Урок 30. Людина та інша людина. Образ і роль батька
Матеріал
Урок 30. Людина та інша людина. Образ і роль батька
- Поезія
- Епістолярій
- Батько
- Стосунки
- Валерій Пузік «Привіт, синуль!» (зі збірки «З любовʼю — тато!»),
- Редʼярд Кіплінґ «Якщо»,
- лист Василя Стуса до дружини та сина від 1.06.1981 р.
Розглянь кілька розгортів книжки-картинки Неґлі Кіт «Колись мій тато був дуже крутий» Як ти думаєш — про що ця книжка? Яка її ідея?
Дружня порада вчителю
Анотація до книжки: «Колись мій тато був дуже крутий!» — це весела та зворушлива книжка-картинка про один день, який тато із сином проводять разом: виконують домашні справи, йдуть на прогулянку, бавляться та розважаються. Колись тато їздив на мотоциклі та грав у рок-гурті. Тепер у нього інше життя. Та він усе ще дуже крутий
Емоційна та унікальна за стилем історія від Кіта Неґлі розповідає про любов, турботу та батьківство і про те, що батьки залишаються класними попри все.
Завдання 1.
Поміркуй, які приклади стосунків батьківських стосунків (зокрема, батька та дитини) ти можеш навести із культури — книжок, фільмів, візуального мистецтва.
Дружня порада вчителю
Це простір, щоби поговорити з дітьми про «батьківську фігуру», тобто про те, що певний досвід може передаватися не лише від батьків до дітей, але й від учителів до учнів, між поколіннями. Як-от звʼязок Павла Тичини і покоління шістдесятників чи фільм Пітера Віра «Спілка мертвих поетів».
Завдання 2.
Прочитай текст українського письменника та військовослужбовця Валерія Пузіка зі збірки «З любовʼю — тато!». Виконай завдання.
Дружня порада вчителю
За час російсько-української війни окремий напрям комбатантської прози — тексти батьків про своїх дітей, до дітей чи для дітей. Українські літературознавці неодмінно це явище ще опишуть та класифікують. Ми пропонуємо текст одесита Валерія Пузіка, проте ви можете обрати подібний приклад із текстів, які представляють літературу вашого краю. Принцип аналізу той же — ми дивимось на те, що батькові (батьківській фігурі) важливо транслювати до своєї дитини, що важливо передати, які ціннісні категорії — базові.
Привіт, синуль!
Нарешті я пишу тобі.
Весь час збирався, але слова ніяк не складалися докупи.
Вони розсипалися, мов бісер по підлозі, і зібрати їх я ніяк не міг.
Останнім часом постійно згадую наші ігри, наше спокійне Чорне море, його пісок, тихі вулиці й плани на весну, літо, осінь.
Ми обовʼязково все зробимо. Ловитимемо бичків у Чорноморському яхт-клубі, як і збирались; сходимо в похід із наметом; зʼїмо тих сто пʼятдесят «літніх» морозив, а можливо, й двісті; а ще ти навчишся плавати та їздити на велосипеді.
Ми все зробимо, але потрібно трохи почекати.
Учора, роздивляючись наші фотографії, я зловив себе на думці, що все це було ніби в минулому житті. За ці дні ти так сильно виріс.
Важко було відпускати вас із мамою. Проте зараз ви в безпеці.
Але ця відстань — мука.
Дім без вас порожній та холодний.
Зараз, коли повертаюся, всюди фантоми: ось наша кішка зустрічає нас, десь лунає твій сміх, десь мамин голос. Інколи, особливо в перші дні, я відчував запах домашніх страв. Дивне відчуття. Ніби напівсон. Ніби це не з нами. І поки я це пишу — гуде сирена, і в місті пролунало кілька вибухів.
Але ось що я хочу сказати…
Чи не в кожного бійця на заставці смартфона стоїть фото його усміхненої дитини. І точно кожен вмотивований дати в зуби русні.
Зараз усі працюють на фронт і задля перемоги. Здається, якщо потрібно буде знайти рожевого єдинорога — його знайдуть за кілька годин. Всі працюють, як єдиний механізм. Кожен робить що може, але байдужих немає. Як і сумнівів у тому, що ми переможемо.
Колись я розповім тобі про всіх, кого зустрів за ці дні.
Про дідуся з «коктейлями Молотова», про нічні патрулювання, про світанки й порожні вулиці, про людей, які сплять по дві години на добу, аби ніяка сволота не пролізла й, тим паче, не наробила лиха, про нашу протиповітряну оборону та жарти у сховищах.
Колись я розповім тобі про все…
Але зараз я хочу, щоб ти знав:
Ми залишились, і нас багато.
Ми залишились і не віддамо жодного клаптика нашого узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, не віддамо наші книгарні (я знаю, яка для тебе найважливіша, і вона під надійною охороною).
Це наше місто, наша країна, наша земля і наше небо.
Усе це варто любити і захищати.
Ми залишились і битимемось.
Памʼятай: ця країна — непереможна.
Люблю вас.
Цілуй маму.
Старатимусь писати частіше.
З любов’ю — тато!
P. S. Після перемоги ми ввімкнемо наші улюблені пісні Kalush і будемо танцювати, поки не попадаємо з ніг.
- Яку форму обирає Валерій Пузік для свого тексту?
- Про які категорії автор листа дає обіцянки?
- Що для автора листа найважливіше? Що є найбільшою цінністю?
- Яка мета (призначення) цього листа?
- Чи є у ньому дидактична (повчальна) мета? Свою думку поясни.
Завдання 3.
Прочитай вірш «Якщо» (у оригіналі “If”), написаний Редʼярдом Кіплінґом у 1895 році, у перекладі Василя Стуса. Дай відповідь на питання.
Синові
Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому,
і власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії —
облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
з якої вже зискують махлярі,
розбитий витвір знову доробляти,
хоча начиння геть уже старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
поставити на кін, аби за мить
проциндрити без жалю й дорікання —
адже тебе поразка не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
ти можеш знову кидати у бій,
коли триматися немає сили
і тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
а бувши з королями — простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти.
Коли ти знаєш ціну щохвилини
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.
Про що вірш Редʼярда Кіплінґа? Яка головна ідея? Яким є центральне повідомлення Кіплінґа-батька до сина?
Завдання 4.
Прочитай фрагмент статті перекладача Володимира Чернишенка “Ред’ярд Кіплінґ, якого ми не читаємо». Яке головне послання вірша виділяє перекладач?
Вірші Кіплінґа українською довгий час були небажаними. Дитячі вірші набули популярності завдяки талановитим перекладам Леоніда Солонька, вміщеним у казки про Мауглі та «Як і чому». Інші вірші до нас довгий час приходили в російських перекладах і, може, тому ми маємо про них дещо викривлене уявлення. Лише 1989 року в журналі «Всесвіт» стараннями Максима Стріхи було опубліковано більш-менш репрезентативну добірку в перекладах самого Стріхи, а ще Євгена Сверстюка, Марини Левіної, Аттили Могильного і Василя Стуса. Василь Стус, до речі, переклав єдиний вірш Кіплінґа і водночас найвідоміший – «Синові» («If»).
…
В Україні «If» отримав дещо інше звучання — маніфесту сильної особистості, що кидає виклик системі. Це сталося тому, що одразу четверо перекладачів (включно зі Стусом) працювали над перекладами, перебуваючи в різні часи у радянському ув’язненні.
Завдання 5.
Частиною творчої спадщини Василя Стуса є епістолярій або ж листування. Оскільки більшу частину свідомого життя свого сина Дмитра Стуса, Василь перебував за ґратами, він писав сину листи, у яких ділився поглядами на життя, власним досвідом, настановами. Так, у одному з листів він ділиться перекладом вірша Кіплінга та власною інтерпретацією тексту. Прочитай фрагмент листа. Яку настанову дає Василь Стус синові Дмитру? Сформулюй її своїми словами. Як настанова Василя Стуса корелюється з настановою Редʼярда Кіплінґа?
Лист Василя Стуса до дружини та сина від 1.06.1981 р.
Дорослій, сину. Ти мусиш швидко доросліти. Убережися зараз од багатьох зваб (у Твої роки сто чортів починають лізти в душу — Ти їх жени геть, знай-бо: від того, як Ти впораєшся з цим чортогонінням, багато в чому залежатиме Твоє життя). У Твоєму тілі, у душі Твоїй заговорять нові голоси — багато всіляких бажань нових. Треба бути готовому до цієї крутії — і триматися так, аби потім не було соромно, що не встояв, що піддався звабі і т.д.
Якраз до цього Твого віку повторюю свій переклад пречудового вірша Редьярда Кіплінга (він теж писав вірша “Синові“, хоч назвав його “If”).
…
Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи самого себе з лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учися жити — то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивувати ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це — прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками — давай купимо те чи те. Оце — і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але — це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові — міра життя.
Завдання 6.
Листи Василя Стуса — опубліковані, їх можна прочитати у повному обсязі. Власне виданням листів займався син поета Дмитро Стус. У інтервʼю журналістці Вірі Курико Дмитро Стус розповів про те, що думає про доступність приватних листів, скерованих від батька до сина. Прочитай фрагмент інтервʼю. Чому син вирішив видати листи батька?
— Ви не переймаєтеся, що приватні батькові листи до вас читають інші люди.
— Займаючись Стусом як філолог, як літературознавець, листи я друкував свідомо.
Від 1972 року в Стуса склалися обставини, коли його епістолярна спадщина стала єдиним способом творчого самовираження. З одного боку, це листи до мене й до мами, а з другого — фрагменти його творчости, філософських, культурологічних поглядів.
Знаєте, я не люблю листа “Розкажу тобі про своє дитинство”. Бо не мені він розказував про своє дитинство. Це був свідомий елемент конструювання його біографії. Він хотів вказати, на що звернути увагу. Він написав мені листа про дитинство, а водночас заклав туди те, яким він хоче, щоби я його сприймав.
Він був дуже впевненим у тому, що робить щось важливе. І знав про цінність того, що робить. За життя він не мав такої популярности, як Василь Симоненко, Микола Холодний чи Ліна Костенко. Але він не сумнівався, що робить щось вартісне. А це така собі печатка генія. Слава не мала для нього ніякого значення. Важливим було тільки те, що творив.
Поміркуй: чи є стосунки батьків (Пузіка, Кіплінґа та Стуса) із синами — типовими? Що їхні стосунки передбачали? Що прагнули передати батьки синам? Що хотілося б змінити у цих стосунках?
На уроці ми читали тексти, написані з батьківської позиції до дітей. Проведи пошукову роботу і склади перелік текстів, звернених від дітей до батьків. Наприклад, музичних композицій.
Урок 30. Людина та інша людина. Образ і роль батька
- Поезія
- Епістолярій
- Батько
- Стосунки
- Валерій Пузік «Привіт, синуль!» (зі збірки «З любовʼю — тато!»),
- Редʼярд Кіплінґ «Якщо»,
- лист Василя Стуса до дружини та сина від 1.06.1981 р.
Розглянь кілька розгортів книжки-картинки Неґлі Кіт «Колись мій тато був дуже крутий» Як ти думаєш — про що ця книжка? Яка її ідея?
Завдання 1.
Поміркуй, які приклади стосунків батьківських стосунків (зокрема, батька та дитини) ти можеш навести із культури — книжок, фільмів, візуального мистецтва.
Завдання 2.
Прочитай текст українського письменника та військовослужбовця Валерія Пузіка зі збірки «З любовʼю — тато!». Виконай завдання.
Привіт, синуль!
Нарешті я пишу тобі.
Весь час збирався, але слова ніяк не складалися докупи.
Вони розсипалися, мов бісер по підлозі, і зібрати їх я ніяк не міг.
Останнім часом постійно згадую наші ігри, наше спокійне Чорне море, його пісок, тихі вулиці й плани на весну, літо, осінь.
Ми обовʼязково все зробимо. Ловитимемо бичків у Чорноморському яхт-клубі, як і збирались; сходимо в похід із наметом; зʼїмо тих сто пʼятдесят «літніх» морозив, а можливо, й двісті; а ще ти навчишся плавати та їздити на велосипеді.
Ми все зробимо, але потрібно трохи почекати.
Учора, роздивляючись наші фотографії, я зловив себе на думці, що все це було ніби в минулому житті. За ці дні ти так сильно виріс.
Важко було відпускати вас із мамою. Проте зараз ви в безпеці.
Але ця відстань — мука.
Дім без вас порожній та холодний.
Зараз, коли повертаюся, всюди фантоми: ось наша кішка зустрічає нас, десь лунає твій сміх, десь мамин голос. Інколи, особливо в перші дні, я відчував запах домашніх страв. Дивне відчуття. Ніби напівсон. Ніби це не з нами. І поки я це пишу — гуде сирена, і в місті пролунало кілька вибухів.
Але ось що я хочу сказати…
Чи не в кожного бійця на заставці смартфона стоїть фото його усміхненої дитини. І точно кожен вмотивований дати в зуби русні.
Зараз усі працюють на фронт і задля перемоги. Здається, якщо потрібно буде знайти рожевого єдинорога — його знайдуть за кілька годин. Всі працюють, як єдиний механізм. Кожен робить що може, але байдужих немає. Як і сумнівів у тому, що ми переможемо.
Колись я розповім тобі про всіх, кого зустрів за ці дні.
Про дідуся з «коктейлями Молотова», про нічні патрулювання, про світанки й порожні вулиці, про людей, які сплять по дві години на добу, аби ніяка сволота не пролізла й, тим паче, не наробила лиха, про нашу протиповітряну оборону та жарти у сховищах.
Колись я розповім тобі про все…
Але зараз я хочу, щоб ти знав:
Ми залишились, і нас багато.
Ми залишились і не віддамо жодного клаптика нашого узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, не віддамо наші книгарні (я знаю, яка для тебе найважливіша, і вона під надійною охороною).
Це наше місто, наша країна, наша земля і наше небо.
Усе це варто любити і захищати.
Ми залишились і битимемось.
Памʼятай: ця країна — непереможна.
Люблю вас.
Цілуй маму.
Старатимусь писати частіше.
З любов’ю — тато!
P. S. Після перемоги ми ввімкнемо наші улюблені пісні Kalush і будемо танцювати, поки не попадаємо з ніг.
- Яку форму обирає Валерій Пузік для свого тексту?
- Про які категорії автор листа дає обіцянки?
- Що для автора листа найважливіше? Що є найбільшою цінністю?
- Яка мета (призначення) цього листа?
- Чи є у ньому дидактична (повчальна) мета? Свою думку поясни.
Завдання 3.
Прочитай вірш «Якщо» (у оригіналі “If”), написаний Редʼярдом Кіплінґом у 1895 році, у перекладі Василя Стуса. Дай відповідь на питання.
Синові
Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому,
і власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії —
облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
з якої вже зискують махлярі,
розбитий витвір знову доробляти,
хоча начиння геть уже старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
поставити на кін, аби за мить
проциндрити без жалю й дорікання —
адже тебе поразка не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
ти можеш знову кидати у бій,
коли триматися немає сили
і тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
а бувши з королями — простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти.
Коли ти знаєш ціну щохвилини
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.
Про що вірш Редʼярда Кіплінґа? Яка головна ідея? Яким є центральне повідомлення Кіплінґа-батька до сина?
Завдання 4.
Прочитай фрагмент статті перекладача Володимира Чернишенка “Ред’ярд Кіплінґ, якого ми не читаємо». Яке головне послання вірша виділяє перекладач?
Вірші Кіплінґа українською довгий час були небажаними. Дитячі вірші набули популярності завдяки талановитим перекладам Леоніда Солонька, вміщеним у казки про Мауглі та «Як і чому». Інші вірші до нас довгий час приходили в російських перекладах і, може, тому ми маємо про них дещо викривлене уявлення. Лише 1989 року в журналі «Всесвіт» стараннями Максима Стріхи було опубліковано більш-менш репрезентативну добірку в перекладах самого Стріхи, а ще Євгена Сверстюка, Марини Левіної, Аттили Могильного і Василя Стуса. Василь Стус, до речі, переклав єдиний вірш Кіплінґа і водночас найвідоміший – «Синові» («If»).
…
В Україні «If» отримав дещо інше звучання — маніфесту сильної особистості, що кидає виклик системі. Це сталося тому, що одразу четверо перекладачів (включно зі Стусом) працювали над перекладами, перебуваючи в різні часи у радянському ув’язненні.
Завдання 5.
Частиною творчої спадщини Василя Стуса є епістолярій або ж листування. Оскільки більшу частину свідомого життя свого сина Дмитра Стуса, Василь перебував за ґратами, він писав сину листи, у яких ділився поглядами на життя, власним досвідом, настановами. Так, у одному з листів він ділиться перекладом вірша Кіплінга та власною інтерпретацією тексту. Прочитай фрагмент листа. Яку настанову дає Василь Стус синові Дмитру? Сформулюй її своїми словами. Як настанова Василя Стуса корелюється з настановою Редʼярда Кіплінґа?
Лист Василя Стуса до дружини та сина від 1.06.1981 р.
Дорослій, сину. Ти мусиш швидко доросліти. Убережися зараз од багатьох зваб (у Твої роки сто чортів починають лізти в душу — Ти їх жени геть, знай-бо: від того, як Ти впораєшся з цим чортогонінням, багато в чому залежатиме Твоє життя). У Твоєму тілі, у душі Твоїй заговорять нові голоси — багато всіляких бажань нових. Треба бути готовому до цієї крутії — і триматися так, аби потім не було соромно, що не встояв, що піддався звабі і т.д.
Якраз до цього Твого віку повторюю свій переклад пречудового вірша Редьярда Кіплінга (він теж писав вірша “Синові“, хоч назвав його “If”).
…
Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи самого себе з лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учися жити — то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивувати ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це — прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками — давай купимо те чи те. Оце — і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але — це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові — міра життя.
Завдання 6.
Листи Василя Стуса — опубліковані, їх можна прочитати у повному обсязі. Власне виданням листів займався син поета Дмитро Стус. У інтервʼю журналістці Вірі Курико Дмитро Стус розповів про те, що думає про доступність приватних листів, скерованих від батька до сина. Прочитай фрагмент інтервʼю. Чому син вирішив видати листи батька?
— Ви не переймаєтеся, що приватні батькові листи до вас читають інші люди.
— Займаючись Стусом як філолог, як літературознавець, листи я друкував свідомо.
Від 1972 року в Стуса склалися обставини, коли його епістолярна спадщина стала єдиним способом творчого самовираження. З одного боку, це листи до мене й до мами, а з другого — фрагменти його творчости, філософських, культурологічних поглядів.
Знаєте, я не люблю листа “Розкажу тобі про своє дитинство”. Бо не мені він розказував про своє дитинство. Це був свідомий елемент конструювання його біографії. Він хотів вказати, на що звернути увагу. Він написав мені листа про дитинство, а водночас заклав туди те, яким він хоче, щоби я його сприймав.
Він був дуже впевненим у тому, що робить щось важливе. І знав про цінність того, що робить. За життя він не мав такої популярности, як Василь Симоненко, Микола Холодний чи Ліна Костенко. Але він не сумнівався, що робить щось вартісне. А це така собі печатка генія. Слава не мала для нього ніякого значення. Важливим було тільки те, що творив.
Поміркуй: чи є стосунки батьків (Пузіка, Кіплінґа та Стуса) із синами — типовими? Що їхні стосунки передбачали? Що прагнули передати батьки синам? Що хотілося б змінити у цих стосунках?
На уроці ми читали тексти, написані з батьківської позиції до дітей. Проведи пошукову роботу і склади перелік текстів, звернених від дітей до батьків. Наприклад, музичних композицій.
Ділись та обговорюй важливе