Урок 28. Памʼять і місця памʼяті
Матеріал
Урок 28. Памʼять і місця памʼяті
- Місця памʼяті
- Родинна памʼять
- Фрагменти з роману «Походження» Саші Станішича
Які страва, річ, пісня, мультфільм, вступні титри до серіалу чи гри викликають у тебе подібну реакцію?
Завдання 1.
Переглянь фото та поміркуй, яку цінну інформацію вони можуть містити?
 Фотографії | |
 Нагороди (Бронзовий Хрест Бойової Заслуги — нагорода УПА) | |
 Документи (Заповіт Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського) | |
 Листи (Лист Бориса Грінченка до Михайла Грушевського 1893 року) | |
 Одяг | |
 Прикраси | |
 Щоденники | |
 Рецепти страв | |
 Записи народних пісень та композицій (на фото — фоновалики, на які записували виконання Леся Українка та Філарет Колесса на початку ХХ століття) |
1. У чому різниця між цінністю, яку вони мають для родини, яка володіє цими предметами і для якої це особиста пам’ять, та для цілої української спільноти?
2. Пригадай, чи є (або були) подібні речі у твоєї родини? Якщо є, то хто тобі розповів про їхню історію?
3. Проклади маршрут, як сімейна реліквія може стати корисною та важливою для національної історії.
Наприклад:
- Фото із зображенням дідуся та бабусі — сімейна цінність.
- На фото можна побачити вишивані елементи одягу та форму хатини на задньому плані — етнографічна цінність, як вдягалися в тому чи в тому регіоні.
- На фото є дата, а дідусь має нагороди на одязі — історична цінність, адже це може допомогти розібратися в деталях якоїсь зі сторінок історії.
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2.
Прочитай фрагмент передмови до книжки «Топографія памʼяті» австрійського журналіста та письменника Мартіна Поллака.
Велику історію легше збагнути, якщо розглядати її знизу, із перспективи окремих досвідів, подій, а також трагедій. Саме тому спогади — такі важливі для досліджень минулого, спогади жертв такі ж важливі, як і спогади катів, не менш важливими є спогади глядачів, байдуже, спостерігали вони за подіями активно чи пасивно. Адже всі ці свідки передають індивідуальні погляди на конкретні події, на ці погляди накладають відбиток відповідні національні наративи, у яких вони існують. У них ідеться про приватні історії і спостереження, які не конче збігаються з офіційним поглядом на історію, а часом навіть суперечать йому. Коли ж ми візьмемося складати з пазлів різних свідчень обʼємніше зображення, то, якщо пощастить, зможемо опинитися в ситуації, коли, принаймні частково, зуміємо уявити собі все те, часто немов непоясниме, незбагненне, що пропонує нам якраз новітня історія. Скупими цифрами й датами такого не досягнути.
Звісно, не варто ані на мить забувати, що спогади можуть бути оманливими. І щоб спотворити чи приховати щось, зовсім не потрібно мати якогось злого умислу чи свідомо докладати зусиль. Наша пам’ять спроможна (чому — того достеменно не знає ніхто) передавати події спотвореними, якісь випадки чи зустрічі вилучати, а ще якісь – просто придумувати, перемішувати різні часи. Словом: не завжди варто довіряти своїй памʼяті. Психологія має для цього феномену термін «фальшивий спогад», і цей бентежний досвід бодай раз, певно, мав кожен із нас.
- Пригадай дискусію про спогади на уроці, присвяченому роману «За Перекопом є земля», чим особиста памʼять цінна, коли ми намагаємося зрозуміти певний історичний період?
- Зважаючи на фрагмент вище, поміркуй, які найбільші небезпеки усної памʼяті?
Завдання 3.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
У більшості моїх текстів після Оскоруші я так чи інакше маю справу з людьми і місцями, а також із тим, що означає для цих людей народитися в цьому конкретному місці. А ще про те, що означає більше не мати можливості чи бажання жити в цьому місці. Що таке єдність, що походження чи виховання тобі дає або дарує? І так само: що походження від тебе приховує? Я писав про це, про Бранденбург, про Боснію, географічне розташування не було аж надто вирішальним, стрес ідентичності не зважає на широти. Я писав про расизм, насильство і втечу. Рідко хто з моїх персонажів залишається. Мало хто приїжджає туди, куди спочатку хотів. Мало хто з них щасливі в своїй осілості. Вони тікають від чогось, іноді більш, іноді менш екзистенційного. Перебування в дорозі іноді є тягарем, а іноді — даром.
Вони рідко говорять про дім. Коли ж говорять, то не мають на увазі конкретне місце. Дім, каже мандрівник Мо, — це місце, де не мусиш будувати плани.
А я кажу, що дім — це те, про що я зараз пишу. Бабусі. Коли моя бабуся Крістіна почала втрачати спогади, я почав їх збирати.
- Навіщо, на твою думку у роман введено сюжетну лінію бабусі Крістіни та її поступового забування?
- Чи цей мотив забування подібний із тим, як ми переповідаємо спогади?
- Чому лише після того, як бабуся почала забувати, головний герой вирішив зважати на спогади?
Завдання 4.
Подивись відео, у якому Антон Дробович розповідає про місця памʼяті, та дай відповіді на запитання.
https://www.youtube.com/watch?v=8ZzAfUJ5h7o
- Що таке місця памʼяті?
- Чи обовʼязково це мають бути географічні локації?
- Чи може місцем памʼяті бути щось не фізичне? Чому?
- Як окреслені та меморіалізовані місця памʼяті допомагають нам не забувати про важливе?
Місця памʼяті — це фізичні та символічні місця, в яких памʼять кристалізується та знаходить собі притулок. Цей термін та його обґрунтування розбудовувався французький історик П’єр Нора.
Дослідник вважав, що колективна памʼять, так само як і особистісна, може «концентровано зберігатися» у певних місцях: від чітких географічних локацій до сюжетів важливих книжок і навіть людей — очевидців історичних подій. Подібно до того, як сімейний архів зберігає цінні спогади, які формують наступні покоління родини, так і множинність «місць памʼяті» формує та зберігає уявлення спільнот про самих себе та свою історію.
Завдання 5.
Бабуся вивезла з квартири багато речей, які належали її чоловікові. Вона зберегла: документи і фотографії, які підтверджують його життя; дідусеву маленьку бібліотеку (книги, які вона не читала і не читатиме); його шпильки і три піджаки (один сидить на мені, мов на мене шитий, а два інших — потворні). Поки вона спала на біографії Тіто, я тинявся квартирою, шукаючи його сліди. Її сон був дуже до речі, я не хотів, щоб вона знала, що я роблю, сам не знаю чому.
Дідусь був порожнім місцем у моїй памʼяті, яке я заповнював чужими анекдотами й власними вигадками. Тепер мені хотілося чогось на кшталт зустрічі з ним, підкріпленої фактами. У посвідченнях особи та рахунках за електроенергію на його імʼя. Я почав зі склянки його коньяку. Пляшка була старша за мене.
Мені не вистачило сміливості зробити більше, ніж крихітний ковток. Коньяк смакував надто солодко і надто безсенсовно.
Петар «Перо» Станішич лежить у коробках з-під взуття, у шухлядах, він загорнутий у плівку. Відколи захворіла і почала римувати минуле з теперішнім, бабуся знову багато говорила про нього. Здебільшого ми не знаємо, чи вона справді згадує, чи вигадує. Безсумнівно, що вона — так чи інакше — прикликає його до себе. Я не памʼятаю їх разом в одному місці.
Але вони сидять поруч на фотографії з вечірки.
За столом, тут, у цій квартирі. Бабуся і дідусь між гостями. У кімнаті спекотно, над тарілками дзвенить сміх. Пляшка коньяку на столі. Його піджак, який мені дуже личить, висить на спинці дідового стільця. Я одягнув піджак.
Дідусь звертається до бабусі. Вона стоїть збоку від нього, поклавши одну руку на його плече, іншою жестикулює. Бабуся щось розповідає. Ніхто ніколи не дізнається, що саме. Вона, мабуть, не памʼятає. А всі інші за цим столом уже мертві.
Бабуся точно не збиралася споруджувати олтар своєму чоловікові. Просто не викинула кілька речей, які вважала важливими. Я знайшов також список покупок (хліб, молоко, яблука, борошно, салямі) й погортав засмальцьовану книжечку з дитячими віршиками. Це був її особистий архів, якого ніхто інший не мусив розуміти.
- Навіщо бабуся Саші зберігала довокола себе речі, повʼязані з Тіто, якщо сама не була його аж такою прихильницею?
- Чим для Саші цінний цей невпорядкований архів бабусі?
- Яким чином це архів здатний скорегувати спогади, які з часом розпливаються?
- Що є географічно найбільшим місцем памʼяті роман? Чому йому присвячено так багато часу у тексті?
(Оскоруша) - Чи цікавить Сашу Станішича колективна памʼять?
Подивись фрагмент відео (35:48–50:54), у якому Іван Семесюк, Юрій Мольфар та Богдан Логвиненко розповідають про родинну памʼять та її збереження:
https://youtu.be/MwjoQYJG9MA?si=ld-QRqSR-LugjkKq
- Чому заведено вважати, що людина мислить горизонтом у 100 років: від діда до онука? Чи виходить родинна памʼять за ці межі?
- Яке місце кладовища у збереженні родинної памʼяті?
- Які причини перерваності родинної памʼяті?
- Чи варто про щось забувати?
Перечитати прикінцеву частину роману, де Саша Станішич пропонує самим обрати, як завершиться книжки, та зафіксувати, за скільки кроків ти дістався/дісталася до фінішу і які події відбули.
- Станішич Саша «Походження». Київ. Комора. 2025. 368 с.:
https://www.yakaboo.ua/ua/pohodzhennja.html?srsltid=AfmBOoofT2rOkLGqBiAppaQkObDFncTC_vt319zr83PyVhurv6KbHaIP - Історичне фото: https://localhistory.org.ua/stari-foto/velikodni-traditsiyi/
- Вишиваний одяг: https://localhistory.org.ua/stari-foto/vishiti-relikviyi/
- Фоновалики: https://amnesia.in.ua/kobzar-phonograph
- Записи рецептів:
https://adirondackgirlatheart.com/a-cool-collectible-cookbooks-part-i/ - Прикраси:
https://old.honchar.org.ua/p/istoriya-rozvytku-zhinochyh-prykras-v-ukrajini-iv-xviii-stolit/ - Лист Грінченка до Грушевського:
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82_%D0%91._%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%BE_%D0%9C._%D0%93%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%281893%29.jpg - Історичний документ:
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/unikalni-arhivni-dokumenty-z-istoriyi-ukrayiny-vidteper-dostupni-onlayn - Нагорода УПА:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%91%D0%BE%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%91%D0%A5%D0%91%D0%97.png - Поллак Мартік. Топографія памʼяті. Львів. Човен, 2018. 211 с.:
https://krytyka.com/ua/reviews/topohrafiya-pamyati
Урок 28. Памʼять і місця памʼяті
- Місця памʼяті
- Родинна памʼять
- Фрагменти з роману «Походження» Саші Станішича
Які страва, річ, пісня, мультфільм, вступні титри до серіалу чи гри викликають у тебе подібну реакцію?
Завдання 1.
Переглянь фото та поміркуй, яку цінну інформацію вони можуть містити?
Фотографії | |
Нагороди (Бронзовий Хрест Бойової Заслуги — нагорода УПА) | |
Документи (Заповіт Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського) | |
Листи (Лист Бориса Грінченка до Михайла Грушевського 1893 року) | |
Одяг | |
Прикраси | |
Щоденники | |
Рецепти страв | |
Записи народних пісень та композицій (на фото — фоновалики, на які записували виконання Леся Українка та Філарет Колесса на початку ХХ століття) |
1. У чому різниця між цінністю, яку вони мають для родини, яка володіє цими предметами і для якої це особиста пам’ять, та для цілої української спільноти?
2. Пригадай, чи є (або були) подібні речі у твоєї родини? Якщо є, то хто тобі розповів про їхню історію?
3. Проклади маршрут, як сімейна реліквія може стати корисною та важливою для національної історії.
Наприклад:
- Фото із зображенням дідуся та бабусі — сімейна цінність.
- На фото можна побачити вишивані елементи одягу та форму хатини на задньому плані — етнографічна цінність, як вдягалися в тому чи в тому регіоні.
- На фото є дата, а дідусь має нагороди на одязі — історична цінність, адже це може допомогти розібратися в деталях якоїсь зі сторінок історії.
| ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 2.
Прочитай фрагмент передмови до книжки «Топографія памʼяті» австрійського журналіста та письменника Мартіна Поллака.
Велику історію легше збагнути, якщо розглядати її знизу, із перспективи окремих досвідів, подій, а також трагедій. Саме тому спогади — такі важливі для досліджень минулого, спогади жертв такі ж важливі, як і спогади катів, не менш важливими є спогади глядачів, байдуже, спостерігали вони за подіями активно чи пасивно. Адже всі ці свідки передають індивідуальні погляди на конкретні події, на ці погляди накладають відбиток відповідні національні наративи, у яких вони існують. У них ідеться про приватні історії і спостереження, які не конче збігаються з офіційним поглядом на історію, а часом навіть суперечать йому. Коли ж ми візьмемося складати з пазлів різних свідчень обʼємніше зображення, то, якщо пощастить, зможемо опинитися в ситуації, коли, принаймні частково, зуміємо уявити собі все те, часто немов непоясниме, незбагненне, що пропонує нам якраз новітня історія. Скупими цифрами й датами такого не досягнути.
Звісно, не варто ані на мить забувати, що спогади можуть бути оманливими. І щоб спотворити чи приховати щось, зовсім не потрібно мати якогось злого умислу чи свідомо докладати зусиль. Наша пам’ять спроможна (чому — того достеменно не знає ніхто) передавати події спотвореними, якісь випадки чи зустрічі вилучати, а ще якісь – просто придумувати, перемішувати різні часи. Словом: не завжди варто довіряти своїй памʼяті. Психологія має для цього феномену термін «фальшивий спогад», і цей бентежний досвід бодай раз, певно, мав кожен із нас.
- Пригадай дискусію про спогади на уроці, присвяченому роману «За Перекопом є земля», чим особиста памʼять цінна, коли ми намагаємося зрозуміти певний історичний період?
- Зважаючи на фрагмент вище, поміркуй, які найбільші небезпеки усної памʼяті?
Завдання 3.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
У більшості моїх текстів після Оскоруші я так чи інакше маю справу з людьми і місцями, а також із тим, що означає для цих людей народитися в цьому конкретному місці. А ще про те, що означає більше не мати можливості чи бажання жити в цьому місці. Що таке єдність, що походження чи виховання тобі дає або дарує? І так само: що походження від тебе приховує? Я писав про це, про Бранденбург, про Боснію, географічне розташування не було аж надто вирішальним, стрес ідентичності не зважає на широти. Я писав про расизм, насильство і втечу. Рідко хто з моїх персонажів залишається. Мало хто приїжджає туди, куди спочатку хотів. Мало хто з них щасливі в своїй осілості. Вони тікають від чогось, іноді більш, іноді менш екзистенційного. Перебування в дорозі іноді є тягарем, а іноді — даром.
Вони рідко говорять про дім. Коли ж говорять, то не мають на увазі конкретне місце. Дім, каже мандрівник Мо, — це місце, де не мусиш будувати плани.
А я кажу, що дім — це те, про що я зараз пишу. Бабусі. Коли моя бабуся Крістіна почала втрачати спогади, я почав їх збирати.
- Навіщо, на твою думку у роман введено сюжетну лінію бабусі Крістіни та її поступового забування?
- Чи цей мотив забування подібний із тим, як ми переповідаємо спогади?
- Чому лише після того, як бабуся почала забувати, головний герой вирішив зважати на спогади?
Завдання 4.
Подивись відео, у якому Антон Дробович розповідає про місця памʼяті, та дай відповіді на запитання.
https://www.youtube.com/watch?v=8ZzAfUJ5h7o
- Що таке місця памʼяті?
- Чи обовʼязково це мають бути географічні локації?
- Чи може місцем памʼяті бути щось не фізичне? Чому?
- Як окреслені та меморіалізовані місця памʼяті допомагають нам не забувати про важливе?
Місця памʼяті — це фізичні та символічні місця, в яких памʼять кристалізується та знаходить собі притулок. Цей термін та його обґрунтування розбудовувався французький історик П’єр Нора.
Дослідник вважав, що колективна памʼять, так само як і особистісна, може «концентровано зберігатися» у певних місцях: від чітких географічних локацій до сюжетів важливих книжок і навіть людей — очевидців історичних подій. Подібно до того, як сімейний архів зберігає цінні спогади, які формують наступні покоління родини, так і множинність «місць памʼяті» формує та зберігає уявлення спільнот про самих себе та свою історію.
Завдання 5.
Бабуся вивезла з квартири багато речей, які належали її чоловікові. Вона зберегла: документи і фотографії, які підтверджують його життя; дідусеву маленьку бібліотеку (книги, які вона не читала і не читатиме); його шпильки і три піджаки (один сидить на мені, мов на мене шитий, а два інших — потворні). Поки вона спала на біографії Тіто, я тинявся квартирою, шукаючи його сліди. Її сон був дуже до речі, я не хотів, щоб вона знала, що я роблю, сам не знаю чому.
Дідусь був порожнім місцем у моїй памʼяті, яке я заповнював чужими анекдотами й власними вигадками. Тепер мені хотілося чогось на кшталт зустрічі з ним, підкріпленої фактами. У посвідченнях особи та рахунках за електроенергію на його імʼя. Я почав зі склянки його коньяку. Пляшка була старша за мене.
Мені не вистачило сміливості зробити більше, ніж крихітний ковток. Коньяк смакував надто солодко і надто безсенсовно.
Петар «Перо» Станішич лежить у коробках з-під взуття, у шухлядах, він загорнутий у плівку. Відколи захворіла і почала римувати минуле з теперішнім, бабуся знову багато говорила про нього. Здебільшого ми не знаємо, чи вона справді згадує, чи вигадує. Безсумнівно, що вона — так чи інакше — прикликає його до себе. Я не памʼятаю їх разом в одному місці.
Але вони сидять поруч на фотографії з вечірки.
За столом, тут, у цій квартирі. Бабуся і дідусь між гостями. У кімнаті спекотно, над тарілками дзвенить сміх. Пляшка коньяку на столі. Його піджак, який мені дуже личить, висить на спинці дідового стільця. Я одягнув піджак.
Дідусь звертається до бабусі. Вона стоїть збоку від нього, поклавши одну руку на його плече, іншою жестикулює. Бабуся щось розповідає. Ніхто ніколи не дізнається, що саме. Вона, мабуть, не памʼятає. А всі інші за цим столом уже мертві.
Бабуся точно не збиралася споруджувати олтар своєму чоловікові. Просто не викинула кілька речей, які вважала важливими. Я знайшов також список покупок (хліб, молоко, яблука, борошно, салямі) й погортав засмальцьовану книжечку з дитячими віршиками. Це був її особистий архів, якого ніхто інший не мусив розуміти.
- Навіщо бабуся Саші зберігала довокола себе речі, повʼязані з Тіто, якщо сама не була його аж такою прихильницею?
- Чим для Саші цінний цей невпорядкований архів бабусі?
- Яким чином це архів здатний скорегувати спогади, які з часом розпливаються?
- Що є географічно найбільшим місцем памʼяті роман? Чому йому присвячено так багато часу у тексті?
- Чи цікавить Сашу Станішича колективна памʼять?
Подивись фрагмент відео (35:48–50:54), у якому Іван Семесюк, Юрій Мольфар та Богдан Логвиненко розповідають про родинну памʼять та її збереження:
https://youtu.be/MwjoQYJG9MA?si=ld-QRqSR-LugjkKq
- Чому заведено вважати, що людина мислить горизонтом у 100 років: від діда до онука? Чи виходить родинна памʼять за ці межі?
- Яке місце кладовища у збереженні родинної памʼяті?
- Які причини перерваності родинної памʼяті?
- Чи варто про щось забувати?
Перечитати прикінцеву частину роману, де Саша Станішич пропонує самим обрати, як завершиться книжки, та зафіксувати, за скільки кроків ти дістався/дісталася до фінішу і які події відбули.
- Станішич Саша «Походження». Київ. Комора. 2025. 368 с.:
https://www.yakaboo.ua/ua/pohodzhennja.html?srsltid=AfmBOoofT2rOkLGqBiAppaQkObDFncTC_vt319zr83PyVhurv6KbHaIP - Історичне фото: https://localhistory.org.ua/stari-foto/velikodni-traditsiyi/
- Вишиваний одяг: https://localhistory.org.ua/stari-foto/vishiti-relikviyi/
- Фоновалики: https://amnesia.in.ua/kobzar-phonograph
- Записи рецептів:
https://adirondackgirlatheart.com/a-cool-collectible-cookbooks-part-i/ - Прикраси:
https://old.honchar.org.ua/p/istoriya-rozvytku-zhinochyh-prykras-v-ukrajini-iv-xviii-stolit/ - Лист Грінченка до Грушевського:
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82_%D0%91._%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%BE_%D0%9C._%D0%93%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%281893%29.jpg - Історичний документ:
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/unikalni-arhivni-dokumenty-z-istoriyi-ukrayiny-vidteper-dostupni-onlayn - Нагорода УПА:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%91%D0%BE%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%91%D0%A5%D0%91%D0%97.png - Поллак Мартік. Топографія памʼяті. Львів. Човен, 2018. 211 с.:
https://krytyka.com/ua/reviews/topohrafiya-pamyati
Ділись та обговорюй важливе