Урок 50. Контркультура 1960-х як сукупність форм культурного опору у капіталістичних і тоталітарних суспільствах

Тема 7.1. Контркультура 1960-х

Урок 50. Контркультура 1960-х як сукупність форм культурного опору у капіталістичних і тоталітарних суспільствах

---

---

Основні тези для вчительства

1. Контекст

Що відбувається

Наприкінці 1950-х – у 1960-ті роки у світі відбуваються масштабні зміни, які змінюють свідомість цілого покоління. Покоління, народжене після Другої світової війни, більше не довіряє системам, які допустили масові вбивства, концтабори, атомну зброю. У Західній Європі та США економічне зростання поєднується з відчуттям порожнечі, конформізму і втрати сенсів. Молодь протестує проти війни у В’єтнамі, расової дискримінації, жорстких соціальних ролей, авторитетів батьківського покоління.

У СРСР ситуація протилежна за формою, але подібна за напругою. Після смерті Сталіна в 1953 р. починається «відлига»: цензура частково слабшає, з’являється надія на зміни. Саме ця надія, а не стабільність, і стає вибухонебезпечною. В Україні ці процеси накладаються на травму знищеного авангарду 1920-х, репресій, Голодомору та системної русифікації. Молоде покоління інтелігенції вперше за десятиліття намагається публічно говорити про мову, культуру, історичну пам’ять.

Чому це впливає на мистецтво

Художники відчувають потребу відмовитися від нав’язаних згори норм і знайти власну мову для вираження нового досвіду. Мистецтво або стає частиною системи — або починає з нею конфліктувати. На Заході це означає протест проти комерціалізації мистецтва, академізму, відриву високої культури від повсякденності. Митців цікавить масова культура, реклама, тиражування, повсякденність — але не як прикраса, а як критичне дзеркало суспільства споживання. У СРСР мистецтво залишається під жорстким ідеологічним контролем, тому будь-який відхід від соціалістичного реалізму стає формою ризику та інструментом опору. Українські митці працюють у ситуації подвійного тиску: політичного і колоніального. Тут мистецтво не просто експериментує з формою — воно виконує функцію збереження мови, символів, пам’яті. Воно стає формою непрямого політичного висловлювання, коли відкриті протести неможливі.

Як це виявляється в мистецтві

Неоавангард 1960-х не є єдиним напрямом. Він об’єднує різні стратегії, які по-різному відповідають на питання: що таке мистецтво і яку роль воно має відігравати у суспільстві?

У західній культурі народжується контркультура як альтернатива мейнстриму: від попарту Енді Воргола до концептуалізму Джозефа Кошута, від музики The Beatles до хепенінгів Алана Капроу. Митці експериментують з новими формами, відмовляються від традиційних жанрів, залучають глядача до співтворчості. Попарт працює з образами масової культури, використовуючи повторення, тиражування, іронію. Він не прославляє споживання, а показує його механіку. Мінімалізм іде протилежним шляхом — відмовляється від образів і символів, зводячи мистецтво до чистої присутності форми у просторі. Концептуалізм радикалізує цю логіку: ідея стає важливішою за об’єкт, а мистецтво — формою мислення. Перформанс і хепенінг взагалі відмовляються від стабільного твору, переносячи мистецтво в дію, подію, досвід «тут і тепер».

В Україні ці стратегії існують інакше: часто напівлегально, завуальовано, через символи, звернення до фольклору, мови, архетипів. Шістдесятництво — це не стиль, а етична позиція, де творчість стає формою громадянської відповідальності. Поети Василь Стус, Іван Драч, Ліна Костенко, художники Алла Горська, Опанас Заливаха поєднують звернення до народних традицій з модерністичними формами. Вони організовують виставки без дозволу влади, друкують самвидав, проводять вечори пам’яті репресованих. Це мистецтво стає актом громадянської мужності, адже більшість шістдесятників зазнають переслідувань, арештів, заборон на професію.

Теорія через практику

Криза мистецького об’єкта
У 1960-х роках мистецтво відмовляється від ідеї стабільного, матеріального твору як свого центру. Об’єкт перестає бути обов’язковим: він може бути мінімальним, тимчасовим або взагалі відсутнім. На перший план виходять ідея, процес і документація. Така позиція пов’язана з контркультурною недовірою до ринку, власності й колекціонування як домінантних механізмів культури.

Мова як інструмент влади й аналізу
Текст у мистецтві більше не виконує пояснювальної функції — він сам стає твором. Мова використовується як спосіб формулювати твердження, ставити під сумнів, аналізувати реальність або провокувати глядача. У цьому мистецтво зближується з філософією, лінгвістикою та політичною теорією 1960-х років, де мову розуміють як інструмент мислення і влади.

Інституційна критика (зародкова)
Художники починають ставити під сумнів роль музею, галереї та експерта як єдиних інстанцій, що визначають статус мистецтва. Хто вирішує, що є мистецтвом, і з якої позиції? У 1960-х це ще не оформлена теорія, але вже фундамент майбутньої інституційної критики. Виникає ключове запитання: чи може мистецтво існувати поза інституціями.

Авторство і відмова від міфу про «генія»
Концептуальне мистецтво підважує уявлення про художника як унікального творця. Якщо роботу можна виконати за інструкцією, або вона може не бути реалізована взагалі, авторство перестає означати майстерність і стає питанням відповідальності за ідею. Це напряму пов’язано з політикою 1960-х років — колективністю, горизонтальними структурами й критикою ієрархій.

Процес важливіший за результат
Мистецтво більше не зводиться до фінального продукту. Важливими стають хід думки, рішення, дія, жест. Помилка, незавершеність або тимчасовість не сприймаються як недолік, а входять у структуру роботи. Тут концептуалізм перетинається з перформансом, хепенінгами та акціонізмом.

Мистецтво як форма критичного мислення
У 1960-х мистецтво перестає бути прикрасою чи ілюстрацією і стає способом осмислення мови, влади, знання та повсякденності. У цьому контексті концептуалізм постає не як стиль чи техніка, а як позиція — форма мислення, що використовує мистецтво для критичного аналізу реальності.

МИСТЕЦТВО ПЕРІОДУ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЕВОЛЮЦІЯ

Звідки черпає натхнення

Мистецтво 1960-х років виростає з подвійної кризи: кризи довіри до повоєнного світу та кризи самої модерністської моделі мистецтва. Досвід Другої світової війни, Голокосту, атомної загрози й холодної війни підважив уявлення про прогрес, раціональність і гуманізм. Водночас модернізм, який у першій половині ХХ століття був радикальним і революційним, до 1960-х років поступово інституціоналізується: авангардні жести стають музейною класикою, а експеримент — новим каноном.

Важливою передумовою цих процесів є спадщина раннього авангарду, насамперед радикальний жест Марселя Дюшана. Його редімейди поставили під сумнів уявлення про мистецтво як майстерність, унікальний об’єкт і результат ручної праці, однак у першій половині ХХ століття ці ідеї залишалися маргінальними. У 1960-х роках до них повертаються вже в іншому контексті — масового виробництва, медіареальності та недовіри до інституцій. Американський художник Роберт Раушенберг 1953 року стирає малюнок Віллема де Кунінга та виставляє чистий аркуш як власний твір, повторюючи дадаїстський жест руйнування традиції. Водночас 1960-ті спираються на досвід абстрактного експресіонізму з його увагою до процесу творення, спонтанності, емоційності. Українські шістдесятники черпають натхнення в забороненій спадщині власного авангарду 1920-х: творчості Олександра Богомазова, Анатоля Петрицького, Василя Єрмилова, яких офіційна історія мистецтва замовчувала або викривляла. Таким чином неоавангард постає не як продовження стилів, а як повторне відкриття незавершених питань авангарду.

“Редімейди” Марселя Дюшана:

“Фонтан”. 1917 р.
https://en.wikipedia.org/wiki/Readymades_of_Marcel_Duchamp#/media/File:Marcel_Duchamp,_1917,_Fountain,_photograph_by_Alfred_Stieglitz.jpg 

“Прелюдія до зламаної руки”. Відтворення роботи, 1964 р.
https://en.wikipedia.org/wiki/In_Advance_of_the_Broken_Arm#/media/File:In_Advance_of_the_Broken_Arm.jpeg 

Що нового створює

Попарт стирає межу між високим мистецтвом та масовою культурою, використовуючи образи реклами, комерційних товарів, знаменитостей. Енді Воргол створює серію портретів Мерилін Монро 1962 року на основі рекламної фотографії, повторюючи зображення у різних кольорових варіантах та імітуючи техніку масового тиражування. Він свідомо відмовляється від унікальності твору, проголошуючи: “Я хочу бути машиною”. Британець Девід Гокні малює басейни Каліфорнії яскравими синтетичними фарбами, фіксуючи нову естетику споживацького суспільства. Мінімалізм іде протилежним шляхом: Дональд Джадд створює геометричні об’єкти з промислових матеріалів, позбавлені будь-якого символічного значення, чисті форми у просторі. Концептуалізм доводить до крайності ідею відмови від матеріального об’єкта: Лоуренс Вайнер 1968 року проголошує, що його твори можуть існувати лише як текстовий опис, без фізичного втілення. Хепенінг як форма мистецтва залучає глядачів до імпровізованої дії, руйнуючи пасивне споглядання: Алан Капроу організовує події, де учасники разом виконують абсурдні завдання, перетворюючи життя на мистецтво. У всіх цих практиках спільним є перегляд авторства, відмова від культу «генія» та переосмислення ролі мистецтва як форми позиції. Водночас мистецтво 1960-х активно реагує на політичні події. Мистецтво протесту використовує художні засоби для публічного висловлювання щодо війни, насильства, дискримінації та обмеження свобод. 

Енді Воргол. “Диптих Мерілін”. 1962 р.
https://en.wikipedia.org/wiki/Marilyn_Diptych#/media/File:Marilyndiptych.jpg 

Девід Гокні. “Більший сплеск”. 1967р.
https://www.britannica.com/biography/David-Hockney#/media/1/268567/285437 

Інтерактивна інсталяція Алана Капроу https://www.youtube.com/watch?v=SN7JLYxAMjs

В Україні формується специфічна версія неоавангарду. Шістдесятники й український неоавангард працюють у ситуації цензури й репресій, де навіть формальний експеримент або звернення до національної культури стає актом опору. Тут мистецтво не лише критикує реальність, а й зберігає мову, пам’ять і ідентичність. Алла Горська створює монументальні мозаїки, які відроджують традиції українського бароко та народного мистецтва у сучасній інтерпретації. Її панно містили символи української історії та культури, які влада намагалася витіснити з публічного простору. Опанас Заливаха працює в техніці витинанки, створюючи складні композиції, які поєднують християнську символіку з абстрактними формами. Художники працюють напівлегально, виставляються у квартирах, їхні роботи конфісковують під час обшуків. Василь Стус пише вірші у в’язниці, Іван Світличний збирає заборонені тексти української літератури, за що отримує 15 років ув’язнення. Їхнє мистецтво стає документом епохи, свідченням опору тоталітаризму.

Алла Горська. Панно “Дерево життя”, Маріуполь. 1967 р. (знищено під час вторгнення росії 24.02.2022 р.)
https://ui.org.ua/postcard/mozayiky-derevo-zhyttya-ta-boryviter/ 

Опанас Заливаха. Панно.https://vogue.ua/article/culture/persona/hto-takiy-opanas-zalivaha-ta-chomu-yogo-maye-znati-kozhen-ukrajinec-50611.html

Куди веде

Контркультура 1960-х готує постмодернізм наступних десятиліть. Відмова від унікального авторського твору, цитування масової культури, іронічне ставлення до традиції, залучення глядача до творення сенсу, розмивання меж між різними видами мистецтва стануть основою постмодерністської практики. Концептуалізм відкриває шлях до дематеріалізації мистецтва: у 1970-1980-х митці працюватимуть з текстами, фотодокументацією, ідеями без матеріального втілення. Перформанс та хепенінг еволюціонують у бодіарт, інсталяцію, партисипативне мистецтво, де глядач стає співавтором. Мистецтво остаточно відмовляється від ідеї єдиного стилю чи універсальної естетичної програми. Натомість утверджується розуміння мистецтва як відкритого поля стратегій, де важливими є контекст, позиція і спосіб мислення. 

Для українського мистецтва цей період стає містком між знищеним авангардом 1920–1930-х років і сучасними художніми практиками. Лінія культурного опору, сформована шістдесятниками й неоавангардом, продовжується у пізнішому неофіційному мистецтві та актуальному мистецтві незалежної України. У цьому сенсі 1960-ті — не завершений етап, а точка, з якої починається сучасне розуміння мистецтва як відповідальності, критики й способу осмислення історичного досвіду. Шістдесятництво, попри репресії, зберігає національну ідентичність для майбутніх поколінь: їхні твори, ідеї, особистий приклад стануть фундаментом культурного відродження часів перебудови та незалежності. Досвід опору авторитаризму через культурну діяльність буде актуальним і у ХХІ столітті.

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ З ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА 

Контркультура як глобальне явище формується у відповідь на кризу повоєнного порядку, коли молоде покоління відмовляється від цінностей батьків, які допустили війни, концтабори, атомне бомбардування. У США рух за громадянські права темношкірого населення, протести проти війни у В’єтнамі, фемінізм створюють атмосферу радикального перегляду суспільних норм. Молодь експериментує з наркотиками, вільною любов’ю, східними духовними практиками, шукаючи альтернативу західному раціоналізму та споживацтву. Культовою подією стає фестиваль у Вудстоці 1969 року, де зібралися понад 400 тисяч людей, щоб слухати рок-музику та створити ілюзію утопічної спільноти, вільної від насильства та ієрархій.

Попарт виникає одночасно у Британії та США наприкінці 1950-х як реакція на абстрактний експресіонізм з його елітарністю та психологізмом. Британський художник Ричард Гамільтон 1956 року створює колаж “Що ж робить сьогоднішні домівки такими різними, такими привабливими?”, де поєднує рекламні зображення побутової техніки, бодибілдера з льодяником, голлівудську акторку. Це іронічний коментар про споживацьке суспільство, яке створює нові культи та ідеали. Енді Воргол доводить цю логіку до крайності, перетворюючи власну майстерню на “Фабрику”, де асистенти виконують його ескізи методом шовкографії. Він тиражує банки супу Campbell’s, пляшки Coca-Cola, долари, обличчя знаменитостей, зрівнюючи комерційні товари та людей у статусі ікон масової культури. Клас Ольденбург створює величезні скульптури гамбургерів, морозива, прищіпок для білизни з м’яких матеріалів, абсурдизуючи культ споживання. Рой Ліхтенштейн збільшує панелі з коміксів до розмірів музейних полотен, імітуючи друкарські крапки та дешевість репродукції.

Ричард Гамільтон. “Що ж робить сьогоднішні домівки такими різними, такими привабливими?”. 1956 р.
https://www.wikiart.org/uk/richard-gamilton/http-en-wikipedia-org-wiki-file-hamilton-appealing2-jpg-1956 

Енді Воргол. “Велика банка супу Campbell’s”. 1962 р.
https://www.wikiart.org/uk/endi-vorgol/campbell-s-soup-can-beef 

Рой Ліхтенштейн. “Барселонська голова”. 1992 р.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B9_%D0%9B%D1%96%D1%85%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BD#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:003_Cap_de_Barcelona,_Roy_Lichtenstein.jpg

Мінімалізм розвивається паралельно як протилежна тенденція: замість яскравості та іронії попарт пропонує аскетичні геометричні форми, промислові матеріали, відсутність символічного значення. Дональд Джадд у 1960-х створює серії ідентичних металевих або дерев’яних коробів, розміщених на стіні з рівними інтервалами. Ден Флавін працює з флуоресцентними лампами, створюючи світлові інсталяції, які змінюють сприйняття простору галереї. Сол Левітт розробляє концептуальний мінімалізм: він створює інструкції для настінних малюнків, які може виконати будь-хто, доводячи, що ідея важливіша за реалізацію. Ці художники відмовляються від індивідуального почерку, емоційності, метафоричності на користь об’єктивної присутності форми у просторі. Їхні твори вимагають від глядача уповільненого, медитативного споглядання замість миттєвого розпізнавання образу.

Сол Левітт. Без назви. 1971 р.
https://www.tate.org.uk/art/artworks/lewitt-no-title-p07061 

Концептуалізм остаточно переносить увагу з об’єкта на ідею. Джозеф Кошут 1965 року пише маніфест “Мистецтво після філософії”, де стверджує, що завданням мистецтва більше не є створення об’єктів краси, а дослідження природи самого мистецтва. Група Art & Language, до якої він належить, видає журнал, проводить теоретичні дискусії, створює твори-висловлювання про мистецтво. Лоуренс Вайнер відмовляється від виготовлення об’єктів, замінюючи їх текстовими описами можливих дій або ситуацій. Йоко Оно 1964 року видає книгу “Грейпфрут” з інструкціями для уявних творів: “Малюй, доки не станеш частиною стіни”, “Підпали картину і дивись, як вона горить”. Ці інструкції ніколи не призначалися для виконання, вони існують як поетичні тексти про можливість мистецтва.

Джозеф Кошут. “Один і три стільці”. 1965 р.
https://en.wikipedia.org/wiki/One_and_Three_Chairs#/media/File:Kosuth_OneAndThreeChairs

Перформанс та хепенінг стирають межу між мистецтвом та життям. Алан Капроу 1959 року вперше використовує термін “хепенінг” для події, де учасники виконують заздалегідь не визначені дії у відповідь на ситуацію, яку створює художник. Його “18 хепенінгів у 6 частинах” 1959 року перетворює галерею на лабіринт з прозорих стін, де одночасно відбуваються різні дії: хтось малює, хтось грає на музичних інструментах, хтось читає тексти. Глядачі переміщаються між просторами, самі стаючи частиною видовища. Йоко Оно 1964 року виконує “Cut Piece”: сидить нерухомо на сцені, а глядачам пропонують підходити та відрізати шматки її одягу. Цей перформанс досліджує теми вразливості, насильства, об’єктифікації жіночого тіла. Йозеф Бойс розуміє мистецтво як соціальну скульптуру, здатну змінювати суспільство: він читає лекції, організовує дискусії, засновує партію зелених в Німеччині, проголошуючи “кожна людина художник”.

Музика стає невіддільною частиною контркультури. The Beatles еволюціонують від простого рок-н-ролу до експериментального альбому “Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band” 1967 року, який використовує сюрреалістичні тексти, складні аранжування, авангардні звукові ефекти. Боб Ділан поєднує фолктрадицію з політичним протестом, його пісні стають гімнами руху за громадянські права. Дженіс Джоплін, Джимі Гендрікс творять нову естетику рок-музики, яка поєднує технічну віртуозність з емоційною експресією та соціальним бунтом. Ці музиканти стають голосом покоління, яке відмовляється від конформізму.

В СРСР контркультура має інший характер: це не відмова від споживацтва, а боротьба за базові свободи під тиском тоталітарного режиму. Після ХХ з’їзду КПРС 1956 року, де Хрущов засудив культ особи Сталіна, з’являється надія на лібералізацію. 

В Україні рух шістдесятників формується навколо кількох центрів. У Києві Алла Горська, Людмила Семикіна, Опанас Заливаха працюють над монументальними проєктами, намагаючись відродити національну традицію у публічному просторі. Вони створюють вітражі у Маріїнському палаці, мозаїки у Палаці культури, але багато їхніх робіт знищують або змінюють після завершення. У Львові формується група навколо кав’ярні “Віденська”, де збираються художники, поети, перекладачі для дискусій про мистецтво. У Харкові діє нонконформістська група “Світло і Тінь” на чолі з Борисом Михайловим, який фотографує маргіналів радянського суспільства, створюючи антиофіційний образ реальності. Опанас Заливаха 1965 року за участь у виставці без дозволу влади отримує п’ять років таборів. Алла Горська гине 1970 року за загадкових обставин, ймовірно вбита КДБ за громадську діяльність. Василь Стус проводить загалом 23 роки в ув’язненні та засланні, помирає 1985 року у таборі. Їхні долі стають символом ціни, яку платять митці за свободу творчості у тоталітарній державі.

Український самвидав поширює заборонені тексти: поезію Стуса, Калинця, історичні дослідження Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, документи про порушення прав людини. Іван Світличний створює рукописний журнал “Українська культура”, де публікуються переклади західної філософії, забороненої радянською цензурою. Ці тексти переписують від руки або друкують на машинці, передають з рук у руки, ризикуючи арештом за “антирадянську агітацію”. Культура самвидаву створює альтернативний публічний простір, де можливий вільний обмін думками.

Паралельно розвивається українське поетичне кіно, яке використовує символічну мову для непрямого висловлювання. Сергій Параджанов знімає “Тіні забутих предків” 1965 року, де відроджує гуцульський фольклор у візуально революційній формі, поєднуючи етнографічну достовірність з модерністською стилістикою. Фільм стає міжнародною сенсацією, але сам Параджанов потрапляє під переслідування, 1973 року його арештовують за сфабрикованим звинуваченням. Юрій Іллєнко знімає “Білий птах з чорною ознакою” 1971 року про голодомор, але фільм забороняють на 15 років. Ці режисери створюють візуальну мову українського кіно, яка впливатиме на наступні покоління.

Події 1960-х

1956 – ХХ з’їзд КПРС, засудження культу особи Сталіна, початок відлиги

1959 – Алан Капроу організовує перший хепенінг у Нью-Йорку

1960 – Ів Кляйн виконує перформанс “Антропометрії”, використовуючи тіла оголених жінок як пензлі

1962 – Енді Воргол створює серію “Мерилін Монро”, Карибська криза

1963 – вбивство президента Кеннеді, початок ескалації війни у В’єтнамі

1964 – перші арешти українських шістдесятників (Михайло Осадчий, Іван Світличний), Йоко Оно виконує “Cut Piece”

1965 – Алла Горська працює над мозаїками у Палаці культури, Опанас Заливаха засуджений до 5 років таборів, Сергій Параджанов знімає “Тіні забутих предків”, Джозеф Кошут створює “Один і три стільці”

1967 – The Beatles випускають альбом “Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band”, “літо любові” у Сан-Франциско

1968 – студентські протести у Парижі, Празька весна, вбивство Мартіна Лютера Кінга, масові протести проти війни у В’єтнамі

1969 – фестиваль у Вудстоці, висадка на Місяць, арешт нових поколінь українських дисидентів

1970 – загибель Алли Горської за нез’ясованих обставин

Культурний опір та репресії

Український шістдесятницький рух формувався не лише в мистецтві, а й у науці, літературі, журналістиці. Іван Дзюба написав дослідження “Інтернаціоналізм чи русифікація?” 1965 року, де на основі марксистської теорії довів, що політика СРСР щодо України є колоніальною. Текст розповсюджувався самвидавом, автора звільнили з роботи, змусили до публічного каяття. Василь Симоненко, поет і журналіст, документував русифікацію освіти, за що потрапив під нагляд КДБ. Василь Стус, найвидатніший поет покоління, відмовився від компромісів з владою, за що провів більшу частину життя у таборах. Його вірші, написані у неволі, стали вершиною української філософської лірики ХХ століття. Ліна Костенко, уникнувши арешту, присвятила творчість історичній пам’яті України, створюючи епічні поеми про козацтво та княжу добу як алегорії сучасної боротьби за незалежність.

Цей культурний рух мав чітку мету: зберегти українську мову у ситуації, коли її витісняли з усіх сфер публічного життя, зберегти історичну пам’ять про репресії, які влада замовчувала, створити альтернативу офіційній радянській культурі. Шістдесятники організовували вечори пам’яті Тараса Шевченка, де між рядків говорили про сучасність, відвідували місця масових розстрілів, покладали квіти без дозволу влади, збирали фольклор у селах, створюючи архів традиційної культури. Більшість з них заплатили за це свободою або життям, але їхня діяльність зберегла національну ідентичність для майбутніх поколінь, які здобудуть незалежність 1991 року.

ШВИДКА ДОВІДКА

Персоналії

Енді Воргол (1928-1987) – американський художник словацького походження, ключова фігура попарту. Створив “Фабрику” як простір колективної творчості, тиражував образи масової культури методом шовкографії. Культові серії: портрети Мерилін Монро, банки супу Campbell’s, долари, катастрофи.

Джозеф Кошут (1945) — американський художник і теоретик, одна з ключових фігур концептуалізму. Радикально змістив фокус мистецтва з об’єкта на ідею та її мовне формулювання. Працює з текстами, визначеннями, неоновими написами, ставлячи під сумнів саме поняття мистецтва. 

Алла Горська (1929-1970) – українська художниця-монументалістка, громадська діячка. Створювала мозаїки та вітражі, які відроджували українську традицію бароко та народного мистецтва. Брала участь у правозахисному русі, документувала репресії. Загинула за нез’ясованих обставин, ймовірно вбита КДБ.

Василь Стус (1938-1985) – український поет, перекладач, дисидент. Провів 23 роки в ув’язненні за правозахисну діяльність. Створив філософську лірику світового рівня в умовах ізоляції. Помер у таборі, посмертно став символом опору тоталітаризму.

Ключові роботи

Енді Ворхол “Мерилін Монро”, 1962 – серія портретів на основі рекламної фотографії, створена після смерті акторки. Використання техніки шовкографії для масового тиражування образу знаменитості.

Рой Ліхтенштейн “Вуум!”, 1963 – збільшена до монументального розміру панель з коміксу про бій літаків. Імітація друкарських крапок та дешевої репродукції. 

Дональд Джадд “Без назви”, 1965 – серія ідентичних металевих коробів на стіні. Промислові матеріали, геометрична точність, відсутність символічного значення. 

Алла Горська Мозаїка у Палаці культури “Україна”, 1965 – панно з українською символікою у сучасній інтерпретації. Відродження традицій бароко у публічному мистецтві. 

Сергій Параджанов “Тіні забутих предків”, 1965 – візуально революційний фільм про гуцульський фольклор. Поєднання етнографії з модерністською стилістикою, створення візуальної мови українського кіно. 

Девід Гокні “Більший сплеск”, 1967 – живопис басейнів Каліфорнії яскравими синтетичними фарбами. Естетика споживацького суспільства, культ дозвілля та гедонізму

---

Попарт – художній напрям, який використовує образи масової культури, реклами, комерційних товарів. Стирає межу між високим мистецтвом та популярною культурою, іронічно коментує споживацьке суспільство. Основні техніки: шовкографія, колаж, тиражування образів.

Мінімалізм – тенденція до редукції форми до геометричних об’ємів, промислових матеріалів, позбавлених символічного значення. Відмова від індивідуального почерку, емоційності, метафоричності на користь об’єктивної присутності форми у просторі.

Концептуалізм – радикальна зміна розуміння мистецтва, коли ідея стає важливішою за матеріальне втілення. Твір може існувати як текст, інструкція, документація дії. Мистецтво досліджує власну природу замість створення об’єктів краси.

Перформанс – форма мистецтва, де твором є дія, подія, що відбувається в реальному часі за участю художника. Тимчасовий характер, залучення глядачів, дослідження меж між мистецтвом та життям, ритуалом, театром.

Шістдесятництво – покоління української творчої інтелігенції 1960-х, яке боролося за національну ідентичність, мовні права, збереження історичної пам’яті. Більшість зазнали репресій, але їхня діяльність зберегла основи для майбутнього культурного відродження.

Додаткові матеріали

Енді Воргол – світова легенда з українським корінням(2:30)

---

Дизайн уроку

Завдання 1 (фронтальне обговорення). 

Порівняйте зображення. 

• Чим відрізняються ці два об’єкти? 
• Чому один коштує долар, а інший — мільйони? 
• Що робить звичайний предмет мистецтвом? 

---

Завдання 2 (групове). Картографія протесту 1968.

Кожна група отримує карту світу та перелік подій 1968 року (студентські протести у Парижі в травні, вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини в серпні, протести проти війни у В’єтнамі у США, олімпіада у Мехіко з протестом чорношкірих спортсменів, арешти українських дисидентів — можна орієнтуватися на цей, наприклад (додати український контекст): https://en.wikipedia.org/wiki/1968). Групи мають позначити на карті ці події, знайти спільні та відмінні риси протестів у різних регіонах, з’ясувати, чому 1968 став роком глобального бунту. 

Примітка: якщо клас не дуже сильний в історії, можна використати як опору параграф зі шкільного підручника про цей період.
Матеріали: видруковані карти світу, маркери, список подій 1968 року з короткими описами.

Очікуваний результат: Учні розуміють глобальний характер контркультури 1960-х, бачать паралельність процесів протесту проти авторитаризму на Заході та у соціалістичному блоці, усвідомлюють український контекст як частину світової боротьби за свободу.

Завдання 3 (групове). Де межа між мистецтвом і життям?

Покажіть класу три об’єкти: стілець у класі, фотографію стільця, словникове визначення слова “стілець” (репродукуючи роботу Джозефа Кошута “Один і три стільці” 1965). 
Запитання для обговорення:
Який з цих об’єктів є мистецтвом і чому? 
Що важливіше: фізичний об’єкт чи ідея про нього? 
Чи може концепція існувати без матеріального втілення? 
Після обговорення кожна група формулює власне визначення концептуального мистецтва.

Завдання 4 (групове). Паралельні світи: Енді Воргол і Алла Горська

Кожна група порівнює творчість двох художників 1960-х: Енді Воргола та Алли Горської. Групи аналізують: які образи використовує кожен художник і чому? Яку функцію виконує їхнє мистецтво у суспільстві? Чому контекст (капіталізм/тоталітаризм) змінює сенс схожих художніх стратегій?
Роботи Енді Воргола https://www.wikiart.org/uk/endi-vorgol 
Алла Горська https://www.wikiart.org/uk/gorska-alla-oleksandrivna 

Завдання 5 (фронтальне обговорення + самостійна робота). Аналіз символічної мови поетичного кіно від Довженка до Параджанова

Клас переглядає два короткі фрагменти (по 1–2 хв):
будь-який епізод із фільму Довженка («Земля» або «Арсенал» — природа, обличчя, ритм);
фрагмент із «Тіней забутих предків» (обряд, колір, рух камери).

Заповніть порівняльну таблицю:

Критерій	Олександр Довженко	Сергій Параджанов
Що важливіше за сюжет
Роль природи
Використання символів
Як показано національну культуру
Емоція, яку створює фільм

Завдання 6 (індивідуальне). Портрет у стилі попарт.

Використовуючи техніку попарту (повторення образу у різних кольорових варіантах), учнівство створює власний (або ні)  портрет. Можна використати фотографію та відредагувати її у безкоштовному графічному редакторі або намалювати від руки, наслідуючи яскраві контрастні кольори Енді Воргола. Після завершення обговорюють: як тиражування змінює сприйняття образу? Чи втрачає унікальність свою цінність?

Завдання 7 (групове). Перформанс як ідея, питання або жест

Мета: показати, що перформанс — це не «дія заради дії», а свідомий художній жест, який має ідею, мету і контекст. 

1. Кожна група обирає один тип перформативного задуму:
2. Висловлювання («я протестую», «я перевіряю межі тіла», «я змінюю роль глядача»)
3. Запитання («де межа між мистецтвом і життям?», «хто тут має владу?», «що вважається нормою?»)
4. Соціальний або культурний жест («це заборонено — а я це роблю», «це невидиме — а я це показую», «це звичне — а я на цьому зупиняю увагу»)
5. Формулювання ідеї (1–2 речення): Що саме ми хочемо висловити / поставити під сумнів / зробити видимим?
6. Проєктування перформансу: група описує дію (що відбуватиметься), встановлює тривалість (30-60 сек), засоби виконання (тіло, рух, предмет, повтор, простір); роль глядача (спостерігає, стає частиною дії, відчуває дискомфорт, замислюється).

Важливо:

без небезпечних дій;
без приниження інших;
без імітації насильства.

4. Виконання перформансу
5. Рефлексія (обов’язкова):
   • Яка була наша ідея?
   • Чи можна було б «прочитати» її без пояснення?
   • Чому це є перформансом, а не просто дією?

Завдання 8 (парне). Мозаїка Алли Горської: прочитання символів

Розгляньте мозаїку “Боривітер” (Алла Горська, Віктор Зарецький)
https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/07/mosaics_mariupol21.jpg
Знайдіть українські символи (орнаменти, кольори, образи), обговоріть: 

• Як художники поєднують традиційне та сучасне? 
• Чому ці символи були небезпечними для радянської влади? 
• Яке значення має відродження національної традиції у публічному мистецтві?

Завдання 9 (фронтальне обговорення). Музика як документ епохи

Матеріали:
 The Beatles – The Beatles – Revolution (Official Music Video) [Mono / 2009 Remaster]
Текст: https://genius.com/The-beatles-revolution-lyrics 

Запитання для обговорення:

• Про що співають музиканти? 
• Які соціальні проблеми піднімають? 
• Чому рок-музика стала голосом протесту? 
• Порівняйте з сучасною українською протестною музикою. Що спільне/відмінне? У чому причина?

Завдання 10 (парне). Ліногравюри до “Кобзаря”

Роздивіться ліногравюри https://uartlib.org/exclusive/kobzar-z-linogravyuramy-i-bez-daty-smerti/ й дайте відповідь на запитання:

• Ці роботи пояснюють текст Шевченка чи висловлюють позицію художника?
• Що в них важливіше: зображене чи жест вибору форми (ліногравюра, чорно-біле, різкість)?
• Уявіть, що цей “Кобзар” — не книжка, а перформанс або акція. Опишіть: яку ідею він висловлює; проти чого або за що він виступає; де і як він міг би відбутися (простір, публіка, форма).

Тема 7.1. Контркультура 1960-х

Урок 50. Контркультура 1960-х як сукупність форм культурного опору у капіталістичних і тоталітарних суспільствах

Робочий аркуш учня / учениці

---

Завдання 1. Заповни таблицю порівняння основних течій неоавангарду:

Течія	Головна ідея\ філософія	Приклад твору	Техніка/ форма
Попарт
Мінімалізм
Концептуалізм
Перформанс

Завдання 2. Аналіз роботи Енді Воргола “Че Гевара” 1968 р.

Розглянь роботу: https://www.wikiart.org/uk/endi-vorgol/che-guevara 

Який ефект створює повторення одного образу багато разів?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Чому Воргол обрав саме знаменитість, а не звичайну людину?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Як техніка шовкографії (друкарське тиражування) змінює ставлення до унікальності мистецтва?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 3. Картографія протесту 1968 року

Познач на карті світу події 1968 року:

• Травень – студентські протести у Парижі
• Серпень – вторгнення військ до Чехословаччини
• Протести проти війни у В’єтнамі у США
• Олімпіада у Мехіко з протестом чорношкірих спортсменів
• Арешти українських дисидентів

Які спільні риси цих протестів?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Чому 1968 став роком глобального бунту?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 4. Аналіз символічної мови поетичного кіно від Довженка до Параджанова

Переглянь два короткі фрагменти (по 1–2 хв):

• будь-який епізод із фільму Довженка («Земля» або «Арсенал» — природа, обличчя, ритм);
• фрагмент із «Тіней забутих предків» (обряд, колір, рух камери).

Заповни порівняльну таблицю:

Критерій	Олександр Довженко	Сергій Параджанов
Що важливіше за сюжет
Роль природи
Використання символів
Як показано національну культуру
Емоція, яку створює фільм

Завдання 5. Чому мистецтво стало формою протесту у 1960-х?

Дай розгорнуту відповідь (200-250 слів). Використай приклади як із західної, так і з української культури.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 6. Концептуалізм

Створи власну концептуальну роботу за принципом Джозефа Кошута: обери предмет, зроби його фотографію, додай словникове визначення. Поясни ідею роботи (100 слів).

Назва роботи: _________________________________________________________________

Ідея:

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 7. Порівняльний аналіз перформансів

Порівняй два перформанси: Йозефа Бойса “Як пояснювати картини мертвому зайцю” (нім. Wie man dem toten Hasen die Bilder erklärt) 1965 р. та Йоко Оно “Cut Piece” 1964 р. Знайди документацію (опис) цих перформансів в інтернеті. 

Заповни таблицю:

Аспект	Бойс	Оно
Дія художника
Роль глядача
Головна ідея
Емоційний вплив

Який перформанс вплинув на тебе сильніше і чому?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 8. Самвидав: технології свободи.

Заборонені до друку літературні твори часто друкували тишком на машинці або переписували від руки. Погортай збірки поетів-шістдесятників, вибери вірш, який тобі подобається, та перепиши його. Скільки часу тобі б знадобилося, щоб скопіювати в такий спосіб всю книгу?

Дай розгорнуту відповідь: який ризик несли люди, які це робили, чому збереження цих текстів було настільки важливим для збереження національної ідентичності?

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

---

Я можу:	Ні	Частково	Так
Назвати ключові напрями неоавангарду й пояснити, як мистецтво виступає формою протесту
Порівняти культурний опір на Заході й у СРСР, пояснити специфіку українського шістдесятництва
використовувати мистецькі практики 1960-х для самовираження й роботи з емоціями
Пояснити зв’язок між авангардом початку ХХ ст. і контркультурою 1960-х
Оцінити вплив історичних подій і роль митців у спротиві тоталітаризму