матеріал 14

Урок 14. Їжа як складник національної ідентичності

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 14. Їжа як складник національної ідентичності

Опорні поняття:

Комфортна їжа

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

319–351 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

обґрунтовує, враховуючи різні погляди, ідеї та переконання, власну позицію щодо широкого кола особистісно та суспільно актуальних проблем, зокрема порушених у художньому тексті, медіатексті [12 МОВ 1.6.1-1 П]
визначає різні аспекти (змістові, формальні, функціональні) повідомлення (зокрема художнього тексту, медіатексту), враховуючи індивідуальні особливості учасників комунікації, культурно-історичний контекст і засвідчуючи повне розуміння почутого повідомлення, зокрема його деталей [12 МОВ 1.1.3-1 П]
окреслює та підтверджує аргументами свою позицію щодо прочитаного тексту чи кількох текстів (зокрема медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів (медіатекстів), множинних та/або неструктурованих текстів [12 МОВ 2.4.1-2]

Гачок

Ми усі маємо різні смаки в їжі: хтось не їсть чорнослив, хтось — мʼясо, комусь погано від самого запаху цибулі, а хтось навпаки — обожнює її. Та коли у 2022 році український борщ визнати нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, ми страшенно цьому зраділи. Чому? Бо він частина нашої національної ідентичності.

Яка страва української кухні подобається тобі найбільше?

Завдання 1.

Перечитай кілька фрагментів роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, повʼязаних з іжею, та виконай завдання опісля.

1.
Літо, в парку на Куйбишатнику дзвенять дитячі голоси, Інна Іванівна купує нам у кіоску по біляшу («Вони тут такі смачні, завжди свєжайші, хай мама не хвилюється!»), далі ми звертаємо на Фрунзе і крокуємо до входу в Русскій культурний центр охайною доріжкою, повз газони з рівно підстриженою травою. <…> На кінець я вже не можу дочекатись нагоди вийти звідси, бо мене почало нудити, у маршрутці я майже непритомна, а ввечері, вдома, вже під маминим наглядом, блюю – таки не треба було їсти ті біляші у парку.

2.
У день так званого референдуму всі наші проукраїнські знайомі — зокрема ті, хто ніяк інакше, крім кухонних розмов, своєї проукраїнськості не виявляли, ліпили вареники. Ігнорування референдуму й вареничний флешмоб — ось форма протесту. Мої батьки теж долучились до неї. Ми мало що обговорювали в ці дні, вони знали, що я зайнята, і навіть не пробували дзвонити, лише мама щовечора близько півночі писала мені — щоразу те саме: «Ти вже вдома? Будь обережна! Ми нормально».

3.
Стало ясно, що треба їхати, коли я зловила себе на тому, що забуваю смак нормального молока. Зручність купівлі квитків онлайн. Вільні, без озирань, розмови на вулицях і в кафе. Я зловила себе на тому, що в мені поселились ненависть і зверхність — до тих, хто думає інакше, ніж я. В мені теж піднімалося на поверхню зло.

4.
Ну добре, бувало й інакше: Айдер Куртмеметов — засновник організації «Къайтув’» — пішов працювати в проон — він якраз виріс. Деякі стали депутатами у Верховній Раді Криму. При цьому хтось із тих депутатів відкрив ресторани чи принаймні його родина виробляла янтики або пахлаву на продаж.

Хтось жартував, мовляв, чим би не займався кримський татарин — все одно рано чи пізно відкриє чебуречну. А я тепер думаю: може, національна кухня — це теж вияв протесту? Може, це і є фактор тривкості? Бодай кухня, бодай чебуреки — аби переждати до кращих часів.

Як у тексті представлена російська кухня?
Пригадай, яка емоцію лишається в головної героїні після тієї поїздки, де вона спробувала той біляш?
Яку роль відіграла українська кухня в день незаконного референдуму?
Поміркуй, чому відсутність смаку молока стала переламним моментом для головної героїні, після якого вона вирішила їхати з Криму?
Подумай, чому їжа стала формою протесту для кримських татар?

Завдання 2.

Прочитай фрагмент книги «Кухня терору» Вітольда Шабловського, у якому автор говорить із Ділярою Сейтівелієвою — засновницею кримськотатарського ресторану «Мусафір» та молодшою сестрою дисидента Мустафи Джамілєва, та виконай завдання опісля.

Репресії проти кримських татар досягли свого апогею 1978 року. Тоді теж дійшло до першої серйозної трагедії: пойнятий розпачем чоловік, Муса Мамут, якого влада вкотре мала намір разом із родиною вивезти в степ, облив себе бензином і підпалив.

— Нас навіть не пустили на його похорон, — згадує Діляра-ханум. — Мій чоловік та інші мешканці-чоловіки з околиці їхали туди автомобілем. Але всі шляхи до його села були заблоковані, міліція і спецслужби розвертали кожного, хто намагався взяти участь в урочистостях. Чоловік дістався туди, обходячи багато кілометрів полями.

Оскільки ніхто з родини Сейтвелієвої не мешкав у Криму легально, їм доводилося регулярно їздити в місце, де була їхня актуальна прописка.

— Влада вже знала, що з власної волі Крим ми не покинемо, — говорить Діляра-ханум. — Тому вони скористалися з нашої відсутності і 12 квітня 1979 року приїхали до моєї мами, яка залишилася сама. Оскільки це було вже після смерті Муси Мамута, вони боялися нашого відчаю. До мами, бабусі, яка була сама вдома, приїхало десять машин, зокрема, про всяк випадок, пожежники. А нас водночас не пропустили назад у Крим; мама доїхала до нас, до Краснодарського краю. Там нам судилося залишитися на наступні десять років.

У Краснодарському краї родина пані Діляри пережила і смерть Брежнєва, і смерть батька, якого Мустафа-аґа безуспішно намагався поховати у його рідному Криму.

— Ми дивилися зі страхом, як Совєтський Союз не лише виганяє з Криму нас і наших друзів. Вони також позбувалися будь-яких слідів присутності татар у минулому. Вони нищили наші старі цвинтарі: на їхньому місці їздили колгоспні комбайни. Вони змінили назви мало не всіх населених пунктів, які походили з нашої мови. Нашу медресе XVI століття — Зинджирли — місце, де в часи Кримського ханства навчалися філософи, поети й астрономи, перетворили на… психлікарню. Будь ласка, не подумай, що я маю щось проти хворих. Але совєти не робили таких речей випадково.

— Тобто?

— Вони дуже добре вміють користуватися символами, і якщо місце, яке століттями променіло кримськотатарською наукою та мистецтвом, вони перетворили на психлікарню, то повір мені: вони добре знали, що роблять. Але стирання слідів кримськотатарськості виражалося також у набагато менших справах. У містечку, де ми поселилися, є автостанція. Вже за Горбачова там дозволили малу приватну ініціативу, й одна кримська татарка відкрила там невеличкий бар, у якому продавала чебуреки. Тож над її барчиком великими друкованими літерами було написано: «ЧЕБУРЕКИ», бо що вона ще мала написати? Але ти повинен знати, що чебуреки — це наш кримськотатарський експортний товар. Увесь Советський Союз їх їв: від Бреста до Владівостока, і всі знали, що це страва кримськотатарської кухні. А ми мешкали занадто близько до Криму; навіть кухня, навіть наші чебуреки ставали там політичною темою. Тому одного дня до тієї жінки навідалася міліція. І з наступного дня над її баром був напис «ЮЖНЫЕ ПИРОЖКИ», а не «ЧЕБУРЕКИ». Те, що жінка, яка їх пекла, була кримською татаркою, і що вона робила їх точнісінько так само, як сотні років кримські татари на Кримському півострові робили свої чебуреки, не мало жодного значення.

1. Поміркуй, чому їжа протягом депортації була помічною для кримських татар?

2. Чому радянська влада ставилася до чебуреків як до політичного виклику?

3. Подумай, чому за кримськими татарами закріпився стереотип, що вони всі готують їжу?

Завдання 3.

Послухай фрагмент розмови (11.27–19.12) історикині Олени Стяжкіної та Олесі Островсько-Лютої про стосунки людини із їжею.
https://www.youtube.com/watch?v=Y5KbfaQRET8

1. Поміркуй, чому від стосунків із їжею так залежить наша довіра до їжі?

2. Яким чином історія та складні події, які ми переживаємо, можуть впливати на наші смакові уподобання?

3. Поділись своєю комфортною та дискомфортною їжею, у якій групі буде більше страв?

Комфортна їжа	Дискомфортна їжа
–________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________	–________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________

Дружня порада вчителю

У цьому завдання можна скласти цілу множинність думок: записати комфортні та некомфортні страви і зʼясувати, яких більше. Звісно, якщо учням та ученицям буде комфортно ділитися цією інформацією. Якщо ні, то можна цю вправу провести індивідуально, щоб кожен та кожна записали собі ці варіанти і поміркували наодинці.

Завдання 4.

Вечеря ще булькала під кришками, я пила каву з парвардою, на столі пишалася ваза з яблуками. Голодний дядя Бекір ухопив жовтий плід, вкусив його раз чи два, ледь не кинув на стіл і мовив:

— Кислі які яблука! В Узбекистані завжди були солодкі!

Три пари очей — мої, Ділявера і тьоті Айше — звернулись на дядю Бекіра.

— Чому це ти раптом згадав? — запитала тьотя Айше.

— Тому що це правда. В Узбекистані все солодше. Бо там більше сонця.

— Баба, ти що! У Криму все найкраще, — виголосив Ділявер засвоєну змалечку від бабусь-дідусів істину. — В Узбекистані безводні степи, жахлива спека і все несмачне!

— Звідки ти знаєш? Ти там ніколи не був.

— Картларымыз так кажуть…

— Ну, звичайно! Це так старші розповідають, бо їх забрали звідси дітьми, ось їм Крим і згадувався як рай, і так вони вас учили. Прямо тобі країна Сусамбіль, як у казці. Я коли сюди вперше приїхав, то зразу зрозумів, що це й близько не так! Знаєш, яке розчарування було?

— Ну все, почалось, — сказала тьотя Айше. — «Узбецька диня — всім диням диня», — процитувала мем.

Тьотя Айше виросла у Криму, на відміну від більшості своїх ровесників. Натомість дядя Бекір був із більшості. Він знав, що таке — чути про землю, що тече молоком і медом, і, живши на засланні в камʼяному будинку — повернутись у Крим і мешкати у землянці; живши у місті — поселитись тепер у малому селі, де, щоб звести дім, треба виколупувати цвяхи зі знайдених на смітнику балок; бувши сином інженера на фабриці — тепер помагати батькові ростити й продавати на базарі тюльпани.

«Узбецька диня — всім диням диня» — це був мем про тих, хто ностальгував за безтурботним дитинством і юністю — про покоління, що самого виселення не зазнало, народилось і виросло в місцях заслання, коли життя вже поволі налагодилось, а потім верталось у непривітний Крим.

1. Подумай, чому дядя Бекір саме в цей час згадав, що в Узбекистані солодші яблука?

2. Яким чином на сприйняття їжі впливає місце народження персонажів?

3. Чим відрізняється досвід заслання дяді Бекіра та старшого покоління киримли? Як це відбилося в їжі?

4. Аналогом якої відомої фрази є прислівʼя «узбецька диня — всім диням диня»? Чи можемо ми сприймати її буквально?

Рефлексія

З якими стравами у тебе повʼязані теплі спогади?

З чим можна попрацювати ще

Послухай повну розмову Олени Стяжкіної та Олесі Островської-Лютої та поміркуй, які з досвідів, які згадують фахівчині, актуальні для тебе, які ти помічав у твої старших родичів?
https://www.youtube.com/watch?v=Y5KbfaQRET8

Домашнє завдання

351–375 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».

Джерела

Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
Шабловський В. Кухня терору. Львів. Видавництво Старого Лева, 2023. 376с.:
https://www.yakaboo.ua/ua/kuhnja-teroru.html?srsltid=AfmBOoqgo-SSn1KldzNKlDKWDrhUurRUiP91bc9PJgHkHswHU3NjwHFV
Публічна розмова Олени Стяжкіної з Олесею Островською-Лютою на каналі «Мистецький арсенал»:
https://www.youtube.com/watch?v=Y5KbfaQRET8

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 14. Їжа як складник національної ідентичності

Опорні поняття:

Комфортна їжа

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

319–351 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»

Гачок

Ми усі маємо різні смаки в їжі: хтось не їсть чорнослив, хтось — мʼясо, комусь погано від самого запаху цибулі, а хтось навпаки — обожнює її. Та коли у 2022 році український борщ визнати нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, ми страшенно цьому зраділи. Чому? Бо він частина нашої національної ідентичності.

Яка страва української кухні подобається тобі найбільше?

Завдання 1.

Перечитай кілька фрагментів роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, повʼязаних з іжею, та виконай завдання опісля.

1.
Літо, в парку на Куйбишатнику дзвенять дитячі голоси, Інна Іванівна купує нам у кіоску по біляшу («Вони тут такі смачні, завжди свєжайші, хай мама не хвилюється!»), далі ми звертаємо на Фрунзе і крокуємо до входу в Русскій культурний центр охайною доріжкою, повз газони з рівно підстриженою травою. <…> На кінець я вже не можу дочекатись нагоди вийти звідси, бо мене почало нудити, у маршрутці я майже непритомна, а ввечері, вдома, вже під маминим наглядом, блюю – таки не треба було їсти ті біляші у парку.

2.
У день так званого референдуму всі наші проукраїнські знайомі — зокрема ті, хто ніяк інакше, крім кухонних розмов, своєї проукраїнськості не виявляли, ліпили вареники. Ігнорування референдуму й вареничний флешмоб — ось форма протесту. Мої батьки теж долучились до неї. Ми мало що обговорювали в ці дні, вони знали, що я зайнята, і навіть не пробували дзвонити, лише мама щовечора близько півночі писала мені — щоразу те саме: «Ти вже вдома? Будь обережна! Ми нормально».

3.
Стало ясно, що треба їхати, коли я зловила себе на тому, що забуваю смак нормального молока. Зручність купівлі квитків онлайн. Вільні, без озирань, розмови на вулицях і в кафе. Я зловила себе на тому, що в мені поселились ненависть і зверхність — до тих, хто думає інакше, ніж я. В мені теж піднімалося на поверхню зло.

4.
Ну добре, бувало й інакше: Айдер Куртмеметов — засновник організації «Къайтув’» — пішов працювати в проон — він якраз виріс. Деякі стали депутатами у Верховній Раді Криму. При цьому хтось із тих депутатів відкрив ресторани чи принаймні його родина виробляла янтики або пахлаву на продаж.

Хтось жартував, мовляв, чим би не займався кримський татарин — все одно рано чи пізно відкриє чебуречну. А я тепер думаю: може, національна кухня — це теж вияв протесту? Може, це і є фактор тривкості? Бодай кухня, бодай чебуреки — аби переждати до кращих часів.

Як у тексті представлена російська кухня?
Пригадай, яка емоцію лишається в головної героїні після тієї поїздки, де вона спробувала той біляш?
Яку роль відіграла українська кухня в день незаконного референдуму?
Поміркуй, чому відсутність смаку молока стала переламним моментом для головної героїні, після якого вона вирішила їхати з Криму?
Подумай, чому їжа стала формою протесту для кримських татар?

Завдання 2.

Прочитай фрагмент книги «Кухня терору» Вітольда Шабловського, у якому автор говорить із Ділярою Сейтівелієвою — засновницею кримськотатарського ресторану «Мусафір» та молодшою сестрою дисидента Мустафи Джамілєва, та виконай завдання опісля.

Репресії проти кримських татар досягли свого апогею 1978 року. Тоді теж дійшло до першої серйозної трагедії: пойнятий розпачем чоловік, Муса Мамут, якого влада вкотре мала намір разом із родиною вивезти в степ, облив себе бензином і підпалив.

— Нас навіть не пустили на його похорон, — згадує Діляра-ханум. — Мій чоловік та інші мешканці-чоловіки з околиці їхали туди автомобілем. Але всі шляхи до його села були заблоковані, міліція і спецслужби розвертали кожного, хто намагався взяти участь в урочистостях. Чоловік дістався туди, обходячи багато кілометрів полями.

Оскільки ніхто з родини Сейтвелієвої не мешкав у Криму легально, їм доводилося регулярно їздити в місце, де була їхня актуальна прописка.

— Влада вже знала, що з власної волі Крим ми не покинемо, — говорить Діляра-ханум. — Тому вони скористалися з нашої відсутності і 12 квітня 1979 року приїхали до моєї мами, яка залишилася сама. Оскільки це було вже після смерті Муси Мамута, вони боялися нашого відчаю. До мами, бабусі, яка була сама вдома, приїхало десять машин, зокрема, про всяк випадок, пожежники. А нас водночас не пропустили назад у Крим; мама доїхала до нас, до Краснодарського краю. Там нам судилося залишитися на наступні десять років.

У Краснодарському краї родина пані Діляри пережила і смерть Брежнєва, і смерть батька, якого Мустафа-аґа безуспішно намагався поховати у його рідному Криму.

— Ми дивилися зі страхом, як Совєтський Союз не лише виганяє з Криму нас і наших друзів. Вони також позбувалися будь-яких слідів присутності татар у минулому. Вони нищили наші старі цвинтарі: на їхньому місці їздили колгоспні комбайни. Вони змінили назви мало не всіх населених пунктів, які походили з нашої мови. Нашу медресе XVI століття — Зинджирли — місце, де в часи Кримського ханства навчалися філософи, поети й астрономи, перетворили на… психлікарню. Будь ласка, не подумай, що я маю щось проти хворих. Але совєти не робили таких речей випадково.

— Тобто?

— Вони дуже добре вміють користуватися символами, і якщо місце, яке століттями променіло кримськотатарською наукою та мистецтвом, вони перетворили на психлікарню, то повір мені: вони добре знали, що роблять. Але стирання слідів кримськотатарськості виражалося також у набагато менших справах. У містечку, де ми поселилися, є автостанція. Вже за Горбачова там дозволили малу приватну ініціативу, й одна кримська татарка відкрила там невеличкий бар, у якому продавала чебуреки. Тож над її барчиком великими друкованими літерами було написано: «ЧЕБУРЕКИ», бо що вона ще мала написати? Але ти повинен знати, що чебуреки — це наш кримськотатарський експортний товар. Увесь Советський Союз їх їв: від Бреста до Владівостока, і всі знали, що це страва кримськотатарської кухні. А ми мешкали занадто близько до Криму; навіть кухня, навіть наші чебуреки ставали там політичною темою. Тому одного дня до тієї жінки навідалася міліція. І з наступного дня над її баром був напис «ЮЖНЫЕ ПИРОЖКИ», а не «ЧЕБУРЕКИ». Те, що жінка, яка їх пекла, була кримською татаркою, і що вона робила їх точнісінько так само, як сотні років кримські татари на Кримському півострові робили свої чебуреки, не мало жодного значення.

1. Поміркуй, чому їжа протягом депортації була помічною для кримських татар?

2. Чому радянська влада ставилася до чебуреків як до політичного виклику?

3. Подумай, чому за кримськими татарами закріпився стереотип, що вони всі готують їжу?

Завдання 3.

Послухай фрагмент розмови (11.27–19.12) історикині Олени Стяжкіної та Олесі Островсько-Лютої про стосунки людини із їжею.
https://www.youtube.com/watch?v=Y5KbfaQRET8

1. Поміркуй, чому від стосунків із їжею так залежить наша довіра до їжі?

2. Яким чином історія та складні події, які ми переживаємо, можуть впливати на наші смакові уподобання?

3. Поділись своєю комфортною та дискомфортною їжею, у якій групі буде більше страв?

Комфортна їжа	Дискомфортна їжа
–________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________	–________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________ –________________________________________