Урок 6. Тема. Невигадані життя. Щоденники. Що, як і навіщо люди про себе розповідають?
Матеріал
Тема. Невигадані життя. Щоденники. Що, як і навіщо люди про себе розповідають?
Урок 6
- Фрагмент статті Наталі Колегіної «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць».
- Фрагмент із книжки Андрія Бондаря «І тим, що в гробах».
- Щоденник
- Рефлексія
- Фіксування
- Досвід
Пригадай 31 грудня минулого року. День напередодні Нового року. Що ти робив чи робила? Де був чи була? Кого бачив чи бачила? Чи можеш відтворити в памʼяті цей день і його найважливіші події? Що ти пригадуєш?
Події з часом стираються з нашої памʼяті, і спогад, який ще вчора видавався свіжим і наповненим безліччю деталей, уже за тиждень буде більш тьмяним. Чому важливо осмислювати й фіксувати спогади про прожиті дні? Як це можна робити?
Завдання 1. Міркуємо
Поміркуй: навіщо ведуть щоденники? Що це за практика?
Пригадай: якими бувають щоденники?
Протягом уроку ми спробуємо зрозуміти, що таке щоденник. Свої міркування запиши в ліву колонку таблички. Міркування українських інтелектуалів про щоденники записуй у праву колонку таблички протягом уроку. До цієї ж таблички ми повернемося на наступних уроках.
| Мої ідеї | Ідеї українських інтелектуалів |
| Що таке щоденник? | |
| Навіщо ведуть щоденник? | |
| Що можна і що не можна писати в щоденнику? | |
| Чим щоденник відрізняється від інших видів письма? | |
Дружня порада для вчителя
Зберіть якомога більше ідей від ваших учнів, поставте додаткові запитання за необхідності. Саме до цих, озвучених на початку ідей ви повертатиметеся протягом уроку й підтверджуватимете їх, спростовуватимете, доповнюватимете.
Завдання 2. Ознайомлюємося з фрагментом
Прочитай фрагменти статті журналістки Наталії Колегіної «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць» із коментарями сучасних українських письменників та інтелектуалів про щоденникову форму. Розглянь фрагменти творів, про які згадано в статті, щоб відразу проаналізувати те, про що йдеться. Підкрейслюй ключові думки в тексті або ж виписуй їх. Відповідай на запитання в процесі читання.
Дружня порада для вчителя
Статтю Наталії Колегіної «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць» ми читатимемо на цьому й наступному уроках, щоб доповнювати й розширювати табличку.
Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць
Під час фестивалю «Дні есеїстики» Анатолій Дністровий поділився, що з початку повномасштабного вторгнення веде щоденник, адже фіксувати пережите тепер як ніколи важливо. А Юрко Прохасько розказав, як відтворює спомини свого дитинства як дещо сокровенне й абсолютно антивоєнне.
У пошуках форми, яка надається для документування воєнної реальності, зупинімо погляд на щоденнику. Він дозволяє зафіксувати перші враження, відчуття та рефлексії про пережите, які за місяць чи рік унівець вивітрюються з пам’яті. З одного боку, щоденник — це приватний безпечний простір, де можна бути чесним із собою, а з іншого — у ньому можна занотувати досвід цілої спільноти, покоління чи нації. Так, намагаючись зрозуміти цю війну, ми потягнулися до щоденників, мемуарів і спогадів людей, які пережили Другу світову.
Яким є щоденник про війну та людину на війні, «Сенсор» спробував з’ясувати під час нагородження Премією імені Юрія Шевельова (далі просто Премією) разом із шістьма письменниками та письменницями — Андрієм Бондарем, Іриною Славінською, Андрієм Гуменюком, Тетяною Терен, Катериною Зарембо та Володимиром Єрмоленком.
Авторські колонки як форма щоденника
Письменник, есеїст і перекладач, член капітули та лавреат Премії імені Юрія Шевельова за 2021 рік з книжкою «Ласощі для Медора» Андрій Бондар поділився, що не веде щоденника на папері. Його щоденник — у соцмережах. Починаючи з 2006 року, письменник регулярно дописує авторські колонки до різних видань. Так, із текстів до «Газети по-українськи» у 2012-му склалась збірка «Морквяний лід». Чи можна назвати їх щоденником того часу? Бондар каже, що так.
«Якщо узагальнити, то моя творчість — це такі собі щоденники, бо щоденник перебуває десь на межі журналістики й есеїстики. Категорія “день” є у журналістиці, а є у щоденнику. Щоденник — це фіксування хронології, того, що з тобою сталося в той чи інший момент. Тексти книжок “Морквяний лід” та “І тим, що в гробах” (2016) містять елементи щоденника, тому що ці тексти дуже часто стосуються реальних подій. Для мене творчість розпадається на реальні й вигадані події. У моєму письмі реальне та вигадане перетікає одне в одного. Думаю, що творчість з’являється якраз тоді, коли в щоденники втручається вигадка».
За Бондарем, щоденник може бути й есеєм, і романом, і поезією — тобто це радше форма, а не жанр. Водночас це добрий спосіб, щоб сьогодні кожна людина могла описати свій досвід війни. Ведення щоденника — це автотерапія, бо людина одужує, коли описує те, що з нею сталося.
Андрій Бондар захоплюється творчістю французьких прозаїків та есеїстів Луї-Рене Дефоре, Ів Бонфуа, Філіппа Делерма, американця Еліота Вайнберґера, а також відзначає філософські есеї Еміля Чорана та наукову есеїстику Хорхе Луїса Борхеса. Як перекладач і поціновувач польської літератури Бондар згадує письменників-модерністів Кароля Іжиковського та Вітольда Ґомбровича (у 2015 вийшов друком Бондарів переклад Ґомбровичевого роману «Транс-Атлантик»).
Серед знакових для себе авторів щоденників письменник називає Жуля Ренара та Пола Боулза. Щоденнику Ренара присвячена назва книжки «Ласощі для Медора»: Медор — це герой з історії-парадоксу Ренуара, де господар з’їв свого собаку, залишив його кістки й побивався, що пес уже не спробує таких ласощів. Для Бондаря щоденники Ренуара — це шедевр французької літератури, який треба читати всім, хто пише. А ще він рекомендує щоденники Ернста Юнґера з подорожей в Африку, Азію та Латинську Америку. І, звісно, воєнні записи, зокрема книжку «В сталевих грозах».
Фрагмент із книги Андрія Бондаря «І тим, що в гробах»
[Жарт]
Жарт людського існування в тому, що єдине світло в кінці тунелю — це світло пологового кабінету. Усі дальші життєві зусилля людини, по суті, продиктовані бажанням повернутися в темний і теплий тунель материнської утроби, де немає ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Похорон — це фактично метафора такого повернення, його симулякр. Померлий, ти знову не маєш ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Просто замість темного і теплого тунелю материнської утроби отримуєш темну і холодну діру. І коли кажуть «з праху прийшов і в прах повернешся», замовчують щось дуже важливе. Тому життя — це короткий проміжок між неіснуванням і небуттям, де ви можете спробувати щось зробити. От, наприклад, як я: написати ці життєво важливі слова.
Симулякр — копія, яка не має оригіналу в реальності. Один із ключових термінів постмодернізму.
Чим є щоденник для Андрія Бондаря?
Регулярною практикою, творчістю, хронологічним фіксуванням того, що відбулося, на межі реальності та вигадки, щоденник — це не обовʼязково прозова форма, це автотерапія.
Склади план ідей до фрагменту [Жарт] із книжки Андрія Бондаря, прослідкуй, як автор розвиває свою думку.
Документування реальності: на межі жанрів
Філософ та есеїст, президент Українського ПЕН, голова капітули та лавреат Премії за 2018 рік за книжку «Плинні ідеології» Володимир Єрмоленко розповідає: з початком повномасштабного вторгнення вів щоденник. Згодом у зв’язку з поїздками до прифронтових територій та зустрічами з різними людьми, щоденникові записи Єрмоленка витіснило репортажно-рефлексійне письмо. Письменник погоджується з припущенням, що його подкасти й публічні виступи є своєрідними щоденниками.
Письменник розповідає, що на багатомовному сайті Ukraine World, головним редактором якого він є, вони з командою час від часу публікують щоденники, а ще працюють над книжкою свідчень, яка теж містить щоденникові записи про російсько-українську війну.
«Письменники перейняті ідеєю документування реальності. Коли стикаєшся з воєнною реальністю, яка тебе пронизує, розчавлює, не дає простору для фантазії чи рефлексії, то найперше, що можеш робити, — це документувати, що з тобою відбувається, фіксувати внутрішні чи матеріальні деталі навіть найпростішими словами. У цьому контексті я говорив би ширше — про щоденниково-репортажно-документальну літературу, або документальну літературу. Бо щоденник — це те, що стається з тобою, але часто ти переповідаєш те, що відбувається з іншими людьми».
Взірцевими працями для Єрмоленка є щоденники Володимира Винниченка, мемуари Григорія Костюка та Юрія Шевельова, великою мірою написані в щоденниковому стилі. Серед щоденників, які сколихнули весь світ, називає записи Сьюзен Зонтаґ. Наостанок Єрмоленко наголошує: виродження епістолярного жанру треба заповнювати щоденниками, репортажами й розмовами. Останні існують у форматі подкастів, замінюють листування двох-трьох людей, яким є що сказати одне одному, а також фіксують події, відчуття й думки.
Як ти розумієш термін репортажно-рефлексійне письмо?
Репортаж – жанр публіцистики, який розповідає, що відбулося на місці подій. Рефлексія — самоаналіз. Тобто це формат письма, у якому автор фіксує те, що відбувається навколо та відслідковує свою реакцію на це.
Як ти розумієш, що означає «документувати»?
Відслідковувати, те, що відбувається, занотовувати те, що навколо і те, що всередині.
Щоденник для Володимира Єрмоленка — це винятково особистий досвід?
Досвід створення щоденника — так, наповнення — ні, адже щоденник це не лише про того, хто пише і проживає певні події, але й про інших людей навколо автора, які також стають частиною щоденникових записів.
Пригадай, що таке епістолярний жанр?
Листування, наприклад, збереглися та видані листи Лесі Українки чи Михайла Коцюбинського, у цей жанр ми заглибимося на наступних уроках і повернемося до цієї цитати Володимира Єрмоленка.
Дружня порада вчителю
Оскільки філософ Володимир Єрмоленко активний учасник інтелектуального життя країни, найчастіше він працює в жанрі есею, тому, вірогідно, ви знайдете свіжий актуальний есей автора, який можна буде розглянути з учнями.
Приклад есею Володимира Єрмоленка: https://pen.org.ua/vorog-ne-tut
Що нового про щоденники тобі вдалося відкрити для себе протягом цього уроку? Про що раніше тобі не випадало поміркувати?
Чи ти ведеш щоденник? Яке значення має ця практика для тебе? Поміркуй: чому я веду/ не веду щоденник?
- Стаття «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць»: https://sensormedia.com.ua/books/shchodennyk-iak-forma-dokumentuvannia-viyny-dumky-shesty-pysmennykiv-ta-pysmennyts/
- Фрагмент із книги Андрія Бондаря «І тим, що в гробах»: https://www.yakaboo.ua/ua/i-tim-scho-v-grobah.html?srsltid=AfmBOorapWCuTvl7rUJkmoNDhOMhjq2hD16w43yYPgY3h-pNOMl6s4CF
Тема. Невигадані життя. Щоденники. Що, як і навіщо люди про себе розповідають?
Урок 6
- Фрагмент статті Наталі Колегіної «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць».
- Фрагмент із книжки Андрія Бондаря «І тим, що в гробах».
- Щоденник
- Рефлексія
- Фіксування
- Досвід
Пригадай 31 грудня минулого року. День напередодні Нового року. Що ти робив чи робила? Де був чи була? Кого бачив чи бачила? Чи можеш відтворити в памʼяті цей день і його найважливіші події? Що ти пригадуєш?
Події з часом стираються з нашої памʼяті, і спогад, який ще вчора видавався свіжим і наповненим безліччю деталей, уже за тиждень буде більш тьмяним. Чому важливо осимслювати й фіксувати спогади про прожиті дні? Як це можна робити?
Завдання 1. Міркуємо
Поміркуй: навіщо ведуть щоденники? Що це за практика?
Пригадай: якими бувають щоденники?
Протягом уроку ми спробуємо зрозуміти, що таке щоденник. Свої міркування запиши в ліву колонку таблички. Міркування українських інтелектуалів про щоденники записуй у праву колонку таблички протягом уроку. До цієї ж таблички ми повернемося на наступних уроках.
| Мої ідеї | Ідеї українських інтелектуалів |
| Що таке щоденник? | |
| Навіщо ведуть щоденник? | |
| Що можна і що не можна писати в щоденнику? | |
| Чим щоденник відрізняється від інших видів письма? | |
Завдання 2. Ознайомлюємося з фрагментом
Прочитай фрагменти статті журналістки Наталії Колегіної «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць» із коментарями сучасних українських письменників та інтелектуалів про щоденникову форму. Розглянь фрагменти творів, про які згадано в статті, щоб відразу проаналізувати те, про що йдеться. Підкрейслюй ключові думки в тексті або ж виписуй їх. Відповідай на запитання в процесі читання.
Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць
Під час фестивалю «Дні есеїстики» Анатолій Дністровий поділився, що з початку повномасштабного вторгнення веде щоденник, адже фіксувати пережите тепер як ніколи важливо. А Юрко Прохасько розказав, як відтворює спомини свого дитинства як дещо сокровенне й абсолютно антивоєнне.
У пошуках форми, яка надається для документування воєнної реальності, зупинімо погляд на щоденнику. Він дозволяє зафіксувати перші враження, відчуття та рефлексії про пережите, які за місяць чи рік унівець вивітрюються з пам’яті. З одного боку, щоденник — це приватний безпечний простір, де можна бути чесним із собою, а з іншого — у ньому можна занотувати досвід цілої спільноти, покоління чи нації. Так, намагаючись зрозуміти цю війну, ми потягнулися до щоденників, мемуарів і спогадів людей, які пережили Другу світову.
Яким є щоденник про війну та людину на війні, «Сенсор» спробував з’ясувати під час нагородження Премією імені Юрія Шевельова (далі просто Премією) разом із шістьма письменниками та письменницями — Андрієм Бондарем, Іриною Славінською, Андрієм Гуменюком, Тетяною Терен, Катериною Зарембо та Володимиром Єрмоленком.
Авторські колонки як форма щоденника
Письменник, есеїст і перекладач, член капітули та лавреат Премії імені Юрія Шевельова за 2021 рік з книжкою «Ласощі для Медора» Андрій Бондар поділився, що не веде щоденника на папері. Його щоденник — у соцмережах. Починаючи з 2006 року, письменник регулярно дописує авторські колонки до різних видань. Так, із текстів до «Газети по-українськи» у 2012-му склалась збірка «Морквяний лід». Чи можна назвати їх щоденником того часу? Бондар каже, що так.
«Якщо узагальнити, то моя творчість — це такі собі щоденники, бо щоденник перебуває десь на межі журналістики й есеїстики. Категорія “день” є в журналістиці, а є в щоденнику. Щоденник — це фіксування хронології, того, що з тобою сталося в той чи інший момент. Тексти книжок “Морквяний лід” та “І тим, що в гробах” (2016) містять елементи щоденника, тому що ці тексти дуже часто стосуються реальних подій. Для мене творчість розпадається на реальні й вигадані події. У моєму письмі реальне та вигадане перетікає одне в одного. Думаю, що творчість з’являється якраз тоді, коли в щоденники втручається вигадка».
За Бондарем, щоденник може бути й есеєм, і романом, і поезією — тобто це радше форма, а не жанр. Водночас це добрий спосіб, щоб сьогодні кожна людина могла описати свій досвід війни. Ведення щоденника — це автотерапія, бо людина одужує, коли описує те, що з нею сталося.
Андрій Бондар захоплюється творчістю французьких прозаїків та есеїстів Луї-Рене Дефоре, Ів Бонфуа, Філіппа Делерма, американця Еліота Вайнберґера, а також відзначає філософські есеї Еміля Чорана та наукову есеїстику Хорхе Луїса Борхеса. Як перекладач і поціновувач польської літератури Бондар згадує письменників-модерністів Кароля Іжиковського та Вітольда Ґомбровича (у 2015 вийшов друком Бондарів переклад Ґомбровичевого роману «Транс-Атлантик»).
Серед знакових для себе авторів щоденників письменник називає Жуля Ренара та Пола Боулза. Щоденнику Ренара присвячена назва книжки «Ласощі для Медора»: Медор — це герой з історії-парадоксу Ренуара, де господар з’їв свого собаку, залишив його кістки й побивався, що пес уже не спробує таких ласощів. Для Бондаря щоденники Ренуара — це шедевр французької літератури, який треба читати всім, хто пише. А ще він рекомендує щоденники Ернста Юнґера з подорожей в Африку, Азію та Латинську Америку. І, звісно, воєнні записи, зокрема книжку «В сталевих грозах».
Фрагмент із книги Андрія Бондаря «І тим, що в гробах»
[Жарт]
Жарт людського існування в тому, що єдине світло в кінці тунелю — це світло пологового кабінету. Усі дальші життєві зусилля людини, по суті, продиктовані бажанням повернутися в темний і теплий тунель материнської утроби, де немає ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Похорон — це фактично метафора такого повернення, його симулякр. Померлий, ти знову не маєш ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Просто замість темного і теплого тунелю материнської утроби отримуєш темну і холодну діру. І коли кажуть «з праху прийшов і в прах повернешся», замовчують щось дуже важливе. Тому життя — це короткий проміжок між неіснуванням і небуттям, де ви можете спробувати щось зробити. От, наприклад, як я: написати ці життєво важливі слова.
- Чим є щоденник для Андрія Бондаря?
- Склади план ідей до фрагменту [Жарт] із книжки Андрія Бондаря, прослідкуй, як автор розвиває свою думку.
Документування реальності: на межі жанрів
Філософ та есеїст, президент Українського ПЕН, голова капітули та лавреат Премії за 2018 рік за книжку «Плинні ідеології» Володимир Єрмоленко розповідає: з початком повномасштабного вторгнення вів щоденник. Згодом у зв’язку з поїздками до прифронтових територій та зустрічами з різними людьми, щоденникові записи Єрмоленка витіснило репортажно-рефлексійне письмо. Письменник погоджується з припущенням, що його подкасти й публічні виступи є своєрідними щоденниками.
Письменник розповідає, що на багатомовному сайті Ukraine World, головним редактором якого він є, вони з командою час від часу публікують щоденники, а ще працюють над книжкою свідчень, яка теж містить щоденникові записи про російсько-українську війну.
«Письменники перейняті ідеєю документування реальності. Коли стикаєшся з воєнною реальністю, яка тебе пронизує, розчавлює, не дає простору для фантазії чи рефлексії, то найперше, що можеш робити, — це документувати, що з тобою відбувається, фіксувати внутрішні чи матеріальні деталі навіть найпростішими словами. У цьому контексті я говорив би ширше — про щоденниково-репортажно-документальну літературу, або документальну літературу. Бо щоденник — це те, що стається з тобою, але часто ти переповідаєш те, що відбувається з іншими людьми».
Взірцевими працями для Єрмоленка є щоденники Володимира Винниченка, мемуари Григорія Костюка та Юрія Шевельова, великою мірою написані в щоденниковому стилі. Серед щоденників, які сколихнули весь світ, називає записи Сьюзен Зонтаґ. Наостанок Єрмоленко наголошує: виродження епістолярного жанру треба заповнювати щоденниками, репортажами й розмовами. Останні існують у форматі подкастів, замінюють листування двох-трьох людей, яким є що сказати одне одному, а також фіксують події, відчуття й думки.
- Як ти розумієш термін репортажно-рефлексійне письмо?
- Як ти розумієш, що означає «документувати»?
- Щоденник для Володимира Єрмоленка — це винятково особистий досвід?
- Пригадай, що таке епістолярний жанр?
Що нового про щоденники тобі вдалося відкрити для себе протягом цього уроку? Про що раніше тобі не випадало поміркувати?
- Чи ти ведеш щоденник? Що означає ця практика для тебе? Поміркуй: чому я веду/ не веду щоденник?
- Стаття «Щоденник як форма документування війни: думки шести письменників та письменниць»: https://sensormedia.com.ua/books/shchodennyk-iak-forma-dokumentuvannia-viyny-dumky-shesty-pysmennykiv-ta-pysmennyts/
- Фрагмент із книги Андрія Бондаря «І тим, що в гробах»: https://www.yakaboo.ua/ua/i-tim-scho-v-grobah.html?srsltid=AfmBOorapWCuTvl7rUJkmoNDhOMhjq2hD16w43yYPgY3h-pNOMl6s4CF
Ділись та обговорюй важливе