матеріал 5

Урок 5. Ідентичність, яку намагаються стерти

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 5. Ідентичність, яку намагаються стерти

Опорні поняття:

Депортація кримських татар (сюргюнлік)
Стереотипи

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

Перші 4 розділи роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

обґрунтовує, враховуючи різні погляди, ідеї та переконання, власну позицію щодо широкого кола особистісно та суспільно актуальних проблем, зокрема порушених у художньому тексті, медіатексті [12 МОВ 1.6.1-1 П]
визначає різні аспекти (змістові, формальні, функціональні) повідомлення (зокрема художнього тексту, медіатексту), враховуючи індивідуальні особливості учасників комунікації, культурно-історичний контекст і засвідчуючи повне розуміння почутого повідомлення, зокрема його деталей [12 МОВ 1.1.3-1 П]
окреслює та підтверджує аргументами свою позицію щодо прочитаного тексту чи кількох текстів (зокрема медіатекстів) за тематикою обраного профілю або художніх текстів (медіатекстів), множинних та/або неструктурованих текстів [12 МОВ 2.4.1-2]

Гачок

Фото урочища Демерджі поряд із Алуштою
Джерело фото: Вікіпедія.

Раніше про Крим часто говорили у контексті курорту — місця, куди щоліта тисячі родин із різних куточків України приїжджають на кілька тижнів, щоб покупатися в морі, поїсти смачної їжі та подихати свіжим солоно-гірським повітрям.

Після російської анексії Криму, ми говоримо про нього у контексті ворожої агресії та втрати.

Та передусім Крим — це єдина рідна територія для кримських татар, для яких анексія — це чергова втрата дому, в який вони не одне десятиліття намагалися повернутися.

З чим у тебе передусім асоціюється Крим?

Теорія

Депортація кримських татар (або ж кримськотатарською сюргюнлік) — це насильницьке виселення кримців, яке розпочалося о 4 ранку 18 травня 1944 року. За три дні НКВС* за наказом Сталіна примусово депортувало сотні тисяч кримських татар (переважно жінок, дітей та літніх людей, адже чоловіки були на радянському фронті Другої світової війни) та перевезли їх на схід: до Середньої Азії та Уралу.

Формальною причиною радянська влада назвала буцімто масову співпрацю кримців із окупаційним німецьким режимом. А насправді примусове виселення було одним із етапів геноциду кримських татар, адже після виселення кримцям було заборонено навіть вказувати власний етнонім у документах — за задумом вони мали розчинитися поміж інших народів СРСР. Так само кримським татарам (або ж киримли) заборонили повертатися назад: спершу вони не могли навіть залити місце заслання. Але деякі з кримців поступово рухалися на захід, ближче до Криму.

*НКВС — це народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, який займався зокрема боротьбою із національними рухами.

Карта із напрямками депортації кримських татар:

Завдання 1.

Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.

Вони повернулись у Крим не на початку 1990-х і навіть не в кінці 1980-х, як більшість. І не з Узбекистану, а з кубанського Новоросійська. Депортовані були, звичайно, в Середню Азію, але верталися поступово: відколи стало можливо виїздити з місць заслання, вони кожні кілька років змінювали місце мешкання — далі й далі на захід.

У 1968-му дідусь, син Аніфе-біта, вперше прибув із друзями до Криму. Пробували влаштуватися на роботу, але за тиждень їх арештували й вислали в Узбекистан. Вони поверталися знову — і знов те саме. Згодом приїхала Аніфе-біт з невісткою і немовлям-онучкою. І знову довелось повернутися в Новоросійськ, бо по всьому Криму не знайшлося будинків на продаж. Мрії про те, щоб оселитися в будинку в Бахчисараї, де вони жили до війни і який будував прабабусин свекор, слід було облишити. Вони облишили. Про те, щоб купити будинок за ціну, відповідну проданому в Новоросійську, можна було лишень молитися. Вони молилися. Як і про те, щоб їм дали тутешнє місце прописки. Серед кримських татар, які приїхали в Крим на зламі 1960-х — 1970-х, було звично після молитви на дува благати Всевишнього, щоб дозволив лишитися у Криму, щоб дали прописку, щоб була робота… А улюблена рольова гра дітей була — «у паспортний стіл».

Їм продали будинок у середині сімдесятих, у селі Красноперекопського району*. Процедура купівлі-продажу відбулась одразу після оглядин, роздуми не були тривалими ні в Алімових, ні у власника будинку. Він продав його — і за два тижні виїхав: не тільки з Криму, а і з Радянського Союзу. Його бабуся була єврейка, він скористався цим, щоб утекти у вільний світ — хай навіть під загрозу війни.

*Сьогодні назву цього району декомунізували, тепер це Перекопський район із центром у місті Яни Капу.

1. Що ми можемо дізнатися про повернення кримських татар додому з цього фрагменту?(Вони не могли просто так повернутися одразу до Криму, адже тоді їх би одразу повернули у місце заслання. Тому родина Аліє поволі просувалися на захід, і врешті одними з перших поселилися знову в Криму. Щоправда, не там, де жили раніше, а північніше, майже на Перекопському перешийку)

2. Переглянь карти, на яких позначено, де знаходиться Перекопський район, а де — Бахчисарай. Чому родина Аліє змогла оселитися лише там, а не у рідному місті?

(Причин було одразу кілька. У фрагменті зазначено, що в скрутних умовах життя вони і матеріально не могли собі дозволити жити південніше — ближче до узбережжя та курортних територій. А також у великих містах, з яких і виселили більшість киримли було неможливо лишитися непоміченим, довелося б так само повертатися назад)

3. На твою думку, що засвідчує така наполегливість у спробах повернення додому
(Бажання повернутися додому за всяку ціну, адже у кримських татар є лише одна рідна територія — кримський півострів)

4. Як ці спроби відбилися на повсякденному житті кримців? Якими перспективами їм довелося пожертвувати в обмін на повернення до Криму?
(Постійні спроби повернення означали постійний неспокій, відсутність сталої карʼєри, сталих звʼязків з оточенням, вимагали постійно шукати, як прожити без легальної роботи, як втриматися на місці і не повертатися назад)

Дружня порада вчителю

Для відповіді на останнє питання, можливо, варто буде нагадати учням та ученицям оцей фрагмент з першого розділу:

Усі ці роки аж до кінця 1980-х вони не мали прописки. І офіційної праці, звісно, також. Вони вирощували в теплицях огірки й помідори, даючи їх на продаж у курортні містечка. Для Аніфе-біта, що виросла в місті неподалік Хансараю, це не була омріяна праця, але за депортації вона ще й не таке пережила.

Лише 1988-го, разом із родичами, що саме повернулися з Узбекистану, вони змогли купити старий вірменський дім на два входи в Бахчисараї, у Старому місті, через дорогу від Ханського палацу. Чи можна було про таке мріяти у 50-х, у 60-х, у 70-х?

Теорія

Бахчисарай — важливий історичний центр Криму, із середини XVI століття у ньому розташовувалася резиденція хана (Ханський палац або ж Хансарай), а місто мало розвинуту інфраструктуру. Це почало змінюватися з анексією Крим Російською імперією у 1783 році. Тоді Бахчисарай втратив свою економічну та політичну значущість і ставав дедалі більше провінційним містом між Севастополем і Сімферополем, які навпаки зростали. Інший, але теж не надто сприятливий вектор розвитку місто отримало вже у радянські часи після депортації кримців: економіку переорієнтували на промисловість, а у будинки кримських татар переселили жителів інших регіонів, переважно українців та росіян.

Хансарай у Бахчисараї
Джерело: Крим.Реалії

Історичну цінність Бахчисарая намагалися стерти, переорієнтувати погляд на інші міста півострова, які не були так тісно повʼязані з незалежністю Кримського ханства, а тому й зручніші для спершу Російської історії, а згодом — СРСР (який багато в чому лишився імперією). Через це повернення депортований кримських татар до Бахчисараю було таким небажаним для радянської влади. Вже за часів Незалежності місто поволі набувало статус історичного осердя півострова, а у 2012 році «Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисарай» було внесено до Попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На жаль, ці процеси знову припинилися в російській окупації, і сьогодні ми спостерігаємо, як окупаційна влада руйнує Ханський палац під виглядом реставраційних робіт.

Завдання 2.

Перечитай наступний фрагмент роману та виконай завдання опісля.

Чи була я своєю в їхньому домі? Памʼятаю наші ігри в резиночки, в скакалки у дворі, хтось перечіплявся, падав, розбивав коліна, плакав, часом це була я. Аліє казала: «Айды, айса агла, текяран» (Ну, поплач трохи), я плакала, вона мене обіймала й казала, що розуміє мене, що людям буває боляче, сумно, страшно, що нічого поганого в цьому немає, не треба цього соромитись, — звичайно, у цьому вона копіювала свою маму. <…>

Памʼятаю, як неголені чоловіки мурували хату, як тьотя Айше наливала хошаф, як хтось із чоловіків запитував: «Бу кимнинт къызыгы?» (Чия це дівчинка?). «Казакь баласы?*», — трохи зневажливо відповідала Аніфе-біт, тоді я не знала, що означають ці слова, але від них мурашки бігли мені по спині, кортіло сховатись, а краще кудись утекти, але тікати отак-от відразу було якось ніяково, я розуміла: слід почекати. Ми далі бавилися в резиночки, тільки я вже була не така завзята і безтурботна, і від хошафу відмовлялася, уважна Аліє цікавилась: «Санъа не олды? Сен бир шейге къасеветленесинь? Бир шейден кооркъасынь?» (Що сталося? Тобі сумно? Страшно?), і я починала плакати — і від суму, і від страху.

«Къазакь баласы? — здивовано перепитував чоловік. — Я о бизлер киби лад эте де! Эм де бет сымадан бизимкилерге беньзей…» (Вона ж говорить по-нашому. І зовнішність теж…). — «Руслар да чешит тюрлю ола» (В росіян різна зовнішність), — відповідала прабабуся. — «Тильни исе балалар пек тез огрене» (А мов діти швидко вчаться). Чоловік казав: «Бизимкилер оларнынь тилини пек тез огренелер. Бунынь машалласы бар. Бельки, адам олур» (Наші швидше вчаться їхньої, ця молодець, із неї будуть люди). — «Бакъарыкъ» (Подивимось), — туманно відповідала недовірлива й обережна біта.

Я справді її боялася. Перед нею я маліла, мені здавалося, я чимось завинила й вона дивиться на мене осудливо або вичікувально, наче ще не прийняла рішення щодо мене.

*Къазакь баласы — зневажлива назва дітей-росіян

1. Чому прабабуся Аліє — Аніфе-біт — ставилася до головної героїні із підозрою?

(Бо головна героїня — представниця російської культури, яка гнітила кримських татар, донька та онука тих, кого переселили у Бахчисарай на місце кримців. Аніфе-біт — єдина з родини, яка пережила і саму депортацію і всі наступні етапи повернення у рідне місто, тому її травма та її упередженість перед головною героїнею, хай і дитиною, найбільше. Вона не готова пробачити.)

2. Чим головна героїня вирізнялася з-поміж більшості своїх однолітків та одноліток?

(Передусім, бо вона говорила кримськотатарською, а також, бо проявляла цікавість до кримськотатарської культури у обставинах, коли більшість її зневажали або навіть вважали зайвою на території Криму)

3. Чому головна героїня боялася Аніфе-біт?

(Якщо в Аніфе-біт була складна і тривала історія взаємодії з російським суспільством і вона мала підстави ставитися до нього негативно, то головна героїня була дитиною, яка не знала вповні ані історію депортації кримців, ані специфіку взаємин між кримськими татарами та росіянами як в депортації, так і по поверненню до Криму. Тому й недовірливе ставлення Аніфе-біт здавалося їй несправедливим.)

Теорія

Депортація кримських татар відбувалася у жорстоких, нелюдяних умовах. Людей перевозили за тисячі кілометрів у забитих товарних вагонах без води, їжі, вільного простору та санітарних умов. Було чимало тих, хто не пережив цю дорогу, а також тих, хто не витримав складних умов життя у засланні, в місцях, де їх ніхто не чекав.

Відстань, яку подолала частина кримських татар, яких примусово виселили

Внаслідок депортації (важкої дороги та від голоду, хвороб і репресій з боку влади у перші роки в місцях спецпоселень) загинуло до 46% киримли, за підрахунками активістів кримськотатарського національного руху. Жодного фото з депортації не збереглося, що також можна вважати способом стерти памʼять про важливі сторінки історії народу. Проте, є світлини кримських татар у спецпоселеннях і знімки спустошених кримських сіл.

Депортовані кримські татари у спецпоселенні міста Красновішерськ (зараз Пермський край РФ), 1948 рік.
Джерело: Асоціація мусульман України (з сайту ukrainer.net)

Спустошене село Ускут після депортації кримських татар, 1945 рік. Джерело фото: Вікіпедія.

Завдання 3.

Перечитай третій фрагмент роману «За Перекопом є земля» і виконай завдання опісля.

Часом Аніфе-біта брала зі столу старезну книжку і, розгойдуючись уліво-вправо, читала. Вона народилась на початку століття, володіла арабицею і могла читати Коран. Цей Коран був дуже старий, великий, важкий і неймовірно красивий, з візерунками, такі красиві книжки я бачила потім лише тому, що працювала в етнографічному музеї.

Коли діти занадто вже галасували й заважали дорослим, біта кликала їх до хати, в кімнату, де з вікон виднівсь Хансарай, садовила довкола себе і, поки Діляра-букан з дідусем у дворі крутили бетономішалку, а інші чоловіки мурували, тьотя Айше з немовлятами на руках, Аліє, інші діти з цієї родини і я сідали поряд із прабабусею і слухали її розповіді. Це точно були казки, і починались вони незмінно: «Бир заманда бар экен, бир заманда ёкъ экен…» (Чи було колись, чи не було…). Ми всі слухали, пороззявлявши роти, я не все розуміла, слова зливалися в суцільний речитатив, але репліки персонажів Аніфе-біта ніби виспівувала. <…>

Діти дивилися зачаровано, тьотя Айше гмикала, а я, слухаючи це все, знала, що сама потрапила в казку, тільки одне питання мені кололо у серці, мов скалка, хоча сформулювала я його вже пізніше: чи це заслужено? Адже я тут не мала б бути, я прийшла сюди попід стінкою, бічними стежками, і Аніфе-біта ще остаточно не вирішила, чи можна мені лишитись. Вона уявлялася суворою, але справедливою суддею, яку і боїшся, і поважаєш, і хочеться підсунутися ближче, і хочеться коло неї бути, і слухати її, і робити як вона скаже…

В нас у сімʼї ніхто ніколи не розповідав казок уголос. І аж так людно в одній кімнаті ми ніколи не збиралися.

1. Порівняй, як головна героїня описує сімейні зібрання у Маметових та в себе.

(Героїню захоплювали збори родини Аліє, їхня вкоріненість у кримськотатарську культуру, тому вона приділяє цьому багато тексту, їй є що згадати. Про свою родину їй просто немає, що розповісти)

2. Поміркуй, чому родина Маметових збирається саме у тій кімнаті?

(Адже з її вікна було видно Хансарай — осердя кримськотатарської культури, це засвідчувало, що родину вдалося повернутися, хоч як би їх не намагалися виселити)

3. Чому, на твою думку, з часом у головної героїні зʼявився сумнів, чи могла вона бути на цих посиденьках, хоч її з них ніколи не виганяли?

(Вона виросла, дізналася більше про історію, зокрема про депортацію, та побачила взаємодію із кримськими татарами в сучасному для неї Криму)

Завдання 4

Прочитайте фрагменти з роману про повсякденне життя кримських татар на зламі XX-XXI століть та подумайте над питанням опісля.

1.
У ті кілька разів, коли Аліє приходила до нас додому й чекала мене на порозі, не заходячи углиб хати, ми завжди, не змовляючись, говорили з нею російською, перекидаючись короткими фразами, на які була тоді спроможна Аліє, і мені кров застигала в жилах, коли я уявляла, що ось зараз моя подружка може сказати бодай слово своєю мовою. Здавалося, це стало б катастрофою. Соромно було попереджати про це Аліє, соромно й страшно було перед батьками за те, що може трапитись.

2.
На той час дядя Рустем був єдиний кримський татарин серед батьківських приятелів. Коли я вчилась у пʼятому класі, дядя Рустем повісився. Памʼятаю татове обурення, він заявив: «Ці татари навіть померти нормально не можуть». І, мабуть, бажаючи сказати бодай одне добре слово про покійного, додав, що ніхто з нас не вміє приготувати такий смачний плов, що ж ми тепер, мовляв, робитимемо на майовках.

3.
Ленура називали «чорномазий», бо він був смаглявий і з чорним, ніби смола, волоссям. У відповідь на це слово він одмахувався, іноді ліз у бійку, кілька разів двоє його старших братів, здається, двоюрідних, приходили розбиратися з малими ксенофобами. По цьому кпини на деякий час стихали, та потім розгорялися знову. Ленур був тілистий, і про нього ще казали, що «мішок жиру» і «диви, диви, жир скрапує, як із чебурека в татарському кіоску!». Власне кажучи, я не знаю, чи Ленура цькували радше за те, що він кримський татарин, чи за те, що товстун, але точно відомо, що він намагався позбутися не лише повноти, а й природного кольору шкіри, — якось три дні його не було у школі, згодом виявилося, що він пробував відбілити шкіру лиця — намастився лимонним соком і ліг спати. Вранці на обличчі був опік.

4.
З Ельзарою було простіше. Красива, з довгим русявим волоссям і білою шкірою, її не відрізниш од «словʼянок», а дівчата не були такі жорстокі, як хлопці, тож не глузували з неї.

5.
Ленур розповідав, що в Ташкенті його тато викладав в університеті, завідував лабораторією електричних машин, а тут, у Криму, в Сімферополі, він почув: якщо в котрогось з викладачів щось зникне, то всі будуть знати, на кого думати. Тож Ленурів тато виготовляв ключі у ятці на нашому Центральному ринку.

6.
— Так, скільки в лікарнях не стикалися з татарками — така чуйність, така увага… Раніше всі старались піти на прийом до лікарів-євреїв, але ті тепер виїжджають, зате приїжджають татари — то хай би працювали в усіх лікарнях, — каже бабуся, і мені поволі відлягає від серця.

7.
— Добре хоч будинків назад не вимагають, нові будують, — озивається тато, бо знає, що замовники на цементному заводі — це часто кримські татари.
— Як не вимагають, — заперечує дідусь. — Були ж мітинги, вони стояли в Сімферополі під Радміном, вимагали повернути будинки. Потім зрозуміли, що будинки їм ніхто не збирається повертати і, загалом, ніхто їх тут не чекає, – почали нові будувати… Неясно, звідки вони на це гроші беруть, але нехай уже так — аби не відбирали в людей їхні доми. Але знаєш, що я тобі скажу, Сєрьожо? Які з них лікарі!

1. Яким було становище кримських татар після повернення до Криму? Чи ставилися до них як до рівноправних мешканців?

(вони повернулися додому, в якому чудинці встановили нові правила, тепер кримці в Криму стали екзотичними прибульцями, яким не можна довіряти, які не мають жодного права на повернення своєї власності, які стають обʼєктами для знущань через віросповідання, мову, етнічність та зовнішній вигляд)

2. Які стереотипи застосовували до киримли? На чому вони переважно ґрунтуються?

(На зовнішньому вигляді, на роботі, якою вони були вимушені займатися, через нетерпимість суспільства)

3. Придивись уважніше до ситуації №6. На перший погляд може здатися, що бабуся головної героїні робить комплімент, проте це не так. У чому проблемність її зауваження?

(Вона бачить кримських татар не як рівноцінну їй частину суспільства, а як прибульців, які мають обмежені права та можливості, а тому мусять обирати суспільно корисну роботу, щоб виправдати)

4. Розбери уважніше ситуацію №7. У яких побутових обставинах опиняються кримські татари, які повертаються? Чому погляд дідуся головної героїні викривлений?

(Вони повертаються у міста та села, де в їхніх родинних будинках живуть інші люди, які теж вважають ці будинки своїм і не готові віддавати. Погляд дідуся головної героїні повністю ігнорує той факт, що кожна переселена людина дійсно володіла цим майном. Він дивиться на них як на загарбників, хоча насправді все навпаки.)

Рефлексія

Поміркуй, що нове ти дізнався/дізналася про кримських татар на цьому уроці? Які паралелі з історією українського народу можна провести?

З чим можна попрацювати ще

Подивись відео про те, як росіяни витісняли кримських татар з Криму. Подумай, чи відчуваються наслідки насильницького переселення і сьогодні?

https://youtu.be/1SjhNoP7oRU?si=0bFU7TVDa6VqcB1I

Домашнє завдання

1. Прочитай 5–8 розділи книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».

Джерела

Скриншоти з гугл-мап
Фотографія Ханського палацу. Крим.Реалії:
https://ua.krymr.com/a/khanskyi-palats-pamiatnyk-restavratsia-rosia/32153880.html
Фотографія депортованих кримських татар у спецпоселенні міста Красновішерськ :
https://www.ukrainer.net/deportatsiia-krymskykh-tatar/
Фотографія спустошеного села Ускут після депортації кримських татар:
https://www.ukrainer.net/deportatsiia-krymskykh-tatar/
Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE

Завантажити матеріал (PDF)

Урок 5. Ідентичність, яку намагаються стерти

Опорні поняття:

Депортація кримських татар (сюргюнлік)
Стереотипи

Текст, який опрацьовуємо на цьому уроці:

Перші 4 розділи роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»

На цьому уроці ви попрацюєте з такими результатами навчання:

Гачок

Фото урочища Демерджі поряд із Алуштою
Джерело фото: Вікіпедія.

Раніше про Крим часто говорили у контексті курорту — місця, куди щоліта тисячі родин із різних куточків України приїжджають на кілька тижнів, щоб покупатися в морі, поїсти смачної їжі та подихати свіжим солоно-гірським повітрям.

Після російської анексії Криму, ми говоримо про нього у контексті ворожої агресії та втрати.

Та передусім Крим — це єдина рідна територія для кримських татар, для яких анексія — це чергова втрата дому, в який вони не одне десятиліття намагалися повернутися.

З чим у тебе передусім асоціюється Крим?

Теорія

Депортація кримських татар (або ж кримськотатарською сюргюнлік) — це насильницьке виселення кримців, яке розпочалося о 4 ранку 18 травня 1944 року. За три дні НКВС* за наказом Сталіна примусово депортувало сотні тисяч кримських татар (переважно жінок, дітей та літніх людей, адже чоловіки були на радянському фронті Другої світової війни) та перевезли їх на схід: до Середньої Азії та Уралу.

Формальною причиною радянська влада назвала буцімто масову співпрацю кримців із окупаційним німецьким режимом. А насправді примусове виселення було одним із етапів геноциду кримських татар, адже після виселення кримцям було заборонено навіть вказувати власний етнонім у документах — за задумом вони мали розчинитися поміж інших народів СРСР. Так само кримським татарам (або ж киримли) заборонили повертатися назад: спершу вони не могли навіть залити місце заслання. Але деякі з кримців поступово рухалися на захід, ближче до Криму.

*НКВС — це народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, який займався зокрема боротьбою із національними рухами.

Карта із напрямками депортації кримських татар:

Завдання 1.

Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.

Вони повернулись у Крим не на початку 1990-х і навіть не в кінці 1980-х, як більшість. І не з Узбекистану, а з кубанського Новоросійська. Депортовані були, звичайно, в Середню Азію, але верталися поступово: відколи стало можливо виїздити з місць заслання, вони кожні кілька років змінювали місце мешкання — далі й далі на захід.

У 1968-му дідусь, син Аніфе-біта, вперше прибув із друзями до Криму. Пробували влаштуватися на роботу, але за тиждень їх арештували й вислали в Узбекистан. Вони поверталися знову — і знов те саме. Згодом приїхала Аніфе-біт з невісткою і немовлям-онучкою. І знову довелось повернутися в Новоросійськ, бо по всьому Криму не знайшлося будинків на продаж. Мрії про те, щоб оселитися в будинку в Бахчисараї, де вони жили до війни і який будував прабабусин свекор, слід було облишити. Вони облишили. Про те, щоб купити будинок за ціну, відповідну проданому в Новоросійську, можна було лишень молитися. Вони молилися. Як і про те, щоб їм дали тутешнє місце прописки. Серед кримських татар, які приїхали в Крим на зламі 1960-х — 1970-х, було звично після молитви на дува благати Всевишнього, щоб дозволив лишитися у Криму, щоб дали прописку, щоб була робота… А улюблена рольова гра дітей була — «у паспортний стіл».

Їм продали будинок у середині сімдесятих, у селі Красноперекопського району*. Процедура купівлі-продажу відбулась одразу після оглядин, роздуми не були тривалими ні в Алімових, ні у власника будинку. Він продав його — і за два тижні виїхав: не тільки з Криму, а і з Радянського Союзу. Його бабуся була єврейка, він скористався цим, щоб утекти у вільний світ — хай навіть під загрозу війни.

*Сьогодні назву цього району декомунізували, тепер це Перекопський район із центром у місті Яни Капу.

1. Що ми можемо дізнатися про повернення кримських татар додому з цього фрагменту?

2. Переглянь карти, на яких позначено, де знаходиться Перекопський район, а де — Бахчисарай. Чому родина Аліє змогла оселитися лише там, а не у рідному місті?

3. На твою думку, що засвідчує така наполегливість у спробах повернення додому

4. Як ці спроби відбилися на повсякденному житті кримців? Якими перспективами їм довелося пожертвувати в обмін на повернення до Криму?

Теорія

Бахчисарай — важливий історичний центр Криму, із середини XVI століття у ньому розташовувалася резиденція хана (Ханський палац або ж Хансарай), а місто мало розвинуту інфраструктуру. Це почало змінюватися з анексією Крим Російською імперією у 1783 році. Тоді Бахчисарай втратив свою економічну та політичну значущість і ставав дедалі більше провінційним містом між Севастополем і Сімферополем, які навпаки зростали. Інший, але теж не надто сприятливий вектор розвитку місто отримало вже у радянські часи після депортації кримців: економіку переорієнтували на промисловість, а у будинки кримських татар переселили жителів інших регіонів, переважно українців та росіян.

Хансарай у Бахчисараї
Джерело: Крим.Реалії

Історичну цінність Бахчисарая намагалися стерти, переорієнтувати погляд на інші міста півострова, які не були так тісно повʼязані з незалежністю Кримського ханства, а тому й зручніші для спершу Російської історії, а згодом — СРСР (який багато в чому лишився імперією). Через це повернення депортований кримських татар до Бахчисараю було таким небажаним для радянської влади. Вже за часів Незалежності місто поволі набувало статус історичного осердя півострова, а у 2012 році «Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисарай» було внесено до Попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На жаль, ці процеси знову припинилися в російській окупації, і сьогодні ми спостерігаємо, як окупаційна влада руйнує Ханський палац під виглядом реставраційних робіт.

Завдання 2.

Перечитай наступний фрагмент роману та виконай завдання опісля.

Чи була я своєю в їхньому домі? Памʼятаю наші ігри в резиночки, в скакалки у дворі, хтось перечіплявся, падав, розбивав коліна, плакав, часом це була я. Аліє казала: «Айды, айса агла, текяран» (Ну, поплач трохи), я плакала, вона мене обіймала й казала, що розуміє мене, що людям буває боляче, сумно, страшно, що нічого поганого в цьому немає, не треба цього соромитись, — звичайно, у цьому вона копіювала свою маму. <…>

Памʼятаю, як неголені чоловіки мурували хату, як тьотя Айше наливала хошаф, як хтось із чоловіків запитував: «Бу кимнинт къызыгы?» (Чия це дівчинка?). «Казакь баласы?*», — трохи зневажливо відповідала Аніфе-біт, тоді я не знала, що означають ці слова, але від них мурашки бігли мені по спині, кортіло сховатись, а краще кудись утекти, але тікати отак-от відразу було якось ніяково, я розуміла: слід почекати. Ми далі бавилися в резиночки, тільки я вже була не така завзята і безтурботна, і від хошафу відмовлялася, уважна Аліє цікавилась: «Санъа не олды? Сен бир шейге къасеветленесинь? Бир шейден кооркъасынь?» (Що сталося? Тобі сумно? Страшно?), і я починала плакати — і від суму, і від страху.

«Къазакь баласы? — здивовано перепитував чоловік. — Я о бизлер киби лад эте де! Эм де бет сымадан бизимкилерге беньзей…» (Вона ж говорить по-нашому. І зовнішність теж…). — «Руслар да чешит тюрлю ола» (В росіян різна зовнішність), — відповідала прабабуся. — «Тильни исе балалар пек тез огрене» (А мов діти швидко вчаться). Чоловік казав: «Бизимкилер оларнынь тилини пек тез огренелер. Бунынь машалласы бар. Бельки, адам олур» (Наші швидше вчаться їхньої, ця молодець, із неї будуть люди). — «Бакъарыкъ» (Подивимось), — туманно відповідала недовірлива й обережна біта.

Я справді її боялася. Перед нею я маліла, мені здавалося, я чимось завинила й вона дивиться на мене осудливо або вичікувально, наче ще не прийняла рішення щодо мене.

*Къазакь баласы — зневажлива назва дітей-росіян

1. Чому прабабуся Аліє — Аніфе-біт — ставилася до головної героїні із підозрою?

2. Чим головна героїня вирізнялася з-поміж більшості своїх однолітків та одноліток?

3. Чому головна героїня боялася Аніфе-біт?

Теорія

Депортація кримських татар відбувалася у жорстоких, нелюдяних умовах. Людей перевозили за тисячі кілометрів у забитих товарних вагонах без води, їжі, вільного простору та санітарних умов. Було чимало тих, хто не пережив цю дорогу, а також тих, хто не витримав складних умов життя у засланні, в місцях, де їх ніхто не чекав.

Відстань, яку подолала частина кримських татар, яких примусово виселили

Внаслідок депортації (важкої дороги та від голоду, хвороб і репресій з боку влади у перші роки в місцях спецпоселень) загинуло до 46% киримли, за підрахунками активістів кримськотатарського національного руху. Жодного фото з депортації не збереглося, що також можна вважати способом стерти памʼять про важливі сторінки історії народу. Проте, є світлини кримських татар у спецпоселеннях і знімки спустошених кримських сіл.

Депортовані кримські татари у спецпоселенні міста Красновішерськ (зараз Пермський край РФ), 1948 рік.
Джерело: Асоціація мусульман України (з сайту ukrainer.net)