Урок 36. Форма твору: гумор у драмі Миколи Куліша «Мина Мазайло»
Матеріал
Урок 36. Форма твору: гумор у драмі Миколи Куліша «Мина Мазайло»
- Сатира
- Історія
- Гротеск
- Сарказм
- Гумор
- Драма
- Фрагменти пʼєси Миколи Куліша «Мина Мазайло»
Пригадай, коли ти востаннє сильно сміявся/сміялася з чогось?
Що саме це було: мем, допис у соцмережах, tiktok чи інше коротке відео, комедійний фільм/мультфільм, анекдот, карикатура, стендап, каламбур чи якийсь інший варіант.
Поділися своїм досвідом та вислухай досвіди своїх однокласниць та однокласників.
Дружня порада вчителю
Мета цього завдання зрозуміти, де сьогодні ми найчастіше знаходимо гумор і з якого типу контенту ми сміємося найбільше. Який тип контенту, що веселить, споживають ваші учні.
Завдання 1.
Прочитай опис різних видів комічного в літературі , зʼєднай визначення з відповіднии термінами.
- Доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у житті. (Гумор)
- Їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого змісту, як іронія, близько до якої він стоїть, а виражається завжди прямо. (Сарказм)
- Приховане кепкування, уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною. (Іронія)
- Різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді. (Сатира)
- Тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. (Гротеск)
- а. Гротеск
- б. Гумор
- в. Сарказм
- г. Сатира
- ґ. Іронія
- Обери те визначення, який найкраще пасує «Мині Мазайлу» Миколи Куліша. Обґрунтуй свою думку. Сатира.
- Для перевірки переглянь ілюстрацію, різновид комічності якої збіграється і різновидом комічності. Що саме нас у цій ілюстрації веселить?
- Чи впізнаєш ти подію в історії незалежної України, яка висміюється у цій ілюстрації?
Завдання 2.
Прочитай фрагмент спогадів Антоніни Куліша — дружини драматурга — про те, як зародилася одна зі сцен пʼєси «Мина Мазайло»
Куліш якось зайшов до загсу, де прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазова. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу. Перед першою виставою прийшов до Миколи якийсь молодий чоловік, назвав себе доктором Алмазовим; це був той недавній Гімненко, якому незручно було, щоб публіка зі сцени чула це. Він просив Миколу змінити ці злощасні прізвища іншими. Микола ледве стримувався від сміху, але не згоджувався на зміни, бо, на його думку, в цьому була сіль п’єси. А п’єса вже була готова до вистави. Обіцяв лиш, що, може, пізніше змінить. І бідний Алмазов пішов розчарований до хати. Але, замовивши наперед квитки (їх трудно було дістати), був на виставі і реготався з усіма.
- Яку специфіку роботи Миколи Куліша підсвічує цей спогад? (що Микола Куліш будував свій гумор на суспільних реаліях)
- Чому Куліш відмовився прибирати цю сцену? Чому вважав, що у цьому вся суть?
- Про що свідчить реакція Гімненко-Алмазова на самій виставі? (що такий гумор його не образи)
Завдання 3.
- Поміркуй, якою мовою говорять дійові особи в реаліях тексту? Про кого ми знаємо напевно, а щодо кого вагаємося?
Мина
Мазайлиха
Рина
Мокій
Уля
тьотя Мотя
дядько Тарас
Баронова-Козино
Комсомольці - Якою мовою ми читаємо їхні репліки?
- Яким чином у тексті передано, що дійові особи говорять різними мовами? Пригадай, чи це постійний прийом, чи такий, що виринає час від часу?
- Прочитай фрагмент тексту і вкажи, хто з дійових осіб точно говорить російською, а щодо кого ми можемо вагатися? Чим це виражено?
Уля
— А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, — в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Рина і Тьотя бликнули на свої).
Рина
— Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!.. Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!
Тьотя
— Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…
Мазайлиха
— Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію…
Тьотя Мотя
— Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).
Рина
— Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі… Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або — або… Все!
Завдання 4.
Розглянь два тексти у таблиці, в яких розгортається одна і та сама ситуація та виконай завдання опісля.
Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Рина вигулькнула з дверей:
— Тьотю!
Тьотя зашарілася:
— Я зараз. Це у мене підв’язка спала…
Пішла до Рини. Причинила двері.
Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:
— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:
Ти, місяцю, який же ти ясний,
як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвіти по діброві, —
покажи всі в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
Уля
— Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
Мокій приголомшений:
— Як це… до тітки в Одесу?!
Уля
— Так… в Одесу, до тітки… жити…
Мокій глухо:
— Серйозно?
Уля
— Серйозно… Заставляють…
Мокій
—Хто?
Уля
— Різні тьо… обставини, нєпрєодолімиє препятствія…
Мокій
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть.
Уля з натиском:
— Так… з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
Мокій
— Як же це так!.. Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
Текст пʼєси
Всі пішли з кімнати, Тьотя Мотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги чверткою на пальцях. Не встигла завершити, як з дверей вигулькнула Рина: — Тьотю!
— Я зараз. Це у мене підв’язка спала… — зашарілася Тьотя Мотя і у млявих спробах виправдатися пішла до Рини, причинивши двері.
Тим часом у сусідній кімнаті Мокій радісно зустрів Улю.
— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив, — хлопець не трихо затримав повітря і піднесено почав читати,
—
Ти, місяцю, який же ти ясний,
як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвіти по діброві, —
покажи всі в степу до милої дороги.
Закінчивши чотиривірш він озирнувся до дівчини у пошуках такого ж захвату: Правда, чудесно звучить, Улю?.
Дівчина судомно видихнула і без жодного ентузаіазму натомість видавила з себе: Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
—- Як це… до тітки в Одесу?!, — Приголомшений Мокій тільки і зміг промовити
Улі тільки і лишилося, що кивнути і відвернутися, бо дивитися в очі хлопця вона не могла.
— Серйозно? — Мокій усе ще не змігши повірити у почуте глухо уточнив
— Серйозно… Заставляють…
— Хто?
— Різні тьо…, — почала Уля, але ічасно зупинилася, щоб не виказати нещодавно проговорений план, — обставини, нєпрєодолімиє препятствія…
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть, — Мокій не зміг утриматися і все ж виправив дівчину, хоча обстваними цьому аж ніяк не сприяли.
Роздратувавшись Юля, якій і так страшенно не подобалося брати участь у цій сцені, із натиском лиш відказала: Так… з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
—- Як же це так! Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… — Мокій скрушно похитав головою, а тоді помовчав трохи, пригадав вірш Тараса Шевченка і пробубонік кілька перших рядків, — Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
Як би це могло виглядати у прозі
- Які відмінності в оповіді ти помітив/помітила?
- Який вид письма представлений у першому фрагменті, а який у другому? У чому їхні відмінності?
- Які елементи оповіді відсутні у другому тексті? А які використані, але в інший спосіб?
- Чому у лівій колонці менше тексту, хоча сюжет той самий? (бо всі ті контексти, які у прозі необхідні, щоб краще зрозуміти емоції та переживання дійової особи, у постановці пʼєси на сцені лягають на плаче акторів)
- Перероби поданий фрагмент у прозовий відповідник. Які елементи ти використав/використала інакше? Які — довелося дещо довигадувати, щоб підкреслити емоційне забарвлення тексту?
Баронова-Козино
— Читайте вірш “Сенокос”. Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово. Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
— Пахнєт сеном над лугами…
Баронова-Козино трошки захвилювалась:
— Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа…
Мазайло
— Над лу-гами…
— Над луґа-ґа!
— Над луга-га!
— Ґа!
— Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:
— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука “г” майже немає, а є “г”. Звук “г” трапляється лише в слові “Бог”, та й то вимовляється…
Мазайло раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме “ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мазайло
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме “ге” увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх “ге”… “ге” — одвернулась, скривилась.
Баронова-Козино
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
Мазайло
— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… “кге”.
Баронова-Козино
— “Кге” ?
Мазайло
— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…
Баронова-Козино захвилювалась:
— Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — “ге”… Самим “ге” я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.
Мазайло
— Над лукгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця — та разом:
— Ху-у-у!
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
Мокій
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, “ґо”, коли в книжці “го” стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо “ге”.
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Дружня порада вчителю
Варто наголосити, що немає одного правильного способу переробляння. Хтось може писати максимально локонічні ремарки між репліками персонажів, хтось — додавати довгі пасажі контексту та міркувань.
Поміркуй, яка форма пасує «Мина Мазайлу» більше: пʼєси чи прози? Поясни чому.
- Обʼєднайся у пару чи групу та разом оберіть найцікавіший для вас фрагмент пʼєси, який наступного уроку ви будете театралізовано зачитувати. Ви можете як лишати уривок незмінним, так і адаптовувати його під сучасні реалії, як це зробив Дмитро Скочко у збірці оповідань «До слова».
- Підготуйте обґрунтування у чому полягає конфлікт дійових осіб цього фрагмента. Не забудь використати поняття та терміни, вивчені протягом теми.
- А також поясненя, чому ви в парі/групі обрали саме цей фрагмент.
Урок 36. Форма твору: гумор у драмі Миколи Куліша «Мина Мазайло»
- Сатира
- Історія
- Гротеск
- Сарказм
- Гумор
- Драма
- Фрагменти пʼєси Миколи Куліша «Мина Мазайло»
Пригадай, коли ти востаннє сильно сміявся/сміялася з чогось?
Що саме це було: мем, допис у соцмережах, tiktok чи інше коротке відео, комедійний фільм/мультфільм, анекдот, карикатура, стендап, каламбур чи якийсь інший варіант.
Поділися своїм досвідом та вислухай досвіди своїх однокласниць та однокласників.
Завдання 1.
Прочитай опис різних видів комічного в літературі , зʼєднай визначення з відповіднии термінами.
- Доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у житті.
- Їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого змісту, як іронія, близько до якої він стоїть, а виражається завжди прямо.
- Приховане кепкування, уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною.
- Різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді.
- Тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного.
- а. Гротеск
- б. Гумор
- в. Сарказм
- г. Сатира
- ґ. Іронія
- Обери те визначення, який найкраще пасує «Мині Мазайлу» Миколи Куліша. Обґрунтуй свою думку.
- Для перевірки переглянь ілюстрацію, різновид комічності якої збіграється і різновидом комічності. Що саме нас у цій ілюстрації веселить?
- Чи впізнаєш ти подію в історії незалежної України, яка висміюється у цій ілюстрації?
Завдання 2.
Прочитай фрагмент спогадів Антоніни Куліша — дружини драматурга — про те, як зародилася одна зі сцен пʼєси «Мина Мазайло»
Куліш якось зайшов до загсу, де прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазова. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу. Перед першою виставою прийшов до Миколи якийсь молодий чоловік, назвав себе доктором Алмазовим; це був той недавній Гімненко, якому незручно було, щоб публіка зі сцени чула це. Він просив Миколу змінити ці злощасні прізвища іншими. Микола ледве стримувався від сміху, але не згоджувався на зміни, бо, на його думку, в цьому була сіль п’єси. А п’єса вже була готова до вистави. Обіцяв лиш, що, може, пізніше змінить. І бідний Алмазов пішов розчарований до хати. Але, замовивши наперед квитки (їх трудно було дістати), був на виставі і реготався з усіма.
- Яку специфіку роботи Миколи Куліша підсвічує цей спогад?
- Чому Куліш відмовився прибирати цю сцену? Чому вважав, що у цьому вся суть?
- Про що свідчить реакція Гімненко-Алмазова на самій виставі?
Завдання 3.
- Поміркуй, якою мовою говорять дійові особи в реаліях тексту? Про кого ми знаємо напевно, а щодо кого вагаємося?
Мина
Мазайлиха
Рина
Мокій
Уля
тьотя Мотя
дядько Тарас
Баронова-Козино
Комсомольці - Якою мовою ми читаємо їхні репліки?
- Яким чином у тексті передано, що дійові особи говорять різними мовами? Пригадай, чи це постійний прийом, чи такий, що виринає час від часу?
- Прочитай фрагмент тексту і вкажи, хто з дійових осіб точно говорить російською, а щодо кого ми можемо вагатися? Чим це виражено?
Уля
— А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, — в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Рина і Тьотя бликнули на свої).
Рина
— Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!.. Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!
Тьотя
— Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…
Мазайлиха
— Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію…
Тьотя Мотя
— Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).
Рина
— Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі… Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або — або… Все!
Завдання 4.
Розглянь два тексти у таблиці, в яких розгортається одна і та сама ситуація та виконай завдання опісля.
Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Рина вигулькнула з дверей:
— Тьотю!
Тьотя зашарілася:
— Я зараз. Це у мене підв’язка спала…
Пішла до Рини. Причинила двері.
Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:
— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:
Ти, місяцю, який же ти ясний,
як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвіти по діброві, —
покажи всі в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
Уля
— Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
Мокій приголомшений:
— Як це… до тітки в Одесу?!
Уля
— Так… в Одесу, до тітки… жити…
Мокій глухо:
— Серйозно?
Уля
— Серйозно… Заставляють…
Мокій
—Хто?
Уля
— Різні тьо… обставини, нєпрєодолімиє препятствія…
Мокій
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть.
Уля з натиском:
— Так… з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
Мокій
— Як же це так!.. Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
Всі пішли з кімнати, Тьотя Мотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги чверткою на пальцях. Не встигла завершити, як з дверей вигулькнула Рина: — Тьотю!
— Я зараз. Це у мене підв’язка спала… — зашарілася Тьотя Мотя і у млявих спробах виправдатися пішла до Рини, причинивши двері.
Тим часом у сусідній кімнаті Мокій радісно зустрів Улю.
— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив, — хлопець не трихо затримав повітря і піднесено почав читати,
—
Ти, місяцю, який же ти ясний,
як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвіти по діброві, —
покажи всі в степу до милої дороги.
Закінчивши чотиривірш він озирнувся до дівчини у пошуках такого ж захвату: Правда, чудесно звучить, Улю?.
Дівчина судомно видихнула і без жодного ентузаіазму натомість видавила з себе: Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
—- Як це… до тітки в Одесу?!, — Приголомшений Мокій тільки і зміг промовити
Улі тільки і лишилося, що кивнути і відвернутися, бо дивитися в очі хлопця вона не могла.
— Серйозно? — Мокій усе ще не змігши повірити у почуте глухо уточнив
— Серйозно… Заставляють…
— Хто?
— Різні тьо…, — почала Уля, але ічасно зупинилася, щоб не виказати нещодавно проговорений план, — обставини, нєпрєодолімиє препятствія…
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть, — Мокій не зміг утриматися і все ж виправив дівчину, хоча обстваними цьому аж ніяк не сприяли.
Роздратувавшись Юля, якій і так страшенно не подобалося брати участь у цій сцені, із натиском лиш відказала: Так… з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
—- Як же це так! Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… — Мокій скрушно похитав головою, а тоді помовчав трохи, пригадав вірш Тараса Шевченка і пробубонік кілька перших рядків, — Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
- Які відмінності в оповіді ти помітив/помітила?
- Який вид письма представлений у першому фрагменті, а який у другому? У чому їхні відмінності?
- Які елементи оповіді відсутні у другому тексті? А які використані, але в інший спосіб?
- Чому у лівій колонці менше тексту, хоча сюжет той самий?
- Перероби поданий фрагмент у прозовий відповідник. Які елементи ти використав/використала інакше? Які — довелося дещо довигадувати, щоб підкреслити емоційне забарвлення тексту?
Баронова-Козино
— Читайте вірш “Сенокос”. Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово. Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
— Пахнєт сеном над лугами…
Баронова-Козино трошки захвилювалась:
— Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа…
Мазайло
— Над лу-гами…
— Над луґа-ґа!
— Над луга-га!
— Ґа!
— Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:
— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука “г” майже немає, а є “г”. Звук “г” трапляється лише в слові “Бог”, та й то вимовляється…
Мазайло раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме “ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мазайло
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме “ге” увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх “ге”… “ге” — одвернулась, скривилась.
Баронова-Козино
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
Мазайло
— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… “кге”.
Баронова-Козино
— “Кге” ?
Мазайло
— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…
Баронова-Козино захвилювалась:
— Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — “ге”… Самим “ге” я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.
Мазайло
— Над лукгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця — та разом:
— Ху-у-у!
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
Мокій
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, “ґо”, коли в книжці “го” стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо “ге”.
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Поміркуй, яка форма пасує «Мина Мазайлу» більше: пʼєси чи прози? Поясни чому.
- Обʼєднайся у пару чи групу та разом оберіть найцікавіший для вас фрагмент пʼєси, який наступного уроку ви будете театралізовано зачитувати. Ви можете як лишати уривок незмінним, так і адаптовувати його під сучасні реалії, як це зробив Дмитро Скочко у збірці оповідань «До слова».
- Підготуйте обґрунтування у чому полягає конфлікт дійових осіб цього фрагмента. Не забудь використати поняття та терміни, вивчені протягом теми.
- А також поясненя, чому ви в парі/групі обрали саме цей фрагмент.
Ділись та обговорюй важливе