Тема 10. Узагальнення. Культурна спадщина та її збереження

матеріал 2

Урок 67. Роль мистецтва у формуванні сучасної ідентичності

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 67. Роль мистецтва у формуванні сучасної ідентичності

Які результати уроку?

самостійно декодує/аналізує, характеризує, узагальнює, систематизує, мистецькі тексти/явища мистецтва, апелює до власних знань і досвіду [12 МИО 1.2.1-1 П]
визначає, пояснює національну специфіку явищ мистецтва культурних регіонів світу та діалогу культур [12 МИО 1.2.1-2 П]
формулює задум та пропонує способи його реалізації в художньо-практичній діяльності відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.1.1-1 П]
використовує мистецтво (культуру) для регуляції власного емоційного стану [12 МИО 3.1.2-1]
зіставляє події, явища і процеси української та світової історії; визначає їх взаємовпливи [12 ГІО 4.1.3-2]
пояснює взаємодію політичних, економічних, соціальних і культурних чинників у розвитку суспільства [12 ГІО 4.3.2-3]
прогнозує розвиток історичних і суспільних явищ і процесів [12 ГІО 6.3.1-4]

Учні й учениці навчаться:

пояснювати, як мистецтво різних епох впливало на уявлення людини про себе і світ;
бачити, як змінювалося розуміння ідентичності від Ренесансу до сучасності;
аналізувати, як культурна боротьба впливає на національну й особистаналізувати, як культурна боротьба впливає на національну й особисту ідентичність;у ідентичність;
розуміти роль українського мистецтва в процесі самовизначення;
використовувати знання про мистецтво для формування власної позиції.

Основні тези для вчительства

Контекст

Протягом останніх п’ятисот років мистецтво не просто відображало світ – воно формувало уявлення про те, ким є людина. Від ренесансного гуманізму до сучасних дебатів про деколонізацію кожна епоха по-своєму відповідала на питання “хто ми”. Ренесанс відкрив автономну особистість, яка стала центром світу замість божественного порядку. Бароко підпорядкувало цю особистість вищим силам – церкві та монархії, створивши образ людини як частини великого цілого. Романтизм повернувся до індивідуальності, але додав до неї національне самоусвідомлення. Модернізм і авангард ХХ століття пішли далі – вони намагалися сконструювати принципово нову людину, звільнену від традиції.

Ці трансформації були не лише художніми експериментами. Мистецтво працювало як потужний механізм соціалізації, який створював нові моделі поведінки, змінював ієрархії цінностей та формував уявлення про нормальність. Ренесансний портрет виховував культ індивідуальності, барокова церква вчила покори, авангардний плакат конструював радянську людину. Кожен стиль ставав інструментом влади – або влади церкви, або влади держави, або влади самої особистості над собою.

Сучасність радикалізувала це питання. Постмодерн оголосив кризу суб’єкта, фрагментуючи ідентичність на безліч тимчасових ролей. Цифрові технології дозволили кожній людині конструювати множинні образи себе в соціальних мережах. Глобалізація розмила кордони між культурами, а процеси деколонізації поставили під сумнів домінування західного канону. Одночасно війни та конфлікти загострили питання національної ідентичності – хто має право визначати, ким є народ. Мистецтво опинилося на передовій цієї боротьби: від протестних мемів до воєнних муралів, від музейних виставок до соціальних медіа – всюди йде війна за те, чий наратив домінуватиме. Український досвід особливо яскраво демонструє це протистояння. Століття імперського нав’язування чужої ідентичності зараз протистоять процесу деколонізації та самовизначення через власне мистецтво.

Теорія через практику

Ідентичність – це не природжена сутність, а конструкт, який постійно створюється і змінюється. Мистецтво виконує у цьому процесі подвійну роль. По-перше, воно фіксує наявні уявлення про те, ким є людина або народ – через автопортрети, історичні картини, пам’ятники. По-друге, воно активно формує нові моделі самоусвідомлення, пропонуючи образи для наслідування або відштовхування. Портрет Мони Лізи став ідеалом ренесансної особистості, “Герніка” Пікассо – символом протесту проти насильства, вишивана сорочка – знаком української ідентичності у протистоянні з імперією.

Культурний наратив – це історія, яку спільнота розповідає сама собі про своє походження, цінності та призначення. Хто контролює цей наратив, той визначає, хто “ми”, а хто “вони”, що є нормою, а що відхиленням. Мистецтво завжди було ареною боротьби за цей наратив. У ХІХ столітті національні школи живопису конструювали образи своїх народів через історичні міфи. У ХХ столітті тоталітарні режими використовували мистецтво для нав’язування єдиної ідентичності. Сьогодні соціальні медіа демократизували цю боротьбу, дозволивши кожній групі створювати власні наративи, але водночас породили хаос версій реальності, що змагаються між собою.

Для України контроль над культурним наративом став питанням виживання. Століттями російська імперія та СРСР нав’язували образ українців як “молодших братів”, культура яких є провінційним відгалуженням російської. Сучасна деколонізація передбачає демонтаж цього наративу і створення власного – через повернення забутих імен, переосмислення історії, утвердження української мови у всіх сферах культури. Мистецтво стає інструментом цього процесу, але водночас і його продуктом – адже кожна виставка, кожен мурал, кожна перформативна акція формує нове уявлення про те, ким є українці.

Роль мистецтва у формуванні сучасної ідентичності

Ренесансне відкриття особистості не виникло на порожньому місці. Воно спиралося на античну традицію, де вже існувала ідея автономного громадянина, але трансформувало її під впливом християнства. Якщо середньовічна людина розчинялася у колективі вірян, то ренесансний гуманізм поставив особистість у центр всесвіту. Портрети Яна ван Ейка або Пʼєро делла Франчески показували не просто обличчя, а індивідуальність із притаманними лише їй рисами характеру та долі. Фрески Мікеланджело у Сикстинській капелі зображали людину як творіння Бога, але наділене власною волею та гідністю. Навіть релігійні сюжети гуманісти інтерпретували через призму людського досвіду – Мадонна ставала ідеальною матір’ю, святі – взірцями доброчесності у земному житті.

Ця ренесансна модель особистості мала чіткі межі. Вона стосувалася переважно чоловіків певних соціальних верств, була пов’язана з міською культурою Північної Італії та Фландрії. Український ренесанс, представлений Острозькою академією та києво-могилянською традицією, розвивався інакше – тут акцент робився на освіченості та релігійній свідомості, а не на індивідуальній славі. Братські школи формували ідентичність через приналежність до православної спільноти, що протистояла католицькій та уніатській експансії.

Бароко радикально переосмислило ренесансну автономність. Особистість залишалася важливою, але тепер вона мала визначати себе через підпорядкування вищому порядку – божественному провидінню або монаршій волі. Барокові церкви створювали досвід розчинення особистості у величі Бога через грандіозні інтер’єри, сліпучі вівтарі, ілюзіоністичні фрески. Портрети правителів конструювали образ абсолютної влади, якій підкоряється все живе. Версальський палац Людовіка XIV став утіленням цієї ідеї – архітектура, скульптура, живопис працювали разом, щоб утвердити образ короля-сонця як джерела всього світла і порядку.

Козацьке бароко в Україні трансформувало цю модель під впливом специфічної соціальної структури. Церкви на Лівобережжі та Слобожанщині поєднували пишність форм із локальними традиціями, створюючи простір для козацької еліти, яка мала інші уявлення про владу і честь, ніж європейські абсолютні монархи. Ікони та церковні розписи формували ідентичність православної спільноти, що протистояла як польській, так і московській централізації. Києво-Печерська лавра стала символом цієї специфічно української барокової культури, де поєднувалися візантійська традиція, західні впливи та козацька автономність.

Романтизм ХІХ століття повернувся до ідеї індивідуальності, але додав до неї нове вимірювання – національне. Особистість тепер визначалася не лише власними якостями, а й належністю до народу з унікальною історією, мовою, культурою. Живопис романтиків конструював національні міфи через історичні батальні сцени, пейзажі рідної землі, зображення народних типів. Ілля Рєпін створював образи козаків як уособлення вільнолюбства, Тарас Шевченко через поезію та графіку формував уявлення про український народ як жертву поневолення, що прагне визволення.

Модернізм та авангард початку ХХ століття радикалізували питання ідентичності, проголосивши смерть старої людини та конструювання нової. Кубізм Пікассо розбивав тіло на геометричні форми, заперечуючи традиційні уявлення про цілісність особистості. Супрематизм Малевича прагнув звільнити людину від влади предметного світу через чисту абстракцію. Український авангард – Олександра Богомазова, Олександри Екстер, Василя Єрмилова – поєднував ці формальні експерименти з пошуками нової національної ідентичності. Барвисті динамічні композиції Екстер для “Аеліти” конструювали образ людини майбутнього, вільної від традиційних обмежень. Український авангард виявився придушеним сталінізмом, який нав’язав іншу модель “нової людини” – радянської, позбавленої національної специфіки.

Соцреалізм тоталітарних режимів використовував мистецтво для нав’язування колективної ідентичності через стандартизовані образи героїчних робітників, щасливих селян, мудрих вождів. Ця система працювала як фабрика ідентичності, що виробляла однакових суб’єктів з однаковими цінностями. Український художник Михайло Дерегус створював монументальні полотна про індустріалізацію, де особистість розчинялася у колективному русі до світлого майбутнього. Але навіть всередині цієї системи виникали тріщини – шістдесятники намагалися зберегти українську ідентичність через неофіційне мистецтво, підпільні виставки, самвидав.

Постмодерн другої половини ХХ століття оголосив кризу всіх великих наративів, включно з ідеєю цілісної ідентичності. Енді Уорхол тиражував портрети Мерилін Монро, перетворюючи особистість на товар масового споживання. Концептуалісти заявляли, що мистецтво взагалі не потребує об’єкта – достатньо ідеї. Український постмодерн у діяльності Арсена Савадова, групи “Живописний заповідник” іронізував над радянською спадщиною, розбираючи на частини імперські міфи. Але ця іронія мала подвійний ефект – з одного боку, звільняла від тягаря минулого, з другого – залишала порожнечу у питанні “хто ми тепер”.

Сучасне мистецтво після 2014 року в Україні зіткнулося з необхідністю відповісти на це питання знову, але вже в умовах реальної війни. Майдан та війна змусили переосмислити взаємини між особистим і колективним, між свободою вибору та обов’язком перед спільнотою. Мурали на вулицях Києва, воєнна фотографія, інсталяції Марії Куликовської працюють над конструюванням нової української ідентичності – не етнографічної та не постмодерної іронічної, а політичної, заснованої на спільному досвіді опору. Одночасно процес деколонізації вимагає переписати історію мистецтва, повертаючи українські імена з російської історіографії, демонтуючи імперські пам’ятники, створюючи нові музейні наративи.

Ця боротьба за ідентичність через мистецтво не є унікально українською. По всьому світу постколоніальні спільноти переосмислюють власні наративи, вимагаючи повернення культурних артефактів з європейських музеїв, критикуючи західний канон за виключення незахідних голосів, створюючи альтернативні історії мистецтва. Бієнале в Йоганнесбурзі чи Стамбулі показують, що сучасне мистецтво – це глобальна мережа конкуруючих наративів, де кожна спільнота намагається отримати право визначати, хто вона є. Мистецтво стало полем битви за майбутнє, де вирішується, які образи людини та спільноти будуть домінувати у ХХІ столітті.

Основні поняття

Ідентичність – самоусвідомлення особистості або спільноти через належність до певних груп, традицій, цінностей; у мистецтві конструюється через образи, символи, наративи

Культурний наратив – історія, яку спільнота розповідає сама собі про своє походження, розвиток та призначення; визначає межі “ми” та “вони”

Деколонізація культури – процес звільнення від колоніальних уявлень та наративів, відновлення власної історії мистецтва, демонтаж імперських символів

Автопортрет – зображення художником самого себе; інструмент дослідження та конструювання власної ідентичності

Національна школа – мистецький рух, що свідомо формує образ певної нації через специфічні теми, техніки, символи

Дизайн уроку

Провокація

Завдання 1 (фронтальне обговорення). Чий Малевич?

Разом із класом порівняйте, як розповідають про Казимира Малевича у вступі статті на Вікіпедії різними мовами. Зверніть їхню увагу на “ідеологічний шпагат” в англомовному описі та коментар щодо “українськості” художника в російськомовній версії (нижче в статті).

Запитання для обговорення:

Чи міняється ваше сприйняття творчості художника залежно від того, “чий” він?
Чому одна держава зацікавлена в одній версії, а інша — в іншій?
Чи можна взагалі “привласнити” художника?

Важливо: канон формується інституціями; Вікіпедія сама по собі не є надійним джерелом інформації, але завдяки відкритому редагуванню часто демонструє консенсус відповідно до того, які джерела використані для написання статті. Аналіз відмінностей між мовними версіями у ситуації конфлікту інтерпретацій може демонструвати різницю в позиції визнаних авторитетів у країнах.

Практика

Завдання 2 (групове). Галерея епох.

Об’єднайте клас у п’ять груп, кожна отримує епоху – Ренесанс, бароко, романтизм, авангард, сучасність. Завдання: знайти один портрет з вашої епохи (можна дати список творів на вибір) і описати:

Як зображена людина (поза, одяг, вираз обличчя).
Що це каже про те, що людина хотіла розповісти про себе в цей період.
Чим це бачення відрізняється від сучасного?

Завдання 3 (парне/індивідуальне). Неправильний підпис.

Знайдіть щонайменше три неточності або спрощення та виправте підписи до імен митців:

Іван Айвазовський, російський художник-марініст, народився у Феодосії, працював у росії.

Ілля Рєпін — великий російський художник, класик російського абстракціонізму, народився під Петербургом.

Архип Куїнджі — російський художник-пейзажист, представник петербурзької школи, народився в Росії.

Казимир Малевич — видатний російський художник, засновник супрематизму. Народився в Москві, усе життя працював у російській культурній традиції.

Завдання 4 (групове). Що меми кажуть про нас.

Група добирає на власний розсуд 4 “свіжі” меми, які спільно, на думку групи, пояснюють те, якими є українці зараз. Для кожного мему – готують набір із 3-4 хештегів, які описують риси, які демонструє мем (наприклад, винахідливість, гумор, опір).

Завдання 5 (групове/парне). Як змінювався образ українців.

Ілля Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султану. 1850 р.
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=158198

Микола Пимоненко. Свати. 1882 р.
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=3230305

Тетяна Яблонська. Хліб. 1949 р.
https://arthive.com/uk/artists/28717~Tat’jana_Nilovna_Jablonskaja/works/375093~Khleb

Обговоріть у групі, як зображували українців в різні часи. Укладіть перелік ключових слів для опису. Додайте зображення сучасної картини, яка, на вашу думку, показує “типову Україну” зараз. До неї також підготуйте аналогічний перелік.

Завдання 6 (індивідуальне). П’ять речень про мистецтво і нас.

Учнівство пише 5 речень, які відповідають на питання: “Чи може мистецтво змінити те, як ми думаємо про себе як про українців?” Можна погодитися або не погодитися, головне – пояснити чому.

Завдання 7 (фронтальне обговорення). Коло обговорення “Хто ми”.

Клас сідає у коло. Кожен учень/учениця по черзі закінчує одне з речень (на вибір): 1) “Українці – це ті, хто…”, 2) “Мистецтво допомагає нам зрозуміти, що ми…”, 3) “Найважливіше, що я дізналась(вся) сьогодні про ідентичність…”. Можна пропустити хід, якщо не готовий. Вчитель записує ключові ідеї на дошці.

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 67. Роль мистецтва у формуванні сучасної ідентичності

Робочий аркуш учня / учениці

Завдання 1. Галерея епох.

Епоха: __________________________________________________________________________

Портрет і автор: __________________________________________________________________

Як зображена людина (поза, одяг, вираз обличчя)?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Що це каже про те, що людина хотіла розповісти про себе в цей період?

Чим це бачення відрізняється від сучасного?

Завдання 2. Неправильний підпис.

Знайдіть щонайменше три неточності або спрощення та виправте підписи до імен митців:

Митець	Неточності/ помилки	Правильна версія
Іван Айвазовський, російський художник-марініст, народився у Феодосії, працював у росії.
Ілля Рєпін — великий російський художник, класик російського абстракціонізму, народився під Петербургом.
Архип Куїнджі — російський художник-пейзажист, представник петербурзької школи, народився в Росії.
Казимир Малевич — видатний російський художник, засновник супрематизму. Народився в Москві, усе життя працював у російській культурній традиції.

Завдання 3. П’ять речень про мистецтво і нас.

Чи може мистецтво змінити те, як ми думаємо про себе як про українців?

Можна погодитися або не погодитися, головне – пояснити чому.

__________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________

Завдання 4. Хто створює “норму”?

Вибери один із портретів, який аналізували на уроці.Які риси зображеної людини подані як “правильні” або “зразкові”?

Чи всі люди того часу могли відповідати цьому образу?

Кого цей образ виключає?

Завдання 5. Образ і влада.

Епоха	Хто має владу?	Який образ людини підтримується мистецтвом?
Ренесанс
Бароко
Соцреалізм
Сучасність

Завдання 6. Мій культурний наратив.

Допиши речення:

Я відчуваю свою ідентичність через

Для мене важливо, що українське мистецтво

Я не погоджуюсь із твердженням, що

Сучасна Україна в мистецтві — це

Прогрес

Я можу:	Ні	Частково	Так
пояснити, як мистецтво різних епох впливало на уявлення людини про себе і світ;
пояснити, як змінювалося розуміння ідентичності від Ренесансу до сучасності
пояснити, як культурна боротьба впливає на національну й особисту ідентичність
пояснити роль українського мистецтва в процесі самовизначення, спираючись на власні знання про мистецтво

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе