Урок 7. Ідентичність, спотворена стереотипами
Матеріал
Урок 7. Ідентичність, спотворена стереотипами
- Постправда
- Стереотипи
- 8–12 розділи роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Сьогодні важко зайти в якусь соцмережу і не побачити у ній згенеровані штучним інтернетом картинки чи відео. Це може бути щось нешкідливе, скажімо, світлини смішного, неправдоподібного хомʼячка, так і дуже небезпечні речі: сфальсифіковані воєнні відео, вигадані новинні сюжети, сфабриковані промови політиків, які ніколи такого не говорили.
Ми вчимо не вестися на таке наших бабусь та дідусів, але і самі можемо не розрізнити правду від підробки. Поміркуй, коли востаннє ШІ-картинці/відео або сфальсифікованій новині вдалося тебе обманути бодай на якийсь час?
Завдання 1.
Подивись на згенеровану ШІ картинку на рядки вірша Тараса Шевченка. Поміркуй, чому картинка виглядає саме так і в яких місцях штучний інтелект був найдалі від образів з поезії Шевченка? Чому, на твою думку, це стається?
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Завдання 2.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.
— От іще згадала! А як інакше виховувати? Це для їхнього ж добра. Всі батьки бʼють своїх дітей, бо завдання — виховувати.
— Думаєш, Альону в дитинстві не били?
— Не били.
— Це тому, що вона з батьком майже не жила.
— Маму дідусь не бив.
— То вона була слухняна! І один раз, мама казала, він її у сьомому класі таки вдарив.
Про сьомий клас — ця версія часом змінюється. То я знаю, що дідусь завжди був лагідний до рідних, то звідкись вигулькує факт, що один раз дідусь ударив маму-семикласницю. Щоразу як намагаюся зʼясувати, чи це правда, і, коли так, то за що, мама або мовчить, або говорить щось таке, що врешті не зрозумієш — вдарив чи ні.
Мама миє сковорідку. Мама мовчить.
— Аню! — звертається до неї тато. — Батько ж тебе вдарив у сьомому класі?
— Мамо, може, ти визначишся, на чиєму ти боці?
— Я за мир, — каже мама.
— Тобто істина тебе не цікавить?
— Істина у всіх своя, — каже тато, чим суперечить сам собі.
Навіщо тоді весь попередній діалог? Навіщо переконувати мене у своїй істині? Може, хай я і далі житиму з власною?
1. Що у цьому епізоді робить батько головної героїні?
(маніпулює фактами і намагається приховати правду, яка вочевидь існує)
2. Як натомість чиниться її мама? Чи є її позиція продуктивною?
(не говорить правду, хоча й точно знає, що ставалося з нею в дитинстві. Зберігає нейтралітет, який лише поглиблює конфлікт)
3. Чи можна було б дізнатися цю істину, якої прагне головна героїня? Чому батьки її приховують?
(Можна, проте це підкреслить безпідставну жорстокість батька, а це не вигідно йому і дискомфортно мамі, тому вони йдуть у «сіру зону» невизначеності та маніпуляцій фактами)
4. В цьому епізоді йдеться про родинну суперечку, чи можемо ми сьогодні уявити подібні розмови на інших рівнях комунікації, скажімо, в міжнародній політиці?
(…)
Дружня порада вчителю
Останнє питання може бути неочевидним для учнів та учениць. Якщо так станеться, то варто ще раз описати проблему в комунікації між героїнею та її батьком (у спробі виправдати себе або ж у вірі, що не вчинив нічого поганого, він уникає правди і не визнає, що вона взагалі є) та підвести до поняття постправди як обставин, коли існування правди також не визнають.
За визначенням з Оксфордського словника постправда (або ж післяправда) — обставини, за яких факти впливають на формування громадської думки меншою мірою, ніж емоції або особисті переконання.
Іншими словами, це якраз ті умови, в яких можна сказати, що правди не існує, є лише множинність думок (інтерпретацій) про певну подію, і маніпулювати ними.
Завдання 3.
Подивись відео «Телебачення Торонто» про постправду (до 05:49) та дай відповідь на питання.
Джерело: https://youtu.be/ry8r3u7Wj0g?si=xX27ShoUU3CucIjw
1. Що Пітер Померанцев говорить про правду? Чому зʼявляється спокуса її позбутися?
(Правду часто може бути неприємно почути, на відміну від прикрашених її версій — майже брехні. Тому, коли є шляхи, як її викривити, подати у мʼякшій формі або й взагалі сказати на чорне біле, знаючи, що це зійдеться з думкою більшості, правди часто позбуваються)
2. Який момент для світу став початком ери постправди? Чому для України цей період розпочався раніше?
(У світі точкою відліку стала передвиборча кампанія Дональда Трампа у 2016 році, яка була наповнена фейками та неточностями. А для нас цей період почався у 2014 році, коли Росія анексувала Крим та окупувала території Донецької та Луганської області під абсолютно безглуздими приводами, перед якими уряди країн світу виявилися безсилі)
3. Яка мета в російської пропаганди? У чому вона перегукується із визначенням постправди, яке дає Оксфордський словник?
(Епоха постправди вигідна для російської пропаганди, якій комфортно бути у світі, де немає точного добра і зла. Так вона може називати правду «лише однією з точок зору», а справжні розслідування — можливим, але не правдивим сценарієм. Зрештою, у таких обставинах вона не повне зло, а лише «зло, яке хтось таким може назвати» — розмита категорія, яке не несе повноцінної відповідальності за свої вчинки)
Завдання 4.
Прочитай фрагмент з роману та виконай завдання опісля.
— Українська мова — це ж суцільне село, — казав Боря. — Вони вічно говорять про кумів. «Кума прийшла, кума сказала, я спитаю свого кума». Для мене це явище сільської культури. Сільська культура — мила річ, але коли вона вторгається у міський простір, то через це виникає багато проблем.
Я подивилась на Борю ні в сих ні в тих. Загалом думка про українську як мову села не була новою (новим було лишень про кумів), проте я її чула хіба від таких, як Зойка Ващучка. Але Боря? Невже Борі — такому розумному, ерудованому — теж треба щось пояснювати? І що йому пояснити?
— Та ну тебе, Борю. А література?
Я нічого не знала про село — про справжнє сучасне село, — тому швидко стрибнула на твердіший ґрунт.
— А що література? Ну читав я Шевченка чи цих… Нечуя-Левицького, Панаса Мирного — все те саме: село, всі бідні-нещасні — і знов-таки куми.
— Почекай. Ти не ту літературу читав. Ти читав Винниченка? Ліну Костенко? Ця література не про село.
— Не читав. Але я спілкувався з реальними українцями у Криму.
— І що?
— Я тобі пояснив що: куми.
— Ось у нас українка, — вказала я очима на Альону.
— Так вона говорить російською.
— Альоно, твоя бабуся говорить українською?
— Так.
— Вона говорить про кумів?
— Іноді, — усміхнулась Альона.
<…>
— То навіщо ти говорив українською на першій зустрічі «Яцлару»?
— Було цікаво себе спробувати. Ну! Блін! — запалився Боря — Мені ж ясно: якщо диктори по телевізору читають новини українською, то десь говорять ось такою — чистою — мовою. Отак, як ти говориш, мені подобається. Але, розумієш, це інша українська. Це якась європейська українська, ніби обіцянка того, що є нормальна Україна! Але тоді треба розділити: це — одні українці, а то — інші.
— А моя бабуся себе інакше як хохлушка й не називає, — втрутилась Альона.
— Ну ось, так, — знайшов Боря підтвердження власним словам, — це — хохли і хохляцька мова, а то — українці та українська.
1. Чому, на твою думку, ерудований Боря так думає, а інші персонажі майже не мають, що йому протиставити?
(Ні Боря, ні головна героїня, ні інші персонажі не мають достатньо знать про українську культуру. Вони відчувають приязнь до неї, але не мають на що спертися, тому опиняються в тенетах стереотипів, навʼязаних радянською, а тоді й російською пропагандою)
2. Яке коріння може бут у цього стереотипу?
(Воно тягнеться ще з часів Російської імперії, а тоді через СРСР закорінилося в думках багатьох вже у XX столітті. Це був один зі способів вивищити культуру імперії над іншими її народами, встановити певну градацію, навʼязати цим народам думку, що вони вторинні)
3. Яких ще письменників та письменниць мали б прочитати персонажі, щоб упевнитися, що українська літератури не тільки про село? Чому персонажі не знають про них?
(Бо, наприклад, письменників 1920-х тоді, на початку 2000-х, ще лише перевідкривали для себе і читацької спільноти, а для кримських школярів ці тексти ще були маловідомими, особливо на тлі класиків ХІХ століття, які були частиною шкільної програми)
Дружня порада вчителю
Нагадайте учням та ученицям, що у романі йдеться про початок 2000-х.
Завдання 5.
Пригадай, які ще стереотипи згадували персонажі книжки у 8-12 розділах. Чи зустрічав/зустрічала ти їх раніше? Впиши їх у таблицю у порядку від, на твою думку, найбільш шкідливого до найменш. Обговори свої рішення із однокласниками та однокласницями.
| Стереотип | Чим загрожує? |
|---|---|
| Селяни апріорі гірші за містян | |
| Українська мова — це мова неосвічених селян | |
| Українською говорять лише на заході України | |
| Кримські татари — це часто торговці, які прагнуть обманути | |
| Російська культура вища за інші | |
| Українська література вся про село та селян | |
| Образ «хохла», як працьовитої, доброї, але недалекої людини | |
| Щоб досягти успіху треба їхати в «столицю колишньої імперії» — Москву | |
| Україна насаджувала мову іншим народам |
Завдання 6.
Прочитай уривок із праці Миколи Рябчука «Лексикон націоналіста та інші есеї», в якому публіцист розповідає, як у людей, що належать до колонізованих народів (тобто тих, хто тривалий час був під владою імперії), формувалася думка про власну неповноцінність.
Проте психологічний механізм поневолення в усіх колоніалізмах подібний. Він передбачає для колонізованих засвоєння негативного уявлення про самих себе, яке накинули їм колонізатори. Якщо панівна група трактує колонізованих як нижчу расу («быки», «кугуты», «жлобы», «хохлы», «колхоз» і подібне), то поневолені під цим дискурсивним (а часом і поліцейським) тиском переймають погляд колонізаторів і бачать себе саме такими — неповноцінними, недорозвиненими — і, природно, намагаються дистанціюватися від власної упослідженої групи та приєднатися до панівної. Вони імітують її мову та звичаї, а щоб стати в цій групі ще більше «своїми», демонструють особливу погорду до свого минулого — до малоосвічених колгоспних «хохлів», і особливу ненависть до «хохлів» освічених, котрі, попри освіту, не піддалися асиміляції.
У середині 80-х, пригадую, моя київська сусідка («хохлушка», як вона себе називала) щиро дивувалася, що ми розмовляємо з нашою кількарічною донькою по-українськи. «Зачем вы ребенку жизнь калечите?!.» — співчутливо казала вона, розуміючи без надмірних інтелектуальних рефлексій, на основі самого лише повсякденного досвіду та «здорового глузду», що ми справді створюємо дитині непотрібні проблеми в майбутньому — і з довколишнім, доволі агресивним щодо української мови середовищем, і з тодішньою владою, для якої всяка освічена україномовність була безсумнівною ознакою «буржуазного націоналізму».
- Для чого імперії ширити такі стереотипи про колонізовані народи?
- Чому колонізовані народи з часом також підтримують ці стереотипи, ба більше поширюють їх?
Завдання 7.
По завершенню першої частини роману поміркуй над кількома питаннями.
1. Якої національної культури було найменше в житті головної героїні?
(Української, адже довкола було більш ніж вдосталь російської, вона була поряд із кримськотатарською, але прикладів української за межами школи майже не було)
2. Як це вплинуло на її сприйняття власної національної ідентичності?
(Українська ідентичність може здатися нам найкращим вибором для неї, бо вона відчуває неприязнь до російською, ніяк не може стати частиною кримськотатарської, але відчуває відповідальність перед українською, адже живе власне в Україні, хай скільки б не русифікували півострів)
3. Чому вона здійснила вибір залишитися навчатися в Криму?
(Їй не близька російська ідентичність, вона ще зовсім мало знала про реальну, сучасну ідентичність «материкової України», відтак обрала комфортні для неї умови легкої невизначеності, яким тоді здавався Крим для не-кримців)
4. Яким чином вона пробувала долати почуття провини за скоєне її дідусем?
(Дивилася в очі тим злочинам, які, імовірно, коїв її дідусь і намагалася дізнатися про них більше, щоб не тікати від цих фактів. Це не допомогло їй позбутися сорому або відчувати меншу провину, а радше дало розуміння, що було і за що саме вона відчуває цю провину і сором, а інші представники нібито її ідентичності (російської) — ні)
Дружня порада вчителю
У цьому завданні є простір підбити проміжні підсумки становлення ідентичності головної героїні, можливо, зафіксувати її графічно. Вона вже достатньо дисоціювала від російської ідентичності через нерозділене відчуття сорому (вона соромилася расистських та зверхніх думок інших росіян та минулого (а як ми знаємо і теперішнього), в якому росіяни були катами кримськотатарського та українського народів), проте ще не зрозуміла, чи може вона обрати іншу (українську) ідентичність. Чому? Бо не має достатньо знань для цього.
Подивись відео на каналі «10 запитань історику», у якому Сергій Громенко розповідає про українсько-кримськотатарські відносини та підважує стереотипи про них. Про які з цих міфів ти чув/чула? Що для тебе стало неочікуваністю? Розкажи про деякі з підважених міфів своїм рідним чи друзям, щоб поширити обізнаність.
Джерело:
https://youtu.be/i2oDvGiTueg?si=ShiWBInTtQNoqoey
1. Прочитай 9–12 розділи книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Рябчук Микола. Лексикон націоналіста. Львів. Видавництво старого лева. 2021, 216 с.
https://www.yakaboo.ua/ua/leksikon-nacionalista-ta-inshi-esei.html?srsltid=AfmBOooBPabu_Z_YNrmCbBS35wQF9bTyYEHuUry-P9Yls9Tl4BY3hf_V - Відео «ПІТЕР ПОМЕРАНЦЕВ ПРО МАЙБУТНЄ МЕДІА: пост-правда, штучний інтелект, пропаганда і фейкові кенгуру» на каналі «Телебачення Торонто»:
https://youtu.be/ry8r3u7Wj0g?si=M5ue3BAvpD8TLvmQ
Урок 7. Ідентичність, спотворена стереотипами
- Постправда
- Стереотипи
- 8–12 розділи роману Анастасії Левкової «За Перекопом є земля»
Сьогодні важко зайти в якусь соцмережу і не побачити у ній згенеровані штучним інтернетом картинки чи відео. Це може бути щось нешкідливе, скажімо, світлини смішного, неправдоподібного хомʼячка, так і дуже небезпечні речі: сфальсифіковані воєнні відео, вигадані новинні сюжети, сфабриковані промови політиків, які ніколи такого не говорили.
Ми вчимо не вестися на таке наших бабусь та дідусів, але і самі можемо не розрізнити правду від підробки. Поміркуй, коли востаннє ШІ-картинці/відео або сфальсифікованій новині вдалося тебе обманути бодай на якийсь час?
Завдання 1.
Подивись на згенеровану ШІ картинку на рядки вірша Тараса Шевченка. Поміркуй, чому картинка виглядає саме так і в яких місцях штучний інтелект був найдалі від образів з поезії Шевченка? Чому, на твою думку, це стається?
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Завдання 2.
Перечитай фрагмент роману «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової та виконай завдання опісля.
— От іще згадала! А як інакше виховувати? Це для їхнього ж добра. Всі батьки бʼють своїх дітей, бо завдання — виховувати.
— Думаєш, Альону в дитинстві не били?
— Не били.
— Це тому, що вона з батьком майже не жила.
— Маму дідусь не бив.
— То вона була слухняна! І один раз, мама казала, він її у сьомому класі таки вдарив.
Про сьомий клас — ця версія часом змінюється. То я знаю, що дідусь завжди був лагідний до рідних, то звідкись вигулькує факт, що один раз дідусь ударив маму-семикласницю. Щоразу як намагаюся зʼясувати, чи це правда, і, коли так, то за що, мама або мовчить, або говорить щось таке, що врешті не зрозумієш — вдарив чи ні.
Мама миє сковорідку. Мама мовчить.
— Аню! — звертається до неї тато. — Батько ж тебе вдарив у сьомому класі?
— Мамо, може, ти визначишся, на чиєму ти боці?
— Я за мир, — каже мама.
— Тобто істина тебе не цікавить?
— Істина у всіх своя, — каже тато, чим суперечить сам собі.
Навіщо тоді весь попередній діалог? Навіщо переконувати мене у своїй істині? Може, хай я і далі житиму з власною?
1. Що у цьому епізоді робить батько головної героїні?
2. Як натомість чиниться її мама? Чи є її позиція продуктивною?
3. Чи можна було б дізнатися цю істину, якої прагне головна героїня? Чому батьки її приховують?
4. В цьому епізоді йдеться про родинну суперечку, чи можемо ми сьогодні уявити подібні розмови на інших рівнях комунікації, скажімо, в міжнародній політиці?
За визначенням з Оксфордського словника постправда (або ж післяправда) — обставини, за яких факти впливають на формування громадської думки меншою мірою, ніж емоції або особисті переконання.
Іншими словами, це якраз ті умови, в яких можна сказати, що правди не існує, є лише множинність думок (інтерпретацій) про певну подію, і маніпулювати ними.
Завдання 3.
Подивись відео «Телебачення Торонто» про постправду (до 05:49) та дай відповідь на питання.
Джерело: https://youtu.be/ry8r3u7Wj0g?si=xX27ShoUU3CucIjw
1. Що Пітер Померанцев говорить про правду? Чому зʼявляється спокуса її позбутися?
2. Який момент для світу став початком ери постправди? Чому для України цей період розпочався раніше?
3. Яка мета в російської пропаганди? У чому вона перегукується із визначенням постправди, яке дає Оксфордський словник?
Завдання 4.
Прочитай фрагмент з роману та виконай завдання опісля.
— Українська мова — це ж суцільне село, — казав Боря. — Вони вічно говорять про кумів. «Кума прийшла, кума сказала, я спитаю свого кума». Для мене це явище сільської культури. Сільська культура — мила річ, але коли вона вторгається у міський простір, то через це виникає багато проблем.
Я подивилась на Борю ні в сих ні в тих. Загалом думка про українську як мову села не була новою (новим було лишень про кумів), проте я її чула хіба від таких, як Зойка Ващучка. Але Боря? Невже Борі — такому розумному, ерудованому — теж треба щось пояснювати? І що йому пояснити?
— Та ну тебе, Борю. А література?
Я нічого не знала про село — про справжнє сучасне село, — тому швидко стрибнула на твердіший ґрунт.
— А що література? Ну читав я Шевченка чи цих… Нечуя-Левицького, Панаса Мирного — все те саме: село, всі бідні-нещасні — і знов-таки куми.
— Почекай. Ти не ту літературу читав. Ти читав Винниченка? Ліну Костенко? Ця література не про село.
— Не читав. Але я спілкувався з реальними українцями у Криму.
— І що?
— Я тобі пояснив що: куми.
— Ось у нас українка, — вказала я очима на Альону.
— Так вона говорить російською.
— Альоно, твоя бабуся говорить українською?
— Так.
— Вона говорить про кумів?
— Іноді, — усміхнулась Альона.
<…>
— То навіщо ти говорив українською на першій зустрічі «Яцлару»?
— Було цікаво себе спробувати. Ну! Блін! — запалився Боря — Мені ж ясно: якщо диктори по телевізору читають новини українською, то десь говорять ось такою — чистою — мовою. Отак, як ти говориш, мені подобається. Але, розумієш, це інша українська. Це якась європейська українська, ніби обіцянка того, що є нормальна Україна! Але тоді треба розділити: це — одні українці, а то — інші.
— А моя бабуся себе інакше як хохлушка й не називає, — втрутилась Альона.
— Ну ось, так, — знайшов Боря підтвердження власним словам, — це — хохли і хохляцька мова, а то — українці та українська.
1. Чому, на твою думку, ерудований Боря так думає, а інші персонажі майже не мають, що йому протиставити?
2. Яке коріння може бут у цього стереотипу?
3. Яких ще письменників та письменниць мали б прочитати персонажі, щоб упевнитися, що українська літератури не тільки про село? Чому персонажі не знають про них?
Завдання 5.
Пригадай, які ще стереотипи згадували персонажі книжки у 8-12 розділах. Чи зустрічав/зустрічала ти їх раніше? Впиши їх у таблицю у порядку від, на твою думку, найбільш шкідливого до найменш. Обговори свої рішення із однокласниками та однокласницями.
| Стереотип | Чим загрожує? |
|---|---|
Завдання 6.
Прочитай уривок із праці Миколи Рябчука «Лексикон націоналіста та інші есеї», в якому публіцист розповідає, як у людей, що належать до колонізованих народів (тобто тих, хто тривалий час був під владою імперії), формувалася думка про власну неповноцінність.
Проте психологічний механізм поневолення в усіх колоніалізмах подібний. Він передбачає для колонізованих засвоєння негативного уявлення про самих себе, яке накинули їм колонізатори. Якщо панівна група трактує колонізованих як нижчу расу («быки», «кугуты», «жлобы», «хохлы», «колхоз» і подібне), то поневолені під цим дискурсивним (а часом і поліцейським) тиском переймають погляд колонізаторів і бачать себе саме такими — неповноцінними, недорозвиненими — і, природно, намагаються дистанціюватися від власної упослідженої групи та приєднатися до панівної. Вони імітують її мову та звичаї, а щоб стати в цій групі ще більше «своїми», демонструють особливу погорду до свого минулого — до малоосвічених колгоспних «хохлів», і особливу ненависть до «хохлів» освічених, котрі, попри освіту, не піддалися асиміляції.
У середині 80-х, пригадую, моя київська сусідка («хохлушка», як вона себе називала) щиро дивувалася, що ми розмовляємо з нашою кількарічною донькою по-українськи. «Зачем вы ребенку жизнь калечите?!.» — співчутливо казала вона, розуміючи без надмірних інтелектуальних рефлексій, на основі самого лише повсякденного досвіду та «здорового глузду», що ми справді створюємо дитині непотрібні проблеми в майбутньому — і з довколишнім, доволі агресивним щодо української мови середовищем, і з тодішньою владою, для якої всяка освічена україномовність була безсумнівною ознакою «буржуазного націоналізму».
- Для чого імперії ширити такі стереотипи про колонізовані народи?
- Чому колонізовані народи з часом також підтримують ці стереотипи, ба більше поширюють їх?
Завдання 7.
По завершенню першої частини роману поміркуй над кількома питаннями.
1. Якої національної культури було найменше в житті головної героїні?
2. Як це вплинуло на її сприйняття власної національної ідентичності?
3. Чому вона здійснила вибір залишитися навчатися в Криму?
4. Яким чином вона пробувала долати почуття провини за скоєне її дідусем?
Подивись відео на каналі «10 запитань історику», у якому Сергій Громенко розповідає про українсько-кримськотатарські відносини та підважує стереотипи про них. Про які з цих міфів ти чув/чула? Що для тебе стало неочікуваністю? Розкажи про деякі з підважених міфів своїм рідним чи друзям, щоб поширити обізнаність.
Джерело:
https://youtu.be/i2oDvGiTueg?si=ShiWBInTtQNoqoey
1. Прочитай 9–12 розділи книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».
- Левкова Анастасія «За Перекопом є земля». Київ. Лабораторія. 2023. 393 с.: https://www.yakaboo.ua/ua/za-perekopom-e-zemlja.html?gad_source=1&gad_campaignid=20887990244&gbraid=0AAAAADoya-a8Hk797wzSbG42jZbFJA9sZ&gclid=CjwKCAjw4efDBhATEiwAaDBpbtpLkdATttoXSxfi7BBYuFF0tLzpx6tbzObTJm8ot_PbkmLvW-TuXRoClLQQAvD_BwE
- Рябчук Микола. Лексикон націоналіста. Львів. Видавництво старого лева. 2021, 216 с.
https://www.yakaboo.ua/ua/leksikon-nacionalista-ta-inshi-esei.html?srsltid=AfmBOooBPabu_Z_YNrmCbBS35wQF9bTyYEHuUry-P9Yls9Tl4BY3hf_V - Відео «ПІТЕР ПОМЕРАНЦЕВ ПРО МАЙБУТНЄ МЕДІА: пост-правда, штучний інтелект, пропаганда і фейкові кенгуру» на каналі «Телебачення Торонто»:
https://youtu.be/ry8r3u7Wj0g?si=M5ue3BAvpD8TLvmQ
Ділись та обговорюй важливе