже підтоптані парубки. Пили на його кошт; гуляли за його добро; розказували йому своє бідолашне життя, про свою гірку долю, привернули його жалісне, тепер строюжене нещастям, серце — і потоваришували… Цілий день п’ють та гуляють по шинках, гуляють іноді й за північ, а перед світом ідуть до Чіпки висиплятись. Виспляться, викачаються, візьмуть з собою Чіпку та з добра його що-небудь, — та знову в шинок… Так кожнісінького дня.

— Хто ж винуватий у вашому лихові? — обізвалася, глядя на його, Христя. — Мабуть, чи не самі найбільше?..
Докір цей хоч і вколов з першого разу Чіпку, оже він ні зморшкою, ні поглядом не виявив того. Йому аж подобалось питання, так прямо вимовлене жіночими устами.
— Та трохи й сам винен, — одмовив він, задумуючись. — А то-таки й люди…
— Чим же люди винні? — сповідає Христя.
Чіпка поворухнувся. Видко, він не ждав такої сповіді. Помовчав трохи, та все вниз дивився, ніби роздумував: чи казати, чи ні? А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив:
— Неправдою своєю!..
— Ну, що тобі до того, Чіпко? скажи мені, Бога ради?.. Адже тобі від того ні знобить, ні гріє…
— Як, не знобить? А правда де? Де та правда, по котрій нам велено жити? де вона ділася? хто її вкрав у нас? — гарячився Чіпка. — Куди вона забігла?.. га?

Христя думала про сьогоднішню розмову з Чіпкою. Не гультіпака — лихий чоловік; гультіпака — зло людське, неправда людська! — казало їй серце… У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша… А що він п’є?.. То його лихо п’є… недаром він хвалився ним!.. Та як же його й не пити, живучи між такими людьми, що кожен тільки й дума: як би мені та мені, як би кого обідрати, ошукати? Брати рідні, сестри — перші вороги між собою…
Джерело: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=983 

Картка для аналізу ролі персонажа

Критерій	Відповідь
Головний меседж персонажа/ки (цитата-маркер). Що він / вона транслює світові?
Дії персонажа/ки. Чи віддзеркалюють вони головний меседж? Поясніть.
Вплив персонажа на оточення.
Прийоми творення героя / лідера, маніпуляції
Роль персонажа (зафарбувати потрібну клітинку й пояснити нижче).	Справжній		Фальшивий / токсичний
	герой	лідер	герой	лідер

Порада для вчителя

Презентацію результатів роботи груп можна організувати в різний спосіб. Одним із них є метод “Галереї”. Розташуйте заповнені картки в різних кутках класу. Доозвольте учнівству вільно рухатися й слухати короткі виступи лідерів груп. Учні й учениці можуть залишати наліпки з коментарями чи наліпки певних кольорів (зелений — погоджуюся з написаним, червоний — не погоджуюся) біля кожної картки. Коли огляд буде завершено, узагальніть результат.

---

Пригадай, що таке словосполучення, якими вони бувають за головним словом. Запиши до теми уроку 12 словосполучень, вид яких зазнач в дужках.

---

Завдання 3

Напиши есе-п’ятихвилинку на тему героїв і лідерів, використовуючи не менше шести словосполучень, дібраних під час виконання попередньої вправи.

Порада для вчителя

Есе можна винести на домашню роботу.

Завдання 4. Рефлексія

Запиши фразу, що стала для тебе сьогодні дзеркалом уроку.

---

1. Зімбардо Ф. Передмова. Вибір: прийняти можливе : пер. з англ. Христина Радченко / Е. Еґер. Київ : Книголав, 2020. С. 11–13. URL: https://kniga.biz.ua/pdf/30938-vibir.pdf (дата звернення: 17.12.2025).
2. Мирний Панас, Білик Іван. Хіба ревуть воли, як ясла повні?. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=983 (дата звернення: 17.12.2025).
3. Онатій А., Ткачук Т. Українська мова : підручник для 8 класу закладів загальної середньої освіти. Київ : Літера ЛТД, 2025. С. 15-16. URL: https://pidruchnyk.com.ua/2903-ukrainska-mova-onatii-8-klas.html (дата звернення: 17.12.2025).
4. Фіцич Н. Моя джезва з Криму і рецепт кави від кримськотатарського майстра, який пережив Сюргюн. Facebook. Наталка Фіцич. 09.12.2025. URL: https://www.facebook.com/fitsychn/?locale=uk_UA (дата звернення: 17.12.2025).

Урок 52

---

«Фальшиві герої», способи створення героя / героїні.
Маніпуляція, токсичне лідерство

Повторення: словосполучення

•  герой;
• фальшивий герой;
• лідер;
• токсичний лідер;
• прийоми творення героя;
• прийоми маніпуляції;
• словосполучення;
• види словосполучень за головним словом.
  

---

Сьогодні ми будемо говорити про героїв та лідерів. У цій скриньці — фотографія людини, яка має найбільший вплив на вашу долю та на те, яку роль ви оберете: героя чи токсичного лідера. Підійдіть і подивіться, але не розкривайте таємниці іншим.

---

Завдання 1

Послухайфрази й визнач, кого кожна з них віддзеркалює.

1. Я зроблю це заради вашого блага, навіть якщо вам це не подобається.
2. Ми зробимо це разом, і результат буде нашою спільною перемогою.
3. Подивіться, скільки я зробив! Якби не я, ви б загинули.
4. Хто, як не я? Я просто роблю те, що мушу.

Завдання 2

Об’єднайтеся в мінігрупи. Кожна отримає текст для аналізу й картку для фіксації результатів. Оберіть лідера/ку, який/а презентуватиме результат вашої роботи.

Текст для групи 1

Одного разу навесні на запрошення головного психіатра ВМС США Едіт Іва Еґер ступила на борт винищувача без ілюмінаторів, що попрямував до одного з найбільших військових кораблів у світі — американського авіаносця «Німіц», який базувався біля берегів Каліфорнії. Літак раптово знизився перед крихітною півторастаметровою злітно-посадковою смугою та приземлився зі струсом, бо його хвостовик зачепився за аерофінішер, що не дає літакові впасти в океан. Докторку Еґер, що була єдиною жінкою на кораблі, представили в капітанській каюті. З якою місією вона прибула? Вона мала навчити п’ять тисяч юних військових моряків давати собі раду зі скрутою, травмою та хаосом війни. Незліченну кількість разів докторка Еґер була клінічною експерткою, яку запрошували, аби лікувати солдатів, зокрема спецпризначенців, що потерпають від посттравматичного стресового розладу та травм мозку. Як ця тендітна старенька може допомагати такій чималій кількості військових лікувати внутрішні наслідки жорстокої війни? 

Ще до того, як відбулося моє особисте знайомство з докторкою Еґер, я зателефонував їй, аби запросити її прочитати гостьову лекцію у Стенфорді в рамках мого курсу «Психологія управління розумом». Через її вік та акцент я уявляв собі стару як світ babushka з хусточкою на голові, зав’язаною під підборіддям. Та щойно вона звернулася до моїх студентів, я побачив її цілющу силу. Вона сяяла своєю променистою усмішкою, блискучими сережками та яскравим золотим волоссям і з голови до ніг, як мені згодом сказала дружина, була вбрана у «Шанель». Жахливі та болісні історії виживання в нацистських таборах смерті вона розповідала оптимістично та енергійно, з гумором, з поставою та сердечністю, яку я можу змалювати як чисте світло. В житті докторки Еґер було чимало темних часів. У підлітковому віці вона була ув’язненою в Аушвіці. Попри катування, голод та постійну загрозу знищення, вона зберегла розумову та душевну свободу. Жахіття, що випали їй на долю, не зламали жінку — вони заохотили її та загартували. Насправді мудрість Еґер походить з глибини найбільш руйнівних епізодів її життя. Вона спроможна сприяти зціленню інших, бо колись сама подолала шлях від травми до перемоги над нею. Вона усвідомила, що може використати власний досвід людської жорстокості, аби розкрити можливості інших — від військових, на кшталт тих, що перебували на борту американського авіаносця «Німіц», до пар, що намагаються повернути колишню близькість; від тих, хто пережив знецінення чи насилля, до тих, хто страждає від залежності чи хвороби; від тих, хто втратив кохану людину, до тих, хто втратив надію. І всіх нас, хто кожного дня нашого життя потерпає від розчарувань та складнощів, її послання надихає зробити власний вибір, аби звільнитися від страждання та знайти своє внутрішнє сяйво. 

Коли вона завершила свою промову, всі мої триста студентів і студенток підхопилися зі своїх місць та вибухнули оваціями. Щонайменше сто юнаків та дівчат заполонили сцену, чекаючи на свою чергу подякувати й обійняти цю дивовижну жінку. За всі десятиліття моєї викладацької діяльності я ще жодного разу не бачив такого захоплення серед студентства.
Джерело: https://kniga.biz.ua/pdf/30938-vibir.pdf 

Текст для групи 2

Наталка Фіцич
Допис у фейсбуці за 09.12.2025

Моя джезва з Криму і рецепт кави від кримськотатарського майстра, який пережив Сюргюн

Вчора до слова згадала про мою джезву, якою користуюся багато років, так написали, що про Крим я вплела вправною журналістською рукою, мабуть, підозрюючи за цим маніпуляцію. То я вирішила розповісти вам про цю дорогу мені річ, бо за нею ціла історія, довжиною у майже півтора десятиліття.
Взимку 2011 року ми вирушили до Криму на зйомки програми про майстрів та народні ремесла Майстер-клас. Мені хотілося показати нетуристичний Крим, тож зйомки взимку були невипадкові. Але хто знав, що місцеві готелі геть холодні, в усякому разі ті, в яких ми опинилися з нашим мізерним бюджетом. Культурологічна програма тоді була поза мейнстрімом, каналам таке було відверто не цікаво, нам ледве вдавалося знаходити хоч якісь можливості для роботи. Одним словом, мерзли ми як вовчий хвіст у тому зимовому Криму. Але зняли надзвичайно цікавих майстрів.
У Сімферополі знімали майстра чеканки Асана Галімова. Для програми ми з ним робили таріль, але серед його робіт я побачила оцю джезву. Майстер тоді пояснив, що це форма саме кримськотатарської джезви, з вузьким горлечком, в якому кава підходить довше і заварюється ароматнішою. Я одразу купила цю джезву, а згодом замовила ще одну таку для батьків. До речі, свіжозвареною кавою нас пригощали у кожному кримськотатарському домі, куди ми заходили. Подавали також цукор вприкуску або сухофрукти. Говорили, що це частина місцевої гостинності. Тож для мене кава – саме про Крим.
У Бахчисараї ми знімали майстра кримськотатарської філіграні Айдера Асанова. Він був єдиним серед кримськотатарських майстрів, хто отримав своє ремесло у спадок від батька, а не відновлював за розповідями. У 12 років його разом з родиною депортували до Узбекистану, але він памʼятав Крим ще до Сюргюну. Пригадую нашу прогулянку старим Бахчисараєм, його розповіді про життя родини до депортації. Ми йшли вулицею, де колись жили кримськотатарські ювеліри, Айдер-ага показував будинок дядька-ювеліра і дім його батьків, де він народився і виріс. Я наївно запропонувала туди постукати. Айдер-ага гірко відповів, що його навіть на поріг не пускають, в його очах стояли сльози. В майстерні він пригощав нас кавою, завареною над паяльником. Кава була неймовірна! Я спитала, в чому справа, може, в заварюванні на паяльнику? Айдер-ага усміхнувся і сказав, що, по-перше, кава має бути свіжозмеленою, а по-друге, у джезву спершу треба покласти дрібку цукру, а тоді вже каву і залити холодною водою. Від нагрівання цукор карамелізується і надає каві оцього смаку. Тільки цукру треба не чайну ложку, а саме дрібку на кінчику. Цей рецепт я привезла додому, кава дуже посмакувала моєму чоловікові Volodymyr Ariev, і відтоді він готує її саме так (бо у мене вона майже завжди втікає)). Айдер Асанов також показував мені єдиний свій скарб, врятований під час Сюргюну – жіночий пояс, прикрашений кримськотатарською філігранню. Я розповіла про цей пояс, а також свої знайомства, дивовижні історії людей та мандри зимовим Кримом мамі Зірка Мензатюк, і з цього народилася її книга Дике літо в Криму як продовження Таємниці козацької шаблі.
Згодом ми зробили ще серію зйомок у літньому Криму. Тоді я познайомилася із Хаірбенат Сейт-Аметовою, саме історія її родини розказана у маминій книзі. Хаірбенат-апте пригощала нас неймовірним пловом, приготованим на вогні. А потім показувала кургани, криті дикими маками та гіацинтами. Мій друг етнограф Олексій Доля, великий любитель квітів, тикав мене носом у ті гіацинти як бешкетного кота.) Так само, до речі, згодом він тикав мене у вороньки – дикі півонії на Луганщині. Він говорив, що у моєї мами-талановитої квітникарки абсолютно бездарне до квітів дитя, тобто я.) Усі ці землі нині окуповані ворогом: і Крим, і Луганщина. І я не можу передати, з яким щемом я згадую ці наші подорожі і зйомки. І Олексія Долі вже нема на цім світі, і ніхто не потикає мене носом в якісь чергові пахучки. І Хаірбенат-апте, яка за ці роки стала моєю дорогою подругою, відійшла у кращий світ, а я так і не змогла вклонитися її могилі в окупованому Криму. І вже навряд чи зможу. Господи! Скільки ж болю і втрат за ці роки. Але принаймні в мене залишилися спогади. І деякі дорогі мені речі, як от ця джезва. Я не зробила на цьому карʼєру, не заробила грошей, не отримала нагород. Тоді це було не потрібне каналам. Але зараз ці зйомки – неповторні. Бо там наш ще не окупований Крим і люди, яких вже нема.
P.S.: дорогі друзі, я не політик і не громадський діяч, а звичайна журналістка. Мої пости для моїх друзів. Я не відкриваю коментарі для всіх, бо не хочу воювати з ботами, мене це ранить. І ще мені боляче, коли мої пости обговорюють за моєю спиною, навіть не тегнувши мене. Це негарно. Не робіть так. Хочете коментувати, дискутувати, сперечатися – будь ласка, але не позаочі.
Джерело: https://www.facebook.com/fitsychn/?locale=uk_UA 

Текст для групи 3

Спустившись в долину, повернув з курного шляху на обніжок — і пішов поміж зеленими житами. Ось підійшов до однієї ниви, нахилився, вирвав при самім корені пучок жита, глянув на його, далі глянув на ниву, — і лице засвітилось одрадою. “От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..” Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі; знову глянув на свою ниву, наче рівняв дві ниви між собою, — і промовив вголос: “Бач… на нашому полі жито краще, ніж у дядька Кабанця: моє таке густе та гонке, а в його — ледве од землі одлізло, — низеньке, жовте, засмоктане…”

Чіпка не схотів пити. У його й без того грало вже в голові. Порохові речі глибоко запали в серце… Перед очима встала вся неправда… “Він — старший, а кругом його — менші, все родичі… Сказав слово — і все схилилось перед ним… Пан над мужиками, пан і над панами! Немає ні в чім перепону, не знає ніякої заборони… Де ж тут візьметься тая правда?” Прокинулась у Чіпчинім серці недовіра в правду; обізвалась вона в душі його тяжким сумом… Він сидів, схиливши на руку голову, — не чув, як рипнули двері.

П’ючи та гуляючи, підібрав собі Чіпка трьох товаришів щирих: Лушня, Матня та Пацюк — одна думка, одна гадка. Всі вони однакових літ: не то, щоб старі, не то й молоді, — вже підтоптані парубки. Пили на його кошт; гуляли за його добро; розказували йому своє бідолашне життя, про свою гірку долю, привернули його жалісне, тепер строюжене нещастям, серце — і потоваришували… Цілий день п’ють та гуляють по шинках, гуляють іноді й за північ, а перед світом ідуть до Чіпки висиплятись. Виспляться, викачаються, візьмуть з собою Чіпку та з добра його що-небудь, — та знову в шинок… Так кожнісінького дня.

— Хто ж винуватий у вашому лихові? — обізвалася, глядя на його, Христя. — Мабуть, чи не самі найбільше?..
Докір цей хоч і вколов з першого разу Чіпку, оже він ні зморшкою, ні поглядом не виявив того. Йому аж подобалось питання, так прямо вимовлене жіночими устами.
— Та трохи й сам винен, — одмовив він, задумуючись. — А то-таки й люди…
— Чим же люди винні? — сповідає Христя.
Чіпка поворухнувся. Видко, він не ждав такої сповіді. Помовчав трохи, та все вниз дивився, ніби роздумував: чи казати, чи ні? А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив:
— Неправдою своєю!..
— Ну, що тобі до того, Чіпко? скажи мені, Бога ради?.. Адже тобі від того ні знобить, ні гріє…
— Як, не знобить? А правда де? Де та правда, по котрій нам велено жити? де вона ділася? хто її вкрав у нас? — гарячився Чіпка. — Куди вона забігла?.. га?

Христя думала про сьогоднішню розмову з Чіпкою. Не гультіпака — лихий чоловік; гультіпака — зло людське, неправда людська! — казало їй серце… У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша… А що він п’є?.. То його лихо п’є… недаром він хвалився ним!.. Та як же його й не пити, живучи між такими людьми, що кожен тільки й дума: як би мені та мені, як би кого обідрати, ошукати? Брати рідні, сестри — перші вороги між собою…
Джерело: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=983 

Картка для аналізу ролі персонажа

Критерій	Відповідь
Головний меседж персонажа/ки (цитата-маркер). Що він / вона транслює світові?
Дії персонажа/ки. Чи віддзеркалюють вони головний меседж? Поясніть.
Вплив персонажа на оточення.
Прийоми творення героя / лідера, маніпуляції
Роль персонажа (зафарбувати потрібну клітинку й пояснити нижче).	Справжній		Фальшивий / токсичний
	герой	лідер	герой	лідер

---

Пригадай, що таке словосполучення, якими вони бувають за головним словом. Запиши до теми уроку 12 словосполучень, вид яких зазнач в дужках.

---

Завдання 3

Напиши есе-п’ятихвилинку на тему героїв і лідерів, використовуючи не менше шести словосполучень, дібраних під час виконання попередньої вправи.

Завдання 4. Рефлексія

Запиши фразу, що стала для тебе сьогодні дзеркалом уроку.

---

1. Зімбардо Ф. Передмова. Вибір: прийняти можливе : пер. з англ. Христина Радченко / Е. Еґер. Київ : Книголав, 2020. С. 11–13. URL: https://kniga.biz.ua/pdf/30938-vibir.pdf (дата звернення: 17.12.2025).
2. Мирний Панас, Білик Іван. Хіба ревуть воли, як ясла повні?. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=983 (дата звернення: 17.12.2025).
3. Онатій А., Ткачук Т. Українська мова : підручник для 8 класу закладів загальної середньої освіти. Київ : Літера ЛТД, 2025. С. 15-16. URL: https://pidruchnyk.com.ua/2903-ukrainska-mova-onatii-8-klas.html (дата звернення: 17.12.2025).
4. Фіцич Н. Моя джезва з Криму і рецепт кави від кримськотатарського майстра, який пережив Сюргюн. Facebook. Наталка Фіцич. 09.12.2025. URL: https://www.facebook.com/fitsychn/?locale=uk_UA (дата звернення: 17.12.2025).