Тема 4. Людина та інша людина

матеріал 2

Урок 26. Людина та інша людина. Дружба та випробування

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 26. Людина та інша людина. Дружба та випробування

Опорні поняття:

Поезія
Дружба
Шістдесятники

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

Василь Стус «Не можу я без посмішки Івана…»

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

пояснює вплив на читача (адресата) особливостей змісту та форми (зокрема засобів художньої виразності) прочитаного тексту (зокрема художнього тексту, медіатексту, множинного та/або неструктурованого тексту) у їх взаємозв’язку [12 МОВ 2.4.2-2 П]
інтегрує інформацію з кількох прочитаних текстів (зокрема медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів, гіпертекстів у цифровому середовищі для формулювання обґрунтованих висновків та аргументованих рішень для розвʼязання різних життєво важливих проблем [12 МОВ 2.2.4-1]

На цьому уроці ти:

опрацюєш матеріали про стосунки українських шістдесятників;
прочитаєш вірш Василя Стуса;
поміркуєш про дружбу в турбулентні часи.

Гачок

Пригадай імена українських діячів та діячок, які не лише працювали у одній сфері, але й дружили.

Завдання 1.

Серед тих, хто дружив, неодмінно згадаємо коло українських шістдесятників. Так, друзями можемо назвати поета Василя Стуса та літературознавця Івана Світличного, котрі познайомилися, коли Василь Стус приїхав на навчання у Київ в Інститут літератури академії наук, а Іван саме працював в Інституті філософії.

У статті Ізи Хруслінської «Іван Світличний – противник усіх фундаменталізмів і фанатизмів» читаємо:

На зламі 50–60-х років Іван Світличний, поряд з Іваном Дзюбою і Євгеном Сверстюком, був найбільш нонконформістським українським літературним критиком. Але коли через зв’язок із діяльністю середовища, яке згодом отримало назву «покоління шістдесятників», 1965 року йому заборонили друкувати будь-що в офіційних виданнях, його праці потрапляли лише до друзів і кіл, близьких до шістдесятників. Для літературознавця, критика, перекладача і поета (він писав також і поезію) це означало професійну смерть.

Але на зламі 50–60-х років все виглядає ще по-інакшому. Покоління молодої інтелігенції, до якого належать зокрема Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, Іван Дзюба, Василь Стус, сповнене надії і творчої енергії. В Радянському Союзі ще триває хрущовська відлига. В той період місцем консолідації молодого покоління української інтелігенції став Клуб творчої молоді, заснований 1960 року. Одним із його співзасновників був Іван Світличний. Рух, започаткований Клубом, а також люди, що гуртувалися довкола нього, були власне тими, кого згодом назвуть поколінням шістдесятників. Спочатку, дуже недовго, діяльність клубу була суто культурницькою. Виникли різні секції: поетична, літературна, скульптурна, музична, театральна. Молодь дискутувала, писала, творила. В ті роки помешкання Івана і Льолі Світличних в Києві, на Уманській вулиці, стає одним з основних місць зустрічей українських шістдесятників: маленьке, захаращене книжками і українською керамікою, але гостинне. Стус так писав про їхню домівку і тамтешню атмосферу: «Згадую стіни, завантажені книгами – думну сутінь, де добре мислилося і почувалося. Ій-Богу ж, коли є в Києві і найрідніші закамарки, то один з них – там, у ластів’ячому гнізді (так друзі називали помешкання Світличних), під самим дахом».

Прочитай про діяльність діяльність Клубу творчої молоді у фрагменті матеріалу Ольги Русіної «Добрий дух шістдесятих років»: історія Івана Світличного»

Шістдесятники Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Льоля Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний.

Осередком молодих шістдесятників тоді був «Клуб творчої молоді» — організація, яка збиралася у Жовтневому палаці. Він був створений «згори», з ініціативи Комуністичної ленінської спілки молоді. Але коли влада зорієнтувалася, що діяльність організації виходить поза «бравурні радянські рамки», почалися утиски, розповідає Олена Лодзинська.

«Офіційно він існував із 1960 року, але від 1962 це вже була, по суті, інша організація, розширена: прийшов Світличний, прийшла Алла Горська з художниками. «Клуб творчої молоді» запрацював на повну силу, Світличний стає лідером, навколо якого гуртується усе товариство. А він спрямовував його в українську тематику».

Клуб устиг провести низку нерегламентованих акції та творчих вечорів, а також відправитися у подорож Україною, під час якої в Карпатах записували спогади місцевих жителів.

«Був великий масив записів Івана Світличного з його етнографічних пошуків. «Клуб творчої молоді» організовував подорожі Україною, й Іван записував місцевих жителів. Зокрема, вони їздили у Карпати, спілкувалися з Параскою Плиткою-Грицвіт, Ганною Василащук, і загалом із місцевими жителями — записували їхні спогади про УПА, творчість, локальний фольклор.

Проте велику частину цих записів кгбісти вилучили під час обшуків, і повернули не все. Повернення самого паперового архіву Леоніда Світлична добилася вже після смерті Івана».

Іван Світличний був «доброоким» і був «сонечком» — так про нього писав Василь Стус. У своєму листі від 21.11.1977 з сел. Матросова, Магаданської області до сестри та дружини Івана Світличного — Надії та Леоніди Світличних Василь Стус пише:

«Все кращого в мені — це Іван [Світличний]. Усе кращого в багатьох інших — од Івана. Він роздарував себе по проскурах. Виняткова роль, виняткове самопожертвування — без тіні докору».

Завдання 2.

Прочитай вірш Василя Стуса «Не можу я без посмішки Івана…» та дай відповіді на питання.

Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить,
мовчить.

Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари
скапарене озлоблення своє.

Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
Їй-бо не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
ані відчув, ані переступив.

Прости мені, недільний мій Хрещатик,
що, сівши сидьма, ці котли топлю
в оглухлій кочегарці. Що терплю,
коли вже ні терпіти, ні мовчати
не можу, що, читаючи, люблю

твоїх Орхана, Незвала і Данте,
в дев’яте коло прагнучи стремлю.
Моє ж досьє, велике, як майбутнє,
напевне, пропустив котрийсь із трутнів.
Із тих, що білий світ мені окрали,
окравши край, окрали спокій мій,
лишивши гнів ропавий і кривавий
і право — надриватися в ярмі.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
всі правдолюби, чорт би вас побрав.
Чи людська добрість — тільки доти добрість,
поки без сил, без мужності, без прав
запомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещасті прихистить
і зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти, аби жить?

Коли тебе, коханий, покарають —
куди втечу від сорому й ганьби?
Тоді прости, прощай, проклятий краю,
вітчизно боягузів і убивць.

6.12.1965

Який настрій вірша?
Яку історію він розповідає?
Чи каже тобі про щось дата його написання? Чи пригадуєш події, повʼязані з шістдесятниками, які передували цій даті?

Завдання 3.

Пригадай контекст:

4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова за однойменним твором Михайла Коцюбинського. Напередодні у квартирі Івана Світличного було проведено обшук і його заарештували. Василь Стус разом з іншими дисидентами не могли стримати емоцій та почали протест під час показу. Внаслідок цих дій — Василя Стуса відрахували з аспірантури. Вірш «Не можу я без посмішки Івана…» був завершений 6 грудня 1965 року та увійшов до поетичної збірки «Зимові дерева» (1970). У квітні 1966 року за браком доказів Світличного відпустили, наступний арешт відбувся у 1972 році.

Чи по-іншому сприймається вірш після пригадування контексту?

Завдання 4.

Прочитай вірш ще раз і дай відповіді на питання до тексту.

Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, а друга десь оббріхують старанно, склепить очей не можу ні на мить, він, як зоря, проміниться з туману, але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.	Чому ліричний герой не може спати? Чому Іван, як зоря, мовчить?
Ні словом не озветься. Ані пари із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? Їй-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо й досі твій поріг високий ані відчув, ані переступив.	Як ліричний герой називає свого друга? Про що свідчить така форма називання? Який саме поріг не може переступити ліричний герой?
Прости мені, недільний мій Хрещатик, що, сівши сидьма, ці котли топлю в оглухлій кочегарці. Що терплю, коли вже ні терпіти, ні мовчати не можу, що, читаючи, люблю твоїх Орхана, Незвала і Данте, в дев’яте коло прагнучи стремлю. Моє ж досьє, велике, як майбутнє, напевне, пропустив котрийсь із трутнів. Із тих, що білий світ мені окрали, окравши край, окрали спокій мій, лишивши гнів ропавий і кривавий і право — надриватися в ярмі.	За що вибачається ліричний герой? Що означає — «люблютвоїх Орхана, Незвала і Данте»? Про яких «трутнів» йдеться?
Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, всі правдолюби, чорт би вас побрав. Чи людська добрість — тільки доти добрість, поки без сил, без мужності, без прав запомогти, зарадити, вступитись, стражденного в нещасті прихистить і зважитись боротися, щоб жити, і зважитись померти, аби жить? Коли тебе, коханий, покарають — куди втечу від сорому й ганьби? Тоді прости, прощай, проклятий краю, вітчизно боягузів і убивць.	Чим є людська доброта для ліричного героя?

Завдання 5.

Чи можемо сказати, що вірш Василя Стуса «Не можу я без посмішки Івана…» – про дружбу? Пригадай власні міркування про те, чим є дружба та аргументуй свою думку.

Меморіальна дошка Василю Стусу та Івану Світличному на Інституті літератури в Києві

Рефлексія

Поміркуй: за яких обставин дружити простіше — коли все спокійно та добре чи у часи змін та революцій? Чи змінюють зовнішні обставини стосунки між людьми?

З чим можна попрацювати ще

Подивись відео каналу «Історія для дорослих» про дружину Івана Світличного — Леоніду (Льолю). Які ще приклади дружин дисидентів чи революціонерів ти знаєш?
Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=AUpy5HG_nX4
Прочитай інтервʼю сестри Івана Світличного Надії про Василя Стуса. Чи є деталі портрета його особистості, які пояснюють те, як він ставився до життя, друзів, колег, однодумців?
Джерело: https://exlibris.org.ua/stus/r11.html

Джерела

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 26. Людина та інша людина. Дружба та випробування

Опорні поняття:

Поезія
Дружба
Шістдесятники

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

Василь Стус «Не можу я без посмішки Івана…»

На цьому уроці ти:

опрацюєш матеріали про стосунки українських шістдесятників;
прочитаєш вірш Василя Стуса;
поміркуєш про дружбу в турбулентні часи.

Гачок

Пригадай імена українських діячів та діячок, які не лише працювали у одній сфері, але й дружили.

Завдання 1.

Серед тих, хто дружив, неодмінно згадаємо коло українських шістдесятників. Так, друзями можемо назвати поета Василя Стуса та літературознавця Івана Світличного, котрі познайомилися, коли Василь Стус приїхав на навчання у Київ в Інститут літератури академії наук, а Іван саме працював в Інституті філософії.

У статті Ізи Хруслінської «Іван Світличний – противник усіх фундаменталізмів і фанатизмів» читаємо:

На зламі 50–60-х років Іван Світличний, поряд з Іваном Дзюбою і Євгеном Сверстюком, був найбільш нонконформістським українським літературним критиком. Але коли через зв’язок із діяльністю середовища, яке згодом отримало назву «покоління шістдесятників», 1965 року йому заборонили друкувати будь-що в офіційних виданнях, його праці потрапляли лише до друзів і кіл, близьких до шістдесятників. Для літературознавця, критика, перекладача і поета (він писав також і поезію) це означало професійну смерть.

Але на зламі 50–60-х років все виглядає ще по-інакшому. Покоління молодої інтелігенції, до якого належать зокрема Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, Іван Дзюба, Василь Стус, сповнене надії і творчої енергії. В Радянському Союзі ще триває хрущовська відлига. В той період місцем консолідації молодого покоління української інтелігенції став Клуб творчої молоді, заснований 1960 року. Одним із його співзасновників був Іван Світличний. Рух, започаткований Клубом, а також люди, що гуртувалися довкола нього, були власне тими, кого згодом назвуть поколінням шістдесятників. Спочатку, дуже недовго, діяльність клубу була суто культурницькою. Виникли різні секції: поетична, літературна, скульптурна, музична, театральна. Молодь дискутувала, писала, творила. В ті роки помешкання Івана і Льолі Світличних в Києві, на Уманській вулиці, стає одним з основних місць зустрічей українських шістдесятників: маленьке, захаращене книжками і українською керамікою, але гостинне. Стус так писав про їхню домівку і тамтешню атмосферу: «Згадую стіни, завантажені книгами – думну сутінь, де добре мислилося і почувалося. Ій-Богу ж, коли є в Києві і найрідніші закамарки, то один з них – там, у ластів’ячому гнізді (так друзі називали помешкання Світличних), під самим дахом».

Прочитай про діяльність діяльність Клубу творчої молоді у фрагменті матеріалу Ольги Русіної «Добрий дух шістдесятих років»: історія Івана Світличного»