Урок 25. Ностальгія на відстані
Матеріал
Урок 25. Ностальгія на відстані
- Ностальгія
- Золотий вік
- Фрагменти з роману «Походження» Саші Станішича
Коли ми озираємося назад, нас часто здається, що от тоді було дуже круто, а зараз — ну таке. Особливо помітно це стало із початком повномасштабного вторгнення, яке зробило часи пандемії не такими вже й небезпечними і депресивними. Хоча і й 2020 було геть не все так чудово.
Чи знайоме тобі подібне відчуття?
Завдання 1.
Подивись фрагмент відео (0:41–4:48) про те, як компʼютерні ігри викликають ностальгію та допомагають знову прожити приємні спогади:
https://www.youtube.com/watch?v=_eWDqnn3YQc
- Як раніше сприймали ностальгію?
- Чому ігри можуть допомогти відчути позитивну ностальгію?
- Поміркуй про різницю між оманливою ностальгією та позитивною?
- Які ще приклади розважальної культури можуть викликати у нас відчуття ностальгії? Впиши свій приклад на мапу думок.
Ностальгія — відчуття туги за минулим в цілому окремими подіями, що ставалися, рідною домівкою чи іншим місцем, до якого сьогодні не дістатися. Найбільший підступ цього відчуття у тому, що воно часто оманливе, адже час розмиває наші спогади, романтизує їх і згладжує все погане, що тоді відбувалося.
Ностальгія буває індивідуальною (туга за чимось, що ми самі переживали) та колективною (сум за певним періодом, які переживала наша спільнота, хоча ми тоді могли ще навіть не народитися). Напевне, найабстрактніша ностальгія, яка притаманна європейській культурі — це туга за золотим віком — періодом у далекому минулому, коли людське життя було сповнене гармонії та радості. У різні періоди культури золотий вік мав свої ознаки, що відповідали уявленню про ідеал у той час. Це лише підкреслює штучну сконструйованість цієї вигадки, адже чи існувала насправді бодай якась із версій золотого віку — не відомо.
Будь-яка ностальгія можу бути деструктивною, які ми піддаємося цій тузі і живемо минулим, замість того, щоб дивитися у майбутнє, проте найнебезпечнішими є ностальгії, від початку збудовані та міфах. У цій ситуації підступ захований не у романтизації правдивої дійсності, і у романтизації від початку не правди, кимось свідомо сконструйованої. Серед найближчих для нас прикладів — ностальгія за СРСР, які повністю базується на міфах про «найдешевше морозиво», «найсильнішу державу» та «рівність усіх», якої ніколи не було.
Завдання 2.
Запиши на невеликому папірці щось, за чим ти ностальгуєш, і те, за чим, на твою думку, ностальгують українці, та передай учителю/учительці. Обговори разом з однокласниками та однокласницями ваші анонімні приклади. Які варіанти повторюються? Чи часто наві відповіді про колективну ностальгію збігалися?
| ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
Світовим рекордсменом із відтискання (29 449) за добу став югослав Міодраг Стоянович Гідра у 1986 році.
Югославські чоловіки вигравали чемпіонат Європи з баскетболу двічі поспіль, у 1989 та 1991 роках.
У 1991 році «Червона Зірка» також грала на чемпіонаті світу. Мені дозволили не спати до пізньої ночі і дивитися гру. Суперники були з Чилі, і на їхньому гербі був індіанець. Ми грали цілий тайм удесятьох і все одно виграли 3:0.
Югославія виробляла продукцію, яка була не дуже — та все ж досить — якісною. Або, може, навіть не досить якісною, але зате дешевою.
Югославія була пейзажним тлом для італійських вестернів — найпрекраснішого жанру, якщо ви любили Карла Мая і пістолетні перестрілки так само сильно, як я в дитинстві, і серйозні очі дуже брудного Клінта Іствуда так само, як Нена Мейрема.
Югослави, вони були хорошими хлопцями. Хороші в спорті, хороші на війні, хороші в мирі, хороші між війною і миром і поза блоками. В югославському наративі всі обʼєднуються і є рівними, незалежно від віку, статі, професії чи етнічної приналежності.
Усі проблеми супроводжувалися обіцянкою, що їх можна вирішити, якщо ми працюватимемо разом. Можливо, це була не зовсім чесна, проте оптимістична обіцянка. Деякі проблеми вдалося вирішити, деякі ні.
Проблема з астрономічними кредитами залишалася невирішеною протягом десятиліть і призвела до інфляції.
Проблему з критиками державної влади вирішили, замкнувши їх на острові, хоча від цього рішення, звісно, важко бути в захваті. У дитинстві я нічого з цього не усвідомлював. Югославія також була дуже хорошою в цьому: у приховуванні менш хорошого.
Югославія підтримувала молодь, бо майбутнє було в руках молодих людей. Це стосувалося і мене. Чесно кажучи, це був великий тиск: відстоювати і захищати те, що ще навіть не відбулося. Досить нерозважливо було покладатися на когось, хто готовий був перевірити, що станеться з фікусом, якщо кинути його в пральну машину разом із горщиком і землею, але що тут скажеш.
Я прибирав з піонерами береги Дріни і насвистував «Wind of Change», мою улюблену пісню тих часів. Я вчив вірші напамʼять, а деякі писав сам; моїм ліричним «я» були римовані партизани.
Незадовго до війни я подав оголошення, що хочу стати волонтером центру донорської крові.
У суботу в січні чи лютому ми виходили на вулицю, ходили від дверей до дверей і питали мешканців: «Коли ви востаннє здавали кров, товаришу?». Квартал, за яким мене закріпили, був неподалік від будинку бабусі Крістіни. Я знав цих людей, вони знали мене. «Як справи, чи не хочете знову здати кров?»
Безумовно, жодна країна не пожертвувала стільки крові, як Югославія, думав я тоді, чимало крові сербів, хорватів, боснійців, македонців, словенців і тих меншин, які не обовʼязково згадуються поіменно, коли виголошують формулу націй. Але їхня кров, безумовно, теж чудово підійшла.
Я був напівкровкою. Я читав «Віннету».
У 1990 році на матчі між загребським «Динамо» та белґрадською «Червоною Зіркою» сталися заворушення. Глядачі накинулися одне на одного, хорвати на сербів, серби на хорватів, гравці посеред цього всього. Сотні поранених.
У 1992 році національні збірні Югославії були розформовані.
У серпні 1992 року армія Республіки Сербської вирізала ціле село неподалік від Вишеграда. Барімо. Барімо — назва села. Двадцять шість убитих.
У 2001 році світовий рекордсмен із відтискань Міодраґ Стоянович Ґідра був застрелений у власному автомобілі. Одна куля потрапила йому в шию, пʼять — у груди.
- На чому Югославія будувала свій імідж?
- Чи вірив у таку зовнішню обкладинку головний герой, коли був дитиною?
- Як походження впливало на його прихильність до Югославії?
- Спираючись на інформацію з цього фрагменту тексту, чому під час розпаду Югославію виникли етнічні конфлікти?
Завдання 4.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
Я народився в країні, якої більше не існує. 29 листопада — день створення Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. У цей день югослави, яких більше не існує, зустрічаються в символічних місцях, повʼязаних із Югославією. Коли вони збираються разом 29 листопада, в день Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, якої більше не існує, вони все ще існують. Самовизначення — ось що має значення, чи не так? 29 листопада я бачив старих чоловіків і жінок, які співали зі сльозами на очах:
Куди б ся стежка не стелила,
Чого б ми доля не звеліла,
Я в серці тебе проношу
І там назавжди збережу,
Бо ти рідна земля моя,
Югославія, Югославія!
Одного разу вони зустрілися біля Неретви. Іншим разом смажили ягнят на грилі на Ігмані. Потім була черга Любляни, Белґрада і Яйце. В Яйце німці ледь не вбили Тіто. Учасники роблять селфі в печері, де переховувалися Тіто і його штаб. Світло погане, і фотографії теж, але що поробиш?
Для вечірньої розваги замовляють хор. Хор співає народні та героїчні пісні і не мусить коштувати надто дорого. Під час промов хор мовчки стоїть на задньому плані. Завжди хтось говорить про антифашизм, додаючи сучасні європейські приклади. Якщо антифашист — антифашист до скону.
Усі присутні, окрім хору — а це переважно молодь, — народилися і виросли в Югославії. Там закохувалися, хтось одружувався, хтось ні, але здебільшого одружувалися. В Югославії вони перенесли операцію на сліпій кишці, купили югославську машину, залізли в борги і розплатилися з ними, пережили кризи і щастя, а дехто й досі має свою сліпу кишку. Єдине, чого вони більше не можуть зробити в Югославії, — це померти. Землі це байдуже, а їм — ні.
Їм важко змиритися з цим моментом історії. Тобто змиритися вони, може, і можуть, вони реалісти. Югославія померла. Але вони ще ні. На один день і одну ніч вони повертають Югославію до життя з повним пансіоном, ведучим, слайд-шоу (іноді в PowerPoint) із фотографіями з пʼятдесятих і шістдесятих років, сміливіші показують також вісімдесяті. Катастрофа відбувається в панельних дискусіях, немає необхідності показувати фотографії катастрофи. Встають під прапори з зіркою, хор наспівує гімн:
Ще не вмер ти, слов’янине,
І дідівське слово,
Серце бʼється і понині
У грудях синових.
Усі підспівують. Поклавши руку на серце, діти соціалізму, брати і сестри народів. Це торговці реліквіями, начитані пенсіонери, фермери і бабусі. Вони входять до Асоціації Центру імені Тіто, до Товариства правди про народно-визвольну боротьбу. Вони дебатують, поставивши стільці в коло. Слово надається лише тим, хто має естафетну паличку. Роки правління Тіто були для них найкращими. Вони вірять, що це справедливо і для інших. Сьогодення — це пекло після раю. Для всіх, за винятком тих, хто наживається на пеклі, — політиків жорсткої лінії, недобросовісних підприємців, іноземних інвесторів-експлуататорів.
- Чому екс-югослави відчували потребу відзначати десь створення Югославії, навіть якщо її існування завершилося катастрофою?
- Які ознаки югославської ідентичності можна помітити у цьому фрагменті?
- На зібрання приходить чимало молоді, поміркуй, чому?
- Чи схоже бачення Югославії та те саме поняття Золотого віку? Чим саме?
Ностальгія на відстані — тобто туга за батьківщиною, яку довелося полишити — може бути особливо романтизованою. Це відбувається тому, що люди в еміграції відірвані від рідної культури, яка розвивається та змінюється, але вже без їхньої безпосередньої присутності. Тому й культурна ідентичність людей в еміграції ґрунтується та тому, якою вони памʼятають власну культуру, а не на її сучасних втіленнях. Звідси і подвійне викривлення: романтизація спогадів.
- Поміркуй, чи вважаєш ти ностальгію відчуттям, що мотивує рухатися вперед? Чи, навпаки, привʼязує до минулого?
Прочитай статтю про зміну поглядів на поняття ностальгії крізь століття та те, як вона впливає на кожного та кожну з нас.
https://nauka.ua/article/ranishe-bulo-krashche-yak-mi-stvoryuyemo-nostalgiyu-ta-shcho-vona-stvoryuye-z-nami
- Як змінювалося розуміння ностальгії протягом історії?
- Чому хтось може ностальгувати за тим, що сталося до його народження?
- Як ностальгія здатна впливати на наші вчинки? Які приклади з минулого наводяться у статті?
- У чому полягає «сучасна політика ностальгії»? Чому вона небезпечна?
- Мем про ностальгію:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=880163000968263&id=100069237136803&set=a.459539119697322 - Картина Клода Лоррена «Золотий вік»:
https://simple.wikipedia.org/wiki/Golden_age#/media/File:Claude_Lorrain_027.jpg
Урок 25. Ностальгія на відстані
- Ностальгія
- Золотий вік
- Фрагменти з роману «Походження» Саші Станішича
Коли ми озираємося назад, нас часто здається, що от тоді було дуже круто, а зараз — ну таке. Особливо помітно це стало із початком повномасштабного вторгнення, яке зробило часи пандемії не такими вже й небезпечними і депресивними. Хоча і й 2020 було геть не все так чудово.
Чи знайоме тобі подібне відчуття?
Завдання 1.
Подивись фрагмент відео (0:41–4:48) про те, як компʼютерні ігри викликають ностальгію та допомагають знову прожити приємні спогади:
https://www.youtube.com/watch?v=_eWDqnn3YQc
- Як раніше сприймали ностальгію?
- Чому ігри можуть допомогти відчути позитивну ностальгію?
- Поміркуй про різницю між оманливою ностальгією та позитивною?
- Які ще приклади розважальної культури можуть викликати у нас відчуття ностальгії? Впиши свій приклад на мапу думок.
Ностальгія — відчуття туги за минулим в цілому окремими подіями, що ставалися, рідною домівкою чи іншим місцем, до якого сьогодні не дістатися. Найбільший підступ цього відчуття у тому, що воно часто оманливе, адже час розмиває наші спогади, романтизує їх і згладжує все погане, що тоді відбувалося.
Ностальгія буває індивідуальною (туга за чимось, що ми самі переживали) та колективною (сум за певним періодом, які переживала наша спільнота, хоча ми тоді могли ще навіть не народитися). Напевне, найабстрактніша ностальгія, яка притаманна європейській культурі — це туга за золотим віком — періодом у далекому минулому, коли людське життя було сповнене гармонії та радості. У різні періоди культури золотий вік мав свої ознаки, що відповідали уявленню про ідеал у той час. Це лише підкреслює штучну сконструйованість цієї вигадки, адже чи існувала насправді бодай якась із версій золотого віку — не відомо.
Будь-яка ностальгія можу бути деструктивною, які ми піддаємося цій тузі і живемо минулим, замість того, щоб дивитися у майбутнє, проте найнебезпечнішими є ностальгії, від початку збудовані та міфах. У цій ситуації підступ захований не у романтизації правдивої дійсності, і у романтизації від початку не правди, кимось свідомо сконструйованої. Серед найближчих для нас прикладів — ностальгія за СРСР, які повністю базується на міфах про «найдешевше морозиво», «найсильнішу державу» та «рівність усіх», якої ніколи не було.
Завдання 2.
Запиши на невеликому папірці щось, за чим ти ностальгуєш, і те, за чим, на твою думку, ностальгують українці, та передай учителю/учительці. Обговори разом з однокласниками та однокласницями ваші анонімні приклади. Які варіанти повторюються? Чи часто наві відповіді про колективну ностальгію збігалися?
| ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ |
Завдання 3.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
Світовим рекордсменом із відтискання (29 449) за добу став югослав Міодраг Стоянович Гідра у 1986 році.
Югославські чоловіки вигравали чемпіонат Європи з баскетболу двічі поспіль, у 1989 та 1991 роках.
У 1991 році «Червона Зірка» також грала на чемпіонаті світу. Мені дозволили не спати до пізньої ночі і дивитися гру. Суперники були з Чилі, і на їхньому гербі був індіанець. Ми грали цілий тайм удесятьох і все одно виграли 3:0.
Югославія виробляла продукцію, яка була не дуже — та все ж досить — якісною. Або, може, навіть не досить якісною, але зате дешевою.
Югославія була пейзажним тлом для італійських вестернів — найпрекраснішого жанру, якщо ви любили Карла Мая і пістолетні перестрілки так само сильно, як я в дитинстві, і серйозні очі дуже брудного Клінта Іствуда так само, як Нена Мейрема.
Югослави, вони були хорошими хлопцями. Хороші в спорті, хороші на війні, хороші в мирі, хороші між війною і миром і поза блоками. В югославському наративі всі обʼєднуються і є рівними, незалежно від віку, статі, професії чи етнічної приналежності.
Усі проблеми супроводжувалися обіцянкою, що їх можна вирішити, якщо ми працюватимемо разом. Можливо, це була не зовсім чесна, проте оптимістична обіцянка. Деякі проблеми вдалося вирішити, деякі ні.
Проблема з астрономічними кредитами залишалася невирішеною протягом десятиліть і призвела до інфляції.
Проблему з критиками державної влади вирішили, замкнувши їх на острові, хоча від цього рішення, звісно, важко бути в захваті. У дитинстві я нічого з цього не усвідомлював. Югославія також була дуже хорошою в цьому: у приховуванні менш хорошого.
Югославія підтримувала молодь, бо майбутнє було в руках молодих людей. Це стосувалося і мене. Чесно кажучи, це був великий тиск: відстоювати і захищати те, що ще навіть не відбулося. Досить нерозважливо було покладатися на когось, хто готовий був перевірити, що станеться з фікусом, якщо кинути його в пральну машину разом із горщиком і землею, але що тут скажеш.
Я прибирав з піонерами береги Дріни і насвистував «Wind of Change», мою улюблену пісню тих часів. Я вчив вірші напамʼять, а деякі писав сам; моїм ліричним «я» були римовані партизани.
Незадовго до війни я подав оголошення, що хочу стати волонтером центру донорської крові.
У суботу в січні чи лютому ми виходили на вулицю, ходили від дверей до дверей і питали мешканців: «Коли ви востаннє здавали кров, товаришу?». Квартал, за яким мене закріпили, був неподалік від будинку бабусі Крістіни. Я знав цих людей, вони знали мене. «Як справи, чи не хочете знову здати кров?»
Безумовно, жодна країна не пожертвувала стільки крові, як Югославія, думав я тоді, чимало крові сербів, хорватів, боснійців, македонців, словенців і тих меншин, які не обовʼязково згадуються поіменно, коли виголошують формулу націй. Але їхня кров, безумовно, теж чудово підійшла.
Я був напівкровкою. Я читав «Віннету».
У 1990 році на матчі між загребським «Динамо» та белґрадською «Червоною Зіркою» сталися заворушення. Глядачі накинулися одне на одного, хорвати на сербів, серби на хорватів, гравці посеред цього всього. Сотні поранених.
У 1992 році національні збірні Югославії були розформовані.
У серпні 1992 року армія Республіки Сербської вирізала ціле село неподалік від Вишеграда. Барімо. Барімо — назва села. Двадцять шість убитих.
У 2001 році світовий рекордсмен із відтискань Міодраґ Стоянович Ґідра був застрелений у власному автомобілі. Одна куля потрапила йому в шию, пʼять — у груди.
- На чому Югославія будувала свій імідж?
- Чи вірив у таку зовнішню обкладинку головний герой, коли був дитиною?
- Як походження впливало на його прихильність до Югославії?
- Спираючись на інформацію з цього фрагменту тексту, чому під час розпаду Югославію виникли етнічні конфлікти?
Завдання 4.
Прочитай фрагмент роману та поміркуй про питання опісля.
Я народився в країні, якої більше не існує. 29 листопада — день створення Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. У цей день югослави, яких більше не існує, зустрічаються в символічних місцях, повʼязаних із Югославією. Коли вони збираються разом 29 листопада, в день Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, якої більше не існує, вони все ще існують. Самовизначення — ось що має значення, чи не так? 29 листопада я бачив старих чоловіків і жінок, які співали зі сльозами на очах:
Куди б ся стежка не стелила,
Чого б ми доля не звеліла,
Я в серці тебе проношу
І там назавжди збережу,
Бо ти рідна земля моя,
Югославія, Югославія!
Одного разу вони зустрілися біля Неретви. Іншим разом смажили ягнят на грилі на Ігмані. Потім була черга Любляни, Белґрада і Яйце. В Яйце німці ледь не вбили Тіто. Учасники роблять селфі в печері, де переховувалися Тіто і його штаб. Світло погане, і фотографії теж, але що поробиш?
Для вечірньої розваги замовляють хор. Хор співає народні та героїчні пісні і не мусить коштувати надто дорого. Під час промов хор мовчки стоїть на задньому плані. Завжди хтось говорить про антифашизм, додаючи сучасні європейські приклади. Якщо антифашист — антифашист до скону.
Усі присутні, окрім хору — а це переважно молодь, — народилися і виросли в Югославії. Там закохувалися, хтось одружувався, хтось ні, але здебільшого одружувалися. В Югославії вони перенесли операцію на сліпій кишці, купили югославську машину, залізли в борги і розплатилися з ними, пережили кризи і щастя, а дехто й досі має свою сліпу кишку. Єдине, чого вони більше не можуть зробити в Югославії, — це померти. Землі це байдуже, а їм — ні.
Їм важко змиритися з цим моментом історії. Тобто змиритися вони, може, і можуть, вони реалісти. Югославія померла. Але вони ще ні. На один день і одну ніч вони повертають Югославію до життя з повним пансіоном, ведучим, слайд-шоу (іноді в PowerPoint) із фотографіями з пʼятдесятих і шістдесятих років, сміливіші показують також вісімдесяті. Катастрофа відбувається в панельних дискусіях, немає необхідності показувати фотографії катастрофи. Встають під прапори з зіркою, хор наспівує гімн:
Ще не вмер ти, слов’янине,
І дідівське слово,
Серце бʼється і понині
У грудях синових.
Усі підспівують. Поклавши руку на серце, діти соціалізму, брати і сестри народів. Це торговці реліквіями, начитані пенсіонери, фермери і бабусі. Вони входять до Асоціації Центру імені Тіто, до Товариства правди про народно-визвольну боротьбу. Вони дебатують, поставивши стільці в коло. Слово надається лише тим, хто має естафетну паличку. Роки правління Тіто були для них найкращими. Вони вірять, що це справедливо і для інших. Сьогодення — це пекло після раю. Для всіх, за винятком тих, хто наживається на пеклі, — політиків жорсткої лінії, недобросовісних підприємців, іноземних інвесторів-експлуататорів.
- Чому екс-югослави відчували потребу відзначати десь створення Югославії, навіть якщо її існування завершилося катастрофою?
- Які ознаки югославської ідентичності можна помітити у цьому фрагменті?
- На зібрання приходить чимало молоді, поміркуй, чому?
- Чи схоже бачення Югославії та те саме поняття Золотого віку? Чим саме?
Ностальгія на відстані — тобто туга за батьківщиною, яку довелося полишити — може бути особливо романтизованою. Це відбувається тому, що люди в еміграції відірвані від рідної культури, яка розвивається та змінюється, але вже без їхньої безпосередньої присутності. Тому й культурна ідентичність людей в еміграції ґрунтується та тому, якою вони памʼятають власну культуру, а не на її сучасних втіленнях. Звідси і подвійне викривлення: романтизація спогадів.
- Поміркуй, чи вважаєш ти ностальгію відчуттям, що мотивує рухатися вперед? Чи, навпаки, привʼязує до минулого?
Прочитай статтю про зміну поглядів на поняття ностальгії крізь століття та те, як вона впливає на кожного та кожну з нас.
https://nauka.ua/article/ranishe-bulo-krashche-yak-mi-stvoryuyemo-nostalgiyu-ta-shcho-vona-stvoryuye-z-nami
- Як змінювалося розуміння ностальгії протягом історії?
- Чому хтось може ностальгувати за тим, що сталося до його народження?
- Як ностальгія здатна впливати на наші вчинки? Які приклади з минулого наводяться у статті?
- У чому полягає «сучасна політика ностальгії»? Чому вона небезпечна?
- Мем про ностальгію:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=880163000968263&id=100069237136803&set=a.459539119697322 - Картина Клода Лоррена «Золотий вік»:
https://simple.wikipedia.org/wiki/Golden_age#/media/File:Claude_Lorrain_027.jpg
Ділись та обговорюй важливе