Урок 15. Чи важливе походження?
Матеріал
Урок 15. Чи важливе походження?
- Культурна памʼять
- 351–375 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Старі фотографії, листи, родинні спогади — все це із дитинства формує наше розуміння, ким ми є. Спершу — що ми частина родини, покоління якої тягнуться на десятиліття назад. А тоді — що ми частина більшої спільноти — певної нації. Адже і листи написати певною мовою, і спогади відбивають позиції та вчинки пращурів.
Чи є у твоєї сімʼї певні родинні реліквії, завдяки яким ти відчув/відчула себе частиною української нації?
Завдання 1.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.

— І ще одне, — веде далі мама, і, хоча мені досить, я вже не можу нічого чути — стараюся повернути себе в реальність, бо якщо знати — то знати все. Я тихо ставлю сапу на землю, боячись її вперти міцніше. — Ти скоро поїдеш, і ти маєш знати: бабуся була репресована, в Алжирі — знаєш: «Акмолинский лагерь жён изменников родины»?
— Знаю, — сухий язик подерсь об сухе піднебіння. — Жона?
— Дідусь, видно, був другий бабусин чоловік. Першого роз-стріляли. За що — не знаю. Моя мати — донька бабусі та її першого чоловіка. Перші роки росла в Алжирі.
«Сад Гетсиманський». «Крутий маршрут». Кирзові чоботи. Бетонна підлога. Мій дідусь — мені не дідусь. Моя бабуся — мені прабабуся. Я читала в них «Ленін і діти». Вона плескала мене по плечі, коли я не могла заснути. Вона зверталась до мене й до мами «люба». Вона мовчала, мовчала, мовчала. Чи таки справді — про «військову таємницю»?
Забагато. Всього забагато. Небо. Дерева. Гори. Скелі. Сосни. Заплаточки. Бабусі й дідусі Аліє. Борі. Ахтема. Халіла. Всіх.
— Дідусь не бив мене, бо був уже старенький. А батьки тоді завжди били дітей. Принаймні в русскіх, може, в інших — інак-ше, не знаю. З онучками поводяться інакше, ніж із дітьми, — вела далі мама, і я згадала про своє запитання. Але яке це вже мало значення? Я мушу лягти. Чи кудись піти. Щось зробити.
Мама поправила хустку й знову схилилася до помідорів.
Помідори. Сапа. Бурʼян. Земля.
Може, й бабусю теж колись порятував побут? А точно порятував?
— Звідки вона була?
— Цього не знаю.
— Коли ти дізналась про те?
— Уже коли їх не стало.
Ну так, годі уявити, щоб вони розповіли їй таке. Наша родина — майстер у збереженні таємниць.
— А чому ти мені розказала?
Мама мовчки полола останній рядок.
— Мамо! Чому ти мені розказала?!! — стукнула я сапою об землю і вперла її у неї, раптом відчувши злість, почула-бо те, чого не хотіла знати. А може, тільки цього й хотіла? Ще змалечку, коли не могла заснути, лежачи поряд з бабусею, коли слухала її «мягрішну, мягрішну, мягрішну», в час її діалогів із дідусем — «Я рада, що моє життя склалося так, як склалось», — не підвівши очей…
— Мамо!!!
Мама знов випрямилась.
— Вони — русскіє люди. А ти — інша. Ти маєш знати.
- З яких деталей можна було почати підозрювати, що бабуся головної героїні може бути українкою?
- Яка фраза переконує нас, що бабуся та прабабуся головної героїні були українками?
- Чому, на твою думку, мама головної героїні говорить їй це саме в цей момент?
- Поміркуй, чому ця інформація настільки важлива для головної героїні?
Завдання 2.
Прочитай ще один фрагмент роману та виконай завдання опісля.
— Ви знаєте багато мов. У вас багато звʼязків. Ви провели багато інтервʼю. У вас хороший досвід роботи з людьми.
Ого. Невже вони це помітили. Моє марнославство і справді всміхнулось. Аби ж його не видати. Зірвався вітер, зі столу здійнялися серветки, та моїм співрозмовникам це було байдуже.
— Тому ви заслуговуєте на вищу винагороду.
Гм. Це він про що? — стримала я запитання.
— І вона у вас буде.
Мовчання.
— Якщо погодитеся співпрацювати.
— 3 ким? — щиро не зрозуміла я.
— 3 нами.
<…>
Я мовчала, бо досі чекала, що мене звинуватять у тероризмі — стаття 205 Кримінального кодексу Російської Федерації.
В сепаратизмі — стаття 280 кк РФ. В розпалюванні ненависті або ворожнечі — стаття 282 КК РФ. В організації екстремістського співтовариства — стаття 282.1 КК РФ. Що скажуть прийти до них, виїхати на материк, ніколи не спілкуватися з Ахтемом, Халілом, Меметовими…
Та вербування я не чекала. Яка ж я була дурна.
<…>
— Я схожа на людину, яка може погодитись на співпрацю? — задумано запитала я.
— А чому ні?
Я не знала чому. Бо я — порядна? А що це — порядність? Про дідуся я все життя чула, що він — порядна людина. Я не знала, чи може порядна людина служити злочинній державі. Я не знайшла більше що відповісти, окрім:
— Я ж не отримала російського громадянства.
— Що-що? — не почув Дмітрій.
Я справді пробурмотіла це тихо, тож мусила повторити. І додала:
— Я — громадянка України.
— Це поки що. Ну, а якщо й так, то, крім того, ви — онучка свого діда.
Я різко повернула голову ліворуч.
Сказати йому, що не внучка? Він думає, що знає мою історію. І щось таки знає. Та як багато?
— Тобто прадіда, — глухо сказав Валерчик, дивлячись у грозу.
— Ні, — чітко вимовила я. — Я йому не правнучка.
— Але ви правнучка вашої прабабусі, — сказав Дмітрій.
Отже, знають вони багато. І, напевно, більше, ніж я.
— Ви знаєте, де ваша прабабуся провела свою молодість?
Тіло стало грудкою болю. Кирзові чоботи. Холодна цементна підлога. Вони це знають.
— В Алжирі.
— А до того?
— Не знаю.
— А можете дізнатись.
— Як?
— Якщо будете з нами співпрацювати.
— Це крім зарплати, звичайно, — додав Валєрчик.
«Зустріч». Гроза. Хтось вибігає з кафе у дощ. Сумка над го-ловою. Сміх. Бабуся називала мене та інших дорогих їй жінок «люба». Бабуся плескала мене по плечі, коли я не могла заснути. Я не можу зосередитись. Бабуся притискала мене до себе, коли ми їхали на Байдарські ворота. Мама. Ми полемо помідори і перець. Влад мені каже, що історія складна. Влад казав, що з архівів нічого не довідаєшся — їх закрили. Їх закрили за Януковича, Янукович утік. Бабуся.
— Знаєте, скільки я наслухалась родинних історій? — сказала я в дощ, який, здається, уже поменшав.
Мовчать. Я не бачу, дивляться на мене чи прямо перед собою,
як я, у дощ. Може, Валєрчик злегенька повернув голову у мій бік, а Дмітрій — стоїть нерухомо? Їм неясно, до чого я це сказала.
— Я готова обійтися без своєї.
— Вам не хочеться дізнатися про ваше коріння? — здивувався Дмітрій. — Хто ваш справжній прадід, за що його розстрі-ляли? Звідки ваші родичі? Хто ваш дід, якого ваша мати ніко-
ли не знала?
— Ви читали роман Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття»?
Я не знаю, чи вони кивнули. Мовчать.
— Там є епізод, де одній жінці пропонують поїхати в Палермо, й вона відповідає: «Я можу уявити собі Палермо. Там такі ж готелі й такі ж машини, як в усіх містах». Я можу собі уявити свою родинну історію.
- Чому спецслужби ставилися до головної героїні як до потенційної співучасниці, попри всю її діяльність? Чому до Олі було інше ставлення?
- Подумай, чому головна героїня відмовилася дізнатися історію своєї родини? Чому вона сказала, що може собі її уявити?
- Як ти розумієш порівняння знань родинної історії із відвідинами Палермо?
Завдання 3.
Подивись відео, в якому історик Антон Лягуша розповідає про культурну памʼять, та дай відповіді на питання опісля.
Джерело: https://youtu.be/-yuMDgG3_9U?si=M01kfldQZPyfp9om
- Сформулюй, що таке культурна памʼять?
- Де можна «доторкнутися» до культурної памʼяті?
- З чого складається культурна памʼять? Чи можемо ми знайти історію своєї родини (чи подібну їй) в культурній памʼяті нації?
| Культурна памʼять — це __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Дружня порада вчителю
У цьому завданні варто сформулювати спільне визначення культурної памʼяті та зафіксувати його, щоб потім повертатися протягом курсу.
Завдання 4.
Прочитай фрагмент роману та дай відповідь на питання опісля.
Про кого він буде там думати, коли гибітиме в окопах, їхатиме з пораненими в машині-«таблетці» чи якщо потрапить у полон (від третього — мурашки по шкірі)? Про своїх батьків і те, як хоче їм насолити? Про Аліє та її нове життя? Про Альону і їхню дитину? Про мене і наші розмови? Про наше всіхнє кримське минуле?
О цей крижаний погляд. Йому не потрібен ніхто. Тільки війна, — на цій думці я відчиняю фіртку і йду додому, й шепочу рядки з Оксани Забужко:
Більше, ніж брат, бо Вітчизна і дім.
(Руки голодні і губи голодні.)
Кожен з нас двох не помер молодим
Тільки на те, щоб зустрітись сьогодні.
Як добре, що в моїй голові не лише Бі-2, Горький і Бродський.Через місяць Боря надіслав мені фото з присяги. У військовій формі, що дуже йому пасувала, із синьо-жовтим прапором у руках — та головне не це. Головне — Боря був з оселедцем. Майже цілком поголений, лишився сам оселедець.
О, вуха, — подумала я. Він не побоявся відкрити вуха. Ці вуха, які вибивалися навіть із-під кучми волосся, що була в нього раніше. Я ж знала, чому він не дозволяв заплести собі коси, — не тому, що «як дівчинка», а тому, що соромився вух. А тепер ні. Тепер нічого не заважало їх бачити, розглядати — й ці вуха, виявляється, схожі на маленькі розквітлі троянди — такий характерний їхній малюнок.
Як же я люблю ці вуха. Не думала, що колись він наважиться їх відкрити. Та якщо він наважився піти на війну — то чому б не наважився відкрити вуха?
- Подумай, чому те, що у цей момент в головної героїні виринув у памʼяті вірш української сучасної поетки, так важливо?
- Поміркуй, чи повʼязаний перехід Борі на українську та зміна зачіски?
- Поміркуй, про які події минулого тобі найчастіше розповідали/розповідають старші родичі? Які з цих спогадів ти вважаєш найціннішими для себе?
Послухай подкаст із Катериною Семенюк, кураторкою та співзасновницею платформи культури памʼяті «Минуле/Майбутнє/Мистецтво», про те, як місто зберігає памʼять, та поміркуй, як із цією задачею порається твій населений пункт.
Джерело:
https://www.youtube.com/watch?v=rcXe_ZRInvc
- 376–387 сторінки книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Відео «Що таке культурна пам’ять?» на каналі «Культурний проект»:
https://www.youtube.com/watch?v=-yuMDgG3_9U
Урок 15. Чи важливе походження?
- Культурна памʼять
- 351–375 сторінки роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Старі фотографії, листи, родинні спогади — все це із дитинства формує наше розуміння, ким ми є. Спершу — що ми частина родини, покоління якої тягнуться на десятиліття назад. А тоді — що ми частина більшої спільноти — певної нації. Адже і листи написати певною мовою, і спогади відбивають позиції та вчинки пращурів.
Чи є у твоєї сімʼї певні родинні реліквії, завдяки яким ти відчув/відчула себе частиною української нації?
Завдання 1.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.

— І ще одне, — веде далі мама, і, хоча мені досить, я вже не можу нічого чути — стараюся повернути себе в реальність, бо якщо знати — то знати все. Я тихо ставлю сапу на землю, боячись її вперти міцніше. — Ти скоро поїдеш, і ти маєш знати: бабуся була репресована, в Алжирі — знаєш: «Акмолинский лагерь жён изменников родины»?
— Знаю, — сухий язик подерсь об сухе піднебіння. — Жона?
— Дідусь, видно, був другий бабусин чоловік. Першого роз-стріляли. За що — не знаю. Моя мати — донька бабусі та її першого чоловіка. Перші роки росла в Алжирі.
«Сад Гетсиманський». «Крутий маршрут». Кирзові чоботи. Бетонна підлога. Мій дідусь — мені не дідусь. Моя бабуся — мені прабабуся. Я читала в них «Ленін і діти». Вона плескала мене по плечі, коли я не могла заснути. Вона зверталась до мене й до мами «люба». Вона мовчала, мовчала, мовчала. Чи таки справді — про «військову таємницю»?
Забагато. Всього забагато. Небо. Дерева. Гори. Скелі. Сосни. Заплаточки. Бабусі й дідусі Аліє. Борі. Ахтема. Халіла. Всіх.
— Дідусь не бив мене, бо був уже старенький. А батьки тоді завжди били дітей. Принаймні в русскіх, може, в інших — інак-ше, не знаю. З онучками поводяться інакше, ніж із дітьми, — вела далі мама, і я згадала про своє запитання. Але яке це вже мало значення? Я мушу лягти. Чи кудись піти. Щось зробити.
Мама поправила хустку й знову схилилася до помідорів.
Помідори. Сапа. Бурʼян. Земля.
Може, й бабусю теж колись порятував побут? А точно порятував?
— Звідки вона була?
— Цього не знаю.
— Коли ти дізналась про те?
— Уже коли їх не стало.
Ну так, годі уявити, щоб вони розповіли їй таке. Наша родина — майстер у збереженні таємниць.
— А чому ти мені розказала?
Мама мовчки полола останній рядок.
— Мамо! Чому ти мені розказала?!! — стукнула я сапою об землю і вперла її у неї, раптом відчувши злість, почула-бо те, чого не хотіла знати. А може, тільки цього й хотіла? Ще змалечку, коли не могла заснути, лежачи поряд з бабусею, коли слухала її «мягрішну, мягрішну, мягрішну», в час її діалогів із дідусем — «Я рада, що моє життя склалося так, як склалось», — не підвівши очей…
— Мамо!!!
Мама знов випрямилась.
— Вони — русскіє люди. А ти — інша. Ти маєш знати.
- З яких деталей можна було почати підозрювати, що бабуся головної героїні може бути українкою?
- Яка фраза переконує нас, що бабуся та прабабуся головної героїні були українками?
- Чому, на твою думку, мама головної героїні говорить їй це саме в цей момент?
- Поміркуй, чому ця інформація настільки важлива для головної героїні?
Завдання 2.
Прочитай ще один фрагмент роману та виконай завдання опісля.
— Ви знаєте багато мов. У вас багато звʼязків. Ви провели багато інтервʼю. У вас хороший досвід роботи з людьми.
Ого. Невже вони це помітили. Моє марнославство і справді всміхнулось. Аби ж його не видати. Зірвався вітер, зі столу здійнялися серветки, та моїм співрозмовникам це було байдуже.
— Тому ви заслуговуєте на вищу винагороду.
Гм. Це він про що? — стримала я запитання.
— І вона у вас буде.
Мовчання.
— Якщо погодитеся співпрацювати.
— 3 ким? — щиро не зрозуміла я.
— 3 нами.
<…>
Я мовчала, бо досі чекала, що мене звинуватять у тероризмі — стаття 205 Кримінального кодексу Російської Федерації.
В сепаратизмі — стаття 280 кк РФ. В розпалюванні ненависті або ворожнечі — стаття 282 КК РФ. В організації екстремістського співтовариства — стаття 282.1 КК РФ. Що скажуть прийти до них, виїхати на материк, ніколи не спілкуватися з Ахтемом, Халілом, Меметовими…
Та вербування я не чекала. Яка ж я була дурна.
<…>
— Я схожа на людину, яка може погодитись на співпрацю? — задумано запитала я.
— А чому ні?
Я не знала чому. Бо я — порядна? А що це — порядність? Про дідуся я все життя чула, що він — порядна людина. Я не знала, чи може порядна людина служити злочинній державі. Я не знайшла більше що відповісти, окрім:
— Я ж не отримала російського громадянства.
— Що-що? — не почув Дмітрій.
Я справді пробурмотіла це тихо, тож мусила повторити. І додала:
— Я — громадянка України.
— Це поки що. Ну, а якщо й так, то, крім того, ви — онучка свого діда.
Я різко повернула голову ліворуч.
Сказати йому, що не внучка? Він думає, що знає мою історію. І щось таки знає. Та як багато?
— Тобто прадіда, — глухо сказав Валерчик, дивлячись у грозу.
— Ні, — чітко вимовила я. — Я йому не правнучка.
— Але ви правнучка вашої прабабусі, — сказав Дмітрій.
Отже, знають вони багато. І, напевно, більше, ніж я.
— Ви знаєте, де ваша прабабуся провела свою молодість?
Тіло стало грудкою болю. Кирзові чоботи. Холодна цементна підлога. Вони це знають.
— В Алжирі.
— А до того?
— Не знаю.
— А можете дізнатись.
— Як?
— Якщо будете з нами співпрацювати.
— Це крім зарплати, звичайно, — додав Валєрчик.
«Зустріч». Гроза. Хтось вибігає з кафе у дощ. Сумка над го-ловою. Сміх. Бабуся називала мене та інших дорогих їй жінок «люба». Бабуся плескала мене по плечі, коли я не могла заснути. Я не можу зосередитись. Бабуся притискала мене до себе, коли ми їхали на Байдарські ворота. Мама. Ми полемо помідори і перець. Влад мені каже, що історія складна. Влад казав, що з архівів нічого не довідаєшся — їх закрили. Їх закрили за Януковича, Янукович утік. Бабуся.
— Знаєте, скільки я наслухалась родинних історій? — сказала я в дощ, який, здається, уже поменшав.
Мовчать. Я не бачу, дивляться на мене чи прямо перед собою,
як я, у дощ. Може, Валєрчик злегенька повернув голову у мій бік, а Дмітрій — стоїть нерухомо? Їм неясно, до чого я це сказала.
— Я готова обійтися без своєї.
— Вам не хочеться дізнатися про ваше коріння? — здивувався Дмітрій. — Хто ваш справжній прадід, за що його розстрі-ляли? Звідки ваші родичі? Хто ваш дід, якого ваша мати ніко-
ли не знала?
— Ви читали роман Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття»?
Я не знаю, чи вони кивнули. Мовчать.
— Там є епізод, де одній жінці пропонують поїхати в Палермо, й вона відповідає: «Я можу уявити собі Палермо. Там такі ж готелі й такі ж машини, як в усіх містах». Я можу собі уявити свою родинну історію.
- Чому спецслужби ставилися до головної героїні як до потенційної співучасниці, попри всю її діяльність? Чому до Олі було інше ставлення?
- Подумай, чому головна героїня відмовилася дізнатися історію своєї родини? Чому вона сказала, що може собі її уявити?
- Як ти розумієш порівняння знань родинної історії із відвідинами Палермо?
Завдання 3.
Подивись відео, в якому історик Антон Лягуша розповідає про культурну памʼять, та дай відповіді на питання опісля.
Джерело: https://youtu.be/-yuMDgG3_9U?si=M01kfldQZPyfp9om
- Сформулюй, що таке культурна памʼять?
- Де можна «доторкнутися» до культурної памʼяті?
- З чого складається культурна памʼять? Чи можемо ми знайти історію своєї родини (чи подібну їй) в культурній памʼяті нації?
| Культурна памʼять — це __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 4.
Прочитай фрагмент роману та дай відповідь на питання опісля.
Про кого він буде там думати, коли гибітиме в окопах, їхатиме з пораненими в машині-«таблетці» чи якщо потрапить у полон (від третього — мурашки по шкірі)? Про своїх батьків і те, як хоче їм насолити? Про Аліє та її нове життя? Про Альону і їхню дитину? Про мене і наші розмови? Про наше всіхнє кримське минуле?
О цей крижаний погляд. Йому не потрібен ніхто. Тільки війна, — на цій думці я відчиняю фіртку і йду додому, й шепочу рядки з Оксани Забужко:
Більше, ніж брат, бо Вітчизна і дім.
(Руки голодні і губи голодні.)
Кожен з нас двох не помер молодим
Тільки на те, щоб зустрітись сьогодні.
Як добре, що в моїй голові не лише Бі-2, Горький і Бродський.Через місяць Боря надіслав мені фото з присяги. У військовій формі, що дуже йому пасувала, із синьо-жовтим прапором у руках — та головне не це. Головне — Боря був з оселедцем. Майже цілком поголений, лишився сам оселедець.
О, вуха, — подумала я. Він не побоявся відкрити вуха. Ці вуха, які вибивалися навіть із-під кучми волосся, що була в нього раніше. Я ж знала, чому він не дозволяв заплести собі коси, — не тому, що «як дівчинка», а тому, що соромився вух. А тепер ні. Тепер нічого не заважало їх бачити, розглядати — й ці вуха, виявляється, схожі на маленькі розквітлі троянди — такий характерний їхній малюнок.
Як же я люблю ці вуха. Не думала, що колись він наважиться їх відкрити. Та якщо він наважився піти на війну — то чому б не наважився відкрити вуха?
- Подумай, чому те, що у цей момент в головної героїні виринув у памʼяті вірш української сучасної поетки, так важливо?
- Поміркуй, чи повʼязаний перехід Борі на українську та зміна зачіски?
- Поміркуй, про які події минулого тобі найчастіше розповідали/розповідають старші родичі? Які з цих спогадів ти вважаєш найціннішими для себе?
Послухай подкаст із Катериною Семенюк, кураторкою та співзасновницею платформи культури памʼяті «Минуле/Майбутнє/Мистецтво», про те, як місто зберігає памʼять, та поміркуй, як із цією задачею порається твій населений пункт.
Джерело:
https://www.youtube.com/watch?v=rcXe_ZRInvc
- 376–387 сторінки книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Відео «Що таке культурна пам’ять?» на каналі «Культурний проект»:
https://www.youtube.com/watch?v=-yuMDgG3_9U
Ділись та обговорюй важливе