Тема 8. Розділ 7. Постмодернізм і сучасне мистецтво

матеріал 7

Урок 56. Сучасне українське мистецтво: інституції, простори, нові теми

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 7.3. Сучасне українське мистецтво

Урок 56. Сучасне українське мистецтво: інституції, простори, нові теми

Які результати уроку?

визначає, пояснює національну специфіку явищ мистецтва культурних регіонів світу та діалогу культур [12 МИО 1.2.1-2 П]
самостійно декодує/аналізує, характеризує, узагальнює, систематизує, мистецькі тексти/явища мистецтва, апелює до власних знань і досвіду [12 МИО 1.2.1-1 П]
формулює задум та пропонує способи його реалізації в художньо-практичній діяльності відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.1.1-1 П]
експериментує у сфері мистецтва, креативних індустрій відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.4.1-2 П]
характеризує і порівнює вираження емоцій у творах різних видів мистецтва (музичне, візуальне, сценічне, екранне тощо) [12 МИО 3.1.1-1]
використовує мистецтво (культуру) для регуляції власного емоційного стану [12 МИО 3.1.2-1]
аналізує аргументацію та пояснює критерії її оцінювання [12 ГІО 4.2.2-1]
обґрунтовує власні судження, висновки, оцінки [12 ГІО 4.2.2-2]
пояснює взаємодію політичних, економічних, соціальних і культурних чинників у розвитку суспільства [12 ГІО 4.3.2-3]

Учні й учениці навчаться:

розпізнавати ключові процеси в українському мистецтві 2000–2010-х років
бачити, як мистецтво переходить від іронії до серйозної розмови про травму, ідентичність і соціальні проблеми
використовувати сучасні медіа для власних висловлювань на важливі теми
розуміти роль мистецьких інституцій

Основні тези для вчительства

Контекст

Що відбувається

Від початку 2000-х до Революції Гідності 2014 року Україна переживає період відносної стабільності після хаосу 1990-х. Помаранчева революція 2004 року приносить надію на демократизацію, але швидко закінчується розчаруванням. Економічне зростання 2000-х дозволяє з’явитися прошарку заможних людей, які готові купувати мистецтво, інвестувати у культуру. У Києві відкриваються перші справжні мистецькі інституції: PinchukArtCentre (2006) як некомерційний простір для актуального мистецтва, Мистецький Арсенал (2010) як національний культурно-мистецький комплекс. Формується мережа комерційних галерей (Dymchuk Gallery, Ya Gallery, Voloshyn Gallery), які показують українських художників міжнародному ринку. Виникають незалежні простори (Closer, ГогольFest, Docudays), що працюють на межі мистецтва, активізму та освіти. Інтернет та соціальні мережі відкривають український контекст для світу: художники спілкуються з колегами з інших країн, беруть участь у резиденціях, виставляються за кордоном. Виростає нове покоління, для якого радянське минуле – це історія, а не травма, і яке хоче говорити про актуальні проблеми сучасності.

Чому це впливає на мистецтво

Художники відчувають потребу вийти за межі постмодерністської іронії та почати серйозну розмову про ідентичність, пам’ять, травму, соціальну справедливість. Доступ до міжнародної інформації показує, що українське мистецтво не обов’язково має бути “українським” у фольклорному сенсі, воно може працювати з універсальними темами на локальному матеріалі. Інституції створюють інфраструктуру: музеї купують роботи сучасних художників, галереї просувають їх на міжнародний ринок, некомерційні простори дають можливість експериментувати без ринкового тиску. Куратори стають важливими фігурами: вони не просто розвішують картини, а формулюють концепції, створюють контекст, інтерпретують роботи для глядача. Нові медіа (відео, фотографія, звук, інтернет-мистецтво) дозволяють працювати з часом, процесом, інтерактивністю, виходити за межі статичного об’єкта. Феміністичне мистецтво, квір-активізм, екологічна свідомість, критика капіталізму – теми, які раніше не артикулювалися, стають предметом художніх висловлювань.

Як це виявляється в мистецтві

У мистецтві 2000–2010-х років поступово змінюється тональність і спосіб висловлювання. Після постмодерністської гри з цитатами, іронією та дистанцією художники дедалі частіше відмовляються від жарту як головної стратегії та переходять до серйозної, прямої розмови про реальність. У центрі уваги опиняються питання ідентичності, пам’яті, соціальної нерівності, насильства, травматичного минулого і його впливу на сучасність. Мистецтво перестає бути «про мистецтво» і починає працювати з конкретними суспільними проблемами.

Поява мистецьких інституцій і незалежних просторів змінює саму структуру художнього процесу. Художник більше не існує в ізоляції: він працює у виставкових проєктах, резиденціях, міждисциплінарних форматах. Важливу роль відіграють куратори, які формують концепції виставок, пропонують нові способи прочитання робіт і пов’язують український контекст із міжнародним. Мистецтво все частіше мислиться не як окремий твір, а як частина ширшої розмови.

Змінюються й медіа. Поряд із живописом активно використовуються відео, фотографія, інсталяція, звук, цифрові формати. Це дозволяє художникам працювати з часом, процесом, документальністю, взаємодією з глядачем. Багато проєктів поєднують мистецтво з дослідженням, архівом, активізмом або освітою, розмиваючи межі між художньою практикою і соціальною діяльністю.

У цей період виразно артикулюються теми, які раніше майже не були представлені в українському мистецтві: феміністичний досвід, тілесність, квір-ідентичності, екологічні проблеми, критика капіталізму та влади. Для нового покоління художників радянське минуле вже не є особистим спогадом, але залишається полем аналізу й критики. В результаті сучасне українське мистецтво цього часу формується як простір відповідальної розмови — без іронічної втечі, але й без простих відповідей.

Теорія через практику

Критична пам’ять

Українське мистецтво 2000-2010-х винаходить поняття критичної пам’яті як альтернативи постмодерністській іронії. Якщо 1990-ті естетизували радянську символіку, то 2000-ні намагаються розібратися з травмою серйозно, без дистанції.

Партисипативне мистецтво

Це стратегія залучення глядача до співтворення: замість пасивного споглядання запропонувати дію, участь, взаємодію. Група Р.Е.П. організовує акції, де мешканці міста стають співучасниками: наприклад, колективна сидяча акція протесту проти знесення історичної будівлі, яка одночасно є перформансом та реальним політичним жестом. Це розмиває межу між мистецтвом та активізмом, естетичним та етичним, музеєм і вулицею.

Мистецтво періоду: тенденції та еволюція

Звідки черпає натхнення

Сучасне українське мистецтво 2000-х запозичує в українського неоавангарду 1960-1980-х його увагу до національної традиції та опору на ідеологію, але без підпільності: тепер можна виставлятися відкрито. Від постмодернізму 1990-х успадковується досвід іронічного переосмислення радянської спадщини, але з потребою перейти до серйознішої розмови. Західне актуальне мистецтво стає доступним через інтернет, виставки, резиденції. Художники адаптують до українського контексту естетику взаємодії (концепція, сформульована Ніколя Бурріо, що розглядає мистецтво як набір практик, заснованих на людських взаєминах та соціальному контексті), про новий матеріалізм (тенденція, що виникла як реакція на цифровізацію, повертаючи фокус уваги до фізичних властивостей матеріалів, їх текстури та екологічності), про соціальну практику (форма творчості, що спрямована на взаємодію з людьми, громадами та розв’язування соціальних питань, перетворюючи глядача на активного учасника). Локальні традиції (вишивка, килимарство, кераміка) переосмислюються не як етнографія, а як концептуальний матеріал для роботи з пам’яттю, ідентичністю, гендером.

Що нового створює

Група Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір) – міждисциплінарна мистецька група, заснована у 2004 році під час Помаранчевої революції, яка працює на перетині мистецтва, дослідження та публічної критики. У своїх проєктах Р.Е.П. аналізує політичні, соціальні й культурні процеси, зосереджуючись на механізмах виробництва ідеології, мови та репрезентації. Група використовує різні формати — виставки, публічні події, тексти, лекції, колективні проєкти — розглядаючи мистецтво як інструмент мислення й аналізу, а не як ілюстрацію позиції чи форму прямого активізму.

Нікіта Кадан створює мистецькі проєкти, у яких історія, політика й пам’ять стають не фоном, а предметом самої роботи. Він працює з різними медіа — інсталяціями, живописом, графікою, об’єктами та скульптурою — часто у діалозі з архітекторами, соціологами, істориками та правозахисниками, що робить його практику міждисциплінарною та дослідницькою.

Художник звертається до соціально-політичних і культурних явищ пострадянського простору, аналізуючи, як минуле впливає на сьогодення і як історія формується через різні «оптики» — від архівів і мап до пам’ятників і міських структур. Його роботи часто ставлять під питання усталені форми пам’яті, підсилюючи увагу до того, що зазвичай замовчується або випадає з офіційного наративу.

Виставки Кадана, як-от персональний проєкт у Національному художньому музеї України чи міжнародні покази в Турині, Вільнюсі, Відні й Парижі, демонструють, що його мова мистецтва — це не лише образ чи форма, а система критичного осмислення часу, пам’яті й ідентичності, що відгукується на гострі суспільні питання сьогодення.

Жанна Кадирова — одна з найвідоміших українських художниць сучасності, яка працює зі скульптурою, інсталяцією та об’єктами, використовуючи матеріали міського середовища: кахель, бетон, камінь, асфальт. Її мистецтво виходить із повсякденного простору міста і трансформує звичні речі на носії соціальних і політичних смислів.

Ключовою особливістю практики Кадирової є робота з матеріалом як свідком історії. Вона використовує будівельні елементи, знайомі з радянської та пострадянської архітектури, і перетворює їх на об’єкти, що говорять про працю, економіку, споживання та цінність людського життя. У серії Market художниця імітує ринкові продукти з каменю або бетону, підкреслюючи контраст між формою товару і неможливістю його споживання. Таким чином мистецтво стає коментарем до економічних процесів і нерівності.

Після 2014 року, а особливо з початком повномасштабної війни, творчість Кадирової дедалі більше зосереджується на темі війни та виживання. Її роботи не ілюструють бойові дії, а говорять про війну через матеріальну реальність — зруйновані міста, побут, втрату дому, зміну повсякденного життя. Художниця працює з темами біженства, руйнування і стійкості, показуючи, як війна змінює не лише простір, а й спосіб існування людини.

Жанна Кадирова є учасницею міжнародних виставок і представляла Україну на Венеційській бієнале. Її мистецтво поєднує локальний досвід з універсальною мовою сучасного мистецтва, роблячи український контекст зрозумілим і важливим для міжнародної аудиторії.

Жанна Кадирова. “Паляниця”. 2022 р.
https://www.kadyrova.com/palianytsia-2022?lightbox=dataItem-l5np0mvt

Влада Ралко — українська художниця, що працює переважно з живописом і графікою, досліджуючи стан людини в умовах радикального соціального й історичного зламу. Її мистецтво зосереджене на фігурі, тілі та психологічній напрузі, а не на оповіданні чи ілюструванні подій. Людське тіло в її роботах є носієм досвіду — страху, болю, вразливості, агресії, — і водночас інструментом фіксації того, що важко проговорити словами.

У своїй практиці Ралко звертається до особистого переживання історії, уникаючи дистанції між художницею та зображеним. Її роботи не прагнуть естетизації травми: навпаки, вони підкреслюють крихкість, дисгармонію й напруження як ознаки реального людського існування. Через деформацію фігури, експресивну лінію та жорстку композицію художниця говорить про насильство, війну, втрату й межові стани людини, не пропонуючи готових інтерпретацій.

Важливою рисою творчості Влади Ралко є поєднання індивідуального досвіду з ширшим суспільним контекстом. Її мистецтво не відокремлює «приватне» від «політичного», показуючи, як історичні події безпосередньо впливають на тілесне й психічне життя людини. Саме ця зосередженість на людському вимірі катастрофи робить її роботи важливими для розуміння сучасного українського мистецтва як простору свідчення, а не ілюстрації.

Лада Наконечна — художниця, чия практика зосереджена на дослідженні мови, знаків і механізмів виробництва смислів у суспільстві. Вона працює з різними медіа — малюнком, текстилем, текстом, інсталяцією, — але ключовим для неї є не матеріал, а спосіб, у який ідеологія, влада й соціальні норми закріплюються у візуальних та мовних формах. Значну частину її робіт можна розглядати як аналіз того, як «звичні» слова, образи й символи формують наше уявлення про реальність.

Важливим складником практики Наконечної є колективна робота. Вона є учасницею об’єднання Р.E.П. (Революційний Експериментальний Простір), де мистецтво розглядається як форма критичного мислення та спільного дослідження соціальних процесів. У колективних і персональних проєктах художниця послідовно працює з темами гендеру, праці, війни, публічного й приватного простору, уникаючи прямої ілюстративності. Її мистецтво не пропонує готових відповідей, а радше створює ситуації, в яких глядач змушений усвідомити власну участь у виробництві сенсів і значень.

Лада Наконечна. Інсталяція “Так звані”. 2015 р.https://ladanakonechna.com/works/the-so-called

Сучасне українське мистецтво 2000-2010-х готує Майдан 2013-2014: досвід критичного мислення, активістських практик, роботи з публічним простором стане інструментом для Революції Гідності. Художники активно беруть участь у протестах, документують події, створюють візуальну мову опору. Після 2014 року мистецтво стане ще серйознішим: війна на Донбасі, анексія Криму, втрати змусять говорити про травму прямо, без іронії. Досвід роботи з пам’яттю виявиться важливим для осмислення нових травм. Інституції, сформовані у 2000-х, стануть платформами для підтримки художників, евакуації колекцій, документування воєнних злочинів. Міжнародні зв’язки, налагоджені через резиденції та виставки, дозволять українським художникам бути почутими у світі.

Додаткова інформація з історії мистецтва

Формування мистецьких інституцій у 2000-х змінює ландшафт української культури. PinchukArtCentre відкривається 2006 року у Києві як некомерційний простір, фінансований олігархом Віктором Пінчуком. Він показує міжнародних та українських художників, організовує премію для молодих митців, проводить освітні програми. Попри критику за зв’язок з олігархічним капіталом, PinchukArtCentre стає першим місцем в Україні, де можна побачити актуальне світове мистецтво безкоштовно. Мистецький Арсенал відкривається 2010 року як національний культурно-мистецький комплекс, що показує як класичне, так і сучасне мистецтво. Ці інституції створюють публіку для актуального мистецтва, навчають глядачів сприймати нові форми.

Комерційні галереї формують первинний ринок: Dymchuk Gallery, Ya Gallery, Voloshyn Gallery купують роботи у художників, просувають їх колекціонерам, представляють на міжнародних арт’ярмарках. Це створює економічну базу для художників: замість працювати ілюстраторами чи викладачами, можна жити з продажу робіт. Але це також створює ринковий тиск: галереї воліють продавати живопис, а не складні інсталяції, воліють роботи у “впізнаваній манері”, а не експерименти.

Незалежні простори працюють без комерційної мети: Closer у Києві організовує виставки, перформанси, лекції у напівзруйнованому індустріальному просторі. ГогольFest поєднує музику, театр, візуальне мистецтво у міждисциплінарному фестивалі. Docudays UA показує документальне кіно з правозахисною тематикою. Ці простори експериментують з форматами, залучають нові аудиторії, працюють на межі мистецтва та активізму.

Кураторство стає професією: Єжи Онух, Олександр Соловйов, Марта Кузьма (хоч вона американка, але довго працювала в Україні) формулюють концепції виставок, створюють контекст, пишуть тексти. Куратор більше не технічний працівник, який розвішує картини, а інтелектуал, який інтерпретує мистецтво, створює діалоги між роботами, формує дискурс.

Українська участь у Венеційській бієнале стає регулярною після 2001 року, коли вперше з’являється національний павільйон.

Резиденції та міжнародний обмін відкривають українських художників світу: Izolyatsia у Донецьку (до 2014) запрошує міжнародних кураторів та художників, PinchukArtCentre Future Generation Art Prize дає міжнародну видимість, ресурси на продакшн і мережування. Художники їдуть на резиденції до Берліну, Амстердаму, Нью-Йорку, налагоджують міжнародні зв’язки.

Феміністичне мистецтво формується навколо групи FEMEN (хоч це радше активізм, ніж мистецтво), кураторського проєкту FEMінізм, робіт Влади Ралко, Лади Наконечної, Аліси Йоффе. Вони працюють з темами гендерного насильства, об’єктивізації жіночого тіла, репродуктивних прав, хоча українське суспільство ще не готове до цих дискусій.

Медіаарт розвивається через фестиваль GOGOLFEST, простір Closer, виставки у PinchukArtCentre. Художники працюють з відео (Володимир Кузнєцов), звуком (Ксенія Гнилицька), інтернет-мистецтвом. Ці форми дозволяють працювати з часом, процесом, інтерактивністю.

Основні поняття

Критична пам’ять – підхід до травматичного минулого через серйозне осмислення, а не іронічну дистанцію. Спроба дати голос жертвам репресій, Голодомору, війн через мистецтво.

Партисипативне мистецтво – художні практики, що залучають глядачів до співтворення твору через дію, участь, взаємодію. Розмивають межу між мистецтвом та активізмом.

Мистецькі інституції – музеї, галереї, некомерційні простори, що створюють інфраструктуру для сучасного мистецтва: виставки, покупка робіт, освітні програми, міжнародний обмін.

Кураторська практика – інтелектуальна робота з формулювання концепцій виставок, створення контексту, інтерпретації творів. Куратор як автор висловлювання через добір та комбінацію робіт.

Медіаарт – мистецтво, що використовує нові медіа (відео, звук, цифрові технології, інтернет) для створення творів, що працюють з часом, процесом, інтерактивністю.

Дизайн уроку

Провокація

Завдання 1 (фронтальне обговорення). Що робить мистецтво “сучасним”: форма, тема чи контекст?

Учитель ставить запитання й записує відповіді класу на дошці, таким чином створюючи хмару асоціацій та ідей.

Практика

Завдання 2 (групове). Від іронії до серйозності.

Групи обговорюють, чому українське мистецтво 2000-х відходить від постмодерністської іронії 1990-х, та укладають перелік причин (соціальних, політичних, економічних). По завершенні обмінюються результатами обговорення.

Завдання 3 (групове). Партисипативне мистецтво в дії.

Групи аналізують акцію групи Р.Е.П. “Контрабанда”. Запитання для обговорення:

Які соціально-політичні проблеми хотіли показати учасники акції?
Чи мають у такої акції бути якісь “критерії успішності”?
Де межа між мистецтвом і політичним висловлюванням у цій акції?
Чи пригадуєте ви про інші подібні акції інших митців?

Інформація про акцію:

У 2007 році група Р.Е.П. здійснила акцію «Контрабанда». Злившись із натовпом контрабандистів, що нелегально переносять через українсько-польський кордон у Шегинях цигарки, художники перенесли пальне у грілках, приклеєних скотчем до тіла під одягом, та газ у кольорових надувних кульках. Ця абсурдна контрабанда, яку вони не планували нікому збувати, була актом утвердження можливості недозволеного та солідаризації з «порушниками», що змушені ризикувати в боротьбі за виживання. Кольорові кульки перетворювали колективне здійснення чогось забороненого на свято, а саме правопорушення — на маніфестацію права порушувати. Ця «контрабанда» в певному сенсі є метафорою всієї стратегії групи Р.Е.П. як творення власного простору можливостей наперекір наявним обмеженням.
https://birdinflight.com/pochemu_eto_shedevr-uk/vichnij-revolyutsioner-grupa-r-e-p.html

Завдання 4 (групове). Роль куратора.

Кожна група – кураторська команда. Вона визначається з концепцією виставки та відбирає 3-4 роботи з уроку (наприклад, інсталяція Лади Наконечної “Так звані”, робота Жанни Кадирової “Паляниця”, живопис Влади Ралко). Виставка повинна мати назву, короткий опис концепції (100-150 слів), можна запропонувати простір для її проведення.

Завдання 5 (групове/парне). Віртуальна резиденція.

Група/пара досліджує концепцію художніх резиденцій і розробляє проєкт власної віртуальної резиденції для українських художників: яка тема / географія / тривалість / формат роботи / очікуваний результат. Презентація проєкту — у форматі короткої заявки (200 слів).

Завдання 6 (групове/парне). Документування мистецької події.

Учнівство створює документальний проєкт про уявну мистецьку подію (виставка, перформанс, акція). Для цього групи визначають, що саме документуватимуть (процес / глядачів / простір), які медіа використають (фото / відео / текст / звук), яку історію планують розповісти. По завершенні презентують концепцію з описом та візуальним планом.

Завдання 7 (парне/індивідуальне). Аналіз ролі інституції.

Учнівство обирає одну інституцію (PinchukArtCentre або Мистецький Арсенал) та аналізує її вплив на українське мистецтво, записує три позитивні ефекти та дві можливі критики. Кожен пункт потрібно обґрунтувати.

Завдання 8 (парне/індивідуальне). Декодування інсталяції.

Перегляньте зображення інсталяції Лади Наконечної “Так звані” 2015 року за посиланням https://ladanakonechna.com/works/the-so-called.

Проаналізуйте:

Які візуальні елементи ви бачите?
Як назва роботи пов’язана з її змістом?
Яку соціальну чи політичну тему може підіймати ця робота?
Які емоції вона викликає? Чи в усіх глядачів буде однакова реакція? Чому?

Завдання 9 (парне/індивідуальне). Від локального до універсального.

Проаналізуйте роботу Жанни Кадирової “Паляниця” 2022 за посиланням https://www.kadyrova.com/palianytsia-2022?lightbox=dataItem-l5np0mvt.

Проаналізуйте:

Як художниця перетворює їжу на художнє висловлювання про війну?
Що робить цю роботу зрозумілою для міжнародної аудиторії?
Що для неї, імовірно, залишиться “поза кадром”?

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 7.3. Сучасне українське мистецтво

Урок 56. Сучасне українське мистецтво: інституції, простори, нові теми

Робочий аркуш учня / учениці

Завдання 1. Від іронії до серйозності

Чому українське мистецтво 2000-х відходить від постмодерністської іронії?

Запиши 4-6 причин:

____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________

Завдання 2. Порівняльний аналіз: 1990-ті – 2000-ні

Заповни таблицю:

Критерій	1990-ті (постмодернізм)	2000-ні (сучасне мистецтво)
Тональність висловлювання
Ставлення до радянського минулого
Використання медіа
Роль інституцій

Завдання 3. Чи може мистецтво змінювати реальність?

Напиши есе (250-300 слів). Використай приклади активістського мистецтва (група Р.Е.П., FEMEN, стріт-арт) та обґрунтуй власну позицію.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 4. Роль інституцій у розвитку мистецтва.

Досліди одну українську мистецьку інституцію (PinchukArtCentre, Мистецький Арсенал, Closer, ГогольFest, інші) та опиши (200 слів): історія створення, місія, ключові проєкти, значення для української мистецької сцени.

Назва інституції:___________________________________________________________________

Опис:

Завдання 5. Критична пам’ять.

Дай визначення поняття “критична пам’ять” та наведи приклад його використання в українському мистецтві 2000-2010-х:

Прогрес

Я можу:	Ні	Частково	Так
назвати ключові процеси в українському мистецтві 2000–2010-х років
навести приклади того, як мистецтво переходить від іронії до серйозної розмови про травму, ідентичність і соціальні проблеми
використовувати сучасні медіа для власних висловлювань на важливі теми
пояснити, в чому полягає роль мистецьких інституцій

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе