Урок 39. “Золота доба” авангарду

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів

Урок 39. “Золота доба” авангарду

---

---

Основні тези для вчительства

1. Контекст

Що відбувається

Після кривавої доби Української революції (1918-1921) та розрухи 1920-ті роки приносять короткочасну стабільність і надію. 1921 року більшовики запроваджують НЕП (нову економічну політику) — часткове повернення ринкових відносин, дозвіл на приватну торгівлю, послаблення тотального контролю. Економіка поступово відновлюється, міста оживають, з’являється робота.

Водночас більшовики розуміють: без підтримки місцевого населення їхня влада нестійка. У відповідь на потужний український національний рух запроваджують політику коренізації, що в Україні отримує назву українізації. 1923 року XII з’їзд РКП(б) офіційно схвалює цю політику. Українська мова стає офіційною мовою діловодства, освіти, судочинства, культури. Українців масово залучають до партійних і державних структур, відкривають українські школи, технікуми, вищі навчальні заклади. До кінця 1920-х вражаючі 80 відсотків видань виходять українською. 1928 року ухвалюють “харківський правопис”, або “скрипниківку” (його затвердив комісар освіти Микола Скрипник) — він уніфікує мову, наближає до народної, поєднує галицькі та наддніпрянські мовні норми. Уже за кілька років такий підхід визнають “націоналістичним” і змінять правопис на максимально наближений до російської мови.

1920 року столицю УСРР переносять з Києва до Харкова. Офіційна причина — близькість до Москви та промислових регіонів. Справжня — недовіра більшовиків до Києва як історичного центру українського націоналізму, місця, де діяли уряди УНР. Харків як промислове місто з великою робітничою базою здається більш контрольованим і “радянським”.

Але несподівано Харків стає справжньою лабораторією майбутнього. Місто отримує колосальні інвестиції в забудову. 1925-1928 роках зводять Держпром — перший радянський хмарочос, найбільшу в світі будівлю в стилі конструктивізму. З’являються нові житлові квартали, кооперативні будинки, промислові комплекси, палаци культури. Населення Харкова вибухово зростає втричі — з 285 тисяч 1920 року до 832 тисяч 1939-го. Місто перетворюється на експериментальний майданчик, де випробовують нові форми архітектури, побуту, організації життя.

Чому це впливає на мистецтво

Українізація створює унікальну, парадоксальну ситуацію: радянська влада потребує нового, революційного мистецтва для нового суспільства — і водночас дозволяє (навіть заохочує!) розвиток національної культури. Художники, письменники, режисери вірять, що можуть поєднати соціальний експеримент з національним відродженням, авангардні форми з українським культурним корінням.

Держава стає головним замовником мистецтва. Потрібно оформлювати міста до революційних свят, створювати плакати для агітації, дизайн упаковок для нових радянських товарів, монументальні розписи для громадських будівель, декорації для революційних вистав. Є робота, є можливість реалізувати найсміливіші експериментальні проєкти, є відчуття, що ти будуєш майбутнє.

Харків стає центром, де концентруються найкращі творчі сили. Тут працюють письменники (Микола Хвильовий, Микола Куліш, Остап Вишня), художники (Василь Єрмілов, Анатоль Петрицький, Іван Падалка), архітектори (Михайло Дашкевич, Сергій Серафимов), театральні режисери (Лесь Курбас), кінематографісти (Олександр Довженко). Виникають мистецькі об’єднання, видають журнали (“Нова генерація”, “Авангард”, “Літстрой”), організовують виставки, проводять гострі диспути про майбутнє мистецтва. Це справді “золота доба” — короткий, ейфоричний період, коли здається, що все можливо, що Україна стоїть на порозі культурного ренесансу.

Але вже з середини 1920-х з Москви починають надходити тривожні сигнали. 1926 року Сталін пише листа Кагановичу з попередженням проти “націоналістичних ухилів” в українізації. Починаються перші репресії проти культурних діячів. 1928-1929 роках ліквідують літературні організації ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) і “Ланка-МАРС”. Атмосфера поступово змінюється з піднесеної на тривожну.

Як це виявляється в мистецтві

Авангард 1920-х відрізняється від авангарду 1910-х. Якщо раніше художники бунтували проти старого світу, тепер вони будують новий. Центральною ідеєю стає конструктивізм – мистецтво, що служить виробництву, створює функціональні речі для нового побуту. Художники відмовляються від станкового живопису як “буржуазного” і переходять до промислового дизайну, оформлення книг, плакатів, тканин, меблів, інтер’єрів. Вони проєктують ідеальні міста, будинки-комуни, одяг майбутнього. Авангард проникає в усі сфери життя: театр (Лесь Курбас створює революційний театр “Березіль”), кіно (Олександр Довженко знімає “Землю”, “Арсенал”, “Звенигору”), книговидання (нові шрифти, макети), архітектура (Держпром, будинок “Слово”, промислові комплекси). Формуються художні об’єднання: АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України), група “Авангард” у Харкові, школа Михайла Бойчука в Києві. Найяскравішою постаттю харківського конструктивізму стає Василь Єрмілов – художник-універсал, що працює в усіх жанрах від плаката до монументального розпису. Його називають генієм функціонального мистецтва. Але наприкінці 1920-х атмосфера змінюється. Влада вимагає “зрозумілого народу” мистецтва, звинувачує авангардистів у формалізмі та відірваності від мас. Починається перехід до соцреалізму – офіційного стилю, що прославляє радянську дійсність у реалістичних формах. Багатьох художників репресують, інших змушують відмовитися від експериментів. Золота доба завершується.

Авангард 1920-х принципово відрізняється від авангарду 1910-х. Якщо в попередньому десятилітті художники бунтували проти старого світу, руйнували традиційні канони, то тепер вони будують новий світ. Центральною ідеєю стає конструктивізм — мистецтво, що служить виробництву, створює функціональні речі для нового побуту, організовує життя. Художники відмовляються від станкового живопису як “буржуазного” і переходять до промислового дизайну, оформлення книг, плакатів, тканин, меблів, інтер’єрів. Вони проєктують ідеальні міста, будинки-комуни, одяг майбутнього, нові шрифти, революційні театральні постановки.

Авангард проникає в усі сфери життя: театр (Лесь Курбас створює революційний театр “Березіль”), кіно (Олександр Довженко знімає поетичні епоси “Звенигору”, “Арсенал”, “Земля”), книговидання (нові шрифти й макети Єрмілова, Падалки), архітектура (Держпром, будинок “Слово”, промислові комплекси). Формуються художні об’єднання: АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України), група “Авангард” у Харкові.

Найяскравішою постаттю харківського конструктивізму стає Василь Єрмілов — художник-універсал, що працює в усіх жанрах від плаката до монументального розпису, від книжкової графіки до промислового дизайну. Його називають “геніальним конструктором” нового візуального світу.

Але наприкінці 1920-х золота доба починає згасати. Влада дедалі частіше вимагає “зрозумілого народу” мистецтва, звинувачує авангардистів у формалізмі, відірваності від мас, шкідництві. Починається перехід до соцреалізму — офіційного стилю, що має прославляти радянську дійсність у спрощених реалістичних формах. 1930-ті роки приносять Голодомор, масові репресії, фізичне знищення української творчої інтелігенції. Золота доба закінчується трагедією.

2. Теорія через практику

У 1920-х формується принципово нове розуміння мистецтва — виробниче мистецтво, або конструктивізм. Його суть у тому, що художник більше не створює унікальний об’єкт для галереї, а проєктує корисні речі для повсякденного життя. Мистецтво перестає бути сферою «високих» образів і стає інструментом організації нового побуту. Це не декоративна мода, а спроба змінити саму структуру щоденного життя через дизайн.

Конструктивісти виходять із дуже конкретної ідеї: форма має бути функціональною, простою, логічною й такою, що піддається масовому виробництву. Звідси — геометричні конструкції, ясні лінії, стандартизовані рішення. Коли сьогодні ми говоримо про «мінімалізм», «раціональність», «відмову від зайвого» — це прямі спадкоємці цих підходів.

В Україні ці принципи отримують особливо виразну форму. Василь Єрмілов називає себе «художником-конструктором», підкреслюючи, що його завдання — не створювати один шедевр, а спроєктувати те, що може бути надруковане, зібране, тиражоване. Його роботи для упаковок, обкладинок, плакатів, оформлення павільйонів і кіосків — це приклади виробничого мистецтва в дії. У цій логіці будь-який об’єкт — від етикетки до меблів — стає полем професійної роботи художника.

Саме конструктивізм закладає фундамент сучасного дизайну. Функціональна форма, серія замість унікального продукту, об’єкти масового користування, чітка геометрія, мінімум декору — усе це народилося у 1920-х і стало частиною нашої візуальної культури.

3. Мистецтво періоду: тенденції та еволюція

Звідки черпає натхнення

Український конструктивізм 1920-х не виникає на порожньому місці. Він спирається на досвід авангарду попереднього десятиліття — кубофутуризм, супрематизм, футуризм підготували ґрунт. Художники вже навчилися мислити геометричними формами, працювати з кольором як самостійним виразним елементом, руйнувати традиційний простір. Тепер ці революційні навички застосовують до практичних завдань: не просто малювати абстрактну композицію, а створити функціональний плакат, зручну упаковку, раціональний інтер’єр.

Водночас діють потужні міжнародні впливи. Конструктивізм розвивається паралельно в кількох центрах: Москва (Володимир Татлін, Олександр Родченко, Ель Лисицький), Німеччина (школа Баугауз у Веймарі та Дессау), Нідерланди (група “Де Стейл” з Пітом Мондріаном і Тео ван Дусбургом). Між цими центрами існує активний обмін ідеями через виставки, публікації, особисті контакти. 1928 року Єрмілов разом із Лисицьким та Родченком оформлює радянський павільйон на Міжнародній виставці преси в Кельні (Німеччина) — це приклад такої міжнародної співпраці.

Але український конструктивізм має власну специфіку. Харківські художники, на відміну від радикальних московських “виробників”, не відмовляються повністю від станкових форм. Вони створюють рельєфи з різних матеріалів — дерева, металу, тканини, — що є водночас творами мистецтва для виставок і дослідженнями композиції для практичного застосування. Єрмілов використовує фанеру як основний матеріал, ретельно вивчає текстуру дерева, напрям волокон, можливості обробки. Це матеріал індустріальний, але водночас має органічне, природне коріння — типове поєднання для українського авангарду.

Що нового створює

Дизайн і графіка: Василь Єрмілов і “єрміловський стиль”

Василь Єрмілов (1894–1968) — центральна фігура харківського авангарду й один із творців українського конструктивістського дизайну. 1919 року він оформлює Харків до першотравневих свят, працюючи з мінімумом матеріалів і вперше формуючи принципи просторових тимчасових конструкцій. У браку коштів і матеріалів, маючи лише кілька видів фарб і фанеру, він створює трибуни, агітаційні кіоски, фургони, потяги. Це його перша велика практика конструювання тимчасових просторових об’єктів — і він розуміє: мистецтво може організовувати життя міста.

У той же період створює “Вікна УкРОСТА” — агітаційні аркуші, що вивішували замість вітрин у порожніх магазинах зруйнованого міста. Плакат має бути зрозумілим неписьменному селянину, виразним, помітним здалеку, виконуваним швидко з обмеженої кількості фарб. Це жорстка школа лаконічності та функціональності.

У 1920-х Єрмілов очолює художні майстерні, викладає в інституті та формує харківську школу конструктивістів. Єрмілов працює буквально в усіх напрямах одночасно. Він створює ескізи упаковок для радянських товарів, сірникових коробок, етикеток, заводських марок. Розробляє власний шрифт — геометричний, чіткий, функціональний, без зайвих засічок. У 1920-1930-х “єрміловський шрифт” стає синонімом найвищої графічної якості в українському книговиданні (2018 року сучасні дизайнери створили цифровий шрифт Ermilov Bold і виклали у вільний доступ як данину шани майстру). Художник також оформляє книжки та журнали “Авангард”, “Літстрой”, “Колосся”, впізнавані за чіткою композицією й контрастною палітрою.

1928 року Єрмілов оформлює український відділ радянського павільйону на виставці преси в Кельні.  Він готує два десятки альбомів “Ukraine” — у середньовічному форматі кодексів, з народними орнаментами, обкладинками, обтягнутими плахтою (традиційна українська тканина). Це геніальний синтез авангардної типографіки з українською естетикою. Альбоми розповідають про театр Франка, “Березіль” Леся Курбаса, розвиток книговидання, сільське господарство в УСРР. Це культурна дипломатія найвищого рівня: показати світу, що радянська Україна — не периферія, а центр культурних інновацій.

Паралельно Єрмілов розвиває “чисте мистецтво”: рельєфи з фанери й металу, де досліджує геометрію й матеріальність форми.

Його роботи експонуються в Європі, він отримує нагороди, зокрема золоту медаль у Лейпцигу за марку “У поміч тим, хто голодує”. Але найважливіша його робота — у Харкові. Тут він оформляє перший Палац піонерів, центральний червоноармійський клуб, створює монументальні розписи для громадських будівель. Харків 1920–1930-х справді можна назвати “єрміловським містом”: від клубів і палаців до громадських інтер’єрів — скрізь впізнається його стиль. 

Поруч з Єрміловим працюють інші харківські майстри. Анатоль Петрицький створює театральні декорації та костюми, що синтезують конструктивістську геометрію з яскравістю української народної естетики. Іван Падалка розвиває книжкову графіку. Василь Седляр працює в монументальному живописі.

https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=10513413 https://www.wikiart.org/uk/iermilov-vasil-dmitrovich/palats-pioneriv-i-zhovtenyat-u-kharkovi-proiekt-dizaynu-interieru-1935-0

Театр: Лесь Курбас і революція на сцені

Лесь Курбас (1887-1937) — один із найінноваційніших театральних режисерів Європи 1920-х, реформатор, який змінив саме розуміння того, чим може бути театр.

1922 року Курбас засновує у Києві театр “Березіль” (назва символічна — березень, місяць весняного оновлення). 1926 року театр переїжджає до Харкова разом зі столицею. “Березіль” стає лабораторією театрального авангарду, де проводять найсміливіші експерименти. Курбас руйнує традиційний “побутовий” театр з його натуралістичними декораціями, психологічним реалізмом, ілюзією життєподібності. Замість цього він створює умовний, конструктивістський театр, де сценічний простір — не імітація реальності, а активна динамічна конструкція, що бере участь у дії.

Його сценограф Вадим Меллер будує на сцені не “кімнати” чи “вулиці”, а абстрактні конструкції з площин, драбин, похилих рамп, рухомих елементів. Актор у цьому просторі — не “перевтілюється” в персонажа, а “конструює” образ через точний, виразний рух, жест, інтонацію. Курбас розробляє власну систему акторської підготовки, що поєднує біомеханіку Мейєрхольда з українською традицією.

“Березіль” ставить класику (Шекспір, Мольєр) і сучасну українську драматургію (Миколу Куліша насамперед). Найвидатніші вистави: “Народний Малахій” Куліша (1928), “Мина Мазайло” Куліша (1929), “Макбет” Шекспіра. Ці постановки шокують, захоплюють, змушують по-новому думати про театр.

Але наприкінці 1920-х атмосфера змінюється. Владу дратує експериментальність “Березіля”, його інтелектуальність, орієнтація на освіченого глядача. Вистави за п’єсами Куліша звинувачують у “націоналізмі”. 1933 року “Березіль” закривають. Курбаса заарештовують 1933-го, засилають до Соловецького табору й 1937 року розстрілюють.

https://openkurbas.org/collection/fotolystivka-stsena-z-vystavy-f-89328/ https://openkurbas.org/collection/eskiz-kostyuma-andriya-e-725/

Кіно: Олександр Довженко і поетичний епос

Олександр Довженко (1894-1956) — режисер, який створив власну, унікальну кіномову, де авангардний монтаж поєднується з ліричною поетичністю, де революційна тематика розкривається через глибоко особисте, майже містичне бачення.

“Звенигора” (1928) — фільм-легенда про скарби, заховані в українській землі, про зв’язок поколінь, про те, як міфологічне минуле перетікає в революційне майбутнє. Складна, багатошарова структура, де реальність переплітається з легендами, сучасність — з давниною. Авангардний монтаж (різкі зіставлення, асоціативні стрибки) поєднується з фольклорною образністю.

“Арсенал” (1929) — фільм про долю українського селянина Тимоша та контраст між жахами Першої світової, розпадом імперій і соціальним вибухом у Києві 1918 року. Стрічка поступово веде від окопів до революційного Києва і завершується повстанням робітників заводу “Арсенал” проти Центральної Ради. Фільм поєднує художню умовність, монтажні експерименти й символічні сцени, щоб показати не лише подію, а емоційний і ідеологічний хаос доби. Це не документальна хроніка, а філософська медитація про війну, смерть, жертву.

“Земля” (1930) — найвідоміший фільм Довженка, поетична балада про село, що переходить до колективізації. Сюжет простий: молодий комсомолець Василь привозить у село перший трактор, його вбиває куркуль. Але Довженко розгортає це в космічний епос про вічне коло народження-смерті-відродження. Знамениті кадри: яблука в саду, танок Василя дорогою додому (перед смертю), похорон. Пластика кожного кадру досконала, як живопис. Радянська влада засудила фільм за “надмірний натуралізм” і “відсутність класової боротьби” — Довженко показав не агітку, а трагедію.

Після цих трьох фільмів Довженка змушують іти на компроміси. У 1930-ті він створює більш конформістські роботи, намагаючись вижити. Йому вдається пережити терор, але ціною часткової відмови від власного бачення.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=2773788
https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=960490 
https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=2740871

Архітектура: Харків як місто майбутнього

Архітектура стає найвидимішим, найамбітнішим полем авангардних експериментів. Харків 1920-х перетворюється на будівельний майданчик, де втілюють утопії нового життя.

ДЕРЖПРОМ (1925-1928) — символ епохи, найвидатніша пам’ятка конструктивізму. Зведений за проєктом ленінградських архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравця, Марка Фельгера. На архітектурному конкурсі їхній проєкт називався “Непроханий гість” — натяк на радикальність рішення. І справді, це був абсолютний прорив:

• Перший радянський хмарочос (13 поверхів у місті, де раніше не було будівель вище 5 поверхів)
• Перша у світі велика офісна будівля повністю в модерністському стилі
• Найбільша у світі будівля в стилі конструктивізму (понад 60 тис. кв. м)
• Перша будівля, зведена виключно з залізобетону без металевого каркаса
• Технічний подвиг: від початку робіт до здачі — лише три роки

Держпром втілює всі ідеали конструктивізму: 

• форма цілковито підпорядкована функції; 
• жодного зайвого декору; 
• чіткі геометричні обсяги, що перетинаються під прямими кутами;
• стрічкове засклення, що забезпечує максимум світла;
• пласкі експлуатовані дахи з терасами;
• відкриті простори всередині, вільне планування;
• модульна структура, що дозволяє гнучко змінювати призначення приміщень.

Держпром стає не просто будівлею, а символом нової епохи, образом Харкова як столиці УСРР. Перед ним на величезній площі Дзержинського (нині Свободи, одна з найбільших у Європі) проводять військові паради, масові демонстрації, революційні свята.

БУДИНОК “СЛОВО” (1927-1929, архітектор Михайло Дашкевич) — кооперативний будинок для української творчої інтелігенції. Тут мешкають письменники, журналісти, діячі культури: Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Яновський, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук та багато інших.

Будинок має власний клуб, бібліотеку, їдальню, дитячий садок, комору для зберігання продуктів. Це утопія будинку-комуни, де намагаються раціонально організувати колективний побут, звільнити людей (особливо жінок) від “кухонного рабства”. Ідея: побут має бути соціалізований, щоб звільнити час для творчості.

Трагічна доля будинку “Слово” стала символом долі цілого покоління. З 66 письменників і культурних діячів, що мешкали тут, щонайменше 30 були репресовані в 1930-х. Тому будинок часто називають “розстріляним відродженням”.

РАЙОН ХТЗ (Харківський тракторний завод, кінець 1920-х – початок 1930-х) — спроба створити ідеальне соцмісто для робітників. Нові квартали з раціональними багатоповерхівками, палацами культури, стадіонами, парками, школами, лікарнями. Все має бути поруч, все продумано, все функціонально. Місто як машина для життя.

Куди веде

Наприкінці 1920-х атмосфера змінюється. Сталін згортає НЕП, запроваджує примусову колективізацію. Починається індустріалізація за будь-яку ціну. Українізацію звинувачують у “націоналістичних ухилах”. 1930 року Микола Хвильовий, лідер літературної групи ВАПЛІТЕ, що кинув гасло “Геть від Москви”, під тиском переслідувань кінчає життя самогубством. Голодомор 1932-1933 років забирає мільйони життів. 1933 року Миколу Скрипника, наркома освіти, провідника українізації, доводять до самогубства. Того ж року призначають Павла Постишева секретарем ЦК КП(б)У – він остаточно припиняє українізацію. 1934 року столицю переносять з Харкова до Києва. Офіційна причина – Київ історичний центр України. Справжня – Харків занадто асоціюється з українським національним рухом. Авангард звинувачують у формалізмі, відірваності від народу, шкідництві. Вимагають зрозумілого, реалістичного мистецтва, що прославляє радянську дійсність. Настає епоха соцреалізму. 1937-1938 роках великий терор знищує українську інтелігенцію. Валер’яна Поліщука, друга і соратника Єрмілова, розстрілюють 1937 року. Михайла Бойчука та його учнів розстріляють 1937 року. Софію Налепинську-Бойчук, Оксану Павленко розстріляють разом з іншими бойчукістами. Лесь Курбас, геніальний театральний режисер, – розстріляний 1937 року. Єрмілову вдається вижити, але він змушений відмовитися від авангардних експериментів. 1949 року його виключають зі Спілки художників за “космополітизм”, згодом рішення скасовують, але творча свобода втрачена. Він помирає 1968 року в Харкові. Золота доба закінчилася трагедією. Українське мистецтво втратило ціле покоління, втратило можливість природного розвитку. Те, що могло стати основою національної культурної традиції, було знищено.

4. Додаткова інформація з історії мистецтва 

Українізація: політика і культура

Політика українізації 1920-х — складне, парадоксальне явище, що досі викликає суперечки серед істориків. З одного боку, це був тактичний хід більшовиків для зміцнення влади. Вони добре розуміли: українське населення (що становило майже 80% УСРР) не підтримає режим, якщо він відверто русифікуватиме, нехтуватиме національними прагненнями. Потрібно було здобути легітимність, і українізація стала інструментом цієї політики. З іншого боку, українізація відкрила простір для справжнього, потужного національного відродження. Письменники, художники, вчені, педагоги отримали можливість працювати українською мовою, розвивати національну культуру на державному рівні, з державною підтримкою і фінансуванням. Створилася унікальна, парадоксальна ситуація: тоталітарний режим підтримував те, що згодом сам же безжально знищить.

Масштаби українізації вражають і сьогодні. До кінця 1920-х 80 відсотків усіх видань в УСРР виходили українською мовою. Чверть вищих навчальних закладів, половина технікумів повністю перейшли на українську мову викладання. Українізували державний апарат, судову систему, міліцію, армійські частини. Навіть у червоній армії з’являються україномовні підрозділи. Український правопис став найбільш послідовно фонетичним серед усіх слов’янських мов. Це був акт культурної незалежності.

Проте Москва з самого початку пильно стежила, щоб процес не вийшов з-під контролю. 1926 року Сталін особисто пише листа Лазарю Кагановичу (тоді першому секретареві ЦК КП(б)У) з попередженням про небезпеку “націоналістичних ухилів” в українізації. Починаються перші репресії. 1927 року усувають Олександра Шумського, наркома освіти, що надто ревно і щиро проводив українізацію. На його місце призначають Миколу Скрипника — людину більш лояльну до Москви, як гадали. Але навіть Скрипник виявився “надто українським” — 1933 року його доведуть до самогубства. Українізація була запрограмована на знищення з самого початку. Вона була тимчасовим тактичним маневром, а не стратегічною лінією. Коли режим зміцнився, коли Сталін остаточно консолідував владу, українізація стала не потрібна — більше того, небезпечна. Її згорнули швидко, жорстоко, безжально.

АРМУ та мистецькі об’єднання

Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ) виникає 1927 року. Це спроба об’єднати художників різних напрямів навколо ідеї створення нового мистецтва. До АРМУ входять конструктивісти, бойчукісти, реалісти – всі, хто вірить у можливість поєднати радянську ідеологію з художнім експериментом. АРМУ організовує виставки, видає журнали, проводить диспути. Тут полемізують про те, яким має бути радянське українське мистецтво. Конструктивісти наполягають на функціональності, відмові від станкових форм. Бойчукісти захищають монументальний живопис, синтез традиції та новаторства. Реалісти вимагають зрозумілого народу мистецтва. У цих дискусіях формується критична думка, розвивається теорія мистецтва. Але наприкінці 1920-х АРМУ потрапляє під тиск. Влада вимагає однозначної підтримки офіційної лінії. Художників змушують звинувачувати один одного в ухилах. 1932 року всі незалежні мистецькі об’єднання ліквідують, створюють єдину Спілку художників УРСР під контролем партії. Це кінець плюралізму в радянському мистецтві.

Держпром сьогодні: символ під обстрілом

Держпром пережив Другу світову війну. Під час нацистської окупації Харкова (1941-1943) будівля була частково пошкоджена, але не знищена. Після війни її відновили, зберігши первісний вигляд. Десятиліттями Держпром функціонував як звичайна офісна будівля, де розміщалися різні установи. Його архітектурна цінність визнавалася, але широкому загалу залишалася маловідомою. Це був просто “той великий будинок на площі Свободи”. 2018 року Держпром внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення. 2023 року, після повномасштабного російського вторгнення, його включили до списку об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО під посиленим захистом згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року.

Але 28 жовтня 2024 року російська авіація завдала ракетного удару по центру Харкова. Керована авіабомба влучила в Держпром, частково зруйнувавши кілька поверхів, вибивши вікна, пошкодивши конструкції. Це не був “випадковий” удар по військовій цілі — це була навмисна атака на символ української культури, на пам’ятку світового значення.

Символіка болісна: будівля, що вистояла нацистську окупацію, пошкоджена російськими бомбами. Росія продовжує свою тривалу політику знищення української культурної спадщини — те, що почалося репресіями 1930-х, продовжується ракетними ударами 2020-х.

5. Швидка довідка

Персоналії

Василь Єрмілов (1894-1968) – художник-конструктор, графік, дизайнер, ключова фігура харківського конструктивізму, універсальний митець, що працював у всіх жанрах. 

Валер’ян Поліщук (1897-1937) – письменник, теоретик авангарду, засновник групи “Авангард”, друг Єрмілова, розстріляний 1937 року. 

Анатоль Петрицький (1895-1964) – художник, сценограф, що синтезував конструктивізм з українською народною естетикою. 

Іван Падалка (1894-1937) – художник школи Бойчука, розстріляний 1937 року. 

Лесь Курбас (1887-1937) – театральний режисер, засновник театру “Березіль”, розстріляний у Соловецькому таборі.

Ключові роботи

• Василь Єрмілов “Композиція” (1920)
• Держпром у Харкові (1925-1928) 
• Будинок “Слово” у Харкові (1927-1929)
• Обкладинки журналу “Авангард” (1926-1927)
• Альбоми “Ukraine” для виставки в Кельні (1928) 
• Плакати “Вікна УкРОСТА” (1919-1921)

---

Українізація – політика коренізації в Україні 1920-х – початку 1930-х, що передбачала розвиток української мови, культури, залучення українців до управління. 

Конструктивізм – напрям у мистецтві 1920-х, що проголошував відмову від “мистецтва заради мистецтва” на користь функціональних, утилітарних форм. 

Виробниче мистецтво – синонім конструктивізму, мистецтво, що служить виробництву, створює дизайн для нового побуту. 

АРМУ – Асоціація революційного мистецтва України (1927-1932), об’єднання художників різних напрямів. 

Золота доба – умовна назва періоду 1920-х, коли український авангард переживав короткочасний, але інтенсивний розквіт перед репресіями 1930-х.

Додаткові джерела

Олександр Архіпенко https://artsandculture.google.com/story/WwXxurnZ-hRo3A 

Вадим Меллер https://uartlib.org/ekspresivniy-konstruktivizm-vadima-mellera/

Олександра Екстер https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/ekster-oleksandra/
https://uartlib.org/oleksandra-ekster-ta-yiyi-studiya-kiyiv-1918/ 

Давид Бурлюк https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/burlyuk-david/

Олександр Богомазов https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/oleksandr-bogomazov/

Анатоль Петрицький https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/anatoliy-petritskiy/

Глушко Ю. Конструктивізм в українській радянській моді 1920-х рр. https://history-ejournal.cdu.edu.ua/article/view/2722/2868 

Виставка “Курбас. Нові світи” у “Мистецькому арсеналі” https://artarsenal.in.ua/vystavky/fotogalereyi/kurbas-novi-svity/ 

Виставка “Бойчукізм. Проєкт “великого стилю” у “Мистецькому арсеналі” https://artarsenal.in.ua/vystavky/fotogalereyi/fotogalereya-bojchukizm/ 

Виставка “Футуромарення” у “Мистецькому арсеналі” 
https://artarsenal.in.ua/vystavky/fotogalereyi/futuromarennya/ 

Курбас, цифрова колекція https://openkurbas.org/ 

---

Дизайн уроку

Завдання 1 (фронтальне обговорення). Нищення харківського конструктивізму.

Покажіть класу фотографії конструктивістських пам’яток Харкова після російських обстрілів. Питання для обговорення: 

• Чому Росія цілеспрямовано руйнує пам’ятки української культури? 
• Що символізує Держпром для України? 
• Чому важливо зберігати архітектурну спадщину 1920-х? 
• Як ми можемо протистояти культурному геноциду? 
• Що означає відновлення цих будівель для майбутнього України? 

Це підводить до теми уроку: 1920-ті як золота доба українського авангарду, що трагічно завершилася, але залишила спадщину, за яку боремося сьогодні.

---

Завдання 2 (групове). Хронологія золотої доби.

Це завдання є сенс розподілити на два уроки й другу половину виконати під час уроку 44 (“Розстріляне Відродження”). 

Учнівство створює паралельну хронологічну стрічку подій 1920-1930-х років, позначаючи культурні досягнення та репресивні заходи. Завдання: розділити аркуш навпіл. Посередині розташувати хронологічну лінію 1920-1940 з кроком в 1 рік. У верхній частині листка розташувати події, пов’язані з культурою, мистецтвом і творенням нового (створення АРМУ, побудова Держпрому, виставки, публікації). У нижній – репресивні заходи (лист Сталіна 1926, ліквідація ВАПЛІТЕ 1928, голодомор 1932-1933, великий терор 1937-1938). 

Обговорення: коли саме закінчується золота доба? Чи можна було її продовжити? Які зовнішні, а які внутрішні причини її завершення? 

Завдання 3 (групове). Дискусія “Українізація – можливість чи пастка?”

Учнівство досліджує подвійну природу українізації. Завдання: поділитися на дві групи. Перша група знаходить аргументи, що українізація була справжньою можливістю для розвитку національної культури. Друга – що це була пастка, тактичний хід більшовиків для контролю. Кожна група презентує аргументи. Потім спільне обговорення: чи обов’язково українізація мала закінчитися репресіями? Які уроки цього досвіду для сьогодення? 

Завдання 4 (парне). Конструктивістський плакат.

Матеріали: папір А4-А3, матеріали для малювання та креслення (маркери, фломастери, фарби, олівці, циркуль, лінійка, транспортир), приклади конструктивістських плакатів.

Пара обирає соціальну тему (екологія, освіта, культура, опір агресії тощо) і створює плакат у стилі конструктивізму. Потрібно використати геометричні форми, обмежену колірну палітру (2-3 кольори), чіткий шрифт, лаконічний слоган. 

Завдання 5 (групове). Віртуальна екскурсія Харковом 1920-х.

Групи створюють віртуальну екскурсію конструктивістським Харковом (за допомогою карт My Google Maps або у форматі презентації). Кожна з груп обирає 1 будівлю в стилі конструктивізму (Держпром, будинок “Слово”, Палац культури будівельників, житлові будинки тощо), знаходить історичні та сучасні фотографії, пише екскурсійний текст для кожного об’єкта (що, коли, ким побудовано, архітектурні особливості, історичні події, сучасний стан). Обов’язково: порівняти вигляд тоді й зараз, зазначити пошкодження від російських обстрілів, якщо вони є. По завершенні групи об’єднують готові матеріали в цілісну екскурсію.

Завдання 6 (групове/індивідуальне). “Біомеханічний жест” Курбаса.

Курбас навчав акторів не “перевтілюватися”, а “конструювати” образ через точний жест, рух. Виберіть емоцію (радість, гнів, страх). Створіть один чіткий, геометричний жест, що передає цю емоцію без слів, без міміки — тільки через рух тіла. Покажіть класу (решта має визначити емоцію за рухом).

Завдання 7 (фронтальне обговорення). Чому конструктивізм загинув?

Клас аналізує причини знищення конструктивізму в СРСР. 

Запитання: 

• Чому тоталітарна влада несумісна з авангардом? 
• Що таке соцреалізм і чому він прийшов на зміну? 
• Як ідеологія впливає на мистецтво? 
• Чи міг конструктивізм вижити за інших умов? 
• Чи повторюється ця історія в інших країнах і часах? Які паралелі з сьогоденням? 

Завдання 8 (парне). Спадщина Єрмілова сьогодні.

Пари шукають приклади сучасного графічного дизайну, що використовує конструктивістську естетику (геометричні шрифти, лаконічні композиції, функціональність), і порівнюють із роботами Єрмілова. Що запозичено, що змінено? Чому ці принципи досі актуальні? 

Обговорення: як класика впливає на сучасне мистецтво? 

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів

Урок 39. “Золота доба” авангарду

Робочий аркуш учня / учениці

---

Завдання 1. Українізація – дві позиції.

Аргумент	Українізація = можливість	Українізація = пастка
Політичні причини
Культурні наслідки
Мовна ситуація
Фінал

Мій висновок:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 2. Термінологічний словник

Дай визначення термінам:

Українізація_____________________________________________________________________________________

Конструктивізм_____________________________________________________________________________________

Виробниче мистецтво_____________________________________________________________________________________

АРМУ_____________________________________________________________________________________

Завдання 3. Кадр-символ.

Довженко знімав не документальні кадри, а символи: яблуко = життя, земля = батьківщина, танець = молодість. Зроби одну фотографію (кадр), яка передає абстрактну ідею (час, свобода, пам’ять, надія) через простий предмет або жест. Жодних підписів — тільки образ. Поясни свій вибір:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 4. Соцреалізм чи конструктивізм?

Познач літерою С (соцреалізм) чи К (конструктивізм), які риси до якого напрямку відносяться:

• Функціональність ___
• Прославлення вождів ___
• Геометричні форми ___
• Реалістичні портрети ___
• Відмова від декору ___
• Зрозуміло всім ___
• Експеримент ___
• Ідеологічний контроль ___

Завдання 5. З’єднай ім’я митця з роботою:

Василь Єрмілов	Театр “Березіль”
Лесь Курбас	Держпром у Харкові
Олександр Довженко	Альбоми “Ukraine” для виставки в Кельні
Анатоль Петрицький	Фільм “Земля”
Іван Падалка	Театральні костюми та декорації
	Картина “Збирання помідорів”

Завдання 6. Есе.

Напиши коротке есе (200-250 слів)на одну з цих тем:

• Тема А: “Що втратила Україна через знищення авангарду 1930-х?”
• Тема Б: “Чому золоту добу назвали золотою, якщо вона закінчилася трагедією?”
• Тема В: “Як політика впливає на мистецтво: урок 1920-1930-х”

Тема:

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

---

Я можу:	Ні	Частково	Так
Пояснити період 1920-х років як короткий, але інтенсивний розквіт українського авангарду
Пояснити  зв’язок між політикою українізації та культурним піднесенням
Проаналізувати роль Харкова як столиці УСРР і центру конструктивізму
Схарактеризувати внесок Василя Єрмілова та інших харківських митців у розвиток українського дизайну
Пояснити, чому цей період закінчився репресіями та знищенням авангарду.