Урок 13. Говорити про ідентичність по-різному
Матеріал
Урок 13. Говорити про ідентичність по-різному
- Абсурд
- 271–319 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Чимало слів та понять має більш, ніж одне значення. Тому, якщо ми скажемо, наприклад, «дивись, попереду зебра», хтось подумає про тварину, а хтось, що вам зараз варто перейти дорогу на пішохідному переході.
Саме тому, коли треба пояснити щось дійсно важливе, ми обираємо одразу кілька тактик: кажемо визначення, даємо контекст, наводимо приклади, а за потреби можемо навіть намалювати те, про що йдеться.
Завдання 1.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.
На сцені брама. На підлозі навпочіпки сидять 15 чоловіків у камуфляжі, з шевронами Збройних сил України. З-за куліс заходить взводний, за ним — четверо чоловіків у цивільному несуть два казани. Ставлять посеред військових. Віддають також генератори, змотані дроти, пакет бритв і товсту пачку карток для поповнення мобільних телефонів. Військові дякують, піднімають кришки казанів, цивільні виходять.
Андрій: Плооооовчик! А пахне яааааак!
Володя: Але ж ми не збираємося це їсти!
Андрій (здивовано): Чому? Я буду!
Володя: Це татари принесли! Там отрута підсипана!
Андрій: Ти шо, тю-тю? Нашо їм отруту підсипати?
Серьога: То сам і жери! А ми подивимось. Виживеш — тоді й ми зʼїмо.
Андрій бере зі столу тарілку з ложкою, починає насипати, спиняється, вагається.
Володя: Андрюхо, ти тут просто недавно, а ми з Серьогою — пʼятий рік. Он Мішка — четвертий. Нас ротний усі пʼять років попереджав, що татари готують переворот.
Андрій: А нашо їм готувати переворот?
Серьога: Тому що вони — татари! Монголи! Ясир брали, села палили!
Юра (спокійно підходячи з тарілкою до казана, накладаючи собі плов): Хто палив? Ці, які принесли плов?
Серьога: Ні, ті, в середні віки. А ці — просто головорізи!
Володя: Через них Крим Туреччина хоче забрати.
Мішка: І ше вони терористи-ісламісти.
Юра (до Володі): Ти бачив тут турецьких солдат? (До Мішки): Чув про
теракти? (До Серьоги): Татари когось підрізали?
Серьога (впевнено): Так! У моєї жінки масажистки мати казала, що в 90-х до них приходив сусідський пацан, із цих, чорножопих, і казав: «Бабо Надю, тебе ми будемо різати неболяче». Масажистка тоді маленька була, прибігала у спальню до батьків, боялась.
Юра: І що, різав? Неболяче?
Серьога мовчить. Юра їсть плов. Андрій теж накладає і починає істи. Кілька з групи беруть з нього приклад.
Серьога: Ви шо, пацани! Вони ж предатєлі!
Андрій: Кого вони предалі?
Серьога: Вони пішли до німців!
Юра: Тоді чому їхній льотчик Аметхан Султан — двічі Герой Радянського Союзу?
Володя (спокійніше, ніж Серьога, діловито): А те, що вони мусульмани, — тебе не напрягає?
Юра: І що?
Серьога: В них жінок багато!
Юра: У мене в класі було троє пацанів — кримських татар. У всіх по одній дружині.
Дедалі більше військових накладають собі плов, підсміюються з Серьоги.
Серьога: Вони всі в криміналі! Крадуть! Ти думаєш, чого в них будинки такі великі?
Половина вже не підсміюється, а відверто регоче.
Володя (піднімаючись і накладаючи плову й собі): Навіть якщо не бʼють і не крадуть, то землі захоплювали точно вони.
Андрій (підносить Серьозі повну тарілку й ложку): Про татар нічо не знаю — знаю, шо зараз нашу землю захоплюють русскіє братья. Бери їж!
Серьога бере. Їсть.
1. Які думки, упередження та стереотипи лунають у цій розмові? Пригадай, чи зустрічалися вони вже у романі раніше? Хто з персонажів їх вже згадував?
2. Навіщо, на твою думку, авторка вирішила зобразити діалог військових у форматі вставленої драми?
(зміна форми звертає більше уваги на репліки, що лише підкреслює абсурдність подій у цьому фрагменті)
3. Що такий формат допомагає підкреслити?
Завдання 2.
Розглянь два тексти у таблиці, в яких розгортається одна і та сама ситуація та виконай завдання опісля.
| Був вересень 2010 року, коли мені вперше подзвонив Валерчик.Звичайно, Валєрчиком він став уже потім — так його за очі іронічно називала Оля, яка на той час уже керувала аматорським театром і Валерчик приходив на їхні вистави. — Добрий день, — пролунав у трубці чоловічий голос якогось пізнього ранку. — Добрий день. — Хотілось би поговорити про вашу роботу… Вашу діяльність… — водночас і чітко, і якось туманно висловивсь він. Діяльність у мене була широка. Але те, що хтось цим цікавиться, лестило. — Про яку саме діяльність? — В загальному, про вашу роботу. — Так, звичайно, можемо поговорити, — відповіла я і, щойно поклавши трубку, домовившися про зустріч, раптом збагнула, що навіть не запитала, хто це. Проте я була рада розповідати про свою діяльність усім, хто виявив інтерес до неї. Власне, я навіть зобовʼязана була це робити, бо, в чому б не брала участь, ми з колегами та партнерами завжди виступали за розголос. | Вересень 2010 року. Телефонний дзвінок. Чоловічий голос з телефону: Добрий день. Утаєва: Добрий день. Чоловічий голос з телефону (чітко і водночас туманно): Хотілось би поговорити про вашу роботу… Вашу діяльність… Утаєва: Про яку саме діяльність? Чоловічий голос з телефону: В загальному, про вашу роботу. Утаєва: Так, звичайно, можемо поговорити. (Утаєва кладе трубку за розгублено хмуриться, згадавши, що не спитала, хто дзвонив) |
| Проза (фрагмент роману) | Драма (сценарій для акторів) |
- Які відмінності в оповіді ти помітив/помітила?
- Який вид письма представлений у першому відрізку, а який у другому?
- Які елементи оповіді відсутні у другому тексті? А які використані, але в інший спосіб?
- Спробуй переробити поданий фрагмент у прозовий відповідник. Які елементи ти використав/використала інакше? Які — довелося злегка довигадувати, щоб підкреслити емоційне забарвлення тексту?
| На сцені брама. На підлозі навпочіпки сидять 15 чоловіків у камуфляжі, з шевронами Збройних сил України. З-за куліс заходить взводний, за ним — четверо чоловіків у цивільному несуть два казани. Ставлять посеред військових. Віддають також генератори, змотані дроти, пакет бритв і товсту пачку карток для поповнення мобільних телефонів. Військові дякують, піднімають кришки казанів, цивільні виходять. Андрій: Плооооовчик! А пахне яааааак! Володя: Але ж ми не збираємося це їсти! Андрій (здивовано): Чому? Я буду! Володя: Це татари принесли! Там отрута підсипана! Андрій: Ти шо, тю-тю? Нашо їм отруту підсипати? Серьога: То сам і жери! А ми подивимось. Виживеш — тоді й ми зʼїмо. Андрій бере зі столу тарілку з ложкою, починає насипати, спиняється, вагається. Володя: Андрюхо, ти тут просто недавно, а ми з Серьогою — пʼятий рік. Он Мішка — четвертий. Нас ротний усі пʼять років попереджав, що татари готують переворот. Андрій: А нашо їм готувати переворот? Серьога: Тому що вони — татари! Монголи! Ясир брали, села палили! Юра (спокійно підходячи з тарілкою до казана, накладаючи собі плов): Хто палив? Ці, які принесли плов? Серьога: Ні, ті, в середні віки. А ці — просто головорізи! Володя: Через них Крим Туреччина хоче забрати. Мішка: І ше вони терористи-ісламісти. Юра (до Володі): Ти бачив тут турецьких солдат? (До Мішки): Чув протеракти? (До Серьоги): Татари когось підрізали? Серьога (впевнено): Так! |
Текст драми або ж сценарій — це один з видів письма, який передбачає подальше втілення на сцені або ж на знімальному майданчику, а тому він зосереджений переважно на діалогах. Описи емоцій та переживань героїв частково прописуються у дужках, що слугують у першу чергу авторською пропозицією для майбутніх акторів та акторок. Так само стисло можуть подаватися і події, що стають поміж сценами. Тобто те, на що, скажімо, у романі пішло б щонайменше кілька абзаців. На сцені театру ці стислі описи втілюються переважно у сценографії (оформленні сцени та роботі зі світлом).
Абсурд в літературних текстах допомагає зображати людину (персонажа чи персонажку) в умовах, ситуаціях чи діалогах, які здаються безглуздими. Тому й центральними у абсурдистських текстах (або ж у текстах, які залучаються елементи абсурду) є не ситуації, а вчинки, слова та роздуми персонажів. Література абсурду не дає оцінки їхнім діям, дозволяючи читачам та читачкам самим скласти думку про них.
Після Другої світової війни, коли весь світ здригнувся від людських трагедій, абсурд став ще й способом зображати реальність, яка, часом, не поступається у безглуздості зумисно вигаданим сюжетам.
Завдання 3.
Подивись фрагмент (26:24–28:25) зі стендапу Василя Байдака.
https://www.youtube.com/watch?v=C34z0ozw_9E
1. Поміркуй, чи суголосні твої враження від реалій цього фрагменту тексту із тим, про що говорить стендапер? Обґрунтуй чому.
2. Чим створення абсурду відрізняється від спостереження за ним? Чому сьогодні творити абсурд важче?
«Шість персонажів у пошуках автора» (1921) — драма італійського драматурга Луїджі Піранделло, один з перших творів, які згодом обʼєднали у поняття «драма абсурду». Її головні герої — нереалізовані вповні вигадані персонажі. Їх не прописали достатньо, тому вони шукають автора, який міг би вигадати завершення їхнім історіям. У своїх пошуках вони знаходять режисера, який береться спробувати поставити їхні історії на сцені.
Завдання 4.
Перед приходом «увічливих» Оля була одержима виставою «Шість персонажів у пошуках автора» за Піранделло. У книжці, яку вона дала мені почитати, була купа відміток, включно з прізвищами акторів, які мали грати в її театрі. Я почувалася винною перед Олею, що втратила книжку (і ще як втратила!), та вона відвернула голову вбік і сумно сказала: поки не ставимо, а там буде видно.
1. Поміркуй, чому Оля вирішила ставити саме цю виставу саме в такий час?
(одна з версій: певна ідентичнісна загубленість кримців на початку 2010-х, що відчувалося у суспільстві. Версій може бути більше)
2. Подумай, які ще причини могли відвернутися Олю від цієї ідеї, крім думки, що вистави зараз «не на часі»?
(політична ситуація перевертає фокус із особистостей на спільноти, а драма Піранделло все ж про особисте)
Простір сну в літературі також часто повʼязаний із гротеском. Уві сні персонажі можуть бачити натяки на майбутнє, вираження своїх страхів та переживань, людей чи ситуації з минулого, які не дають спокою. Проте, часто їхні дії уві сні перебільшені, позбавлені раціональності та стриманості, до якої нас закликає реальність.
Завдання 5.
Однієї з тих коротких ночей — бо лягали ми дуже пізно, а вставали рано — мені наснилась Альона. Під спільним абрикосом ми збирали мʼякі плоди. Чого це вона збирає мої абрикоси? — злісно думала я. Чого дивиться на ці скелі, на їхні заплаточки з сосен, спостерігає за ящірками, зриває чебрець для досліджень? Хіба Крим для неї колись щось значив?
Випростуюся і бачу: на обрії виріс Боря, швидко прямує до нас. Я підбігаю до нього, тягнуся руками йому до лиця, відгортаю з чола волосся, він легенько мене обіймає, та я бачу, що дивиться не на мене. Я торкаюся Бориних біцепсів, але він до цього байдужий — дивиться вдалечінь. Розвертаюсь від нього до Альони, що стоїть поруч.
— Чого ти хочеш?!! — кричу і кидаюсь на неї з кулаками, рву їй волосся, дряпаю шкіру. Альона мовчить, не пручається, лиш похитується від ударів, а мені десь із надр несвідомого випливає: Тварь ли я дрожащая или право имею?
А далі ми вже не під нашою хатою, а на Чуфут-Кале, навпроти Беш-Коша, з якого, здається, котяться буруни піску, та насправді пісок застиг, бо він сам є скелею. Боря й далі дивиться не на мене, але й не на Альону. На траві розстелена габ, на ній — пікнікові продукти. Десь іздалеку чути пісню, у якій — грайлива мелодія, та слова — сумні:
Айгиди ёллар,
Узун ёллар,
Битмез де ёллар,
Еллар, ёллар, ах ёллар,
Ярем келеджек ёллар’.
Боря дивиться в бік, звідки лине ця пісня. Що за певучая душа — вигулькують у свідомості слова Горького і звучать заздрісно. Але я вже знаю, що за душа. Прокинувшись — уже знаю.
1. У чому проявляється ідентичність кожної з героїнь у цій сцені?
(у елементах тих культур, до яких кожна з них належить)
2. Чи усі герої сцени діють так, як ми б могли передбачити? Хто діє незвично і, на твою думку, чому?
3. Що ця сцена зі сну головної героїні анонсує ?
4. Якою тут представлена російська ідентичність?
(небажаною для головної героїні, зайвою, руйнівною)
- Які діалоги з цього фрагменту роману здалися тобі найабсурднішими?
- Які події з нашої реальності не поступаються в абсурдності вигаданим сюжетам?
- Прочитай статтю про театр абсурду та двох його визначних представників Самюеля Беккета та Ежена Йонеско. Поміркуй, як великі світові політичні потрясіння вплинули на появу абсурду? Чому сьогодні ми говоримо про занепад абсурду?
https://plomin.club/beckett-ionesco/
- 319–351 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Відео «Комедія спостереження за абсурдом» на каналі «Підпільний стендап»:
https://www.youtube.com/watch?v=C34z0ozw_9E
Урок 13. Говорити про ідентичність по-різному
- Абсурд
- 271–319 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Чимало слів та понять має більш, ніж одне значення. Тому, якщо ми скажемо, наприклад, «дивись, попереду зебра», хтось подумає про тварину, а хтось, що вам зараз варто перейти дорогу на пішохідному переході.
Саме тому, коли треба пояснити щось дійсно важливе, ми обираємо одразу кілька тактик: кажемо визначення, даємо контекст, наводимо приклади, а за потреби можемо навіть намалювати те, про що йдеться.
Завдання 1.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.
На сцені брама. На підлозі навпочіпки сидять 15 чоловіків у камуфляжі, з шевронами Збройних сил України. З-за куліс заходить взводний, за ним — четверо чоловіків у цивільному несуть два казани. Ставлять посеред військових. Віддають також генератори, змотані дроти, пакет бритв і товсту пачку карток для поповнення мобільних телефонів. Військові дякують, піднімають кришки казанів, цивільні виходять.
Андрій: Плооооовчик! А пахне яааааак!
Володя: Але ж ми не збираємося це їсти!
Андрій (здивовано): Чому? Я буду!
Володя: Це татари принесли! Там отрута підсипана!
Андрій: Ти шо, тю-тю? Нашо їм отруту підсипати?
Серьога: То сам і жери! А ми подивимось. Виживеш — тоді й ми зʼїмо.
Андрій бере зі столу тарілку з ложкою, починає насипати, спиняється, вагається.
Володя: Андрюхо, ти тут просто недавно, а ми з Серьогою — пʼятий рік. Он Мішка — четвертий. Нас ротний усі пʼять років попереджав, що татари готують переворот.
Андрій: А нашо їм готувати переворот?
Серьога: Тому що вони — татари! Монголи! Ясир брали, села палили!
Юра (спокійно підходячи з тарілкою до казана, накладаючи собі плов): Хто палив? Ці, які принесли плов?
Серьога: Ні, ті, в середні віки. А ці — просто головорізи!
Володя: Через них Крим Туреччина хоче забрати.
Мішка: І ше вони терористи-ісламісти.
Юра (до Володі): Ти бачив тут турецьких солдат? (До Мішки): Чув про
теракти? (До Серьоги): Татари когось підрізали?
Серьога (впевнено): Так! У моєї жінки масажистки мати казала, що в 90-х до них приходив сусідський пацан, із цих, чорножопих, і казав: «Бабо Надю, тебе ми будемо різати неболяче». Масажистка тоді маленька була, прибігала у спальню до батьків, боялась.
Юра: І що, різав? Неболяче?
Серьога мовчить. Юра їсть плов. Андрій теж накладає і починає істи. Кілька з групи беруть з нього приклад.
Серьога: Ви шо, пацани! Вони ж предатєлі!
Андрій: Кого вони предалі?
Серьога: Вони пішли до німців!
Юра: Тоді чому їхній льотчик Аметхан Султан — двічі Герой Радянського Союзу?
Володя (спокійніше, ніж Серьога, діловито): А те, що вони мусульмани, — тебе не напрягає?
Юра: І що?
Серьога: В них жінок багато!
Юра: У мене в класі було троє пацанів — кримських татар. У всіх по одній дружині.
Дедалі більше військових накладають собі плов, підсміюються з Серьоги.
Серьога: Вони всі в криміналі! Крадуть! Ти думаєш, чого в них будинки такі великі?
Половина вже не підсміюється, а відверто регоче.
Володя (піднімаючись і накладаючи плову й собі): Навіть якщо не бʼють і не крадуть, то землі захоплювали точно вони.
Андрій (підносить Серьозі повну тарілку й ложку): Про татар нічо не знаю — знаю, шо зараз нашу землю захоплюють русскіє братья. Бери їж!
Серьога бере. Їсть.
1. Які думки, упередження та стереотипи лунають у цій розмові? Пригадай, чи зустрічалися вони вже у романі раніше? Хто з персонажів їх вже згадував?
2. Навіщо, на твою думку, авторка вирішила зобразити діалог військових у форматі вставленої драми?
3. Що такий формат допомагає підкреслити?
Завдання 2.
Розглянь два тексти у таблиці, в яких розгортається одна і та сама ситуація та виконай завдання опісля.
| Був вересень 2010 року, коли мені вперше подзвонив Валерчик.Звичайно, Валєрчиком він став уже потім — так його за очі іронічно називала Оля, яка на той час уже керувала аматорським театром і Валерчик приходив на їхні вистави. — Добрий день, — пролунав у трубці чоловічий голос якогось пізнього ранку. — Добрий день. — Хотілось би поговорити про вашу роботу… Вашу діяльність… — водночас і чітко, і якось туманно висловивсь він. Діяльність у мене була широка. Але те, що хтось цим цікавиться, лестило. — Про яку саме діяльність? — В загальному, про вашу роботу. — Так, звичайно, можемо поговорити, — відповіла я і, щойно поклавши трубку, домовившися про зустріч, раптом збагнула, що навіть не запитала, хто це. Проте я була рада розповідати про свою діяльність усім, хто виявив інтерес до неї. Власне, я навіть зобовʼязана була це робити, бо, в чому б не брала участь, ми з колегами та партнерами завжди виступали за розголос. | Вересень 2010 року. Телефонний дзвінок. Чоловічий голос з телефону: Добрий день. Утаєва: Добрий день. Чоловічий голос з телефону (чітко і водночас туманно): Хотілось би поговорити про вашу роботу… Вашу діяльність… Утаєва: Про яку саме діяльність? Чоловічий голос з телефону: В загальному, про вашу роботу. Утаєва: Так, звичайно, можемо поговорити. (Утаєва кладе трубку за розгублено хмуриться, згадавши, що не спитала, хто дзвонив) |
- Які відмінності в оповіді ти помітив/помітила?
- Який вид письма представлений у першому відрізку, а який у другому?
- Які елементи оповіді відсутні у другому тексті? А які використані, але в інший спосіб?
- Спробуй переробити поданий фрагмент у прозовий відповідник. Які елементи ти використав/використала інакше? Які — довелося злегка довигадувати, щоб підкреслити емоційне забарвлення тексту?
| На сцені брама. На підлозі навпочіпки сидять 15 чоловіків у камуфляжі, з шевронами Збройних сил України. З-за куліс заходить взводний, за ним — четверо чоловіків у цивільному несуть два казани. Ставлять посеред військових. Віддають також генератори, змотані дроти, пакет бритв і товсту пачку карток для поповнення мобільних телефонів. Військові дякують, піднімають кришки казанів, цивільні виходять. Андрій: Плооооовчик! А пахне яааааак! Володя: Але ж ми не збираємося це їсти! Андрій (здивовано): Чому? Я буду! Володя: Це татари принесли! Там отрута підсипана! Андрій: Ти шо, тю-тю? Нашо їм отруту підсипати? Серьога: То сам і жери! А ми подивимось. Виживеш — тоді й ми зʼїмо. Андрій бере зі столу тарілку з ложкою, починає насипати, спиняється, вагається. Володя: Андрюхо, ти тут просто недавно, а ми з Серьогою — пʼятий рік. Он Мішка — четвертий. Нас ротний усі пʼять років попереджав, що татари готують переворот. Андрій: А нашо їм готувати переворот? Серьога: Тому що вони — татари! Монголи! Ясир брали, села палили! Юра (спокійно підходячи з тарілкою до казана, накладаючи собі плов): Хто палив? Ці, які принесли плов? Серьога: Ні, ті, в середні віки. А ці — просто головорізи! Володя: Через них Крим Туреччина хоче забрати. Мішка: І ше вони терористи-ісламісти. Юра (до Володі): Ти бачив тут турецьких солдат? (До Мішки): Чув протеракти? (До Серьоги): Татари когось підрізали? Серьога (впевнено): Так! |
Текст драми або ж сценарій — це один з видів письма, який передбачає подальше втілення на сцені або ж на знімальному майданчику, а тому він зосереджений переважно на діалогах. Описи емоцій та переживань героїв частково прописуються у дужках, що слугують у першу чергу авторською пропозицією для майбутніх акторів та акторок. Так само стисло можуть подаватися і події, що стають поміж сценами. Тобто те, на що, скажімо, у романі пішло б щонайменше кілька абзаців. На сцені театру ці стислі описи втілюються переважно у сценографії (оформленні сцени та роботі зі світлом).
Абсурд в літературних текстах допомагає зображати людину (персонажа чи персонажку) в умовах, ситуаціях чи діалогах, які здаються безглуздими. Тому й центральними у абсурдистських текстах (або ж у текстах, які залучаються елементи абсурду) є не ситуації, а вчинки, слова та роздуми персонажів. Література абсурду не дає оцінки їхнім діям, дозволяючи читачам та читачкам самим скласти думку про них.
Після Другої світової війни, коли весь світ здригнувся від людських трагедій, абсурд став ще й способом зображати реальність, яка, часом, не поступається у безглуздості зумисно вигаданим сюжетам.
Завдання 3.
Подивись фрагмент (26:24–28:25) зі стендапу Василя Байдака.
https://www.youtube.com/watch?v=C34z0ozw_9E
1. Поміркуй, чи суголосні твої враження від реалій цього фрагменту тексту із тим, про що говорить стендапер? Обґрунтуй чому.
2. Чим створення абсурду відрізняється від спостереження за ним? Чому сьогодні творити абсурд важче?
«Шість персонажів у пошуках автора» (1921) — драма італійського драматурга Луїджі Піранделло, один з перших творів, які згодом обʼєднали у поняття «драма абсурду». Її головні герої — нереалізовані вповні вигадані персонажі. Їх не прописали достатньо, тому вони шукають автора, який міг би вигадати завершення їхнім історіям. У своїх пошуках вони знаходять режисера, який береться спробувати поставити їхні історії на сцені.
Завдання 4.
Перед приходом «увічливих» Оля була одержима виставою «Шість персонажів у пошуках автора» за Піранделло. У книжці, яку вона дала мені почитати, була купа відміток, включно з прізвищами акторів, які мали грати в її театрі. Я почувалася винною перед Олею, що втратила книжку (і ще як втратила!), та вона відвернула голову вбік і сумно сказала: поки не ставимо, а там буде видно.
1. Поміркуй, чому Оля вирішила ставити саме цю виставу саме в такий час?
2. Подумай, які ще причини могли відвернутися Олю від цієї ідеї, крім думки, що вистави зараз «не на часі»?
Простір сну в літературі також часто повʼязаний із гротеском. Уві сні персонажі можуть бачити натяки на майбутнє, вираження своїх страхів та переживань, людей чи ситуації з минулого, які не дають спокою. Проте, часто їхні дії уві сні перебільшені, позбавлені раціональності та стриманості, до якої нас закликає реальність.
Завдання 5.
Однієї з тих коротких ночей — бо лягали ми дуже пізно, а вставали рано — мені наснилась Альона. Під спільним абрикосом ми збирали мʼякі плоди. Чого це вона збирає мої абрикоси? — злісно думала я. Чого дивиться на ці скелі, на їхні заплаточки з сосен, спостерігає за ящірками, зриває чебрець для досліджень? Хіба Крим для неї колись щось значив?
Випростуюся і бачу: на обрії виріс Боря, швидко прямує до нас. Я підбігаю до нього, тягнуся руками йому до лиця, відгортаю з чола волосся, він легенько мене обіймає, та я бачу, що дивиться не на мене. Я торкаюся Бориних біцепсів, але він до цього байдужий — дивиться вдалечінь. Розвертаюсь від нього до Альони, що стоїть поруч.
— Чого ти хочеш?!! — кричу і кидаюсь на неї з кулаками, рву їй волосся, дряпаю шкіру. Альона мовчить, не пручається, лиш похитується від ударів, а мені десь із надр несвідомого випливає: Тварь ли я дрожащая или право имею?
А далі ми вже не під нашою хатою, а на Чуфут-Кале, навпроти Беш-Коша, з якого, здається, котяться буруни піску, та насправді пісок застиг, бо він сам є скелею. Боря й далі дивиться не на мене, але й не на Альону. На траві розстелена габ, на ній — пікнікові продукти. Десь іздалеку чути пісню, у якій — грайлива мелодія, та слова — сумні:
Айгиди ёллар,
Узун ёллар,
Битмез де ёллар,
Еллар, ёллар, ах ёллар,
Ярем келеджек ёллар’.
Боря дивиться в бік, звідки лине ця пісня. Що за певучая душа — вигулькують у свідомості слова Горького і звучать заздрісно. Але я вже знаю, що за душа. Прокинувшись — уже знаю.
1. У чому проявляється ідентичність кожної з героїнь у цій сцені?
2. Чи усі герої сцени діють так, як ми б могли передбачити? Хто діє незвично і, на твою думку, чому?
3. Що ця сцена зі сну головної героїні анонсує ?
4. Якою тут представлена російська ідентичність?
- Які діалоги з цього фрагменту роману здалися тобі найабсурднішими?
- Які події з нашої реальності не поступаються в абсурдності вигаданим сюжетам?
- Прочитай статтю про театр абсурду та двох його визначних представників Самюеля Беккета та Ежена Йонеско. Поміркуй, як великі світові політичні потрясіння вплинули на появу абсурду? Чому сьогодні ми говоримо про занепад абсурду?
https://plomin.club/beckett-ionesco/
- 319–351 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Відео «Комедія спостереження за абсурдом» на каналі «Підпільний стендап»:
https://www.youtube.com/watch?v=C34z0ozw_9E
Ділись та обговорюй важливе