Тема 6. Розділ 5. Революція в мистецтві: модерн та авангард

матеріал 7

Урок 40. Бойчукізм

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів (продовження)

Урок 40. Бойчукізм

Які результати уроку?

самостійно декодує/аналізує, характеризує, узагальнює, систематизує, мистецькі тексти/явища мистецтва, апелює до власних знань і досвіду [12 МИО 1.2.1-1 П]
визначає, пояснює національну специфіку явищ мистецтва культурних регіонів світу та діалогу культур [12 МИО 1.2.1-2 П]
застосовує уміння системного підходу для власних інтерпретацій явищ мистецтва та культури [12 МИО 1.3.1-1]
формулює задум та пропонує способи його реалізації в художньо-практичній діяльності відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.1.1-1 П]
співпрацює з іншими у процесі мистецької діяльності на засадах командного співробітництва [12 МИО 2.2.1-1]
виявляє зв’язки між минулим і сучасністю (історичне значення факту), взаємовпливи історичних явищ і процесів, висловлює думку щодо ролі історичних осіб [12 ГІО 1.2.1-1]
зіставляє події, явища і процеси української та світової історії; визначає їх взаємовпливи [12 ГІО 4.1.3-2]

Учні й учениці навчаться:

Характеризувати бойчукізм як спробу створити національний стиль на основі синтезу традиції та авангарду.
Аналізувати джерела бойчукізму: візантійське мистецтво, Джотто, українська народна ікона, народне мистецтво
Пояснювати, чому бойчукісти обрали монументальний живопис як основну форму
Оцінювати внесок школи Михайла Бойчука у світове мистецтво.
Розуміти трагедію знищення бойчукістів і їхніх творів.
Усвідомлювати різницю між конструктивізмом і бойчукізмом у підході до традиції.

Основні тези для вчительства

1. Контекст

Що відбувається

На фоні авангардних експериментів 1920-х років, коли конструктивісти проголошують розрив з традицією, виникає інша течія, що шукає шлях до майбутнього через переосмислення минулого. 1917 року в Києві відкривається Українська академія мистецтв – перший вищий художній навчальний заклад України. Серед професорів-засновників – Михайло Бойчук, який веде майстерню монументального мистецтва. Навколо нього збираються учні, що стають відданими послідовниками його ідей. Це не просто учні, а співтворці єдиного художнього напряму. Формується школа, яку пізніше називатимуть бойчукізмом. Бойчук народився 1882 року в селі Романівка на Тернопільщині в селянській родині. Місцевий учитель помітив його талант і подав оголошення в газету. Відгукнувся художник Юліан Панькевич, і юнак став його учнем. Під час навчання виявилося: найбільше він любить ікони й церковні розписи. Завдяки підтримці митрополита Шептицького та Наукового товариства імені Шевченка Бойчук навчається у Відні, Кракові, Мюнхені. 1907 року приїжджає до Парижа – тодішньої столиці мистецького світу.

У Парижі Бойчук вчиться в Академії Рансона у Поля Серюзьє, лідера групи “Набі”. Художники “Набі” розвивають символічний синтетизм Гогена, стилізують мотиви різних етнічних культур. Але Бойчука приваблює не сучасне мистецтво, а давнє. Він їздить Італією, вивчає візантійські мозаїки Равенни, фрески Джотто у Флоренції та Падуї. 1909 року організовує в Парижі групу молодих митців українського та польського походження “Відродження візантійського мистецтва” (фр. Renovation Byzantine). До групи входять Євген Бачинський, Софія Налепинська (майбутня дружина Бойчука), Микола Касперович, Яніна Леваковська, Гелена Шрамм та інші. Вони колективно працюють, разом готують дошки, ґрунт, фарби. Експонуються в Осінньому салоні 1909 року та Салоні Незалежних 1910-го. Паризька критика називає їхній стиль неовізантизмом. 1910 року Бойчук повертається до Львова, працює реставратором ікон у Національному музеї, розписує церкви Галичини. 1914-го реставрує Трьохсвятительську церкву в селі Лемеші на Чернігівщині, але Перша світова війна перериває роботу.

Чому це впливає на мистецтво

Революція 1917 року відкриває Бойчуку можливість переїхати до Києва й опинитися в епіцентрі українського державного відродження. Він стає співзасновником Української академії мистецтв, відкриває майстерню монументального живопису. Його ідея: створити національний стиль, що поєднає давню традицію з сучасністю. Він вірить, що мистецтво має служити народу, бути доступним усім, а не лише відвідувачам виставок і музеїв. Тому обирає монументальний живопис – фрески на стінах громадських будівель, що їх щодня бачать тисячі людей. Водночас радянська влада потребує нового мистецтва для нового суспільства. Бойчук намагається поєднати радянську тематику (праця, відпочинок, освіта, охорона здоров’я) з високою художньою формою, успадкованою від візантійських майстрів і Джотто. Він не відкидає традицію, як конструктивісти, а переосмислює її. Це унікальна позиція в авангардному контексті. Навколо Бойчука формується школа відданих учнів: Іван Падалка, Василь Седляр, Іван Врона, Микола Рокицький, Михайло Шехтман, Софія Налепинська-Бойчук, Оксана Павленко, Антоніна Іванова та багато інших. Вони працюють колективно, як середньовічні цехи. Над великими розписами працюють десятки художників одночасно, але твір виглядає цілісним, ніби його створив один майстер. Це свідома стратегія: Бойчук виховує однодумців, а не просто учнів.

Як це виявляється в мистецтві

Бойчукізм характеризується кількома ключовими рисами. По-перше, монументальна форма. Бойчукісти не займаються станковим живописом (хоча й створюють ескізи), їхнє поле – стіни громадських будівель. По-друге, площинність композиції, успадкована від візантійської традиції та Джотто. Фігури розташовані на умовному тлі, без глибокої перспективи. По-третє, узагальненість образу. Це не портрети конкретних людей, а типи – селянин, робітник, учень. По-четверте, урочиста спокійна атмосфера. Навіть зображаючи працю чи відпочинок, художники надають сценам сакрального характеру. Сучасники говорили: “Гарно, як у церкві”. Це комплімент і водночас вирок. Радянська влада хотіла бачити динамічних, героїчних робітників, а бойчукісти малювали їх як іконних святих. Основні теми – праця, освіта, відпочинок, охорона здоров’я. Але трактуються вони не як побутові сцени, а як священнодійства. Селянин за плугом нагадує апостола, робітник біля верстата – святого мученика, матір з дитиною – Богородицю. Колорит стриманий, побудований на зіставленні локальних плям кольору. Переважають приглушені охристі, блакитні, зелені тони з яскравими акцентами червоного. Композиції врівноважені, архітектонічні. Фігури вписані в чіткий ритм вертикалей і горизонталей. Бойчукісти створюють три великі монументальні цикли. Літом 1919 року близько 200 художників розписують Луцькі казарми в Києві на вулиці Дегтярівській. Назви композицій: “Гуляй, душа, без кунтуша”, “Застілля”, “З оранки”, “Різка хліба”. 1927-1928 роках створюють розписи Селянського санаторію імені ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі – зеніт творчих досягнень школи. 1933-1935 роках розписують Червонозаводський театр у Харкові – остання велика робота, де вже доводиться йти на поступки вимогам соцреалізму. Але наприкінці 1920-х атмосфера змінюється. Критики-реалісти атакують бойчукістів за “формалізм”, “відірваність від мас”, “архаїчність”. 1929 року поет Гео Шкурупій, відхрещуючись від нападок на себе як футуриста, пише статтю “Диктатура богомазів”, де перекреслює сам творчий напрям. 25 листопада 1936 року Михайла Бойчука заарештовують, звинувачують в українському буржуазному націоналізмі та керівництві націонал-фашистською терористичною організацією. 13 липня 1937 року його розстрілюють у Києві. Протягом 1937-1938 років репресують більшість його учнів. Івана Падалку розстріляють. Василя Седляра розстріляють. Івана Врону розстріляють. Софію Налепинську-Бойчук, дружину майстра, розстріляють 11 грудня 1937 року як “дружину керівника націоналістичної терористичної організації”. Оксану Павленко розстріляють. Антоніну Іванову репресують. Усі фрески бойчукістів терміново заштукатурюють одразу після арешту Бойчука. Знищено розписи Луцьких казарм, Одеського санаторію, Харківського театру. Залишаються лише чорно-білі фотографії та ескізи. У підвалі Львівської бібліотеки серед “ідейно шкідливих” експонатів гине 14 творів Бойчука. Школу знищено, твори стерто. Бойчукізм зникає з історії радянського мистецтва на десятиліття.

2. Теорія через практику

Ключовим для розуміння бойчукізму є поняття неовізантизму або синтетичного монументалізму. Бойчук шукає синтезу різних традицій. Візантійська мозаїка й ікона дають площинність, символічність, духовну піднесеність. Джотто та італійський Проторенесанс дають архітектонічну врівноваженість композиції, монументальну спокійну форму. Українська народна ікона дає зв’язок з національною традицією, колористичні рішення. Народне мистецтво – вишивка, розписи, кераміка – дає декоративність, яскравість, ритмічність. Французькі “Набі” дають розуміння синтетизму, можливості поєднувати різнорідні впливи. Але це не еклектика, а органічний синтез. Бойчук створює власну художню мову, що звучить сучасно, але має глибоке коріння. Він доводить, що можна бути авангардним, не відкидаючи традицію, а переосмислюючи її. Це альтернативний шлях модернізму. Водночас Бойчук утверджує монументальний живопис як головну форму мистецтва. Це не декорація, а рівноправний елемент архітектури. Фреска організовує простір, створює певну атмосферу, виховує глядача. Мистецтво має служити суспільству, але не через утилітарні предмети (як у конструктивістів), а через духовний вплив. Бойчукізм – це спроба створити “великий стиль”, національний за формою, універсальний за змістом.

3. Мистецтво періоду: тенденції та еволюція

Звідки черпає

Бойчукізм спирається на кілька джерел. Візантійське мистецтво – мозаїки Равенни, Венеції, фрески Софії Київської – дає ключові принципи: площинність, умовність простору, символічність образу, золоте тло як знак вічності. Джотто та італійський Проторенесанс (XIII-XIV століття) дають архітектонічну ясність композиції, спокійну урочистість, стриману виразність жесту. Бойчук багато часу проводить у Флоренції та Падуї, вивчаючи фрески Джотто в капелі Скровеньї. Українська народна ікона – не академічна, а селянська, створена народними майстрами, – показує, як візантійська традиція адаптується до місцевого смаку, стає яскравішою, декоративнішою, народнішою. Українське народне мистецтво – вишивка, розписи хат, кераміка, килимарство – дає колористичні рішення, декоративні мотиви, розуміння ритму. Група “Набі” (Поль Серюзьє, Моріс Дені та інші), у якої Бойчук навчається в Парижі, дає теоретичну базу синтетизму: можливість поєднувати різні джерела, створювати власну художню мову. Водночас бойчукісти уважно стежать за розвитком світового монументалізму. 1926-1927 роках Бойчук їде в творче відрядження до Європи, знайомиться з мексиканським художником Дієго Ріверою. Мексиканські муралісти паралельно розвивають монументальний живопис на основі синтезу індіанської традиції та європейського модернізму. Це підтверджує: бойчукізм не ізольоване явище, а частина світового процесу.

Що нового створює

Паризька група “Відродження візантійського мистецтва” (1909-1910) стає першим кроком. Молоді художники колективно працюють над іконами та панно в неовізантійському стилі. Це викликає інтерес паризької критики. Вони експонуються в престижних салонах, отримують схвальні відгуки. Французькі критики вводять термін “неовізантизм” для опису їхнього стилю. Але Перша світова війна розбиває паризьку групу. Бойчук повертається до Львова, працює реставратором. Реставраційна робота дає йому глибоке розуміння техніки давнього живопису. Він вивчає як готували ґрунт, як замішували темперу, як накладали фарби шарами. Це знання пізніше використовує у власній творчості. 1917 рік відкриває нові можливості. У Києві Бойчук стає професором-засновником Української академії мистецтв. Відкриває майстерню монументального живопису, куди приходять талановиті молоді художники. Формується школа.

Перша велика робота – розписи Луцьких казарм у Києві влітку 1919 року. Чотириповерхову будівлю перетворюють на “полігон” для художників. Близько 200 майстрів працюють одночасно. Це безпрецедентний масштаб. Композиції присвячені різним аспектам народного життя: праці, відпочинку, святам. “Гуляй, душа, без кунтуша” – веселе застілля. “З оранки” – селяни після роботи. “Різка хліба” – священнодійство розподілу їжі. Усе це трактується не побутово, а монументально, урочисто. Як пише очевидець, історик мистецтва Іван Врона: “Ці фрески були першою і найяскравішою демонстрацією бойчукізму як цілісного стилю”. Наступна велика робота – розписи Селянського санаторію імені ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927-1928). Це зеніт творчих досягнень школи. Комплекс монументальних розписів включає композиції “Санаторій”, “Відпочинок”, “Наука”, “Свято врожаю”, “Бібліотека”. Тут бойчукісти досягають повної гармонії архітектури та живопису. Фрески не просто прикрашають стіни, а організовують простір, створюють атмосферу спокою, піднесеності, здоров’я. Критик Євген Холостенко пише: “Це найдосконаліше творіння монументальної школи Бойчука”. Сучасники відзначають: у санаторії “гарно, як у церкві”. Це найвищий комплімент. Бойчукісти створили сакральний простір радянської доби – місце, де людина відчуває себе частиною чогось більшого, вічного.

Паралельно школа працює в інших жанрах. Софія Налепинська-Бойчук створює станкові полотна, що поєднують монументальну форму з інтимністю образу. Іван Падалка розвиває книжкову графіку, використовуючи бойчукістські принципи для ілюстрацій. Василь Седляр працює над театральними ескізами. Антоніна Іванова створює композиції на народні теми. Оксана Павленко працює в прикладному мистецтві. Це не просто школа монументального живопису, а цілісний художній рух з власною естетикою. 1925 року Бойчук стає одним з організаторів АРМУ – Асоціації революційного мистецтва України. Тут об’єднуються різні течії: конструктивісти, бойчукісти, реалісти. Бойчукісти захищають свою позицію: монументалізм, синтез традиції та новаторства, національна своєрідність. Вони полемізують з конструктивістами, що відкидають станкове мистецтво, з реалістами, що вимагають “зрозумілого народу” натуралізму. Остання велика робота – розписи Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935). Але тут уже доводиться йти на поступки. Критика вимагає більшої “життєвості”, менше “архаїчності”. Бойчукісти змушені робити композиції динамічнішими, персонажів конкретнішими. Це вже не чистий бойчукізм, а компроміс з вимогами соцреалізму.

Куди веде

Наприкінці 1920-х – у 1930-х ситуація стає критичною. Влада запроваджує єдиний метод – соціалістичний реалізм. Усі інші течії оголошуються “формалістичними”, “відірваними від мас”. Бойчукістів звинувачують у найстрашнішому: націоналізмі. Їхнє звернення до української традиції, до народного мистецтва трактується як буржуазний націоналізм. Спроба створити національний стиль – як сепаратизм. 1936-1937 роках проходять арешти. Михайла Бойчука та більшість його учнів розстрілюють. Інших відправляють до таборів, звідки мало хто повертається. Одразу після арешту Бойчука всі фрески заштукатурюють. Розписи Луцьких казарм, Одеського санаторію, Харківського театру – усе знищене. Залишаються лише чорно-білі фотографії низької якості та кілька ескізів. У музеях роботи бойчукістів ховають у запасники, де вони пролежать десятиліття. Імена викреслюють з історії мистецтва. Бойчукізм стає забороненою темою. Лише в 1960-х під час “відлиги” починається повільне перевідкриття. Молоді мистецтвознавці Дмитро Горбачов, Леонід Череватенко знаходять у запасниках роботи бойчукістів, пишуть про них статті. 1966 року проходить перша виставка Богомазова в Києві. Поступово повертають і бойчукістів. 1991 року у Львові, Києві, Тернополі проходить велика виставка “Бойчук і бойчукісти, бойчукізм”. Це офіційна реабілітація. Але втрачені твори не повернути. Три великі монументальні цикли знищені назавжди. Залишилися лише фрагменти, начерки, спогади. Бойчукізм став символом трагедії українського мистецтва – спроби створити національний стиль, що завершилася репресіями та знищенням.

4. Додаткова інформація з історії мистецтва за темою

Михайло Бойчук: біографія майстра

Михайло Львович Бойчук народився 30 жовтня 1882 року в селі Романівка неподалік Теребовлі (нині Тернопільська область). Батько Левонтій був хліборобом, мати Ганна померла рано. Михайло – старший з дев’яти дітей. У селі пас вівці, малював. Місцевий учитель помітив талант, подав оголошення в львівській газеті “Діло”: талановитий хлопець потребує наставника. Відгукнувся художник Юліан Панькевич, узяв юнака до своєї студії. Під час навчання виявилося: найбільше Михайло любить ікони, церковні розписи. Він копіює їх, компонує власні образи святих, досліджує давнє сакральне мистецтво. Митрополит Андрей Шептицький та Наукове товариство імені Шевченка надають фінансову підтримку. Бойчук навчається у Віденській академії мистецтв, потім у Краківській. 1907 року приїжджає до Парижа. Навчається в Академії Рансона у Поля Серюзьє, лідера групи “Набі”. Але Париж цікавить його не сучасним мистецтвом, а музеями. Він вивчає Лувр, їздить Італією: Равенна, Флоренція, Падуя, Венеція. Всюди, де збереглися візантійські пам’ятки або твори раннього Відродження. Особливо вражають фрески Джотто в капелі Скровеньї в Падуї. 1909 року організовує групу “Відродження візантійського мистецтва”. 1910 року повертається до Львова, працює реставратором ікон у Національному музеї. Директор Іларіон Свєнціцький пише: “Серед українських митців у Львові не було ні одного, хто би знав техніку реставрації ікони. Край цьому положив приїзд Михайла Бойчука”. Паралельно розписує церкви: каплицю “Дяківської бурси” у Львові, монастир сестер-василіянок у Словіті, частину церкви Преображення в Ярославі (нині Польща). 1913 року одружується з Софією Налепинською – талановитою художницею, членкою паризької групи. 1914-го реставрує Трьохсвятительську церкву в Лемешах на Чернігівщині. Перша світова війна перериває роботу. Російська влада інтернує Бойчука як австрійського підданого. Революція 1917 року звільняє його. Він переїжджає до Києва.

Школа Бойчука: колективна творчість

Бойчук створює не просто майстерню, а школу в повному розумінні слова. Це спосіб мислення, система цінностей, художня ідеологія. Учні стають не просто послідовниками, а фанатичними адептами. Бойчук вимогливий, деспотичний, харизматичний. Він заряджує учнів відданістю мистецтву. Вони працюють колективно, як середньовічні цехи. Разом готують дошки, ґрунт, фарби. Разом обговорюють композиції. Над великими розписами працюють десятки художників одночасно, але твір виглядає цілісним. Це свідома стратегія. Бойчук виховує однодумців. Ключові учні: Іван Падалка (1894-1937) – один з найталановитіших, працював у монументальному живописі та книжковій графіці. Василь Седляр (1899-1937) – майстер монументальних композицій, один з провідних виконавців Одеського циклу. Іван Врона (1896-1937) – художник і теоретик, написав кілька важливих статей про бойчукізм. Микола Рокицький (1901-1944) – учасник усіх великих проєктів, пізніше викладав. Михайло Шехтман (1900-1966) – один з небагатьох, хто пережив репресії. Софія Налепинська-Бойчук (1884-1937) – дружина майстра, талановита художниця, працювала в монументальному та станковому живописі. Оксана Павленко (1895-1991) – одна з небагатьох, хто пережив репресії (17 років таборів), пізніше викладала. Антоніна Іванова (1898-1984) – учениця Бойчука, працювала над розписами, пережила репресії.

Монументальні цикли: втрачені шедеври

Луцькі казарми в Києві (1919) – перша велика робота. Чотириповерхова будівля на вулиці Дегтярівській (нині Пархоменка). Близько 200 художників працюють одночасно. Це небувалий масштаб. Теми: народне життя, праця, свята. Композиції “Гуляй, душа, без кунтуша”, “Застілля”, “З оранки”, “Різка хліба” показують селян за різними заняттями, але трактовані монументально, урочисто. Стиль ще формується, є впливи модерну, народного мистецтва. Але вже видно основні принципи: площинність, узагальненість, ритмічність. Фрески знищені в 1930-х, залишилися лише кілька чорно-білих фотографій. Селянський санаторій імені ВУЦВК в Одесі (1927-1928) – зеніт досягнень. Санаторій розташований на Хаджибеївському лимані. Бойчукісти розписують великі зали. Композиції “Санаторій”, “Відпочинок”, “Наука”, “Свято врожаю”, “Бібліотека” створюють цілісне середовище. Кожна зала має власну тему, але всі пов’язані єдиною концепцією: здорове тіло, здоровий дух, освіта, праця. Колорит стриманий: охристі, блакитні, зелені тони з акцентами червоного. Композиції врівноважені, архітектонічні. Фігури монументальні, узагальнені. Атмосфера спокійна, урочиста. Критик Євген Холостенко пише: “Це найдосконаліше творіння монументальної школи Бойчука”. Сучасники кажуть: “Гарно, як у церкві”. Фрески заштукатурені в 1937 році одразу після арешту Бойчука. Залишилися фотографії та ескізи. Червонозаводський театр у Харкові (1933-1935) – остання велика робота. Тут уже відчувається тиск. Критика вимагає більшої “зрозумілості”, менше “формалізму”. Бойчукістам доводиться йти на поступки: робити композиції динамічнішими, персонажів конкретнішими. Це компроміс між бойчукізмом і вимогами соцреалізму. Але навіть тут видно високу майстерність. Фрески знищені після арештів 1936-1937 років.

Бойчукізм і мексиканський муралізм

Цікава паралель: одночасно з бойчукістами в Мексиці розвивається муралізм – монументальний живопис на основі синтезу індіанської традиції та європейського модернізму. Дієго Рівера, Хосе Клементе Ороско, Давід Альфаро Сікейрос створюють величезні фрески на стінах громадських будівель. Теми схожі: праця, революція, історія народу. Форма монументальна, узагальнена, символічна. 1926-1927 роках Бойчук їде в творче відрядження до Європи, зустрічається з Дієго Ріверою. Вони обмінюються ідеями, обговорюють спільні проблеми. Обидва шукають національний стиль на основі давніх традицій. Обидва вірять у монументальне мистецтво як засіб виховання мас. Але є відмінність: мексиканський муралізм виживає, стає офіційним мистецтвом Мексики. Бойчукізм знищують. Чому? Мексика – незалежна держава, революція підтримує національне мистецтво. СРСР – імперія, що боїться будь-яких проявів національної своєрідності. Українська ідентичність загрожує централізації. Тому бойчукізм, що намагався створити український національний стиль, стає небезпечним і підлягає знищенню.

“Справа бойчукістів”: геноцид культури

25 листопада 1936 року заарештовують Михайла Бойчука. Звинувачення: український буржуазний націоналізм, керівництво націонал-фашистською терористичною організацією серед художників. Організації, звісно, не існувало. Це фабрикована справа. 13 липня 1937 року Бойчука розстрілюють у Києві. Йому 54 роки. Протягом 1937-1938 років репресують більшість учнів. Івана Падалку заарештовують, розстрілюють 3 листопада 1937 року. Василя Седляра заарештовують, розстрілюють 3 листопада 1937 року. Івана Врону заарештовують, розстрілюють 3 листопада 1937 року. Софію Налепинську-Бойчук, дружину майстра, заарештовують, розстріляюють 11 грудня 1937 року. Звинувачення: “дружина керівника націоналістичної терористичної організації”, “шпигунка”. Оксану Павленко заарештовують, засуджують до 10 років таборів. Вона відбуває покарання, потім нові звинувачення, ще 7 років. Звільняється лише 1954 року. Антоніну Іванову репресують, вона проводить роки в таборах. Михайло Шехтман якимось чином уникає розстрілу, але змушений відмовитися від бойчукістської естетики. Одразу після арешту Бойчука всі фрески заштукатурюють. Це робиться терміново, як знищення доказів злочину. Розписи Луцьких казарм, Одеського санаторію, Харківського театру – усе зникає під шаром штукатурки. У музеях роботи бойчукістів ховають у запасники. Багато творів знищують. У підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед “ідейно шкідливих” експонатів гине 14 робіт Бойчука. Імена викреслюють з енциклопедій, підручників, каталогів. Бойчукізм стає забороненою темою. Це не просто репресії окремих людей. Це геноцид культури, знищення цілого напряму, що міг стати основою національного мистецтва.

5. Швидка довідка

Персоналії

Михайло Бойчук (1882-1937) – засновник школи, художник-монументаліст, педагог, теоретик, розстріляний 1937 року.

Іван Падалка (1894-1937) – один з найталановитіших учнів, майстер монументального живопису та графіки, розстріляний 1937 року.

Василь Седляр (1899-1937) – провідний виконавець Одеського циклу, майстер монументальних композицій, розстріляний 1937 року.

Софія Налепинська-Бойчук (1884-1937) – дружина Бойчука, талановита художниця, учасниця паризької групи, розстріляна 1937 року.

Іван Врона (1896-1937) – художник і теоретик, написав важливі статті про бойчукізм, розстріляний 1937 року.

Ключові роботи

Розписи Луцьких казарм у Києві (1919) – перша велика робота школи, близько 200 художників, композиції про народне життя, знищені в 1930-х. Розписи Селянського санаторію в Одесі (1927-1928) – зеніт досягнень, композиції “Санаторій”, “Відпочинок”, “Наука”, “Свято врожаю”, заштукатурені 1937 року.

Розписи Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935) – остання велика робота, компроміс з вимогами соцреалізму, знищені після репресій.

Станкові твори Бойчука – кілька збережених у музеях, більшість знищена. Роботи учнів – Падалки, Седляра, Налепинської-Бойчук, Іванової – фрагментарно збережені в музейних колекціях. Чорно-білі фотографії знищених фресок – єдине свідчення втрачених шедеврів.

Основні поняття

Бойчукізм – напрям в українському монументальному мистецтві 1920-1930-х, заснований Михайлом Бойчуком, що синтезував візантійську традицію, Джотто, українське народне мистецтво з авангардним монументалізмом.

Неовізантизм – термін, введений паризькою критикою для опису стилю групи “Відродження візантійського мистецтва”, пізніше застосований до бойчукізму. Монументальний живопис – фрески на стінах громадських будівель, головна форма бойчукістів.

Синтетичний монументалізм – принцип поєднання різних традицій (візантія, Проторенесанс, народне мистецтво) в єдиний стиль.

“Справа бойчукістів” – сфабрикована НКВС справа про “націоналістичну терористичну організацію художників”, що призвела до репресій 1936-1938 років.

Дизайн уроку

Провокація

Вчитель показує чорно-білі фотографії фресок Одеського санаторію – єдине, що залишилося від знищених шедеврів. Питання для обговорення: Що ви бачите на цих фотографіях? Чому ці фрески знищили? Як ви думаєте, чому радянська влада боялася бойчукістів? Що означає фраза “гарно, як у церкві” – комплімент чи вирок? Чи можна відновити знищене? Як зберегти пам’ять про втрачене мистецтво? Це підводить до теми уроку: бойчукізм як спроба створити український національний стиль, що завершилася трагедією.

Практика

Завдання 1. Дослідницьке: Джерела бойчукізму (15 хв)

Учні досліджують візуальні джерела бойчукізму. Завдання: розглянути зображення візантійської мозаїки (наприклад, з Равенни), фрески Джотто (капела Скровеньї), української народної ікони, народної вишивки. У кожному знайти елементи, що вплинули на бойчукізм: площинність, колір, ритм, узагальненість форми. Заповнити таблицю: джерело – які елементи запозичені – як трансформовані в бойчукізмі. Презентація висновків: як Бойчук синтезував різні традиції? Матеріали: репродукції візантійських мозаїк, фресок Джотто, народних ікон, зразків вишивки, робіт бойчукістів для порівняння. Очікуваний результат: розуміння синтетичного характеру бойчукізму, зв’язку з традицією.

Завдання 2. Аналітичне: Бойчукізм vs Конструктивізм (15 хв)

Учні порівнюють два підходи до авангарду. Завдання: створити таблицю порівняння. Критерії: ставлення до традиції, основна форма (монументальний живопис vs дизайн), тематика, колорит, композиція, ідеологія. Обговорення: який підхід вам ближчий? Чому бойчукізм виявився небезпечнішим для влади? Чи можна було поєднати обидва напрями? Матеріали: роздруковані зображення робіт бойчукістів і конструктивістів, таблиця для заповнення. Очікуваний результат: розуміння різноманітності авангарду, усвідомлення альтернативних шляхів модернізму.

Завдання 3. Творче: Ескіз у стилі бойчукізму (20 хв)

Натхненні роботами бойчукістів, учні створюють власний ескіз монументальної композиції. Завдання: обрати сучасну тему (освіта, праця, дозвілля, спорт), створити композицію в бойчукістській естетиці. Використовувати площинність, узагальнені фігури, стриманий колорит, ритмічну організацію, урочисту атмосферу. Матеріали: папір, гуаш або кольорові олівці, репродукції робіт бойчукістів для натхнення. Презентація кількох робіт: чи вдалося передати дух бойчукізму? Очікуваний результат: практичне розуміння естетики бойчукізму, усвідомлення складності створення монументальної форми.

Завдання 4. Проєктне: Віртуальна реконструкція (домашнє, групове)

Учні створюють віртуальну реконструкцію знищених фресок Одеського санаторію. Завдання: використовуючи збережені чорно-білі фотографії та ескізи, описати композиції, запропонувати можливу кольорову гаму (на основі інших робіт бойчукістів), створити презентацію з текстовими описами та графічними реконструкціями. Можна використати графічні редактори для колоризації фотографій або створення сучасних інтерпретацій. Обов’язково: пояснити, чому ця реконструкція важлива, що означає втрата оригіналів. Очікуваний результат: усвідомлення масштабу втрат, розвиток дослідницьких і цифрових навичок, збереження пам’яті.

Завдання 5. Групове дослідження: Бойчукізм і муралізм (15 хв)

Клас ділиться на дві групи. Кожна досліджує один рух: бойчукізм (Україна) або муралізм (Мексика). Завдання: порівняти джерела (візантія vs індіанське мистецтво), теми, форму, ідеологію, долю рухів. Чому муралізм вижив, а бойчукізм знищили? Що спільного, що відмінного? Групи презентують результати, обговорюють роль національної ідентичності в авангардних рухах. Матеріали: репродукції фресок Дієго Рівери та бойчукістів, біографічні довідки, історичний контекст. Очікуваний результат: розуміння міжнародного контексту бойчукізму, усвідомлення політичних причин його знищення.

Завдання 6. Аналітичне: Чому “гарно, як у церкві”? (10 хв)

Учні аналізують фразу сучасників про фрески бойчукістів. Питання: Чому роботи бойчукістів порівнювали з церковними розписами? Які елементи створювали сакральну атмосферу? Чому це був комплімент і водночас вирок? Як радянська влада ставилася до релігійних асоціацій? Чи могли бойчукісти уникнути цього порівняння? Обговорення: чи варто було відмовитися від візантійських джерел заради виживання? Матеріали: фотографії фресок бойчукістів, зображення церковних розписів для порівняння, цитати з критичних статей 1920-1930-х. Очікуваний результат: розуміння причин конфлікту між бойчукізмом і радянською ідеологією.

Завдання 7. Творче: Сучасна інтерпретація (15 хв)

Учні створюють сучасну інтерпретацію бойчукістської естетики. Завдання: уявити, як би виглядав бойчукізм сьогодні. Обрати сучасну тему (екологія, цифрові технології, права людини), створити ескіз у бойчукістській манері, але з сучасними елементами. Як поєднати монументальність і площинність з сучасним змістом? Матеріали: папір, маркери або графічні редактори. Презентація робіт: чи актуальна бойчукістська естетика сьогодні? Очікуваний результат: усвідомлення живої традиції, можливості застосування історичних принципів до сучасності.

Завдання 8. Аналітичне: Колективна творчість (10 хв)

Учні досліджують принцип колективної роботи бойчукістів. Питання: Як працювали бойчукісти – індивідуально чи колективно? Чому Бойчук обрав колективний метод? Які переваги і недоліки? Як досягається стилістична єдність? Порівняйте з середньовічними цехами та сучасними творчими колективами. Чи можлива така модель сьогодні? Обговорення: індивідуальність vs колектив у мистецтві. Матеріали: тексти про методи роботи бойчукістів, фотографії процесу створення розписів. Очікуваний результат: розуміння специфіки монументального мистецтва, альтернативних моделей художньої діяльності.

Завдання 9. Проєктне: Кампанія збереження пам’яті (20 хв, групове)

Учні розробляють кампанію для збереження пам’яті про бойчукістів. Завдання: запропонувати конкретні заходи. Створення меморіалу? Перейменування вулиць? Музейні виставки? Освітні програми? Цифрові реконструкції? Групи презентують концепції кампаній. Обговорення: чому важливо зберігати пам’ять про знищених художників? Як протидіяти культурному геноциду? Матеріали: інформація про існуючі меморіали, приклади успішних кампаній. Очікуваний результат: активна громадянська позиція, розвиток проєктного мислення.

Завдання 10. Групове: Суд історії (15 хв)

Рольова гра: суд над знищувачами бойчукізму. Завдання: розподілити ролі – прокурори (захищають бойчукістів), захисники (пояснюють мотиви влади), свідки (мистецтвознавці, очевидці), судді (приймають рішення). Прокурори доводять, що знищення бойчукізму – злочин проти культури. Захисники намагаються пояснити логіку влади (боротьба з формалізмом, націоналізмом). Свідки надають факти. Судді виносять вирок: чи були виправдані репресії? Обговорення: як запобігти повторенню таких трагедій? Матеріали: факти про репресії, аргументи обох сторін. Очікуваний результат: критичне осмислення історії, розуміння механізмів тоталітарного контролю над культурою.

Завдання 11. Аналітичне: Втрачені шедеври (10 хв)

Учні розглядають чорно-білі фотографії знищених фресок Одеського санаторію. Питання: Що можна побачити навіть на поганих фотографіях? Які композиційні принципи? Як організовані фігури? Яка атмосфера? Уявіть колір на основі інших робіт бойчукістів. Що втратило українське мистецтво з знищенням цих фресок? Чи можна компенсувати втрату реконструкціями? Обговорення: цінність оригіналу vs копії/реконструкції. Матеріали: чорно-білі фотографії фресок, кольорові ескізи для порівняння. Очікуваний результат: емоційне залучення, усвідомлення незворотності втрат.

Завдання 12. Творче: Лист Бойчуку (15 хв)

Учні пишуть листи Михайлу Бойчуку від імені сучасних українців. Завдання: розповісти, як його спадщина живе сьогодні, що зроблено для збереження пам’яті, як його ідеї впливають на сучасне мистецтво, висловити вдячність і жаль за втрачене. Кілька листів зачитуються класу. Обговорення: що ми можемо зробити, щоб його жертва не була даремною? Матеріали: біографічні довідки, інформація про сучасні виставки та дослідження бойчукізму. Очікуваний результат: емоційне осмислення теми, усвідомлення історичної спадкоємності.

Наскрізна лінія

Попередні уроки показали різні шляхи авангарду: руйнування канонів (урок 37), українські митці як співтворці світового авангарду (урок 38), золота доба конструктивізму (урок 39). Цей урок демонструє альтернативний шлях: не розрив з традицією, а її переосмислення. Бойчукізм доводить, що можна бути авангардним, спираючись на глибоке коріння. Це спроба створити великий національний стиль, що міг би стати основою української культури. Трагедія бойчукізму – символ трагедії всього українського “розстріляного відродження”. Наступний урок узагальнює весь розділ про авангард, показує його спадщину та уроки для сьогодення.

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 5.2. Авангард: руйнування канонів (продовження)

Урок 40. Бойчукізм

Робочий аркуш учня / учениці

Тема: Бойчукізм

Завдання 1. Джерела бойчукізму

Заповни таблицю:

Джерело	\| Джерело \| Які елементи запозичені \| Як трансформовані в бойчукізмі \|	Як трансформовані в бойчукізмі \|
Візантійська мозаїка
Фрески Джотто
Українська народна ікона
Народна вишивка

Висновок: як Бойчук синтезував різні традиції

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 2. Порівняння: Бойчукізм — Конструктивізм

Критерій	Бойчукізм	Конструктивізм
Ставлення до традиці
Основна форма
Тематика
Колорит
Ідеологія

Який підхід вам ближчий? Чому?

Завдання 3. Ескіз у стилі бойчукізму

Створи композицію на сучасну тему в бойчукістській естетиці: (Місце для роботи)

Тема:

Які принципи бойчукізму використав/ла?

Завдання 4. Аналіз фрази “гарно, як у церкві”

Чому роботи бойчукістів порівнювали з церковними розписами?
Чому це був комплімент і водночас вирок?
Як радянська влада ставилася до релігійних асоціацій?
Які переваги колективного методу?
Які недоліки?
Чи можлива така модель сьогодні?

Завдання 6. Самостійна робота: Есе “Трагедія бойчукізму”

Напиши коротке есе (200-250 слів) про те, чому радянська влада знищила бойчукістів, що втратило українське мистецтво, як зберегти пам’ять про знищених художників.

Завдання 7. Термінологічний словник

Дай визначення термінам:

Бойчукізм –

Неовізантизм –

Монументальний живопис –

Синтетичний монументалізм –

“Справа бойчукістів” –

Завдання 8. Дослідницьке завдання: Втрачені шедеври

Обери один з знищених монументальних циклів для дослідження:

Назва:

Місце і час створення:

Основні композиції:

Що залишилося (фото, ескізи):

Чому знищили:

Що втратило мистецтво:

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе