Урок 6. Антична Греція

Тема 1.3. Античність як основа європейської культури

Урок 6. Антична Греція

---

---

Основні тези для вчительства

Періодизація давньогрецького мистецтва

Геометричне та орієнталізуюче мистецтво (бл. 900–600 до н.е.)

Зруйнування мікенських палаців близько 1200 року до н.е. спричинило розпад традиційного суспільного ладу в доісторичному Егейському світі. Зникнення могутніх царів і їхнього почту призвело до втрати знань про те, як обробляти каміння, будувати цитаделі й гробниці, створювати фрески та висікати кам’яні скульптури. Наступні століття, які іноді називають Темними віками Греції, характеризувалися знелюдненням, злиднями та майже повною втратою контактів із зовнішнім світом. Лише у VIII столітті до н.е. економічна ситуація почала покращуватися, а населення — зростати. Ця епоха була по-своєму героїчною: тоді греки заснували Олімпійські ігри та записали епічні поеми Гомера, які раніше передавалися усно від співця до співця. Упродовж VIII століття до н.е. греки вирвалися зі своєї ізоляції і знову почали торгувати з містами на сході та заході.

• Гомер жив у VIII столітті до н.е. — в епоху, коли формувалися міста-держави класичної Греції, було засновано Олімпійські ігри (776 до н.е.), а греки почали торгувати з сусідами як на сході, так і на заході. Водночас людська фігура повернулася в грецьке мистецтво — у спрощених бронзових статуетках і як силуетні композиції на геометричних вазах серед інших абстрактних мотивів.
• Збільшення контактів із цивілізаціями Єгипту та Месопотамії стало рушійною силою для так званого орієнталізуючого періоду (бл. 700–600 до н.е.) грецького мистецтва, коли східні чудовиська почали з’являтися на чорнофігурних вазах.

Архаїчне мистецтво (бл. 600–480 до н.е.)

Упродовж VII–VI століть до н.е. греки поступово вдосконалювали поняття полісу, або міста-держави. Те, що колись було лише цитаделлю — притулком у скрутні часи, — перетворилося на спільноту й символ ідентичності. Управління полісами здійснювалося по-різному: як монархія (від monarches — єдиновладний правитель), аристократія (від aristoi і kratia — влада найкращих), тиранія (від tyrannos — цар) і олігархія (від oligoi — небагато, вузьке коло правителів). Афіняни керували своїм полісом через демократію (від demos — народ).

Шлях до демократії був довгим і почався з реформ Солона — державного діяча кінця VI століття до н.е. Навіть після радикальних демократичних реформ Перікла 462 року до н.е. жінки не брали прямої участі в політичному житті, а рабство залишалося звичним і прийнятним явищем у всьому грецькому світі.

Зі зміною уявлень про ідеальний поліс змінювався і його зовнішній вигляд. Мистецький стиль цього періоду відомий як архаїчний (від archaios — грецьке «старий»). Архітектори почали проєктувати монументальні споруди у канонічних стилях, а митці — досліджувати людський рух і емоції.

(Пер. З Jensen’s History of Art. The Western Tradition. P. 109)

• Близько 600 року до н.е. в Греції з’явилися перші кам’яні статуї в натуральну величину. Архаїчні куроси наслідували фронтальні пози єгипетських статуй, але митці зображували юнаків оголеними — так, як грецькі атлети змагалися в Олімпії. У VI столітті до н.е. грецькі скульптори вдосконалили пропорції й додали «архаїчну посмішку» на обличчя своїх статуй — і чоловічих, і жіночих, щоб надати їм більшої життєвості.
• Архаїчна доба також принесла кодифікацію доричного та іонічного ордерів і зведення перших кам’яних храмів із периферійною колонадою.
• Грецькі керамісти досконало опанували чорнофігурний розпис, а близько 530 року до н.е. — червонофігурний (“вазописці-піонери”), що стимулювало експерименти з укороченою перспективою (foreshortening).

Ранньокласичне та висококласичне мистецтво (бл. 480–400 до н.е.)

Мистецтвознавці датують початок класичної доби конкретною історичною подією — перемогою грецьких міст-держав, об’єднаних у союз, над перськими загарбниками. Незабаром після того, як у 480 році до н.е. перси захопили й сплюндрували Афіни, греки здобули вирішальну морську перемогу над ними в битві при Саламіні. Це була важка війна, і здавалося, що Азія поглине Грецію, а перський цар Ксеркс стане її правителем.

Коли в 494 році до н.е. перси зруйнували місто Мілет — грецьку колонію на західному узбережжі сучасної Туреччини — вони вбили всіх чоловіків, а жінок і дітей продали в рабство. Майже дивовижне уникнення поневолення “азійськими варварами” решти греків зміцнило відчуття грецької, еллінської єдності настільки, що відтоді цивілізація Європи стала усвідомлювати себе окремою від цивілізації Азії — хоч контакти між ними тривали.

Погляди епохи яскраво відображаються у творчості великого драматурга Есхіла (бл. 525–456 до н.е.), який у своїй трилогії “Орестея” оспівав тріумф розуму й закону над варварськими злочинами, кривавими родовими помстами та шаленою відплатою. Як учасник епічної битви при Марафоні, Есхіл у своїх величних віршах засуджував усі риси рабської й нелюдської природи, які греки в час кризи приписували персам.

Історики одностайно вважають десятиліття після усунення перської загрози вершиною грецької цивілізації. Це була епоха драматургів Софокла й Евріпіда, історика Геродота, державного діяча Перікла, філософа Сократа, а також найвидатніших грецьких архітекторів, скульпторів і живописців.

• Класичний період розпочався з перського розгрому афінського Акрополя в 480 році до н.е. та перемоги греків роком пізніше. У ранньокласичний період (480–450 до н.е.) скульптори здійснили революцію у статуарному мистецтві, запровадивши перенесення ваги (контрапост) у фігурах.
• У висококласичний період (450–400 до н.е.) Поліклет розробив канон пропорцій для ідеальної статуї. Іктін також застосував математичні формули до проєктування храму — у спільному переконанні, що краса виникає через використання гармонійних чисел.
• За патронажу Перикла та художнього керівництва Фідія афіняни відбудували Акрополь після 447 року до н.е. Парфенон і його скульптури, а також роботи Поліклета відтоді стали уособленням поняття «класичне».

Пізньокласичне мистецтво (бл. 400–323 до н.е.)

Пелопоннеська війна, що почалася у 431 р. до н.е., завершилася в 404 р. до н.е. остаточною поразкою Афін, ослаблених чумою. Переможцем стала Спарта, а згодом Фіви, які взяли на себе керівництво Грецією, проте обидві ці спроби були невдалими.

У середині IV ст. до н.е. зовнішня загроза змусила розбратані грецькі поліси відкласти суперечки й об’єднатися для спільної оборони, як це вже було раніше під час війни з персами. Однак у битві при Херонеї в 338 р. до н.е. грецькі міста зазнали нищівної поразки й були змушені поступитися незалежністю македонському цареві Філіппу II (правив 359–336 рр. до н.е.).

У 336 р. до н.е. Філіппа було вбито, і його владу успадкував син — Олександр III (правив 336–323 рр. до н.е.), відомий як Олександр Македонський. Олександр повів потужне військо у винятковий похід, який зруйнував Перську імперію (остаточна помста за перське вторгнення в Грецію на початку V ст. до н.е.), установив контроль над Єгиптом і навіть дістався Індії.

Таким чином, IV ст. до н.е. у Греції стало часом політичних потрясінь, які глибоко вплинули на світогляд греків і на їхнє мистецтво. У V ст. до н.е. греки зазвичай вірили, що розумна людина здатна впорядковувати навколишній світ, створювати «досконалі» статуї, як у Каноні Поліклета, і знаходити «правильні» математичні формули для зведення будівель, таких як Парфенон. Фриз Парфенона прославляв афінян як спільноту громадян зі спільними цінностями.

Пелопоннеська війна та безперервні конфлікти IV ст. до н.е. поклали край спокійному ідеалізму попереднього століття. Настали розчарування й відчуження. Грецька думка й мистецтво почали зосереджуватися більше на індивідуумі та реальному світі видимих речей, а не на громаді та ідеальному світі досконалих істот і досконалих храмів.

• Після Пелопоннеської війни, яка завершилася 404 року до н.е., грецькі митці, хоча й залишалися вірними філософії людини як «міри всіх речей», почали більше зосереджуватися на тому, як виглядав реальний світ, а не на ідеальному світі досконалих істот. Скульптори пізньокласичного періоду «олюднили» віддалених богів, атлетів і героїв V століття до н.е. Пракситель надавав своїм образам чуттєвості, навіть зобразив Афродіту оголеною. Лісіпп показав Геракла м’язистим, але настільки стомленим, що він мусить спертися на свою палицю.
• В архітектурі дедалі більшої популярності набуває пишна коринфська капітель, яка порушила монополію доричного й іонічного ордерів.
• Період завершився правлінням Олександра Македонського, який радикально змінив політичну карту Середземномор’я та започаткував нову епоху в мистецтві.

Еліністичне мистецтво (бл. 323–30 до н.е.)

Завоювання Олександром Македонським Месопотамії та Єгипту відкрило нову культурну добу, яку історики та мистецтвознавці називають елліністичною. Елліністичний період почався зі смерті Олександра в 323 р. до н.е. і тривав майже три століття — до подвійного самогубства цариці Клеопатри Єгипетської та її римського союзника Марка Антонія в 30 р. до н.е. після їхньої вирішальної поразки в битві при Акції із суперником Антонія — Октавіаном Августом. Того ж року Август перетворив Єгипет на провінцію Римської імперії.

Культурними центрами елліністичного періоду стали двори грецьких царів, які успадкували владу Олександра і поділили між собою його величезну імперію. Серед них провідне місце займали Антіохія в Сирії, Александрія в Єгипті (названа на честь Олександра та місце його гробниці) і Пергам у Малій Азії. Елліністичний світ об’єднувала міжнародна культура, спільною мовою якої була грецька. Елліністичні володарі надзвичайно збагатилися і пишалися своїми бібліотеками, мистецькими колекціями, науковими проєктами та вмінням виступати як критики й знавці, а також ученими, яких вони могли зібрати при своїх дворах. Світ невеликого, суворого й героїчного поліса зник, так само як і могутність і престиж його центру — Афін. Його змінила космополітична (від грецького — «громадянин світу») цивілізація, подібна до сучасної.

Архітектура
Більша різноманітність, складність і вишуканість елліністичної культури вимагали архітектури грандіозних масштабів і широкого розмаїття, значно більшої за потреби класичного поліса, навіть такого, яким були Афіни в період своєї могутності. Будівельна активність перемістилася зі старих центрів на материковій Греції до розкішних міст елліністичних монархів на Сході.

Скульптура
У різний спосіб Пракситель, Скопас і Лісіпп уже зробили сміливі кроки в переосмисленні суті грецької скульптури. Проте елліністичні скульптори пішли ще далі — як у плані стилю, так і в розширенні кола сюжетів, які вважалися придатними для монументальної публічної пластики.

• Еліністична доба тривала від смерті Олександра Македонського до смерті Клеопатри, коли Єгипет став провінцією Римської імперії.
• У мистецтві як архітектори, так і скульптори зламали більшість канонів класичного дизайну. Наприклад, у Дідімі храм Аполлона не мав даху й містив у собі менший храм. Еліністичні скульптори досліджували нові теми, як-от: зігнуті, зістарені жінки або гали з химерними вусами й намистами — і трактували традиційні сюжети по-новому (наприклад, зображавали атлетів із побитими тілами та обличчями або богинь, відкрито еротизованих). Митці захоплювалися зображенням бурхливого руху й нестримних емоцій.

(пер. З Gardner’s Art through the Ages: The Western Perspective. Vol. 1. P. 163)

Спадщина грецького архітектурного канону

Канонічні грецькі архітектурні ордери протягом тисячоліть впливали на архітекторів і їхню уяву. Архітектура Давньої Греції відіграла ключову роль у натхненні римлян, але її спадщина сягає далеко за межі античності. Коли Джеймс “Афінянин” Стюарт і Ніколас Реветт відвідали Грецію в період з 1748 по 1755 роки й згодом опублікували в Лондоні працю «Антикваріум Афін та інших пам’яток Греції» (1762), неокласична революція вже набирала обертів. Європа, захоплена точними кресленнями та гравюрами Стюарта й Реветта, раптово закохалася в грецькі форми. Такі архітектори, як Роберт Адам, очолили неокласичний рух, створюючи будівлі на зразок Кедлстон-Голл — англійського заміського маєтку в Кедлстоні, графство Дербішир. Неокласицизм навіть перетнув Атлантику до Північної Америки, ще ширше поширюючи багату спадщину класичної архітектури і зробивши грецькі архітектурні ордери не лише надзвичайно впливовими, а й вічними.
(https://smarthistory.org/greek-architectural-orders/)

Канон Поліклета

У цій скульптурі (Дорифор) Поліклет зробив більше, ніж просто вивчив анатомію. Він досліджував принципи співмірності (symmetria), коли частина пов’язана з частиною, а всі частини — з цілим. Він запропонував ідеальну систему пропорцій не лише для окремих елементів тіла, але й для їхнього зв’язку між собою та з тілом у цілому. Також він звернувся до ритмосу (композиції та руху).

За словами одного давнього автора, греки знали цю роботу як його канон (canon — «правило» або «міра»). Єгипетські митці ще раніше прагнули встановити правила зображення на основі пропорцій. Проте для Поліклета пошук ідеальної системи пропорцій був більше, ніж інструмент для митця: він ґрунтувався на філософському прагненні до просвітлення та вірі в те, що гармонія (harmonia) у Всесвіті, як і в музиці та в усьому іншому, може бути виражена математично.

Лише трохи пізніше за цю скульптуру Платон побудує свою доктрину ідеальних форм на  числах і визнає, що краса зазвичай базується на пропорції. Філософи навіть посилалися на твори мистецтва, щоб проілюструвати свої теорії.

Крім того, краса для класичних афінян була не просто даниною естетиці — вона мала й моральний вимір. Поза та вираз обличчя відображали характер і почуття, що розкривали внутрішню сутність людини та, разом із нею, арете (досконалість або доблесть). Таким чином, споглядання гармонійних пропорцій можна було прирівняти до споглядання доброчесності.

(Пер. З Jensen’s History of Art. The Western Tradition. P. 127)

Канон Лісіппа

Третій великий скульптор пізньокласичного періоду, Лісіпп із Сікіона, здобув таку славу, що сам Олександр Великий обрав його для створення свого офіційного портрета. (Олександр міг дозволити собі найкращих майстрів, адже Македонське царство володіло величезним багатством. Наприклад, цар Філіп зміг запросити провідного мислителя своєї епохи, Арістотеля, стати наставником юного Олександра).

Лісіпп запровадив новий канон пропорцій, у якому тіла були стрункішими, ніж у Поліклета, а голова становила приблизно одну восьму від зросту, а не одну сьому, як у попередньому столітті. Одна з найвідоміших робіт Лісіппа — бронзова статуя апоксіомена (атлета, який зішкрібає з тіла олію після вправ) — відома, як зазвичай, лише з римських мармурових копій (іл. 5-65) — демонструє ці нові пропорції.

Порівняння з Дорифором Поліклета (іл. 5-41) показує не лише зміну фізичної будови. В апоксіомені Лісіппа відчувається нервова енергія, якої бракує врівноваженій формі Дорифора. Стригиль (скребок) ось-ось досягне кінця правої руки, і будь-якої миті атлет передасть його в іншу руку, щоб зіскоблити ліву. Одночасно він перенесе вагу тіла та змінить положення ніг.

Лісіпп також почав руйнувати панування фронтального погляду в скульптурі, спонукаючи глядача розглядати його атлета з різних ракурсів. Оскільки апоксіомен зображений із правою рукою, сміливо витягнутою вперед, фігура виходить за межі пласкої прямокутної «коробки», що визначала межі попередніх статуй. Щоб повністю зрозуміти дію, глядачеві потрібно відійти вбік і подивитися на роботу Лісіппа під кутом у три чверті або в повний профіль.

(пер. З Gardner’s Art through the Ages: The Western Perspective. Vol. 1. P. 146)

Калокагатія

Поняття, що виражає гармонію морально-етичного та естетичного вимірів людського буття. У вужчому сенсі термін може означати ідеал моральної та фізичної досконалості. Ідеал калокагатії формується в античній культурі гомерівської та архаїчної епох як ідеал аристократа-рабовласника, що поєднує в собі атлетичну могутність із моральними чеснотами воїна. Набуває художньої завершеності у класичну епоху Античності (V ст. до н. е.). Він представлений у пластичних видах мистецтва, передусім у скульптурі (Поліклет, Фідій), а також у поезії та драматургії (Піндар, Софокл). Під впливом софістів поширилося розуміння калокагатії як освіченості, високої культури. Платон витлумачував калокагатію як сумірність душі і тіла, Арістотель як правильне користування життєвими благами (напр., здоров’ям, багатством), інтегрованість внутрішніх людських чеснот, що одухотворює чуттєві блага. В добу еллінізму поняття “калокагатії” набуває моралістичного характеру, означаючи певний рівень особистісного розвитку, досягнутий у результаті відповідних духовних вправ. Ідеал калокагатії мав великий вплив на духовні орієнтири епохи Відродження. У філософській думці ХХ ст. поняття “калокагатії” використовується передусім у етиці та естетиці, також у філософській антропології.
Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії імені Г. С. Сковороди; [редкол.: В. І. Шинкарук (голова) та ін.]. – Київ: Абрис, 2002.

Ключові особливості давньогрецького мистецтва

Архітектура базувалася на системі ордерів — стандартизованих архітектурних систем з чіткими пропорціями:

• доричний ордер (720–580 до н.е.) — найстародавніший, суворий, мужній характер. Колони без баз, капітелі прості;
• іонічний ордер (560–470 до н.е.) — елегантний, жіночний, з волютами на капітелях;
• коринфський ордер (450–320 до н.е.) — найпишніший, з капітелями у вигляді листя аканта.

Принцип контрапосту в скульптурі — природне розподілення ваги тіла, коли одна нога опорна, а друга вільна. Це створювало динамізм навіть у статичних позах.

“Золотий перетин” — математична пропорція (1:1,618), яку греки вважали ідеальною і використовували в архітектурі та скульптурі.

Кераміка була не лише утилітарним предметом, а й засобом художнього вираження. Чорнофігурна техніка (VI ст. до н.е.) поступилася червонофігурній (V ст. до н.е.), що дозволяла більш детальне зображення анатомії.

---

Архітектурний ордер – (нім. order, фр. ordre, від лат. ordo — ряд, порядок) — композиційно осмислена й канонізована система тримальних (колона з капітеллю, базою, п’єдесталом) і підтримуваних (антаблемент з архітравом, фризом і карнизом) елементів стійково-балкової конструкційної системи; точно визначений порядок розташування архітектурних елементів та їхнього художнього і декоративного вирішення. Одне з основних понять в історії архітектури та в теорії класичних архітектурних форм. Ордер засновано на модульному співвідношенні розмірів і гармонійно пов’язує усі складові частини і елементи будівель / споруд: зміна однієї з них неминуче тягне відповідні зміни усіх інших.
(https://tinyurl.com/2w7xtvpn)

Контрапост – 1. Композиційний прийом, заснований на контрастному розташуванні мас і просторів, які врівноважуються відносно осі симетрії, внаслідок чого виникає динамічна рівновага, наприклад, хіазм. 2. Зображення фігури людини, при якому положення однієї частини тіла контрастно протиставлене положенню іншої.
(https://tinyurl.com/2nk7yup9)

Суворий стиль – основний стиль давньогрецького мистецтва в період ранньої класики (490-450 років до н. е.), який передував періоду високої класики. Скульптури, створені в ранньокласичний час, мають виразний стиль: обличчя масивні, з великим підборіддям, повними губами та товстими повіками. Волосся лежить на голові важко, майже як шапка. Одяг складається з товстих, «тістоподібних» складок драпування, що спадають важкими лініями. Вираз обличчя — серйозний, якщо тільки фігура не реагує на щось. Цей стиль іноді називають суворим стилем, оскільки скульптури виглядають важкими, похмурими та стриманими. Термін «ранньокласичний» і «суворий» часто вживають як синоніми для позначення стилю грецьких скульптур цього періоду.
(https://smarthistory.org/temple-of-zeus-olympia/)

Золотий перетин – золотий перетин, також відомий як золоте число, золота пропорція, або божественна пропорція – це співвідношення між двома числами, що дорівнює приблизно 1,618. Зазвичай позначається грецькою літерою φ (фі) і асоціюється з послідовністю Фібоначчі, де кожне число додається до попереднього. Числа Фібоначчі – це 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21 і так далі, при цьому співвідношення кожного числа із попереднім поступово наближається до значення 1,618 або числа фі.
(https://tinyurl.com/4dt79mnr)

Калокагатія – термін античної естетики, що означає гармонію зовнішнього та внутрішнього, яка є умовою краси людини. // Соціально-етичне поняття у стародавніх греків – поєднання шляхетності, багатства, фізичних і духовних чеснот як ідеал виховання людини; гармонійний розвиток особистості.
(https://tinyurl.com/y5xu3583)

Найважливіші колекції:

• Музей Акрополя (Афіни) — найповніша колекція класичного мистецтва.
• Британський музей (Лондон) — мармури Елджина з Парфенона.
• Лувр (Париж) — “Венера Мілоська”, “Ніка Самофракійська”.
• Пергамський музей (Берлін) — Пергамський вівтар.

Музеї України з античними колекціями:

• Національний музей історії України (Київ) — грецька кераміка з Північного Причорномор’я.
• Одеський археологічний музей — найбільша антична колекція в Україні.
• Херсонес Таврійський — грецькі пам’ятки in situ.
• Музей археології ІА НАН України — теракота, кераміка, скульптурні фрагменти.

Додаткові ресурси:

• Як фараони винайшли вашу селфі-позу: контрапост в єгипетській скульптурі How the Pharaohs Invented Your Selfie Stance: Contrapposto in Egyptian Sculpture 
• Мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму | PPT
• Мистецтво В давній греції – Навчальні ресурси
• The classical orders
• Understanding Classical Proportions
•  Стаття про Парфенон в українській Вікіпедії. Зверніть увагу на розділ про возз’єднання мармурів Парфенона (https://tinyurl.com/2rkmdcet) – цікаво порівняти з формулюваннями і лексикою, які використовує Британський музей (https://www.britishmuseum.org/about-us/british-museum-story/contested-objects-collection/parthenon-sculptures)
• Антикітерський корабель і знахідки з нього (https://tinyurl.com/5eb4924t)
• Парфенон і його скульптура. Огляд Британського музею (https://www.britishmuseum.org/blog/introduction-parthenon-and-its-sculptures)
• Давньогрецькі артефакти в Британському музеї (https://www.britishmuseum.org/collection/search?place=Ancient+Greece+and+Rome&material_culture=Greek&view=grid&sort=object_name__asc&page=1)
• Канон Поліклета (https://www.surgebook.com/id1335698519821290/book/davnogrecka-kultura-slovnik/kanon)
• Музей Акрополя, онлайн-ігри (https://www.theacropolismuseum.gr/en/multimedia#apps)
• Музей Акрополя, галерея Парфенона, онлайн-тур (https://www.theacropolismuseum.gr/en/multimedia/virtual-tour-parthenon-gallery)
• Met Museum Greek Art (https://www.metmuseum.org/art/collection/search?department=13)
• Google Arts & Culture – Ancient Greece (https://artsandculture.google.com/search?q=ancient%20greece)

---

Дизайн уроку

Завдання 1 (фронтальна робота). Світоглядні відмінності давніх єгиптян і греків і мистецтво.

Покажіть учням зображення двох скульптур. Наприклад,

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/ad/Herakles_Farnese_MAN_Napoli_Inv6001_n01.jpg

Запитання для обговорення:

• Що у цих статуй спільного, а що відмінного?
• Чи надихалися давні греки єгипетськими шедеврами?
• Які зміни в світогляді спричинили зміну художніх прийомів і естетики? (рух від мистецтва як способу служіння богам до оспівування людини)

Презентація:

• https://drive.google.com/file/d/1laczJ7nuwhoVeySN_kpIhzRcieRiJCvG/view?usp=sharing

---

Завдання 1 (фронтальна / індивідуальна робота). Який це ордер?

Учнів та учениці впізнають ордери на зображеннях архітектурних споруд.
Для виконання цього завдання потрібно підготувати окрему презентацію з добіркою таких зображень або створити Cahoot. 

Завдання 2 (групова робота). Керамічний сторітелінг.

Група добирає 7-10 зображень сцен на амфорах та іншому посуді. Запитання для обговорення:

• Чи можна за цими сценками скласти уявлення про повсякдення в античній Греції? Опишіть якийсь аспект життя, опираючись на зображення.
• Чи можна порівняти вазопис з яким-небудь сучасним мистецьким жанром, розвагами, інформаційними продуктами?

За бажанням, додаткове завдання — створити ескіз власної амфори зі сценкою з сучасності, пояснити, “що хотів сказати автор”. 

Завдання 3 (парна робота). “Контрапосто vs єгипетський канон” 

Пара добирає грецьку та єгипетську статую й аналізує:

• розподіл ваги тіла,
• передачу руху,
• емоційну виразність.

За результатами створює порівняльну таблицю або схему відмінностей.

Завдання 4 (групова робота). Пропорції та канон краси.

Для виконання завдання потрібно підготувати для кожної групи роздруковані зображення “Дорифора” Поліклета та будь-якої легко впізнаваної сучасної “зірки” у повний зріст анфас (або персонажа коміксів, мультфільму, ляльок (Барбі і Кен, Monster High) тощо) і коротку інструкцію — канон Поліклета. Обидва зображення мають бути надруковані так, щоб на сторінці залишилося місце для креслень і розрахунків.

Група визначає пропорції та співвідношення у скульптурі Поліклета та на другому зображенні й готує коротку презентацію результатів дослідження: наскільки друге зображення відповідає давньогрецькому канону краси, чи змінилося наше уявлення про ідеальне тіло.

Завдання 5 (групова робота). “Будуємо Парфенон”

Клас об’єднується в 3 групи: архітектори, скульптори та математики.

Група 1. Архітектори — досліджують оптичні корекції Парфенона (чому колони нахилені, чому стилобат увігнутий?)
Група 2. Скульптори — аналізують фризи та фронтони Парфенона (сюжети, стиль, символізм)
Група 3. Математики — розраховують пропорції “золотого перетину” в Парфеноні

Групи презентують результати у форматі “археологічної конференції”.

Завдання 6 (індивідуальна або парна робота). “Давньогрецькі соцмережі” 

Варіант 1. Створіть “біо” (короткий опис) для профілю одного з давньогрецьких скульпторів для соцмережі за вашим вибором. Врахуйте те, що про нього відомо, які роботи створював тощо; це особистий чи робочий акаунт. 

Варіант 2. Створіть тред з коментарів під постом про завершення будівництва Парфенона / мавзолея Масвсола / храму Зевса Олімпійського в Афінах.

Завдання 7 (групова або парна робота). Грецька спадщина в архітектурі.

Створіть галерею зображень архітектурних споруд в Україні, у яких використані античні архітектурні ордери. Як називаються стилі, у яких їх зведено?

Завдання 8 (дебати). Мармури Елджина: доля культурної спадщини.

Контекст: У 1801–1812 рр. лорд Елджин вивіз скульптури Парфенона до Лондона. Греція вимагає їх повернення.

Ролі:

• представники Греції,
• представники Британського музею,
• міжнародні експерти.

Варіант 2: антична колекція Пергамського музею в Берліні (частина оригінальної колекції зараз перебуває в російських Пушкінському музеї та Ермітажі, і Німеччина роками намагається її повернути).

Завдання 9 (дослідницька робота). Давньогрецький театр.

Дослідження архітектури грецького театру та її впливу на сприйняття вистави.

Тема 1.3. Античність як основа європейської культури

Урок 6. Антична Греція

Робочий аркуш для учня / учениці

---

Завдання 1. Аналіз давньогрецької скульптури.

Обери три скульптури, які тобі подобаються, та заповни для них дані в таблиці.

Назва, автор	Період	Ознаки стилю	Враження

Завдання 2. Архітектурні ордери.

Визнач, який ордер застосований на кожному із зображень. Познач стрілками основні елементи.

Завдання 3. Олімпійські боги в мистецтві.

Підготуй презентацію (до 10 слайдів) про відображення одного з олімпійських богів в мистецтві античної Греції.

Завдання 4. Сучасний курос.

Створи ескіз сучасної скульптури в давньогрецькому стилі:

• обери сучасного “героя”,
• застосуй принцип контрапосту,
• додай сучасні атрибути в античному стилі,
• поясни символізм роботи.

Завдання 5. Чорно- і червонофігурний вазопис.

Порівняй чорно- і червонофігурнукераміку. Що змінилось у способі зображення руху й простору?

Завдання 6. Віртуальна екскурсія.

Ознайомся з онлайн-колекцією одного з музеїв і напиши про один із експонатів: що тебе зацікавило, які цікаві факти вдалося дізнатися про автора чи героя твору, які емоції він викликає?

Завдання 7. Контрапост у реальному житті.

Давні греки вважали, що стояти “у контрапості” – максимально природно для людського тіла. Зроби фотографію натовпу, який стоїть. Визнач, скільки людей так стоять? Познач лінії тіла, які це підтверджують.

---

Я можу:	Ні	Частково	Так
Розпізнати та описати доричний, іонічний і коринфський архітектурний ордер
Пояснити, у чому полягав давньогрецький ідеал краси
Порівняти чорно- і червонофігурний вазопис
Навести аргументи, чому антична спадщина важлива для сучасної культури
Навести приклади присутності давньогрецької спадщини в сучасному житті