Тема 8. Розділ 7. Постмодернізм і сучасне мистецтво

матеріал 4

Урок 53. Постмодернізм: мистецтво гри та іронії

Матеріал

Для вчителя

Для учня

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 7.2. Постмодернізм: мистецтво гри та іронії

Урок 53. Постмодернізм: мистецтво гри та іронії

Які результати уроку?

зіставляє мистецькі тексти/образи з різними сферами життєдіяльності людини [12 МИО 1.2.2-1]
формулює задум та пропонує способи його реалізації в художньо-практичній діяльності відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.1.1-1 П]
визначає напрями самовдосконалення [12 МИО 2.1.1-2 П]
співпрацює з іншими у процесі мистецької діяльності на засадах командного співробітництва [12 МИО 2.2.1-1]
експериментує у сфері мистецтва, креативних індустрій відповідно до обраної мистецької спеціалізації [12 МИО 2.4.1-2 П]
характеризує і порівнює вираження емоцій у творах різних видів мистецтва (музичне, візуальне, сценічне, екранне тощо) [12 МИО 3.1.1-1]
ідентифікує власні емоції від явищ мистецтва, характеризує вплив творів та видів мистецької діяльності на власний емоційний стан [12 МИО 3.1.1-2 П]
використовує мистецтво (культуру) для регуляції власного емоційного стану [12 МИО 3.1.2-1]
виявляє зв’язки між минулим і сучасністю (історичне значення факту), взаємовпливи історичних явищ і процесів, висловлює думку щодо ролі історичних осіб [12 ГІО 1.2.1-1]

Учні й учениці навчаться:

розпізнавати характерні риси постмодернізму в мистецтві (іронію, цитування, поєднання “високого” і масового);
пояснювати, як постмодернізм по-іншому ставиться до авторства, оригінальності й “серйозних істин”;
використовувати прийоми колажу, реміксу й іронічної цитати у власних творчих роботах;
пояснювати, як постмодернізм проявляється в українській культурі після розпаду СРСР;
аналізувати рекламу, соцмережі й меми як приклади постмодерністського мислення.

Основні тези для вчительства

1. Контекст

Що відбувається

Від середини 1970-х до кінця 1990-х років у західній культурі відбувається зміна парадигми, яку називають постмодернізмом. Після нафтової кризи 1973 року закінчується епоха повоєнного економічного зростання, і віра в прогрес, яка живила модернізм, починає хитатися. Падіння Берлінської стіни 1989 року та розпад СРСР 1991 року символізують кінець великих ідеологій, які обіцяли остаточне розв’язання всіх проблем людства. Глобалізація, розвиток мас-медіа, поява інтернету 1990-х створюють світ, де всі культури, стилі, епохи існують одночасно у величезному архіві зображень, доступних для цитування та рекомбінації. Культура споживання досягає апогею: товари купують не за функціональністю, а за символічним значенням, реклама стає основною формою публічної комунікації. В Україні постмодернізм збігається з розпадом радянської ідеології та здобуттям незалежності 1991 року: раптова свобода від цензури, відкриття кордонів, зустріч із західною культурою створюють стан культурного шоку та ейфорії одночасно.

Чому це впливає на мистецтво

Художники більше не вірять у можливість створити щось абсолютно нове, оригінальне, революційне, як обіцяв авангард. Усе вже було, всі жести зроблені, всі форми випробувані. Замість винаходити нове, митці починають працювати з наявним культурним архівом, цитуючи, переробляючи, іронічно коментуючи минуле. Високе мистецтво та масова культура більше не протистоять одне одному, а змішуються: художники використовують естетику реклами, коміксів, порнографії, а масова культура запозичує стратегії авангарду. Поняття автентичності, оригінальності, геніального художника ставляться під сумнів: твір стає грою з культурними кодами, ребусом для розшифрування, а не вираженням внутрішнього світу автора. Мистецтво стає критикою культури споживання, часто використовуючи ті самі інструменти, що й реклама: глянцеву поверхню, провокативність, скандальність. В Україні художники поступово звільняються від соцреалізму, але не знаходять єдиного напряму, натомість експериментують з усіма можливими стилями одночасно, створюючи еклектичні, іронічні, провокативні роботи.

Як це виявляється в мистецтві

Американська художниця Сінді Шерман створює фотосерію “Untitled Film Stills” (1977-1980), де фотографує саму себе в образах героїнь фільмів нуар, мелодрам, жахів, але це не кадри з реальних фільмів, а сконструйовані сцени. Вона показує, як жіночі ролі є культурними конструктами, а не природною ідентичністю. Джефф Кунс створює гігантські скульптури з блискучого металу у формі надувних іграшок, кітчевих сувенірів, порцелянових статуеток. Його “Balloon Dog” 1994-2000 продано за 58,5 мільйонів доларів, хоча це просто збільшена копія дешевої іграшки. Дем’єн Герст консервує акулу у формальдегіді (“Фізична неможливість смерті у свідомості живої істоти”, 1991 р.), перетворюючи страх смерті на глянцевий об’єкт споглядання. Барбара Крюгер працює з текстом та зображенням в естетиці реклами, створюючи слогани “I shop therefore I am” (Я купую, отже існую), що іронічно коментують споживацьке суспільство. В Україні Арсен Савадов створює фотосерію “Донбас-Шоколад” (1997), де поєднує радянську іконографію з рекламною естетикою, створюючи химерні образи пострадянської ідентичності. Олександр Ройтбурд використовує образи та риторику соцреалізму, поєднуючи їх із гомоеротичними та міфологічними мотивами, деконструюючи радянську маскулінність.

Джерело: https://www.flickr.com/photos/dalbera/2973145039

Джерело: https://en.wikipedia.org/wiki/File:Hirst-Shark.jpg#/media/File:Hirst-Shark.jpg

Джерело: https://archive.pinchukartcentre.org/works/arsen-savadov-oleksandr-harchenko-1997-do

ТЕОРІЯ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКУ

Апропріація

Постмодернізм вводить поняття апропріації як легітимної художньої стратегії. Якщо модернізм вимагав оригінальності, то постмодернізм стверджує: оригінальності не існує, все є цитатою з попередніх текстів. Художник може взяти чужий образ, перенести його у новий контекст, і це створить нове значення. Американська художниця Шеррі Левін 1981 року фотографує репродукції знаменитих фотографій Вокера Еванса 1930-х років і виставляє як власні твори під назвою “After Walker Evans”. Це не плагіат, а концептуальний жест: вона ставить питання про те, що таке авторство, чи може жінка-художниця привласнити чоловічий погляд, чи існує оригінал у добу механічної репродукції.

Іронія стає основним модусом постмодерністського висловлювання: художник одночасно використовує певну естетику і дистанціюється від неї, робить щось серйозно і несерйозно водночас. Джефф Кунс створює скульптури з кітчу, але неясно: він славить чи висміює споживацьку культуру? Ця невизначеність принципова, глядач сам має вирішити, як інтерпретувати твір.
Симулякр – ключове поняття постмодернізму, введене філософом Жаном Бодріяром: це копія без оригіналу, образ, що відсилає не до реальності, а до інших образів. Наприклад, Діснейленд не копіює якесь реальне місце, він створює гіперреальність, яка стає взірцем для реальності. Постмодерністське мистецтво працює саме з такими симулякрами, де неможливо відрізнити справжнє від штучного.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Sleeping_Beauty_Castle_at_Night.jpg#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Sleeping_Beauty_Castle_at_Night.jpg

МИСТЕЦТВО ПЕРІОДУ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЕВОЛЮЦІЯ

Звідки черпає натхнення

Постмодернізм запозичує в попарту 1960-х його стратегію стирання меж між високим мистецтвом та масовою культурою, але додає іронію та критичність. Якщо Енді Воргол просто фіксував образи споживання, то постмодерністи їх деконструюють, показуючи механізми влади, що стоять за ними. Від концептуалізму 1960-х постмодернізм успадковує увагу до ідеї та контексту, відмову від унікального об’єкта на користь серійності, репродукції, інсталяції. Від дадаїзму 1910-х приходить іронія, абсурд, провокація, готовність використовувати будь-які матеріали та жести. Від сюрреалізму – увага до несвідомого, абсурдні поєднання, фантастична образність. Постмодернізм не винаходить нових форм, він рекомбінує наявні, створюючи нові значення через зміну контексту.

Що нового створює

Сінді Шерман у серії “Untitled Film Stills” 1977-1980 фотографує саму себе у десятках різних образів: домогосподарки, секретарки, фатальної жінки, жертви насильства. Кожне фото нагадує кадр з кіно 1950-1960-х, але фільм не існує, це сконструйована сцена. Вона показує, що жіноча ідентичність складається з культурних кліше, які ми засвоюємо через медіа. Її пізніша серія “History Portraits” 1989-1990 пародіює класичний живопис: вона вдягається як узагальнені типи персонажів європейського живопису Ренесансу і бароко, але робить їх гротескними, штучними, викриваючи ідеалізацію в історії мистецтва.

Сінді Шерман. “Untitled Film Still # 14”. 1978 р.
https://www.wikiart.org/uk/sindi-sherman/untitled-film-still-14-1977

Сінді Шерман. Серія “Історичні портрети”. “Без назви № 209”. 1989 р.
https://www.wikiart.org/uk/sindi-sherman/untitled-209-1989

Джефф Кунс створює серію “Banality” (1988), у якій робить скульптури з порцеляни та дерева у стилі найдешевших сувенірів: Майкл Джексон з мавпою, Рожева пантера, янголи. Він копіює кітч ідеально, з величезною технічною майстерністю, і виставляє у найпрестижніших галереях за космічні ціни. Кунс іронізує над самим мистецьким ринком, перетворюючи тривіальний об’єкт на об’єкт розкоші. Роботи Кунса: https://www.jeffkoons.com/

Джефф Кунс. “Рожева пантера”. 1988 р.
https://www.wikiart.org/uk/dzheff-kuns/pink-panther-1988

Дем’єн Герст працює зі смертю як товаром. Його “Фізична неможливість смерті у свідомості живої істоти” 1991 – тигрова акула довжиною 4 метри, законсервована у баку з формальдегідом. Це не наукова експозиція, а мистецький об’єкт, що перетворює страх смерті на естетичний досвід. Серія “Natural History” показує розрізаних корів, овець у скляних баках. Серія “Spin Paintings” – абстрактні композиції, створені обертанням полотна з налитою фарбою, механічний процес замість художнього жесту. “For the Love of God” 2007 – людський череп, інкрустований 8601 діамантом, оцінений у 50 мільйонів фунтів. Це концентрований символ: смерть плюс максимальна розкіш дорівнює абсурд. Роботи Герста: https://damienhirst.com/

Дем’єн Герст. “Коло”. 2002 р.
https://www.tate.org.uk/art/artworks/hirst-round-p13044

Барбара Крюгер створює роботи у стилі журнальної реклами: чорно-білі фотографії з нашаруванням червоно-білого тексту шрифтом Futura Bold Oblique. Її слогани іронічно коментують споживацтво, гендер, владу: “I shop therefore I am” (пародія на Декарта), “Your body is a battleground” (про контроль над жіночим тілом), “We don’t need another hero” (критика культу знаменитостей). Вона використовує мову реклами проти самої реклами, робить критику у формі, яка сама є частиною критикованого.

Барбара Крюгер. “Твоє тіло — поле битви”. 1989 р.
https://www.thebroad.org/art/barbara-kruger/untitled-your-body-battleground

Такасі Муракамі створює “Superflat” естетику, що змішує японську традицію (укійо-е, манга, аніме) з американським попартом. Його веселі квіточки з посмішками, кольорові фігурки, кавайна образність виглядають як дитяча розвага, але несуть теми ядерної травми Японії, споживацької культури, інфантилізації суспільства. Він співпрацює з брендом Louis Vuitton, створює сумки з його символами, стираючи межу між мистецтвом та модою, галереєю та бутиком.

Такасі Муракамі. “Квіти в раю”. 2010 р.https://www.wikiart.org/uk/takasi-murakami/flowers-in-heaven-2010

В Україні постмодернізм формується після 1991 року як реакція на розпад радянської культури. Арсен Савадов створює фотосерію “Донбас-Шоколад” 1997, де поєднує індустріальні пейзажі Донбасу з рекламною естетикою шоколадних цукерок, радянські символи з гламуром, створюючи химерні образи пострадянської ідентичності. Олександр Ройтбурд малює величезні полотна, в яких використовує образи та риторику соцреалізму (героїчні робітники, атлети, будівельники комунізму), але з гомоеротичним підтекстом, деконструюючи радянську маскулінність. Наприкінці 1980-х Олег Тістол і Володимир Кауфман працюють у форматі спільних акцій і перформансів, використовуючи принципи гри, іронії та випадковості. Ці колаборації не мали оформленої групової структури, але стали важливою частиною формування українського постмодерного мистецького середовища.

Куди веде

Постмодернізм готує сучасне мистецтво 2000-2010-х, яке працює з ідентичністю, пам’яттю, травмою, глобалізацією. Стратегії постмодернізму (апропріація, ремікс, іронія, гібридизація) стають повсякденними практиками у цифрову епоху: меми у соцмережах працюють за постмодерністською логікою, TikTok – це нескінченна рекомбінація культурних кодів. Критика культури споживання, започаткована постмодернізмом, стає актуальнішою в епоху Amazon та Instagram. Увага до конструювання ідентичності через образи передбачає дискусії про self-брендинг, кураторство власного стилю життя у соцмережах. В Україні постмодерністська іронія щодо радянської спадщини виявиться недостатньою після 2014 року, коли знадобляться прямі, серйозні висловлювання про війну, опір, національну ідентичність. Але досвід деконструкції ідеологій, розроблений постмодернізмом, стане інструментом опору пропаганді.

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ З ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА

Термін “постмодернізм” вперше використовується в архітектурі 1970-х, коли архітектори відмовляються від аскетичного модернізму на користь еклектики, декоративності, цитування історичних стилів. Американський архітектор Роберт Вентурі пише маніфест “Learning from Las Vegas” 1972, де стверджує, що комерційна архітектура Лас-Вегаса з її вивісками, неоном, фальшивими фасадами чесніша, ніж претензійний модернізм. Філіп Джонсон будує AT&T Building у Нью-Йорку в 1984 р. з фронтоном у стилі Чіппендейл на вершині хмарочоса, іронічно поєднуючи XVIII століття та ХХ. У філософії постмодернізм пов’язаний з іменами Жана-Франсуа Ліотара, Жака Дерріди, Жана Бодріяра, Мішеля Фуко, які деконструюють великі наративи Просвітництва про прогрес, розум, свободу, доводячи їх історичну випадковість та залежність від влади.

Жан-Франсуа Ліотар у книзі “Стан постмодерну” 1979 визначає постмодернізм як “недовіру до метанаративів” – великих оповідей, що обіцяють пояснити та змінити світ (марксизм, лібералізм, наука як прогрес). Після Освенцима та ГУЛАГу ці обіцянки втратили кредит довіри. Жак Дерріда розробляє метод деконструкції, який показує, що будь-який текст містить внутрішні суперечності, підриває власні твердження, залежить від того, що виключає. Жан Бодріяр пише про симулякр та гіперреальність: у світі мас-медіа образи відриваються від реальності та починають жити власним життям, створюючи світ, де неможливо відрізнити справжнє від штучного. Війна в Перській затоці 1991 року була не реальною війною, а телевізійним шоу, стверджує він.

У візуальному мистецтві постмодернізм формується у 1970-1980-х як реакція на концептуалізм і мінімалізм 1960-х. “Pictures Generation” – група художників (Сінді Шерман, Річард Принс, Шеррі Левін, Луїза Лоулер), які працюють з фотографією та апропріацією, досліджуючи, як образи створюють значення. Річард Принс 1977 року починає перефотографувати рекламу Marlboro (ковбої на заході), вирізаючи текст та логотип, виставляючи як власні твори. Він показує, як реклама конструює маскулінність, американську ідентичність через стереотипні образи. Шеррі Левін фотографує репродукції класичних фотографів-модерністів (Вокер Еванс, Едвард Вестон), ставлячи питання про оригінальність та авторство в епоху масової репродукції.
Нео-гео (Neo-Geo) 1980-х іронічно повертає геометричну абстракцію, але позбавляє її модерністської віри у духовну гармонію та універсальні істини. Пітер Халлі використовує геометричні форми як метафори соціального контролю: його “комірки” та “в’язниці” символізують ізольовані простори сучасного життя — офіси, квартири, інституції, екрани. Флуоресцентні кольори та схематичні “канали” відсилають до електричних мереж, комп’ютерних систем і урбаністичних структур, де абстракція більше не веде до трансцендентного, а показує механізми влади й обмеження. Джефф Кунс, Ешлі Біклертон створюють скульптури з промислових матеріалів, що виглядають як дорогі товари, коментуючи споживацтво.

Джерело: https://www.peterhalley.com/1980s

Young British Artists (YBA) 1990-х – група британських художників (Дем’єн Герст, Трейсі Емін, Сара Лукас, брати Чепмен), які використовують шок, провокацію, таблоїдну скандальність. Трейсі Емін виставляє власне незастелене ліжко “My Bed” 1998 з брудною білизною, презервативами, пляшками як автобіографічний твір про депресію. Брати Чепмен створюють скульптури дітей-мутантів з геніталіями замість носів та ротів, провокуючи дискусії про межі дозволеного у мистецтві. Марк Куїнн робить автопортрет-скульптуру з власної замороженої крові “Self” 1991. Ці художники працюють з тілесністю, сексуальністю, смертю без модерністської піднесеності, у стилістиці таблоїдів та горор-фільмів.

Джерело: https://en.wikipedia.org/wiki/File:Emin-My-Bed.jpg#/media/File:Emin-My-Bed.jpg

Реляційна естетика 1990-х (термін французького куратора Ніколя Буріо) – художники створюють не об’єкти, а ситуації соціальної взаємодії. Ріркріт Тіраванія готує тайський обід у галереї та пригощає відвідувачів, перетворюючи виставку на комунальний досвід. Ванесса Бікрофт організовує перформанси, де десятки оголених жінок стоять нерухомо у галереї, створюючи живі скульптури та викликаючи дискомфорт для глядачів. Карстен Хеллер будує гігантські гірки у музеї, якими відвідувачі можуть скотитися, перетворюючи музей на ігровий майданчик.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Test_Site_by_Carsten_H%C3%B6ller.jpg#/media/File:Test_Site_by_Carsten_H%C3%B6ller.jpg

В Україні постмодернізм розвивається у специфічних умовах пострадянської трансформації. Після розпаду СРСР художники раптово отримують свободу, але не мають інфраструктури (галерей, колекціонерів, критики). Виникають короткочасні групи, колективи, що експериментують з усіма можливими формами одночасно. Арсен Савадов працює з радянською візуальністю як з ready-made матеріалом для іронічного переосмислення. Олександр Ройтбурд створює живопис, що деконструює соцреалізм через гомоеротичну оптику. Олег Тістол у 1980–1990-х працює з радянською та імперською символікою, використовуючи впізнавані знаки як декоративні елементи. Так він позбавляє ідеологічні образи їхнього пафосу й показує, як “великі символи” перетворюються на візуальні кліше. Ці художники працюють у зоні невизначеності між ностальгією та критикою, серйозністю та іронією, створюючи специфічно пострадянську версію постмодернізму.

ШВИДКА ДОВІДКА

Персоналії

Сінді Шерман (1954) – американська художниця-фотограф, класик постмодернізму. Створює автопортрети у різних образах, досліджуючи конструювання гендерної та культурної ідентичності через медіа. Серії: “Untitled Film Stills”, “History Portraits”, “Clowns”.

Джефф Кунс (1955) – американський художник, працює з китчем та споживацькою культурою. Створює скульптури з дзеркальної сталі у формі надувних іграшок, сувенірів. “Balloon Dog” продано за 58 мільйонів доларів. Балансує між славленням та критикою споживацтва.

Дем’єн Герст (1965) – британський художник, лідер Young British Artists. Працює зі смертю як товаром: консервує тварин у формальдегіді, створює spin paintings, інкрустує череп діамантами. Найдорожчий живий британський художник.

Барбара Крюгер (1945) – американська художниця, працює з текстом та зображенням у стилі реклами. Створює слогани, що іронічно коментують споживацтво, владу, гендер. “I shop therefore I am”, “Your body is a battleground”.

Арсен Савадов (1962) – український художник і фотограф. Працює з театралізованими фотопроєктами, що іронічно переосмислюють радянську та пострадянську візуальність. Найвідоміший проєкт — «Донбас-Шоколад» (1997).

Ключові роботи

Сінді Шерман “Untitled Film Still #21”, 1978 – автопортрет у образі героїні фільму нуар, що не існує. Дослідження жіночих стереотипів через кіно.

Джефф Кунс “Balloon Dog (Orange)”, 1994-2000 – гігантська скульптура з дзеркальної сталі у формі надувної іграшки. Іронія над мистецьким ринком, кітч як висока культура.

Дем’єн Герст “Фізична неможливість смерті у свідомості живої істоти”, 1991 – тигрова акула у формальдегіді. Смерть як товар, естетизація страху.

Барбара Крюгер “Untitled (I shop therefore I am)”, 1987 – фотографія руки з пакетом покупок, слоган іронізує над споживацькою культурою.

Арсен Савадов “Донбас-Шоколад #5”, 1997 – фотографія, що поєднує індустріальний пейзаж з рекламною естетикою. Іронічний коментар пострадянської трансформації.

Такасі Муракамі “727”, 1996 – багатопанельна робота з персонажем Mr. DOB на стилізованій хвилі; поєднання японської традиції укійо-е (Хокусай) і попкультури, ключовий жест Superflat.

Основні поняття

Постмодернізм – культурна епоха від 1970-х до 2000-х, що відмовляється від “великих наративів” модернізму (прогрес, універсальна істина, оригінальність). Характерні риси: іронія, цитатність, плюралізм стилів, стирання меж між високим та низьким.

Апропріація – стратегія привласнення чужих образів, стилів, творів та використання їх у новому контексті. Не плагіат, а концептуальний жест, що ставить питання про авторство та оригінальність.

Симулякр – копія без оригіналу, образ, що відсилає не до реальності, а до інших образів. Концепція Жана Бодріяра: у світі мас-медіа реальність замінюється гіперреальністю симулякрів.

Деконструкція – метод аналізу, розроблений Жаком Дерріда, що показує внутрішні суперечності тексту, підриває бінарні опозиції (оригінал/копія, природне/штучне, чоловіче/жіноче).

Іронія – основний модус постмодерністського висловлювання: художник одночасно використовує певну естетику і дистанціюється від неї, змушуючи глядача самостійно інтерпретувати твір.

Дизайн уроку

Провокація

Завдання 1 (фронтальне обговорення).

Леонардо да Вінчі “Прекрасна Ферроньєрра”. 1495 р.
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=123307

Сінді Шерман. Серія “History Portraits” №209. 1989 р.
https://www.wikiart.org/en/cindy-sherman/untitled-209-1989

Порівняйте роботи. Запитання для обговорення:

Чи існує оригінальність у добу, коли всі образи доступні для копіювання?
Чи може копія бути мистецтвом?
Що змінюється, коли класичний образ переноситься у новий контекст?

Практика

Завдання 2 (групове). Деконструкція реклами

Кожна група отримує (або готує заздалегідь і приносить) зразки сучасної реклами (друковані зображення або на екрані). Завдання: проаналізувати, які цінності, стереотипи, ідеології транслює реклама. Які обіцянки дає товар? Як конструює гендер, успіх, щастя? Створити деконструйовану версію цієї реклами: додати іронічний слоган у стилі Барбари Крюгер, змінити контекст, викрити маніпуляцію. Презентувати обидві версії класу.

Завдання 3 (групове). Високе чи низьке: де межа?

Групи отримують набір зображень (можна брати будь-які інші приклади): класичне мистецтво (Мона Ліза, Крик Мунка), дизайнерські товари (наприклад, сумка Louis Vuitton), кітч (садовий гном, сувенір), попкультура (кадр з Marvel), мем з інтернету.

Завдання: розташувати їх на шкалі від “високої культури” до “низької культури”, обґрунтувати вибір.

Запитання для обговорення:

Чи має ця ієрархія сенс у XXI столітті?
Хто та чому вирішує, що є високим, а що низьким?
Як постмодернізм руйнує цю межу?

Завдання 4 (групове). Меми як постмодернізм.

Групи аналізують популярні меми (на вибір групи, актуальні на момент виконання завдання). Досліджують:

як мем працює через апропріацію (береться готове зображення),
іронію (змінюється значення через текст),
безкінечну рекомбінацію (один шаблон породжує тисячі варіантів).

Група створює власний мем, використовуючи постмодерністську логіку: взяти класичний твір мистецтва, додати сучасний контекст, створити іронічний коментар.

Завдання 5 (групове/парне). Пострадянський постмодернізм.

Групи досліджують, як український постмодернізм переосмислює радянську спадщину. Розглядають роботи Арсена Савадова, Олександра Ройтбурда.

Обговорюють:

чому іронія була важливою стратегією у 1990-х?
Як художники працюють з радянською символікою не як з ворожою ідеологією, а як з культурним архівом для перероблення?
Чи є різниця між ностальгією та критичним переосмисленням?

Завдання 6 (групове/фронтальне). Створення постмодерністської інсталяції

Учні та учениці у групах або всім класом створюють інсталяцію з готових об’єктів (ready-made у дусі Дюшана, але з постмодерністською іронією). Використовують предмети масового споживання (упаковки, іграшки, журнали, рекламу), розташовують їх у просторі класу, створюють іронічний коментар про споживацтво, масову культуру, ідентичність. Дають назву роботі, пишуть короткий текст для експлікації (50 слів).

Завдання 7 (індивідуальне). Апропріація в дії: ремікс культури.

Учнівство створює власну роботу за принципом апропріації. Відомий образ з історії мистецтва або масової культури (репродукцію, рекламу, кадр з фільму) переносять у новий контекст, додають елементи, що змінюють значення. Можна використати різні техніки — колаж, цифрову обробку, додавання тексту. Під час презентування роботи — пояснюють (усно або письмово), що змінилося у значенні образу після апропріації.

Завдання 8 (індивідуальне/групове). Кітч-скульптура.

Учнівство створює скульптуру з найдешевших, найтривіальніших матеріалів (пластикові іграшки, упаковки, фольга), але презентує її як шедевр. Кітч дозволяє максимальний рівень пафосу: можна зробити “п’єдестал”, освітлення, створити серйозну назву та експлікацію, що пояснює “глибокий зміст”. До обговорення: де межа між кітчем та мистецтвом? Чи може ціна визначати цінність?

Завдання 9 (групове/парне). Аналіз роботи Сінді Шерман.

Групи розглядають одну фотографію з серії “Untitled Film Stills” Сінді Шерман.

Джерело: https://en.wikipedia.org/w/index.php?curid=75616671

Відповідають на питання:

який образ жінки тут створюється?
Які культурні стереотипи використовуються?
Як поза, одяг, освітлення, вираз обличчя конструюють значення?
Чому це фото “фільму, якого не існує”, а не документ?
Що каже робота про те, як кіно формує наше уявлення про гендерні ролі?

Завдання 10 (групове/парне). Balloon Dog: аналіз ринку та іронії.

Учнівство досліджує історію продажу “Balloon Dog” Джеффа Кунса за 58 мільйонів доларів. Обговорюють парадокс: найдешевша іграшка стає найдорожчим мистецтвом. Аналізують:

чи іронізує Кунс над ринком або грає за його правилами?
Чи можна одночасно критикувати систему і бути її найуспішнішим учасником?
Що визначає вартість мистецтва: майстерність, ідея, ринковий попит?

Завантажити матеріал (PDF)

Тема 7.2. Постмодернізм: мистецтво гри та іронії

Урок 53. Постмодернізм: мистецтво гри та іронії

Робочий аркуш учня / учениці

Завдання 1. Заповни таблицю основних стратегій постмодернізму

Стратегія	Визначення	Приклад художника	Приклад твору
Апропріація
Іронія
Стирання межі між високим і низьким
Цитування

Завдання 2. Деконструкція реклами

Вибери одну рекламу (з журналу, інтернету, телебачення). Проаналізуй:

Який товар рекламується?__________________________________________________________

Які цінності/бажання/ідентичності пропонує реклама разом з товаром?

Які стереотипи (гендерні, вікові, класові) використовує?

Створи іронічний слоган у стилі Барбари Крюгер, що деконструює цю рекламу:

Завдання 3. Апропріація класичного образу

Вибери одну класичну картину (“Мона Ліза”, “Крик”, “Народження Венери”, інше). Опиши, як її можна переосмислити у постмодерністському ключі:

Назва оригінального твору:__________________________________________________________

Що ти змінила(в) би (контекст, додаткові елементи, текст):

Яке нове значення отримує образ після цих змін?

Завдання 4. Мій постмодернізм.

Створи власний постмодерністський твір, використовуючи одну зі стратегій (апропріація, іронічна цитата, колаж з масової культури, деконструкція стереотипу). Напиши експлікацію (150 слів): яку ідею хочеш висловити, чому обираєш саме цю стратегію, які культурні коди використовуєш.

Назва роботи:_____________________________________________________________________

Стратегія:________________________________________________________________________

Експлікація:

Завдання 5. Есе “Чи можна критикувати систему, будучи її частиною?”

Напиши есе (250-300 слів). Використай приклад Джеффа Кунса, який критикує споживацтво, але продає роботи за мільйони, або інших постмодерністів, які працюють усередині мистецького ринку.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 6. Постмодернізм довкола нас.

Досліди один приклад сучасної української масової культури (фільм, серіал, реклама, музичний кліп) та проаналізуй (200 слів), які постмодерністські стратегії він використовує: іронію, цитатність, змішування стилів, стирання меж високого/низького, гру з культурними кодами.

Об’єкт аналізу:____________________________________________________________________

Аналіз:

Прогрес

Я можу:	Ні	Частково	Так
розпізнати характерні риси постмодернізму в мистецтві;
пояснити, як постмодернізм по-іншому ставиться до авторства, оригінальності й “серйозних істин”;
використовувати прийоми колажу, реміксу й іронічної цитати у власних творчих роботах;
пояснити, як постмодернізм проявляється в українській культурі після розпаду СРСР;
аналізувати рекламу, соцмережі й меми як приклади постмодерністського мислення.

Завантажити матеріал (PDF)

Ділись та обговорюй важливе