Тема 6. Розділ 5. Революція в мистецтві: модерн та авангард

матеріал 5

Урок 38. Роль українських митців у світовому авангарді

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів

Урок 38. Роль українських митців у світовому авангарді

Які результати уроку?

самостійно декодує/аналізує, характеризує, узагальнює, систематизує, мистецькі тексти/явища мистецтва, апелює до власних знань і досвіду [12 МИО 1.2.1-1 П]
визначає, пояснює національну специфіку явищ мистецтва культурних регіонів світу та діалогу культур [12 МИО 1.2.1-2 П]
бере участь у заходах мистецького спрямування, зокрема у сфері креативних індустрій, поширює створений контент/продукт [12 МИО 2.4.1-1 П]
інтерпретує та оцінює мистецькі тексти/явища, пояснює їх значення для життя людини і культури, аргументує власну позицію [12 МИО 3.2.1-1 П]
встановлює вплив особистості на історію [12 ГІО 1.2.1-2]
характеризує вплив історичних процесів на людину і спільноти [12 ГІО 1.2.1-3]
зіставляє події, явища і процеси української та світової історії; визначає їх взаємовпливи [12 ГІО 4.1.3-2]

Учні й учениці навчаться:

пояснювати масштаб впливу українських митців на світове мистецтво авангарду
аналізувати, як українська культурна ідентичність формувала унікальний внесок у європейський модернізм
розпізнавати роботи Малевича, Екстер, Архипенка, Делоне та інших українських авангардистів
критично оцінювати історичний наратив, що применшує роль українських митців через імперську оптику

Основні тези для вчительства

1. Контекст

Що відбувається

На початку ХХ століття Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпро були живими космополітичними містами, де співіснували українська, єврейська, польська, російська, грецька та інші культури. Ця мультикультурність створювала унікальне середовище для художніх експериментів. Українські митці активно знайомилися з найновішими європейськими ідеями: одні навчалися в Парижі, Мюнхені, Відні, відвідуючи виставки та студії, інші — стежили за мистецькими течіями через каталоги, періодику й репродукції або ж завдяки міжнародним виставкам, організованим місцевими імпресаріо. Важливу роль відіграв скульптор Володимир Іздебський, організатор «Салонів» 1909–1910 та 1911 років — пересувних виставок живопису, графіки й скульптури, покликаних представити найактуальніше європейське мистецтво. Перший “Салон” зібрав 141 художника і 746 робіт, серед них — твори Анрі Матісса, Жоржа Брака, Андре Дерена, Анрі Руссо, Василя Кандинського, Давида Бурлюка, Олександри Екстер та інших. Він побував в Одесі, Києві, Санкт-Петербурзі й Ризі. Другий “Салон”, показаний в Одесі, Миколаєві та Херсоні, був більш орієнтований на місцевих учасників — митців лівого спрямування.

У Києві в цей час працювало Київське художнє училище, створене на базі колишньої Київської рисувальної школи (“школи Мурашка”). Хоча вчилися там за класичною академічною програмою, викладачі не перешкоджали мистецьким експериментам. Заклад випустив кількадесят художників, які прославилися в абстрактному мистецтві й інших авангардних течіях. У Харкові на початку ХХ століття також формувалася впливова група авангардистів, які експериментували з новими принципами візуальності та формотворення.

Українські художники не просто наслідували європейські новації — вони були повноправними учасниками авангардних рухів, а часто їхніми співзасновниками й теоретиками. Казимир Малевич винайшов супрематизм — один із найрадикальніших напрямів абстрактного мистецтва. Олександра Екстер була піонеркою конструктивізму і революційних театральних експериментів. Олександр Архипенко радикально переосмислив скульптуру, вводячи порожнечу як конструктивний елемент. Соня Делоне (Соня Терк) була співзасновницею орфізму та піонеркою абстракції, яка перенесла яскраву кольорову динаміку з живопису в текстиль, моду й дизайн, створивши цілісну “тотальну” естетику модернізму. Поруч із ними стоять Василь Єрмілов — провідний представник українського конструктивізму, Олександр Богомазов — теоретик авангарду світового рівня, Михайло Бойчук — творець унікальної “нової візантійської” школи, та Лесь Курбас — реформатор театру й один із найінноваційніших режисерів Європи 1920-х. Ці імена належать до найвидатніших у світовому мистецтві ХХ століття, але їхня українська ідентичність часто замовчується або применшується.

Український внесок у світовий авангард був значним і різноманітним. Українські митці працювали у всіх провідних центрах модернізму — Парижі, Берліні, Мюнхені — і впливали на розвиток кубізму, футуризму, супрематизму, конструктивізму, дадаїзму. Вони створювали театральні декорації, що змінили саму природу сценічного простору, експериментували з абстракцією, колажем, кінетичним мистецтвом. Ця творчість була перервана тоталітарними режимами 1930-х років: багатьох митців репресували, знищили або змусили емігрувати. Але їхній вплив на світове мистецтво залишається незаперечним і вимагає переосмислення з позицій деколонізації культурної історії.

Деколонізація історії: чому українських авангардистів називали “російськими”

У ХХ столітті більшість українських авангардистів — Малевич, Екстер, Богомазов, Бойчук, Єрмілов, Архипенко, Курбас, Делоне — працювали в умовах імперського політичного простору. Спочатку це була Російська імперія, потім СРСР. У такій системі національна ідентичність митців системно нівелювалася: у документах, виставкових каталогах, музейних описах і міжнародних оглядах їх автоматично записували як “російських”, бо іншої оптики в імперських структурах просто не існувало. Україна розглядалася не як окрема культурна традиція, а як “провінція”, що нібито не виробляє власних стилів і художніх шкіл.

Особливо це посилилося в радянський час, коли національні мистецькі школи або замовчувалися, або вписувалися у формат “спільного радянського мистецтва”. Багатьох українських митців було знищено або репресовано — бойчукістів розстріляли, Курбаса та його театр ліквідували, архіви й роботи знищували або вилучали. Після цього їхня творчість репрезентувалася в Москві вже як частина “російського авангарду”, без прив’язки до місцевих спільнот, шкіл і середовищ, у яких вона виникла.

На Заході ситуацію ускладнювали радянські виставки й публікації, що навмисно будували образ “Russian avant-garde” як єдиного бренду — впізнаваного, зручного і добре промотованого. Музеї та дослідники, не маючи доступу до українських архівів та контекстів, просто відтворювали ці написи. Через це помилкове маркування закріпилося на десятиліття й досі триває в каталогах, на музейних табличках та у ЗМІ.

Змінити цю ситуацію можна лише через системну деколонізацію: роботу з музейними описами, коригування біографій і географічних прив’язок, уточнення місць народження й формування митців. Важливо послідовно вживати коректні формулювання: “український художник, який працював у…”, “народився в Україні”, “формувався в українському культурному середовищі”. Учні, студенти, дослідники й освітяни вже мають інструменти для цього — відкриті архіви, онлайн-колекції, цифрові бази. Деколонізація мистецтва починається з точної мови й повернення митцям їхньої реальної культурної приналежності.

2. Теорія через практику

Супрематизм у практиці Малевича: як працює ця система

У супрематизмі важливими є не самі фігури, а співвідношення площин, напрямів і ваги кольору. Малевич вибудовував композицію як “конструкцію з напруг”, де кожен елемент має не сюжетну, а просторову функцію. Він експериментував з діагоналлю, відчуттям руху та “зависанням” форми в білому полі, що трактував як “простір безкінечності”. У пізніх роботах («Біле на білому», 1918) художник досліджував мінімальні відмінності тону, показуючи, що абстракція може працювати на межі видимого. Супрематизм став для нього не стилем, а методом мислення, який можна застосовувати в живописі, архітектурі, дизайні та навіть у педагогіці (система Вітебської школи).

Орфізм (Соня Делоне): колір як динаміка

На відміну від супрематизму, орфізм будується не на рівновазі площин, а на ритмічній взаємодії кольорових кругів і дуг. Делоне створювала композиції за принципом “симультанності”: колір змінює сприйняття сусіднього кольору, утворюючи рух без зображення предметів. Вона переносила ці принципи в текстиль, сукні, афіші й сценографію, роблячи орфізм одним із перших напрямів абстракції, що працює одночасно в мистецтві та дизайні.

Українські впливи в авангардних пошуках

Українська культура дала Малевичу та Делоне візуальні засади, яких не існувало в європейській академічній традиції.

У Малевича: площинність ікони; контрастні кольори й симетрії українських вишивок; декоративна логіка бароко; відчуття “центральної домінанти”, характерне для іконостасів.

У Делоне: яскравість чорноморської орнаментики, контрастні поєднання кольорів, ритмічні повтори традиційних мотивів.

Обидві системи абстракції — супрематизм і орфізм — виросли на ґрунті локальної української візуальної традиції, хоча в європейській історії їх часто подають поза цим контекстом.

3. Мистецтво періоду. Український авангард у персоналіях.

Український авангард виріс на багатому культурному ґрунті. Він успадкував від українського бароко любов до декоративності й динамізму, від народного мистецтва — сприйняття кольору й орнаментальність, від іконопису — площинність і символічність зображення. Але водночас українські авангардисти активно засвоювали європейські новації: імпресіонізм, постімпресіонізм, фовізм, кубізм, футуризм. Ця синтетична основа дозволила їм створювати оригінальні форми, що вплинули на весь європейський модернізм.

1. Казимир Малевич (1879-1935): супрематизм — найрадикальніша абстракція

Казимир Малевич народився 1879 року в Києві в польсько-українській родині. Попри пізніші спроби російської культури “привласнити” його доробок, Малевич сам неодноразово наголошував на своєму українському корінні й захоплювався українським народним мистецтвом. Він виріс в Україні, навчався в Київській художній школі Миколи Мурашка, де вперше зустрівся з новими художніми течіями.

Український контекст був критично важливим для формування супрематизму. Малевич черпав натхнення з неопримітивізму, що відсилав до народних розписів і вишивок. Геометричні форми українських народних орнаментів, яскрава колірна палітра селянської вишивки, площинність іконопису — все це стало підґрунтям для його абстрактних композицій. Сам художник писав: “Я змалював квадрат як відчуття, білий простір — як порожнечу, що нічого не виражає”.

“Чорний квадрат” (1915) став найвідомішою роботою авангарду і водночас найбільш радикальним жестом в історії мистецтва. Малевич звів живопис до абсолютної форми — “нуля форм”, як він сам це називав. На виставці “0,10” у Петербурзі 1915 року він повісив квадрат у “червоному куті” — місці, де у традиційних українських оселях розміщувалася ікона. Це була нова “ікона” для секулярної доби, що не зображує Бога, а символізує чистий дух мистецтва. Критики були шоковані, публіка не розуміла, але авангардисти схвалили революцію.

Супрематизм не обмежувався квадратом — це була цілісна філософська система. Малевич створював композиції з квадратів, кіл, хрестів і трикутників, що ніби плавали у безґравітаційному білому просторі, передаючи відчуття космічної енергії та руху. “Білий квадрат на білому тлі” (1918) став кульмінацією цього шляху — максимальним звільненням від будь-якої матеріальності.

Вплив на світове мистецтво: Супрематизм змінив саме розуміння того, чим може бути живопис. Малевич показав, що мистецтво може існувати без зображення предметного світу, що форма і колір самі по собі здатні створювати нову реальність. Його відкриття вплинули на абстрактний експресіонізм, мінімалізм, оп-арт, на архітектуру Баугаузу та голландської групи “Де Стейл”. Сьогодні “Чорний квадрат” визнано однією з найвпливовіших робіт у світовому мистецтві ХХ століття.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=14942957 https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=2127840

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=21854523

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=21727094

2. Олександра Екстер (1882-1949): революція в сценографії та дизайні

Олександра Екстер народилася 1882 року в Білостоці (тоді Російська імперія, нині Польща), але формувалася як художниця у Києві, де прожила найбільш продуктивні роки свого життя. Художниця, сценограф, педагог, витончена інтелектуалка — Екстер була активною учасницею художнього життя Європи початку ХХ століття.

Її творчий шлях був постійним рухом між культурними столицями: Київ – Париж – Київ – Москва – Одеса – Париж. Навчаючись у Парижі з 1908 року, вона близько познайомилася з кубізмом, спілкувалася з Пікассо, Браком, Аполлінером. Але замість простого наслідування паризьких майстрів, Екстер синтезувала кубізм з українською колористичною традицією, створюючи динамічні кольорові конструкції, що випереджали свій час.

Київська майстерня Екстер стала справжнім центром авангарду. Тут збиралися молоді художники, поети, режисери. Вона “привозила” до Києва найновіші ідеї з Парижа і водночас закохувала своїх паризьких друзів у українське народне мистецтво. Для Екстер українська народна вишивка, килимарство, кераміка були не етнографічним матеріалом, а джерелом вивчення законів кольору, ритму і композиції. Після еміграції 1924 року у її будинку в передмісті Парижа Фонтене-о-Роз все було заставлено українською керамікою.

Справжню революцію Екстер зробила в театральній сценографії. Її костюми були не просто одягом для актора, а тривимірними кольоровими скульптурами, що продовжували рухи й жести виконавця, ставали його другою живою оболонкою. Вона працювала з Камерним театром Таїрова в Москві, створювала декорації для “Ромео і Джульєтти” (1921), “Федри” (1922) та інших постановок. Її підхід змінив саме розуміння сценічного простору — замість традиційних розмальованих задників вона створювала об’ємні конструкції, де актор ставав частиною динамічної композиції.

Універсальність Екстер вражала: живопис, графіка, книжкове оформлення, дизайн одягу та аксесуарів, робота в театрі й кіно, викладацька діяльність. У своїх творах вона еволюціонувала від неоімпресіонізму до кубізму, кубофутуризму, безпредметності, конструктивізму, ар-деко — але завжди зберігала власний впізнаваний почерк, де домінувала яскрава кольорова енергія.

Вплив на світове мистецтво: Екстер змінила сценографію ХХ століття, показавши, що театральний простір може бути активним співучасником дії, а не пасивним тлом. Її робота з костюмом вплинула на розвиток fashion-дизайну. Вона була однією з перших художниць, хто системно працював на межі мистецтва, театру та промислового дизайну, передбачивши ідеї тотального дизайну, що розвинуться у другій половині ХХ століття.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=91566780
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=17204416

3. Олександр Архипенко (1887-1964): нова скульптура

Олександр Архипенко народився 1887 року в Києві, де почав художню освіту в Київському художньому училищі. Продовжив навчання в Москві, а 1908 року переїхав до Парижа — тодішньої столиці світового мистецтва. Він вступив до École des Beaux-Arts, але швидко залишив її через консервативні методи викладання і перейшов до самостійної роботи, систематично вивчаючи пластичні традиції давніх культур (Єгипет, Месопотамія) у Луврі.

На початку 1910-х Архипенко став одним із перших скульпторів-кубістів. Але його революційний внесок полягав не просто в застосуванні кубістичних принципів до тривимірної форми, а в радикальному переосмисленні самої природи скульптури.

Головне відкриття Архипенка: порожнеча (“вибоїна”, “отвір”) може відігравати таку ж конструктивну роль, як і маса матеріалу. У роботі “Жінка, яка розчісує волосся” (1914) замість традиційного об’єму він використовує порожній простір як позитивну форму. Там, де очікуєш побачити скульптурну масу, виявляється дірка — і саме вона конструює образ. Це було абсолютно нетиповим для європейської скульптурної традиції, яка з часів античності будувалася на принципі заповненого об’єму.

Другий революційний крок — повернення кольору до скульптури. У 1913 році він створює поліхромну роботу “Карусель-П’єро”, де колір і форма діють як рівноправні елементи структури. З часів Ренесансу скульптура мала бути монохромною (білий мармур як ідеал), але Архипенко повертається до давньогрецької та середньовічної традиції розфарбовування скульптури, надаючи їй сучасного звучання.

Третій внесок — “скульптоживопис”. Архипенко створює синтетичні твори на межі рельєфу й живопису, де реальні матеріали (дерево, метал, скло) поєднуються з мальованими елементами. Наприкінці 1910-х він навіть конструює механічну систему “архипентура”, де зображення змінюється завдяки руху — ранній приклад кінетичного мистецтва.

1923 року Архипенко переїжджає до США, де відкриває власну школу і впливає на формування американського модернізму. Він викладає у кількох провідних мистецьких інституціях, і його педагогічна робота виявляється не менш важливою, ніж власна творчість.

Вплив на світове мистецтво: Архипенко змінив саму граматику скульптури, показавши, що порожнеча може бути формою, що колір належить не тільки живопису, що скульптура може рухатися і взаємодіяти з простором по-новому. Його роботи експонувалися поруч із Пікассо, Бранкузі, Браком і нині зберігаються в усіх провідних музеях світу — Гуггенхаймі, MoMA, Метрополітен-музеї, Центрі Помпіду. Без Архипенка неможливо уявити сучасну скульптуру ХХ століття.

Джерело: Alexander Archipenko | Carrousel Pierrot | The Guggenheim Museums and Foundation https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=706660

4. Соня Делоне (1885-1979): кольорова музика й мистецтво в житті

Соня Делоне (народжена Соня Терк) — художниця й дизайнерка родом з Одеси, одна з найважливіших постатей європейського модернізму. Вона народилася 1885 року в єврейській родині, дитинство провела в Одесі, потім переїхала до Петербурга, де її взяв за дочку заможний дядько по матері Анрі Терк. Навчалася в Німеччині (Карлсруе) та Парижі, де 1910 року зустріла художника Робера Делоне. Їхній шлюб став не тільки особистим союзом, але й творчим партнерством, що змінило історію мистецтва.

Разом Соня і Робер Делоне створили орфізм — напрям абстрактного мистецтва, де колір і ритм стають головними засобами побудови образу. Назву придумав поет Гійом Аполлінер за аналогією з Орфеєм — міфічним співцем, чия музика зачаровувала все живе. Орфізм прагнув створювати “кольорову музику” без предметного сюжету, де чисті кольори й форми взаємодіють як звуки в музичній композиції.

У роботах Соні Делоне, зокрема в серії “Електричні призми” (1914), композиція будується на концентричних колах, кольорових контрастах і ритмічному повторі форм, що створюють ефект світла, вібрації, руху. Її картини наче пульсують енергією — це не статичне зображення, а динамічний процес, що відбувається на очах глядача.

Але найрадикальнішим кроком Соні Делоне стала відмова від розділення “високого мистецтва” і “прикладних ремесел”. Вона переносила свої абстрактні композиції на тканини, одяг, інтер’єри, автомобілі, рекламні панелі. “Симультанні сукні” — вбрання з кольорових геометричних фрагментів — стали новаторським явищем у моді 1920-х. У 1925 році одна з таких суконь з’явилася на обкладинці Vogue. Делоне створювала текстиль, костюми для театру (зокрема для дадаїстичних постановок), оформляла бутік своєї подруги Коко Шанель, експериментувала з кольоровим кіно (1926), проєктувала світлові афіші.

Для Соні Делоне не існувало ієрархії між станковим живописом і дизайном. Одне й те саме кольорове рішення могло бути картиною в галереї, тканиною на сукні, оформленням автомобіля Citroën (що вона реально робила). Це була практична реалізація ідеї “тотального мистецтва”, про яку мріяли модерністи.

1964 року Соня Делоне стала першою мисткинею, чия персональна виставка відбулася за життя в Луврі — факт, що говорить про масштаб визнання.

Вплив на світове мистецтво: Делоне змінила відношення між “високим” і “низьким” мистецтвом, показавши, що абстракція може жити не тільки в музеях, але й на сукнях, меблях, рекламних щитах. Її творчість вплинула на поп-арт, оп-арт, візуальну культуру 1960-х років і сучасний fashion-дизайн. Соня Делоне прожила 94 роки і стала свідком того, як її ранні абстрактні пошуки визначили вектор розвитку європейського мистецтва ХХ століття.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=147491662 https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=1270539

5. Давид Бурлюк (1882-1967): “батько російського футуризму”

Давид Бурлюк народився 1882 року на Сумщині, але дитинство і юність провів на хутоіу Чорнянка поблизу Херсона, де сформувався його інтерес до українського фольклору, пейзажу і народного мистецтва. Саме цей будинок став штаб-квартирою першого літературно-художнього угрупування футуристів “Гілея”, організованого Бурлюком. Тут він написав скандальний маніфест “Ляпас громадському смаку” (1912), де футуристи вимагали “скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого з Пароплава Сучасності”.

Бурлюк був універсальною постаттю раннього авангарду: художник, поет, організатор виставок, теоретик, публіцист, скандаліст. Він створював живопис, що поєднував кубістичну геометризацію форми з фовістичною інтенсивністю кольору і футуристичною динамікою. Звертався до примітивізму, дитячого малюнка, народного мистецтва як джерел інспірації, обстоюючи думку, що для справжнього митця формальна академічна освіта не є обов’язковою — важливіша свобода бачення.

Організаторський талант Бурлюка був не менш важливим за його живописні роботи. Він влаштовував скандальні виставки (зокрема “Ланка” в Києві, 1908), організовував публічні читання поезії, де футуристи виступали в екстравагантному вбранні з розмальованими обличчями. Ці перформанси шокували публіку, але привертали увагу до нового мистецтва. Саме Бурлюк “відкрив” Володимира Маяковського, побачивши в молодому студенті геній і ставши його наставником і другом.

1922 року Бурлюк емігрував до Японії, а 1923-го — до США, де прожив решту життя. Там він не просто продовжував малювати, але й активно популяризував авангардне мистецтво серед американської публіки.

Вплив на світове мистецтво: Бурлюк був ключовою фігурою в формуванні російського (і ширше — східноєвропейського) футуризму, організатором і теоретиком руху. Його називали “батьком футуризму” — і справді, без Бурлюка російський футуризм міг би не відбутися як рух. Роботи Бурлюка зберігаються в провідних музеях світу — MoMA, музеї Вітні, Національному музеї Тіссен-Борнемісса в Мадриді. Але його головний внесок — не окремі картини, а сама енергія авангарду, яку він генерував і поширював протягом усього життя.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=151013526

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=151013525

6. Василь Кандинський (1866-1944): піонер абстракції

Василь Кандинський народився 1866 року в Москві, але його мати — Лідія Тічеєва, представниця старовинного українського роду з Полтавщини. Хоча Кандинський більшу частину життя провів поза Україною, він сам усвідомлював своє подвійне культурне коріння і згадував враження від подорожей до Полтави, де бачив яскраві народні костюми, розписані хати, барвисті килими.

Шлях Кандинського до мистецтва був незвичайним: до 30 років він працював юристом і викладав у Московському університеті. Лише 1896 року переїхав до Мюнхена, щоб стати художником. Ця пізня зміна професії мала несподівані переваги: Кандинський підходив до мистецтва не як ремісник, а як філософ і теоретик, що шукав глибинних законів.

1910-1913 роках Кандинський створює перші безпредметні акварелі й олійні роботи — це були перші повністю абстрактні твори в історії європейського живопису. Він не просто відмовився від зображення предметного світу (це робили й інші), але створив цілісну теорію абстракції як “духовного мистецтва”.

У книзі “Про духовне в мистецтві” (1911) Кандинський розробив теорію кольору як духовної вібрації. Він вірив, що кольори й форми здатні безпосередньо впливати на душу людини, подібно до музики. Синій колір — холодний і духовний, жовтий — теплий і земний, червоний — життєва сила. Коло — найдосконаліша форма, що символізує космос і вічність. Трикутник — динамічний і агресивний. Кандинський створював композиції як музичні твори, називаючи їх “Імпровізації” і “Композиції” за аналогією з музичними термінами.

1911 року разом з Францем Марком Кандинський заснував об’єднання “Синій вершник” (Der Blaue Reiter) у Мюнхені — один із найважливіших осередків експресіонізму й абстрактного мистецтва. Вони організовували виставки, видавали альманах, пропагували нове розуміння мистецтва як духовної практики, а не наслідування природи.

Після революції Кандинський повернувся до Росії (1918-1921), викладав у ВХУТЕМАСІ (Вищі художньо-технічні майстерні), займався музейною роботою. Але 1921 року виїхав до Німеччини, де викладав у Баугаузі (1922-1933) — легендарній школі дизайну й архітектури. Після приходу нацистів емігрував до Франції, де прожив останні роки життя.

Вплив на світове мистецтво: Кандинський створив перші абстрактні твори й розробив теоретичне обґрунтування абстракції як самостійного мистецького напряму. Його книги “Про духовне в мистецтві” і “Точка і лінія на площині” стали класикою мистецтвознавства. Він вплинув на весь абстрактний експресіонізм, колірну теорію ХХ століття, мистецьку педагогіку. Без Кандинського неможливо уявити розвиток абстрактного мистецтва — він був не просто першим, але й найглибшим теоретиком цього напряму.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=37615116

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=2174133

7. Георгій Нарбут (1886–1920): батько української айдентики

Георгій Нарбут — один із творців модерної української графіки та дизайнерської традиції. Він переосмислив барокові та козацькі візуальні мотиви, поєднавши їх із європейським модерном і німецькою книжковою школою. Нарбут фактично створив першу цілісну українську державну візуальну мову: герби й грошові знаки УНР, оформлення державних документів, шрифти, обкладинки книжок. Він заснував Українську академію мистецтв і сформував покоління графіків, для яких українська традиція стала не “фольклором”, а повноцінним джерелом сучасної форми. Його принцип “модерність через власну історичну спадщину” визначив розвиток українського дизайну на все ХХ століття — аж до сьогоднішнього брендингу, шрифтів і візуальної айдентики.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=1219882

Джерело: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=4114194

Ці сім митців показують масштаб українського внеску у світовий авангард. Вони не були периферійними фігурами, що наслідували європейські зразки, — вони були співтворцями нового мистецтва, часто випереджаючи своїх західних колег. Малевич створив найрадикальнішу форму абстракції. Екстер революціонізувала сценографію й дизайн. Архипенко змінив саму ідею скульптури. Делоне поєднала високе мистецтво з модою і повсякденним життям. Бурлюк організував футуристичний рух. Кандинський сформував теорію духовного в мистецтві. Нарбут заклав основи модерного українського графічного дизайну й візуальної державності.

Їхній успіх базувався на унікальному культурному синтезі: вони поєднували європейську освіту з українським корінням (народне мистецтво, бароко, іконопис), космополітичну відкритість — із глибоким розумінням власної традиції. Саме ця синтетична основа дозволила їм створювати оригінальні форми, що вплинули на весь розвиток мистецтва ХХ століття.

Але їхня історія також показує трагедію: після 1930-х років розвиток українського авангарду в Україні був насильно перерваний. Малевич помер у 1935 році, переживши роки переслідувань. Екстер емігрувала 1924-го й більше не повернулася. Архипенко й Делоне творили на заході, але їхній зв’язок з Україною був розірваний. Бурлюк прожив життя в США, Кандинський помер у Парижі під час війни. Нарбут, один із найяскравіших творців національного стилю, загинув передчасно 1920 року. Покоління, що могло б продовжити їхню справу в Україні, було фізично й інституційно знищене. Попри це, їхній внесок у світове мистецтво лишається незаперечним і потребує нового, деколонізованого прочитання — як історія не периферії, а одного з центрів модернізму.

4. Додаткова інформація з історії мистецтва

Салони Іздебського: вікно в європейський авангард

На початку ХХ століття українські митці опинилися в унікальній ситуації. З одного боку, вони перебували на периферії європейського мистецького життя — Париж, Мюнхен, Берлін були далеко, подорожі коштували дорого, не всі могли дозволити собі навчатися за кордоном. З іншого боку, саме в цей час в українських містах сформувалося космополітичне середовище, відкрите до нових ідей.

Переломну роль відіграв скульптор Володимир Іздебський (1882-1965), який народився в Києві, навчався в Одеському художньому училищі та Паризькій академії Жюліана. Побачивши революційні зміни в європейському мистецтві, він вирішив принести їх додому. 1909-1911 роках Іздебський організував два грандіозні “Салони” — пересувні міжнародні виставки, що познайомили українську публіку з найновішими течіями.

Перший “Салон Іздебського” (1909-1910) зібрав 141 художника і 746 робіт. Це була енциклопедія європейського модернізму: французькі фовісти (Анрі Матісс, Андре Дерен, Морис де Вламінк), кубісти (Жорж Брак), примітивісти (Анрі Руссо), німецькі експресіоністи, російські та українські авангардисти (Василь Кандинський, Давид Бурлюк, Олександра Екстер, Володимир Бурлюк, Михайло Ларіонов). Виставка показувала не окремі твори, а цілісну картину нового мистецтва.

Салон був пересувним. Він побував в Одесі (грудень 1909 – січень 1910), Києві (січень-лютий 1910), Санкт-Петербурзі (лютий-березень 1910) і Ризі (березень 1910). У кожному місті виставку супроводжували лекції, дискусії, скандали. Консервативна критика обурювалася “потворністю” і “безглуздям” нового мистецтва. Молоді художники, навпаки, отримали підтвердження: те, що вони інтуїтивно відчували, було частиною загальноєвропейського руху.

Другий “Салон Іздебського” (зима 1910-1911) був показаний в Одесі, Миколаєві та Херсоні. Він був менш масштабним, але більш радикальним — Іздебський зосередився на “лівих” митцях. Тут домінували українські та російські авангардисти: брати Бурлюки, Олександра Екстер, Михайло Ларіонов, Наталя Гончарова. Саме після цих салонів молоді українські художники відчули себе частиною міжнародного авангарду.

Значення салонів Іздебського важко переоцінити. Вони показали, що не обов’язково їхати до Парижа, щоб побачити Матісса — Матісс сам “приїхав” до Одеси. Вони легітимізували експерименти молодих художників, показавши, що це не маргінальні витівки, а частина світового процесу. Вони створили мережу контактів між митцями різних країн. І, що найважливіше, вони довели: українські міста можуть бути не тільки споживачами, але й виробниками нового мистецтва.

Київ, Одеса, Харків: три столиці авангарду

Український авангард не мав єдиного центру — він розвивався одночасно в кількох містах, кожне з яких мало свою специфіку.

Київ був історичною столицею України, містом з давніми культурними традиціями. Тут працювало Київське художнє училище, створене 1875 року на базі Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Хоча навчання велося за класичною академічною програмою (рисунок з гіпсів, копіювання старих майстрів, робота з натури), атмосфера була відносно ліберальною. Викладачі не перешкоджали експериментам учнів, а іноді навіть заохочували їх. Училище випустило кількадесят художників, які згодом прославилися в авангардних течіях: Казимир Малевич навчався тут 1895-1896 роках, Олександр Богомазов закінчив повний курс 1911 року, Олександр Архипенко відвідував класи 1901-1905 років.

Київ був містом, де перетиналися різні культурні впливи. Тут жила велика єврейська громада (до 1917 року євреям заборонялося проживати в Москві і Петербурзі, але дозволялося в межах “смуги осілості”, куди входив Київ), представники польської шляхти, російські чиновники, українське міщанство і селянство. Ця багатокультурність створювала особливу атмосферу космополітизму.

Київська квартира і майстерня Олександри Екстер на Фундуклеївській вулиці (нині Богдана Хмельницького) стала справжнім центром авангарду. Тут збиралися молоді художники, поети, режисери. Екстер регулярно їздила до Парижа і привозила найновіші ідеї, журнали, каталоги виставок. Вона розповідала про Пікассо і Брака, показувала репродукції, пояснювала принципи кубізму. Водночас вона закохувала своїх друзів у українське народне мистецтво, організовувала поїздки в села, де вивчали вишивку, кераміку, розпис. Для багатьох молодих художників київська майстерня Екстер була альтернативою Паризькій академії — тут можна було дізнатися про все найновіше і водночас не втратити зв’язок з власним корінням.

Одеса була портовим містом, “Південною Пальмірою”, найбільш європеїзованим містом Російської імперії. Тут жила величезна єврейська громада (понад третина населення), грецька, італійська, французька діаспори. Одеса мала власне художнє училище (засноване 1865 року), де викладали видатні майстри. Саме в Одесі народилася Соня Терк (Делоне), тут навчався Володимир Татлін, Володимир Іздебський. Космополітична атмосфера Одеси сприяла відкритості до міжнародних впливів. Салони Іздебського не випадково почалися саме в Одесі — це місто було найбільш готовим до сприйняття нового мистецтва.

Одеське художнє училище було більш консервативним, ніж київське, але саме тому молоді бунтівники реагували на нього радикальніше. Володимир Татлін, який навчався тут 1902-1904 роках, був виключений за “неслухняність і відсутність здібностей до малювання” — а згодом створив найрадикальніші конструктивістські роботи.

Харків на початку ХХ століття був промисловим містом, центром машинобудування і торгівлі зерном. Художнє життя тут було менш інтенсивним, ніж у Києві чи Одесі. Але саме Харків у 1920-х роках став столицею Української РСР (1919-1934) і перетворився на головний центр українського авангарду. Про це детальніше буде в наступному уроці, присвяченому “золотій добі” 1920-х років.

Зв’язки між українськими митцями: мережа авангарду

Українські авангардисти не працювали ізольовано — вони формували густу мережу контактів, обмінювалися ідеями, підтримували один одного, часто працювали разом над проєктами.

Олександра Екстер була сполучною ланкою між різними осередками. Вона жила в Києві, але регулярно їздила до Парижа (з 1908 року майже щороку), де товаришувала з Пікассо, Браком, Аполлінером, Леже. Вона працювала в Москві (декорації для Камерного театру Таїрова), в Одесі (викладала в художньому училищі), знову поверталася до Києва. Її київська майстерня була місцем, де зустрічалися художники з різних міст. Давид Бурлюк, який жив переважно в передмістях Херсона, приїжджав до Києва і відвідував Екстер. Олександр Богомазов, київський художник, який розробляв власну теорію “спектрального розкладу форми”, обговорював свої ідеї в київському колі авангардистів.

Казимир Малевич, який з 1905 року жив у Москві, підтримував зв’язки з Україною. Він неодноразово повертався до Києва, виставлявся на київських виставках. 1927 року він організував персональну виставку в Києві, де показав супрематичні роботи й прочитав лекції про новий живопис. Українські художники сприйняли супрематизм як “своє” — Малевич був “наш”, київський, а не чужий московський художник.

Олександр Архипенко, який з 1908 року жив у Парижі, підтримував листування з київськими друзями, надсилав фотографії своїх робіт, розповідав про паризьке художнє життя. Коли в Києві організовували виставки, намагалися включити його роботи (хоча це було технічно складно).

Давид Бурлюк був організаційним генієм раннього авангарду. Його хутір Чорнянка поблизу Херсона став місцем зустрічей футуристів — сюди приїжджали Велимир Хлєбников, Володимир Маяковський, брат Давида Володимир Бурлюк та інші. Тут обговорювали нові поетичні форми, писали маніфести, малювали. Бурлюк організовував виставки в Києві, Одесі, Херсоні, Москві, Петербурзі — завжди намагаючись об’єднати українських та російських авангардистів у єдиний фронт проти академізму.

Ці зв’язки були не тільки дружніми, але й творчими. Художники впливали один на одного, запозичували ідеї, розвивали їх у власних напрямках. Наприклад, кубофутуризм Олександри Екстер вплинув на Олександра Богомазова, який розвинув ці ідеї в напрямку “спектрального розкладу”. Супрематизм Малевича вплинув на конструктивізм Василя Єрмілова в Харкові. Скульптурні експерименти Архипенка в Парижі перегукувалися з рельєфами Татліна в Москві.

Важливо розуміти, що ця мережа не була суто національною. Українські митці вільно спілкувалися з російськими, польськими, єврейськими колегами. Але вони водночас усвідомлювали свою українську ідентичність і намагалися інтегрувати українське культурне коріння в авангардні форми. Це не був вузький націоналізм, а космополітизм з чітким розумінням власного походження.

Міжнародні виставки: українці на європейській сцені

Українські авангардисти не обмежувалися виставками на батьківщині — вони активно брали участь у міжнародному мистецькому житті.

Олександра Екстер експонувалася в Парижі з 1910-х років. Вона брала участь у виставках Салону Незалежних (Salon des Indépendants), який був головним місцем показу авангардного мистецтва. Її роботи висіли поруч з роботами Пікассо, Брака, Делоне, Леже. 1914 року італійські футуристи запросили її взяти участь у Римській виставці вільного міжнародного футуристичного мистецтва. Французька преса писала про “мадам Екстер із Києва” як про одну з найцікавіших художниць нового покоління.

Олександр Архипенко швидко здобув визнання в Парижі. 1910 року він вперше виставив свої скульптури в Салоні Незалежних і одразу привернув увагу критиків. 1912 року взяв участь у знаменитому Salon de la Section d’Or, де збиралися провідні кубісти. 1913 року його роботи експонувалися на Armory Show в Нью-Йорку — легендарній виставці, що познайомила Америку з європейським модернізмом. Поруч з “Авіньйонськими дівчатами” Пікассо і “Оголеною, що спускається сходами” Дюшана стояли скульптури Архипенка. Американські колекціонери почали купувати його роботи, музеї включали їх до своїх зібрань.

Соня Делоне виставлялася в Парижі з 1910-х років разом з чоловіком Робером Делоне. Їхній орфізм був визнаний як окремий напрям абстрактного мистецтва. 1925 року на Міжнародній виставці декоративних мистецтв у Парижі (Exposition Internationale des Arts Décoratifs et Industriels Modernes, звідки походить назва “ар-деко”) Соня Делоне представила свої текстильні роботи й дизайн одягу, що викликали фурор. Одна з її суконь з’явилася на обкладинці Vogue — найавторитетнішого модного журналу світу.

Казимир Малевич виставлявся міжнародно з 1920-х років. 1927 року його персональна виставка відбулася в Берліні в галереї Великих Берлінських художніх виставок. Це була перша велика ретроспектива супрематизму на Заході. Малевич прочитав серію лекцій, познайомився з провідними німецькими архітекторами та дизайнерами. Супрематизм був визнаний одним із найважливіших напрямів абстрактного мистецтва.

Давид Бурлюк після еміграції 1922 року активно виставлявся в Японії (1920-ті), а потім у США (з 1923 року до кінця життя 1967-го). Він організував десятки персональних виставок, популяризував авангардне мистецтво серед американської публіки. Його роботи купували американські музеї — MoMA, музей Вітні та інші.

Ці міжнародні виставки були критично важливими. По-перше, вони легітимізували українських художників як повноправних учасників європейського авангарду. По-друге, вони створювали матеріальну базу — продаж робіт давав можливість продовжувати творити. По-третє, вони формували репутацію, без якої неможливо увійти в історію мистецтва.

Переосмислення: деколонізація культурної історії

Тільки наприкінці ХХ століття почалося переосмислення цієї історії. Українські мистецтвознавці — Дмитро Горбачов, який першим системно описав український авангард, Олена Кашуба-Вольвач, Олександр Роготченко, Костянтин Акіншин та інші — відновлювали справжню картину, показуючи масштаб і оригінальність українського внеску.

Виставки українського авангарду в провідних музеях світу продемонстрували міжнародній спільноті забуту історію. “Казимир Малевич і російський авангард” у Центрі Помпіду (2003), “Олександра Екстер” у Тейт Модерн (2010), “Український авангард 1910-1930” в Історичному музеї у Берні (2013) змусили переглянути усталені уявлення.

Деколонізація культурної історії означає визнання українських митців не як “частини російського авангарду”, а як самостійних творців із власною ідентичністю. Це означає розуміння, що Малевич — не “російський художник, який випадково народився в Києві”, а український художник, чия творчість нерозривно пов’язана з українським культурним корінням. Що Екстер — не “учениця Пікассо”, а самостійна майстриня, яка створила власний синтез кубізму й українського барокового кольору. Що Архипенко — не “емігрант із Росії”, а київський скульптор, який проніс свою українську ідентичність через усе життя.

Ця робота з переосмислення продовжується. Кожна виставка, кожна публікація, кожна лекція про українських авангардистів — це крок до відновлення справедливості, до повернення їхніх імен у світовий контекст, до визнання України як повноправного учасника формування мистецтва ХХ століття.

5. Швидка довідка

Персоналії:

Олександра Екстер (1882–1949) – українська художниця світового рівня, що працювала на перетині кубізму, футуризму та конструктивізму. Створювала яскраві абстрактні композиції, революціонізувала сценографію, викладала в студії в Києві й Одесі, вплинула на формування цілого покоління митців модернізму.

Казимир Малевич (1879–1935) – народжений у Києві художник, автор супрематизму та «Чорного квадрата». У 1910-х створює радикально нову систему абстракції, де форма і колір існують автономно, поза предметністю. Викладав у Києві, працював із театром, залишив значний теоретичний доробок.

Олександр Архипенко (1887–1964) – український скульптор-авангардист, один із ключових новаторів XX століття. Переосмислив скульптуру через кубізм: увів “порожнину” як художній елемент, поєднував матеріали, працював із ритмом і динамікою форми.

Соня Делоне (1885–1979) – українсько-французька художниця, співавторка орфізму й одна з піонерок абстракції. Поєднувала живопис, текстиль, моду та дизайн, перетворюючи колір і ритм на головні засоби виразності. Її роботи й текстильні проєкти формували нову естетику модернізму

Давид Бурлюк (1882–1967) – українсько-російський художник, поет і один із лідерів футуризму, якого називають “батьком російського футуризму”. Працював у широкому спектрі стилів — від постімпресіонізму до кубофутуризму, організовував виставки, писав маніфести, формував авангардне середовище.

Василь Кандинський (1866–1944) – один із творців абстракціонізму та ключова фігура європейського модернізму. У своїх композиціях досліджував взаємодію кольору, лінії та внутрішнього “звучання” форми, створивши цілісну теорію духовності в мистецтві. Викладав у Баугаузі, розвивав ідеї синестезії та ритму, вплинув на покоління художників у Європі й США.

Георгій Нарбут (1886–1920) – український графік, ілюстратор і дизайнер, ключова фігура формування модерної української візуальної мови. Працював у стилі, що поєднував барокові та козацькі мотиви з європейським модерном, створивши унікальну школу української графіки. Автор банкнот, гербів, державних документів і книжкових оформлень УНР, співзасновник Української академії мистецтв. Його роботи заклали підвалини сучасного українського дизайну та вплинули на кілька поколінь митців.

Ключові роботи:

Казимир Малевич. “Чорний квадрат” (1915)
Олександра Екстер. “Міст. Севр” (1913)
Олександр Архипенко. “Жінка, що розчісує волосся” (1915)
Соня Делоне. “Електричні призми” (1914)
Давид Бурлюк. “Осінній пейзаж” (1911)
Василь Кандинський. “Композиція VII” (1913)

Основні поняття

Супрематизм — напрям абстрактного мистецтва, заснований Казимиром Малевичем. В основі — комбінація різнокольорових площин найпростіших геометричних форм.

Конструктивізм — напрям, що поєднував мистецтво з дизайном і прагнув служити суспільству через функціональні форми.

Орфізм — абстрактне мистецтво, засноване на ритмічному протиставленні кольорів.

Скульптоживопис — синтез скульптури й живопису, де об’єм поєднується з кольором.

Кубофутуризм — синтез кубізму і футуризму, характерний для українського та російського авангарду.

Додаткові посилання:

Колекція музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Інсценізація українського авангарду 1910-1920 років — Google Arts & Culture

Твори українського авангарду

Український авангард — Google Arts & Culture

Фундація Олександра Архипенка

Alexander Archipenko – Life and Work

Відеолекції (до 5 хв)

Український художній спадок: Василь Кандинський (Одеса) Український художній спадок: Давид Бурлюк (Херсонщина)

Дизайн уроку

Провокація

Завдання 1

Джерело: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=14940877

Покажіть класу слайд із трьома підписами до одного твору Казимира Малевича “Чорний квадрат”

1: “Казимир Малевич, російський художник”
2: “Казимир Малевич, польський художник”
3: “Казимир Малевич, український художник”

Запитання: Який варіант правильний? Чому важливо, як ми підписуємо твори мистецтва?

Очікуваний результат: Дискусія про те, що ідентичність митця — не випадковість, а контекст творчості. Усвідомлення проблеми культурного присвоєння: один і той самий митець може мати кілька ідентичностей, але український контекст часто замовчується.

Практика

Завдання 2 (групове/парне). Супрематизм: від народного мистецтва до абстракції.

Група або пара порівнює зразки української народної вишивки з супрематичними композиціями Малевича.

Запитання:

Які геометричні форми використані в обох випадках?
Як ви думаєте, чи міг Малевич натхнутися народною вишивкою, коли створював супрематизм?

Завдання 3 (групове). Супрематична композиція.

Матеріали: Папір А4, кольоровий папір (червоний, жовтий, синій, чорний), ножиці, клей.

Малевич створював супрематичні композиції з простих геометричних форм: квадрат, коло, трикутник. Створіть власну супрематичну композицію з 3-5 форм. Форми можуть накладатися, “літати” в просторі. Головне — передати відчуття руху або енергії. Поясніть, які емоції ви намагалися передати.

Готові роботи можна експонувати в класі та/або сфотографувати для онлайн-презентування.

Завдання 4 (парне). Українське та французьке у творчості Олександри Екстер.

Екстер поєднувала українське народне мистецтво (яскраві кольори вишивки, геометрія килимів) з паризьким кубізмом. Ознайомтеся з її доробком (https://www.wikiart.org/en/aleksandra-ekster ) і заповніть таблицю: що від українського, що від французького у її творчості?

Українське	Французьке
колір, орнаментальність, декоративність	геометрія, кубістичні площини, абстракція

Завдання 5 (індивідуальне). Де маса, де порожнеча?

Матеріали: Пластилін або глина, дріт, картон, клей, ножиці (можна використовувати будь-які доступні матеріали).

Архипенко зробив порожнечу (“дірку”) важливою частиною скульптури. Створіть мініскульптуру (10-15 см), де порожнеча грає таку ж роль, як і матеріал. Можна використати дріт для “рисування в повітрі”, картон для площин тощо.

Завдання 6 (групове/парне). “Симультанний колаж”.

Матеріали: Старі журнали, кольоровий папір, ножиці, клей.

Соня Делоне створювала “симультанні” (одночасні) композиції — багато кольорів і форм разом, як музика. Створіть колаж розміром із зошит: виріжте кольорові геометричні форми (кола, трикутники, смуги) і склейте так, щоб вони “пульсували” енергією.

Завдання 7 (групове). Сучасний маніфест футуризму.

Давид Бурлюк написав маніфест “Ляпас громадському смаку”, де футуристи вимагали “скинути Пушкіна з пароплава сучасності”. Напишіть свій короткий маніфест (5-7 речень): від чого має звільнитися сучасне мистецтво? Що застаріло? Що нове має з’явитися?

Завдання 8 (індивідуальне). Абстрактна партитура.

Матеріали: музика (на вибір учнів), довільні матеріали для малювання кольором (фарби, олівці, фломастери тощо).

Кандинський “малював музику” — перетворював звуки на форми й кольори. Послухайте музичний фрагмент. Під час прослуховування малюйте: швидка музика — різкі лінії, повільна — плавні, голосна — яскраві кольори, тиха — пастельні.

Створіть мінівиставку робіт, що вийшли (обов’язково вкажіть, що слухали під час малювання).

Завдання 10 (групове). Правда чи ні?

Перевірте твердження та визначте помилкові:

Малевич народився в Києві (так)
Екстер ніколи не була в Парижі (ні)
Архипенко створив порожнечу в скульптурі (так)
Делоне працювала тільки в живописі (ні)
Бурлюк організував групу “Гілея” (так)
Кандинський ніколи не був в Україні (ні)

Примітка: можна ускладнити задачу й запропонувати групам написати подібні списки й обмінятися ними.

Завдання 11 (групове). Розкодовуємо банкноту УНР.

Група отримує зображення однієї банкноти Нарбута і визначає: які мотиви належать українському бароко, які — до модерну, які — авторські.

Завдання 12 (групове). Нарбут і сучасний український брендинг.

Групи порівнюють одну роботу Нарбута з сучасним українським брендом на власний вибір (Укрпошта, Дія, ГогольFest, Кураж, UNIT.City, будь-які нові шрифти).

Питання: що спільного? Які принципи збереглися? Чому його підхід працює й досі?

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів

Урок 38. Роль українських митців у світовому авангарді

Робочий аркуш учня / учениці

Завдання 1. З’єднай ім’я митця та його здобутки:

Малевич	орфізм
Екстер	Футуристичний маніфест
Архипенко	костюм-скульптура
Делоне	Перша абстракція
Бурлюк	супрематизм
Кандинський	Порожнеча в скульптурі

Завдання 2. З’єднай стрілками ім’я митця і назву його роботи:

Малевич	“Жінка, яка розчісує волосся”
Екстер	Маніфест “Ляпас громадському смаку”
Архипенко	“Симультанна сукня”
Делоне	Костюми для театру Таїрова
Бурлюк	“Композиція VII”
Кандинський	“Чорний квадрат”

Завдання 3. Поясни своїми словами:

а) Супрематизм

б) Орфізм

в) Кубофутуризм

г) Конструктивізм

Завдання 4. Українське та французьке у творчості Олександри Екстер.

Екстер поєднувала українське народне мистецтво (яскраві кольори вишивки, геометрія килимів) з паризьким кубізмом.

Ознайомся з її доробком (https://www.wikiart.org/en/aleksandra-ekster ) і заповни таблицю: що від українського, що від французького у її творчості?

Українське	Французьке

Завдання 5. Хронологія українського авангарду.

Розстав події в правильному хронологічному порядку (від 1 до 6):

___ Малевич створює “Чорний квадрат”
___ Салони Іздебського в Одесі, Києві, Петербурзі
___ Кандинський створює перші абстрактні твори
___ Архипенко переїжджає до США
___ Делоне з’являється на обкладинці Vogue
___ Бурлюк пише “Ляпас громадському смаку”

Завдання 6. Сучасний маніфест футуризму.

Давид Бурлюк написав маніфест “Ляпас громадському смаку”, де футуристи вимагали “скинути Пушкіна з пароплава сучасності”. Напиши свій короткий маніфест (5-7 речень): від чого має звільнитися сучасне мистецтво? Що застаріло? Що нове має з’явитися?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 7. Правда чи ні?

Перевір твердження та визнач помилкові:

Малевич народився в Києві
Екстер ніколи не була в Парижі
Архипенко створив порожнечу в скульптурі
Делоне працювала тільки в живописі
Бурлюк організував групу “Гілея”
Кандинський ніколи не був в Україні

Завдання 8. Український контекст.

Заповни пропуски в тексті словами зі списку:

(народне мистецтво, Київ, вишивка, іконопис, бароко, Париж)

Українські авангардисти черпали натхнення з українського культурного коріння. Малевич захоплювався українським ________________ і неопримітивізмом. Екстер вивчала закони кольору в українській _______________ та керамiці. Майстерня Екстер у _______________ стала центром авангарду. Площинність і символічність українського _______________ впливали на бачення простору. Водночас митці активно засвоювали європейські ідеї, особливо в _______________.

Завдання 9. Ідентичність.

Прочитай дві цитати. Поясни (3-4 речення), яка різниця між двома підходами до ідентичності Малевича?

Цитата 1 (радянський підручник, 1970-ті): “Казимир Малевич — видатний російський художник, засновник супрематизму.”

Цитата 2 (сучасний український підручник): “Казимир Малевич — український художник, народився і виріс у Києві, створив супрематизм на основі українського народного мистецтва.”

Твоя відповідь:

Завдання 10: Деколонізація історії.

Прочитай текст і дай відповідь на запитання:

Протягом радянської доби й після неї український внесок в авангард часто замовчувався або присвоювався під назвою “російський авангард”. Митців, які народилися і формувалися в Україні, записували як “російських художників”. Це приклад культурного присвоєння — коли досягнення одного народу привласнюють інші.

Запитання: Наведи ще один приклад культурного присвоєння з будь-якої сфери (музика, література, спорт, кухня тощо). Чому це проблема?

Твоя відповідь:

Прогрес

Я можу:	Ні	Частково	Так
Пояснити масштаб впливу українських митців на світове мистецтво авангарду
Проаналізувати, як українська культурна ідентичність формувала унікальний внесок у європейський модернізм
Упізнати роботи Малевича, Екстер, Архипенка, Делоне та інших українських авангардистів
Пояснити, звідки береться історичний наратив, що применшує роль українських митців у світовому мистецтві

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе